РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Теорія економічного зростання

зміст

TOC \o «1-2» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc73535306» ВСТУП. PAGEREF
_Toc73535306 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc73535307» 1. Теорія економічного зростання. Способи
виміру PAGEREF _Toc73535307 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc73535308» 2. Типи економічного зростання PAGEREF
_Toc73535308 \h 7

HYPERLINK \l «_Toc73535309» 2.1 Екстенсивний тип PAGEREF
_Toc73535309 \h 7

HYPERLINK \l «_Toc73535310» 2.2. Інтенсивний тип PAGEREF
_Toc73535310 \h 10

HYPERLINK \l «_Toc73535311» 3 Темпи економічного зростання PAGEREF
_Toc73535311 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc73535312» 4. Фактори економічного зростання
PAGEREF _Toc73535312 \h 15

HYPERLINK \l «_Toc73535313» 5. Державне регулювання економічного
зростання PAGEREF _Toc73535313 \h 20

HYPERLINK \l «_Toc73535314» Висновок PAGEREF _Toc73535314 \h 22

HYPERLINK \l «_Toc73535315″ Список літератури PAGEREF _Toc73535315
\h 23

ВСТУП.

Теорія економічного зростання є одним з найбільш складних розділів
економічної науки, присвяченої дослідженню ринкового господарства. Як
визначити внесок кожного з факторів виробництва в процес збільшення
суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу
і землі, тобто які показники можуть відбити ці зміни? Особливе значення
аналіз економічного зростання має в останні десятиліття. Сам по собі
економічний зростання суперечливий. Так, можна домогтися збільшення
виробництва і споживання, матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої
якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов
життя. Домогтися тимчасового зростання виробництва можна і за рахунок
хижацької експлуатації ресурсів. Такий зростання або хитливий або
взагалі небажаний. Тому економічний зростання має сенс тоді, коли він
сполучиться із соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Такий
зростання припускає досягнення ряду збалансованих цілей: збільшення
тривалості життя, зниження захворюваності і травматизму; підвищення
рівня утворення і культури; більш повного задоволення потреб і
раціоналізації споживання; соціальній стабільності і впевненості у
своєму майбутньому; подолання убогості і різких розходжень у рівні
життя; досягнення максимальної зайнятості; захисту навколишнього
середовища і підвищення екологічної безпеки; зниження злочинності.

Характер і динаміка економічного розвитку країни є предметом
найпильнішої уваги економістів і політиків. Від того, які процеси
відбуваються в динаміку і рівні розвитку, які при цьому відбуваються
структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в
житті країни і її перспектив.

В даний час економічний зростання (його зміст, фактори, на нього що
впливають) став найбільше обговорюваною темою в Росії. Уперше за роки
реформ наша країна переживає стійкий економічний зростання. І що саме
головне – по своєму змісті, структурі це зовсім іншої, більш здоровий
зростання, у порівнянні з тим, що ми спостерігали до кризи 1998 року.

У даній роботі на прикладі російської економіки ми розглянемо, які
бувають типи економічного зростання, які фактори впливають на нього,
ресурси зростання, його зміст. І навіть за такий короткий період часу,
скільки триває підйом у російській економіці, спостерігачі виділяють
цикли інтенсивного зростання й уповільнення в розвитку народного
господарства, що ми також вивчимо.

Ціль даної роботи – зробити узагальнення по вивченій економічній
літературі по досліджуваній проблемі, здійснити аналіз фактичних даних,
що відбивають динамікові економічного зростання і, нарешті, сформулювати
висновки і пропозиції по розглянутому питанню, виходячи з власного
бачення досліджуваного економічного процесу.

1. Теорія економічного зростання. Способи виміру

Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки засновані на
статичному або короткостроковому підході. Допускається, що при
фіксованому обсязі ресурсів економіка здатна забезпечити визначений
рівень валового національного продукту (ВНП) в умовах повної зайнятості.

Теорія зайнятості ставить наступне основне питання: «Що необхідно
зробити для повного використання існуючих в економіці виробничих
потужностей?» Що ж качається теорії економічного зростання, її основна
проблема формулюється так: «Яким образом можна збільшити обсяг
виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості?»

Економічний зростання у масштабі всього суспільного виробництва
представлений збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг.
Тому показником, за допомогою якого виміряється економічний зростання
звичайно виступає ВНП. Крім того, для ця ж цілей використовується
динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому в розрахунок
приймаються всі зміни тільки реального ВНП за рахунок високих цін
поточного періоду, тобто зміна номінального (у ціновому вираженні) ВНП,
не може розглядатися як економічний зростання. Справді, якщо в даному
році ніяких змін у загальному обсязі кінцевої продукції не відбулося, а
ціни виросли, наприклад у 4 рази, свідчила б така ситуація про
економічний зростання? Негативна відповідь очевидна.

Для виміру економічного зростання, особливо при зіставленні на
міжнародному рівні, широко використовується такий показник, як «величина
ВНП на душу населення» (і темпи його зростання). Цей показник звичайно
використовується для характеристики рівня життя і динаміки добробуту
населення тієї або іншої країни. При однаковому обсязі реального
національного продукту його величина, що приходиться на душу населення,
буде залежати від чисельності населення даної країни. Так, ВНП Індії
майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення
Індії відстає від Швейцарії більш ніж у 60 разів. Тому, якщо зміни ВНП
використовувати як узагальнений показник життєвого рівня, необхідно
враховувати зміни, що відбуваються в чисельності населення. Наприклад,
якщо реальний ВНП за рік збільшився на 1,5%, але загальна чисельність
населення за цей період теж виросла на 1,5%, те в середньому рівні життя
населення ніяких змін не відбудеться. Підвищення середнього рівня життя
викликає лише таке збільшення обсягу виробництва (ВНП), що перевищує
зростання населення.

Економічне зростання прийнято вимірювати як в абсолютних величинах, так
і у відносних (у відсотках до величини попереднього періоду). Наприклад,
якщо реальний ВНП складав 200 млрд. карбованців торік, а в поточному –
210 млрд. карбованців, то можна розрахувати темпи зростання, віднімаючи
з величини реального ВНП поточного року величину торішнього реального
ВНП і співвіднести різниця з величиною реального ВНП за минулий рік.

2. Типи економічного зростання

2.1 Екстенсивний тип

Екстенсивний тип економічного зростання – це історично первісний шлях
розширеного відтворення (екстенсивний – від латинського слова extensivus
– що розширюється). У цьому випадку розширення обсягів виробництва
відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів),
(б) робочої сили, (в) матеріальних витрат (природної сировини,
матеріалів, енергоносіїв).

Для виявлення ролі кожного з зазначених факторів у збільшенні випуску
продукції застосовується економетрика (наукова дисципліна, що вивчає
кількісні зміни в економіці). З її допомогою створюються економетричної
моделі зростання національного господарства. Так при розгляді
економічного зростання лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США)
використовував формулу виробничої функції.

Як відомо, виробнича функція показує кількісну залежність (F) випуску
продукції (Y) від основного капіталу (K), праці(L) і “землі” (природних
матеріальних ресурсів – N):

Y=F(K,L,N)

Р. Солоу установив, що модель економічного зростання при відсутності
технічного прогресу (тобто при екстенсивному розширенні виробництва) має
властивість постійної віддачі від масштабу збільшення факторів:

ZY=F(ZK,ZL,ZN).

Дана формула виражає наступну функціональну залежність. Якщо капітал,
праця і матеріальні витрати зростають на величину Z, то й обсяг
виробництва збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для
екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині
витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях
господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння
природних ресурсів, а також удається порівняно швидко скоротити або
ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.

Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому
властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску
продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом. Але
технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання. По
визначенню, технічний прогрес містить у собі не тільки зовсім нові
методи виробництва, але також нові форми керування й організації
виробництва. Під технічним прогресом мається на увазі відкриття нових
знань, що дозволяють по новому комбінувати дані ресурси з метою
збільшення кінцевого випуску продукції. На практиці технічний прогрес і
капіталовкладення тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє
інвестиції в нові машини й устаткування. При екстенсивному економічному
зростання випуск продукції підвищується в тім же ступені, у якій
зростають величини використовуваних виробничих основних фондів,
матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному
рівні залишаються значення таких економічних показників, як
фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи,
загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку,
незмінної. Отже, не вистачає засобів не відновлення основних виробничих
фондів (будинку, устаткування), фактично не впроваджуються новітні
науково-технічні розробки.

Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні
ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при
екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження
рудників, орного шару землі, корисних копалин. При екстенсивному
економічному зростання такий показник як матеріалоємність залишається
фактично незмінним, а тому що виробництво росте, те неминуче
виснажується сировинна база. Отже приходиться витрачати усе більше праці
і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У
результаті економічний зростання по всі зростаючій мері носить витратний
характер.

Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання
випуску продукції господарює до тупикових ситуацій.

У нашій країні перебороти витратний характер розвитку заважає
відставання від середнього у світовій практиці рівня використання
сировинних ресурсів. До цього треба приплюсувати велику відсталість
технологій, зношеність виробничого устаткування, недостатню кваліфікацію
багатьох працівників. На господарському розвитку країни негативно
позначалися диспропорції в розміщенні сировинної і паливно-енергетичної
бази. Гнітюча частина промислового виробництва – більш 2/3 – була
зосереджена в Європейській частині, де малося менш 1/3 усіх природних
ресурсів. Видобуток же паливо сировинних продуктів у районах Крайньої
Півночі і до сходу від Уралу вів до їх подорожчання в 1,5 – 2 рази.
Стала падати видобуток вугілля, нафти, залізної руди й інших природних
засобів виробництва.

Якщо в США показник фондовіддачі в цілому за післявоєнний період
практично не змінився, то в нас за останні 25 років він упав майже в 2
рази. По оцінці західних економістів, Радянський Союз витрачав на
виробництво кожної одиниці продукції в 2-3 рази більша кількість енергії
і сировини, чим країни Західної Європи і США.

Економічно доцільним виявилося і будівництво нових підприємств.
Виробничі основні фонди в 1990 р. уже досягли понад 1,9 трлн.
карбованці. Завантаження ж наявних машин і устаткування залишалося
низкою: у машинобудуванні, наприклад, вони діяли лише в 1,2-1,3 зміни.
Найбільше все нове обладнання ішло на новобудови, а на діючих
підприємствах продовжували працювати давно застарілі машини. Звідси
випливає серйозна проблема: яким образом розширювати виробництво без
нового будівництва?

У 80-х роках у СРСР ускладнилася і демографічна ситуація: низька
народжуваність при порівняно високій смертності, майже наполовину
знизився приріст трудових ресурсів. Країна вперше стала перед проблемою
збільшення випуску продукції без високого приросту трудових ресурсів.

2.2. Інтенсивний тип

Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького
слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака – підвищення
ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу.

При даному типі розширеного відтворення з’являється новий фактор
економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних
факторів. У силу цього виробнича функція перетвориться. Її найпростіше
вираження таке:

Y=AF(K,L,N)

У даній формулі А – це сукупна продуктивність факторів. З формули
бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня
сукупна продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва
зростає також на 1%.

Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому
використанні більш ефективних засобів виробництва. Збільшення його
масштабів забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної
техніки, передових технологій, досягнень науки, більш економічних
предметів праці, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам
досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності
праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної
бази виробництва.

Інтенсивне розширене відтворення володіє поруч особливостей. Це – більш
прогресивний тип економічного зростання, оскільки вирішальну роль у
підйомі ефективності речовинних умов виробництва починає грати новий
«мотор» — досягнення науки і техніки. У зв’язку з цим у масштабі
суспільства розвивається виробництво науково-технічної інформації, що, у
кінцевому рахунку, утілюється в усі більш ефективні засоби виробництва.
Одночасно система утворення, підготовки і перепідготовки кадрів
забезпечує підвищення культурно-технічного рівня працівників.

Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є те, що
воно переборює перешкоди економічного зростання, породжені відомою
обмеженістю природних ресурсів. Господарської розвиток переводиться на
нові рейки – на основу безперервного науково-технічного й економічного
прогресу. Найбільш вигідним фактором його розширення стає
ресурсозбереження. Наприклад, щоб зберегти одну тонну умовного палива
(7000 ккал) шляхом застосування нової технології, потрібно в 3-4 рази
менше витрат у порівнянні з витратами на видобуток такого ж обсягу
палива.

Тим часом інтенсифікація зв’язана з глибокою прогресивною перебудовою
структури народного господарства, широкою підготовкою кадрів
ініціативних і високопрофесійних працівників. Особливості інтенсивного
типу розширеного відтворення полягають у тому, що при ньому можливі дуже
високі темпи економічного зростання, а разом з тим науково-технічний
прогрес може викликати безробіття, що підсилюється в праце надлишкових
регіонах країни.

Працезаощадживаючий вид інтенсифікації припускає, що нова техніка
витісняє з виробництва робочу силу. У цьому випадку темпи зростання
випуску продукції випереджають темпи зміни чисельності працівників.
Інакше кажучи, весь приріст виробництва досягається частково або цілком
за рахунок підвищення продуктивності праці.

Такий вид інтенсифікації найбільш характерний для початкових періодів
розвитку машинного виробництва – індустріалізації народного
господарства. Технічний прогрес, а, отже, витиснення робочої сили з
виробництва відбувається швидше всього в I підрозділі (виробництві
засобів виробництва) і повільніше – у II підрозділі (виробництво
предметів споживання). Очевидно, що в цьому випадку виробництво набирає
темпи головним чином за рахунок засобів виробництва, особливо тих, котрі
випускаються заради самого виробництва. Не випадково даному видові
економічного зростання властиво гостре протиріччя: між прискореним
зростанням виробництва заради виробництва й усе великим відставанням від
нього виробництва предметів споживання. Таке протиріччя несприятливе
позначається на життєвому рівні населення.

Капітало заощадживаючий вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш
ефективних машин і устаткування, сировини і матеріалів досягається
ощадлива витрата засобів виробництва. У такому випадку технічна будівля
капіталу знижується або, принаймні, сповільнюється його збільшення. Ці
процеси в найбільшій мері стали виявлятися на початковому етапі НТР
(науково-технічної революції), коли широко освоювалися високопродуктивне
автоматичне устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення
хімії полімерів і інші високоефективні речовинні фактори виробництва.

Нарешті, всебічна інтенсифікація – це такий вид економічного зростання,
при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді
заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид
економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу
НТР і новітньої технологічної революції.

Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу
розширеного відтворення.

У противагу витратному екстенсивному нарощуванню виробництва всебічна
інтенсифікація забезпечує анті витратну траєкторію економічного
зростання. Вона наочно зображена на графіку (мал. 6), де приведені
умовні дані.

На графіку видно, що швидше усього росте обсяг національного доходу
(НД), трохи повільніше збільшується випуск засобів виробництва (До) і
чисельність робочої сили (Р). У підсумку знижується вартість одиниці
продукції (Сс), розширене ж відтворення здобуває якісно нові риси.

Нова якість економічного розвитку виражається насамперед у зростаючій
економічності виробництва національного доходу: зменшуються витрати
праці і засобів виробництва в розрахунку на одиницю національного
доходу. Істотно поліпшується весь господарський розвиток, неухильно
підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що
випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного
способу виробництва.

Нове виявляється в створенні сучасної структури народного господарства.
У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей. Сюди
відносяться приладобудування, випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість,
атомна енергетика, виробництво синтетичних смол, пластичних мас,
прогресивних конструкційних матеріалів, інші галузі, що використовують
досягнення НТР.

Прогрес видний і в тім, що зменшується частка проміжного продукту і
відповідно збільшується питома вага кінцевого продукту, що йде в
споживання. Така структурна зміна – результат ощадливої витрати
сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.

Поліпшення розширеного відтворення досягається, коли в складі
національного доходу зростає частка продуктів споживання в порівнянні з
засобами виробництва, що йдуть для нагромадження. У результаті
підвищується рівень і якість життя населення, росте соціальна
ефективність господарського розвитку.

При новій якості економічного розвитку істотно міняються пропорції
відтворювального процесу. Відносно повільніше росте виробництво засобів
виробництва і, навпаки, виникає тенденція до прискорення виробництва
предметів споживання.

3 Темпи економічного зростання

Іноді здається дивної та бурхлива реакція, з яким економісти сприймають
самі, здавалося б незначні зміни в темпах зростання. Чи дійсно настільки
істотна різниця між чотирма і трьома відсотками економічного зростання?
Так, істотна. Для Сполучених Штатів з їх реальним ВНП, що складає зараз
приблизно $3995 млрд., різниця між темпами зростання в 3% і 4%
виражається сумою 40 млрд. доларів у рік. Для населення дуже бідної
країни навіть півпроцентне зниження в темпах економічного зростання
цілком може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.

У плині ряду років навіть невеликі розходження в темпах зростання можуть
придбати вирішальне значення. Приклад: припустимо, що країна А и країна
Б мають однакові обсяги ВНП, але різні темпи економічного зростання –
темпи зростання країни А складають 4% у рік, а країни Б – усього 2%. Щоб
довідатися, скільки буде потрібно років для подвоєння ВНП, скористаюся
«правилом величини 70» (це метод визначення числа років, протягом яких
рівень цін може підвищиться вдвічі; число 70 поділяється на річний
рівень інфляції. Відповідно до правила ВНП країни А подвоїться за 17,5
років (70:4), а в країні для цього знадобиться 35 років (70:2).

Що стосується темпів зміни реального ВНП на душу населення, то при
однакових темпах економічного зростання різниця в життєвому рівні
населення буде ставати усе більшої і більшою. Наприклад, дві країни Г и
Д розвиваються однаковими темпами (5% у рік); але якщо в країні Г ВНП на
душу населення складає 10 тис. грн.., а в країні Д – 500 грн.., те
5%-ный приріст для країни Г означає приріст рівний 500 грн., а для
країни Д – усього лише рівний 25 грн. у рік.

Очевидно також, що економічне зростання має більш важливе значення, чим
стабільність.

4. Фактори економічного зростання

Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними
факторами, чотири з яких зв’язані з фактичною здатністю економіки до
зростання. Перелічу них:

1) кількість і якість природних ресурсів країни;

2) кількість і якість трудових ресурсів країни;

3) обсяг основного капіталу;

4) технологія.

Ці чотири фактори економічного зростання можна об’єднати за назвою
факторів пропозиції. Саме вони роблять зростання виробництва фізично
можливим. Тільки приступність великої кількості кращих по якості
ресурсів, включаючи технологічний потенціал, дозволяє збільшувати
виробництво реального продукту.

Однак варто розрізняти здатність до зростання і реальний зростання сам
по собі, для якого важливі наступні два розуміння.

По-перше, зростання залежить від факторів попиту. Для реалізації
зростаючого виробничого потенціалу економіка країни повинна забезпечити
повне використання обсягу ресурсів, що розширюється. Для цього потрібне
підвищення рівня сукупних витрат. По-друге, на економічний зростання
впливають фактори розподілу. Для найбільш доцільного використання
виробничого потенціалу повинне бути забезпечене не тільки повне
залучення ресурсів в економічний оборот, але і найбільш ефективна їхня
утилізація. Здатність до нарощування виробництва достатня для розширення
загального випуску продукції; необхідно також реальне використання
зростаючого обсягу ресурсів і їхній розподіл таким чином, щоб одержати
максимальна кількість реальної продукції.

Хочу відзначити, що фактори пропозиції та попиту, що впливають на
економічний зростання, взаємозалежні. Наприклад, безробіття звичайно
сповільнює темпи нагромадження капіталу, а також зростання витрат на
дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень і
капіталовкладень можуть стати головною причиною безробіття.

Загальне представлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива
виробничих можливостей – мал. 1.

Ця крива щонайкраще відбиває максимальну кількість варіантів
різноманітної продукції, що може бути зроблена при даній кількості і
якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу на основі
даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку
кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості і поліпшення якості
ресурсів і технологічний прогрес) зміщають криву виробничих можливостей
вправо, що показано як зрушення від АВ до СД.

Але можливість економіки цілком реалізовувати свій виробничий потенціал
обмежується факторами попиту і розподілу. Крива виробничих можливостей
може зміститися вправо. Але дійсний рівень виробництва не досягає
можливого. Говорячи іншими словами, крива реальної економічної
діяльності буде знаходитися усередині площі, обмеженої кривої виробничих
можливостей. Мається на увазі, що приріст виробничого потенціалу
реалізується, тільки якщо:

сукупні витрати збільшуються в ступені, достатньої для підтримки повної
зайнятості;

додаткові ресурси ефективно використовуються, для того щоб забезпечити
максимально можливе збільшення випуску продукції.

Приклад. Чистий приріст робочої сили в США складає 2 млн. у рік. Сам по
собі цей приріст збільшує виробничі потужності, або потенціал економіки.
Але для того, щоб збільшення економічного потенціалу виразилося в
приросту виробництва, необхідно знайти роботу всім цим 2 млн. чоловік,
причому саме в тих галузях і підприємствах, де їхні здібності цілком
реалізуються. Суспільство не має потреби ні в нових безробітних, ні в
педіатрах, що працюють водопровідниками.

При всьому значенні факторів попиту і розподілу ресурсів основна увага в
обговоренні проблем економічного зростання приділяється факторам
пропозиції. Економічний зростання визначається факторами, що зміщають
криву сукупної пропозиції вправо – мал. 2.

На мал. 2 збільшення сукупного попиту показаний як зсув кривій AD
вправо, від AD1 до AD2. Це зрушення показує, що при різних рівнях цін
бажаний обсяг товарів і послуг зросте.

Можна сказати, що реальний ВНП у будь-який час визначається як
працевтрати (у людино-годинах), помножені на продуктивність праці
(реальне годинне вироблення на один зайнятого). Або

ВНП = число відпрацьованих чіл.-годин х продуктивність праці.

Приклад. Припустимо, у господарстві зайнято 10 чоловік, кожний з яких
відпрацьовує 2 тис. годин у рік (50 тижнів по 40 робочих годин у
тиждень), так що загальне число відпрацьованих людино-годин складає 20
тис. Якщо середнє вироблення в розрахунку на людино-годину складає 5
доларів, то загальний випуск продукції або реальний ВНП, складе 100 тис.
доларів (20 тис. х 5 діл.).

Продуктивність праці є під впливом таких факторів, як технічний прогрес,
фондоозброєність, якість робочої сили й ефективність розподілу,
сполучення і керування різними ресурсами. іншими словами, продуктивність
праці збільшується в міру поліпшення здоров’я, професійної підготовки,
утворення і підвищення зацікавленості; у міру зростання забезпеченості
машинами й устаткуванням, а також природними ресурсами; при кращій
організації і керуванні виробництвом; при переміщенні робітників їх менш
у більш ефективні галузі.

Зараз хочу розповісти про такий фактор економічного зростання, як
технічний прогрес. Цей фактор є важливим двигуном економічного
зростання. По визначенню, технічний прогрес містить у собі не тільки
зовсім нові методи виробництва, але також і нові форми керування й
організації виробництва. Узагалі говорячи, під технічним прогресом
мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по-новому
комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції.

На практиці технічний прогрес і капіталовкладення (інвестиції) тісно
взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє інвестиції в нові
машини й устаткування. Виходячи з цього цілком зрозуміла необхідність
будувати атомні електростанції для застосування технологій для
використання атомної енергії. Проте, хоча сучасна сівозміна і контурне
землеволодіння забезпечує значний приріст продукції, вони зовсім не
обов’язково вимагають залучення нових видів або зрослого обсягу дорогого
устаткування.

На перший погляд хід технічного прогресу історично характеризується
глибиною і стрімкістю. Газові і дизельні двигуни, конвеєри і складальні
лінії приходять на розум як найбільш істотне досягнення минулого. зовсім
недавно «чарівна лампа технології» випустила «джина автоматизації» і
разом з тим усі можливі чудеса фабрики, що приводиться в рух одним
натисканням кнопки. Надзвукові літаки, транзистори й інтегральні схеми,
комп’ютери, ксерокси, контейнерні перевезення і ядерна енергія, не
говорячи вже про космічні польоти, — це ті технологічні досягнення, що
відносилися до області фантастики в недалекому минулому. Подібні
нововведення сприятливо впливають на економічний зростання.

5. Державне регулювання економічного зростання

Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного зростання, і
тому варто розглянути які міри державного регулювання щонайкраще можуть
стимулювати цей процес:

Кейнсіанці розглядають економічний зростання переважно з погляду
факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи зростання
неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного
приросту ВНП. Тому вони проповідують низькі ставки відсотка (політикові
«дешевих грошей») як засіб стимулювання капіталовкладень. При
необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для
обмеження урядових витрат і споживання, для того щоб високий рівень
капіталовкладень не приводив до інфляції.

На противагу кейнсіанцям, прихильники «економіки пропозиції» роблять
упор на фактори, що підвищують виробничий потенціал економічної системи.
Зокрема, вони призивають до зниження податків як до засобу, що стимулює
заощадження і капіталовкладення, що заохочує трудові зусилля і
підприємницький ризик. Наприклад, зниження або скасування податку на
доход від відсотків приведе до збільшення віддачі від заощаджень.
Аналогічним образом, якщо обкладати необхідним податком суми, що йдуть
на виплати по відсотках, це приведе до обмеження споживання і
стимулюванню заощаджень. Деякі економісти виступають за вступ єдиного
податку на споживання в якості повної або часткової заміни особистого
прибуткового податку (податок, якою обкладається підлягаючому
оподатковуванню доход окремих осіб, домогосподарств і не корпоративних
фірм). Зміст цієї пропозиції складається в обмеженні споживання і
стимулюванні заощаджень. У відношенні капіталовкладень ці економісти
звичайно пропонують зменшити або скасувати податок на прибутку
корпорацій, зокрема надати значні податкові пільги на інвестиції. Варто
відзначити, що кейнсіанці приділяють більше увагу короткостроковим
цілям, а саме підтримці високого рівня реального ВНП, впливаючи на
сукупні витрати. На відміну від них, прихильники «економіки пропозиції»
віддають перевагу довгостроковим перспективам, роблячи упор на фактори,
що забезпечують зростання суспільного продукту при повній зайнятості і
повному завантаженні виробничих потужностей.

Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливі
методи стимулювання економічного зростання. Наприклад, деякі вчені
пропагують індивідуальну політику, за допомогою якої уряд узяв би на
себе пряму активну роль у формуванні структури промисловості для
заохочення економічного зростання. Уряд міг би вжити заходів, що
прискорюють розвиток високопродуктивних галузей і сприяють переміщенню
ресурсів з низько продуктивних галузей. Уряд також міг би збільшити
свої витрати на фундаментальні дослідження і розробки, стимулюючи
технічний прогрес. Зростання витрат на утворення також може сприяти
підвищенню якості робочої сили і зростання продуктивності праці.

При всій численності і складності можливих методів стимулювання
економічного зростання більшість економістів єдині в тім, що збільшення
темпів економічного зростання є досить непростою задачею, —
капіталомісткість і схильність до заощаджень нелегко піддаються мірам
регулювання.

Висновок

З усього, що написано в моїй роботі, можна зробити наступні висновки:

Економічний зростання можна визначити як зростання реального ВНП або
зростання реального ВНП на душу населення. Він забезпечує приріст
виробництва, використовуваний для рішення внутрішніх і міжнародних
соціально-економічних проблем.

Економічний зростання визначається такими факторами пропозиції, як
природні ресурси, трудові ресурси, капітал, технологія. Два інших
фактори – достатній рівень сукупних витрат і ефективність розподілу
ресурсів – істотні для реалізації здібностей економіки до зростання.

При екстенсивному типі економічного зростання багато працівників не є
висококваліфікованими. Екстенсивний шлях розвитку носить застійний
характер, фактично немає технологічного прогресу, зношуються виробничі
основні фонди.

Інтенсивний тип економічного зростання є більш складним. Головна
відмінність цього типу економічного зростання від екстенсивного в тім,
що підвищення ефективності виробничих факторів здійснюється на базі
технічного прогресу.

Держава може відігравати значну роль в економічному зростання при
правильній податковій політиці і політику інвестування.

Список літератури

Баликоев В. З., Общая экономическая теория: Учебное пособие / М.:
«Изд-во ПРИОР»; Новосибирск: «Изд-во ЮКЭА», 1999

Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997г.

Быстраков Ю.И., Колосов А.В.»Экономика и экология» М: ВО «Агропромиздат»
1992 г.

Гальперин В. М. Макроэкономика. С.-Петербург, 1994 г.

Дзарсов С.С., Политическая экономия / М.: Политиздат, 1988

Зубко Н. М., Экономическая теория / Мн.: «НТЦ АПИ», 1998

Козырев В. М., Основы современной экономики: Учебник / М.: Финансы и
статистика, 1998

Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. Пер. с англ. 11-го изд.
– К., Хагар-Демос, 1993 г.

Маршалл А., Принципы экономической науки / М.: Прогресс, 1993

Николаева И. П. Экономическая теория. М.: Финстатинформ, 1997 г.

Носова С.С., Экономическая теория: Учебник для вузов / М.: Гуманитарный
издательский центр ВЛАДОС, 1999

Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. Т. 2. — М.: Машиностроение, 1997г.

Фишер С., Дорнбун Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. со 2-го изд. —
М.: Дело, 1998г.

Экономика: Учебник./Под ред. доц. А. С. Булатова. 2-е изд., перераб. и
доп. — М.: Издательство БЕК, 1997г.

Экономическая теория: Учебник для вузов / А. Н. Романов, И. П.
Николаева, В. В. Клочков / М.: Финстатпром, 1999

PAGE 1

PAGE 2

реальний обсяг виробництва

AD1

AD2

рівень цін

0

споживчі товари

В

Д

А

С

інвестиційні товари

1 2 3 4 кол-во років

Темпи економічного зростання

140

130

120

110

100

СС

Р

Ко

НД

Похожие записи