Реферат на тему:

Валютна система

Валютна система — це сукупність форм грошових розрахунків і
фінансово-кредитних інструментів організації валютних відносин.
Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову ва-лютні
системи.

Національна валютна система — сукупність форм і інструментів організації
валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними
економічними й політичними структурами. Національ-на валютна система має
такі елементи:

національна валюта(Валюта — в широкому розумінні означає грошову одиницю
будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, карбованець, гривня тощо).
Проте нерідко цей тер-мін використовується для позначення коштів,
виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних
кредитних організацій — готівки, вкладів на банківські рахунки,
платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей іншої
країни. В цьому розумінні термін «валюта» часто зустрічається в практиці
міжнародних економічних відносин. Саме в цій сфері валютою назива-ють
також кошти у національних грошових одиницях. Залежно від
країни-емітента валютних коштів валюту підрозділяють на іноземну
{націо-нальну, експортера і імпортера; залежно від режиму використання —
на конвертовану (повністю чи частково) і н е к о н-вертовану; залежно
від сфери і цілей використання — на валюту плате-жу, клірингу, ціни,
операцій, валюту векселя тощо.)* — грошова одиниця країни;

склад, режим формування та використання золото-валютних резервів;

валютний паритет і режим курсу національної валюти;

режим оборотності національної валюти та характер валютних обмежень;

форми та організація міжнародних розрахунків;

статус національних установ, які регулюють валютні відносини та ін.

Національна валютна,система юридичне визначається національ-ним
законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Її призначення
полягає в забезпеченні розрахунково-платіжних опе-рацій економічних
суб’єктів країни з зовнішнім світом, нагрома-дженні золото-валютних
резервів, регулюванні співробітництва в сфері міжнародних економічних
відносин.

Міжнародна (регіональна) валютна система — це форма орга-нізації
валютних відносин групи країн з метою сприяння їх зов-нішньоекономічним
відносинам шляхом стабілізації валютних кур-сів. Прикладом може бути
Європейська валютна система країн — членів ЄС. Вона включає такі основні
елементи:

зобов’язання країн-учасниць системи підтримувати коливання валютного
курсу своїх національних валют у межах встановленого діапазону;

створення спеціальної європейської валютної одиниці (ЕКЮ — від англ.
Еuropean Currency Unitе — умовна міжнародна розрахун-кова одиниця країн
— членів ЄС. Створена в 1979 р. з метою протиставити свою колективну
валюту американському долару і стримати його проникнення на
євро-пейський ринок. Величина ЕКЮ розраховується на базі «кошика»
національних валют країн — членів ЄС. Випускається у вигляді записів на
рахунках централь-них банків країн — членів ЄС в Європейському фонді
валютного співробітництва. Функції грошей, які виконує ЕКЮ, — це міра
вартості, база для визначення валютних паритетів, засіб для міжнародних
розрахунків тощо. З 1 січня 1999 р. відповідно до Маастріхських угод про
організацію політичного та фінансово-економічного союзу ЕКЮ має стати
спільною валютою всіх країн — членів ЄС і отримати назву Євро (від англ.
— euro);

надання кредитної та фінансової допомоги урядам країн — чле-нів ЄС, коли
вони не мають фінансових можливостей підтримува-ти курс своєї
національної валюти на узгодженому рівні. Надання такої допомоги може
здійснюватися на дво- і багатосторонній ос-нові. З цією метою створено
Європейський фонд валютного спів-робітництва.

Основні етапи розвитку світової валютної системи були розгля-нуті у
розд. 32, § 2. Оскільки проблеми сутності та функціонування цієї системи
мають особливе значення для розуміння фінансово-грошових відносин в
цілому, розглянемо її більш детально.

Світова валютна система — це форма організації міжнародного грошового
обігу, яка склалася на основі розвитку світового госпо-дарства і
закріплена міждержавними угодами. Вона має такі еле-менти: а) структуру
міжнародних ліквідних засобів, за допомогою яких здійснюються міжнародні
розрахунки (валюта та золото);

б) механізм валютних паритетів і курсів; в) умови взаємного
кон-вертування (зворотності) національних валют; г) форми міжнарод-них
грошових розрахунків; д) особливості формувань та функціо-нування
міжнародних валютних ринків і світових ринків золота;

е) статус міждержавних валютно-кредитних організацій, які регу-люють
міжнародні валютні відносини.

Країни — члени МВФ використовують при розрахунках штучну валюту —
спеціально записані права (СДР — від англ. Special Dra-wing Rights), яка
введена в міжнародний обіг у 1970 р. як безготів-кова.

Кожній країні у фонді надається певна частка в грошових оди-ницях СДР, в
межах якої вона може купувати потрібну для покрит-тя дефіциту платіжного
балансу іноземну валюту в інших країн — членів МВФ, розраховуючись за
неї в СДР через фонд. Безпосе-редні платежі здійснюються в цій
національній валюті. Максималь-на сума СДР, яку країна може отримати в
обмін на СДР, має бути не більшою 200 відсотків від квоти. Частка
України в МВФ стано-вить 0,66, або 990 млн дол. Частки деяких інших
країн: США — 17,92; Великобританії — 6,19; ФРН — 5,40; Японії — 4,22;
Кана-ди — 2,99, Росії — 3,0. Отже, як штучна валюта СДР виконують
функції нагромадження та засобу платежу.

Поступово СДР перетворились у міжнародні резервні та пла-тіжні засоби і
широко використовуються країнами — членами МВФ для поповнення своїх
валютних резервів та порівняння вартості різних валют.

Одними з головних елементів валютної системи є інструменти регулювання
міжнародних розрахунків. У міжнародній практиці існували такі різновиди
цих інструментів:

подвійний стандарт (біметалізм), який передбачає використан-ня двох
дорогоцінних металів (золота та срібла);

золотий стандарт, який передбачає використання золота певної ваги та
чистоти, вільну чеканку монет, вільний їх обіг та обмін на інші валюти,
підтримання паритету неповноцінних грошей з золотом;

золото-злитковий стандарт, при якому використовуються не монети, а
злитки золота, а регулюванню підлягають тільки угоди у великих розмірах;

золото-девізний стандарт, коли основним інструментом регу-лювання
міжнародних розрахунків стають замінники золота (деві-зи), як такі
Виступають деякі національні та колективні валюти;

нарешті, девізний (валютний) стандарт, якщо відбулася демо-нетизація
золота.

«Національні валюти, що вільно обмінюються на інші національні валюти,
та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом, назива-ються
конвертованими, відповідно ті, що нездатні до такого обмі-ну —
неконвертованими.

Розрізняють конвертованість валюти повну і часткову, внутрішню і
зовнішню, по поточних операціях і по переміщенню капіталів і кредитів.

Повна конвертованість означає вільний обмін на іноземну ва-люту для всіх
категорій .власників у будь-якій^ формі і при всіх опе-раціях без
обмеження суми. Таку властивість мають валюти країн з високорозвинутою
ринковою економікою, сталим грошовим ме-ханізмом, широкими економічними
зв’язками та ідентичністю умов національного ринку з світовим.

При частковій конвертованості обмін дозволяється тільки для певних
власників або по певних видах операцій, а при внутрішній конвертованості
має місце вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів
(юридичних і фізичних осіб даної країни) та вільні платежі їх за
кордоном. Зовнішня конвертованість озна-чає вільне нагромадження валюти
на рахунках нерезидентів (юри-дичних і фізичних осіб інших країн),
переказ її за кордон чи кон-версію в іншу валюту.

Конвертованість по поточних операціях означає, що національ-на валюта
вільно обмінюється тільки для забезпечення повсякден-ної
зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних еко-номічних
відносин (торгівля, страхування, транспорт, туризм тощо).

Вищою і складнішою для забезпечення є конвертованість валю-ти по
операціях, пов’язаних з переказом -капіталів і кредитів.

У сучасній практиці повністю конвертованими є валюти найроз-винутіших
країн світу — США, Німеччини, Великобританії, Франції, Японії та ін.
Валюти багатьох країн конвертуються частково (най-більше обмежень
вводиться по операціях, пов’язаних з переказом капіталу).

Використання національної валюти як міжнародного платіжно-го засобу дає
країні-емітенту значні переваги, оскільки вона може форсувати імпорт,
перевершуючи обсяги власного експорту, покри-ваючи дефіцит платіжного
балансу емісією національної валюти.

Валюта колишнього СРСР була неконвертованою. Для міжнарод-них
розрахунків використовувався інвалютний рубль. З метою досяг-нення
відповідності цін на зовнішньому ринку з внутрішні-ми була запроваджена
система валютних коефіцієнтів відносно валют і груп товарів. Кількість
таких валютних коефіцієнтів досягала 10 тис.

Забезпечення конвертованості національної валюти України є важливим
економічним завданням. Першим кроком до повної .кон-вертованості є
досягнення стабільності обмінного курсу. Ця ста-більність спочатку
виявляється як відносна стабільність відносно твердих іноземних валют
(курси яких також змінюються). Для до-сягнення стабільності обмінного
курсу слід мати:

стійке перевищення експорту над імпортом;

стабілізацію грошового обігу та обмежену емісійну політику все-редині
країни;

приплив іноземних інвестицій і кредитів в Україну;

формування золото-валютного резерву — офіційного запасу золота та
іноземної валюти. Валютні резерви існують у вигляді інва-лютних
депозитів у банках інших країн, вкладень в іноземні дер-жавні цінні
папери, готівкових запасів .(авуарів) в іноземній валюті та запасу
золота в розпорядженні Національного банку чи валют-но-фінансових
органів. З грудня 1994 р. кошти офіційних валют-них резервів НБУ були
переведені з кореспондентських рахунків в уповноважених банках України
на власні кореспондентські рахун-ки НБУ, відкриті в іноземних банках.

В сучасних умовах в основу курсів валют покладено співвідно-шення їх
купівельних спроможностей відносно певного набору (кошика) товарів і
послуг. Таке співвідношення формує паритет купі-вельної спроможності
валют. Однак цілий ряд чинників_може спри-чиняти значне відхилення
валютного курсу від їх основи.

Найдієвішим серед них є зміна попиту і пропозиції іноземної валюти в
країні, яка визначається насамперед зміною стану її пла-тіжного балансу.
Якщо активне сальдо балансу зростає, то збіль-шується надходження в
країну іноземної валюти і пропозиція її порівняно з попитом на валютному
ринку. Це приведе до зростан-ня курсу національної валюти. І, навпаки,
якщо стан платіжного балансу погіршується, випереджаючими темпами
зростатиме попит на інвалюту, що призведе до падіння курсу національної
валюти.

Стан же платіжного балансу визначається багатьма чинниками:

зміною структури виробництва, конкурентоспроможністю націо-нальної
продукції, кон’юнктурою внутрішнього і міжнародного ринків тощо. Якщо
при цьому в країні мають місце обмеження на операції з іноземною
валютою, то виникає кілька курсів національ-ної валюти. Поряд з
офіційним формується курс «чорного ринку». Щодо України, то тут крім
офіційного, що формується на базі кур-су валютної ‘біржі, діють
комерційний курс та курс «чорного рин-ку».

Під час продажу і купівлі іноземної валюти банки диференцію-ють рівні
курсів: «курс продавця» встановлюється вищим від «кур-су покупця». Ця
різниця забезпечує банкам прибуток від валютних операцій (маржу).

Сучасна світова валютна система (валютна система світового господарства)
набула законодавчої сили з квітня 1978 р., коли біль-шість країн —
членів МВФ ратифікували угоду, в якій були зафік-совані основні принципи
нової світової валютної системи. Ці прин-ципи прийняті на раді
Тимчасового комітету МВФ на початку 1976 р. на Ямайці.

e i ®

°

i °

Особливість сучасної світової валютної системи полягає в тому, що вона
вперше в історії свого розвитку грунтується не на золоті, а на обігу
паперових і кредитних грошей. Остаточно відбувається демонетизація
золота, тобто ліквідація його офіційних грошових функцій. Паперові та
кредитні гроші майже повністю втратили пря-мий зв’язок з золотом.
Останнє перетворюється у звичайний то-вар, ціна якого відповідно до
закону вартості залежить від витрат виробництва і співвідношення попиту
і пропозиції на «золотих» ринках.

Єдиною валютою, що обмінювалась на золото до 1971 р., був до-лар США,
проте лише при розрахунках між центральними банками і в обмежених
розмірах. З 1976 р. в міжнародних розрахунках діє девізна система, при
якій жодна з національних валют, включаючи долар США, не розмінюється на
золото.

Демонетизація золота, втрата ним ролі світових грошей супро-воджувалися
кардинальними змінами у системі та механізмі ва-лютних курсів. Було
скасовано золотий паритет валют, встановлена система «плаваючих»
валютних курсів, при якій курси націо-нальних валют коливаються під
впливом ринкових сил, зміни їх купівельної спроможності і співвідношення
попиту і пропозиції даної валюти на валютних ринках.

Якщо країна хоче закріпити паритет своєї валюти, то вона може це зробити
шляхом прив’язування її до іншої національної або ко-лективної,
інтернаціональної валюти.

Демонетизація золота змінила структуру ліквідних або платіж-них коштів у
міжнародних розрахунках країн. Нині виділяють три види таких коштів:

а) певні національні валюти, які є ключовими, резервними;

б) колективні розрахункові валюти — спеціально записані пра-ва (СДР),
європейська валютна «одиниця (ЕКЮ);

в) золото, яке хоч і втратило роль і функції грошей, використо-вується
далі як міжнародна платіжна і резервна цінність. Роль цієї функції
золота зросла завдяки багаторазовому збільшенню його ціни на світових
ринках.

Юридичне роль світових грошей виконують девізи — національні та
колективні валюти. В той же час ще в 1989 р. економічно розви-нуті
країни мали у вигляді золота 39 відсотків запасів валюти.

Отже, сучасна валютна система світового господарства грун-тується на
двохосновних принципах:

вільний ринковий рух («плавання») валютних курсів;

використання у вигляді ліквідних розрахункових і резервних коштів
багатьох національних паперових грошей і міжнародних кредитних чи
розрахункових грошей. Тому вона є системою бага-товалютного ринкового
стандарту, тобто системою, яка не має міцної, стабільної основи. Це
зумовлює внутрішні суперечності цієї системи.

У колишньому СРСР існувала валютна монополія — виключне право держави
здійснювати угоди з іноземною валютою та іншими валютними цінностями.
Вся валютна виручка надходила в розпо-рядження держави і
використовувалась централізовано на потре-би, які визначались у
директивному порядку. Отже, підприємства-виробники експортної продукції
повністю позбавлялись права на валютну виручку від їх продажу.

Після проголошення незалежності Україна залишилася без ва-лютних
резервів (оскільки через валютну монополію всі валютні резерви були
зосереджені в союзному центрі) та змушена була створювати власну валютну
систему. З початком ринкових пере-творень було ліквідовано валютну
монополію держави. Учасника-ми валютних відносин, у тому числі в сфері
міжнародних еконо-мічних відносин, стали суб’єкти господарювання всіх
„форм влас-ності. Так, загальний обсяг валютних коштів підприємств та
організацій всіх форм власності в Україні станом на 01.10.95 р.
стано-вив 994,1 млн дол. США, в тому числі в банках України — 912 млн, в
банках за межами України — 82,1 млн. Ємність доларового ва-лютного ринку
становила на серпень 1995 р. 748 млн дол. Про струк-туру надходжень та
витрат іноземної валюти суб’єктів господарю-вання в Україні свідчать
такі дані:

Особливістю формування валютної системи в Україні стала до-ларизація
грошового обігу. Згідно з Указом Президента України в червні 1992 р.
було надано дозвіл на обіг (до введення гривні) іно-земної валюти та на
реалізацію товарів за валюту. З 1 серпня 1995 р. з готівкового обігу як
засіб платежу долар було виведено.

Формування курсу національної валюти по відношенню до інших валют
здійснюється на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).
Валютна біржа — це організаційно оформлений регуляр-ний ринок, на якому
відбувається торгівля валютою на основі по-питу і пропозиції. УМВБ
здійснює такі операції:

укладає угоди зі своїми членами та організовує двосторонні уго-ди між
ними на купівлю і продаж іноземної валюти по ринковому курсу;

організовує розрахунки в іноземній та національній валюті по угодах, які
укладені на біржі;

визначає поточний ринковий курс іноземної валюти до націо-нальної;
організовує операції Національного банку з підтримання ринко-вого курсу
національної валюти.

З кінця 1993 р. ринковий валютний курс українських грошей визначався
досить вузьким ринком товарів і послуг, а також ва-лютними обмеженнями.
Зміна валютного курсу залежала голов-ним чином від зміни грошової маси.
В цей же час було встановлено фіксований валютний курс, що мало
негативні наслідки. Так, втрати країни від фіксованого курсу, за
оцінками фахівців, становили 1,2 млрд дол.

З жовтня 1994 р. курс грошової одиниці встановлюється на ос-нові торгів
на УМВБ. Це сприяло стабілізації валютного ринку в Україні, забезпечило
встановлення офіційного курсу грошової оди-ниці на основі ринкового. З 1
квітня 1996 р. за рішенням НБУ українська грошова одиниця була
прив’язана до доларів США но-вого зразка.

Офіційний курс національної грошової одиниці до долара США НБУ
встановлює щодня на основі результатів торгів на УМВБ, до інших валют —
на основі курсів, що друкуються лондонською га-зетою «Financial Times».

В Україні встановлена система валютного регулювання та ва-лютного
контролю на державному рівні. Валютний контроль — це форма державного
регулювання купівлі і продажу іноземної валю-ти з метою підтримання
рівноваги платіжного балансу та стійкості національної валюти. Контроль
здійснюється за валютними опера-ціями, наданням іноземним юридичним і
фізичним особам креди-тів і позик, ввезенням, вивезенням і переказом
валюти за кордон тощо. У практиці є такі засоби контролю:

встановлення Лімітів на вивезення валюти за кордон;

необхідність одержання дозволу з боку уповноважених орга-нів держави на
надання кредитів і позик іноземним юридичним особам.

Серед форм валютного регулювання та контролю виділяють насамперед
нормативну — на основі укладання міжнародних ва-лютних угод і видання
нормативних актів з боку державних орга-нів (Парламенту, Кабінету
Міністрів та НБУ).

Національний банк України визначає порядок розрахунків за
експортно-імпортними операціями суб’єктів господарської діяль-ності
України з нерезидентами, порядок валютних розрахунків між резидентами в
Україні, порядок вивезення готівкової іноземної валюти фізичними особами
— резидентами і нерезидентами. Так, усі розрахунки суб’єктів
господарювання України (резидентів) з суб’єктами господарювання інших
країн (нерезидентами) здій-снюються через кореспондентські рахунки
уповноважених банків України в іноземних банках. При цьому валюта
платежу визнача-ється за домовленістю між партнерами та фіксується в
контракті. Через кореспондентські рахунки, відкриті іноземними
комер-ційними банками в уповноважених банках України, здійснюються
розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах України. В цьому
випадку НБУ визначає валюту платежу (наприклад, розра-хунки за рахунками
типу «лоро», відкритими іноземними банка-ми в банках України,
здійснюються тільки між резидентами і нерезидентами (юридичними особами)
лише в національній валюті Ук-раїни) .

Розрахунки за міжурядовими угодами здійснюються через ко-респондентські
рахунки тих комерційних банків України, які упов-новажені Урядом
України.

НБУ визначає також контрагентів по купівлі валюти через упов-новажені
банки на УМВБ. Так, юридичні особи-резиденти не ма-ють права купувати
іноземну валюту на ринку України для розра-хунків з резидентами України;
юридичним особам-нерезидентам заборонено купувати іноземну валюту з
рахунків типу «ностро» на валютному ринку України.

НБУ визначає порядок та умови валютних вкладів населення в банках
України. З метою контролю над рухом іноземних капіталів НБУ визначає
порядок надання резидентам ліцензій на одержання кредитів в іноземній
валюті від іноземних кредиторів і надає рези-дентам дозвіл на вивезення
раніше придбаних ними іноземних цін-них паперів.

НБУ здійснює валютні інтервенції на УМВБ. Щоб підвищити курс
національної валюти, НБУ продає іноземну валюту, а щоб понизи-ти його, —
скуповує. Так, у березні 1994 р. інтервенція НБУ стано-вила 88 відсотків
від обсягу валютних продаж. З 17 по 27 серпня 1995 р. НБУ скупив на
валютному ринку більше 65 млн дол.; він домігся таким чином зниження
курсу національної грошової одиниці лише на 2 відсотки. Валютні
інтервенції НБУ у великих розмірах мають такий наслідок, як завищення
обмінного курсу національної грошової одиниці. Щоб не допустити
обвального падіння курсу національної грошової одиниці, НБУ резервує
значні суми у ВКВ. Для підтримки національної валюти НБУ застосовує такі
методи:

валютні інтервенції, в тому числі за рахунок скорочення влас-них
резервів;

введення 10-відсоткового обмеження («валютного коридору») на
встановлення комерційними банками готівкового курсу;

введення кредитної «стелі»;

збільшення нормативів резервування валюти;

стримування зростання грошової маси через механізм мульти-плікатора.

З метою децентралізації формування валютного курсу національ-них грошей
НБУ відкрив регіональні філії УМВБ.

Контроль за валютними операціями комерційних банків здій-снюється через
надання Національним банком генеральної та інди-відуальних ліцензій на
здійснення банками платіжних і розрахун-кових операцій з валютними
цінностями.

Валютне регулювання та контроль здійснює Уряд, який визна-чає спосіб
розрахунків за міжнародними торговельними угодами (наприклад, валютний
кліринг тощо), форми та порядок експор-тного та імпортного кредитування
суб’єктів господарювання, поря-док надання гарантій іноземним кредиторам
за кредитами, які на-даються українським позичальникам; надає
індивідуальні ліцензії на здійснення резидентами майнових інвестицій за
межами Укра-їни; визначає порядок ліцензування та перелік експортних та
імпорт-них товарів; встановлює обов’язковий продаж виробниками
експорт-ної продукції частини валютної виручки на міжбанківському
валют-ному ринку; визначає розмір ставки податку на валютну виручку
підприємства та формує податкові надходження до державного валютного
фонду України, має контролювати валютні кошти суб’єк-тів господарювання
на закордонних рахунках тощо.

Особливістю становлення валютної системи в Україні є вклю-чення в
міжнародні кредитні відносини перш за все Уряду, який використовує
іноземні валютні кредити для фінансування бюдже-ту та платіжного
балансу. В той же час у міжнародні кредитні від-носини замало
включаються підприємства і банки. Таке включен-ня сприятиме прискоренню
міжгосподарських платежів, послаб-ленню напруги навколо кредитних
грошей, збільшенню ресурсів внутрішніх інвестицій, зміцненню
золото-валютних резервів НБУ. Понизиться також відсоток за кредитами,
стабілізується курс кар-бованця.

Ряд комерційних банків України стали членами міжнародної платіжної
системи Visa Intarnational в Україні, а також членами міжнародної
електронної системи SWIFT (Товариства міжнарод-них банківських
фінансових телекомунікацій), яка створила авто-матизовану систему
здійснення міжнародних платежів через ши-року мережу комп’ютерів.

Похожие записи