Реферат на тему:

Зайнятість і безробіття

ПЛАН

1. Зайнятість населення і її основні форми

2. Ринок робочої сили

3. Безробіття: суть, причини, види

4. Особливості зайнятості та безробіття в Україні

1. Зайнятість населення і її основні форми

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В
ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси
праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними
параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці
можна назвати:

економічно активне населення (робоча сила);

економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного населення відносяться:

а) особи віком до 16 років;

б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних
закладах;

в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із
складу робочої сили — непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне
населення у всіх країнах складається із трьох частин: зайняте,
незайняте, безробітне.

Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної
зайнятості. Зайнятість — це економічна категорія, яку розглядають з двох
боків:

Зайнятість як економічна категорія — це сукупність економічних,
правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням
працездатного населення країни робочими місцями та його участю у
суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Зайнятість як економічна проблема — це співвідношення між кількістю
працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень
використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої
сили.

Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В
Україні — це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років
(чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від
зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу
зайнятих належать:

наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери,
творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні,
студенти денних форм навчання);

особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;

особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи
людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні,
працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість — це надання суспільством усьому працездатному
населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої
здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм,
компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї
сукупності потреб.

Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільстві з
урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів,
їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди
буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення
статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності
працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість — це зайнятість, що здійснюється відповідно до
вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності
й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної,
непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами
внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за
сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.)
здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії
такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу
виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це
переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з
широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної
чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50
роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у
складі працюючих осіб, пов’язаних з відтворенням людини, збиранням,
переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін.
Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних
галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85%
керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку
навчається майже третина зайнятих.

2. Ринок робочої сили

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості відіграє ринок робочої
сили. Він є невід’ємною складовою частиною системи ринкового
господарства. Під ринком робочої сили (ринком праці) розуміють
сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких
роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті,
хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії,
кваліфікації, бажання тощо. Ринок робочої сили характеризується системою
відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та
відповідною інфраструктурою.

Головними суб’єктами ринку робочої сили є найманий працівник та
роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену
структуру. Систему суб’єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

З одного боку, ринок праці подібний до інших ринків (засобів виробництва
чи споживчих товарів), а з іншого — він має низку характерних
особливостей. Як і будь-який інший, ринок праці регулюється законами
попиту та пропозиції. Внаслідок їх дії формується рівноважна ціна товару
«робоча сила», яка називається заробітною платою. Зрозуміло, що ринок
праці є узагальнюючим поняттям щодо множини різних конкретних ринків
праці, на яких пропонується й купується праця різних спеціальностей.

Механізми ринку праці складають попит на працю, пропозиція праці,
заробітна плата — ціна праці.

Пропозиція робочої сили — це кількість праці, яка пропонується для
реалізації при визначених ставках заробітної плати. Як і для будь-якого
товару, величина пропозиції збільшується, коли росте ціна — заробітна
плата зменшується — при її зниженні. Пропозиція робочої сили носить
вільний характер: люди самі добровільно вибирають між зайнятістю і
незайнятістю, визначають професію, вид діяльності, приймають рішення про
зміну роботи. Одночасно ця свобода носить обмежений характер, це вибір в
межах певного «коридору свободи». Факторами, що обмежують вибір, або
іншими словами, встановлюють цей «коридор свободи» є:

наявний рівень освіти, професійна спеціалізація. Металургу, наприклад,
важко пропонувати себе вчителем математики, а юристу — спеціалістом з
ремонту комп’ютерів;

фізіологічні можливості людини. Вік, стать, стан здоров’я, інші
індивідуальні дані накладають свій відбиток на конкурентоспроможність
людини на певних спеціалізованих ринках праці, об’єктивно відбиваються
на її можливості виконати ту, чи іншу роботу. Нерідко сам роботодавець
спочатку фіксує свої вимоги найму;

соціальні умови. Місце проживання, сімейні обставини також обмежують
можливості пропозиції праці на певних ринках. Наприклад, для жінки, яка
має малолітніх дітей, буде дуже проблематично пропонувати свою працю
там, де робота пов’язана з відрядженнями, або ведеться в декілька змін;

відсутність досвіду. Тут зі сторони наймача встановлюються зразу ж певні
вимоги до здібностей робітника. Наприклад, можна зустріти таке
оголошення: «Потрібен бухгалтер зі стажем роботи не менше 5 років…»

В цілому до основних факторів, які визначають поведінку робітників на
ринку праці, можна віднести:

величину заробітної плати;

умови праці (фізичне навантаження, інтенсивність, змінність, екологію);
віддаленість роботи від місця проживання; престижність праці та ін.

Другою стороною на ринку праці виступає роботодавець — той, хто формує
попит на працю. Попит на робочу силу — це платоспроможна потреба
роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і
кваліфікації. Величина попиту залежить в першу чергу від економічного
стану країни, темпів зростання економіки, а також від умов діяльності
підприємства, положення підприємства. Високі темпи зростання створюють
підвищений попит на робочу силу. Коли економіка перебуває в кризовому
стані, то кількість робочих місць зменшується, а попит на робочу силу
падає.

Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці визначає ціну робочої
сили. Ціною праці є ставка заробітної плати, або оплата праці за одиницю
часу: годину, день, місяць. За певних умов криві попиту та пропозиції
робочої сили можуть не перетинатися. Це має місце тоді, коли наймані
працівники вимагають такого рівня оплати, на який не погоджуються
роботодавці, а останні пропонують таку оплату, яка не влаштовує
робітників. Така ситуація складається досить рідко і стосується тільки
окремих професій. У цілому ж роботодавці та наймані робітники не можуть
обійтись одні без одних.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за
професійно-кваліфікаційними, галузевими і статево-віковими групами
зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються
передусім ступенем забезпечення робочими місцями та їх надійністю (рис.
1).

Рис 1. Основні сегменти сучасного ринку робочої сили

Складаються два ринки. Перший ринок складної, кваліфікованої робочої
сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить
представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця
робоча сила потребує великих затрат, характеризується функціональною
гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітниками і
службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що
зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими
працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість
досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють
нестійку зайнятість. Процес сегментації робочої сили може тривати, його
межі і внутрішній зміст теж можуть зазнавати змін.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залишилась та сама,
однак форми, інституціальні межі, механізми, за допомогою яких він
функціонує, зазнали серйозних змін, зумовлених науково-технічним
розвитком, новими можливостями конкретної держави, підприємців і самих
трудівників у формуванні людської особистості.

Особливості ринку робочої сили визначаються такими її унікальними
властивостями, як універсальність і прагнення соціальної справедливості.
Універсальність робочої сили полягає в здатності працівників завоювати
нові професії та підвищувати свій професійний рівень, а також змінювати
місце роботи, тобто переходити з однієї фірми, установи, місцевості в
іншу фірму, установу, місцевість. Прагнення соціальної справедливості
виявляється в намаганні домогтися однакового рівня оплати праці на
різних фірмах (підприємствах) і в різних галузях для робітників тієї
самої професії і того самого рівня майстерності (розряду праці).

Ці особливості робочої сили відчутно впливають на її ринок. Мобільність
найманих робітників дає їм змогу постійно змінювати місце роботи,
шукаючи такі фірми, які пропонують кращі умови та вищу оплату праці.
Роботодавці змушені конкурувати між собою за можливість використати
робочу силу. Відтак повсюдно поліпшуються умови праці та зростає її
оплата.

Необхідно відзначити, що для того, щоб ринок робочої сили діяв
ефективно, потрібно забезпечити певні додаткові умови. Так, наприклад, у
країні має бути достатньо розвиненим ринок житла. Той, хто бажає змінити
місце роботи і переселитися в інше місто, повинен мати можливість
продати й купити житло. Як і на інших ринках, попит на найману працю має
перевищувати її пропозицію, щоб роботодавці змушені були конкурувати між
собою.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з
розвинутою ринковою економікою, крім названих, слід виділити: посилення
й ускладнення конкуренції як серед працівників (за робочі місця з
високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою
просування по службі), так і серед роботодавців (за найбільш цінні
кадри); збільшення частки до однієї третьої висококваліфікованих кадрів
у структурі трудових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки;
уповільнення припливу працездатного населення, його старіння;
ускладнення форм трудової діяльності та трудових відносин тощо.

3. Безробіття: суть, причини, види

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте,
забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць.
Багато представників різних напрямів економічної думки вважають
безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є
невід’ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття — це соціально-економічне явище, за якого частина
працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно
надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці — це стан ринку робочої сили за умов,
коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має
циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи,
зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово
звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів,
вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо
активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої
йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається
самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його
до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і
незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все,
аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але
навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що
відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди,
які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не
можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто
говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть
працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках
відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини
безробіття.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до
кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період
економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість
безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х — близько 20% осіб
найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст
Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке
випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого
явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим
істотам, — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до
існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами
усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії,
свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з
якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві,
особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через
обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою
його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава,
підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці
суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в
свою чергу, знизить рівень безробіття.

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті
серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто
високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго
зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається
зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття
зумовлене комплексом причин:

структурними змінами в економіці;

нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в
окремих регіонах;

постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми — НТР;

пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата,
змістовніша робота;

диспропорційністю розвитку економіки;

обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині
розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний
третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи
сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку
країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього
СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих
дільницях перевищує об’єктивно потрібну. Наслідками його є
депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці,
зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед
поширених форм прихованого безробіття — вимушені виробничі простої з
технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з недобросовісним
відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність
механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов’язана не з кризою
надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з
сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення,
перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими
деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та
наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

фрикційне;

структурне;

циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює
місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина
тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше
шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою
бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу,
переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище
оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і
раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг
національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді,
коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології
та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу
силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії
зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не
існувало, зростає. «Структурні» безробітні не можуть знайти роботу без
відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця
проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а
структурне — довгостроковий, тому і вважається більш важким.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається
скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на
робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані
на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у
суспільному виробництві. Проте час показав, що таку «повну» зайнятість
забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які
є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як
зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних.
Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного
та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним
(нормальним).

Рівень безробіття визначають за формулою:

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним
явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка
коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче,
дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу
прикладання праці.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності
працюючого населення, а з другого — великим суспільним лихом. До
негативних наслідків безробіття можна віднести:

зменшення рівня життя;

поява невпевненості в майбутньому;

морально-психологічної травми (зайва людина);

виникнення почуття власної неповноцінності;

зниження кваліфікації працівників;

ріст злочинності та ін.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його
скорочення. Оскільки єдиних «ліків від безробіття» бути не може, то для
вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи
як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

4. Особливості зайнятості та безробіття в Україні

Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться
про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги
саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша
економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:

Скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з
середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата
структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств,
продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною,
перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни
перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість
безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається
послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств,
знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності,
розпочинають власну справу тощо.

Існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого
безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які
перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють
неповний робочий день або тиждень.

Зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють
у різних сферах (галузях) економіки.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до
активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В
основу має бути покладена модель управління, центральними елементами
якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як
ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність,
рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку,
саморегулювання на ринку праці, а з іншого — відбувається втручання
держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у
процесі управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є
вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання
населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка
окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;
сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;
запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за
рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і
перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного
виробництва.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи