РЕФЕРАТ

на тему:

Теорія конкуренції та конкурентоспроможності

ПЛАН

Вступ

1. Основні методи конкурентної боротьби

2. Сутність конкуренції та конкурентоспроможності, їх значення

3. Типи конкурентної поведінки

Висновки

Використана література

Вступ

Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція.
Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а
практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній
економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб’єктів
завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.

Отже, що ж таке конкуренція? Конкуренція (від лат. – “зіштовхуюсь”)
— це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови
виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших
прибутків; це механізм регулювання пропорцій суспільного
виробництва.

Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного
закону. Закон конкуренції є об’єктивним економічним законом
розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників
зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на
своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, форм і систем
заробітної плати тощо.

Для інших економічних законів також відбувається у формі
примусових сил конкурентної боротьби, в результаті чого конкуренція
виступає рушійною силою розвитку економічної системи, складовою
частиною її господарського механізму. На нижчій стадії розвитку
капіталістичного способу виробництва ( поч. XVI ст. – до 60-х років
XX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих
підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок. Така
конкуренція здійснювалась у формі внутрігалузевої та міжгалузевої
конкуренції. Вільна конкуренція зумовлює розвиток концентрації та
централізації виробництва і капіталу, на певному етапі (остання
третина XIX ст.) призвела до виникнення монополій.

В сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими
монополістичними об’єднаннями, в середині них, також між
підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних форм
власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше
переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на
міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівень.

1. Основні методи конкурентної боротьби

Методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і
послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантії
і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.
Поряд з цим використовуються “мирні” методи обмеження конкуренції:
таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту,
реалізацію крупних науково – технічних проектів, обмін інформацією з
різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії.

Серед неекономічних методів конкурентної боротьби – фінансові
махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство,
підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових
контрактів, субсидій тощо.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так,
на нижній стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала)
конкуренція.

Вільна (досконала) конкуренція — це конкуренція, для якої характерні
велика кількість конкурентів–виробників і конкурентів–покупців,
вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.
Тобто це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та
середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають
рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних,
трудових та фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може
впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам досконалої
конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції
(пшениці, кукурудзи), а також деякі фінансові ринки. З точки зору
суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється
ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми
дискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх
смаків, найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну
модель поведінки фірм на шляху до максимілізації прибутку. В умовах
чистої конкуренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється
на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми
використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з
можливих цін.

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній
боротьбі як між різними формами приватного капіталу ( промислового,
торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них.
Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Конкуренція внутрігалузева — це боротьба між виробниками однієї
галузі (сфери) виробництва. Вона сприяє зниженню витрат виробництва,
впровадження НТП, підвищенню ефективності виробництва, стимулює
концентрацію капіталу та централізацію виробництва. В сучасних
умовах переросла в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих
ринках конкретних видів продукції ( наприклад, на ринку
мінікомп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо ).

Конкуренція міжгалузева – це боротьба між виробниками різних галузей
економіки. В епоху вільної конкуренції міжгалузева конкуренція
відігравала значну роль в переливі капіталу між галузями під
впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовах переважна
частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах
багатогалузевих компаній (концернів і конгломератів). Різниця в
галузевих формах прибутку має значення лише для дрібних
новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбуткову галузь при
цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, який
може забезпечити необхідний прибуток.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на
монополістичну, або недосконалу.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками споживача
через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги
без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому
нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює
ринок збуту, а відтак значно підвищить їх), вдаються до цінових
поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової
монополістичної конкуренції є цінова дискримінація (наприклад, диктат
транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської
продукції, що швидко псується), за якої один і той же товар або
послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками споживача
через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво,
що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Це свого
роду завоювання конкретної переваги за рахунок покращення якості
продукції, реклами, подовження строків гарантійного обслуговування,
надання більшого обсягу послуг тощо. В умовах диференціації
продукту, властивої для монополістичної конкуренції, економічне
суперництво зосереджується не лише на цінових, але й на нецінових
факторах: якості, реклами, умовах продажу. Фірми доводять переваги
своєї продукції за допомогою торгових знаків та фабричних клейм. У
цілому нецінова конкуренція зумовлює поліпшення товару і повніше
задоволення потреб споживачів. Хоча нерідко зміни в продукті є
уявними, що не збільшують його корисності, ефективності,
довговічності. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах
панування олігополістичної структури монополій.

Різновидом недосконалої конкуренції виступає нечесна конкуренція,
що ведеться переважно неекономічними методами.

Нечесна конкуренція — це нецивілізована форма боротьби з
конкурентами, яка перешкоджає їхньому вступові в галузь. Особливо
характерна для етапу становлення ринкових відносин. В сучасних
умовах значною мірою ( але не повністю ) долається державним
регулюванням, вдосконаленням господарського законодавства. Прояви
нечесної конкуренції:

жорстокі, агресивні дії проти конкурентів;

тиск на постачальників ресурсів і банки з метою перешкодити в
отриманні матеріалів та кредиту;

переманювання працівників;

різке зниження цін з метою розорення суперників;

шантаж;

шпигунство та інше.

2. Сутність конкуренції та конкурентоспроможності, їх значення

Конкуренція – категорія явно суперечлива. З одного боку існує
твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, — цілком
конкурентним є той ринок, на якому учасники ( фірми ) не ведуть між
собою конкурентної боротьби. Якщо конкурентна боротьба існує, такий
ринок не вважається цілком конкурентним. Більш того, чим сильніша
конкуренція, тим повніше формуються умови для її обмеження. Але
ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного.
Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніших
оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що
конкуренція — це велика благо (між іншим, ця точка зору є
характерною для сучасних українських реформаторів), інші
наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб’єктів ринку і
породжуючи монополію, — велике зло для економіки.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку,
створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч
можливостей для придбання товарів, а продавець – для їх
реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони,
кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В
результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти
на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не
відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Конкуренція також є
важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва
в умовах ринку.

В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно
як позитивні так і негативні наслідки і дії. З одного боку,
вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у
процесі дбання про свої власні мікрогосподарчі інтереси сприяти
суспільному прогресу. Див. схему 1.

Як будь-який суспільний процес, конкуренція має й негативні
наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній
підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що
негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому
механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія),
необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію
цих наслідків. Негативні моменти конкуренції див. на схемі 2.

Схема 1.

Позитивні наслідки конкуренції

Схема 2.

Негативні наслідки конкуренції

Поняття конкурентоспроможності (КС) інтерпритується і аналізується в
залежності від економічіного об`єкту який розглядається. Безумовно,
критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоспроможності на
рівні товару, фірми, корпорації, галузі, національного господарства, або
нації мають свою специфіку. Аналіз конкурентоспроможності може бути
проведений для кожного з рівней, в залежності від цілей дослідження.

Якщо говорити про поняття конкурентоспроможності на макрорівні, то воно
відображає позиції національної економіки в системі міжнародних
відносин, головним чином в сфері міжнародної торговлі, і одночасно її
здатність зміцнювати позиції. Це найбільш важливий, але не єдиний аспект
поняття конкурентоспроможності нації. Слід враховувати здатність
зберігати і нарощувати темпи економічного зростання, зайнятості, реальні
доходи громадян.

Конкурентоспроможність — це ступінь, з якою нація при справедливих
умовах вільного ринку виробляє товари і послуги, які задовольняють
світовим вимогам і при цьому збільшує доходи своїх громадян.

Рівень конкурентоспроможності нації визначається такими основними
факторами, як:

— технологія;

— наявність капіталів;

— наявність людських ресурсів;

— стан зовнішньої торгівлі.

Конкурентоспроможність (взагалі), — як соціально-економічна категорія —
це спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та
соціальних переваг. З цього визначення виходить важливий практичний
висновок про те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та
соціальних переваг) можливо:

а) самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період
діяльності та результативність за анологічний останній період суттєво
відрізняються);

б) один з одним (суперництво за досягнення будь-чого);

в) колектива з колективом;

г) продукції даного виду з аналогічною продукцією і таке інше.

Зрозуміло, що конкурентоспроможність виступає не сама по собі, не як
самоціль, а як засіб для створення визначеного товару (продукції),
послуг різного виду.

Визначення, аналіз та узагальнення існуючих в науковій та учбовій
літературі основних категорій, щодо конкурентоспроможності дозволяє
охарактеризувати поняття слідуючим чином.

Конкурентоспроможність продукції — це комплекс споживчих та вартісних
характиристик, які визначають його успіх на ринку, тобто спроможність
саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції
до інших конкуруючих товаровиробників.

Конкурентоспроможність підприємства слід розуміти, як реальну та
потенційну спроможність, а також наявні для цього можливості
підприємства вивчати попит (ринок), проєктувати, виготовляти та
реалізувати товари, які по своїм параметрам у комплексі більш для
споживачів, ніж товари конкурентів.

Конкурентоспроможність підприємства — можна розглядати також, як вміння
виготовляти і реалізувати швидко та дешево якісну продукцію в достатній
кількості.

Конкурентоспроможність персоналу, тобто робітників, спеціалістів,
керівників підприємства — це вміння кожного з них і всім разом, як одне
ціле, швидко і єфективно сприймати і реалізувати різні новинки в кожній
стадії життєвого циклу продукції. Це вміння створювати вироби, які
відповідають всім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів
ресурсів.

Критерій конкурентоспроможності — важливий елемент апарату даної
категорії. Визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства
і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на
ринках.

Зразу треба звернути увагу на одну з суттєвих помилок, які роблять наші
підриємства. Вона полягає в тому, що ми зосереджуємо свої зусилля на
випуску окремих видів продукції, порівнюючи їх з закордонними аналогами,
— не завжди кращими, — стараємось перевершити їх по деяких параметрах. А
якщо вдалося що-небудь продати за валюту — радість на грунті самообману.
Ми не враховуємо, не приймаємо до уваги головне, — що єдиний критерій
конкурентоспроможності підприємства і його продукції, — стабільне місце
їх на світовому ринку, а не разова, нехай навіть вдала угода.

Звідси, для досягнення цього критерію нам треба змінити акценти,
перенести центр ваги нашої роботи при вирішенні даної проблеми на
створення насамперед конкурентоспроможних персоналу та підприємства. А в
цьому тандемі пріоритет повинен віддаватися персоналу, так як саме в
людях зосереджується конкурентоспроможна сила підприємства.

Тільки в цьому випадку вони (персонал і підприємство) зможуть гнучко і
єфективно реагувати на запити різних споживачів, задовольняючи їх високі
вимоги до тієї або іншої продукції.

З цього можна зробити висновок: у багатогранній практичній діяльності по
досягненню конкурентоспроможності акценти повинні бути розставлені
слідуючим чином:

1) КС персоналу;

2) КС підприємства;

3) КС продукції (одержана як похідна перших двох).

Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно,
відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.

В багатогранній роботі по досягненню КС важливе місце належить
показникам, які повинні характеризувати та давати змогу оцінювати КС
того чи іншого об`єкту.

3. Типи конкурентної поведінки

Конкуруючі об’єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з
конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять, які
вони перед собою ставлять. Можна виділити три основних типи
конкурентної поведінки. Див. схему 3.

Названі типи конкурентної поведінки в різноманітних формах
застосовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва.
Виділяють дві основні групи конкуренції: цінові й нецінові. Див.
схему 4.

Як свідчить схема, застосування того іншого методу, який у подальшому
визначає й тип конкурентної поведінки підприємця на ринку, не є
самоціллю. Визначальним у цьому процесі є прагнення завоювати таке
становище на ринку, яке забезпечує вилучення додаткового прибутку.

Схема 3.

Типи конкурентної поведінки

Історично конкуренція в ринковій економіці починалася із
застосування переважно методів цінового суперництва. В умовах же
сучасної конкуренції переважають нецінові методи.

Схема 4.

Методи і форми конкуренції

Методи
Форми

Конкуренція — досить складний і багатогранний процес. Щоб
забезпечити успіх у ньому, фірма ( підприємець ) повинна
дотримуватись певної стратегії дій фірми, спрямованих на
досягнення її кінцевої мети. Кожна фірма прагне, як правило,
монополізувати ринок для максималізації прибутку. Проте досягнути
цього, особливо в сучасних умовах, практично неможливо. Тому фірма
повинна передбачати у своїй діяльності одночасно принаймні дві
стратегічні настанови – настанову на монополізацію ринку й настанову
на інтеграцію своєї діяльності в єдиний процес функціонування
ринку. Основу цієї системи дій складає полістратегічний пошук.

Полістратегічний пошук — типове явище для країн з розвинутою
ртнковою економікою тому, що конкуренція і монополія завжди
виступали в ній як парні характеристики. Конкуренти суперничають за
досягнення монопольного становища, але монополізація ринку кожним з
них виявляється неможливою. В той же час вони не можуть припинити
боротьбу, тому що будуть усунені суперниками. Де ж вихід ? Виходом
і є інтеграційна стратегія, яка орієнтується на розуміння фірмами
співвідношення “ конкуренція — монополія”.

Вибір стратегії здійснюється фірмами залежно від їхньої ролевої і
змістовної функції у процесі конкурентної взаємодії. Відповідно до
цих функцій ринкові конкуренти класифікуються за певними типами. Див.
схему 5.

Схема 5.

Типи конкурентів

Наявність таких різнорідних конкурентів робить конкурентну боротьбу
невичерпною. Великі фірми, маючи перевагу над суперниками в
могутності, поступаються перед ними в гнучкості, пристосованості до
особливих сегментів ринку, інноваційної активності. Тому певної
монополізації ринку великими фірмами не відбувається, хоча прагнення
до цього існує.

Щоб зайняти монопольне становище на ринку можуть бути використані
різні прийоми. Фірма може підкорити суперників своїй волі, нав’язати
їм свої інтереси або ж витиснути їх з ринку. В минулому переважала
війна за повне знищення конкурентів. У сучасних умовах під
впливом різноманітних факторів монопольні посягання здійснюються в
основному через приєднання суперників і підкорення їх своїм
інтересам. Відбувається це шляхом скуповування, надання кредитів, а
також укладання договорів про злиття фірм.

Істотно, що це стосується країн з розвинутою ринковою економікою. В
Україні ситуація дещо інша. Вітчизняний ринок фактично
монополізований і довго ще буде залишатися таким. За цих умов
описані вище властивості конкуренції проявитися повністю не
можуть. Під питанням знаходиться й сама наявність конкурентних
відносин. Проте, про здійснення в Україні реформ, націлених на
справжнє становлення ринкової економіки, названі особливості
конкуренції безсумнівно почнуть діяти і їх необхідно буде
враховувати підприємцям у практичній господарській діяльності.

Конкуренція передбачає такий стан ринку, коли жодна фірма не в змозі
впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант
конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція.
У реальному господарюванні ця конкуренція може існувати лише як
епізод, окремий момент тому, що розвиток конкурентних відносин
об’єктивно веде до появи монополії. Це відбувається тому, що:

конкуренція виходить з прагнення отримати максимальний прибуток, а
цей інтерес може бути досягнутий лише створенням переваг для себе
проти інших ( механізм подавлення кращих сильнішим );

конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона
споконвічно спирається на приватну власність, а власність – це
монополія володіння, користування і розпорядження чимось.

Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в ”Економіці”,
сучасна система є змішаною системою державного й приватного
підприємства, монополії і конкуренції. Але тут є свої “за” і
“проти”. Наприклад, візьмемо монополізм. Він руйнівно впливає на
ринковий механізм, а через нього і на економіку в цілому. В чому це
проявляється? Не маючи турбот про підтримання сильного конкурентного
тонусу, монополія неминуче породжує високий прибуток, їй зовсім
необов’язково засвоювати нові технології, знижувати затрати й
розширяти збут. Достатньо встановити монопольно високі ціни й
нав’язати їх споживачам. Останнім доведеться змиритися з тим, що
кількість товарів зменшиться , бо підвищуючи ціни, монополія отримає
той самий прибуток (або й більший), реалізуючи меншу кількість
товарів. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів
відтворення, може привести до розриву господарських зв’язків. Особливо
це стосується вітчизняної економіки, де будь – які неполадки на
підприємстві – відразу ж відбиваються на роботі сотень підприємств –
суміжників.

Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить
економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Там,
де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо
реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються
невисокою еластичністю. Монополія глушить імпульси, які йдуть від
попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, а потреби
споживачів залишаються незадоволеними. Зваживши позитивні і негативні
риси й наслідки монополізму, можна зробити однозначний висновок, як
його зробив П.Самуельсон, що монополізм – економічне зло.

Визнаючи це, породжується необхідність з боку суспільства обмежувати
можливість монополістів впливати на конкурентні процеси,
деформувати структуру ринкових відносин. Західні економісти ці питання
почали інтенсивно розробляти ще на початку 60-х років нашого
століття, що було пов’язане з активізацією державного регулювання
ринку. Щоб здійснювати правове переслідування
підприємств-монополістів, необхідно було встановити межі, починаючи з
яких підприємство або група підприємств можуть суттєво впливати на
ринок, регулювати його в своїх інтересах.

Це саме стосується і конкуренції. Щоб її зберегти, суспільство
повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як
же цивілізований світ захищається від монополізму? Щоб послабити
негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики
монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймають
антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між крупними
компаніями тощо. Уперше такі закони були прийняті наприкінці XIX – на
початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у
цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, розроблених і
впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження
діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші
форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності
монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії ( чи їх
об’єднання ), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення
сутності монополій майже не зачіпало олігополій, вони переважно не
підпадали під дію антимонопольного господарства.

До антимонопольного законодавства належать також закони, які
забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження
конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі ( пули ). Щоб обійти
його, монополії створювали холдінг – компанії, здійснювали повне
злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова
самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди
замінювалися негласними джентльменськими угодами або так званим
лідерством у цінах.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно істотно
послаблювало конкуренцію або призводило до утворення монополій.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації
економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує
утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії),
у створення вертикальних структур (об’єднання фірм, пов’язаних
виробничою і технологічною залежністю).

Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які проводяться
в країнах з послідовно сформованою ринковою економікою, їх можна
звести до наступного:

Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно
з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами
заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і
марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію
продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі,
в яких може укладатися господарський договір. Значна частина
текстів договорів заздалегідь визначається законодавством і не
може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того,
щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє
виділити такі антиконкурентні дії: горизонтальні обмеження конкуренції,
вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим положенням на
ринку, диверсифікацію та ін.

Висновки

Отже, конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за
найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за
привласнення найбільших прибутків; це механізм регулювання пропорцій
суспільного виробництва.

Методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і
послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантії
і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.
Поряд з цим використовуються “мирні” методи обмеження конкуренції:
таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту,
реалізацію крупних науково – технічних проектів, обмін інформацією з
різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії.

Серед неекономічних методів конкурентної боротьби – фінансові
махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство,
підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових
контрактів, субсидій тощо.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так,
на нижній стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала)
конкуренція.

На міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. На базі діяльності
цих фірм формується зовнішньоекономічна стратегія спочатку галузі, а
потім і країни в цілому.

На сучасному етапі конкурентні можливості фірми не обмежені межами
країни базування. Основною одиницею конкуренції є галузь (переробна або
сфера послуг), тобто група конкурентів, якы роблять товари чи послуги і
безпосередньо суперничають між собою.

Стратегічно важлива галузь містить у собі продукти з подібними джерелами
конкурентної переваги. Крім того, можуть бути родинні галузі, у
продукції яких –ті ж покупці, технологія виробництва і канали збуту, але
вони висувають свої вимоги до конкурентної переваги.

Розробляючи конкурентну стратегію, фірми прагнуть знайти і втілити
спосіб вигідно і довгочасно конкурувати у своїй галузі. Універсальної
конкурентної стратегії не існує; тільки стратегія, погоджена з умовами
конкретної галузі промисловості, навичками і капіталом, якими володіє
конкретна фірма, може принести успіх.

Використана література

Башнянин Г.І, Лазур П.Ю., Медедів В.С. Політична економія. – Підручник
для студентів вузів. – Київ: Ніка – Центр Ельга 2000.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. – Київ: Либідь,1995.

Внешнеторговельные сделки / Составитель И. С. Гринько. — Сумы, 1994.

Международные экономические отношения: Учебник / Под ред. проф.
Е.Ф.Жукова. — М., 1999.

Международные экономические отношения: Учебник: 3-е изд./ В.Е.Рыбалкин,
Ю. А. Щербанин, Л. В. Балдин и др.; под ред. проф. В. Е. Рыбалкина. —
М., 1999.

Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М., 1999.

Мочерний С.В. — Економічна теорія. – Посібник для студентів вищих
закладів освіти, Київ “Видавничий центр “Академія””,1999.

Портер М. Международная конкуренция. — Москва,1994.

PAGE

PAGE 2

Сприяє розвитку НТП

Примушує економити ресурси, сприяє зниженню цін

Веде до покращення якості продукції й обслуговування споживачів

Вирівнює норму прибутковості і рівень зарплати в усіх сферах
економіки

Конкуренція

Створює умови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих
підприємств

Веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх
несправедливого розподілу

Сприяє виникненню економічних криз

Виступає важливим фактором монополізації економіки

Конкуренція

Гарантуючий

Пристосувальний

Креативний

Типи

Зменшення витрат

виробництва й обігу

Зниження цін

Зміни властивостей товару

Створення нових товарів для задоволення тих самих потреб

Оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди

Вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію

Передба-чають вилучення додатко-вого прибутку за рахунок

Цінова

Нецінова

Рольова

Функції фірми

Змістовна

Лідери

Претенденти на лідерство

Ведені

Новачки

Т

И

П

И

Великі компанії, які виготовляють масову продукцію

Спеціалізовані компанії (діють у певних нішах )

Дрібні й середні фірми, які здійснюють експериментальне виробництво

Дрібні універсальні фірми (гнучкість і маневровість )

Похожие записи