РЕФЕРАТ

на тему:

ВІДТВОРЕННЯ І ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

НА МАКРОРІВНІ

ПЛАН

1. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ

2. ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ

3. ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

4. ВІДТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

5. ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

6. ПОНЯТТЯ, ВИМІРНИКИ І ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ

На всіх етапах економічного розвитку об’єктивна необхідність відтворення
випливає з процесу виробництва матеріальних благ — економічної основи
життя людського суспільства. Не можна жити, не споживаючи матеріальних
благ, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт.

Отже, якщо споживання є безперервним, то і виробництво в його постійному
зв’язку і безперервному відновленні утворює відтворення.

Відтворення — це безперервність, повторюваність виробництва.

Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли
безперервність, повторюваність відбувається в межах окремого
підприємства, господарства. На рівні макроекономіки безперервний процес
виробництва відображує взаємозв’язок між важливими структурними
пропорціями, узагальнюючими показниками господарства країни, між
виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання,
які охоплюють всі галузі національної економіки. У цьому розділі йдеться
про відтворення на рівні макроеко-номіки.

Процес розширеного відтворення в умовах ринкової економіки має такі
особливості:

• здійснюється на основі багатоманітності форм власності;

• визначається дією всієї системи об’єктивних економічних законів і
передусім законів ринкової економіки;

• підпорядкований економічним інтересам товаровиробників;

• здійснюється на основі органічного поєднання ринкових відносин і
планомірного розвитку господарства.

Чи є необхідність у плануванні в умовах ринкових відносин?

Планування в умовах адміністративно-командної економіки в показниках
конкретної продукції без урахування реальних потреб створювало дефіцит
багатьох видів продукції. Попит населення аж ніяк не впливав на
складання планів. Багато показників залежало від міністерств, відомств,
окремих чиновників. Особливо негативним було планування «від
досягнутого», тобто зростання виробництва залежало від досягнутого
обсягу, який був наприкінці року. Це спонукало керівників підприємств
приховувати резерви виробництва, призводило до прийняття занижених
планів.

Ринкова економіка не заперечує планового господарства. Про це
переконливо свідчить досвід західних країн. У світовій економічній
теорії він узагальнений в теорії менеджменту, що розкриває сутність
стратегічного планування і планування реалізації стратегії.

Стратегічне планування є основою для всіх управлінських рішень
підприємства, спрямованих на організацію, мотивацію і контроль, що
орієнтовані на розробку планів.

Стратегічне планування — це набір дій і рішень, здійснюваних керівниками
підприємств. Вони спрямовані на досягнення таких цілей: розподіл
ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація,
засвоєння організаційних стратегій.

Процес відтворення передбачає розширене відтворення сукупного
суспільного продукту, розширене відтворення робочої сили, виробничих
відносин і відтворення природних ресурсів.

У процесі відтворення сукупного суспільного продукту і відтворення
робочої сили відбувається відтворення продуктивних сил. . .

2. ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ

Матеріальною основою безперервного відновлення і розвитку виробництва є
відтворення сукупного суспільного продукту. Воно охоплює чотири стадії
його руху — власне виробництво, розподіл, обмін, кінцеве споживання.
Типовим для ринкової економіки е розширене відтворення сукупного
суспільного продукту, що означає зростання його обсягів, поліпшення
структури і якості.

Сутність відтворення сукупного суспільного продукту полягає в заміщенні
всіх його частин за вартістю і натуральною формою.

У процесі використання сукупного суспільного продукту ринкова економіка
регулює пропорції його складових частин, здійснює оптимальне поєднання
нагромадження і споживання. Держава бере участь у реалізації
народногосподарських пріоритетів, втілює в життя принципи соціальної
справедливості.

Умови і закономірності заміщення всіх частин суспільного продукту за
вартістю і натуральною формою з’ясовує теорія реалізації. Згідно з нею
суспільне виробництво складається з двох підрозділів: виробництва
засобів виробництва (підрозділ І) і виробництва предметів споживання
(підрозділ II). За вартістю продукція включає перенесену вартість Пв,
необхідний продукт Нп і додатковий продукт Дп.

Частина продукції підрозділу І йде на відновлення спожитих засобів
виробництва та збільшення основних і оборотних фондів у цьому
підрозділі, а також на утворення резервного фонду. Це здійснюється за
рахунок додаткового продукту підрозділу І.

У підрозділі II частина продукції використовується на забезпечення
необхідного продукту (життєві засоби працівників цього підрозділу) і на
необхідний продукт для знову залучених працівників.

І, нарешті, відбувається обмін між підрозділами І і II.

Підрозділ І реалізує підрозділу II засоби виробництва для відновлення
спожитих їх частин і для розширення виробництва, а також для створення
резервного фонду. Підрозділ II реалізує підрозділу І предмети споживання
для працівників, які брали участь у виробництві, і для заново залучених
працівників.

Частина продукції обох підрозділів спрямовується на утримання сфери
нематеріального виробництва. Умовою розширеного відтворєння в умовах
становлення і розвитку індусиріальної цивілізації є таке співвідношення:

Ця формула показує, що в підрозділі І створені додаткові засоби
виробництва, необхідні для розширеного відтворення. Саме заново створена
вартість продукції підрозділу І більша, ніж сума перенесеної вартості
підрозділу II, на фонд нагромадження додаткових засобів виробництва.

Теорія реалізації продукту — це не абстрактна схема, її практичне
значення можна розглянути на прикладі сучасного економічного становища
України. Кризові явища в економіці України у другій половині 90-х років
свідчать саме про порушення процесу реалізації продукту.

По-перше, на багатьох підприємствах обох підрозділів спостерігається
фізичне зношення засобів виробництва при відсутності матеріальної основи
для їхнього відновлення. Фонд додаткових засобів виробництва відсутній.
Водночас частина продукції підрозділу І не має збуту. Значна кількість
готової продукції машинобудівної промисловості не знаходить свого
споживача. Станом на 1 січня 1997 р. на складах підприємств накопичилися
більш як дворічний обсяг випуску верстатів з числовим програмним
управлінням, залишки мостових електричних кранів, бурякозбиральних
комбайнів, тракторних сівалок.

По-друге, в результаті відсутності реалізації значної частини продукції
підприємства не мають фінансових коштів. Затримуються виплата заробітної
плати, пенсій. Це призвело до зменшення реалізації продукції підрозділу
II (навіть при зменшенні обсягу її виробництва).

По-третє, порушився обмін продукції між підрозділами І і II, внаслідок
чого зупинилася робота багатьох підприємств.

Криза реалізації продукції зумовлюється багатьма причинами:

розрив економічних зв ‘язків усередині країни та між країнами СНД;

неспроможність деяких підприємств вийти на світовий ринок з продукцією,
яка має низьку конкурентоспроможність;

складне фінансове становище в країні.

Однак усі ці причини значною мірою пов’язані з порушенням реалізації
сукупного суспільного продукту в масштабах країни. По багатьох видах
продукції Україна втратила ринки збуту. Отже, для виправлення складного
становища слід звернутися до теорії реалізації продукту, до відновлення
економічних зв’язків між підприємствами. Для цього потрібні певні нові
структурні зрушення у пропорціях відтворення.

3. ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

Сутність відтворення робочої сили полягає у безперервному відновленні та
підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини

У цьому процесі відбуваються постійне відновлення та підвищення трудової
кваліфікації людей, зростання їхнього загальноосвітнього і професійного
рівня.

У процесі відтворення головної продуктивної сили суспільства виникає ряд
проблем, які потребують коригування. Це природний рух населення на
засадах відтворення робочої сили, залучення працівників у процес
виробництва, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між
підприємствами, галузями, регіонами, зайнятість населення.

Природний рух населення показує приріст населення за результатами обліку
процесів народжуваності та смертності населення. Це, по суті,
демографічна проблема, але економічна теорія має певною мірою
враховувати її для вивчення відтворення робочої сили.

У кожній країні є свої особливості природного руху населення. На нього
впливають такі чинники, як рівень індустріального розвитку, урбанізація,
соціальні умови, традиції культури і побуту, конкретно історичні
чинники, тривалість життя тощо.

В Україні спостерігається тенденція падіння природного приросту
населення. Головною причиною цього є скорочення народжуваності.

Демографічні процеси за своєю природою не є об’єктами прямого
регулювання. Однак є непрямі методи його регулювання. В країнах, де
усталилась тенденція падіння природного приросту населення, має
здійснюватись активна демографічна політика як складова частина
загальної соціально-економічної політики держави. Вона передбачає
здійснення сукупності соціально-економічних, правових,
морально-психологічних і медико-демографічних заходів, що впливають на
демографічний процес.

4. ВІДТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

Відтворення виробничих відносин охоплює відносини власності на засоби
виробництва, становище класів, соціальних груп, трудових колективів і
окремих працівників, організаційно-економічні зв ‘язки

Процес відтворення виробничих відносин слід розглядати не просто як
звичайне відновлення. Це удосконалення виробничих відносин за такими
напрямами:

• поглиблення товарно-грошових відносин на основі розвитку
багатоманітності форм власності, їхньої рівноправності та
всезагальності, формування управлінських структур на міжгалузевому,
регіональному і локальному рівнях;

• впровадження економічних методів управління, заснованих на пізнанні та
використанні економічних законів;

• розвиток кооперації в усіх сферах господарської діяльності;

• створення умов для розвитку трудових селянських господарств,
особистого підсобного господарства, індивідуальної трудової діяльності;

• створення умов для усунення відчуження працівників і трудових
колективів від засобів виробництва.

У процесі відтворення виробничих відносин зберігаються важливі елементи
державного регулювання (формування і реалізація державних цільових
комплексних програм, регулювання коштів на соціальний захист громадян,
регулювання податків, грошової маси, використання державних товарних
резервів для стабілізації ринку тощо).

Поряд з державою на виробничі відносини впливають недержавні економічні
структури і демократичні суспільні інституції: асоціації виробників,
товариства споживачів, економічні, науково-технічні та інші суспільні
організації.

5. ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

У процесі розвитку економіки здійснюється відтворення природних
ресурсів. Це означає, що вони відновлюються в попередньому або кращому
стані.

Відтворення природних ресурсів слід розглядати як відтворення природних
умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних
запасів тощо), збереження і облагороджених середовища проживання людини

Це і є еколого-економічний процес відтворення.

Актуальність цієї проблеми зумовлена тим, що обсяги споживання
сировинних і природних ресурсів господарством досягли сьогодні
величезних масштабів й істотно впливають на навколишнє середовище.

Охорона, раціональне використання природних ресурсів, їхнє відтворення є
обов’язковою умовою розвитку ринкової економіки.

Процес відтворення природних ресурсів регулюється державою. Вона щороку
виділяє величезні кошти на такі цілі. Особлива увага звертається на
відтворення земельних, водних і лісових ресурсів. Здійснюється велика
робота щодо збереження сільськогосподарських угідь, боротьби з ерозією
грунту, підвищення темпів робіт з рекультивації земель.

Збільшуються потужності систем зворотного і повторного використання вод,
розробляються і впроваджуються на підприємствах безстічні системи
водокористування.

У лісовому господарстві забезпечується поступовий перехід до провадження
його на принципах безперервного і раціонального лісокористування,
поліпшення якісного складу лісів.

В Україні розроблена Довгострокова державна програма охорони
навколишнього середовища і раціонального використання природних
ресурсів. Вона охоплює широке коло заходів технологічного, економічного
і соціального характеру.

Природоохоронна діяльність засновується на якісно новому господарському
механізмі захисту навколишнього середовища і раціонального використання
природних ресурсів. Він передбачає систему спеціальних пільг і санкцій,
які націлені на поліпшення становища у цій галузі.

! Впроваджуються багатоканальні форми фінансування природоохоронної
діяльності, включаючи ресурси державного бюджету, місцевих бюджетів,
регіональних екологічних фондів і коштів підприємств.

Великих коштів потребує здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС.

Поліпшення екологічної обстановки в Україні має розглядатись як
проблема, що має величезне міжнародне значення і тому потребує тісного
співробітництва з зарубіжними країнами і повного використання світового
досвіду у цій галузі.

6. ПОНЯТТЯ, ВИМІРНИКИ І ФАКТОРИ

ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої
країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої
зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в
порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня
життя в країні.

У попередніх темах розглядалися причини короткострокових коливань рівня
зайнятості і цін, а також заходи, за допомогою яких можна компенсувати
подібну нестабільність. Проте не менш важливою є проблема економічного
зростання, тож її ми й будемо аналізувати.

Насамперед з’ясуємо, яка відмінність існує між короткостроковим та
довгостроковим зростанням національного доходу.

Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки ґрунтуються на
короткостроковому, або статичному, підході. Основне питання теорії
зайнятості можна сформулювати так: «Що необхідно зробити для повного
використання наявних в економіці виробничих потужностей?» Прийнято
вважати, що, маючи фіксований обсяг ресурсів, економіка здатна
забезпечити виробництво певного рівня ВВП в умовах повної зайнятості, а
тому мета стабілізаційної політики — усунути ситуацію недовикористання
ресурсів, які є у нашому розпорядженні. Отже, короткострокове зростання
національного доходу — це динаміка ВВП в межах до точки довгострокової
рівноваги економіки при заданих ресурсах і технології.

Щодо теорії економічного зростання, то її основна проблема формулюється
так: «Яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або,
іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня
ВВП?» У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна
передати двома способами:

1) зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS
(мал. 14.1);

2) зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до
положення CD (мал. 14.2).

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове
зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від
короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій
забезпечують можливість економічного зростання.

Економічне зростання означає:

1) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за
певний проміжок часу;

2) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;

3) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного
зайнятого.

Використовуватися можуть всі три визначення. Так, наприклад, коли в
центрі уваги перебувають проблеми військово-політичного потенціалу, то
прийнятнішим вважається перший показник. Проте при порівнянні життєвого
рівня населення в окремих країнах і регіонах безумовна перевага
надається другому визначенню економічного зростання. Інколи вирізняють
ще показник «зростання доходу в розрахунку на одного зайнятого», який
відображає рівень і динаміку економічної активності населення. Зважаючи
на те, що не все населення є економічно активним, а також, що певну
частину економічно активного населення становлять безробітні (див. тему
3), ми отримаємо зовсім різні дані щодо ранжування країн за темпами
економічного зростання в розрахунку на душу населення і в розрахунку на
одного зайнятого (табл. 14.1).

Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу,
економічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за
формулою:

 — відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному
роках.

Людина, добре обізнана із статистикою, може заперечити, що наведений
показник називається темпом приросту, а не темпом зростання. Проте варто
пам’ятати, що коли певна величина зростає за рік на 2%, то в міжнародній
статистиці прийнято вважати, що темп зростання складає 2%, і лише за
статистичною термінологією деяких колишніх соціалістичних країн
вважається, що темп зростання складає 102%, тоді як 2% — це темп
приросту.

Важливо також підкреслити, що в теорії і моделях економічного зростання
не враховується відмінність між показниками ВВП, ЧВП та НД: вони
об’єднуються однією категорією «випуск» або «доход» і позначаються
загальноприйнятим символом «У».

Якими ж факторами визначається динаміка економічного зростання в країні?
Даючи відповідь на це запитання, зазначимо насамперед, що існує дві
складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується
кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли
зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з
цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

1) екстенсивні фактори —

• збільшення чисельності зайнятих,

• збільшення фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивні фактори —

• технологічний проґрес,

• рівень освіти та професійної підготовки кадрів,

• економія за рахунок зростання масштабу виробництва,

• покращення розподілу ресурсів,

• законодавчі, інституційні та інші фактори.

За розрахунками Едварда Денісона із Брукінського інституту, зростання
національного доходу США за даними 1929-1982 pp. приблизно наполовину
було зумовлене впливом екстенсивних факторів і наполовину — інтенсивних.
Окрім цього, врахувавши, що реальний ВВП можна визначити як добуток
затрат праці (чисельність зайнятих) на рівень продуктивності праці, і
перегрупувавши у відповідності з цим зазначені фактори, Едвард Денісон
показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення
продуктивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які
впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору
реального економічного зростання.

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження
з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить
до того, що дійсні темїти зростання відстають від потенційно можливих),
соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні
обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча
діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров’я працюючих та
охорони довкілля тощо). До факторів, які неґативно впливають на процес
економічного зростання, належать злочини в царині господарської
діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час
трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для
сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання
продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи