Реферат на тему

Держава та її економічні функції

План

1. Необхідність цілеспрямованого втручання держави в економіку

2. Еволюція економічної діяльності держави

Література 1. Необхідність цілеспрямованого втручання держави в
економіку

Сучасна ринкова економіка неможлива без ефективного механізму її
взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади. Більш
того, такий механізм став одним із суттєвих ознак високорозвинутого
демократичного суспільства. Своє практичне втілення ця взаємодія
знаходить у різних формах і напрямах.

Про необхідність діяльності держави в економіці говорить весь світовий
досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів
тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це
втручання було зумовлене її власними виникненням і необхідністю.

На свою користь держава вилучала певну частину суспільного продукту для
утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії,
поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл доходів (як частки
суспільного продукту) вимагали від держави створення відповідного
законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало
обов’язки всіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси
держави визначали її обмежену діяльність в економіці.

Тепер немає держави, яка б не втручалась в економіку — різниця лише у
ступіні такого втручання, його формах і методах. Держава може втручатися
в економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектору,
науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або
опосередковано (через систему правових та економічних регуляторів,
надаючи їм здатність орієнтувати діяльність господарських суб’єктів і
окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної
політики).

Теоретичні аспекти розвитку економіки до середини XX ст. базувались на
працях англійських класиків політекономії. Їх ідеї були насичені
детермінізмом, абсолютною залежністю господарських процесів від дії
економічних законів. Класична теорія, в цілому, практично не залишила
розробок щодо цілеспрямованого і систематичного впливу держави на
економічний розвиток суспільства.

Поряд з цим у ринковій економіці багатьох країн, заснованій на
приватних, вільно конкуруючих капіталах, почали все частіше виявлятися
негативні процеси: економічні кризи, падіння промислового виробництва,
масове безробіття та ін. Ставало все більш очевидним, що природний,
стихійний розвиток товарно-грошових відносин у нових умовах сам по собі
не може справитися з різкими загостреннями суспільного відтворення, а як
результат — неможливість забезпечення відносної економічної рівноваги та
стабільності, а також соціальної захищеності населення. Процес розвитку
суспільства об’єктивно вимагав виваженого втручання в економіку держави
з метою регулювання діяльності господарських суб’єктів.

Активне втручання держави в суспільне відтворення викликане перш за все
необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення
ефективності функціонування ринку. Держава захищає ринок від
монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні
конкуренції ефективність суб’єктів господарювання знижується.

По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що певна
економічна діяльність є невигідною для суб’єктів господарювання. Тому
держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне
обслуговування будинків, санітарний контроль тощо.

Втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів,
підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм
перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і
позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог.

Таким чином, в економічній науці XX ст. утвердились дві основних позиції
щодо проблеми економічного розвитку суспільства. За першою вважається,
що ринкова економіка — це система, яка здатна до автоматичного
саморегулювання. Друга точка зору базується на тому, що цілеспрямоване
втручання держави в економіку необхідне для обмеження стихійності
економічних процесів і забезпечення найбільш повної зайнятості всіх
ресурсів.

Дослідження підтверджують, що існує пряма залежність між економічною
діяльністю держави і рівнем розвитку ринку: чим вищий цей рівень, тим
сильніше і багатосторонніше впливає держава на ринкові механізми і
регулятори. Держава перетворюється в єдиний і головний координуючий,
регулюючий центр господарсько-фінансової системи, активно впливає на
параметри та індикатори її функціонування і підтримує бажаний режим
економічного розвитку. Подолання суперечностей між державою і ринком
можливо на базі ефективної взаємодії і поєднання директивних,
індикативних і безпосередньо ринкових стимуляторів економічних процесів.

Активізація діяльності держави щодо розвитку економіки повинна не
протиставлятися процесам ринкового саморегулювання, а поєднуватись з
ними, тому що саморегулювання є лише формою регулювання економіки, але
не самовизначеною, не замкнутою, можливості якої не вичерпані. Потреба в
регулюванні економічних процесів об’єктивно властива виробництву, яке
історично стає суспільним. Уже в простому товарному виробництві
кооперація праці переростає масштаби індивідуальної трудової діяльності
окремої людини і його дрібної приватної власності, внаслідок чого ринок
навіть у нерозвинутій формі стає тим механізмом, який забезпечує й
узгоджує економічні пропорції та зв’язки між конкретними видами праці.
Дія закону вартості шляхом випадкових коливань ринкових цін виконує роль
стихійного регулятора. «Невидима рука» ринку постає в реальному
прагненні маси конкуруючих учасників ринку до своїх доходів, зростання
свого капіталу.

Ринок у його досить розвинутій формі постає як зчеплення самостійних
конкуруючих і персоніфікованих інтересів, як система їх взаємного
притягання і відштовхування, як явище історичне, а не природне.

Зі зміною економічного типу і системи суспільного виробництва змінюється
тип регулюючого механізму ринку. Сучасна економіка — це свого роду
економіка систем, а не індивідів. Таким чином, ринковий механізм і
ринкова конкуренція — це конкуренція систем, яка перейшла із стану
стихійного регулювання в стан жорсткої самоорганізації і
взаємоорганізації.

«Природна гармонія» ринку була похідною від характеру конкуруючих
суб’єктів і виявилась найбільш ефективною в ринку, сформованому масою
приблизно рівноцінних і рівновеликих індивідуальних капіталів. З
розвитком суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва і
концентрацією капіталу вона трансформується у внутрішні якості сукупного
суспільного капіталу.

Останні півстоліття чітко продемонстрували як переваги, так і обмеження
діяльності держави в суспільному розвитку. Держава сприяла досягненню
значних успіхів у сфері освіти, охорони здоров’я, зменшенню соціального
та економічного зубожіння. Економічна діяльність сучасної держави багата
і різноманітна, але особливої актуальності надають такі обставини:

розвал адміністративно-командної системи в країнах колишнього
Радянського Союзу і Східної Європи;

фінансова криза в більшості промислово розвинутих країнах;

забезпечення економічного розвитку в країнах Східної Азії, названого
«економічним чудом»;

катастрофи в деяких державах і небувале збільшення кількості
надзвичайних ситуацій у різних частинах світу.

Держава перебуває в центрі економічного і соціального розвитку не тільки
як безпосереднє джерело зростання, а й як партнер і каталізатор,
помічник і регулювальник. Діяльність держави не може бути однаковою в
усіх країнах. Те, що впроваджується в Кореї чи Новій Зеландії, не
підходить для Голландії чи Бразилії. Навіть країни з однаковим рівнем
розвитку і доходу мають свої особливості і неповторність, що надає
своєрідності діяльності держави.

Протягом останнього століття економічна діяльність держави значно
розширилась, особливо в промислово розвинутих країнах. У період до
другої світової війни це було викликано, поряд з іншими факторами,
необхідністю подолання економічних і соціальних наслідків великої
депресії. У повоєнний період довіра до урядів у багатьох країнах
виросла, але від них стали вимагати більшого. Це привело до розширення і
модифікації діяльності держави в промислово розвинутих країнах. У
більшості країн, що розвиваються, діяльність держави була спрямована на
реалізацію тактики суспільного розвитку. Як результат, розміри і сфери
діяльності держави у всьому світі неймовірно розширились. Державні
витрати досягли майже половини валового внутрішнього продукту (ВВП) у
промислово розвинутих країнах і майже однієї чверті — у країнах, що
розвиваються. Зростання діяльності держави відбулося не тільки
кількісно, але й якісно. Увага держави перемістилась з розміру і обсягу
втручання на ефективність і ступінь задоволення потреб населення.

Пошуки ефективного рецепту щодо діяльності держави тривають, але
неможливо відпрацювати і застосувати універсальні рішення, тому що
відмінності між державами дуже великі: різні соціальні, національні,
технологічні та інші особливості, а також рівень розвитку, на якому
перебувають країни.

2. Еволюція економічної діяльності держави

Сутність економічної діяльності держави. Держава — це політична
організація особливого роду, котра для досягнення стабільності в
суспільстві використовує політичні канали, роль яких раніше виконували
традиції, звичаї, авторитети. Політичні канали пропонують діяльність з
регулювання відносин між соціальними групами, класами, стратами,
націями, народностями і державою. В основі політичного регулювання
лежать не тільки соціально-політичні інтереси соціальних груп, але й
економічні. Політичні канали являють собою засоби, за допомогою яких
держава впливає на економіку для забезпечення суспільної стабільності.

Розвиток людської цивілізації підтверджує, що втручання держави в
економіку відбувалося здавна, проте його ступінь у різні історичні
періоди був неоднаковим. На перших етапах еволюції держава виступала як
зовнішня сила щодо суспільного виробництва.

Держава є системою, яка забезпечує соціальну форму розвитку суспільства,
тому що всі зміни в суспільстві пов’язані з діяльністю людей. Більше
того, економічний, соціально-політичний, правовий види діяльності
держави тісно переплетені між собою і взаємозалежні.

R

F H R I 0

>

@

Z-i i»////////////ieaaOOOOOOOO

A?D|L3/4N OTHS?UUW?m–q2s v~xJ|x~ooooooooooooooocoooooooooo

1в результаті соціальної та економічної нерівності. При цьому держава не
є силою, яка виникає та формується в суспільстві без суспільства. Вона є
результатом еволюції суспільства на певному етапі його розвитку і
визнанням того, що суспільство заплуталось у невирішених суперечностях.
Суспільство не може без певної сили позбутися суперечностей, які
виникають, чи примиритися з ними. Для того щоб вони не завдавали шкоди
економічному розвиткові суспільства і стабілізували його, необхідна була
сила, яка пом’якшувала боротьбу, утримувала порядок, формувала «правила
поведінки» суб’єктів господарювання. Ця сила, яка виросла із
суспільства, поступово стала над суспільством і все більше відчужувалась
від нього, і є державою.

З розвитком держава розпочала контроль за обміном всередині роду,
общини, країни, впливаючи на все суспільне життя, великого успіху вона
досягла у стимулюванні міжнародних зв’язків. Держава генерувала нові
торгові шляхи і виконувала роль посередника між різними країнами.
Торгове суперництво між країнами призвело до військових конфліктів і
застосування владою заходів протекціонізму, а саме утримання в секреті
техніко-технологічних новин, придбання дешевих матеріалів для обробної
промисловості тощо.

Процес розвитку суспільства з точки зору економічних явищ, економічний
устрій завжди цікавили людство. Ще в давнину були зроблені перші кроки
теоретичного узагальнення співвідношення держава — суспільство.

На ранньому етапі державне господарство збігається з особистим
господарством глави держави. Державна скарбниця у цей період — одночасно
й особиста скарбниця князя, короля. Основна частина суспільних потреб, а
це — утримання володаря під час подорожей, військові й транспортні
повинності, забезпечення армії всім необхідним та інше, задовольняється
в натуральній формі.

Держава виконувала різноманітну діяльність за часів Київської Русі, про
що свідчать статті «Руской правды», в яких розглядалися питання відносин
власності, регулювання майнових відносин, захист права власності князів
та феодальної власності на землю, кріпаків, право стягувати податки,
отримувати ренту тощо.

Становлення централізованих монархій змінює економічну діяльність
держави. Державна скарбниця відокремлюється від особистої скарбниці
монарха. Джерелом її поповнення стають такі постійні податки, як
обов’язкові платежі. Основний податковий тягар лягає на низові верстви
суспільства. Запроваджується правило, що будь-який борг глави держави
стає боргом держави (це розширило кредитоспроможність держави).
З’являються постійні внутрішні і зовнішні позики. Запроваджуються
паперові гроші.

Великим монархіям цього періоду були необхідні регулярні армії, великий
штат чиновників і значні обсяги коштів. Збільшення витрат держави
вимагало шукати джерела доходів. Панівною економічною доктриною в
суспільстві став меркантилізм, висхідним початком якого був
протекціонізм.

Цей період характерний також виникненнями цілого ряду великих держав.
Держава зменшувала внутрішні митні збори, замінюючи їх встановленням
мита на товари, завезені з інших країн. Велику роль відігравала держава
в проведенні і розширенні кордонів світового економічного простору,
первісному нагромадженні капіталу.

Як зазначалося, до цього часу держава виконувала окремі економічні
функції, але її господарська діяльність не мала раціонального характеру.
Незважаючи на це відбулися процеси централізації влади, створення
великих країн. Основною функцією європейських держав стає економічна
діяльність на загальнонаціональному рівні, націлена на створення умов
для формування капіталістичного способу господарювання.

У період пізнього середньовіччя роль держави, її економічна діяльність
посилюється і стає закономірним явищем у суспільному розвитку. Суспільне
виробництво починає змінювати форму господарювання, оскільки
зароджуються капіталістичні відносини. У країнах Західної Європи це було
пов’язане з найбільш грубими формами насильства: розорення дрібних
виробників, поневолення колоній, работоргівля тощо. Ці заходи
проводилися за безпосередньої участі держави.

Зародження і розвиток капіталістичних відносин зачіпали інтереси всіх
верств населення та різні сторони суспільного життя. Розвиток наукових
знань створив сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ
економічного життя. У цих умовах формувалася і відпрацьовувалася система
державної господарської політики. Становлення ринкових відносин
відбувалося за усвідомлення необхідності їх формування «зверху» — з
допомогою держави як зовнішньої сили або разом із державою.

На межі ХІХ і ХХ ст. суспільний розвиток характеризувався формуванням
монополій і фінансового капіталу, вивезенням капіталу, експансією
розвинутих країн, переміщенням жорстокої конкуренції в міжнародний
простір та ін. Зміни, які відбувалися в економічному механізмі,
продовжували вдосконалювати економічну діяльність держави. Вона стає
суб’єктом економічної діяльності.

Держава завжди втручалася в процеси господарської діяльності й ніколи не
була пасивною щодо різних суспільних груп, класів, верств. Вона
замовляла товари суб’єктам виробництва, здійснювала державне споживання,
тобто була великим споживачем. Як зазначалося раніше, на етапі
первісного нагромадження торгові і колоніальні компанії мали економічні
відносини з монархічною державою, що допомагала в централізації та
концентрації грошей, готувала їх перетворення в капітал. Зі зміцненням
економічного становища буржуазії пропорції розподілу прибутку між буржуа
і феодалами підлягали перегляду, що відбулося в результаті буржуазних
революцій. Тому спочатку для буржуазії було характерне продержавне, а
потім антидержавне мислення.

У цілому власники засобів виробництва неодноразово змінювали своє
ставлення до держави.

Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою
держави. Держава — найвища форма організації людського співжиття і
одночасно найпотужніший владний суб’єкт. Аргументом останнього є як
обсяги державної власності, так і її відповідне місце в
інституціональній системі суспільства. Вона створила умови для того, щоб
діяльність людей щодо задоволення своїх безперервно зростаючих потреб
здійснювалась згідно зі схваленими суспільством нормами, правилами та
звичаями.

Державний сектор економіки і його роль. У світовій економічній науці
поняття державного сектору пов’язано не так з державною власністю, як із
сукупністю форм присутності та участі держави у виробництві, розподілі,
обміні й споживанні. У такому розумінні державний сектор є основою,
спираючись на яку держава здійснює свою діяльність. У сфері розподілу
питома вага держави дуже велика, у виробництві втручання держави значно
менше, а в обміні — мінімальна.

Державний сектор у традиційному розумінні — це сукупність державних
підприємств. Є різні точки зору з приводу цього питання. Для самостійної
підготовки див.: Стігліц Дж. Економіка державного сектору: Пер. з англ.
— К.: Основи, 1998. — Гл. 1.

Динамізм економічної діяльності держави. Результативність втручання
держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки і як
послідовно вона спирається на об’єктивні економічні закони. Зауважимо,
що економічні закони є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід
до них не лише як до концентрованого вираження об’єктивної необхідності,
а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш свідомо і повно
використовувати.

Ігнорування об’єктивних економічних законів, наприклад, спроби «за один
стрибок» створити ринкову економіку, — це є одним із різновидів
волюнтаризму. Механізм ринку стимулює освоєння науково-технічних
досягнень, зниження витрат, підвищення якості, орієнтує потоки
інвестицій і ресурсів, здійснює селекцію, «відбраковку» тих, хто не вміє
або не здатний вести справу на належному рівні. Проте, ідеального
ринкового середовища в повному обсязі не існує. Однак і з певними
недоліками ринок діє — поєднує інтереси споживачів і виробників, змушує
їх діяти, орієнтуючись один на одного. Відбувається це природним шляхом,
без команд і наказів. Звільняючись від розподільчих відносин з
юридичними і фізичними особами та переходячи до регулювання
соціально-економічних процесів, держава докорінно змінює свою
діяльність.

Держава має великі можливості впливу на економіку. Вона може стимулювати
або гальмувати її розвиток, тобто виконувати як прогресивну, так і
регресивну роль. Але, незважаючи на свою відносну самостійність, держава
не може примусити суспільство жити за тими нормами, принципами, які
суперечать об’єктивним економічним законам або для яких ще не створено
відповідних передумов.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

Похожие записи