Реферат

на тему:

Власність і її зміст

Суть власності як економічної категорії, її відміна від власності як
юридичної категорії. Однією з найважливіших, найактуальніших в
теоретичному і практичному аспекті економічних і політичних проблем є
проблема власності. Відносини власності є такою ж суспільною формою
розвитку продуктивних сил, як і виробничі відносини. У процесі
виробництва здійснюється привласнення двох видів:

предметів природи через процес праці;

засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг через
суспільну форму.

Привласнення другого типу, яке має місце між людьми в усіх сферах
суспільного відтворення (в безпосередньому виробництві, розподілі,
обміні, споживанні), становить відносини економічної власності. На
сучасному етапі об’єктом привласнення стає також інтелектуальна
власність – патенти, ліцензії, „ноу-хау” тощо.

Власність економічна – виробничі відносини між людьми з приводу
привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання,
послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного
відтворення.

Таке визначення розкриває якісну сторону власності, як економічної
категорії. Другою її стороною є кількісний аспект, а отже, названі в
цьому визначенні об’єкти власності, тобто такі економічні відносини між
людьми не є безпредметними, беззмістовними: вони завжди пов’язані з
привласненням певних економічних благ.

Власність виступає: як вольове відношення, що включає право власності;
як сукупність виробничих відносин.

Ці сторони відносин власності вивчаються різними науками: вольові
відносини і їх законодавчі форми – системою правових наук, а економічний
зміст власності теоретичною економією. Ототожнення цих сторін відносин
власності може привести не тільки до теоретичних помилок, але й до
практичних катаклізмів. У зв’язку з цим слід детальніше розглянути кожну
зі сторін відносин власності. Почнемо із об’єктів і суб’єктів власності.

Об’єкти та суб’єкти власності. Категорії власності. Об’єкти власності
представлені національним багатством. Це засоби виробництва, предмети
споживання, робоча сила, продукція на складах, включені в процес
виробництва природні ресурси, грошові кошти, об’єкти інтелектуального
розвитку, засоби оборони та ін. Відносини з приводу присвоєння різних
об’єктів власності складаються між суб’єктами, якими виступають окремі
особи, виробники, підприємці, трудові колективи, соціальні групи,
спільності людей регіону, населеного пункту, галузі, нація, народ в
цілому.

Власність на засоби виробництва, як і на інші об’єкти реалізується
суб’єктами через три правомочності: відносини користування, володіння і
розпорядження, які мають місце не тільки у виробництві, але й в
розподілі, обміні і споживанні (рис. 1).

Володіння виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого
суб’єкта об’єктів присвоєння. Само володіння ще не означає власності.
Предметом, засобами виробництва можна володіти, не будучи власником
(володіють по довіреності, орендують тимчасово). Колективи державних
підприємств поки що володіють засобами виробництва, не будучи їх
власниками. Вони користуються державними засобами виробництва.

Рисунок 1 – Основні категорії власності

Користування – це відносини між суб’єктами з приводу виробничого або
особистого використання, це функціонування засобів виробництва і
предметів споживання. Користуватися можна по довіреності (наприклад
автомобілем, взявши на прокат).

У процесі виробничої діяльності речі переходять із володіння і
користування одних осіб у володіння і користування других, які фактично
розпоряджаються тими засобами. Особи, групи людей, які володіють,
користуються і розпоряджаються об’єктами, виступають власниками.

Розпорядження характеризується тим, що розпорядник-власник по відношенню
до інших не власників даного предмета має повну можливість визначити
долю речі, використати її на свій власний розсуд: спожити, обміняти,
продати, подарувати, викинути, знищити.

Ці вольові відносини володіння, користування і розпорядження в єдності
закріпляються нормами права, охороняються державою і стають правом
власності. При відсутності одних відносин із цієї тріади немає
власності.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють всю
сукупність виробничих відносин. Власність включає економічні і юридичні
відносини. Економічний зміст власності суттєво відрізняється від права
власності і набагато складніший, скритий. Він виступає, як система
матеріальних відносин виробництва даного суспільства, що закріплюється
правом.

Власність, як економічне відношення характеризують три моменти:

те, із-за чого складаються відносини – об’єкти власності;

наявність суб’єктів власності;

взаємовідносини між суб’єктами з приводу присвоєння відповідних об’єктів
власності.

Проте, суть власності не можна звести до простого факту приналежності
речі певному індивіду чи групі. Суб’єкт власності повинен не тільки
користуватися, володіти і розпоряджатися засобами виробництва, але й
нести відповідальність за їх ефективне функціонування, бути
заінтересованим у продуктивній праці. Власність – джерело інтересу
суб’єкта.

Власність виконує три взаємозв’язані і обумовлені функції:

фіксує виключну приналежність майна тільки тим чи іншим суб’єктам;

в умовах ринкового господарства є джерелом постійного інтересу власника
до використання своїх засобів виробництва;

породжує відповідальність за засоби виробництва, що перебувають у
власності певного суб’єкта (рис. 2).

Друга і третя функція власності носять активний характер, вимагають
чіткої індивідуалізації власності. Якщо немає конкретного суб’єкта,
активні функції власності не діють.

Юридичні відносини власності є формою впливу реальних економічних
відносин власності, залежать від волі в свідомості людей. Юридична
власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і
правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві
власності. Найважливіші категорії юридичної власності – володіння,
розпорядження, користування.

Рисунок 2 – Основні функції власності

Крім економічного та юридичного аспекту, у власності слід виділити і
інші аспекти, а зокрема, соціальний, політичний, психологічний.

Соціальний аспект власності розкриває процес формування і розвитку
класів, соціальних верств і груп та взаємодію між ними залежно від
ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки
національного багатства. Так, в Україні у 90-х роках активно формується
клас буржуазії, так званих „нових українців”, які переважно збагатились
за рахунок державної власності, ухиляючись від сплати податків та іншими
незаконними методами.

Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави
залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм
національного багатства. Скажімо, клас „нових українців” формується і
внаслідок надмірного „роздування” державного апарату, розкрадання
державної власності, отримання чиновниками хабарів, фешенебельних
квартир за заниженими цінами.

Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у
людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до
своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержавлення власності в
колишньому СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до
чужої, що виявлялося у масовому розкраданні цієї власності. В процесі
роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно
зросли.

Можна визначити два виміри власності. Власність є діалектичною єдністю
матеріально-речового змісту і суспільної форми. З боку
матеріально-речового змісту власність означає сукупність матеріальних
благ, грошей, цінних паперів, певні об’єкти привласнення (засоби праці,
предмети праці, споживання, земля, послуги, патенти, ліцензії), до яких
належить і робоча сила. Об’єктами власності є також і природні ресурси,
територія, національний доход, інформація.

З боку суспільної форми власність як економічна категорія означає
відносини між людьми з приводу привласнення названих різних об’єктів
власності в усіх сферах суспільного відтворення (виробництві, розподілі,
обміні, споживанні).

В умовах інформаційної економіки до об’єктів власності, крім традиційних
(засобів праці і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми
сил природи), до сучасної системи відносин власності належать форми і
методи організації праці, наука, інформація. Однією з важливих рис є те,
що нові об’єкти власності на відміну від традиційних, не можуть тривалий
час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх
носіями не лише з техніко-економічного, а й з соціально-економічного
боку певною мірою стають особи найманої праці.

Отже, ми розглянули суть власності як економічної категорії. Показали,
що власність – це відповідні, історично складені відносини між людьми з
приводу привласнення засобів виробництва і створеного за їх допомогою
продукту. Щоб присвоювати, власник повинен володіти, користуватися і
розпоряджатися засобами виробництва, раціонально їх використовувати,
відноситись до них, як до своїх. Власність – ядро економічної системи,
визначає і реалізується у відносинах виробництва, розподілу і обміну.
Людина має право примножувати власність, збагачуватися, не наносячи
шкоди іншій. Єдине джерело примноження власності – праця.

Історичний процес розвитку форм власності, їх еволюція. Власність не
абстрактна категорія, вона виступає в конкретних формах. Коротко
зупинимось на генетиці, еволюції власності. Проаналізуємо цей процес,
виходячи з теоретичного положення про те, що форми власності
визначаються рівнем усуспільнення виробництва.

Історія починається не з приватної, а з общинної колективної власності.
Багато економістів ототожнювало особисту власність первісних людей з
приватною і твердило, що з самого початку людського суспільства панувала
приватна власність, вона вічна. Але в первісній общині праця індивіда не
могла бути приватною в силу примітивності знарядь праці. Людина
ізольовано не вижила б в тих умовах. Відносини колективної власності
поширювались на головні засоби і предмети праці – на ділянку землі з
усіма на ній об’єктами, житло, знаряддя праці, що використовувалось
спільно (човни, сіті, ножі, луки).

Результати праці первісної общини ставали її власністю. Виробництво було
націлене на задоволення потреб общини на основі зрівняльного розподілу.
Вдосконалення знарядь праці, індивідуальне присвоєння результатів
виробництва призвели до виникнення приватної власності. Вона в цілому
виникає в результаті зміни відносин виробництва, суспільного поділу
праці, а отже і її економії в результаті обміну, в інтересах поліпшення
виробництва.

Найважливішим об’єктом рабовласницької приватної власності стала земля,
захоплена в родових общин, розорених селян або завойована. Земельна
рабовласницька власність (общинна, храмова, державна, індивідуальна)
мала суттєве значення тільки тому, що у розпорядженні великих
землевласників находились раби, які створювали додатковий продукт. Раб
виступав об’єктом власності, одухотвореним і розмовляючим знаряддям.
Залучення його до праці насильне, примусове. Та вже тоді ціна робочої
сили залежала від його здоров’я і кваліфікації. Раби не були зацікавлені
в результатах праці, бо створеним продуктом розпоряджався землевласник,
з якого частину виділяв рабу на відтворення працездатності, а додатковим
продуктом ділився з представниками торгового і лихварського капіталу,
частину віддавав державі.

В умовах феодалізму вирішальне значення належало землеробству. Зміни в
техніці проходили повільно, оскільки господарство базувалося на даровій
ручній праці кріпаків. Основою економічного ладу була феодальна
власність на землю, що належала королю, феодалам, церкві, містам,
державі. У правовому аспекті відносини феодальної земельної власності
були ієрархічні. Безпосередні виробники одержували землю в користування,
за що виконували різноманітні повинності. Рента виступала формою
реалізації власності на землю. Існувала власність селян і ремісників (на
знаряддя праці, худобу, житло) та магістратська (муніципальна) власність
(на землю, культові, оборонні споруди, грошові кошти, майстерні
промисли). У містах, які являлися центрами економічного і культурного
життя, швидше появлялись нові засоби виробництва, використовувалась
механічна енергія води і вітру, проходив більш інтенсивний суспільний
поділ праці, що сприяло поширенню товарного виробництва і обігу,
зародженню капіталізму. Важливу роль у становленні капіталістичної
власності і капіталістичних форм господарства відіграє торговий і
лихварський капітал.

Розвиток засобів виробництва і поглиблення суспільного поділу праці –
головний фактор в історичному процесі заміни форм власності,
відокремлення виробника від засобів виробництва. У процесі первісного
нагромадження засоби виробництва стали капіталом, а виробник – найманим
робітником.

З цих позицій і слід розглядати капіталістичну приватну власність. Вона
виникла із власності дрібних товаровиробників у процесі ринкової
конкуренції. Справа у тому, що суттєвою особливістю капіталістичної
власності є те, що вона представляє відповідний спосіб присвоєння через
відчуження, еквівалентний обмін, при якому продукт приймає товарну
форму.

Капіталістична приватна власність модифікується. На зміну трудової
приватної власності прийшла капіталістична з найманою працею.
Нагромадження капіталу і концентрація виробництва створюють умови
підвищення технічного рівня великих підприємств, утворення монополій,
монопольної власності. Різні виробництва зливаються в один суцільний
процес. Процес усуспільнення виробництва народив державну власність.

Форми власності. Необхідною умовою ефективного функціонування ринку є
багатоманітність форм власності. Основними формами власності є:

державна (загальнодержавна, муніципальна);

колективна (кооперативна, акціонерна, корпоративна, власність
громадських організацій);

індивідуальна (особиста, індивідуально-трудова із застосуванням найманої
праці);

змішана (державно-кооперативна, кооперативно-приватна, спільна
(міжнародна), державно-кооперативно-приватна) (рис. 3).

В Україні панівною формою власності є державна, тому одним з важливих
завдань є створення умов для трансформації одержавленої власності в її
багатоманітні форми. Основним методом реалізації цієї трансформації є
роздержавлення та приватизація. Мета в них одна – прискорення створення
необхідних умов для функціонування повноцінної ринкової економіки.

Під роздержавленням розуміють формування різноманітних суб’єктів
підприємницької діяльності всіх недержавних форм власності і ліквідацію
майнової монополії держави в підприємницьких відносинах.

Під приватизацією розуміють відчуження власності, що перебуває у
загальнодержавній і комунальній власності на користь фізичних та
недержавних юридичних осіб.

Рисунок 3 – Основні форми власності

Приватизація і роздержавлення передбачає дотримання таких принципів:

забезпечення кожному громадянину України рівного доступу до об’єктів
приватизації і роздержавлення;

охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх
суб’єктів, в тому числі трудових колективів і окремих громадян;

використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю;

залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх
функцій;

здійснення роздержавлення і приватизації під громадським контролем, з
інформуванням населення.

При здійсненні роздержавлення потрібно опиратись на ряд вихідних
положень. Треба привести форми господарювання у відповідність з
характером розвитку і структурою виробництва, які передбачають наявність
малих, середніх і великих господарств. Виділити загальнодержавні потреби
і інтереси, реалізація яких не може бути раціонально здійснена на іншому
рівні, крім державного (оборона країни, охорона навколишнього
середовища, розвиток науки і техніки). За чистого ринку панівне
становище займає приватна власність. Вона може ґрунтуватись на особистій
трудовій діяльності і на найманій робочій силі. У ринковій економіці на
кожну деталь і на кожен клаптик землі існує документ, або „титул
власності”, який належить або окремій особі, або, коли йдеться про
власність корпорації, посередньо індивідуальним акціонерам.

Юридичні права індивідів на власність відносні і обмежені. Суспільство
визначає, яку частку власності людина може заповісти, а яка частка
повинна перейти державі у вигляді податку на спадок та податку на
нерухомість.

Навіть будинок людини – не її фортеця. Людина має підкорятися законам і
якщо треба, звільнити місце для будівництва залізниці, дороги тощо.
Однак, переважна частина економічного доходу суспільства не може бути
капіталізована і перетворена на приватну власність.

Список використаної літератури

1. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

2. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного.
— Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993.

3. Основи економічної теорії / За ред. Проф. С.В. Мочерного. — К.:
Видавничий центр «Академія», 1999.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За
ред. Г.Н. Климко, В.І. Нестеренка. — 2-ге вид. — К.: Вища школа, 1997.

5. Основи економічної теорії. Підручник у 2-х томах / За ред. Ю.В.
Ніколенка. — К.:Либідь, 1998.

6. Темчук П.П., Паламарчук В.О. Нариси з економічної теорії: Навч.
посібник. — К.: ІСДО, 1994.

7. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія економічних вчень.
Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 1999.

8. Самульсон П. Економіка. Підручник.- Львів: Світ, 1993.

9. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

10. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

Володіння

Користування

Розпорядження

Категорії власності

Фіксує приналежність майна суб’єктам

Є джерелом постійного інтересу власника до використання засобів
виробництва

Породжує відповідальність за засоби виробництва

Функції власності

Колективна

Кооперативна, акціонерна, корпоративна,

власність організацій

Загальнодер-жавна, муніципальна

Особиста, індивідуально-трудова

Індивідуальна

Державно-кооперативна,

кооперативно-приватна, спільна тощо

Змішана

Державна

Форми власності

Похожие записи