Курсова робота

на тему:

“Товарні і фондові біржі” План

Вступ

Товарна біржа.

Мета і функції товарної біржі.

Типи товарних бірж, їхні суб’єкти і здійснювані ними операції.

Становлення товарних бірж на Україні.

Фондова біржа.

Поняття фондової біржі. Короткий світовий огляд фондової діяльності.

Керування біржею.

Учасники біржових угод.

Особливості функціонування фондової біржі.

Біржова торгівля облігаціями.

Оформлення біржових угод.

Принципи діяльності фондової біржі.

Котирування і курс цінних паперів.

Українська фондова біржа.

ІІІ. Концепція становлення фондового ринку України.

Висновок.

Список літератури.

Вступ

“Ринок на який відбувається купівля-продаж цінних паперів називається
фондовою біржею”. Цією єдиною (і неповторною) фразою, як би між іншим,
ще зовсім недавно описував фондовий ринок головний офіційний підручник
політекономії. Добре, утім, хоча б те, що автори його використовували
нейтральні, без ідеологічної лайки, вираження для характеристики явища,
що могутньо впливає на всі найважливіші аспекти життєвого укладу в
країнах з розвитий ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі й інші цінні папери, про
які в нас усе ще з придихом говорять диктори телебачення і професіонали
реклами, “там” вільно продаються на фондових біржах і на так називаному
“вуличному” ринку. Переважна більшість жителів Західної Європи, Східної
чи Азії Америки розглядають акції в одному логічному і соціальному ряді
з оплаченими рахунками за комунальні послуги й обговорюють справи на
ринку цінних паперів без ажіотажного вереску. Цінні папери стали
способом вираження особистого чи колективного підприємницького ризику,
давно переставши бути об’єктами ритуального поклоніння, що на жаль дуже
часто зустрічається в нас.

У роботі розглянутий світовий досвід, накопичений промислово розвинені
країнами в процесі становлення і розвитку фондового ринку як одного з
найважливіших сегментів національного ринку. Була зроблена спроба
розглянути аспекти діяльності фондової біржі, її сутність, призначення,
що складають і її місце в національному господарстві.

Також були підняті питання зародження і подальшого удосконалювання
механізму функціонування фондового ринку на Україні.

I. ТОВАРНА БІРЖА.

A)Мета і функції товарної біржі.

Ефективне функціонування сучасного ринку знаходиться в прямої залежності
від постійно відтвореного ринкового середовища. Важливим його елементом
є ринкова інфраструктура, що представляє собою систему підприємств і
організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних
паперів, робочої сили. До таких установ належать товарні і фондові
біржі.

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше,
як економічна категорія, що відображає складову частину ринку,
специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з визначеними
характеристиками: масовість, стандартності, взаємозамінність. По-друге,
це господарське об’єднання (суспільство) продавців, покупців і
торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення,
прискорення і здешевлення торгових угод і операцій. Такі об’єднання
організовуються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення
товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу.
Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в
торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі
(брокерські, торгові і т.п.), виробничі фірми, так і банківські
установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до
встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за
цінами, що складається безпосередньо в ході торгівлі в залежності від
співвідношення попиту і їхньої пропозиції. Це свідчить про те, що біржа
являє собою особливий ціноутворюючий механізм. У вільному ціноутворенні
також укладається мета біржі.

B) Типи товарних бірж, їхні суб’єкти і здійснювані ними операції.

Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати
їй наступне узагальнююче визначення. Товарна біржа — це асоціація
юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торгові операції на основі
стандартів, зразків у спеціальному місці, де ціни на товари визначаються
шляхом вільної конкуренції.

Біржа як сегмент загального ринку виконує функції збалансування попиту
та пропозиції шляхом відкритої купівлі-продажу, упорядкування й
уніфікації ринку товарних і сировинних ресурсів, стимулювання розвитку
ринку, економічного індикатора.

На початку 90-х років у країнах, де функціонує ринок, нараховувалося
близько 50 товарних бірж із загальним оборотом понад 10 трлн. долари,
що складає 25% їхнього валового національного продукту. На них
реалізується продукція понад 60-ти найменування.

У країнах з розвитий ринковою економікою товарні біржі в основному
функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати
корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу
є: засновницькі і пайові внески і відрахування організацій, що утворять
біржу; доходи від надання послуг членам біржі й інших організацій;
виторг від інших надходжень.

Аналогічні цілі прагнуть ставити перед собою і вітчизняними засновниками
бірж. Так, у статті 1 Закону України “Про товарну біржу” говоритися, що
товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті
одержання прибутку. Однак на практиці біржі одержують прибутку, джерелом
яких є відрахування із сум комісійної винагороди, що надходить від
брокерських контор. Надходження від біржових операцій, визначені ст. 13
згаданого Закону, є одним із джерел формування майна біржі. Як правило,
відрахування на користь бірж складають 0.1 — 0.5% від суми укладених
брокерами угод.

II. ТОВАРНІ БІРЖІ НА УКРАЇНІ.

У 1993 році в Україні функціонувало понад 60-ти товарні біржі. Така
велика їхня кількість обумовлена низьким рівнем розвитку оптової
торгівлі. Згодом, з розвитком економіки, кількість бірж зменшиться.

Особливостями українських бірж є в порівнянні з західними малий
статутний капітал і універсальність, низький рівень спеціалізації.

У залежності від об’єкта продажу і біржі підрозділяються на універсальні
і спеціалізовані. Об’єктом продажу Київської універсальної товарної
біржі є картопля, капуста, консервовані помідори й огірки, яловичина,
свинина і худоба.

В умовах скорочення виробництва закономірним є прискорення біржових
процесів, розширення асортименту біржових товарів — і навпаки. От чому
для нашої країни характерний ріст універсальних товарних бірж.

Біржі, на яких об’єктом торгівлі є окремі чи товари їхні групи,
називаються спеціалізованими. У свою чергу, вони підрозділяються на
спеціалізовані широкого профілю й вузькоспеціалізовані.

В Україні значно частіше зустрічаються спеціалізовані широкого профілю
біржі. Серед них виділяється “Украгропромбіржа”, у яку входять
центральна біржова структура і кілька регіональних. Через
“Украгропромбіржу” реалізується сільськогосподарська і промислова
продукція для задоволення потреб АПК України. У перспективі
передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів
цукром, зерном, металовиробами, сільгосптехнікою і транспортними
засобами.

Біржі можна класифікувати по суб’єктах утворення. В Україні більшість
товарних бірж організовуються державними установами, наприклад,
органами постачання, міністерством сільського господарства і
продовольства, іншими міністерствами і відомствами. Так були утворені
Українська універсальна товарна біржа і “Украгропромбіржа”. У теж час
існують біржі, організовані вільними підприємцями, наприклад, одеська
приватна біржа “Світлана і ДО”. Визначені плюси мають кожний зі способів
організації бірж. Перевагою перших є те, що вони мають відносно розвиту
інфраструктуру, а інших — їхня приступність для більшої кількості
суб’єктів.

Біржі можна підрозділити також на національні і міжнародні.

Членами біржі варто вважати її акціонерів. Вони мають право відвідувати
біржу, користатися її технічними коштами й укладати угоди. Крім членів
біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі, як постійні, так і
разові. Статус постійного відвідувача біржі суб’єкт може одержати
придбання відповідний абонемент (чи облігацію), як правило, на рік
участі в біржових торгах. По цьому абонементі суб’єкт може відвідувати
кожні біржові торги і приймати в них участь. Статус разового відвідувача
суб’єкт може мати, купити разовий вхідний квиток, що дає йому право
брати участь у торгах у день присутності на біржі.

Участь підприємств у біржовій торгівлі на постійній чи разовій основі
може здійснюватися за визначену плату через брокерські контори і
брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим фахівцем і має особливий статус,
що дозволяє йому виконувати наступні функції: а) посередництво при
висновку угод у результаті прийняття доручень (наказів) членів і
відвідувачів біржі і перебуванні відповідних контрагентів; б)
представництво інтересів клієнтів шляхом ведення біржових операцій від
свого імені; в) консультування торговців з питань якості і властивостей
продаваних товарів; г) документальне оформлення угод і передача їхній на
реєстрацію; д) експертні оцінки і висновок по різних питаннях біржових
угод, торгової кон’юнктури й ін.

Біржова угода, здійснена за участю маклера, набирає сили з моменту
підписання маклерської записки сторонами і маклером, а при наявності в
маклера пропозиції (оферта) однієї зі сторін і письмової згоди (акцепту)
від іншої — лише маклером. Воно являє собою письмово оформлений
документ купівлі чи продажу постачання двох видів: на реальний товар і
термінові (ф’ючерсні). При першому — товар переходить від продавця до
покупця, тобто це реальний товарообіг. Товар повинний знаходитися в
приміщенні біржі (її складах) чи, у крайньому випадку, повинний бути
поставлений у термін 1-15 днів після висновку угоди.

Товар, щоб стати біржовим, повинний відповідати цілому ряду вимог.
Насамперед необхідно, щоб він був масовим, отже, не монопольним.
Кількість товару повинна бути визначена в угоді в кубічних метрах,
штуках, вагонах, чи тоннах інших одиницях виміру. Якщо кількість
проданого товару зазначено у вагонах, повинна бути відзначена і повна
нормальна місткість вагона (платформи). Фактична величина продажу
називається лотами, тобто партіями, що повинні бути числом, кратним
біржовій одиниці. Це означає, що більша кількість товарів повинна
поділятися на кожну таку одиницю без залишку.

Якість, що є також одним з вимог до біржового товару, в угоді
визначається: по стандарті і технічних умовах, по договірних умовах, при
попередньому огляді і по зразках. Визначальним фактором при
стандартизації якості біржового товару є введення базового сорту як
єдиної міри. Вона є тим критерієм. по який дається якісна характеристика
аналогічного товару. Як базовий сорт приймається найбільш розповсюджений
вид продукції даного ринку

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і
продати — він цілком ліквідний. Біржовий товар, перш ніж потрапити до
споживача, багато разів переходить з рук у руки. Це обумовлено тим, що
на біржі звертається не сам товар, а титул власності на нього чи
контракт на його постачання.

Котирувальна ціна — типова біржова ціна, установлювана біржею на основі
реальної оцінки кон’юнктури ринку. Вона є ціною рівноваги попиту та
пропозиції даного товару, встановлюється експертним шляхом на певний
строк чи дату і є орієнтиром для продавців і покупців при висновку угод.
Котирувальні ціни визначаються виборним органом біржі (котирувальною
комісією). Причому комісія встановлює їх по характері ціни, а також ціни
проведення операцій, ціни продавців і ціни покупців по моменті
здійснення операцій, тобто до моменту відкриття біржі, у середині
біржових торгів і наприкінці дня, перед закриттям біржі.

Котирування цін здійснюється двома способами: шляхом реєстрації
фактичних цін попиту, пропозиції й угод, а також шляхом виведення
типовий, тобто власне котирувальної чи ціни довідкової ціни
котирувальної комісії. Робиться це в такий спосіб. Виходячи з
кон’юнктури ринку даного дня по визначеному товарі, при великій
кількості угод типова ціна обчислюється як середня ціна угод, оскільки
відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно
компенсуватися. Кон’юнктура ринку встановлюється на основі трьох його
характеристик: співвідношення попиту та пропозиції, тенденції руху цін
протягом біржового дня, кількості здійснених угод. Визначення типової
ціни при малій кількості угод — складний процес і вимагає великої
компетенції котирувальної комісії. Довідкова (котирувальна) ціна не є
офіційною чи твердою ціною біржі, а являє собою лише думка котирувальної
комісії про те, який саме є найбільш типова ціна.

Особливістю ф’ючерсних угод є постачання товару відповідно до попередньо
укладених контрактів за цінами, що складається на ринку реального
товару, чи за котирувальною ціною. До терміну виконання угоди біржа бере
визначену суму застави (депозит, маржа). Ф’ючерсні угоди укладаються між
продавцями і покупцями , як правило не з метою чи продажу покупки
товару, а з метою страхування від можливих змін ціни на нього на
реальному ринку. Тобто при термінових операціях ф’ючерсного типу рух
товару необов’язково, оскільки це — продаж права на товар. Стандартний
біржовий контракт, ставши об’єктом такої торгівлі, може реалізуватися за
різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних
товарів змінилися). Якщо ціна підвищилася, різницю виплачує продавець, і
навпаки, — якщо вона знизилася — покупець.

Для того, щоб застрахуватися від можливих утрат унаслідок змін цін при
виконанні контрактів на реальний товар, у біржових операціях
застосовується хеджирування (огородження, захист). У найбільш загальному
виді хеджирування визначається як страхування ціни товару від чи ризику
небажаного для виробника спаду, чи невигідного для споживача збільшення.
І продавець, і покупець однаково зацікавлені в усуненні значних коливань
і в остаточному підсумку — у стабілізації руху цін. На практиці це
робиться в такий спосіб. Суб’єкт, що продає реальний товар на біржі з
постачанням у майбутньому, спираючи на існуючий рівень цін, у той же час
купує ф’ючерсні контракти на такі ж термін і кількість товару. А
суб’єкт, що купує реальний товар з постачанням у майбутньому, у той же
час продає на біржі ф’ючерсні контракти. Вони виступають як страхові
гаранти — коли в операції одна сторона втрачає як продавець реального
товару, у теж час вона виграє як покупець ф’ючерсних контрактів на таку
ж кількість товару, і навпаки.

Зменшення ризику, зв’язаного з торгівлею ф’ючерсними контрактами,
сприяють опціонні угоди, що представляють собою торгівлю попередніми
контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни в порівнянні з
ціною при висновку опціонної угоди виступає премія. Вона є величиною
ризику, що дозволяє покупцю опціону завчасно знати, що він може
втратити, якщо відмовиться від його придбання. А це може бути при
наступних обставинах. Суб’єкт, що займається сільськогосподарським
виробництвом, у березні хоче купити трактор, що коштує кілька мільйонів
карбованців. Але в цей час у нього немає грошей, вони будуть лише у
вересні, після реалізації його товару. За зазначений час ціни на трактор
можуть змінитися. Щоб реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати
трактор, а грошей немає) і продавець (хоче реалізувати трактор і за
відстрочку платежу одержати відсоток) беруть контракт, що називається
опціоном, відповідно до якого покупець зобов’язується заплатити за
трактор установлену суму і визначену суму за опціон. Продавши опціон,
суб’єкт, що має трактор, зобов’язаний його продати. Суб’єкт, що купив
опціон, одержує право придбати трактор, але може від нього і
відмовитися. При цьому він утрачає відсоток за опціон, а продавець його
одержує.

На біржі реального товару існують також і термінові угоди, що не
супроводжуються випуском ф’ючерсних контрактів. Вони укладаються на
обумовлене раніше кількість товару, тобто лот, угода про постачання
якого оформляється у виді біржового документа, що вказує точно визначені
обов’язки сторін. Їх називають варратом. Це уніфікована складська
записка, свідчення біржі про гарантію наявності товару в її розподільній
сфері.

Формування товарних бірж в Україні створить умови для концентрації у
визначених місцях великої кількості товарів, що буде сприяти утворенню
ціни рівноваги, усуненню дефіциту і затоварення.

III. Фондова біржа .

А)Поняття фондової біржі. Короткий світовий огляд фондової діяльності.

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому
власники цінних паперів роблять через членів біржі, що виступають як
посередників, угоди купівлі-продажу. Контингент членів біржі складається
з індивідуальних торговців цінними паперами і кредитно-фінансовими
інститутами.

Коло паперів, з якими проводяться угоди, обмежений. Щоб потрапити в
число компаній, папера яких допущені до біржової торгівлі (іншими
словами, щоб бути прийнятої до котирування), компанія повинна
задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів
продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової
вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени чи
біржі державний орган, що контролює їхня діяльність, установлює правила
ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котирування.
Разом з порядком проведення угод вони утворять серцевину біржі як
механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа — це насамперед місце, де знаходять один одного
продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються
попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу
регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований
ринок цінних паперів.

Як товар на цьому ринку виступають цінні папери — акції, облігації і
т.п., а як ціни цих товарів — курси цих паперів. Устає питання: як
погодяться між собою поняття ринок і біржа, біржа й аукціон?

Загальне в біржі з ринком — установлення цін товарів у залежності від
попиту та пропозиції на них. Але, у відмінності від ринку, на біржі
можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного
боку, а з іншої, способи купівлі-продажу на біржі значно
різноманітніше, ніж на ринку, щоправда, більш регламентовані

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення
ціни: неї викрикують. У століття електроніки така система може
показатися лише даниною традиції, але, на думку біржовиків, вона
виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу,
забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на пропоновані
товари вони скоріше дістануться тому, хто голосніше викрикнув ціну,
тому «голосові дані» на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення
але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки
ростуть стосовно стартових, але і падають.

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних
попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони) , так і власну
специфіку.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці
випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму
походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для
свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю
діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли
збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові
біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна
закономірність. Надалі ж шляху розвитку можуть бути різними.

Найбільш логічне висування на передній план біржі, що знаходиться в
головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції
компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних.
Провінційної ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична
біржова система. У найбільш закінченому виді вона представлена в
Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської
біржі, однієї з найстарших у світі. З недавніх пір вона іменується
Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі
біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові
системи Японії, Франції.

У той же час у країнах, улаштованих по федеративному зразку, більш
ймовірне формування поліцентричної біржової системи, при якій приблизно
рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так відбулося в Канаді, де
лідирують біржі Монреаля і Торонто, в Австралії — біржі Сіднея і
Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний — він настільки великий, що
знайшлося місце і для загальновизнаного лідера — Нью-Йорскої фондової
біржі, і для ще однієї великої біржі, також розташованої в Нью-Йорку,
головному фінансовому центрі — Американської фондової біржі, і для
провінційних бірж. Число останніх за післявоєнні роки скоротилося, але
ті що залишились досить міцно стоять на ногах. Тому біржову систему США
приходиться класифікувати як побудовану по змішаному типі.

Світовий досвід свідчить, що можливо варіанти кількості бірж у країні. У
Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У ФРН
80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні,
а що залишилися 20% раз6росаны по сімох дрібних біржах. На біржі в
Нью-Йорку котируються акції самих солідних акціонерних товариств, всі
інші — на інші більш дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки
організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у
проблемі ліквідності капіталу. «Чудо» полягало в тому, що для інвестора
практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими
вкладеннями коштів. Цілком реальні в часі побоювання омертвити капітал
стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на
фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера
інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же
ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть
бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції,
Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними
установами. Це, щоправда, виражається лише в тім, що держава надає
приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками
держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва,
наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна
для Англії, США.

В).Керування біржею.

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй
діяльності він керується статутом біржі, у якому визначаються порядок
керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок
утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада
призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма
сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами,
наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим
індексам, опціонам.

Комітет із прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі.
Комітет з арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що
виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і
склад комітетів міняються від біржі до біржі, але ряд з них
обов’язковий. Це чи комітет комісія з лістінгу, що розглядають заявки на
включення акцій у біржовий список; комітет із процедур торгового залу,
що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і
стежить за дотриманням інструкцій з діяльності в торговому залі, а також
в інших випадках.

Біржі — це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і
тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для
покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з
учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду,
укладену в торговому залі; плата компаній за включення їхніх акцій у
біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і
складають основні статті доходу біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту та пропозиції, але вона фізично не
в змозі вмістити усіх, хто хотів би чи продати купити ці папери. Ті, хто
бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками.
Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі
папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло
посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту
та пропозиції. Просторово посередники роз’єднані, але вони зв’язані між
собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

С)Учасники біржових угод.

В окремо узятій фондовій угоді задіяні три сторони — продавець,
покупець, посередник. На початкових етапах модель гранично проста — один
посередник зводить продавця з покупцем. При росту масштабів фондових
операцій з’являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець
звертається до одному, продавець — до іншого й імовірність збігу мала.
При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель:
тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з’являється
ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими
посередниками.

Перервемо ненадовго розгляд цих моделей і подивимося на посередництво у
фондових угодах з іншого погляду. Посередник адже може діяти подвійно.
По-перше, за свій рахунок, стаючи на час власником паперів і одержуючи
доход як різницю між курсами покупки і продажу. На американському
позабіржовому ринку таких посередників, як уже згадувалося, називають
дилерами. По-друге, він може працювати за визначений відсоток від суми
угоди, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх
клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях угоди посередник може виступати або в одній
якості, або в іншому. У третій моделі дотримується поділ праці:
центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові — на комісійних
початках. Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала
на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова
біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку
— фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами.

На розвитому фондовому ринку однаковості в посередницьких операціях
ні, — усі три моделі співіснують, своя «фондова ніша» знаходиться для
кожної. Покладемо, брокер з великою клієнтурою одержує, крім інших, два
доручення, причому курс і розмір пропозиції продати збігається з
параметрами замовлення на покупку. Брокеру залишається тільки оформити
угоду, з чим він благополучно справляється поодинці, не бідуючи в
послугах інших посередників.

Пари «» замовлень, що самовиконуються, можуть утворюватися в біржовій
юрбі, коли один брокер повідомляє про наявний у нього пропозиції, а
інший відразу відгукується — у нього парне замовлення (посередництво по
другій моделі). Але багато доручень формулюються як умовні. Наприклад,
«продати, якщо курс піднімається до…» Такі замовлення разу виконати не
можна. Отут і приходить на допомогу центровий посередник, а умовні
доручення передаються йому фланговими посередниками. Відзначимо, що
центрового посередника може замінити комп’ютер, і частково це вже
робиться.

Оскільки потреба в двоступінчастому посередництві складається далеко не
відразу, зосередимося на іншому важливому для молодого Українського
ринку питанні: на яких початках краще працювати біржовому посереднику —
за свій чи рахунок як брокеру? Добре б, звичайно, мати дилерів, готових
купити папера в чи клієнта продати їх йому. Однак дилеру приходиться
пускати в обіг свої кошти і брати на себе ризик. Покладемо, недолік
грошей можна компенсувати позиками, але проблему ризику це не знімає.
Дилер, що невірно оцінив ситуацію, може дестабілізувати ринок і
викликати ланцюгову реакцію банкрутств, якщо не поверне отримані
кредити. Дилер, що усвідомить і свою недосвідченість, і недосконалість
ринку, схильний виявляти надобережність, відмовляти клієнтам. Тим самим
гальмується висновок угоди.

Нашим біржам у розвитку посередницьких послуг потрібно стратегія, що
включає вироблення норм регулювання: яким мінімальним капіталом повинний
розташовувати дилер, які межі кредитів, що він може брати і т.д.
Необхідне ліцензування брокерської і дилерської діяльності, установлення
стандартів їхньої звітності. І, звичайно, добре б визначитися: на якого
посередника — чи брокера дилера -і робити упор? Не виключено, що на
початковому етапі об’єктивно не буде посередників, готових узяти на себе
функції дилерів. У центр посередництва тому спочатку доцільно поставити
брокера, прикладаючи одночасно максимум зусиль до забезпечення
концентрації попиту та пропозиції фондових цінностей. Поступово стане
ясно, хто з брокерів здатний узяти на себе роль дилера.

До того, як ми торкнулися посередництва, мова про біржу йшла обезличено.
Тепер стало ясно, що біржа — це царство посередників, що є дійсними
хазяїнами біржі, у тому числі і юридично, якщо біржа організована як
акціонерне товариство. Можливо і створення біржі як публічно-правового
інституту. Ясно, що ініціаторами установи біржі як акціонерного
товариства стають саме ті, хто має намір працювати в біржовому залі,
надаючи інвесторам послуги по купівлі-продажу цінних паперів. Засновники
біржі — це члени біржі, коло яких може бути розширений, якщо засновники
вважають за необхідне прийняти додаткове число акціонерів. Члени біржі
автоматично одержують біржове місце, тобто право вести операції в
біржовому залі. Може бути прийняте рішення про продаж додаткового числа
місць, і тоді їхні власники теж одержать право торгувати в операційному
залі. Якщо число членів біржі і біржових місць значно то неминуча
ротація — хтось вирішує продати приналежне йому місце. У випадку, що
коли бажають придбати місце багато, ціна його висока, це є для біржі
гарним знаком. Якщо ціна падає, біржовикам треба задуматися. Інтервал, у
якому коливаються ціни, може бути дуже значним.

Фондова біржа має, як правило, статус безприбуткового акціонерного
товариства, тобто не ставить своєю метою одержання доходу для розподілу
його серед своїх членів. Це може показатися на перший погляд дивним, але
в дійсності глибоко закономірно: члени біржі одержують доход
,функціонуючи як біржових посередників. Змісту в тім, щоб клієнти біржі
сплачували ще якісь суми в загальну біржову скарбничку, з якої вони
будуть розподілятися між членами біржі, явно не проглядається: може
початися перерозподіл надходжень на користь тих членів, що працюють
незадовільно і залучають щодо менше клієнтів, а з загальної скарбнички
вимагають виплат пропорційно своєму паю. Безприбутковий статус не
означає, що біржа як акціонерне товариство взагалі не одержує доходів.
Отримані доходи витрачаються для облаштованості залу і приміщень, де
працюють біржовики, створення сучасних систем зв’язку, ведення
дослідницької роботи і т.д. Члени біржі зацікавлені в тім, щоб біржа
одержувала рівно стільки доходів, скільки їй потрібно при дотриманні
розумної економії: завищення доходів означає скорочення прибутків чи
членів подорожчання послуг по купівлі-продажу цінних паперів.

D)Біржовики.

Біржовиків поєднує загальний інтерес, а особливо тісно вони спаяні, коли
принцип котирування акцій на одній біржі сполучається з єдиними
фіксованими ставками, стягнутими з клієнтів на цій біржі. Саме такий
порядок існував на Нью-Йоркській біржі до травня 1975 року. Уведення «»
комісійних ставок змушує біржовиків конкурувати за залучення клієнтів. А
для клієнтів це саме головне. Звичайно, завжди є небезпека, що члени
біржі домовляться між собою й установлять завищений рівень розцінок.
Тоді буде доцільним припинити котирування акцій на такій біржі і
перенести угоди в інше місце. До розгляду процедури котирування ми
приступимо після короткої довідки про члени біржі.

Членами біржі є фізичні і юридичні особи, але перші — «на підхопленні»
у других і виконують допоміжні функції. Юридичні особи представлені або
універсальні комерційні банки, або спеціалізованими біржовими фірмами
(їх називають брокерськими, чи инвестиционно-банковскими), або і тими, і
іншими. У США з 30-х років склалася своєрідна модель, що пізніше була
запозичена Канадою і Японією. Вона будується на забороні комерційним
банкам брати участь у біржових операціях. Монополію на цей вид
діяльності одержали інвестиційно-банківскі фірми. У свою чергу, вони не
повинні вторгатися в єпархію комерційних банків — депозитно-ссудні
операції. Для західноєвропейських країн характерна інша модель — на
біржах домінують універсальні комерційні банки, яких у кожній країні
одиниці. Через них проходить так багато доручень на угоди з цінними
паперами, що банки фактично виконують ті ж функції, що і біржі, які
концентрують попит та пропозиція цінних паперів. А раз так, то банк
здатний у визначеній мері і підмінювати біржу. Але цілком замінити біржу
банки не можуть, та й не прагнуть до цього — у кожного своє місце в
кредитно-фінансовій системі.

Оскільки акціонерні товариства поділяються на два види — закриті і
відкриті, то з потенційних претендентів на біржове котирування треба
виключити закриті суспільства, тому що їхні акції не звертаються на
ринку. У таких суспільствах перехід паю в інші руки вимагає згоди інших
акціонерів. У цьому і виявляється «3акрытость» цих суспільств. На
відміну від цього, пай у відкритому акціонерному товаристві кожний з
акціонерів вільний передати кожному, що й означає волю звертання таких
акцій на ринку.

Суспільства відкритого типу відрізняються по масштабах діяльності. Для
великих чи швидко зростаючих не складає праці привернути увагу до своїх
акцій, а для інших задача ця важко розв’язна. Тому з погляду
інтенсивності звертання акцій акціонерні товариства розслоюються. По
одним паперах попит та пропозиція настільки великі, що угоди укладаються
не просто щодня, але і багато раз у день, а по іншим — раз у кілька
днів, а те і чи тижнів місяців. Звідси висновок: у першому випадку
котирування на біржі доцільна, у другому — немає.

З таким висновком приходиться погоджуватися, навіть якщо недоцільність
котирування викликає внутрішній протест: ну чому ж не котирувати навіть
при епізодичних угодах? Зупинимося спочатку на дуже прозаїчних причинах,
що стосується організаційної сторони справи. По-перше, за котирування
треба платити, а навіщо платити, якщо угод майже не буде? По-друге,
біржа не зацікавлена в тім, щоб «засмічувати» свій котирувальний
бюлетень. Біржі ні до чого, щоб він з дня в день майорів прочерками, що
означають відсутність угод. По-третє, прочерки в котирувальному бюлетені
ніяк не додають популярності відповідної компанії.

При бажанні, незважаючи на усю вагомість приведених аргументів, ними
можна зневажити. Але не можна скинути з рахунків змістовну сторону
справи. Зіставимо дві компанії: в одному випадку угоди з акціями
компанії укладаються приблизно раз у кілька місяців, а в другому —
десятками щодня. Поставимо себе на місце інвестора, що вирішив купити
акції другої компанії. Орієнтиром для нас буде служити динамічний ряд
біржових котирувань, тобто цін, по яких акції переходили з рук у руки.
Між угодами проходить так мало часу, що припускати наявність якихось
серйозних змін у справах компанії не приходиться. Тому ми можемо змело
орієнтуватися на курси (ринкові ціни) попередніх угод і дати брокеру
замовлення купити за ринковою ціною. За час, поки наше замовлення
переборе шлях до операційного залу, курс сильно не зміниться (крім,
зрозуміло, періодів біржових панік). Така ситуація здається нам цілком
природної, акція як титул власності живе своїм самостійним життям.

Звернемося тепер до першої компанії. Її акція — юридично такий же титул
власності, як і в другої компанії. Представимо, що нам неї пропонують
купити. Чи погодимося ми використовувати як орієнтир курс попередньої
угоди, що відбулася кілька місяців назад? Адже за цей час багато чого
могло змінитися в самій компанії, на ринках, куди вона поставляє свою
продукцію і тобто В цьому випадку для ухвалення рішення про покупку
потрібно чимала попередня робота, можна сказати, необхідна
інвентаризація компанії. Таким чином, самостійність титулу власності
виявляється ілюзорною — він «прив’язаний» до майна, що представляє.

Отже, уявивши себе на місці інвестора, ми краще усвідомили, чому на
біржі котируються тільки компанії, акції яких служать предметом
найбільш активної торгівлі. Але звідси також випливає, що позабіржовий
ринок аж ніяк не другозначний. На ньому представлене чимало солідних
фірм, чиї розміри «не дотягають» до біржових стандартів. Позабіржовий
ринок є також «інкубатором», де вирощуються компанії, акції яких згодом
переміщаються на біржу. І навряд чи їсти необхідність докладно
зупинятися на тім, що між установою акціонерного товариства і прийняттям
його паперів до котирування повинне пройти визначений час. Навіть якщо
по своїх масштабах (величині активів, одержуваного прибутку) воно
задовольняє біржовим критеріям, біржі вимагають представити «родовід»
акцій — історію їхнього звертання на позабіржовому ринку протягом
декількох років. Біржі примхливі? Ні, просто наполегливі у відстоюванні
своїх інтересів.

Інформація про біржі континентальних західноєвропейських країн убога. У
наших засобах масової інформації про їх повідомляється значно менше, ніж
про Нью-Йоркську біржу. Причина укладається в тім, що фондова біржа грає
відносно більш важливу роль у США, чим у континентальних
західноєвропейських країнах. Це порозумівається розходженнями в
структурі володіння акціями.

Схематично суть цих розходжень можна зобразити в такий спосіб: в одній
моделі контрольні пакети невеликі, а основна маса акцій вільно
звертається на ринку, у те час як в іншій моделі гнітюча частка акцій
іммобілізована в контрольних пакетах, а на ринку звертається щодо
небагато акцій. Першу модель можна позначити як англо-американську,
другу — як континентальну західноєвропейську При всій умовності такої
схеми розходження між моделями показують суть происходящего в реальному
житті. При англо-американській моделі акцій на ринку багато, а виходить,
велика імовірність наявності великого числа інвесторів, що бажають їх
купити і продати. Отже, для бірж відкривається широке поле діяльності.
Украй важливо і така обставина: з акцій, що звертаються на ринку, можна
в принципі сформувати пакет, що стане контрольним і дозволить перехопити
контроль над компанією.

При західноєвропейській моделі такої можливості не існує в принципі.
Перехід компанії з рук у руки може відбутися тільки за бажанням колишніх
власників. Обороти ж акцій на біржах невеликі.

Не вдаючись у причини, по яких склалися різні моделі,задумаємося над
питанням: який, імовірніше всього, складеться структура власності на
акції в нас? Уже позначилися три головних претенденти на володіння
великими пакетами акцій: держава в особі тих чи інших його
органів,трудові колективи і підприємства, зацікавлені в перехресному
володінні акціями. Усі ці акціонери обзаводяться акціями не для того,
щоб відразу вийти з ними на ринок — виходить, що придушує частина акцій
державних підприємств преутворених в акціонерні товариства, виявиться
иммобильной — нічого поганого в цьому ні, якщо тим самим трудові
колективи одержать могутній стимул підвищити ефективність своєї роботи,
а господарські зв’язки між підприємствами зміцняться завдяки
перехресному володінню акціями, взаємному представництву в радах
акціонерних товариств і т.д. Але для біржі така структура володіння
акціями буде означати звуження потенційних розмірів обороту акцій.
Відносно більший інтерес для неї будуть представляти знову утворені
акціонерні товариства — якщо вони, зрозуміло, будуть досить великими.

Сказане змушує задуматися і про орієнтири, на яких доцільно тримати курс
Українським біржам при відпрацьовуванні процедур торгівлі. Інтерес до
досвіду американського ринку цілком зрозумілий, але важливо представляти
границі, у яких удасться використовувати прийоми, практикуемые на біржах
США. Адже вони орієнтовані на безупинну торгівлю по методу подвійного
аукціону -і замовлення на покупку і на продаж акцій. На відміну від
цього, на біржах з невеликими оборотами (за зразком ряду
західноєвропейських) спочатку замовлення акумулюються, а потім
відповідно до тієї чи іншої прийнятої процедури встановлюється курс
(наприклад, за критерієм задоволення максимально можливого числа
заявок).

Отже, біржа аж ніяк не всесильна в налагодженні обороту акцій.
Вирішальне значення має широта розосередження акцій, а це визначається,
природно, не тільки пропозицією акцій. У кінцевому рахунку останнє слово
за інвесторами.

Спроби розгадати секрет сил, що направляють курси акцій чи нагору вниз,
що продовжує, але результати — як у середньовічних алхіміків: по
головній проблемі просування ні, а побічні результати бувають
небезінтересними. Висновок, до якого схиляється більшість серйозних
дослідників, укладається в тім, що на розвитому фондовому ринку в кожен
даний момент біржовий курс відображає в основному всю інформацію, що
мається про акціонерне товариство, а зміни курсу відбуваються під
впливом появи нової інформації, що стосується самої компанії, чи галузі
галузей, у яких вона діє, кон’юнктури в економіці в цілому й ін. Уже з
такого загального міркування випливає, що доступ до інформації,
черговість її одержання здобувають величезну важливість для успіху в
біржових операціях. Для власника таких зведень більше немає таємниць
щодо найближчих змін біржового курсу акцій даного акціонерного
товариства. Як носій нової інформації, він має переваги в біржовій грі.

Ясно, що використання службової інформації у фондових угодах повинне
бути заборонено, але настільки ж ясно, що цілком викорінити таку
практику неможливо.

Налагоджуючи роботу Українського фондового ринку, проблему службової
інформації необхідно вирішити настільки, наскільки це можливо: усі міри
повинні бути прийняті для запобігання зловживань. Всім учасникам
фондового ринку повинний бути забезпечений рівний доступ до зведень, що
впливають на курс акцій.

Підіб’ємо підсумок, спробувавши представити, який повинна бути в
ідеалі фондова біржа.

Вимоги до біржі як до форми організації фондової торгівлі можна
сформулювати в такий спосіб: по-перше, вона повинна забезпечувати
визначення курсу цінних паперів тільки під впливом попиту та пропозиції
і надійно обгороджувати курс від впливу тих, хто намагається
маніпулювати їм, спотворюючи курс до своєї вигоди. По-друге, між ціною
продавця і ціною покупця в звичайному випадку не повинне бути великого
розриву — інакше процес висновку угод гальмується. По-третє, повинні
підтримуватися плавність і поступовість у зміні курсів, процес утворення
курсів повинний запобігати раптові різкі стрибки.

IV Біржова торгівля облігаціями.

На розвитих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило,
невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином
представницькі функції: норми,установлювані державою для інвестиційних
операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом з них
здобувати облігації, що не котируються на який-небудь з фондових бірж.
Оскільки зараз важко знайти емітента, що не розраховує на покупку його
облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивно, що абсолютна
більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації
до котирування.

Здавалося б, раз вуж облігації котируються на біржі, те й угоди з
ними доцільно проводити в торговому залі. Адже у свій час біржова
торгівля цінними паперами починалася саме з облігацій. Висновок угод на
біржі здається тим більше виправданим, що в торгівлі облігаціями
найбільш активні фірми, що входять у число найбільш великих і впливових
членів біржі.

І все-таки угоди з облігаціями відбуваються головним чином у
позабіржовому обороті. Головна причина укладається в тім, що динаміка
ринкових цін облігацій більш передбачувана, менш піддана сильним і
раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Ніж нестійкіше курс біржового
товару, тим сильніше виявляється в біржовиків «стадний інстинкт», тим
охотнее збиваються вони в біржову юрбу, що уособлює концентрацію попиту
та пропозиції. Якщо і далі використовувати образ біржової юрби ,то з
його допомогою можна проілюструвати друга властивість біржової торгівлі
— здатність переробляти великий потік доручень на купівлю-продаж цінних
паперів. Дійсно, у біржовій юрбі замовлення на проведення угод швидко
розчиняються — взаємодія зацікавлених сторін протікає динамічно, сама
атмосфера сприяє висновку угод, і тому біржова юрба здатна пропустити
через себе безліч угод.

Торговий зал біржі — місце збору біржової юрби. Для торгівлі облігаціями
обоє властивості таких збор — концентрувати попит та пропозиція і
переробляти великий потік угод — де вимагаються. По-перше, у силу
характеру облігацій як біржового товару задачу встановлення їхньої
ринкової ціни можуть брати на себе дилери, що досить добре представляють
собі співвідношення попиту та пропозиції. Занурюватися в біржову юрбу
необхідності немає. По-друге, темп торгівлі облігаціями неспішний, його
не порівняти з виром акцій. Облігації набагато рідше акцій переходять з
рук у руки.

V Оформлення біржових угод.

Якщо спочатку найбільш загадковим із происходящего на біржі здається
сам процес висновку угод (і дійсно, укладаються вони в гаморі біржової
юрби, біржовики обмінюються якимись неприємними знаками і т.д.), то при
більш близькому знайомстві з фондовим ринком не менше дивує інша його
сторона — процес доведення ув’язнених у торговому залі угод до кінця,
тобто переклад грошей продавцю і доставка паперів покупцю. Адже на
Нью-Йоркській фондовій біржі укладаються угоди на багато мільйонів акцій
у день, а часом і кілька сотень мільйонів!

Спробуємо обрисувати головні принципи, на яких побудований існуючий нині
механізм оформлення біржових угод. Насамперед необхідно виділити
обов’язковість наявності клірингової палати і центрального депозитарію,
у якому зберігаються багато хто із сертифікатів акцій, що котируються на
Нью-Йоркській фондовій біржі.

Клірингова палата вирішує дві головні задачі: звірення інформації ,
подаваної членами біржі про заключенных них за день угодах; змикання
початкової і кінцевої ланок у ланцюгах, по яких ті самі акції переходили
з рук у руки протягом біржового дня. Порядок звірення наступний: за
підсумками дня кожний з біржовиків подає в клірингову палату повний
перелік всіх ув’язнених їм угод. В усіх випадках контрагентами є інші
члени біржі, оскільки інвестори не мають доступу в торговий зал і
зобов’язані робити операції тільки через біржовиків. Клірингова палата
наступного дня повертає кожному члену біржі його ж список, але вже
розділений на двох частин. У першої — угоди, зведення про які в точності
збігаються з тими, котрі минулого подані зазначеними в списку
контрагентами. В другий — угоди, що контрагенти, зазначені біржовиком, у
своїх списках не привели. Крім того, додається третя частина, складена
кліринговою палатою: угоди, по яких інші члени біржі числять даного
біржовика своїм контрагентом, а він ці угоди у своєму списку не привів.

Якщо з першою частиною списку турбот ні, то з другий і з третьої
частинами біржовики зобов’язані ретельно розібратися. Підкреслимо: не
торкаючись інтересів своїх клієнтів. Адже біржовик, зробивши угоду, дає
підтвердження замовнику — доручення виконане. І клієнта не повинна
стосуватися звірення, навіть якщо в ході її з’ясовується, що відбулося
непорозуміння і контрагент угоду або взагалі не зафіксував, або вважає,
що вона була укладена на інших умовах. При «з’ясуванні відносин»
біржовики домовляються, хто візьме на себе витрати, зв’язані з
виправленням помилки. У будь-якому випадку витрати несуть самі
біржовики.

Немає великої необхідності говорити про те, що звірення «ловить» саме
помилки. Украй рідкі випадки, коли біржовики свідомо спотворюють
зведення про ув’язнених ними угодах. Контрагенти швидко запідозрять
негарне, і тоді нечистий на руку біржовик прогорить — йому просто не з
ким буде проводити операції.

Звірення закінчується тим, що біржовики направляють у клірингову палату
уточнені списки угод, а палата перевіряє, чи всі проблеми зняті. Потім
йде відсівання проміжних ланок: якщо той самий пакет акцій за день
побував у руках десяти біржовиків, те повний розрахунок необхідний
тільки між першим і десятим.

Підсумкові дані клірингова палата повідомляє в депозитарій. Далі можливі
два варіанти. Перший: клієнт хоче, щоб куплені їм акції були
зареєстровані «на вуличне ім’я», тобто за брокерською фірмою, що
виконала його замовлення. Це найпростіший варіант — немає потреби
виписувати сертифікат, просто в обліку, що ведеться в депозитарії,
робиться відповідна запис. Другий варіант: клієнт хоче одержати
сертифікат акцій на руки. При цьому з депозитарію спрямовується
інформація агенту по трансферті про те, що необхідно виписати сертифікат
і доставити його власнику. Оскільки акції в США іменні, старий
сертифікат погашається в будь-якому варіанті — або знищується, якщо він
був на руках у колишнього власника, або вносяться зміни в облікові
записи, якщо акції значилися в депозитарії зареєстрованими на “вуличне
ім’я» і як такий сертифікат не виписувався. Ясно, що порядок реєстрації
паперів «на вуличне ім’я» спрощує оформлення угод і зменшує обсяг
роботи як для депозитарію, так і для агентів по трансферті, адже
біржовики перекидаються великим числом акцій. До того ж частина угод
відбувається між інвесторами, що користаються послугами однієї і тієї ж
посередницької фірми.

Практика реєстрації «на вуличне ім’я» можлива лише тоді, коли в самих
біржових фірмах налагоджена гранично чітка система обліку укладених
угод. На фірмі повинне бути точно відомо, кому і які з акцій,
зареєстрованих на неї в депозитарії, насправді належать. Заплутатися в
оформлювальних операціях так само легко, як і втратити довіру клієнтів.
Тому біржові фірми додають винятково велике значення постановці справи
в їхніх допоміжних підрозділах.

При обслуговуванні фондових операцій багато послуг допоміжного
характеру, націлені на забезпечення безперебійного оформлення угод з
цінними паперами, чіткості в доведенні дивідендних і процентних платежів
до адресатів і т.д., виконують комерційні банки. З доручення корпорації,
що випустила цінні папери, банк може виступати в наступних якостях.

1. Агент але трансферту. У цій якості банк веде реєстр власників цінних
паперів, вносить у нього всі зміни, що стосуються зміни чи власника
зведень, насамперед адресних, про наявних власників, а також виписує
сертифікати новим власникам, що купили відповідні папери, і перелічує
дивіденди. Крім того, агент по трансферті може взяти на себе
обслуговування акціонерів, що беруть участь у програмі реінвестування
дивідендів,якщо корпорація, по акціях якої банк є трансферним агентом,
має таку програму. Звичайно трансферний агент також розсилає акціонерам
перед загальними зборами бланки доручень на голосування і веде
підрахунок голосів на зборах. @

2. Депозитарій (сховище) цінних паперів.

3. Агент по реєстрації. Функції банку-реєстратора укладаються у веденні
обліку загального числа акцій, на які виписані сертифікати. У кожен
момент воно повиннео в точності відповідати тому числу акцій, що було
розміщено відповідно до статутних документів. Помилки при виписці
сертифікатів дуже неприємні для акціонерного товариства — з’являються
«зайві» акціонери, вони існують на папері як юридично повноправні
власники акцій, а виходить, корпорація зобов’язана виплачувати їм
дивіденди. Але фактично для корпорації їх немає як акціонерів -і ніяких
коштів у статутний капітал вони не вносили і тільки претендують на
частину прибутку, зароблений іншими.

Через особливу важливість функції реєстратора акціонерне товариство може
використовувати як трансферного агента один банк, а як реєстратора —
іншої. Тим самим забезпечується подвійний контроль за точністю
облікового складу акціонерів, його повною відповідністю контингенту
дійсних акціонерів. Контроль може бути досить строгим і при закріпленні
функцій агентів по трансферті і реєстрації за одним банком, оскільки
виписують сертифікати і стежать за тим, щоб не виписати їх на більше
число акцій, чим дозволено емітувати, що служать двох різних
підрозділів.

Відзначимо особливість, характерну для американського фондового ринку:
банк, що взяв на себе місію представляти інтереси власників облігаційної
позики і що підписав відповідне угоду з корпорацією-емітентом,
автоматично стає і трансферним агентом, і реєстратором по даному
випуску.

VI. Принципи діяльності фондової біржі.

Біржа будує свою діяльність на наступних принципах:

особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі
укладаються усно й оформляються юридично заднім числом);

гласність (публікуються зведення про всі угоди і дані, надані емітентом
за згодою з біржею про внесення акцій у біржовий список,незалежно від
активності емітента) ;

тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності
дилерських фірм шляхом установлення правил торгівлі й обліку.

Кожен крок брокерської фірми від подачі заявки на придбання місця на
біржі до здійснення позабіржових угод обставлений масою писаних і
неписаних норм, вироблюваних адміністрацією і її комітетами з метою
забезпечення ліквідності.

У результаті забезпечення перерахованих принципів формується середовище,
що спонукує продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі
переваги, як, по-перше, можливості кращого доступу до кредиту для
покупки цінних паперів (банк охотнее його дає, якщо досягнута
домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге,
відмінний огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка
можливостей тих чи інших акцій і т.д.

Необхідно чітко розуміти, що виникнення повноцінної фондової біржі
вимагає забезпечення ряду важливих умов по формуванню соот-
ветствующей ринкового середовища. Іншими словами, для того, щоб
запустити механізм фондової біржі необхідно попередньо: по-перше,
прикласти зусилля по створенню мережі майбутньої клієнтури — і,
насамперед, акціонерів, тобто вирішити питання про тім, з ким працювати
і як сформувати необхідний для старту біржі обсяг цінних паперів. Для
цієї мети увага, що формуються біржі особливе, уде ляют активізації
процесу акціонування зі своєї сторони, чому, зокрема, сприяє
відпрацьовування власної концепції акціонування, що відповідають
економіко-математичних моделей і якісної документації по реєстрації
акціонерних товариств. При цьому повинні враховуватися особливості:

— реальне акціонування (становлення акцій повноцінними) відповідно до
порядку проведення підписки розтягується звичайно на рік;

— виникнення потреби не просто купити які-небудь акції (щоб “сховати”
гроші від інфляції й одержати відсоток), а перепродати їхній і купити
нові акції ,теж вимагає часу. Поки акціонери не «пощупають» дивіденди,
вони не почнуть рятуватися від куплених акцій.

По-друге, запускати механізм фондової біржі (фондового відділу)можна
тільки тоді, коли буде сформована система посередників, у проведенні
фондових операцій — брокерів і дилерів. Повноцінна фондова біржа
спирається на двоступінчасту структуру посередництва, але її створення —
результат розвитку самої біржі, у ході якого і розставляються ті чи інші
акценти на статусі її учасників.

По-третє, перш ніж зважитися на запуск фондової біржі необхідно
налагодити роботу центральних блоків біржового організму(експертної
комісії і системи допуску ЦБ на біржу, котирувальної комісії , системи
реєстрації цінних паперів і т.д.).

VII. Котирування і курс цінних паперів.

Тепер про біржові ціни. Ціна попиту — ціна, пропонована покупцям. Ціна
пропозиції — ціна, пропонована продавцем. Різниця між ними називається
«спрэдом» («sргеаd»). Контрактна ціна — фактична ціна по біржовій угоді.
Котирувальна ціна — фактична типова (чи середня) ціна по біржових угодах
за визначений період часу (на початок біржового дня, його середину,за
весь біржовий день).

Котирування — це головним чином виявлення і фіксування цін, укладених на
біржі угод, крім того — це ще й аналіз ринкової інформації, що
характеризує кон’юнктуру ринку.

Біржове котирування використовується як орієнтир при висновку
контрактів, у тому числі і поза біржею. Через котирування відбувається
зворотний вплив біржових торгів на ринкову кон’юнктуру в цілому.

Роль біржового котирування різна у відношенні так званих касових і
термінових угод на біржах.

Касові операції — це угоди купівлі-продажу реальних коштовних з
оформленням їх у плині найближчих трьох днів. У цьому випадку ціни
котирування носять, як правило, довідковий характер і служать орієнтиром
для учасників біржової торгівлі у визначенні рівнів цін на продавані і
коштовні папери, що купуються.

Котирування складається спеціальною котирувальною комісією з результатів
попереднього біржового торгу (наприклад, учорашнього дня) і
представляється продавцям і покупцям у виді біржового бюлетеня.

VII. Українська фондова біржа.

В Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для
функціонування цінних паперів. Одним з головних нормативних актів, що
регулюють взаємини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні
папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа
створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути
лише торговці цінними паперами і їхній повинне бути не менш 20.
Засновники повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці,
великі банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в
акції.

Фондова біржа України ґрунтується на безприбуткових початках і повинна
діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних
паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку,
широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: кошту
залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;
перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; кошту
централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних
шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької
діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних
умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа
(УБФ). Серед її акціонерів (усього їх близько 30) такі великі
республіканські банки, як Укринбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк,
Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в
Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи важливої регулюючий ролі фондової біржі в економічному житті
країни встановлено, що вона є суб’єктом особливої державної реєстрації.
Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну — виконком
місцевої Ради (як і всіх суб’єктів підприємницької діяльності на
загальних початках). Особливістю державного регулювання роботи біржі є
те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників,
уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової
біржі і имеющих право приймати в роботі її керівних органів. Така
практика має місце в країнах з розвитий економікою: наприклад, в Англії,
США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд
має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів
і здійснювати компенсацію утрат від їхнього знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової
біржі. Одним з них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10
членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У
такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення
монополістів у сфері фондового ринку.

На УБФ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в
обігу як державні, так і недержавні цінні папери, укладатися касові
угоди й угоди на термін.

Перші торги на УБФ відбулися 6 лютого 1992 р. У даний час, крім
основної біржі, функціонують 25 її філій по всій Україні. 13 грудня 1993
р. відбулися перші електронні торги.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних
цінних паперів розвивається більш високими темпами. На 1 липня 1993 р. в
Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було
випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб. Більшість цих
цінних паперів — акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій
— тільки на 2,2 млрд. крб. У теж час видна тенденція росту обсягів угод
по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших
цінних паперів. На біржі провадяться і такі операції, як реалізація
експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що біржа
знаходиться на “голодному пайку” (у країні не створений ринок цінних
паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі — цінних
паперів, а жити усім, хто там працює, потрібно.

IX. Концепція становлення фондового ринку України.

Операції, здійснювані на українському фондовому ринку, показують, з
одного боку, то, що його зародження відбулося, а з інший, — що він може
і законсервуватися, не стати тим інститутом, що є ядром сучасних
ринкових відносин, якщо не відбудеться дійсне роздержавлення і
приватизація, не будуть створені акціонерні товариства, самостійні
підприємства, не з’являться цінні папери, що будуть відображати реальний
капітал — засобу виробництва, землю, товар. Лише в цьому випадку можна
сподіватися на створення умов для ринкового середовища, переміщення
капіталу від інвестора до виробника, переливу його з однієї галузі в
іншу.

Економічні і соціальні реформи в нашій країні знаходяться в прямої
залежності від формування ефективної моделі фондового ринку. У зв’язку з
цим заслуговують на увагу ті пропозиції по кореговану ринку капіталів в
Україні, що містяться в Концепції, розробленою Українською фондовою
біржею.

УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку
України, що повинний складатися з трьох ведучих елементів: єдиної
національної фондової біржі, єдиного клірингового банку, єдиного
Центрального депозитарію.

Перший інститут — фондова біржа є місцем котирування, здійснення
операцій з цінними паперами і висновку угод. Фондова біржа сприяє
встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість
визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість
протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього
штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних
паперів.

Інший інститут — кліринговий банк спеціалізується на розрахунках по
операціях з цінними паперами. В Франції наприклад, його функції виконує
Французький Національний банк. Вимагає рішення, хто буде займатися цим у
нашій країні.

Третій інститут — Центральний депозитарій, що уже створений при УБФ,
займається збереженням, обліком і переміщенням цінних паперів. Така
структура сприяє введенню єдиної наскрізної нумерації цінних паперів,
уніфікації правил здійснення операцій по проведенню платежів і доставці
цінних паперів.

Однак у розвитих країнах застосовується більш прогресивна форма
звертання цінних паперів — у виді комп’ютерних записів на рахунок.
Безпаперова форма цінних паперів гарантує високий рівень їхньої безпеки
— неможливість підробки, викрадення і протизаконних операцій, заощаджує
значні витрати на їхній випуск і доставку (транспортування), а також
гарантує, що кількість цінних паперів на руках в інвесторів дорівнює
кількості випущених цінних паперів.

УБФ вважає, що до котирування й обліку (збереженню) у Центральному
депозитарії цінні папери можуть прийматися лише в дематериализованной
формі на пред’явнику Така форма буде спрощувати висновок угод, а також
корпоративні дії й облік паперів.

Розвиток українського ринку цінних паперів вимагає рішення ряду
важливих, у тому числі і законодавчих питаннях. До них, насамперед,
відносяться: визначення концепції ринку цінних паперів і фондової біржі,
розробка методики оцінки майна всіх об’єктів народного господарства.
Здійснення цього разом з іншими ринковими мірами забезпечить не тільки
поява достатньої кількості цінних паперів, але і впровадження системи
допуску (листинга) цих паперів. Листингирование буде сприяти
організаційному упорядкуванню національного ринку цінних паперів — на
УБФ будуть надходити лише ті з них, що пройшли оцінку основних фондів і
аналіз усієї господарської діяльності в Міністерстві фінансів України. У
той же час листинг підвищить гарантії для інвестора, дозволить формувати
біржовий реєстр і біржові бюлетені, що відображають звертання і
котирування цінних паперів на фондовому ринку.

Висновок.

Після розгляду й аналізу вищевикладених проблем і пропозицій по їхньому
рішенню, без яких немислиме існування і плідна життєдіяльність нашого
суспільства, напрошується єдино можливий у цій непростій ситуації
висновок, що для нормального функціонування товарно-фондового ринку
України й успішного введення в цивілізоване русло відносин між його
суб’єктами необхідні наступні конкретні кроки:

Негайне прийняття і неухильне перетворення в життя
нормативно-законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність
підприємців і підприємств державного сектора в рамках національного
ринку ;

Створення рівноправних умов для успішної роботи підприємств усіх форм
власності і проведення грамотної антимонопольної політики, що буде
рубати на корені зачатки новоявленого монополізму;

Надання державної допомоги в створенні і підтримці такій новій,
властивій ринковій економіці типів ринків, як ринок інвестицій,
капіталів, ринку робочої сили, а так само ринку інтелектуальних
ресурсів, на першому етапі їхнього функціонування.

PAGE 1

Похожие записи