Реферат

на тему:

Зародження і розвиток економічних знань. Історія розвитку економічної
науки.

Вступ

Україна, проходячи важкий шлях національного відродження, знаходиться на
етапі побудови ринкової економіки. Трансформаційні зміни, що
відбуваються в нашій державі, потребують наукового обґрунтування
принципово нових методологічних основ дослідження процесів розвитку
економіки країни та оптимізації процесів управління економічною
системою, породжують потребу поглиблення досліджень теоретичного та
методичного характеру у сфері економіки. Це обумовлює важливість
вивчення економічної теорії, основним завданням якої є наукове
обґрунтування загальних основ економічного життя суспільства, розкриття
закономірностей розвитку суспільного виробництва, з’ясування механізмів
дії економічних законів і механізмів їх використання людьми у процесі
господарської діяльності, визначення істотних рис основних
суспільно-економічних систем та напрямків їх еволюції.

Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної
кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження
кризові явища, так і наслідкові негативні явища похідного характеру. До
первинних з них можна віднести скорочення ВВП, падіння обсягів
виробництва, деградацію господарської структури, втрату ринків збуту. До
явищ похідного характеру належать, в першу чергу, зменшення обсягів
валового нагромадження основного капіталу (одного з стратегічно важливих
видів використання ВВП), фінансова нестабільність, недостатня активність
інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, зростання
внутрішнього та зовнішнього боргу тощо. Тому ефективне використання
передових здобутків економічної теорії є важливою передумовою зміцнення
української економіки, подальшого її розвитку. Зокрема, це стосується
розв’язання проблем модернізації структури народного господарства,
забезпечення економічного росту в довготривалій перспективі, ефективного
використання трудових ресурсів, розширення зовнішньоекономічних
зв’язків, підвищення ефективності грошово-кредитної політики, посилення
державного макроекономічного регулювання, фіскального та податкового
регулювання, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу,
забезпечення розвитку прогресивних форм власності та ін.

Предметом курсу “Основи економічної теорії” є економічні відносини в їх
єдності і взаємодії з організаційно-виробничими відносинами та
виробничими силами. Економічна теорія досліджує закони, які керують
виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ та
розробляє методологічні основи механізму використання їх людством з
метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту
населення. Метою вивчення даної дисципліни є комплексне дослідження
економічних відносин як форми ефективного виробництва, ґрунтовне
пізнання проблем ефективного використання суспільством обмежених
виробничих ресурсів і шляхів досягнення максимальних потреб, які
невпинно зростають.

У запропонованому навчальному посібнику висвітлено
теоретико-методологічні основи економічної системи, розглядається суть
економічних законів і категорії та форми їх прояву, притаманні їм
внутрішні суперечності та механізм їх дії, обґрунтовано необхідність і
шляхи вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільш повно
відповідають інтересам людей, розглянуто наукові основи управління
господарською практикою щодо підвищення ефективності виробництва з метою
зростання життєвого рівня населення.

Значна частина питань посібника присвячена проблемам реформування
економіки України, визначення найбільш раціональних шляхів виходу з
кризи, в якій опинилася економіка, вирішення актуальних питань у сфері
соціально-демографічної, бюджетно-податкової, грошово-кредитної політики
з метою здобуття нашою державою гідного місця в світовому економічному
просторі.

Зародження і розвиток економічних знань.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди
прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви
господарської діяльності. Саме це й зумовило виникнення економічної
теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна
система поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної
діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху
рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), Платона
(437-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також
мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позиції
свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку.
“Економікс” (домашнє господарство) – так називалася праця видатного
мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба
обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд
цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у системі поглядів і стає
економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві
ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на
економічні процеси. Вона складається поступово в процесі
історичного розвитку суспільства. Могутнім поштовхом до формування
економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя
капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися
продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася
потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей
функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про
джерела багатства нації і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх
виміру.

У ХІV-XV ст. починається занепад феодального способу виробництва.
Феодали замість панщини (оброку) запроваджують грошову ренту. Це змушує
селян продавати частину виробленої продукції на ринку. Так поступово
долається залежність феодальних господарств і формується єдиний
національний ринок, початковою формою якого було проведення ярмарків.
Виникає потреба у широкому тлумаченні поняття “економіка”.

У 1615 році французький учений А. Монкретьєн запроваджує термін
“політична eкономія” (від грецького “politicos” — державний, суспільний
та вже відомого “oiconomia”, який означає “мистецтво державного
управління господарством”). В умовах подолання замкнутості феодальних
господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін
“господарство” охоплює економіку всієї країни, національне
господарство. Майже такого ж змісту набуло й поняття “економіка“. Крім
того, поява цього терміну зумовлена зростаючою роллю держави в процесі
первісного нагромадження капіталу і розвитку торгівлі. Запровадження
цього терміну А. Монкретьєном у той період означало його намагання
зосередити увагу на державній економічній політиці, мистецтві державного
управління економікою. В цьому полягає одна з відмінностей політичної
економії від економічної теорії.

Термін “політична економія” був найуживанішим до початку XIX ст. У 1890
році після виходу в світ праці англійського економіста А.Маршала
“Економікс” став витісняти термін “економіка”. Предметом економікс А.
Маршалл вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського
суспільства, зокрема, багатства і частково людини, точніше її стимулів
до дії та мотивів протидії. Термін “економікс” він запровадив, щоб
показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці ХІХ
ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці. Українською мовою
названа праця перекладається двояко: “Принципи економікс” і “Принципи
політичної економіки”. Тому ці два поняття науки часто ототожнюють.

Всесвітньо відомий американський економіст П. Самуельсон, якому за
підручник “Економіка”, що за ним навчається більшість студентів у
західних країнах, присуджено Нобелівську премію, наголошує, що
економіка, або політична економія, як її найбільш традиційно називають,
пройшла багато етапів розвитку. Але це не означає цілковитого збігу
предмета цих наук. Політична економія і економічна теорія є нині двома
відносно самостійними ланками в системі економічних знань, яку виробило
людство продовж століть.

З часу виникнення кожної з цих наук, які мало чим відрізняються одна від
одної, ведеться полеміка, до речі і по сьогодні, що повинна вивчати
і якими методами пізнання при цьому користуватися кожна з них.

Визначаючи предмет свого дослідження, П. Самуельсон стверджував, що
економіка, або політекономія це:

— наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і
споживання;

— наука про дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

— наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні
ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

— наука, яка вивчає людей у їх діловому житті;

— наука, що вивчає, як можна вдосконалювати суспільство;

— наука про економічні системи.

Він запропонував також визначення предмета економіки, або політекономії:
“Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір
рідкісних ресурсів, щоб виробляти їх для споживання”.

У підручнику П. Макконнелла і С. Брю дається таке визначення предмета
економіки: “Економікс має справу з ефективним використанням обмежених
виробничих ресурсів чи керуванням ними для максимального задоволення
людських матеріальних потреб”.

Наведені визначення предмета економічної науки можна синтезувати в
наступне: “Економічна теорія вивчає, як суспільство, використовуючи
обмежені ресурси, забезпечує найповніше задоволення потреб людей. Вона
досліджує, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання
в умовах обмежених виробничих ресурсів”.

Важливо зазначити, що хоч економічна наука вивчає проблеми
виробництва і розподілу життєвих благ, вона не є наукою про ці блага і
ресурси. Економічна теорія повернута головним чином до людей, які
беруть участь у виробництві і йдуть шляхом прогресу та змін незалежно
від того, що останні з собою несуть. Іншими словами, економічна теорія
вивчає не ресурси і багатство як такі, а економічну поведінку людей.

2. Історія розвитку економічної науки.

Починаючи з ХІV ст. в економіці передових країн Західної Європи
відбувалося витіснення натурального господарства товарно-грошовими
відносинами, умовою господарського життя ставав товарний обмін.
Багатство – як приватне, так і національне – виражається тепер не
сукупністю натуральних благ та послуг, що належали феодалам, а
грошима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Головним
предметом стають гроші, а сила держави починає вимірюватися
безпосередньо грошовими ресурсами.

На основі цих економічних процесів у країнах Європи на початку ХV ст.
виникло економічне вчення меркантилізму, яке посіло визначне місце в
історії розвитку економічної думки. “Меркантилізм” походить від
італійського слова “мерканте”, що перекладається, як купець, торговець.
Представники цієї школи вважали, що багатство суспільства виникає
тільки в торгівлі (гроші, золото). Головний предмет своєї науки вони
бачили в процесах товарного і грошового обігу. Такі уявлення не були
випадковими. Вони відповідали початковому виду капіталістичної
діяльності – міжнародній торгівлі, коли товари куплялися в одній
країні за більш низькими цінами, продавалися в іншій за більш
високими. Тому меркантилісти радили державі розширювати торгівлю,
накопичувати золото в країні. Представники цієї школи – Томас Ман
(1571-1641 рр.) і Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575-1621 рр.)

Томас Ман – англійський економіст, що був купцем і нажив солідне
майно, передав свій досвід в двох невеликих працях “Роздуми про торгівлю
в Англії з Ост-Індією” і “Багатство Англії у зовнішній торгівлі або
Баланс нашої зовнішньої торгівлі як результат нашого багатства”. В той
час торгівля і обіг грошей грали настільки велику роль, що слова
“торгівля” і “економіка” вважалися майже однозначними. Томас Ман
головним видом капіталу вважав торговий капітал, багатство
ототожнював з його грошовою формою, а джерелом збагачення визнавав лише
торгівлю, в якій вивіз товарів переважав над ввозом, що приносить
приріст капіталу, багатство.

Антуан Монкретьєн де Ваттевіль – французький економіст, поет, бунтівник,
дуелянт, прожив бурхливе, повне пригод життя, схоже героям роману А.
Дюма “Три мушкетери”, був засуджений як державний злочинець, за вироком
суду його труп було спалено, а попіл розвіяно за вітром. Але в історію
він увійшов як яскравий представник меркантилізму у Франції, який
обезсмертив своє ім’я тим, що ввів в науковий оборот термін
“політична економія”. В 1615 р. він випустив книгу “Трактат по
політичній економії” і з того часу економічна теорія розвивається як
політична економія. Поява такого терміну не випадкова в той час, адже
воно обумовлено зростаючою роллю держави в первісному накопиченні
капіталу і зовнішній торгівлі. На думку Монкретьєна, зовнішня
торгівля є джерелом прибутку, “головною метою різних ремесел” і кращим
способом зростання могутності держави. Він бачив різницю між грошима і
багатством, достатком. “Не велика кількість золота та срібла … робить
державу багатою, — писав він, — а наявність предметів, необхідних для
життя і для одежі…”. Він був противником розкоші, яка за його
словами “для держави чума і зубожіння”.

Варто зазначити, що деякі ідеї меркантилістів (державне втручання в
господарське життя, протекціонізм в торгівлі) використовують і в
сучасній економіці.

Додамо, що критики меркантилізму справедливо відзначили, що під час
торгівельної угоди не виникає взагалі ніякого багатства, а
відбувається лише обмін грошей на товар і навпаки. При порушенні
рівності в обміні багатство лише перерозподіляється на користь однієї зі
сторін. Коли ж обмін рівноцінний, то ніхто не може збагатитися.

Ще однією течією була школа фізіократизму. Виникла вона і розвивалась у
період мануфактурного капіталізму у Франції. Фізіократи (від грецького
physis — природа і kratos — влада ) були виразниками інтересів великих
землевласників. Основним представником і засновником цієї школи був Ф.
Кене (1694-1774). На відміну від англійської класичної школи, яка
сконцентрувала свою увагу на проблемах поділу праці, вартості,
прибутку, заробітної плати, в першу чергу аналізуючи промислове
виробництво, Ф.Кене об’єктом свого дослідження зробив землеробство, яке
оголосив єдиною продуктивною силою. За його твердженням, тільки у
землеробстві створюється нове багатство, а найбільша продуктивність
праці зумовлена самою природою. Продуктивними витратами визнавалися
лише витрати у сільському господарстві, промислові витрати
оголошувались безплідними. Фізіократи висунули ідею еквівалентності
обміну і спростували погляди меркантилістів щодо створення багатства у
процесі обміну.

Одне з центральних місць у вченні фізіократів займає вчення про
додатковий продукт. Під додатковим продуктом фізіократи розуміли
надлишок продукції, отриманий у землеробстві, над витратами
виробництва. Ф. Кене стверджував, що промисловість не створює чистого
продукту, а лише споживає надане землеробством. Вчений розглядав
“чистий продукт” з одного боку, як продукт самої землі, дар природи, з
іншого — як породження додаткової праці найманого працівника.
Продуктивною визнавалася лише праця у землеробстві.

Найбільше наукове значення має вчення фізіократів про капітал. Вчення
про складові капіталу стало для Ф. Кене відправним пунктом аналізу
процесу відтворення і обігу всього суспільного капіталу, опис якого він
подав у знаменитих “Економічних таблицях” (1758). Ф.Кене вперше в
історії політекономії запропонував і використав поняття “відтворення” як
постійне повторення процесу виробництва і збуту. Геніальність
“Економічних таблиць“ у тому, що вони є першою вдалою спробою показати
головні пропозиції і лінію реалізації суспільного продукту, об’єднавши
численні акти купівлі — продажу та рух грошей і товарів. Ідеї,
закладені у працях Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього
економічного моделювання.

Дальший розвиток економічна наука отримала в працях Адама Сміта
(1723-1790 рр.) і Давида Рікардо (1772-1825 рр.).

Адам Сміт народився в квітні 1723 року в маленькому шотландському
містечку Керкодіді в сім’ї головного контролера таможні. Він отримав
хорошу освіту, закінчив два університети, здобув фундаментальні знання з
філософії, з політичних наук, математики, астрології, юриспруденції,
соціології і економіки. А. Сміт ввійшов в історію економічної думки як
основоположник класичної політичної економії.

Основна ідея у вченні А. Сміта – ідея лібералізму, мінімального
втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі
вільних цін, які складаються в залежності від попиту і пропозиції. Ці
економічні регулятори він назвав “невидимою рукою”. А.Сміт заклав основи
трудової теорії вартості, підняв роль продуктивної праці як творця
вартості, показав значення розподілу праці як умови підвищення його
продуктивності, створив вчення про доходи, чітко сформулював принципи
оподаткування і багато іншого.

Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно затрачена сума зростає
на додаткову величину (добавлену вартість або прибуток). Це принципово
важливе відкриття, яке й дозволило економічній теорії, в кінцевому
результаті, стати наукою.

Давид Рікардо народився в сім’ї багатого комерсанта. Майже 20 років
займався комерційною діяльністю, нажив мільйони і відійшов від справ.
Ставши великим землевласником, присвятив себе науковій роботі. Він
продовжив розробку теорії А. Сміта, виправивши деякі недоліки його
вчення. Головна його праця – “Початок політичної економії і податкове
обкладення” (1809-1817 рр.). Він показав, що єдиним джерелом вартості є
праця робітника, яка й лежить в основі доходів різних класів
(заробітної плати, прибутку, проценту, ренти); що прибуток – це
результат неоплаченої праці робітника; сформулював закони обернено
пропорційної залежності між заробітною платою і прибутком; вказав на
тенденцію норми прибутку до зниження; розкрив механізм диференційної
ренти. Його вчення лягло в основу англійського утопічного соціалізму.

Великим недоліком класичної політекономії було знехтування ролі держави
в господарському житті. Його джерело відоме: ненавидячи абсолютну
монархію, класики мимоволі принижували значення державного регулювання
господарських відносин.

Певним етапом еволюції світової економічної думки стали праці
швейцарського економіста і історика Жана Шарля Леонарда Сімонда де
Сісмонді (1773-1842рр.). В центр свого економічного вчення Сісмонді
поставив розподіл, від якого залежить попит і виробництво. Він вважав,
що політична економія покликана бути наукою про вдосконалення
соціального механізму заради щастя людини.

Ідею створення нового суспільства, розуміючи його кожний по-своєму,
висунули французькі соціалісти-утопісти Анрі Клод Сен-Сімон (1760-1825
рр.), Шарль Фур’є (1772-1837 рр.) і англійський економіст Роберт Оуен
(1771-1856 рр.). Вони виступили з критикою капіталізму і вимогою
реорганізації виробництва, розподілу, відміни приватної власності,
зняття протилежності між розумовою й фізичною працею, встановлення
справедливої соціальної системи. Останню Сен-Сімон назвав
індустріалізмом, Фур’є – гармонією, Оуен – комунізмом. Вони були проти
революції і політичної боротьби.

Спираючись на вищі досягнення класичної школи політичної економії Карл
Маркс і Фрідріх Енгельс створили теоретичну концепцію, яка отримала
узагальнену назву марксизм. Їх ідеї в тій чи іншій степені були
доповнені і трохи перероблені В.І. Леніним, а також радянськими
економістами і використовувались в Україні аж до 80-х років ХХ ст.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. —
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. — К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. — М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. — К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

Похожие записи