Реферат

на тему:

Товар і його властивості. Види товарів та їх класифікація. Величина
вартості товару і фактори, що на неї впливають.

Якщо вас запитати: чи знаєте ви, що таке товар? Напевно, більшість
відповість, що знає. Адже кожен з вас щоденно щось купує. Ці речі
називають товарами. Але чи задумався хто-небудь з вас над питанням –
чому речі, продукти праці стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто
знайомий з природою товару, оцінює його лише за зовнішніми ознаками:
форма, розміри, колір, стан, запас і т. д. Однак ці властивості не
можуть дати відповідь на запитання: чому одна і та ж річ в одних
випадках виступає як товар, а в інших товаром не стає?

Щоб з’ясувати, що являє собою товар, слід усвідомити, чим відрізняється
товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб вироблені
певним господарюючим суб’єктом, можуть бути спожиті самим виробником або
подаровані, можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому
випадку вони є натуральними продуктами, а в третьому стають товаром.
Чому? Адже за своїми властивостями, формою, якістю, призначенням вони не
змінюються. Отже, причину товарної форми продукту треба шукати не у
властивостях, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром.
Тому, товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для
власного споживання. Він має бути суспільним благом. Але цього мало.
Суспільство має визначати це благо через його продаж – купівлю. Якщо ж
вони не продані і за них не отримано певного еквіваленту, то вони
товаром бути не можуть.

Отже, товар – це продукт, призначений для продажу. Він повинен мати
властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому
характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту
праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т. д.), чи
шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення не має.

Товар має дві властивості (рис. 1):

– здатність задовольняти певну потребу людини (споживна вартість);

– придатність для обміну на інший товар (мінова вартість).

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається
споживаною вартістю.

Рисунок 1. Властивості товару

Товари, як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні
потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі – у одязі;
треті – у засобах пересуваннях, четверті у послугах культурного
призначення. За способом споживання або використання споживні вартості
поділяються на три основні види: предмети споживання, засоби виробництва
і послуги.

Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей
безпосередньо, як життєві, матеріальні та духовні блага (продукти
харчування, взуття, одяг і т. д.).

Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей
опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних
предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, споруди, машини,
обладнання, сировина, матеріали і т. д.).

Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає,
по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми.
Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів.
По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої
праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє,
особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не
можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства
країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому,
що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний
слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними,
неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і
вартість речових товарів.

Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді
верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва.
Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і
до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю
використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів
виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не
речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність
властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до
потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво
проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на
полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому
це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні
властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині
для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися,
хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього
ставлення покупця до таких товарів стає негативним.

Крім того, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає
свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей
змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей і т. д. А це
означає, що хоча споживна вартість є категорією вічною, поза ставленням
людей до неї вона не існує.

Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна
задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде
купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу
властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші
товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця
властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової
вартості.

При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У
процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції
встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.

Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними
є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що
вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні
вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми,
тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару.
Остання виявляється при обміні.

Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом
діяльності, для того, щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають
прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами.
Суспільна праця, яка втілена в товарах і проявляє себе через їх обмін, є
вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова
вартість є зовнішнім проявом вартості, який здійснюється через обмін
одного товару на інший.

Вартість робить товари порівняльними. Кількість праці, затраченої на
виготовлення товару, знаходить своє втілення у величині вартості товару.

Наприклад, товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого
часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій
пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”.
Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого
робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1 : 2 – це форма, тобто те, з чим ми
маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова
вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили
товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це вартість товару.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність вартості
та споживної вартості. Отже, споживні вартості різних товарів якісно
відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людини, але як
вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї і
тієї ж загальнолюдської праці.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають
вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами
людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі
плоди тощо. Вартість же річ може мати за умови, якщо вона має споживну
вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці,
ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не
визнається суспільством (непотрібний товар не купується).

Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці
товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного
корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною
спеціалізацією робітника, умовами виробництва. Наприклад, щоб стати
кравцем, треба вчитися, а щоб пошити одяг, необхідно мати певні
матеріали і кравецькі інструменти. Будівельнику потрібні інші знання,
умови та знаряддя. Лікарю потрібні свої специфічні умови праці. Отже,
праця кравця, будівельника, лікаря – це не одне і те саме. Вони
відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності і
найголовніше, – результатом: кравець шиє одяг, будівельник будує житло,
лікар лікує хворих.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна
споживна вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів,
мозку, нервів. Не має значення, хто працює: лікар, кравець, селянин,
будівельник – затрати ці є обов’язковими, вони не прив’язані до певної
спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку,
вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробників, взята за затрати людської робочої сили взагалі,
незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

Отже, ми з’ясували, що вартість – це втілена в товарі праця. Тож постає
питання: як виміряти її величину? Адже не має єдиної міри, за допомогою
якої можна було б виміряти розумову, фізичну, нервову енергію, яку
людина витрачає під час роботи. Тому враховуючи, що будь-яка праця
відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю
робочого часу, затраченого на його виготовлення.

Розрізняють також індивідуальну і суспільно-необхідну працю і відповідно
індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у
різних індивідуальних і природних умовах. В результаті на виробництво
товарів одного виду, маси, якості витрачається різна кількість праці, що
втілюється в затратах робочого часу. Тому у товарах втілюється різна
індивідуальна вартість.

Але на ринку товари оцінюються покупцями однією мірою, яка не збігається
з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише
суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними
затратами праці, а суспільно-необхідним робочим часом.

Суспільно-необхідний робочий час – це такий час, який є необхідним для
виготовлення певної споживної вартості за наявних
суспільно-нормалізованих умов виробництва та при середньому в даному
суспільстві рівні вмілості і інтенсивності праці. Суспільно-необхідний
робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються
незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.

Продуктивна сила праці визначається рівнем розвитку науки, продуктивними
здібностями, досвідом, кваліфікацією. Інтенсивність праці – це
насиченість, наповненість робочого часу продуктивною працею.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої
праці (без кваліфікації). Складна праця (кваліфікована) вимагає
спеціальної підготовки. За одиницю складної праці створюється більша
вартість, ніж за одиницю простої.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. —
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. — К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. — М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. — К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

Властивості товару

Споживна вартість

Мінова вартість

Здатність задовольняти певну потребу людини

Здатність обмінюватися на інший товар

Похожие записи