КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Зміст і роль консалтингу. Основні види і завдання консалтингу. Стратегія
щодо конкурентів Основні етапи процесу державної реєстрації нового
підприємства

1. Зміст і роль консалтингу.

Основні види і завдання консалтингу

Консалтинг — консультування і спеціальні на-уково-технічні,
фінансово-аналітичні, технологічні та прогностичні розробки окреми-ми
спеціалізованими компаніями, фірмами, центрами, підрозділами соціальних
програм, планів з аналізом сучасного стану діяльності виробничих та
інших виробничо-комерційних, підприємницьких структур, визначен-ням
концепції, шляхів, заходів та використанням засобів підвищення
ефективності їх діяльності і розробки перспектив подальшого розвитку.

Консалтингові фірми надають послуги щодо дослідження торгової
кон’-юнктури і прогнозування ринку товарів, послуг, ліцензій, ноу-хау,
фінансового і валютного ринків, а також оцінки й експертизи промислових
підприємств, нерухомості, ефек-тивності експортно-імпортних операцій,
роз-робки техніко-економічних обґрунтувань об’єктів підприємництва,
бізнес-планів.

Розробляють документацію з розрахунками ефективності створення спільних
підпри-ємств, розробки стратегії експортно-імпортних операцій,
маркетингових програм то-що. У разі необхідності надають аудиторські
послуги з повним аналізом стану суб’єкта підприємницької діяльності,
причин нега-тивних явищ на окремих ділянках підприєм-ництва з розробкою
прогнозів і рекомендацій щодо ефективної діяльності на певному ринку

Консалтингові фірми можуть бути спе-ціалізовані за окремими напрямами
діяльності. Великі концерни, холдингові компанії у своєму складі мають
власні підрозділи з розгалуженою мережею відділень у різних регі-онах.
Малі, середні, дрібні фірми звертають-ся за послугами до консалтингових
фірм, ос-кільки такі розробки вимагають значних витрат і високого
професіоналізму виконавців.

КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА — фірма, основна діяльність якої полягає в
консультуванні товаро-виробників, продавців, покупців з широко-го кола
питань економіки, зовнішньоеконо-мічних зв’язків, маркетингу,
дослідження і прогнозування ринку товарів і послуг, інно-вацій тощо.
К.ф. може бути спеціалізова-ною з окремих напрямів консультативної
діяльності. Див. також Консалтинг.

Оточення постійно ставить перед людиною безліч проблем, але якщо, окрім
того, ви ще пов’язані із сферою бізнесу, то автоматично отримуєте
додаткові проблеми і то досить серйозні .Як усе це вирішити найкращим
чином — джерело постійного головного болю.

Не секрет, що вітчизняні підприємці задачі, пов’язані із
бізнес-діяльністю, у 99 випадках зі 100 вирішують інтуїтивно, на основі
власного досвіду, намагаючись узагальнити наявну інформаціюі “вгадати
хороший” розв’язок. У такий спосіб ухвалюється якесь рішення, яке
пізніше виконується. Чи було прийняте рішення найкращим — питання так і
залишається відкритим.

Проте досить легко переконатись у тому, що прийняття оптимальних
бізнес-рішень тільки на чистій інтуїції, без спеціальних знань,
принципово неможливе. Ось простий приклад.

Ви граєте у лотерею. Умови наступні. Є дві урни з лотерейними білетами.
В одній з них є 2 білети, один з яких — виграшний. У другій урні 3
білети — один виграшний і два програшні. Дозволяється витягнути 1 білет
і є два варіанти, як це зробити.

Варіант 1. Спочатку навмання вибрати урну, потім з неї навмання
витягнути білет.

Варіант 2. Об’єднати білети обох урн в одну і уже з неї тягнути білет.

Який з варіантів дає більше шансів на виграш?

Очевидно, що шанси просто вгадати з двох варіантів кращий — 50:50. Але
от що далеко не очевидно, то це відповідь на друге запитання, яке
неминуче поставить собі прагматична і підприємлива людина: чи рівноцінні
ці два варіанти і якщо ні, то який з них дає більші шанси і наскільки?
Спробуйте самостійно дати відповідь і звірте її з правильною. Можливо,
цей елементарний тест буде переконливим у тому плані, що розвинута
інтуїція — це добре, але інтуїція, підсилена розрахунками — це усе таки
краще.

Знання та інтуїція консультанта, втілена у подібні розрахунки, і є
предметом аналітичного консалтингу.

Для того, щоб в умовах жорсткого оточення бути успішним підприємцем,
потрібно вміти передбачати ситуацію на декілька кроків наперед, тобто
прогнозувати власні ходи, ходи конкурентів і зовнішні обставини так, щоб
якомога точніше оцінити наслідки усіх можливих бізнес-сценаріїв. Такі
сценарії розробляються за участю фахівців з консалтингу. І не завжди для
цього потрібна глибока математика або високі технології – інколи буває
достатньо просто здорового глузду і стороннього, незаангажованого
погляду на проблему.

У розвинутих країнах аналітичний консалтинг, як окремий вид
бізнес-сервісу, виник доволі давно завдяки появі фахівців, які на ринку
товарів і послуг почали пропонувати спеціальні знання. Попиту на ці
знання не бракувало ніколи, особливо з боку фінансистів — банкірів,
страховиків, брокерів бірж і трейдерів фондових ринків, тобто тих, чия
робота пов’язана з постійним ризиком. Пізніше до послуг консалтингу
почали вдаватись приватні інвестори і ланка вищого управлінського
персоналу великих і середніх корпорацій і фірм. У країнах Заходу
топ-менеджмент дуже добре засвоїв одне з чільних правил Герберта
Кессона: “великий капітал значно легше заробити, ніж його потім
втримати”.

Не зважаючи на те, що сукупний оборот ринку аналітичного консалтингу і
до того оперував мільярдами, справжній бум галузі розпочався у середині
1990-х років у зв’язку із масовим поширенням персональних комп’ютерів та
сучасних інформаційних технологій — ціни на знання стрімко пішли вгору.
Нові технології дали змогу реалізувати старі ідеї, в т.ч. — в області
фінансового менеджменту. Зміцнила свої позиції ідеологія рентабельності
управління капіталом, на якій остаточно утвердився сучасний фінансовий
консалтинг, основну ідею якого можна сформулювати так: “потенційно
можливі, але не отримані компанією прибутки — це те ж саме, що її прямі
збитки”.

Категорія втраченого прибутку внаслідок неефективної поведінки на ринку
і прийняття хибних бізнес-рішень є основним предметом досліджень
західних фінансових аналітиків. Кількість консалтингових компаній,
представлена в ресурсах Інтернет, просто вражає, як, до речі, і спектр
пропонованих ними послуг. Справа дійшла до того, що з’явилась категорія
консультантів по консалтингу, готових допомогти пересічному бізнесмену
швидко і правильно орієнтуватись на ринку консалтингових послуг.

Характерна ознака сучасного аналітичного консалтингу — його солідне
наукове підґрунтя. Будь-яка перспективна інноваційна наукова розробка
тут же апробується в умовах реального бізнесу, пристосовується до потреб
ринку і впроваджується. Хороший цьому приклад — моделі на основі штучних
нейромереж. Поки науковці сперечались про їх переваги і недоліки,
підприємливі люди швидко зорієнтувалися, що і до чого і запровадили їх
для вирішення практичних бізнес-задач. Валютний ринок FOREX, основою
діяльності якого є прогнозування обмінних курсів валют і оцінка ризиків,
виявився одним з перших і дуже успішним полігоном для методів
нейрокомп’ютингу. І це лише частка широкого спектру інтелектуальних
технологій на сучасному ринку консалтингу.

Методи сучасного консалтингу стають максимально наукомісткими, що
дозволяє консультантам “вичавлювати” прибуток для своїх клієнтів
буквально з нічого. В умовах жорсткої конкуренції і боротьби за
виживання на ринку західні консалтингові фірми проводять справжнє
полювання за ефективниминовинками своїх конкурентів, у той же час за
будь-яку ціну намагаючись приховати свої власні “ноу-хау”.

Перше враження, яке складається після побіжного огляду публікацій,
Інтернет-ресурсів та інших зарубіжних джерел по консалтингу — море
важливої інформації ! Друге (і остаточне) враження після прискіпливого
аналізу усіх цихмегабайт словесної руди уже не таке оптимістичне.
Поступово приходить розуміння того, що ніхто з позиції “високої науки”
не збирається альтруїстично ділитися з іншими чимось таким, що може
рясно вродити на ниві бізнесу. Солідні монографії і статті, вражаючий
дизайн Інтернет-сайтів по консалтингу насправді більше приховують, аніж
розкривають інформацію і досить часто служать звичайною рекламою їх
авторів. Але для бізнесу це цілком нормально — такі вже тут правила гри.

В Україні становлення ринку професійних консалтингових послуг почалось
десь з кінця 1990-х і першими клієнтами вітчизняних консультантів, як
правило, ставали представництва іноземних фірм. Згодом почав працювати і
власний капітал і з’явився попит на фінансових аналітиків і менеджерів.
Але усе це поки що у зародковому стані — за декілька років ринок
аналітичних послуг сформуватись не може, потрібен час і реальна потреба
у таких послугах з боку серйозних бізнес-структур. З усіх видів
консалтингу в Україні, схоже, саме фінансово-аналітичний розвинутий
найменше. І причина тут проста — при вітчизняній специфіці ведення
бізнесу є вкрай небажаним втручання сторонніх у фінансові справи
підприємства. Це серйозний гальмуючий фактор для тих
ентузіастів-аналітиків, які ризикнули розпочати тут власну справу.

Поряд з тим є досвід надання таких послуг, обминаючи внутрішню
бухгалтерію підприємства, або, якщо бути точним, залишаючи цю роботу
його працівникам. Є безліч задач, які знаходяться поза сферою
конфіденційної інформації і які можна передоручити стороннім фахівцям.
Серйозний і підприємливий керівник завжди знайде спосіб, як з вигодою
для себе скористатись чужими знаннями і досвідом. Стереотип недовіри
швидко ламається, коли від співпраці дійсно можна отримати значно
більше, ніж втратити.

Консалтингові послуги, які ми пропонуємо, звичайно, не охоплюють усю
область консалтингу. Була свідомо обрана вужча сфера діяльності, яка, з
одного боку, більш повно відповідає нашому досвіду і знанням, а з іншого
— попит на яку уже є і у перспективі буде тільки зростати. Коротко нашу
роботу можна охарактеризувати як створення моделей бізнес-процесів і
ситуацій з метою наперед передбачити і оцінити наслідки цілеспрямованих
дій і впливів незалежних зовнішніх факторів. По суті, це сфера наукового
прогнозування по відношенню до підприємницької діяльності, тобто те, що
на Заході відоме як business forecasting або Big Game — Велика Гра.
Ведення бізнесу — це завжди гра, де діє неписане правило: “у якій мірі
хтось виграє, у тій же мірі хтось інший мусить програти”. Гроші — лише
спосіб робити ставки у грі. Шанси виграти у гравців ніколи не бувають
рівними і основне завдання консалтингу — посилити цю нерівність на
користь свого клієнта.

2. Стратегія щодо конкурентів

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття
конкуренції (competition). Конкуренція — це найважливіша ланка всієї
системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до
конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом
конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими
чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба — це динамічний
процес. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на
ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне
обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.

Особливо важливим в умовах ринкових відносин є розробка стратегії
підприємства щодо конкурентів.

Стратегія підприємства – це генеральна комплексна програма дій, яка
визначає пріоритети і для підприємства проблеми, його місію, головні
цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та
основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має
спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку
підприємства – це довгостроковий плановий документ, тобто це результат
стратегічного планування. В свою чергу стратегічне планування – це
процес здійснення цілей на певний період та напрямків діяльності
підприємства. Розробка стратегій підприємств – це досить складний і
тривалий процес, враховуючи постійну переоцінку і періодичну перевірку
вибраних цілей, аналізуючи при цьому стан середовища діяльності самого
підприємства.

Конкуренція в галузі може бути більше або менше інтенсивна. Це залежить
як від наявності кількості фірм у галузі, так і від насиченості ринку,
особливості функціонування галузі, місця галузі у економіці.

Для характеристики конкурентів можна використати такі фактори:

Частка ринку, що обслуговується;

Імідж, досвід, наявність добре відомих торгових марок;

Фінансовий стан;

Наявність передової технології та виробничих потужностей;

Наявність висококваліфікованих кадрів;

Вид і рівень реклами та інші.

Однак, просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти
конкуренції в галузі. Як правило, порівняння факторів дає змогу лише
констатувати кращий чи гірший рівень діяльності фірми. Проте,
найважливішим є розуміння, чому конкуруюча фірма досягла кращих
результатів та вжити відповідні заходи на своїй фірмі.

Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні
характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості
оцінки його конкурентоспроможності.

Розрізняють наступні групи параметрів конкурентоспроможності: технічні,
економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри характеризують технічні та фізичні властивості
товару, а також функції які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат та ціни споживання,
обслуговування і т. д.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим
нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими
нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв
кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на
параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість,
потужність і т. д.).

В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну і повну інформацію про
конкурента неможливо, проте необхідно ретельно аналізувати поточний стан
конкурента, його конкурентну позицію в галузі.

Найчастіше використовують функціональний підхід до оцінки потенціалу
конкурента. При цьому об(єктами аналізу є: стратегії “портфеля
продукції” з його різноманітними техніко-економічними характеристиками;
маркетинг, виробництво, системи розподілу, дослідження та розробки,
фінанси, кадри, система управління.

Портер пропонував оцінити конкуренцію за такими параметрами: фінансові
цілі, відношення до ринку, системи контролю та стимулювання,
організаційна структура, система бухгалтерського обліку, склад ради
директорів, обмеженість з боку держави та зобов(язання фірми і т.д..

Аналіз конкурента має дати відповідь на питання про напрями діяльності
та способи ведення конкурентної боротьби.

Крім аналізу існуючих конкурентів слід проводити оцінку і аналіз
потенційних конкурентів. До потенційних конкурентів можуть бути
віднесені такі фірми:

Що діють географічно близьких ринках, що схильні до експансії на інших
ринках та мають для цього можливості;

Диверсифіковані фірми, які працюють у суміжних галузях та сферах;

Споживачі продукції виробничо-технічного призначення, що можуть
налагодити частково чи повністю виробництво “не своєї” продукції;

Постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих, що можуть налагодити
переробку та виготовлення на своїх потужностях кінцевої продукції;

Невеликі підприємства, що можуть дістати підтримку держави або великих
фірм, бути поглиненими цими великими фірмами і за короткий час
розвинутись до статусу великого конкурента.

Порівняння окремих параметрів діяльності фірми дає можливість не лише
визначити стан конкуруючої фірми, а і визначити сильні та слабкі сторони
фірми її можливості та загрози.

Сильні сторони – це внутрішні можливості чи ресурс, що можуть зумовити
формування конкурентної переваги.

Слабкі сторони – види діяльності, які фірма здійснює не досить добре,
або ресурси, підсистема потенціалу, що неправильно використовуються.

Можливості – альтернативи, що їх може використати фірма для досягнення
стратегічних цілей.

Загрози – будь-які процеси або явища, що перешкоджають руху фірми у
напрямку досягнення своїх місії та цілей.

Під час аналізу та вибору стратегії управління необхідно враховувати
різні фактори, які умовно поділяють на два рівні: макро- і мікро-рівень.
Вивчаючи мікрорівень, слід враховувати фактори, пов’язані з конкретним
становищем підприємства, наприклад, його розмірами, наявністю робочої
сили, специфікою організаційної структури та ін. Необхідно чітко
усвідомити, що навіть найдосвідченіші експерти та аналітики можуть лише
рекомендувати певну стратегію, а оцінити можливості та взяти на себе всю
повноту відповідальності за прийняття та розробку обраної стратегії
повинен керівник підприємства (фірми). Для цього потрібно знати теорію
та практику управління (менеджмент) і вміти, що та з чого вибирати.

Ідеальної моделі управління не існує, оскільки кожне підприємство
(фірма) унікальне. Кожний повинен шукати свою власну модель. Серед
факторів, що визначають такий вибір, можна назвати такі: розмір
підприємства (фірми); характер продукції; характер стратегічної зони
господарювання.

З погляду останнього фактора виділяють модель:

раціонального внутрішньофірмового управління в спокійному зовнішньому
середовищі;

управління в умовах динамічного і різноманітного ринку;

управління в умовах динамічного науково-технічного прогресу;

пристосування до проблем, що виникають спонтанно, раптово під впливом
зовнішнього середовища фірми.

Підприємства (фірми) перебувають у процесі постійного пошуку власної
моделі управління (рис. 14). Це безпосередній процес, оскільки
змінюється сама фірма та її середовище. Більшість американських компаній
здійснюють окремі організаційні зміни не рідше від одного разу на рік, а
великі організації провадять такі зміни кожних 4-5 років. Загальний же
напрям еволюції — перехід від моделі управління в умовах масового
виробництва та відносно низького рівня конкуренції до моделі управління
в умовах індивідуалізованого виробництва та конкуренції, що
загострилася.

Сучасна система управління повинна бути простою та гнучкою, її основні
критерії — забезпечення ефективності та конкурентоспроможності. На думку
фахівців вона повинна мати такі основні характеристики:

невеликі підрозділи укомплектовуються меншою кількістю, але більш
кваліфікованими людьми;

невелика кількість рівнів управління;

структура, що грунтується на групах (командах) фахівців;

характер та якість продукції, графіки і процедури роботи, орієнтовані на
споживача

Суть раціоналістичної стратегії полягає в переконанні, що успіх
підприємства (фірми) залежить від таких факторів, як раціональна
організація виробництва продукції, зниження витрат за рахунок виявлення
внутрішньовиробничих резервів, зростання продуктивності праці,
ефективності використання всіх ресурсіа Підприємство (фірма)
розглядається як замкнена система При такому підході цілі та завдання
вважають заданими і стабільними протягом тривалого часу. Основа
стратегії — безперервне зростання та поглиблення спеціалізації
виробництва; побудова організаційної структури за функціональними
принципами (з чітким розподілом апарату управління по службах); контроль
усіх видів діяльності, чітке виконання управління вказівок зверху. Ця
стратегія управління була властива централізованій системі економіки.

Вихідні перебудови нової стратегії зводяться до такого:

ставка робиться на людину, яка самореалізується (на відміну від людини
економічної та соціальної);

. підприємство (фірма) розглядається як живий організм, що складається з
людей, які об’єднуються за спільними цінностями („клан»);

підприємству (фірмі) притаманне постійне оновлення, обумовлене
внутрішнім прагненням і націлене на пристосування до зовнішніх факторів,
основним з яких є споживач.

Нова стратегія грунтується на системному, ситуаційному підході.

Підприємство (фірма) — „відкрита система». Основні передумови її успіху
не внутрішні, а зовнішні. Успіх пов’язується з тим, наскільки вдало
підприємство (фірма) вписується у зовнішнє середовище (економічне,
науково-технічне, соціально-політичне) та пристосовується до нього.
Ситуаційний підхід до управління означає, що внутрішня побудова системи
управління є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Організаційний
механізм пристосовується до виявлення нових проблем і вироблення нових
рішень. Маневрування при розподілі ресурсів оцінюється вище, ніж
пунктуальність при витрачанні їх, а ке-рівники-підприємці виявляються
потрібнішими за технократів. Втіленням нового підходу до управління
стало стратегічне управління, яке передбачає доповнення планування
потенціалу підприємства (фірми) плануванням стратегії на основі
прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації зумовлює зміну
можливостей та стратегії. Передбачаються спеціальні заходи для зменшення
опору цим змінам.

Нова стратегія управління потребує нових установок персоналу, нової
управлінської культури (прагнення до радикальних змін, готовність до
ризику, орієнтації на створення нових можливостей та ін.).

Стратегічне управління — одна з найсучасніших модифікацій управління
підприємством (фірмою). Найбільшого поширення ця управлінська стратегія
набула в американських компаніях.

У сучасних умовах конкурентоспроможний той, хто швидко реагує на зміни
обставин, не боїться ризику, займається інноваційною діяльністю і
сприймає нові технічні та економічні рішення Він виграє тоді, коли йде в
ногу з часом, нарівні з технічним прогресом.

Аналізуючи роль цих факторів та, зокрема, їх вплив на поведінку
менеджера, дослідники визначають такі інноваційні напрями стратегічного
управління:

традиційне — фірма не прагне ні до чого іншого, крім підвищення якості
продукції, яку випускає. При цьому є повна гарантія, що в довгостроковій
перспективі ця фірма відстане техніко-технологічно та економічно;

опортуністичне — фірма зайнята пошуками такого продукту, який не
потребує великих витрат на дослідження та розробки, але з яким вона
протягом певного часу одноосібне присутня на ринку. Пошук та
використання „щілин» передбачає не тільки глибоке знання ринкової
ситуації, високий рівень техніко-технологічного розвитку та адаптаційні
здібності, а й високий рівень ризику втрати монопольного становища;

імітаційне — нову технологію купують за ліцензіями. Це дешевше, швидше
та надійніше, ніж власні розробки і винаходи. Проте для адаптації
винаходу та створення на його основі оригінального продукту необхідна
висока спеціальна кваліфікація та комплекс заходів щодо підтримання
досягнутого рівня;

оборонне — у фірмі дослідження та розробки провадяться без претензій на
зайняття провідних позицій, їх мета — не відставати від інших у
технічному розвитку та підвищувати технічний рівень виробництва Це
стратегія, яка не усуває ризику втрати фірмою позицій;

залежне — великі корпорації передають для виробництва нової продукції
метод її виготовлення дрібним фірмам;

наступальне — прагнення фірми до першості на ринку. Це потребує високої
кваліфікації та організаторської праці, але результати себе
виправдовують. Для цього необхідно: організований, ефективний
інноваційний процес; наявність новаторів, творців; не традиційно мисляче
керівництво, здатне до нових ідей; можливість розподілу ризику; добрі
знання ринку, маркетингова організація.

На початковому етапі розвитку підприємство (фірма), як правило, не може
вибирати наступальний напрям. Реальним є напрям традиційного типу. Потім
вже від розвитку фірми, від її керівництва залежить, як вона зуміє
перейти від становища емітатора, що використовує чужі результати
технічного розвитку, до наступальної поведінки, грунтується на власних
творчих можливостях.

Отже, вибір моделі управління, напрям інноваційної діяльності — це є
вибір управлінської стратегії на той чи інший період функціонування та
розвитку підприємства (фірми). Процес цей не простий, індивідуальний,
потребує знань, досвіду, ретельної підготовки та відповідальності

3. Основні етапи процесу державної реєстрації нового підприємства

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону
України «Про підприємництво». Державна реєстрація підприємств є
обов’язковою юридичною дією при їх створенні. Підприємство вважається
створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної
реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється в порядку,
визначеному ст.8 Закону України «Про підприємництво» та Положенням про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 № 740 із змінами,
внесеними згідно з Постановами Кабінету міністрів станом на
27.12.2001.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, крім об’єднань
юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод
про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської,
районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя
державній адміністрації (далі — органи державної реєстрації) за
місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не
передбачено законом.

Забороняється реєстрація діяльності, у найменуваннях яких скорочені
найменування органів місцевого самоврядування та похідні від цих
найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших суб’єктів
підприємницької діяльності — юридичних осіб чи об’єднань громадян,
внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевірку
заявленого найменування суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб’єкта, внесеного
до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на 1 місяць (для
відкритих акціонерних товариств — на 9 місяців) найменування суб’єкта
підприємницької діяльності, яке включається в окремий перелік
зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на
тотожність поряд з найменуванням вже зареєстрованих суб’єктів. Перелік
зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності.

Відомості про зареєстровані діяльності вносяться до Реєстру діяльності.

Для державної реєстрації діяльності — юридичної особи подаються
такі документи:

* рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними)
органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства).
Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким
рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів
(конференції) у випадках, передбачених законом;

• статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми
підприємництва;

• реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про
державну реєстрацію;

• документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,
передбаченому законом;

• документ, що засвідчує внесення плати за державну
реєстрацію.

При створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих
акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або
корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, подають:

• реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про
державну реєстрацію,

• копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної
особи — платника податків та інших обов’язкових платежів

• документ, що засвідчує внесення плати за державну
реєстрацію.

В реєстраційній картці вказується місцезнаходження суб’єкта
підприємницької діяльності.

Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності -юридичної особи
на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце
проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою,
яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у
власність або користування приміщення, частини приміщення (договір
купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного
користування майна, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за
наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не
більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані
протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру
суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну
реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом
(для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації
органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної
особи — платника податків та інших обов’язкових платежів.

У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації
направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну
реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної
статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб’єкта
підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і
Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та
копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному
податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких
банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької
діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється
Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт
підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому
органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів
(обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з
дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або
закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного
державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і
зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках
встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта
підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкти
підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання
зазначених змін зобов’язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться в
порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, що
визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний
майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на
зазначений об’єкт.

Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії
(відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття
зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт
підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення),
представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової
інформації в свою реєстраційну картку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих
документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник
(власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для
реєстрації суб’єкта підприємництва.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єктів підприємницької
діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців — 1,5, для
юридичних осіб — 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

За прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію)
суб’єктів підприємницької діяльності — потрійний розмір відповідного
реєстраційного збору;

За державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів
суб’єктів підприємницької діяльності — 30 відсотків реєстраційного
збору;

Перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності у зв’язку із зміною
законодавства проводиться безоплатно, якщо Інше не передбачено законом

У разі зміни свого місцезнаходження суб’єкт підприємницької діяльності в
семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації
звернутися до суду (господарського суду) з позовом про скасування
державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника
(власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою
підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарського
суду) в разі:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,
установчих документів;

• здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та
законодавству України;

• несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про
зміну його назви, організаційної форми, форми власності та
місцезнаходження;

• визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках,
передбачених законодавством);

• неподання протягом року до органів державної податковоїу служби
податкових декларацій, документів фінансової звітності; згідно з
законодавством.

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності
здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного
балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших
документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб’єкта
підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається
Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні
державні податкові органи та органи державної статистики про скасування
державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта підприємницької
діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з
Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної
реєстрації певних видів суб’єктів підприємницької діяльності.

Список використаної літератури

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1998.- 544с

Маконнелл. К., Брю. С . Экономикс : принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика. 1992. Т. 1

Ковальчук В.М. Загальні основи ринкової економіки. Тернопіль СМП
«Астон». 1994

Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник/Отв.
ред. Г.Н. Климко. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання-Прес, 2001. –
646с.

Похожие записи