Реферат на тему:

Теорія прибутку

Прибуток є зворотним боком витрат виробництва, він кількісно залежить
від витрат і є результатом господарської діяльності, її метою.

Природа прибутку, механізм його створення і розподілу завжди привертали
увагу провідних учених різних епох. З розвитком економічної науки
визначення поняття «прибуток» постійно ускладнювалось. Єдине, що
залишалось незмінним і з чим погоджувались усі дослідники, — це те, що
прибуток є різницею, відхиленням, залишком. На ранніх етапах розвитку
капіталізму економісти-меркантилісти вважали, що прибуток виникає в
сфері обігу і його джерелом є торгівля (внутрішня і зовнішня). Подальший
розвиток економічної науки сприяв виявленню інших джерел його утворення.
Так, значним досягненням у вивченні цього питання є переміщення
фізіократами джерела утворення прибутку із сфери обігу до сфери
виробництва.

Велику роль у розробці теорії прибутку відіграли представники класичної
політичної економії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. їх революційні
погляди на природу прибутку стали науковим підґрунтям для формування
нових сучасних концепцій теорій прибутку. Так, А. Сміт розглядав
прибуток як результат праці найманих працівників, оскільки вартість, яку
вони додавали до вартості матеріалів, поділялася на дві частини: оплату
їх праці і прибуток підприємця.

Згідно з однією із сучасних концепцій прибутку нині прибуток перестав
бути основним мотивом виробництва. Прихильники цієї ідеї — Дж. Гелбрейт,
А. Берлі, Г. Мінс, К. Боулдінг та інші намагаються довести, що еволюція
структури сучасних фірм привела до виникнення нових цілей: захист і
турбота про акціонерів і суспільство, зростання фірми, максимізація
продажів тощо. Розвиток економічної науки розширює аналіз природи
прибутку, поглиблюючи розуміння його суті. Процес пізнання категорії
«прибуток» не завершено, пошуки нових прийомів, методів його розуміння й
обчислення тривають.

Прибуток як економічна категорія

У загальному вигляді під прибутком розуміють суму коштів, на яку доходи
від продажу товарів (послуг) перевищують витрати на виробництво і продаж
цих товарів (послуг). У такому значенні він визначається як різниця у
грошовому виразі між виручкою (сумою продажів) від реалізації продукту
господарської діяльності і сумою витрат на фактори виробництва, що
забезпечують цю діяльність. Прибуток — найбільш узагальнюючий показник
фінансових результатів господарської діяльності підприємства і економіки
загалом. Нині аналіз прибутку здійснюється на двох рівнях:
мікроекономічному (рівень підприємства) і макроекономічному (рівень
економіки), кожному з яких відповідає свій вид звітності, своя мета.
Так, рівень підприємства дає змогу розглянути процес утворення прибутку,
а макрорівень — показати місце прибутку в національному доході держави.

Першочергове значення для отримання прибутку має реалізація вироблених
товарів і послуг, що дає можливість відшкодувати витрачені кошти й
отримати певну суму понад витрачене. Затримка в реалізації призводить до
порушення нормального циклу виробництва, а затяжний її характер може
спричинити економічну кризу перевиробництва. Прибутковість підприємств,
незалежно від форми власності, є вираженням того, наскільки повно
задовольняються потреби суспільства і як вирішується проблема
раціонального використання обмежених ресурсів на підприємстві і в
економіці загалом. Прибуток є дійовим інструментом управління
економікою, стимулом для її ефективного функціонування.

Прибуток не є сталою величиною, його розмір зумовлено кількома
чинниками:

• кількістю залучених коштів (що більше коштів вкладено у виробництво,
то більші обсяги виробництва і більший прибуток);

• співвідношенням прибутку і витрат (прибутковістю капіталовкладень);

• рівнем технічного розвитку виробництва та його технологічними
особливостями (скорочення витрат на виробництво збільшує частку прибутку
в ціні продукту);

• швидкістю обороту капіталу (прискорення обороту капіталу навіть за
фіксованих капіталовкладень сприяє збільшенню обсягів виробництва і
прибутку);

• ринковою ціною на вироблену продукцію (коливання ціни приводить до
коливання розміру прибутку; ціна, сформована на рівні витрат, виключає
можливість отримання прибутку, тоді як ціна, що перевищує витрати, прямо
впливає на його обсяг). Диференціація прибутку різних підприємств і
галузей в умовах ринку створює постійні стимули для пошуку можливостей
отримати надприбуток. Надлишковий прибуток — це відмінність суспільної
(ринкової) вартості (ціни) та індивідуальної вартості (ціни) виробництва
з вищою продуктивністю праці. Він може створюватись у результаті
діяльності суб’єктів підприємницької діяльності за сприятливіших
природних умов (у сільському господарстві, добувній промисловості), за
сприятливіших економічних умов. Підприємство також може одержувати такий
прибуток унаслідок діяльності за сприятливіших умов, створених зусиллями
самого виробничого колективу (використання внутрішніх резервів,
раціоналізація).

Негативним для суспільства є отримання надприбутку в результаті
недосконалого ціноутворення або диктату цін з боку держави і
монополістів. Адже ціна — суб’єктивна категорія. До утворення
надлишкового прибутку можуть призвести й інфляційні процеси.

У конкурентній економіці прибуток виконує такі функції:

• розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в
розширення та становлення виробництва, підготовку і перепідготовку
кадрів, преміювання працівників тощо;

• стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку
нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукції;

• орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує,
яку галузь слід розвивати, а яку — скорочувати як неконкурентоспроможну.

Економічна наука розробила широкий спектр показників оцінки прибутку
виходячи з конкретної мети, що ставить перед собою підприємство.

Економічний підхід у класифікації прибутку

Впровадження в економічний обіг показників нормального й економічного
прибутку зумовило можливість для підприємства визначати ефективність
своєї діяльності не тільки відносно стратегічних конкурентів, а й
відносно всіх інших суб’єктів господарської діяльності та економіки
загалом.

Під нормальним прибутком (або альтернативною вартістю капіталу)
розуміють мінімальну плату (дохід), якою мають винагороджувати за
підприємницькі здібності, щоб стимулювати їх використання у практичній
діяльності. Він можливий у ситуації, коли загальна виручка (дохід)
підприємця дорівнює загальним витратам підприємства, обчисленим з
урахуванням втрачених можливостей для всіх використовуваних ресурсів.

Економічний прибуток є різницею між сукупними доходами і сукупними
економічними витратами, що включають альтернативні витрати розподілу
капіталу власника за певний період. Від’ємне значення величини
економічного прибутку свідчить про неефективне використання капіталу. В
такій ситуації найкраще рішення — змінити напрям діяльності, знайти
використовуваним ресурсам краще, більш прибуткове застосування або
терміново зменшити витрати виробництва. Позитивний економічній прибуток
утворюється тоді, коли ресурси виробництва, що запроваджуються,
приносять найбільшу вигоду з усіх існуючих альтернативних варіантів.
Якщо змінні витрати перевищують дохід шдприємства, то величина
економічного прибутку від’ємна, тобто підприємство працює зі збитками.
Одержання економічного прибутку свідчить про ефективне використання
ресурсів на підприємстві. Його наявність або відсутність є критерієм
успіху підприємства, стимулом залучення додаткових ресурсів або їх
вилучення і використання в інших сферах.

Норма прибутку і рентабельність

У ринковому господарстві значення прибутку виняткове. Вибір будь-якого
напряму і рівня поточного або перспективного функціонування шдприємства
безпосередньо залежать від прибутку, він є основою прийняття
інвестиційних рішень. У процесі діяльності підприємства здійснюються
капіталовкладення (інвестиції) — це витрати на нове будівництво,
реконструкцію, розширення і технічне переоснащення шдприємства, витрати
на житлове, комунальне і культурне будівництво. В умовах ринку такі
капіталовкладення залежать здебільшого від результатів роботи
шдприємства, від внутрішніх джерел фінансування. До останніх належать
амортизаційні відрахування і нерозподілений прибуток. Проте
функціонування підприємства в умовах ринкової економіки залежить не від
одноразового, навіть значного, зростання величини прибутку, а від його
сталої постійної дохідності. Абсолютний розмір прибутку характеризує
лише одноразовий економічний ефект, а не ефективність роботи
підприємства загалом. Ступінь дохідності авансованого у виробництво
капіталу виражається через показники рентабельності та норми прибутку.
Вони є відносними щодо абсолютної величини прибутку, це свідчить про їх
певні переваги. Так, відносні показники прибутковості практично не
зазнають впливу інфляції, оскільки є різними співвідношеннями прибутку і
вкладеного капіталу (власного, інвестованого або позичкового). У
загальному вигляді рентабельність визначається як співвідношення між
прибутком та одноразовими або поточними витратами на виробництво,
внаслідок яких і отримано цей прибуток. У такому вигляді показник
рентабельності співпадає з показником норми прибутку.

Однак показник рентабельності набагато ширший. Розрізняють
рентабельність виробництва, продукції, активів (майна), оборотних
активів, інвестицій, власного капіталу, реалізованої продукції тощо.
Сукупність показників рентабельності дає змогу реально оцінити
можливості розвитку підприємства і вибрати напрям дій. Високі показники
рентабельності є серйозним стимулом для розширення підприємства,
підтверджують доцільність капіталовкладень у нього. І навпаки, низький
рівень рентабельності свідчить про нераціональне використання наявних
ресурсів на підприємстві, недоліки управління, отже, відсутність
перспектив у такого підприємства.

Список використаної літератури:

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Маркс К. Капитал: В 4 т. — М.: Политиздат, 1963.

Менгер К. Основания политической экономии. Австрийская школа
политической экономии. — М., 1992.

Мизес фон Л. Бюрократия. Запланированный хаос. Антикапиталистическая
ментальності,. — М., 1993.

Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.

Мостовая Е. Б. Основы экономической теории: Курс лекций. — М.: Инфра-М;
НГАЭиУ, 1997. — 496 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. —
702 с.

Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1.
—333с.

Сен-Симон А. Избранные сочинения: В 2 т. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948.
— Т. 2. — 486 с.

Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401
с.

Похожие записи