Основи економічної теорії

Реферат

на тему:

Закономірності виникнення, сутність і механізм функціонування
акціонерної форми капіталу

Зміст

TOC \o «1-3» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc28939914» 1. Сутність,
передумови виникнення та механізм функціонування акціонерного капіталу
PAGEREF _Toc28939914 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc28939915» 2. Особливості формування акціонерної
власності в Україні PAGEREF _Toc28939915 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc28939916» Література PAGEREF _Toc28939916 \h 13

1. Сутність, передумови виникнення та механізм функціонування
акціонерного капіталу

Акціонерна власність — це закономірний етап у розвитку приватної
власності, оскільки сучасний рівень технологічного розвитку виробництва,
його масштаби привели до необхідності організації виробничого процесу на
основі добровільної участі акціонерів. Акціонерна форма дозволяє
залучити в одне підприємство капітали безлічі осіб, включаючи тих, хто
сам у силу різних причин не може займатися підприємницькою діяльністю.
Крім того, акціонерна власність створює більш прибуткові і перспективні
можливості для «переливу» капіталу з одних галузей економіки в інші.
Акціонерні товариства (АТ) є основною формою організації сучасних
великих підприємств в усім світі і являють собою найбільш вироблений
правовий механізм по організації економіки на основі об’єднання майна
приватних осіб, організацій, муніципальних і інших органів.

АТ називається комерційна організація, статутний капітал якої розділений
на визначену кількість акцій, що засвідчують зобов’язальні права
учасників товариства (акціонерів) стосовно товариства. Акціонери не
відповідають по зобов’язаннях товариства і несуть ризик збитків,
зв’язаних з його діяльністю, у межах вартості приналежних їм акцій.

Розвиток акціонерних товариств є чинником загострення протиріччя між
суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою
присвоєння. Акціонерні підприємства є більш великими, чим індивідуальні
підприємства; в них об’єднана велика кількість найманих робітників, і
усуспільнення праці одержує значний розвиток. Однак усуспільнення
залишається частково капіталістичним: купка великих капіталістів, що
панує в акціонерних товариствах, привласнює плоди суспільної праці маси
найманих робітників.

Акціонерне товариство являє собою підприємство, у якому функціонує
капітал не одного капіталіста, а групи капіталістів-акціонерів. Порядок
організації акціонерних товариств в основних рисах такий. Група великих
капіталістів збирає визначений капітал, засновує акціонерне підприємство
і випускає акції, причому звичайно частину їх залишає в себе, а частину
продає на грошовому ринку.

Після того як акціонерне товариство сформоване, на чолі його стає
правління, що обирається загальними зборами акціонерів. Крім правління,
у руках якого знаходиться ведення всіх справ акціонерного товариства,
нерідко обирається спостережна рада, що володіє лише правом загального
керівництва, а також ревізійна комісія для перевірки рахунків і балансів
суспільства. Щорічно правління скликає загальні збори акціонерів, якому
звітує про свою діяльність і подає на затвердження баланс.

Власний капітал акціонерного товариства складається з оплаченого
капіталу, утвореного шляхом випуску і розміщення акцій, і резервного
капіталу, створюваного за рахунок відрахувань від прибутку. Резервний
капітал призначається, з одного боку, для поповнення оплаченого капіталу
у випадку втрати частини його через понесені збитки, а з іншого боку —
для виплати дивідендів у періоди, коли прибуток підприємства за якимись
причинами (наприклад, у результаті кризи) виявляється недостатнім для
підтримки дивіденду на високому рівні.

Чистий прибуток акціонерного підприємства щорічно розподіляється між
акціонерами пропорційно кількості акцій — у вигляді дивіденду. Однак не
весь чистий прибуток розподіляється у вигляді дивіденду: частина його
відчисляється на розширення підприємства й утворення резервного
капіталу, а також на виплату особливої винагороди членам правління,
директорам і деяким вищим службовцям.

Відповідно до статті 4 Закону України „Про цінні папери і фондову
біржу”[1] акція — цінний папір без установленого строку обігу, що
засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства,
підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в
управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку
у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та
простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться
товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,
включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість
таких акцій у кожного з акціонерів.

По акціях на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання
дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного
товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не
мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше
не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх
номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів
провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру
одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли
прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по
привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях
перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх
може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим
акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10
процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів
визначається статутом акціонерного товариства.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість
акцій.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного
товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу —
«акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну
вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду
акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій,
що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління
акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку
акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.

Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані:
порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції,
по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і
рік виплати дивідендів.

2. Особливості формування акціонерної власності в Україні

Визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні є
реформування відносин власності, де відбувається активний і
безповоротний процес розширення корпоративного і приватного секторів
економіки. За станом на перше січня 2000 року форму власності змінили
66,7 тис. об’єктів, зокрема з 1994 по 1999 рік — 63,1 тис. Нині понад 70
% загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних
підприємствах. Дослідження відносин власності у нашій країні в науковому
плані викликає інтерес і становить основну мету цієї статті. В рамках
самого процесу реформування економіки України — переходу від неринкової
по своїй природі централізовано керованої (адміністративно-командної)
форми суспільної власності до ринкового господарства — особливе місце і
роль відводяться акціонерній власності. Саме акціонування є дійовим
засобом, спрямованим на роздержавлення, демонополізацію і скорочення
кількості великих підприємств.

Акціонерна форма має ряд особливостей і переваг у порівнянні з іншими
формами підприємства:

по-перше, базуючи свою діяльність на принципі обмеженої
відповідальності, акціонерне товариство забезпечує свої зобов’язання
тільки власним майном, на яке відповідно до закону може бути накладено
стягнення;

по-друге, маючи у наявності значні фінансові можливості, акціонерне
товариство створює свій капітал із засобів, одержаних від продажу акцій,
який у наступному може збільшуватися за рахунок капіталізації прибутку і
додаткових емісій акцій. Здійснюючи свою діяльність, акціонерне
товариство може випускати облігації, власники яких стають кредиторами
підприємства поряд з банками;

по-третє універсальна придатність акціонерної форми підприємства. Вона
може бути застосована у будь-якій сфері ділової активності. Акціонерами
можуть стати транспортні, будівельні і торговельні організації,
промислові підприємства банківські заклади тощо, що дозволяє об’єднати в
цілісні комплекси різноманітні господарчі одиниці;

по-четверте акціонерні товариства володіють найбільш високим ступенем
конкурентоздатності і стійкістю порівняно з іншими формами підприємств у
періоди несприятливої кон’юнктури;

по-п’яте, рівень дивідендів і ціна (курс) акцій є своєрідним індикатором
ефективності функціонування компанії;

по-шосте, висока мобільність і гнучкість у залученні як внутрішніх
грошових коштів, так і іноземного капіталу як джерела розширеного
відтворення. Остання обставина має особливе значення для інтенсифікації
процесу входження України у світове господарство;

по-сьоме, форма управління в акціонерних товариствах найбільш
демократична: рішення тут приймаються загальними зборами акціонерів.

В силу зазначених переваг акціонерна форма набула значного поширення в
організації світового господарства. В тій справі економічно розвинуті
держави накопичили багатий досвід. У всіх галузях економіки акціонерні
товариства стали там провідною організаційно-правовою формою
господарювання. Розвиток акціонерної власності пов’язаний з еволюційними
змінами її структури — від одноосібного (індивідуального) до
асоційованого суб’єкта.

Основним суб’єктом на початкових етапах становлення акціонерної
власності виступав одноосібний власник, якому належала основна кількість
цінних паперів акціонерного товариства. Далі одноособовий власник
поступово замінюється груповим власником (невелика за чисельністю група
власників цінних паперів), який займає переважні позиції в капіталі
корпорації. Індивідуальні власники витісняються, знижується їх сукупна
частка у володінні цінними паперами. Власність концентрується в руках
компаній—юридичних осіб. Вони стають власниками основних фондів і навіть
землі, зростають їх фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та
іншими цінними паперами).

Концентрація багатства в руках юридичних осіб, посилення їх потуги
відносно фізичних осіб за винятком економічних мають і інші наслідки,
пов’язані, перш за все, із змінами в структурі власності. Визначальний
вплив на характер, цілі і мотиви діяльності корпорації має динаміка змін
у розподілі акціонерного фонду. Значно зменшується частка акцій, які
знаходяться в індивідуальному володінні і різко зростає питома вага
юридичних осіб, серед яких виділяються дві великі групи: промислові й
інші компанії, пов’язані між собою діловими стосунками, і «інституційні
інвестори» — юридичні особи, які подають на ринок цінних паперів акції
страхових, пенсійних, добродійних та інших фондів.

В Україні акціонування розглядається як важливий фактор оновлення
основних фондів діючих підприємств, як важіль структурної перебудови
економіки, тому що воно інтегрує інтереси виробників, постачальників і
споживачів. Придбання акцій дає можливість не втратити заощадження через
інфляцію, а за умови успішної діяльності підприємства—і помножити ці
засоби. Акція виступає економічним і правовим «інструментом»
індивідуалізації корпоративної власності, оскільки фіксує величину
власності акціонера в акціонерному капіталі корпорації, надає акціонеру
право участі в управлінні товариством і на одержання дивідендів за
результатами фінансово-господарської діяльності товариства, а їх розмір
визначається самими акціонерами на загальних зборах; економічно
гарантується збереження власності акціонера при виході з акціонерного
товариства.

Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що для держав з перехідною
економікою найважливішою проблемою є координація зв’язків між
підприємствами, галузями, регіонами, застосування нових методів
управління і, перш за все, забезпечення вертикальних і горизонтальних
взаємозв’язків між підприємствами всіх галузей і сфер господарства. Це
обумовлено тим, що приватизація привела до передання мало прибуткових
активів у руки людей, які не мали ні навичок, ні фінансових ресурсів для
забезпечення ефективного управління. Більша частина високоприбуткових
підприємств попала до рук підприємницької меншості, проте в дуже
рідкісних випадках нові господарі здійснювали глибоку реструктуризацію
підприємств, яка могла б виправдати продаж їм державної власності.
Велике, багатогалузеве виробництво, яке дісталось Україні від єдиного
народногосподарського комплексу колишнього СРСР, в нових умовах не
змогло забезпечити саморегуляцію вертикальних і горизонтальних зв’язків
на основі приватногосподарського інтересу і приватногосподарського
підходу до управління. Відсутність загальної координації призвела до
монополізму підприємств і, як наслідок, до цінового диктату, спаду
виробництва, інфляції, інвестиційного застою. Результатом цього стало
скорочення, перш за все, високотехнічних видів продукції. Під технічні
кредити в Україну надходить зарубіжна техніка за завищеними цінами, а
вітчизняні машинобудівники, здатні виконувати подібні замовлення,
простоюють. В структурі промисловості частка машинобудування скоротилася
з 30,7 відсотка у 1990 році до 13,8 відсотка у 1999 році.

В Україні практично не здійснюється технологічне оновлення таких
галузей, як гірничорудна, надзвичайно зношене устаткування в енергетиці
і в вугільній промисловості, гострою є проблема собівартості
металургійної продукції і має місце ряд інших проблем, які існують на
шляху відродження наукоємної вітчизняної продукції. Тому в програмі
діяльності Кабінету Міністрів наголошується особлива увага по
«прискоренню структурної перебудови машинобудівного комплексу та
нарощуванню обсягів виробництва наукоємної продукції» [8].

Теорія і практика напрацювання і розвитку ефективних форм організації
вертикальних і горизонтальних зв’язків між галузями і підприємствами
свідчать, що вони можуть і повинні здійснюватись, насамперед, на основі
регулювання економічних відносин самими виробниками.

Основою такої саморегуляції виступає інтеграція власності, яка в
сучасних умовах під силу тільки акціонерній власності.

Дослідження відносин власності в акціонерних товариствах у практичному
плані корисне тому, що воно передбачає вивчення, аналіз ролі її
суб’єктів. Для українських акціонерних товариств це, насамперед,
пов’язано з наявністю такого важливого акціонера як держава.
Приватизація державних підприємств здійснювалася протягом досить
тривалого періоду і з різною глибиною продаж. Приватизація підприємств,
які мали для державу особливу цінність, планувалася з залишенням значних
пакетів акцій за державою. Підприємства інвестиційне менш привабливі
просто не знайшли своїх інвесторів, і держава вимушено стає власником
цих пакетів акцій.

Держава в таких умовах виступає одним із інституційних інвесторів і
поряд з іншими акціонерами бере участь в управлінні товариством, має
можливість контролю в залежності від величини пакета акцій. Але в цих
умовах функція інтегрування, узагальнювання виробництва і власності
виконується акціонерною власністю.

Інтегральні властивості акціонерної власності ведуть до злиття не тільки
розрізнених грошових засобів, а й акціонерного капіталу акціонерних
товариств в єдиний капітал, який функціонує в різних галузях економіки.
Перехресне володіння акціями в компаніях дозволяє здійснювати контроль
над діяльністю усіх ланок народного господарства з боку товариств.

В умовах, коли очікування результатів від періоду реформування державної
власності в Україні себе не виправдало, використання унікального
потенціалу акціонерної власності і акціонерного капіталу для
модернізації економіки має особливе значення, оскільки: по-перше,
банківська система України поки що практично не готова забезпечити
виділення великих інвестиційних коштів на кредитній основі для створення
виробничого капіталу; по-друге, при акціонерній формі інвестиційний риск
обмежений ціною придбаних акцій, які розподіляються між
інвесторами-акціонерами; по-третє, наявна публічність (прозорість)
господарської діяльності і звітність.

В процесі становлення в Україні ринкової економіки і в зв’язку з широким
розвитком підприємництва об’єктивно постає питання щодо вибору
найефективнішої форми господарювання. Якщо для малого бізнесу найбільш
прийнятною формою організації підприємницької діяльності є створення
приватних підприємств з правом наймання робочої сили, то для середнього
і великого бізнесу, як показує практика, більш ефективною формою
господарювання є акціонерне товариство. В умовах, коли в Україні один з
найвищих у світі рівнів концентрації і централізації виробництва, який є
готовою матеріально-технічною і організаційною базою для створення і
розвитку акціонерних товариств, акціонерна власність є пріоритетною для
реформування економіки нашої країни.

Література

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.
N 1201-XII (в редакції закону України від 3 червня 1999 р. N 719-XIV)

«Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального
розвитку на 2000-2004 роки». Послання Президента України до Верховної
Ради України // Урядовий кур’єр. — 23 лютого 2000 року. -№34.

Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы,
политика. Москва, издательство “Республика”, 1993 год.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Г.Н.Климко. К. 1997

Мочерный С. Модели трансформационных процессов экономики // Экономика
Украины. — №2. — 2000. — С. 13-20.

Рыбалкин В., Мамичева Л. Акционерная собственность — внутренняя основа
формирования и функционирования социального рыночного хозяйства //
Экономика Украины. -№2. -1998. — С. 45-52. Чухно А.

Проблемы теории переходного периода: от командной к рыночной экономике
// Экономика Украины. — №4. — 1996. — С. 4-21.

Виступ Президента України Л. Кучми на науковій конференції 16

листопада 2000 року //Урядовий кур’єр. -18 листопада 2000 року. — №215.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради
добробуту» // Урядовий кур’єр. -15 березня 2000 року. — №47.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи