Курсова робота
“Види конкурентної боротьби
і її закономірності”
План:
Вступ
Сутність конкуренції. Конкуренція як категорія ринкової економіки
Умови виникнення конкуренції.
Економічний закон конкуренції
Форми економічної конкуренції
Монополія як антипод конкуренції. Захист конкуренції.
Висновки
Література.
Вступ
Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається
з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних
структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і
об’єднуються єдиним поняттям – ринок.
За визначенням ринок – це організована структура, де “зустрічаються”
виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії
попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі
можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція – це
кількість товару, яку виробники продають за певною ціною) встановлюються
і ціни товарів, і обсяги продаж. При розгляді структурної організації
ринку визначальне значення має кількість виробників і кількість
споживачів, що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту
вартості на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер
і структура відносин між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.
Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття
конкуренції (competition). Конкуренція – це найважливіша ланка всієї
системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до
конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом
конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими
чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба – це динамічний
процес. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.
В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на
ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне
обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.
Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з
найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про
економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та в постанові
Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу Української
РСР до ринкової економіки” (листопад 1990 р.) “передбачалося провести
роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке
середовище і ринкову конкуренцію”. Проте здійснена в Україні
приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного
зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що “обмеження
діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо, поза як в наш
час більше половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях,
і тому тільки приватизація, розкрупнення там, де це можливо, й
зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних виробництв може
забезпечити нормальну конкуренцію на українському ринку».
§1. Сутність конкуренції. Конкуренція як категорія ринкової економіки
Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є
конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без
розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський
економіст Ф.Хайєк, “суспільства, які покладаються на конкуренцію,
успішніше за інших досягають своєї мети”. Конкуренція являє собою
економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками
продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов’язаних з
продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим
самим споживачам.
Конкуренція (від латинського “конкурро” – зіштовхуюсь) означає
суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови
виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин
існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого
не залежні суб’єкти, їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою
ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та
реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію – природно
і об’єктивно існуюче явище – можна розглядати як закон товарного
господарства.
Конкуренція – органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива
здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму
конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне
господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим
механізмом відтворення ринкової рівноваги.
Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного
виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої
норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації
товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу
товаровиробників.
Становлення і утвердження здорової економічної конкуренції в нашому
суспільстві – питання не одного року. Серед умов, за яких можливе
відтворення ринково-конкурентного середовища, слід зазначити повернення
суспільного виробництва до реалій багатоукладної економіки,
роздержавлення її і демонополізацію; здійснення земельної реформи;
ліквідацію міністерсько-відомчої структури управління виробництвом, яка
неспроможна забезпечити перехід до нових форм господарювання; створення
ринкової інфраструктури; наявність стимулів до творчої, продуктивної
праці; зростання ролі органів місцевого самоврядування у формуванні
ринкових відносин; законодавче забезпечення конкуренції як способу
ведення ринкового господарства.
Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу
одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та
підприємливості.
Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб’єкт
не заспокоювався на досягнутому; відкриває реальні можливості для
вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних
відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань.
Глибинне коріння економічної конкуренції як механізму ринкової рівноваги
має свій початок в матеріальних потребах та інтересах людини.
Переплітаючись і стикаючись, економічні інтереси висвічують усю гамму
економічних відносин і механізм, що їх збалансовує, – ринок. Саме в
ринково-конкурентному середовищі економічні інтереси формують і ринкову
складову суспільної необхідності.
Відомо, що виробничі відносини формуються завдяки і через економічні
інтереси. Ці останні є спонукальною силою для ефективного
господарювання. Якщо господарська система функціонує в
конкурентно-ринковому середовищі, то вона є формою реалізації виробничих
відносин. Якщо ж на практиці економічні відносини в основній
виробничо-господарській ланці знецінені, то це є найпереконливішим
свідченням штучно підтримувати життєздатності пануючої системи
управління й господарювання. Саме тому основним видом наших втрат у
суспільному виробництві є нереалізовані можливості.
Конкуренція як засіб успішного функціонування ринкової економіки в усіх
своїх конкретних проявах спирається на об’єктивні процеси й
закономірності, не вступає в суперечності з основними тенденціями
прогресу продуктивних сил. Наприклад, об’єктивною необхідністю, що на
практиці виступає як наслідок економічної конкуренції товаровиробників,
є постійне прискорення процесів оновлення виробництва й продукції. Отже,
конкуренція диктує жорстку технологічну дисципліну, вимагає високої
якості виробів, сучасного дизайну, здатності передбачати перспективні
потреби, а не лише торгувати тим, що виробляється і поки що знаходить
попит.
Конкуренція забезпечує безвідповідальність і передбачає постійне
прагнення бути попереду, досягати успіхів. Ринок переважно шляхом
самоорганізації й дійового зворотного зв’язку перманентне підштовхує
розвиток суспільного виробництва через персоніфікованих суб’єктів його,
наближаючи плани до реальності, ринкові механізми гарантують також, що
будь-який продукт буде виготовлений людьми, які вміють робити його
якнайкраще і з найменшими витратами.
Усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише у тому
випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятись на
досягнутому, експериментувати, рухатись уперед, зуміє вказати
перспективу й шляхи досягнення її більшості трудівників, спонукає їх іти
за собою. Лише через тактику малих, але цілком конкретних і усвідомлених
іншими перемог виховується смак економічної конкуренції, зумовлюється її
подальший розвиток.
У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від
простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива
рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її
зародження й виникнення історично відносяться до простого товарного
виробництва Конкуренція між простими товаровиробниками(ремісниками,
селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них,
які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільне
необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не
мають успіху.
Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне
господарство.
Для ринкового господарства XVIII ст. була характерна вільна конкуренція,
її феномен детально дослідив А.Сміт, якому належить вираз щодо
“невидимої руки конкуренції”. На рубежі XIX й початку XX ст. конкуренція
в усіх країнах становила одну з динамічних сил економічного прогресу.
Протягом XX ст. у найрозвинутіших країнах світу вводиться механізм
регулювання конкуренції, тобто встановлення “Правил гри”, коли
підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва,
їхня суть полягає в тому, що підприємці діють не наосліп, силою
витісняючи один одного з ринку, а з допомогою маркетингу детально
вивчають ринкові можливості, його кон’юнктуру. Це значною мірою
“заземлює” напругу виникнення кризи надвиробництва, оскільки зі
споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови й терміни
реалізації продукції.
Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача
перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.
Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні
робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції:
витиснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і
збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне
зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття,
інфляції тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці
господарювання конкуренція була відсутня.
Конкуренція має і позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової
економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну
продукцію при найменших затратах виробництва на основі науково-технічних
досягнень, передової організації праці. Конкуренція приносить користь
суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових
ресурсів, примушує постійно поновляти асортимент, пильно стежити за
науково-технічними новинками і активно впроваджувати їх у виробництво.
Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді
функцій, які вона виконує:
по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв’язки
виробництва й споживання, є єдино можливим засобом досягнення
збалансованості між попитом і пропозицією і в кінцевому підсумку – між
суспільними погребами та виробництвом:
по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та
погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес
кожного з них пов’язаний і взаємодіє з інтересами інших
товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує
індивідуальні прагнення суб’єктів господарювання суспільним інтересам;
по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні
виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення
технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини,
матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;
по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг.
Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки
й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати
споживні якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й смаки
споживачів. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види
продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж
продукту;
по-п’яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової
ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення
між суспільними потребами та суспільним виробництвом.
Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність
виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення
якості та розширення номенклатури продукції.
Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі
споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що
без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом-причиною,
що призводить до утворення вартості. Цей причинно-наслідковий зв’язок у
минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості.
Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба призводить до хаосу і
анархії, але життя спростувало таке твердження. Американський економіст
П.Самуельсон зазначає, що “конкретна система – це складний механізм
невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму
зв’язку, служить для об’єднання знань і дій мільйонів різних
індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система
вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити: проблему,
що охоплює тисячі невідомих змін і відносин. Цю систему ніхто не
винаходив. Вона просто розвинулася, і, як людська натура, змінюється.
Разом з тим, вона задовольняє меншою мірою першу вимогу, що
пред’являється до будь-якого соціального організму: вона здатна вижити.
Отже конкуренція – це головна ознака ринкової економіки. Виникнення
ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але
існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без
конкуренції. Ось чому треба з’ясувати, як виникає конкуренція.
§2 Умови виникнення конкуренції.
Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої
кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо
виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах
адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів
продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по
суті заперечує конкуренцію.
Друга умова виникнення конкуренції — це свобода вибору господарської
діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й
має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.
Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що
визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит
перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі
вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де
дефіцит, там немає вільної конкуренції.
Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку
засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має
встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі
господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки
можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на
дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби
виробництва.
§3. Економічний закон конкуренції.
У процесі конкуренції існують стійкі істотні причинно-наслідкові
зв’язки, які свідчать про те, що це явище не є випадковим, а набуває
силу об’єктивного економічного закону.
Процесом-причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох
незалежно діючих господарських суб’єктів кожний з них прагне реалізувати
свій економічний інтерес через одержання доходу при існуванні різних
витрат виробництва і відмінностей споживних вартостей, що створюються.
Цей процес-причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити
єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, тому що діє
закон вартості. й споживачі обирають тільки те, що відповідає їхнім
інтересам. Отже, об’єктивно існує протиріччя між можливостями
виробництва товарів, послуг та можливостями реалізації їх.
Суперечність, яка виникає в умовах ринкової економіки розв’язується
через конкуренцію. Сутність її полягає в боротьбі за задоволення
власного інтересу виробника. Отже, подолання суперечності відбувається в
конкуренції, що є процесом-наслідком відповідного економічного закону.
Формами вияву економічного закону є боротьба за виживання, за одержання
місця на ринку, за привернення уваги споживачів до своєї продукції.
Формами цієї боротьби є удосконалення виробництва за рахунок
впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат
виробництва і досягнення високої норми прибутку.
Для кількісного вираження закону конкуренції можна використати формулу
коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.
Позначимо його КК. Цей показник певною мірою може стати узагальнюючим
при обчисленні конкурентоспроможності одиниці продукції (найкраще —
однорідної, наприклад, 1 т цементу, 1 м тканини, однієї пари взуття
тощо).
Коефіцієнт конкурентоспроможності виражає відношення між ринковою
вартістю S і витратами підприємства С + V:
Цей коефіцієнт фактично характеризує здатність підприємства до
виживання. Він не повинен досягати одиниці, оскільки це означатиме, що
підприємство працює без прибутку. Чим коефіцієнт вищий від 1, тим
успішніше діє суб’єкт конкуренції, тим міцніші його позиції на ринку.
Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво
виявляється в тому, що вона містить в собі могутні стимули для розвитку
науково-технічного прогресу. Новаторське застосування нової техніки і
технології, що веде до зниження витрат виробництва, створює для
підприємців значні переваги перед конкурентами.
Конкуруючі сторони знають, що тільки застосування ефективної техніки і
технології дасть їм змогу виживати, мати господарські успіхи.
Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до банкрутства.
Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового
механізму саморегулювання можлива лише за умови, коли основна частина
товаровиробників -підприємств, організацій, громадян – має свободу
господарської діяльності та підприємництва. Звільнені від монополізму
держави, товаровиробники повинні мати свободу для використання належного
їм, орендованого або переданого в користування майна. Вони мають право
обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що
залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов’язані з
господарською діяльністю і розвитком виробництва.
В умовах дії економічного закону конкуренції виникає комерційна
таємниця. Сутність її полягає у застосуванні виробничих, торговельних і
фінансових операцій на підприємствах. Товаровиробники застосовують
комерційну таємницю, щоб приховати від конкурента все те, що дає їм
змогу виробляти товар підвищеного попиту і одержувати на цьому високі
прибутки.
Як невід’ємна частина системи “виробництво-ринок”, конкуренція
здійснюється в багатьох формах, які з розвитком ринкового господарства
стають дедалі різноріднішими. Основними формами конкуренції є
внутрігалузева, міжгалузева та міжнародна.
Внутрігалузева конкуренція – це конкуренція між виробниками певної
галузі. Суперництво охоплює умови виробництва, ринки збуту, витрати
виробництва, якість товарів і послуг, “портфелі” замовлень, рекламу.
Така конкуренція сприяє розвитку даної галузі, оновленню її виробничого
апарату, поліпшенню кількісних і якісних результатів роботи.
Функція внутрігалузевої конкуренції поягає в утворенні ринкової, або
суспільної вартості товарів.
Мета внутрігалузевої конкуренції – отримання надприбутку, її механізм –
підвищення продуктивності праці, зниження індивідуальної вартості
товару. Результати цієї конкуренції – зведення індивідуальної вартості
товарів до єдиної, суспільної вартості і формування на цій основі
галузевої, ринкової вартості товару.
Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами,
фірмами) різних галузей. Об’єктом такої конкуренції виступає більш
висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, а отже, й
боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє
міжгалузевому переливу капіталу і переміщенню ресурсів, засобів
виробництва й робочої сили в ефективніші галузі й сфери виробництва.
Швидке переміщення капіталу й ресурсів з однієї галузі в інші дає
можливість суспільству найраціональніше використати засоби виробництва і
робочу силу.
Мета міжгалузевої конкуренції є отримання найбільшого прибутку. Її
механізм – вільне переливання капіталу із галузі в галузь, в погоні за
вищою нормою прибутку. Міжгалузева конкуренція перетворює вартість
товарів в ціну виробництва, а норма прибутку в окремих галузях – в
загальну норму прибутку. У цьому й полягає функція міжгалузевої
конкуренції.
Одна, єдина для всіх галузей норма прибутку – результат остаточного
утвердження ринкової економіки. Саме через ринок, у формі міжгалузевої
конкуренції відбувається регулювання пропорцій капіталів і пропорцій
виробництва, тобто регулювання ринкової економіки. Лише в умовах
ринкової економіки можливе перетворення вартості товарів в ціну
виробництва.
Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому
ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми
конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям
найрозвинутіших країн. Міжнародна конкуренція сприяє збалансованому
розвитку світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами
виробництва, а й різними державами.
§4. Форми економічної конкуренції
Загальне поняття про види економічної конкуренції.
Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю
споживачів розрізняють наступні форми економічної конкуренції:
Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і
маса відокремлених споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними
є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника,
виходячи з власної оцінки корисності товару, його ціни, його ціни і
власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати
товар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі
споживачів не придбає якусь істотну частку сукупного попиту. Дана
структура ринку називається поліполією і породжує так звану досконалу
конкуренцію.
Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність
виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку сукупного
попиту. Така структура називається олігополією, і породжує так звану
недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі
споживачів протистоїть єдиний виробник, здатний задовольнити загальний
попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли на ринку є відносно
велика чисельність виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну)
продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.
Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому
єдиний споживач придбаває весь обсяг пропозиції товару, який
постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип
недосконалої конкуренції, який називають монополією (монополія попиту).
Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний
виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також
не є і ринковою.
Досконала та недосконала конкуренція.
Досконала конкуренція.
За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація
характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і
покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають
відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу
пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і
відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна – це
задана величина.
Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку,
але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу
на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу
ж переходять до його конкурентів.
Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в
змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через
його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку
цього конкретного продавця не відбувається.
Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то
він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого
продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати
за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він
захоче отримати за заданою ціною.
Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:
велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного
впливу на ринкову ціну і кількість товару;
кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні
не відрізняється від продукту інших продавців;
бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або
взагалі відсутні;
жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси –
змінні фактори виробництва – мобільні;
кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну,
кількість продукту, витрати й попит на ринку.
Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім
перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого
теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних
ринкових структур. Саме в цьому її цінність.
Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна – це задана
величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він
захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно
акцептант ціни і регулятор кількості.
Недосконала конкуренція.
На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами
недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монополістична та
олігополістична конкуренція.
Монополістична конкуренція
За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує
схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні
товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють
стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної
конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація
стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у
споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути
диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для
товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за
інтенсивністю реклами тощо.
Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в
суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але й
шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій
моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції
має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може
підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч
ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім
того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить
великі фірми.
За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг
шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за
допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які
наголошують на відмінностях товарів.
Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними
ознаками:
на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди
відповідно до економічних принципів;
підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом
індивідуалізації своєї продукції;
доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції
утруднений через наявність переваг.
Олігополістична конкуренція.
Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції –
коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку
товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є “велика трійка” в
США – “Дженерал моторз”, “Форд”, “Крайслер”.
За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і
диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках
сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо;
диференціація – на ринках споживчих товарів.
Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо
встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів
обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на
олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації
виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.
Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку
відіграють обсяг і структура тієї інформації про конкурентів і про умови
попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш
конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного
ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Якщо
за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно
залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають
тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв.
лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж
олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям
утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все
більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.
Цінова та нецінова конкуренція
Цінова конкуренція
Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами –
т.зв.”війна цін”. Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін,
локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу
послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту
тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з
ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.
Нецінова конкуренція
Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є
нецінова конкуренція, тобто що пропонується на ринок. Надходження на
ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості
ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, поза як формування якості
проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і
науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт,
що відома японська фірма “SONY” здійснювала розробку відеомагнітофона
одночасно по 10 конкурентних напрямах.
В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові
дослідження, що мають на меті вивчення запитів споживача, його
відношення до тих чи інших товарів, оскільки знання виробником подібної
інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його
продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в
результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.
Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і піосляпродажне
обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення
вимог споживачів за умов поставок: скорочення, регулярність, ритмічність
поставок. Післяпродажне обслуговування передбачає створення різних
сервісних центрів з обслуговування купленої продукції.
У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової
інформації, преси реклама стала одним з найважливіших методів ведення
конкурентної боротьби, оскільки за допомогою реклами можна певним чином
формувати думку споживачів про той чи інший товар, причому як в ліпший,
так і в гірший бік.
Сумлінна та несумлінна конкуренція
Сумлінна конкуренція
З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі
конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.
Основними методами сумлінної конкуренції є:
зниження цін (“війна цін”);
підвищення якості продукції;
розвиток до- й післяпродажного обслуговування;
створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.
Несумлінна конкуренція.
Поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні,
методи ведення конкурентної боротьби – т.зв. несумлінна конкуренція:
Основними методами несумлінної конкуренції є:
економічне (промислове) шпигунство;
підробка продукції конкурентів;
підкуп і шантаж;
обдурювання споживачів;
махінації з діловою звітністю;
валютні махінації;
приховування дефектів тощо.
До цього можна також додати й науково-технічне шпигунство, оскільки
будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли
вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї
втілюються на виробництві в вигляді конкретних товарів або нових
технологій.
Саме промислове шпигунство, так би мовити, “створило” патент на винахід.
Так як зберегти секрети виробництва не вдавалось, винахідник, витративши
роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже з
результату винаходу часто користалися цілковито сторонні люди, що не
мали жодного відношення до винаходу.
Запобігти такій несправедливості мав патент, що посвідчує винахід і
закріпляє за власником патенту виключне право на користування
результатами свого винаходу. Якщо патент використовується без дозволу
власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки або
припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може
видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.
Але патент, теоретично спрямований проти промислового шпигунства,
практично став свого роду стимулом цього явища. Один з перших законів
про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття,
в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь
іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався
його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права,
рівні правам винахідника.
Часто терміни “промислове шпигунство” та “економічне шпигунство”
застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже
промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне
шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники
валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств,
організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й
амортизаційних відрахувань), його розподіл по галузях економіки,
процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній
політиці, проекти створення великих державних об`єктів – заводів,
полігонів, магістралей тощо.
Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства
виявляються вище перелічені показники держави, полягає в тому, що багато
країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів
і видатків тої чи іншої галузі або всієї держави. Особливо це
відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду
науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроніки,
космічної промисловості і т.і.
Основними об’єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення,
секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство
крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в
себе розвідку природних ресурсів, виявлення промислових запасів; у
зв’язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання
інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.
З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно
охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень,
проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру
транснаціональних корпорацій (ТНК) входять т.зв. технічні центри,
основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості
вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.
З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної
цінності власної продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз
продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї
продукції.
Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх
параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і
надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих
лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і
аналогічної продукції конкурентів, щоби об’єктивно порівняти їх і
виявити дійсну цінність тої чи іншої продукції. Враховуються всі
недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в конкурентів
переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій,
якщо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо це вигідно
фірмі.
Недоліки своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх
усунення, якщо це виявляється вигідно. Але ніколи інформація про слабкі
сторони своєї продукції не виходить за межі таких лабораторій і,
звичайно, ніколи не доходить до звичайних споживачів. Саме існування
таких лабораторій також не афішується.
Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність
конкурентів, як законних, так і незаконних. Законними засобами
вважаються збирання й аналіз інформації з офіційно-опублікованих джерел,
доповідей, звітів, вивчення продукції конкурентів тощо.
Основними законними шляхами збирання інформації про конкурентів є:
публікації конкурентів і звіти про діяльність фірм; відомості, що дали
публічно колишні службовці конкурентів; щорічні фінансові звіти; огляди
ринків і доповіді інженерів-консультантів; видання, що їх видають
конкуренти; аналіз виробів конкурентів; звіти зарубіжних філій тощо.
Так як кожна ТНК знає про можливі дії проти неї конкурентів,
дослідження, здійснювані ними, то в офіційних публікаціях і звітах кожна
ТНК намагається дати мінімальну інформацію про свою діяльність і
фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи. Здебільшого
будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.
Звіт, що відбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається
вищим керівникам ТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.
Інший варіант звіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація,
структура виробничих витрат, подається керівникам корпорації середнього
рівня, деяким управляючим зарубіжними філіями, деяким особам з
середовища основних акціонерів.
Можливий і третій – популярний варіант звіту, в якому відсутній
конкретний зміст, але присутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно
видано тощо; такий звіт призначений для акціонерів і широкої
громадськості.
Але конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування
інформації, збирають конфіденціальну інформацію наступними шляхами:
різноманітні питання, що ставляться спеціалістам конкурента;
запрошення на роботу спеціалістів конкурента;
удавані пропозиції роботи спеціалістам із фірм-конкурентів без наміру
брати їх на роботу.
Також можуть бути реалізовані наступні засоби:
таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією конкурента;
використання професіональних шпигунів для отримання інформації;
підкуп співробітників з основних відділів фірми-конкурента;
впровадження “потрібних” осіб в структуру фірми-конкурента;
підслуховування розмов тощо;
викрадення креслень, зразків, документів;
шантаж та інші способи тиску;
здобуття інформації від джерел у державних структурах;
збирання інформації від зарубіжних філій і від спільних постачальників.
Ще одним ефективним способом економічного шпигунства є впровадження
“своєї людини” в державні органи, покликані регулювати діяльность
промислових монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про
конкурентів, контролювати дії, пов’язані з антимонопольною політикою
тощо.
Іншим засобом несумлінної конкуренції є фальсифікація фірмової
продукції.
Ці дії також тісно пов’язані з патентуванням. З економічної точки зору
патентування рівнозначно монополізації вигод, пов’язаних з використанням
патенту.
Найчастіше патент надає реальні вигоди впродовж семи років, що дозволяє
за цей час одержувати чималий прибуток його власникові. Але з іншого
боку, поява патенту, що забороняє використовувати якийсь запатентований
винахід безпосередньо конкурентами, спонукає їх до форсованої розробки
якихось нових технічних прийомів, технологій.
Крім того, багато важливих винаходів часто не патентуються, щоби не
привертати до них увагу конкурентів. Це здебільшого стосується
технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від
створення нових товарів.
Шлях від винайдення до комерційного застосування вимагає великих
фінансових, трудових і матеріальних витрат. Тому, якщо нема небезпеки,
що конкурент не запровадить винахід швидше, ніж сама корпорація, то
винахід не патентується, якщо ж існує ризик, що винахід буде використано
конкурентом, то його відразу ж патентують і конкурент змушений 15-20
років очікувати, доки мине строк монопольного права. Секрети
виробництва тих чи інших товарів не патентуються для того, щоби по
закінченні певного строку не обнародувати технологію їх виготовлення.
Наявність патенту служить потужним засобом для контролю над ринком, поза
як його порушення карається конфіскацією незаконно виробленої продукції,
відшкодуванням збитків і сплатою порушником великих штрафів, що
досягають 10 млн. доларів. Патенти застосовуються передовсім для охорони
продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.
Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катастрофічні наслідки:
різко звужується ринок збуту, прибуток різко знижується, уходячи до
виробників підробок, підробки підривають авторитет фірми, бо вони крім
своєї дешевизни мають ще й низьку якість, тому підробки швидко виходять
з ладу, погіршуючи в такий спосіб довіру споживачів до фірми, чия марка
була підроблена.
Такий метод несумлінної конкуренції як сучасне промислове шпигунство
користується новітніми досягненнями науки й техніки. Часто стали
застосовуватися різні мікроскопічні прилади на основі електронних схем.
Розвиток комп’ютерного піратства й злодійства змусив уряди багатьох
країн застосовувати різні заходи; наприклад, в США організована
спеціальна група, що відповідає за безпеку й недоторканість комп’ютерних
мереж і комп’ютерних баз даних, поза як будь-яка людина, що має
комп’ютер, доступ у мережу та певні навички роботи з комп’ютером може
здобути доступ у такі комп’ютерні банки даних, що містять конфіденційну
й секретну інформацію, яка не призначена для рядового користувача. В
якості прикладу можна навести випадок, що відбувся в США, коли один
користувач зміг підключитися до мережі комп’ютерів міністерства оборони
США, в результаті його злого наміру була повністю знищена важлива
інформація одного з пентагонівських комп’ютерів.
§5. Монополія як антипод конкуренції. Захист конкуренції
Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія
— це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що
кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну
продукції, що реалізується.
Практика засвідчує, що залежно від характеру і причин, є такі види
монополії: природна, легальна і штучна.
Природна монополій існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та
інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструктури, що мають
важливе і стратегічне значення, контроль над яким має здійснюватися з
боку держави (наприклад виробництво ядерної зброї).
Легка монополія утворюється на законних підставах для надання особливих
послуг (зв’язок, органи, що надають авторські права тощо).
Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища підприємств для
одержання монополістичних переваг.
Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає
вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво.
Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і
на шкоду суспільству в цілому.
Важливе значення має критерій оцінки ступеню монополізації: це одна
група або група їх у виробництві продукції, частка їхнього обороту. У
світовій практиці прийнято вважати, що домінуюче становище підприємства
або групи їх на ринку виникає тоді, коли на одне підприємство припадає
понад 1/3, всього обороту на ринку, або на три і менше підприємств —
понад 1/2 загального обороту, або на п’ять і менше підприємств — понад
2/3 обороту.
У господарській практиці України монополістами є ті учасники
господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків.
Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції України
записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірне обмеження конкуренції та добросовісна конкуренція. Види і
межі монополії визначаються законом».
Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і
створено Антимонопольний комітет України.
Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і
створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні
тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на
приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію
економіки, на ринках з’явилося майже 5000 нових господарських суб’єктів.
Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні
результати для розвитку конкуренції там, де на підприємствах з’явилися
власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення
власних поточних потреб.
Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме
конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців,
продавців — юридичних осіб чи споживачів-громадян.
АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають
організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи
попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та
нечесної конкуренції.
Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного
виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і
товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а
також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів
у виробництві та товарообороті, у платних послугах.
Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної
діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством
впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема
забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також
виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без
попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку
або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або
збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні
умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати
споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити
інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки
товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо
якості товарів, послуги, виконання інших зобов’язань, передбачених
договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і
послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості
згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою
припинення поставок, розірвання договору або відмови від його
пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що
завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певних
об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем
своєї діяльності.
В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного
попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення
заборонених дій.
Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної
діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені
антимонопольні органи, їхніми функціями є такі:
розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва
і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний
аналіз стану ринків і конкуренції на них; експертиза нормативних актів,
що стосуються функціонування ринку;
підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного
законодавства.
Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного
законодавства, дають обов’язкові для виконання розпорядження, накладають
штрафи на учасників господарського обороту, посадових осіб за
невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди
сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок
відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту
і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного
законодавства.
Функції та обов’язки антимонопольних органів, що створюються при
місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місцевих господарств.
При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з
питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер
консультаційних і дорадчих структур. До складу їх включають вчених і
спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним
завданням цих рад с оцінка ступеню монополізації в господарстві,
підготовка пропозицій про напрями демонополізації та розвитку
конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує
монополістичну діяльність.
Досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його
роботі виникає немало проблем. Особливо велике навантаження припадає на
Міжвідомчу комісію демонополізації економіки. Вона вирішує проблеми
переборення адміністративних перепон вступу до ринку.
Слід зауважити, що заходи з захисту конкуренції не повинні
І здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої
права на діяльність в умовах чесної конкуренції.
Висновки
Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального
функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й
мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного
процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу
продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати
праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави.
До негативних наслідків – те, що перемога одних супроводжується тяжкою,
а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних
прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення
і т.і.
Як показано в курсовій роботі, надмірна монополізація, поява
конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку
держави може призвести до створення, так би мовити, “держав у державі”,
якими і є сучасні ТНК. Монополізм призводить до уповільнення
науково-технічного прогресу, консервує низька якість продукції, роблять
цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачаються
стимули пошуку більш ефективних рішень при розв’язанні проблем
організації виробництва.
Говорячи про негативні методи здійснення конкурентної боротьби
необхідно зазначити, що конкуренції притаманне й таке явище, як
промислове шпигунство. Звичайно, не можна заперечувати певну
ефективність промислового шпигунства, наприклад він здійснює значний
вплив на розвиток військово-промислового комплексу. Проте промислове
шпигунство не може замінити розвитку в галузевих, державних і глобальних
масштабах, не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття,
адже, якщо постійно користуватися чужим, вкраденим, то при цьому
втрачається деякий власний потенціал розвитку, що зрештою веде до
регресу.
В цілому ж, конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних;
конкуренція – значно менше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм
панівним положенням в економіці.
Конкуренція – визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за
умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій
вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою
економікою.
Література:
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1998.- 544с
Маконнелл. К., Брю. С . Экономикс : принципы, проблемы и политика. –
М.: Республика. 1992. Т. 1
Ковальчук В.М. Загальні основи ринкової економіки. Тернопіль СМП
“Астон”. 1994
Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник/Отв.
ред. Г.Н. Климко. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання-Прес, 2001. –
646с.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
