Реферат на тему:

Виробництво та його фактори

План

1. Зміст виробництва. Способи і форми виробництва.

2. Структура виробництва.

3. Економічні ресурси або фактори виробництва.

4. Крива виробничих можливостей. Закон спадної продуктивності

1. Зміст виробництва. Способи і форми виробництва

Основним засобом задоволення потреб людини є виробництво. Основна мета
виробництва – задоволення споживчих благ. Усі потреби прямо або
опосередковано залежать від виробництва.

Виробництво – це вплив людини на матеріальний світ природи з метою
надання йому властивостей і форм природи, придатних для задоволення
потреб людини.

Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу існування
будь-якого суспільства. Воно є рушієм технічного процесу і розвитку
людини. Для розуміння змісту виробництва необхідно визначити основні
елементи процесу виробництва: працю, предмети праці та засоби праці.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей для досягнення мети –
виробництва певного продукту.

Предмети праці – це об’єкти, на які діє людина (земля, сировина,
матеріали). Людини діє на предмети праці за допомогою засобів праці.

Засоби праці – це машини, інструменти, обладнання, виробничі споруди
тощо. Засоби праці та предмети праці у сукупності становлять засоби
виробництва.

Поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерії для
виділення технічних етапів у розвитку виробництва. За цими критеріями
розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича
(інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизоване
виробництво.

У процесі виробництва люди вступають між собою у відносини, які
називають виробничими відносинами. Вони виникають при використанні
ресурсів, розподілі прибутків, організації управління тощо.

Суспільне виробництво – розвинута форма, що прийшла на зміну товарній.
Основа його – поділ праці всередині гігантських компаній, коли їх філії
у багатьох країнах є постачальниками деталей та вузлів, які не є товаром
у повному розумінні цього слова.

2. Структура виробництва

У структурі виробництва виділяються матеріальна і нематеріальна
складові.

Матеріальне виробництво – це вирішальна сфера людської діяльності. Вона
визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва.
Водночас, нематеріальне виробництво має великий зворотний вплив на
розвиток матеріального виробництва.

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, де створюють нематеріальні
блага і послуги (охорона здоров’я, освіта тощо).

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.
Вона охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і
нематеріальні послуги.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування,
зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням
процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським
транспортом, зв’язок, що задовольняє потреби людей, відносять до
нематеріальних послуг.

Структуру виробництва можна розглядати також з позиції того, що одні
види виробничої діяльності є похідними від інших. Відповідно до цього
виділяють первинне, вторинне і третинне виробництво.

Первинне виробництво базується на привласненні готових природних
ресурсів (сільське господарство, гірничодобувна промисловість,
лісництво, рибальство та ін.).

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному. Воно охоплює галузі
обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти
споживання, а також будівництво.

Третинне виробництво – створення різноманітних послуг, які обслуговують
виробництво й особисті потреби.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становлять виробничу
інфраструктуру. Це підприємства транспорту, зв’язку, торгівлі,
фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо.

Галузі, які надають особисті послуги людині, становлять соціальну
інфраструктуру. Соціальна інфраструктура охоплює ті підприємства, які
безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм
нематеріальні форми багатства, і задовольняючи соціальні та духовні
потреби.

3. Економічні ресурси і фактори виробництва

У соціально-економічній літературі є два основних підходи до
характеристики передумов виробництва. В одному випадку їх називають
економічними ресурсами, а в іншому – матеріальними й особистими
факторами.

Згідно з першим, економічні ресурси поділяються на матеріальні та
людські. До матеріальних ресурсів відносять землю і природні матеріали
та капітал, а до людських – працю і підприємницьку діяльність.

Другий підхід характерний для нашої економічної науки. Згідно з ним
передумовами виробництва є матеріальні й особисті фактори виробництва.

До матеріальних факторів відносять засоби виробництва, які включають
засоби праці й предмети праці. До особистих факторів виробництва
належать, з одного боку, робоча сила (праця), а з іншого – сама людина
як носій робочої сили (праці).

Робоча сила – це потенційний фактор виробництва, який стає реальним лише
тоді, коли відбувається процес праці. Праця – це процес взаємодії між
людиною і природою, внаслідок якого предмети природи змінюють свою
форму, набуваючи здатності задовольняти людські потреби, тобто життєвими
благами.

Важливе співвідношення процесів виробництва і праці. На цю проблему є
два погляди: перший – ці два процеси ототожнюються, а в другому –
розмежовуються.

Спільними рисами для праці й виробництва є робоча сила, засоби і
предмети праці. Відмінність між ними полягає у змісті.

4. Крива виробничих можливостей. Закон спадної продуктивності

Розвиток виробництва має межі, які зумовлені певним обсягом ресурсів.
Для характеристики стану використання ресурсів застосовують такі
поняття, як повна зайнятість і повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає, що всі придатні ресурси використовують у
виробництві. Критеріями використання ресурсів є фізичний стан і
соціальні обставини.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси використовують у
такій комбінації і на такій технічній основі, які дають змогу отримувати
максимальний економічний результат.

Обмеженість економічних ресурсів зумовлює раціональні або альтернативні
варіанти їх використання. Загальний орієнтиром у виборі таких шляхів
використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості й повного
використання.

При виборі альтернативного варіанта використовують ті ресурси, які
найбільше підходять для нього. За умови обмеженості ресурсів ми змушені
використовувати менш придатні ресурси, при цьому витрати на одиницю
продукції зростатимуть.

Прикладом може бути виробництво, яке створює тільки телевізори і
верстати (табл. 1.).

Таблиця 1

Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів

Виробництво (тис. одиниць) Альтернативи вибору ресурсів

А В С D Е

Верстати 60 55 45 30 0

Телевізори 0 10 20 30 40

Є тільки п’ять варіантів використання ресурсів при відповідній їхній
комбінації. Наприклад, варіант А передбачає, що наявні ресурси
використовують тільки для виробництва верстатів і т. д. Оптимальний
варіант вибору і використання має прагнути до такої їхньої комбінації,
яка б забезпечила необхідний фонд особистого споживання (телевізори) і
водночас фонд виробничого споживання (верстати). Відповідно до
запропонованих варіантів ресурси будуть використовуватися по-різному.
При русі по кривій спостерігаються різні варіанти комбінації ресурсів.
Точка К означає не повне використання ресурсів, що є невигідним для
виробництва, а точка Р знаходиться поза межею виробничих можливостей. Це
означає, що наявних ресурсів за даної технології не вистачить для
забезпечення цього рівня виробництва.

При виборі альтернативного варіанта використовують ті ресурси, які
найбільше підходять для нього. Далі за умови обмеженості ресурсів ми
змушені використовувати менш придатні ресурси, при цьому витрати на
одиницю продукції зростатимуть.

Проте розміщення кривої може зміщуватися ліворуч і праворуч.

Лівобічне зміщення кривої виробничих можливостей (лінія А1, В1, С1, D1)
свідчить про неповне використання ресурсів. Відповідно став неповним і
обсяг виробництва. Це можливе за умов економічної кризи, спаду
виробництва, стихійного лиха і т. д.

Правобічне зміщення кривої (лінія А2, В2, С2, D2) свідчить про
піднесення економіки, чого досягають на основі збільшення кількості та
якості ресурсів, прогресивних змін у техніці й технології виробництва.

Рис. 1. Крива виробничих можливостей.

Для розгляду закону спадної продуктивності факторів виробництва нам
необхідно розглянути закономірності поведінки виробника.

Кожен виробник за умови відсутності визначених обсягів виробництва
керується у своїй діяльності принципом економічної доцільності. Це
означає, що він буде діяти відповідно до власних інтересів, суть яких –
в отриманні максимальних прибутків, і вироблятиме стільки продукції,
обсяг якої даватиме найбільший прибуток. Кожна додатково вироблена
одиниця продукції – це не тільки додаткова виручка на певну величину (що
називається граничною виручкою), а й збільшення загальних витрат на
величину граничних витрат (затрати на виготовлення одиниці продукції).
Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничною
виручкою граничних витрат, то прибуток зростатиме.

Закон спадної продуктивності – якщо один із факторів виробництва
(ресурсів) є змінним, а інші – постійними, то, починаючи із певного
моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного
фактора зменшуватиметься. Для будь-кого виробництва є змінні й незмінні
фактори.

Література:

1. Борисов Е. Ф. Основы экономики: Учебник для студентов средних
специальных учебных заведений.– М.: Юристь, 1998.– 336 с.

2. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової .– 2-ге
вид., доп. і перероб.– К.: А.П.Н., 2000.

3. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.:
Вища шк. – Знання, 1998.

4. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О.
Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352
с.: іл.

5. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г
Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999.

6. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов
н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с.

7. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред.
В. Д. Камаева. – 5-е изд., перераб. и доп.– Гуманит. изд. центр ВЛАДОС,
1999. – 630 с.: ил.

8. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія принципи,
проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. 13-е видання. Пер. з
анг. – Л.,: Просвіта, 1999.– 650 с.

9. Козырев В. М. Основы современной экономики: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 1998. – 368 стор: ил.

10. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний.
Учебное пособие.– М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с.

11. Моя економіка: Підруч. для уч. 8 – 9 загальноосвіт. навч. заклад. з
поглибл. вивч. економіки та для уч. 10 кл. загальноосвіт. і гуманіст.
профілів/ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є.
Тимченко. – К.: А.П.Н., 2002. – 320 с.

12. Основи економічних знань: Навч. посіб./ А. С. Гальчинський, П. С.
Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов.– К.: Вища шк., 2002
– 543 с.: іл.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / А.
А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова; За ред. А. А
Григорука, М. С. Палюха. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. –
Тернопіль. 2002.– 304 с.

14. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г.
Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001.– 606 с.:
іл.

15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ.–1993.– 496 с.

16. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: власть. Право.
Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торговля.
Реклама. Преступность: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 1999. – 544 с.
(Экономика. Финансы. Право.)

17. Современная экономика: 100 экзаменационных ответов
(экспресс-справочник для студентов вузов). Ростов н\Д: Издательский
центр “МарТ”, 2000.

18. Чухно А. А., Єщенко П. С., Климко Н. Г. та ін. Основи економічної
теорії: Підручник. За ред. А.А. Чухна – К.: Вища шк., 2001, С. –
145-150.

Похожие записи