Реферат на тему:

Взаємозв’язок економічної теорії і економічної політики

План

1. Взаємозв’язок економічної теорії і економічної політики

2. Національно-економічні інтереси — вихідний пункт визначення
національної економічної політики

Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання
«що» і «чому» відбувається в реальній економіці. Еконо-мічна політика
виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання «що треба
зробити», щоб досягти певних цілей економіч-ного і соціального розвитку.
Однак дати відповідь на питання «що треба зробити» економічна політика
не може без залучення еконо-мічної теорії.

Дії урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від
економічної теорії, ніж це здається на перший погляд. Можна зробити
висновок, що економічні теорії приховано панують над нами незалежно від
того, чи знаємо ми що-небудь про них, чи ні. Той чи інший захід
економічної політики завжди можна віднести до певного напряму
економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих
саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.

Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою еко-номічною
політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в
економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, ф.
Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) краща економічна політика — це економічна
політика державного невтру-чання.

Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що
спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необ-хідним для
функціонування ринкової системи, яка, за Дж. М. Кейн-сом, втратила
властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції
макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного
регулювання з кредитно-грошовою політикою. Пріо-ритетні цілі — повна
зайнятість, стабілізація економічного циклу, сталі темпи економічного
зростання. Державний бюджет викорис-товується як найважливіший
інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика розглядається
як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної політики
функцію. Дефі-цитне фінансування державних видатків є засобом
стимулювання сукупного попиту.

На думку прихильників кейнсіанської концепції макроекономіч-ної
політики, внаслідок дефіциту бюджету утворюється ефект роз-ширення
.сукупного попиту і зростання виробництва. При цьому робилось важливе
припущення, що реальні темпи зростання ви-робництва перевищуватимуть
темпи зростання цін. Проте інший ефект полягає в тому, що державний
попит заміщує приватний, скорочує приватні інвестиції, що негативно
впливає на реальне виробництво. Протидіяти цьому повинна політика
низьких відсот-кових ставок з метою стимулювання приватних інвестицій.

Неоліберальна концепція економічної політики спирається на
фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в
економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпо-середньо
в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес
формування і захисту «конкурентного господар-ського порядку». Головні
цілі економічної політики — забезпечення державою умов для економічної
свободи всім суб’єктам господарю-вання, недопущення формування
монополій, децентралізація еко-номічної влади, протидія процесам її
концентрації, державний за-хист і підтримка конкурентного порядку,
регулювання соціальних проблем. Один із фундаторів неоліберальної
концепції В. Ойкен у своїй праці «Основні принципи економічної політики»
(1950р.) зробив висновок, що політика невтручання з часом провокує
пере-хід до політики інтервенціонізму, тобто до безпосереднього
втру-чання держави в господарський процес, внаслідок чого зростає
за-лежність самої держави від владних економічних угруповань. Холи
держава не регулює господарський порядок, первісна економічна сво-бода
для всіх перетворюється в реальну економічну владу для неба-гатьох, в
кінцевому рахунку в монополію і, при певних умовах, в диктатуру, або в
загальну групову анархію, державне безвладдя.

Праця В. Ойкена — це наочний приклад того, як безпосередньо пов’язані
економічна теорія і економічна політика. Займаючись проблемами
економічної політики, В. Ойкен, врешті-решт, прийшов до нових
нестандартних теоретичних висновків, а саме, що прин-цип невтручання
держави в господарський процес повинен обов’яз-ково доповнюватись
регулюванням конкретних форм ринку, які за-безпечують конкурентний
господарський лад. Більш чи менш дер-жавності — така постановка питання
проходить поза суттю про-блеми. Йдеться не про кількісну, а про якісну
проблему. Звідси випливає важливий висновок для економічної політики в
умовах перехідної економіки: економічна політика держави повинна бути
спрямована не на абстрактну мету «переходу до ринку» (що дуже подібне до
такої ж самої абстрактної мети «переходу до комуніз-му»), а на створення
конкретних форм ринку, які грунтуються на реальній конкуренції та
недопущенні монополізації економічної влади.

Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондує з
монетаристською концепцією макроекономічної політики, яка концентрує
увагу на антиінфляційних заходах економічної політи-ки, регулюванні
обсягу грошової маси, відокремленні бюджетної та кредитно-грошової
політики, забезпеченні бюджетної рівнова-ги. Важливою функцією держави є
контроль за темпом зростання пропозиції грошей, який повинен відповідати
темпам реального економічного зростання і очікуваній інфляції.

Монетаристська концепція відкидає можливості використання грошової
політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит
призводить до таких коливань грошової маси, які пе-ревищують реальний
темп економічного зростання.

2. Національно-економічні інтереси — вихідний пункт визначення
національної економічної політики

Національні економічні інтереси об’єднують економічні інтереси кожного
громадянина, кожної сім’ї, різних соціально-економічних груп населення,
регіонів, держави в цілому. В самому загаль-ному, концентрованому виразі
вони зводяться до намагання кожної країни забезпечити високий життєвий
рівень народу, стійке економічне зростання, якість життя, що відповідає
стандартам ви-сокорозвинутих країн. Вирішення цього завдання потребує
вели-чезних зусиль всіх громадян, ресурсів і часу. Високий життєвий
рівень, спосіб життя, які народ хотів би взяти за взірець, завжди
досягалися і формувалися поступово. Проте сучасний стан розвит-ку
світової економіки, можливості використання кожною держа-вою досягнень
науково-технічної революції і переваг міжнародного поділу праці,
залучення до розвитку економіки як національних ресурсів, так і
міжнародних інвестицій, знань і досвіду, формування національного ринку
як складової світового ринку, проведення послідовної та виваженої
економічної політики, що відповідає на-ціональним інтересам, — все це
дає змогу значно скоротити час перебування економіки в перехідному
стані. Сьогодні ціла низка країн, які ще відносно недавно вважалися
слабко-, або середньо-розвинутими, впевнено увійшли до групи країн з
високим рівнем доходів і споживання.

Слід розуміти, що це сталося не завдяки якомусь «диву», пода-рунку або
зовнішній допомозі, а в результаті загальнонаціонально-го єднання
навколо мети економічного піднесення, добробуту і дер-жавності,
формування ефективного ринкового господарства, більш-менш справедливої
соціальної політики.

Формування української державності, становлення сучасної на-ціональної
економіки тісно пов’язані з усвідомленням і реалізацією
загальнонаціональних економічних інтересів. Кожна держава в тяжкі часи
об’єднується навколо єдиної мети, акумулює всі свої внутрішні сили,
економічний і інтелектуальний потенціал, можли-вості держави «для
подолання негараздів, поступового національно-го .відродження і
піднесення. ;

Сьогодні народ України переживає саме такі часи, коли вкрай необхідне
загальнонаціональне єднання заради подолання кризи суспільства,
збереження державної незалежності, виживання і під-несення в нових
умовах;

Історичні обставини склалися так, що формування української державності
було перервано на кілька століть саме тоді, коли у більшості країн
Європи були створені національні держави. Знахо-дячись в конкретному
географічному, геополітичному і економіч-ному просторі, на перехресті
державних амбіцій та інтересів кіль-кох імперій, український народ не
зміг утвердити свою держав-ність. 

Створення СРСР юридичне гарантувало суверенітет України як національної
держави. Однак з утвердженням монополії однієї партії і
адміністративно-командної системи в Україні залишились лише деякі
зовнішні, формальні ознаки державності. Її економіка була підпорядкована
інтересам так званого «єдиного народногосподар-ського комплексу». Саме
питання про реальну державність та власні економічні інтереси народу
України підлягало суворій забороні і трактувалось як «український
націоналізм».

Після проголошення в серпні 1991 р. державної незалежності Україна
одержала можливість скористатися законним правом на реалізацію
національних економічних інтересів власними силами, спираючись на свій
економічний потенціал, зусилля свого народу. І для цього були об’єктивні
підстави. Україна створювала близько 17 відсотків валового внутрішнього
продукту (ВВП) колишнього СРСР. На сільське господарство України
припадав 21 відсоток ство-рюваного в цій галузі ВВП, а по виробництву
багатьох видів про-дукції у натуральному вираженні — близько 25
відсотків.

Однак процес формування держави і переорієнтації економіки на власні
інтереси виявився значно складнішим, ніж уявлялось. Він збігся з
кардинальними змінами у економічних взаємовідносинах з колишніми
республіками Союзу, пошуком свого місця і своєї влас-ної політики в
Співдружності Незалежних Держав і в європейському просторі, швидким
сповзанням до стану безвладдя і хаосу в економіці.

Bмічних питань на вищому рівні призвели до цілої .низки стратегічних
помилок і прорахунків у внутрішній і зовнішній економічній політиці. Це
було зумовлено не лише фактичним усуненням держави в перші роки
незалеж-ності від регулювання ринкової трансформації економіки, а й тим,
що народ, який має власну державу, робить лише перші самостійні кроки,
йде шляхом проб і помилок, вибираючись з-під уламків «єди-ного
народногосподарського комплексу», де йому не було права на власні
економічні інтереси.

Слід враховувати реальність: національна економіка України ще не є
єдиним сформованим комплексом, що функціонує як складова світового
господарства.

Це суттєво гальмує реалізацію національних економічних інте-ресів, які
вимагають:

припинення спаду, досягнення стабілізації економіки і умов для
подальшого економічного піднесення;

технологічної модернізації економіки; включення національної економіки
до міжнародного поділу праці;

формування власної грошово-фінансової системи;

прискореного формування національного ринку та вітчизняно-го
підприємництва;

досягнення економічної незалежності та добробуту нації. Державний
суверенітет відкрив можливості визначення і досяг-нення національних
економічних інтересів, реалізація яких, в свою чергу, сприятиме
зміцненню державності. Зміцнення державності як об’єднуюча
загальнонаціональна ідея дуже важлива. Проте вона повинна спиратися на
міцні економічні підвалини. Кризова еконо-міка — вогнище соціального
напруження. Затягування з реаліза-цією національних економічних
інтересів розвіює надії народу на пристойне життя. Зростає частка
населення з надто низькими гро-шовими доходами, яка в змозі забезпечити
лише наймінімальніші потреби в продовольчих товарах, а то не в змозі
забезпечити й їх.

Провали попередніх програм виходу з кризи, падіння рівня життя посилили
ідею, що здобуття тільки зовнішніх державних атрибутів не забезпечує
задоволення необхідних потреб. Народ втрачає віру в те, що, здобувши
державність, зможе реалізувати свої національні економічні інтереси
повніше. Ностальгія по колишньому Союзу стає реальністю у значної
кількості збіднілого населення. Саме це ста-новить найбільшу загрозу для
молодої Української держави.

Виходячи з цього, Україні необхідно в стислі строки завершити формування
державності, сконцентрувати зусилля на досягненні загальнонаціональних
цілей в економіці. Останнє є необхідною умо-вою зміцнення національної
самосвідомості, почуття національної гідності.

Внутрішнім фактором реалізації корінних національних інтере-сів є
національне багатство та економічний потенціал України.

Реальна оцінка національних ресурсів та економічних можли-востей країни
— нагальна необхідність. Відсутність такої оцінки вже призвела до
необгрунтованих рішень. Ресурси і потенціал еко-номіки — необхідна,
проте ще недостатня умова для забезпечення корінних національних
економічних інтересів. Головне — ефективне використання цього
потенціалу, що забезпечують саме ринкові механізми і стимули.

Аналіз якісного стану національного багатства та економічно-го
потенціалу країни свідчить про розвиток і накопичення протя-гом багатьох
років негативних тенденцій, які набрали, інерційної сили.

По-перше, погіршується якість відтворення і розвитку «людської
складової» національного багатства і економічного потенціалу України.
Катастрофічне погіршується середній рівень здоров’я на-ції, збільшується
кількість тяжких захворювань в працездатному віці. В результаті
зменшується чисельність населення. Посилюють-ся процеси, які негативно
впливають на інтелектуальний потенціал нації. За загальними показниками
рівня освіти населення криється кризовий стан освіти і науки. Постійне
недоінвестування в ці, без перебільшення, стратегічно важливі для
розвитку нації галузі призвело до падіння престижу інтелектуальної праці
в країні, втра-ти роками накопичених здібностей до інновацій. Проте саме
ос-танні забезпечують прогрес сучасної економіки. Побудувати су-часне
ринкове господарство на застарілій технологічній основі неможливо.

По-друге, погіршується стан найважливішої складової національ-ного
багатства — землі. Землезабезпеченість населення України знизилась
протягом останніх років до 0,8 га, в тому числі ріллі — до 0,6 га. Площа
порушених земель досягла приблизно 200 тис. га. Слід Чорнобиля залишився
на 3,5 млн га земель. Із загальної площі земель 75 відсотків
використовуються в сільськогосподарському ви-робництві, частка ріллі
досягла 80 відсотків.

По-третє, виробничий потенціал економіки технічно та техно-логічно
застарів. Економіка України в цілому характеризується:

величезною неоднорідністю технологічного і технічного базису народного
господарства;

вкрай деформованою і нееластичною структурою виробництва з надмірною
часткою підприємств ВПК;

наявністю переважно монопольних і одержавлених «ринків»;

приватним сектором переважно тіньового типу;

дефіцитним споживчим ринком і низьким попитом населення;

несформованою фінансово-грошовою системою;

посиленням інвестиційного «шоку»;

масштабним прихованим безробіттям;

неспроможністю забезпечити мінімально необхідні, соціальні гарантії
населенню.

Дійсні ринкові реформи, початок стабілізації та економічного зростання в
Україні стануть незворотною реальністю тоді, коли вони відповідатимуть
національним економічним інтересам, визна-ченим у преамбулі Конституції
України: забезпечення прав і сво-бод людини та гідних умов її життя,
зміцнення громадської злагоди на основі розвитку і зміцнення
демократичної, соціальної правової держави. Держава має створювати
сприятливі умови для економіч-ної активності населення, які б посилювали
стимули до високопро-дуктивної праці, інвестицій, особистих і сімейних
нагромаджень. Ринкові реформи повинні дати кожній українській сім’ї
можли-вості збагачення відповідно до закону і власних інтелектуальних,
трудових, підприємницьких зусиль. Якщо достаток сім’ї успадкову-ється і
примножується наступним поколінням, то це відповідає й інтересам сім’ї
як власника багатства і національним економічним інтересам.

Первинною ланкою ринкової економіки є саме сім’я, її власність, її
економічна ініціатива, доходи, витрати, нагромадження та інвес-тиції. Ця
проста істина поки що мало усвідомлюється політиками, економістами,
урядовцями. Вона ще не стала дійовим фактором економічної політики, хоч
і відповідає менталітету українців, ще не втраченим традиціям їхнього’
економічного життя.

Зміцнення власності та добробуту сім’ї — необхідна основа для успіхів в
національній економіці. Саме в такому контексті приватний економічний
інтерес може розглядатися як вираження національних економічних
інтересів у економічній політиці найближчих років.

Економічна політика, яка здійснювалась у перші роки незалеж-ності в
Україні, характеризувалася відсутністю обгрунтованих уяв-лень про зміст
та напрями формування нової економічної системи, місце та роль держави в
здійсненні ринкової трансформації адмі-ністративно-командного
господарства і, як наслідок, прийняттям суперечливих рішень законодавчою
і виконавчою владами.

Практика свідчить, що за тим чи іншим курсом і конкретними заходами
економічної політики завжди приховуються певні еконо-мічні інтереси.
Протиріччя між ними- об’єктивна реальність, яку треба враховувати,
формування міцної державної влади — необ-хідна умова збалансування
економічних інтересів різних соціаль-но-економічних груп населення з
загальнодержавними інтереса-ми, а останніх — з інтересами інших країн.
Недостатня увага до цього питання призводить, з одного боку, до паралічу
державної влади, а з іншого — до неможливості здійснення чіткого курсу
економічної політики, який відповідав би національним інтересам.

Досягнення реальної економічної незалежності країни —
загаль-нонаціональний економічний інтерес. Проведення відповідної
еко-номічної політики дається Україні дуже нелегко діють і внутрішні і
зовнішні фактори, які гальмують цей процес. Один з них — не-правильне
розуміння чи свідоме перекручення змісту цього інтере-су. Економічна
незалежність в сучасних умовах- це не автаркія народного господарства, а
насамперед:

самостійне визначення і проведення Україною власної еконо-мічної
політики з урахуванням внутрішніх і зовнішніх політичних і економічних
реалій, в яких вона знаходиться;

створення умов, за яких нав’язування Україні ззовні рішень, що
суперечать корінним національним інтересам, стає неможливим;

поєднання національних економічних інтересів з інтересами інших країн в
системі міжнародного економічного співробітництва.

Корінні національні економічні інтереси України пов’язані з її
економічною безпекою, із спроможністю народного господарства за рахунок
поєднання власних ресурсів і раціональних міжнарод-них економічних
зв’язків задовольнити хоча б в основному базові потреби народного
господарства та населення. Це насамперед інте-реси забезпечення:

критичних потреб народного господарства в паливно-енергетич-них
ресурсах;

потреб населення в продовольстві, промислових товарах і по-слугах першої
необхідності;

кількості робочих місць для працездатного населення на рівні мінімальної
соціальної достатності;

стабільного функціонування галузей загальнодержавної вироб-ничої та
соціальної інфраструктури;

експортного потенціалу, достатнього для покриття за рахунок валютних
надходжень потреб критичного імпорту та обслуговуван-ня зовнішнього
боргу;

достатньої обороноздатності та державної безпеки відповідно до статусу
держави, що не володіє ядерною зброєю і приєднується до міжнародних
стандартів щодо прав людини.

Реалізація корінних економічних інтересів дає змогу в більшій мірі
спрямовувати економічну політику на забезпечення страте-гічних
національних інтересів. Це передусім інтереси:

збереження і поліпшення генофонду нації;

розвитку її інтелектуального потенціалу;

прискорення технологічного прогресу;

забезпечення екологічної безпеки;

ефективного використання світових досягнень науково-техніч-ного
прогресу;

здатності національної економіки швидко реагувати на зміни в світовій
економіці.

Похожие записи