Реферат на тему:

Види і форми безробіття

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище.
Водночас це економічна категорія, яка відображає економічні відносини
щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Згідно із Законом
України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні
громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають
заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через
відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі
зайнятості. Тобто це особи, які справді шукають підходящу роботу та
здатні приступити до неї.

Чинники формування безробіття можуть бути такі:

• недостатній рівень сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати і
викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою
інфляцією;

• недостатня мобільність робочої сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної
меншості;

• демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить, що кожен рівень
зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями,
зумовленими сукупним впливом багатьох чинників.

Безробіття неоднаково виявлялося на різних етапах формування і
функціонування ринкових відносин (рис. 33). Окремі його види мали місце
і в період доринкової економіки.

Рис. 33. Види безробіття за соціально-економічними причинами виникнення

Основні види безробіття:

• фрикційне, пов’язане зі зміною робочого місця на краще, а також з
переїздом із однієї місцевості до іншої. Фрикційне безробіття означає,
що існує постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і
найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій
іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо;

• структурне, спричинене структурними змінами в економіці або на
окремому підприємстві. Воно пов’язане із структурними зрушенням в
економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням
випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих
підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного
передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних галузях
економіки, не можуть бути використані на тих самих робочих місцях, що
пропонуються в інших галузях. Такий вид безробіття є тривалим і має, як
правило, хронічний характер, його причиною є територіальна і
кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і
безробітними;

• сезонне, пов’язане зі специфікою виконання окремих видів робіт у різні
пори року;

• приховане, зумовлене неможливістю працевлаштування за основною
кваліфікацією;

• циклічне, що виникає при циклічних спадах, коли відбувається
скорочення обсягів виробництва. Цей вид безробіття постійно змінюється
за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом
ділової кон’юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття
досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під
час піднесення;

• інституціональне, зумовлене функціонуванням самих інститутів ринку
праці і чинниками, які впливають на попит і пропозицію праці, зокрема
правовими нормами. Воно може бути спричинене, наприклад, впровадженням
гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою
системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, високі
ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із
сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію
робочої сили).

На ринку праці розрізняють також такі види безробіття:

• застійне, що охоплює найстійкіший контингент безробітних — жебраків,
волоцюг, бомжів та ін.;

• хронічне, виникнення і розширення масштабів якого зумовлені розвитком
ринкової економіки. Це пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових
робочих місць відстають від попиту на робочу силу;

• технологічне, пов’язане з переходом до нової техніки і технологій, з
механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується
вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових
спеціальностей і кваліфікації. Похідними формами технологічного
безробіття є професійне і кваліфікаційне безробіття;

• конверсійне, спричинене скороченням чисельності армії і зайнятих у
галузях оборонної промисловості. Розміри такого виду безробіття можуть
коливатися від незначних до великих.

Кожен вид безробіття може приймати різні форми, залежно від таких
критеріїв: тривалість стану безробіття, волевиявлення незайнятого
громадянина (населення), відкритість і можливість визнання виду
безробіття, обсяг безробіття (оптимальне, надлишкове), повторність
безробіття (первинне, вторинне).

Державне регулювання зайнятості

Згідно з кейнсіанською теорією зайнятості, не існує механізму, який
забезпечує і гарантує повну зайнятість. Одним з висновків цієї теорії є
фундаментальне положення, що ринкову систему не можна вважати
саморегульованою, і вона потребує цілеспрямованого державного
регулювання.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за чотирма напрямами:

• працевлаштування незайнятого населення і допомога в профорієнтації,
підготовці та перепідготовці кадрів;

• сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праці та нестандартним
формам зайнятості;

• правове забезпечення трудових відносин;

• соціальний захист населення, яке має статус безробітних (матеріальна
допомога, виплата допомоги у зв’язку з безробіттям, страхування від
безробіття).

Слід зазначити, що перші два напрями є активним типом державного
регулювання ринку праці, а останній належить до пасивного. Крім того
існують прямі та непрямі методи державного забезпечення зайнятості. До
прямих методів належить законодавче регулювання умов наймання і
використання робочої сили, при цьому особливого значення набувають
колективні договори і трудове законодавство. До непрямих методів
державного забезпечення зайнятості належать заходи державної фінансової
політики (асигнування й субсидії), монетарної політики (регулювання
грошового обігу), фіскальної політики (зміна податкових ставок).

Чинники розширеного відтворення робочої сили

Особливостями відтворення робочої сили при перехідній економіці є значна
залежність від мотиваційної основи трудової діяльності, загострення
внутрішніх і зовнішніх протиріч (цільових, міжфазо-вих,
територіально-галузевих, просторово-часових) у самій відтво-рювальній
системі, динамічність її основних пропорцій і форм. Ці особливості є
своєрідними каталізаторами відтворювального процесу, в них виявляються
інтереси всіх його суб’єктів; наростання суперечностей спричиняє
проблемні ситуації соціальної спрямованості, оскільки при цьому
перетинаються інтереси територій, галузей, окремих
соціально-демографічних груп населення.

Чинники розширеного відтворення робочої сили: раціональне використання
трудових ресурсів відповідно до їх здібностей і рівня кваліфікації;
науково-технічний прогрес; створення умов для всебічного розвитку
людини; якісне поліпшення умов життя; поліпшення екологічної ситуації в
країні; сталий розвиток національної економіки; стабільність внутрішньої
та зовнішньої політики держави. Зазначені чинники є ідеальними, але за
умов нестабільного розвитку вони можуть не діяти. Важливо, щоб держава
більше уваги приділяла людському фактору, оскільки без розширеного
відтворення робочої сили не можна досягти прогресу. Самодіяльна частина
населення формує ринок робочої сили і є основною продуктивною силою
суспільства.

Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

Сформована в Україні модель суспільства не є соціально-ринковим
господарством у загальноєвропейському розумінні, оскільки соціальна
орієнтація економіки здебільшого трактується застаріло як прискорене
зростання сфери обслуговування або як створення певної системи
соціального захисту, окремі заходи якої мають переважно епізодичний,
кон’юнктурний характер і функціонують автономно, не створюючи цілісної
системи. З огляду на це в Україні необхідні зміни в соціально
орієнтованій моделі українського суспільства загалом і регулюванні ринку
праці та зайнятості населення зокрема. Соціальна орієнтація при переході
до ринку означає не так функціонування системи соціального захисту,
спрямованої на утриманство, як створення розвиненого ринкового
середовища. Тому регулювання зайнятості потребує взаємопов’язаного
вирішення проблем у сфері макроекономічної стабілізації, структурної
перебудови фінансово-кредитної, бюджетної, податкової політики та
політики соціального захисту. Перевага має надаватись економічному
регулюванню — фіскальній і грошово-кредитній політиці, створенню таких
умов, які б спрямовували дії всіх суб’єктів ринкових відносин на
забезпечення оптимальної зайнятості.

Для подолання негативних тенденцій у сфері зайнятості населення важливо
постійно вдосконалювати соціально-економічні механізми регулювання
зайнятості в практичній діяльності адміністративних і господарських
органів з реалізації стратегічних і поточних завдань щодо ефективного
відтворення та використання трудового потенціалу. Такий механізм
схематично можна представити у вигляді трьох взаємопов’язаних
агрегованих соціально-економічних блоків: прогнозування, стимулювання та
управління процесами зайнятості (рис. 34).

Насамперед функціонування зазначеного механізму потребує науково
обґрунтованого прогнозування: створення сучасної інформаційної бази, що
враховуватиме значний досвід використання балансових методів та
інформаційно-статистичних джерел в Україні, а також апробований у
багатьох країнах досвід функціонування систем територіального
соціально-економічного моніторингу. Отже, інформаційна база оцінки дасть
змогу виявити тенденції у відтворенні робочої сили, визначити рівень
зайнятості населення, кількість незайнятого населення і допоможе виявити
реальний попит на робочі місця.

Другий блок механізму регулювання зайнятості населення — стимулювання
ефективної реалізації трудового потенціалу — має включати заходи з
регулювання пропозиції робочої сили та її наближення до структури попиту
на неї, які поділяються на активні й неактивні, а також заходи з
розширення попиту на робочу силу, які, в свою чергу, розподілятимуться
на прямі і непрямі заходи стимулювання.

Рис. 34. Механізм регулювання зайнятості населення

Третій блок механізму повинен сприяти розробці і реалізації досконаліших
програм сприяння зайнятості населення на державному, регіональному і
місцевому рівнях.

В командно-адміністративній системі політика зайнятості, впливаючи в
основному на пропозицію робочої сили, мала обмежені можливості
застосування з метою розширення попиту на робочу силу. В умовах ринкових
відносин для реалізації зайнятості робочої сили пріоритет повинен
надаватися стимулюванню розширення попиту на робочу силу як
найактивнішому заходу політики на ринку праці. Тобто активність
державної політики зайнятості має спиратись на заходи застережного
мотиваційного характеру на противагу заходам постфакторного характеру в
умовах, коли безробіття вже існує.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Похожие записи