Реферат на тему:

Альтернативний вибір економічних теорій щодо реформування системи
оподаткування

Проблема вдосконалення ефективності системи оподаткування завжди була і
є актуальною, тому що вона є необхідним інструментом будь-якої
суспільно-економічної формації, обумовленої її фіскальною функцією,
завдяки якій відбувається наповнення грошима державного бюджету.
Фіскальна функція – це необхідна умова існування податкової системи.
Разом з тим, є й інша умова – достатня. Вона полягає в можливостях
податкової системи здійснювати регуляцію прискореного розвитку певних
галузей народного господарства, регіонів та окремих важливих об’єктів
країни.

Важливий вклад у скарбницю досліджень системи оподаткування внесли вчені
минулих століть, такі як: Фома Аквінський, Ж. Боден, К. Болдінг,
Т. Гоббе, Г. Говіс, Д. Локк, Ф. Нетті, Ф. Неймарк, В. Парето,
Д. Ринардо, Л. Секендорф, А. Сміт, Й. Юст та інші. Їх розробки, наукові
висновки і рекомендації не втратили значимості в сучасних умовах
розвитку системи оподаткування України. Вони знайшли своє продовження і
творчий розвиток у роботах провідних вітчизняних дослідників податкової
системи: М. Азарова, В. Андрущенка, О. Василика, В. Вишневського,
А. Даниленко, О. Данилова, М. Кучерявенка, І. Луніної, П. Мельника,
С. Онишко, В. Суторліної, Л. Тарангул, Ф. Ярошенка та інших. Їх
концепції і практичні рекомендації стали основою Проекту модернізації
податкової служби України. Фінансове забезпечення розробки та
впровадження Проекту модернізації здійснюється за рахунок довгострокової
позики згідно із Угодою між Україною і Світовим банком реконструкції і
розвитку, ратифікованою Верховною Радою України 20 листопада 2003 року
(номер позики 4698-UA). Проект охоплює головним чином модернізацію
організаційної структури управління ДПС України, вдосконалення обігу
інформації за рахунок подальшої автоматизації збору, обробки та передачі
даних. На жаль, він не включив питання вдосконалення системи
оподаткування, яке проводилося до сьогодні спонтанно і зводилося в
основному до зниження ставок податків з доданої вартості, на прибуток
підприємств, з доходів фізичних осіб та одночасно простого звуження кола
пільговиків щодо сплати податків. Таким чином, штучно виник дисбаланс
між процесом модернізації ДПС (суб’єкт управління) і підсистемою
оподаткування (об’єкт управління), хоча вони є компонентами єдиної
податкової системи. „Проблемна ситуація полягає в тому, що автоматизація
процесів адміністрування податків, – вважає Ф. Ярошенко, – чи зміна
структури ДПС до певної міри можуть підвищити ефективність її
діяльності. Однак на підґрунті такого підходу досягти спрощення процесів
збирання податків, створити умови для партнерських взаємовідносин між
податківцями та платниками податків або закласти мотиваційні основи
добровільності сплати податків як і розв’язати ряд інших проблем,
задекларованих у Концепції модернізації податкової служби України,
навряд чи можливо” [1].

Виникла іще одна серйозна проблема в розвитку податкової системи
України: відсутність фундаментальної теоретичної економічної бази, на
яку б спиралося методичне забезпечення практики справляння податків.
Так, М. Азаров констатує: „Аналізуючи пройдений етап, слід зазначити, що
розвиток податкової політики в Україні вимагає від податкової служби
немало зусиль з удосконалення в законодавчому порядку механізму
нарахування та стягнення податків. Ці зусилля нерідко зводились на
нівець із-за безсистемності податкової політики” [2]. Такої ж думки
Л. Тарангул і С. Джигалов, які стверджують, що оподаткування залежить
від успішної реалізації науково-обґрунтованої податкової політики [3].
На думку В. Полюховича та І. Ліппата, проблеми України в галузі побудови
податкової системи передусім пов’язані з відсутністю чіткої економічної
доктрини, що базується на тій чи іншій економічній теорії [4]. „Саме
тому, – вважає П. Мельник, – теоретичне осмислення проблеми місця і ролі
податкової системи в структурі інструментів державного регулювання
економіки має велике значення для усвідомлення економічної сутності
податків, а звідси – їх регулятивного потенціалу” [5]. На думку О. Гоща,
економічні реформи у постсоціалістичних перехідних суспільствах не були
б такими руйнівними, коли б політики спиралися на ґрунтовні
політекономічні дослідження. Втрата наукової методології – перша і
основна втрата української економічної науки [6].

Діалектика зміни концепцій економічної історії в Україні показує перехід
від марксизму до нового класицизму. Характеристику цього переходу
наводить П. Єщенко, який вважає, що раніше ми всі хотіли бути більшими
марксистами, ніж сам К. Маркс, а тепер – неокласиками. Автори нової
теорії, з одного боку, дають можливість подолати межі обмежених поглядів
на капіталізм, а з іншого – вони не виходять за межі науки ”економікс”,
яка головну увагу спрямовує на вивчення ринкової системи, ігноруючи, по
суті, її суперечності, як і суперечності глобалізації. Економікс вивчає
реально відтворювальні, але поверхові явища економічного життя, які
досліджуються на основі неопозитивно-емпіричного методу [7].

Як відомо, ціноутворення розглядається в економікс з позицій теорії
корисності речі. Вона розроблена у XVIII–XX століттях Е. Бем-Баверколи,
Л. Вальрасом, Т. Госсеном, У.С. Джевансом, Ф. Візером, Б. Кларком,
К. Менгером. Вони вважали, що цінність товару визначається мірою
корисності його для споживача, але за своєю природою є суб’єктивною
категорією його уявленням. Корисність товару відображається в його
ринковій ціні.

Ідеологічною основою економічної теорії корисності стала філософія
ідеалізму Авенаріуса, Берклі, Гегеля, Канта, Фіхте та ін. Наприклад,
Джордж Берклі вважав, що всі якості речей та й самі речі – це сума лише
відчувань людини. Економічна теорія корисності досить логічно
обґрунтовує існування високих цін речей, набагато більших за їх
вартість, які розраховані на снобів. Це антикварні речі, філателія,
нумізматика, живопис та інше. Найбільше обґрунтування ціноутворення в
ринкових умовах теорія корисності знайшла в філософських формах
об’єктивного ідеалізму. Останній бере за основу існуючого не особисту
суб’єктивну, а об’єктивну свідомість, відчування, уявлення. У. Джеване,
К. Менгер, Е. Бем-Баверк розглядають ціну як предмет суб’єктивного
визначення вартості товару залежно від його корисності, але під дією
попиту і пропозицій суб’єктивна оцінка стає об’єктивною, тому що вона
відображає думку великої кількості споживачів.

Проте теорія корисності не може пояснити, до якого мінімуму може спадати
ціна товару, хоча за її концепцією – аж до нуля, бо затратами
виробництва при цьому нехтують. На початку XX століття теорія корисності
стала основою неокласичної теорії завдяки роботам А. Маршала,
Е. Чемберліна, Дж. Робінсона, Дж. Кейнса. За їх концепціями ринкова ціна
товару залежить від оцінки корисності затрат виробництва покупцем. Тобто
вартість продукту не впливає на його ціну.

Елементи теорії корисності речі знайшли своє втілення в системі
оподаткування України, коли податок на додану вартість, акцизний збір
додаються до ціни товару і перекидаються на рахунок споживача. Якщо він
вважає товар корисним, то нехай платить за нього надлишок до ціни. Це
призвело до зростання тіньової економіки, де ціни на товари нижче, бо
там притримуються при ціноутворенні економічного закону вартості.

.

а, Д. Рікардо і К. Маркса. Академік В. Геєць вважає, що внаслідок
руйнацій не відбувається відтворення і передання через накопичення
повсякденних знань, що нагромадилися в результаті історичного досвіду
[8]. Тут доречно навести думку М. Хохлова, який пише, що „минуло 120
років від дня смерті К. Маркса, однак продемонстрована ним методологія
наукового дослідження найскладніших соціально-економічних процесів
залишається актуальною, не виправдано свідомо збіднювати свій
методологічний арсенал і нехтувати спадщиною гігантів, до яких,
безперечно, належить К. Маркс” [9].

Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму пов’язується з ім’ям
В.І. Леніна, який вів боротьбу з критичним її осмисленням і подальшим
творчим розвитком. У сучасних умовах знову з’явилася чергова хвиля
критики теорії трудової вартості, представниками якої є такі західні
вчені, як С. Сисмонді, М. Десаль, В. Брус, Дж. Холм, В. Фостер,
П. Самуельсон та інші. Вони оцінили опозиційно концепцію ціноутворення
при соціалізмі, засновану на теорії трудової вартості і планового
ведення господарства. П. Самуельсон вважав, що використання теорії
трудової вартості в її найпростішій формі веде до неправильного і
неефективного використання трудових і нетрудових ресурсів навіть у
надекономічному соціалістичному суспільстві [10]. Хоча досить поширеною
була думка П. Самуельсона, що ціна одиниці товару визначається попитом і
пропозицією в межах витрат виробництва.

Такий напад на теорію трудової вартості з боку західних вчених можна
пояснити, з одного боку, роботою Й. Сталіна „Економічні проблеми
соціалізму в СРСР”, в якій стверджується обмеженість товарного
виробництва в умовах планового господарства [11]. А з іншого – невдалим
досвідом будівництва соціалістичного суспільства СРСР. Проте, як
доводить практика, у Китаї, який за офіційною доктриною будує соціалізм,
досягнуто незаперечного успіху, а в Україні та інших пострадянських
державах продовжується боротьба з труднощами [7].

Крім теорії трудової вартості, до „витратних” концепцій належить також
теорія витрат виробництва. Засновниками цієї теорії були Р. Торрене,
Н. Сеніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох. Вони розглядали витрати
виробництва як основу ціни, але вважали, що вартість створюється не лише
живою, а й уречованою працею. Ще можна для прикладу навести концепцію
Ж. Б. Сейя і Д. Бастіа, які практикували формування вартості в процесі
виробництва під впливом трьох факторів: праці, капіталу і землі. На
позиціях інтеграції раціональних елементів різних економічних теорій
стояли Н. Бухарін, В. Дмитрієв, Р. Орженський, А. Білімович і
М. Туган-Барановський. Тут наведемо висловлювання Н. Бухаріна, який
поєднав матеріалістичне сприймання економічних процесів із суб’єктивною
оцінкою корисності речей: „Ми просто повинні подивитися, яка саме
корисність залишилась би без задоволення, коли б не існувало речі, що
оцінюються, – це і буде та корисність, яку нам потрібно визначити” [12].
А от на думку П. Струве, вартість формується не внаслідок виробничих
суспільних відносин, а відносин у процесі обміну [13].

У кінці XX століття частина західних вчених намагалася відкинути теорію
трудової вартості, апелюючи це тим, що в сучасних умовах з’явилося нове
основне джерело вартості – інтелектуальний потенціал: знання
працівників. Тобто виникла нова концепція інформаційної вартості в межах
постіндустріального суспільства. Цю концепцію висунули Д. Беллі, Р. Бар,
Т. Кун, Ш. Жад, Ш. Рист, Р. Гроєпевечен.

Разом з тим існують роботи західних вчених, які тісно пов’язані із
марксизмом, але творчо розвивають його, виходячи з умов ринкової
економіки. Це такі вчені: К. Реннер і Б. Крайський (Австрія), В. Брандт
і К. Шмідт (Німеччина), І. Пальме (Швеція), Д. Міттеран, Р. Гароді,
А. Лефер (Франція), О. Шик (Чехія), В. Брус, Л. Бальцерович (Польща),
Ф. Клаудін (Іспанія), Ден Сяоопін (Китай) та інші.

Аналізуючи вищеназвані теорії, необхідно обрати концептуальний підхід
серед них щодо подальшої модернізації системи оподаткування. На нашу
думку, найбільш оптимальною для реформування і подальшого розвитку
системи оподаткування буде теорія трудової вартості, яка з найменшими
похибками відображає реальні соціально-економічні процеси, в основі якої
лежать об’єктивні економічні закони: вартості, додаткової вартості,
попиту і пропозиції, росту продуктивності праці, максимізації прибутку
та інші. Спираючись на неї можна виявити механізм виникнення і структуру
доданої вартості, податків, зборів і обов’язкових платежів, їх
перерозподіл на всіх стадіях кругообігу капіталу. Можна буде здійснити
диференціацію ПДВ по галузях народного господарства залежно від
фондоозброєності і продуктивності праці, трансформувати ПДВ в іншу
площину у сфері торгово-посередницької діяльності, відкинути складну
технологію відшкодування ПДВ з бюджету. Теорія трудової вартості в
системі оподаткування стане ефективним засобом боротьби з тіньовою
економікою, особливо в частині ухилення від сплати податків. Завдяки
цьому буде продовжено традицію розвитку теорії трудової вартості,
розпочату у роботах таких вітчизняних вчених XIX століття, як професор
Київського університету Н. Зибер [14–15], Г. Цехановський [16], А.
Антонович [17], І. Патлаєвський [18], Є. Слуцький [19], Г. Сидоренко
[20] та інших.

Література:

1. Ярошенко Ф.О. Трансформація державної податкової служби України. –
Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 16.

2. Азаров Н.Я. Стратегическое направление модернизации государственной
налоговой службы Украины // Науковий вісник Академії ДПС України. –
Ірпінь, 2002. – № 4. – С. 11–15.

3. Тарангул Л., Джигалов С. Взаємообумовленість оподаткування та
економічного розвитку // Науковий вісник Національної академії ДПС
України. – Ірпінь, 2003. – № 4. – С. 55–61.

4. Полюхович В., Ліппотт І. Правові засади оподаткування в Україні:
національний стан і напрями реформування. – К.: Українсько-Європейський
консультативний Центр з питань законодавства (UEPLAC). –
http/www.ueplac.kiev.ua/ukr/

5. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. –
Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – С. 71.

6. Гощ О. Історична місія політичної економії в Україні // Економіка
України. – 2003. – № 2. – С. 52–59.

7. Єщенко П. Економічні теоретичні концепції та їх предмет // Економіка
України. – 2004. – № 5. – С. 56–61.

8. Геєць В. Характер перехідних процесів до економічних знань //
Економіка України. – 2004. – № 5. – С. 4–13.

9. Хохлов М. Глобалізація економіки в ракурсі еволюції відносин
власності // Економіка України. – 2003. – № 2. – С. 56–72.

10. Samuelson P The USSR and the future. An snslisis of the new Program
of CPSV. New York, 1998. – 168 p.

11. Сталин И.В. Экономические проблемы социализма в СССР. – М.:
Политиздат, 1952. – 186 с.

12. Бухарин Н. Политическая экономия рантье. – М.: Экономика, 1998. – С.
75–76.

13. Васильків П., Пастер П., Сторожук В. Статистика підприємництва. –
К.: Нац. банк Укр., 2002. – С. 176.

14. Зибер Н.И. Давид Рикардо и Карл Маркс в их общественно-экономических
исследованиях. – К., 1885. – 278 с.

15. Зибер Н.И. Экономическая теория Маркса. – К., 1883. – 362 с.

16. Цехановский Г.М. Значение Адама Смита в истории
политико-экономических систем. – К.: 1859. – 260 с.

17. Антонович А.Я. Теория ценностей: критико-экономическое исследование.
– Варшава, 1877. – 346 с.

18. Патлаевский И.И. Теория денежного обращения Рикардо и его
исследований. – Новороссийск, 1871. – 286 с.

19. Слуцький Є.П. До теорії збалансованого бюджету споживача //
Giornalle degli economics i relisla – Romo, 1915. – P. 36–58.

20. Сидоренко Г.Д. Тюрго: политико-экономическое учение его теории и в
практическом применении. – К.: Киевский ун-т, 1858. – 196 с.

Похожие записи