Теоретичні аспекти формування конкурентного середовища

У сучасних умовах є гостра потреба в поглибленні теоретичних досліджень
конкуренції як головної ознаки, необхідного та важливого елемента
сучасної економіки. Важливість урахування інтеграційних, глобалістичних
процесів для України визначається дією взаємопов’язаних факторів. В
умовах посилення процесів глобалізації та інтернаціоналізації,
поглиблення міжнародного поділу праці, транснаціоналізації виробничої
діяльності важливим для України є розробка власного оптимального
механізму входження у світове конкурентне середовище, орієнтованого на
забезпечення економічного розвитку та реалізацію національних інтересів
країни.

На нашу думку, складність проблеми інтеграції України в глобальне
конкурентне середовище полягає в необхідності інтенсивно розробляти та
практично здійснювати відповідну державну політику й одночасно формувати
для цього надійне наукове підґрунтя. Принципово важливо не тільки
оптимізувати міжнародні економічні відносини з традиційними та новими
партнерами, а й закласти основи для забезпечення стабільної
конкурентоспроможності національної економіки в довгостроковому
контексті.

Проблеми теорії економічної конкуренції становлять інтерес не тільки для
держав, фірм, домогосподарств, а й для кожної молодої людини, яка
закінчує вищий навчальний заклад і розпочинає свою трудову діяльність за
обраною професією. Конкуренція стосується й зачіпає інтереси менеджерів,
програмістів, банкірів, економістів, агрономів, інженерів тощо, які
працюють в умовах ринкових відносин і впливу законів попиту та
пропозиції. Отже, актуальність цієї теми дуже велика.

Інструментарієм наукового пізнання теорії економічної конкуренції є
сучасний понятійно-категоріальний підхід, який охоплює сукупність понять
та основних категорій, таких як: конкуренція, конкурентна політика,
конкурентоспроможність, закон конкуренції, конкурентна стратегія,
конкуренте середовище тощо.

Фундаментальні теоретичні положення економічної конкуренції висвітлено у
працях таких відомих зарубіжних дослідників, як: М. Портер, Д. Рікардо,
А. Сміт, А. Олівьє, A. Дайян, Р. Урсе, М. Кастенс, Е. Аткінсон, B. Кіп
Вескузі, К. Макконнелл, П. Семюелсон, Р. Піндайк, Г. Шрьотер.

Дослідженню ролі економічної конкуренції присвячено праці російських та
вітчизняних дослідників: В. Андрійчука, В. Базилевича, З. Борисенко, В.
Вітвицького, І. Герчикова, Т. Горькової, П. Гайдуцького, М. Малика, В.
Мессель-Веселяка, С. Мочерного, Б. Пасхавера, П. Саблука, Г. Шаповалова,
Л. Цигичко.

Словникова й енциклопедична література пояснює конкуренцію як:
суперництво в будь-якій галузі, боротьбу за досягнення кращих
результатів; боротьбу між приватними підприємцями за вигідніші умови
виробництва й збуту товарів при товарному виробництві; економічне
суперництво та боротьбу між приватними й колективними товаровиробниками
та продавцями товарів і послуг за як найвигідніші умови їх виробництва і
збуту, за привласнення найбільших прибутків, у процесі якого стихійно
регулюються пропорції суспільного виробництва.

Конкуренцію в повсякденному розумінні прийнято вважати суперництвом
економічних суб’єктів за кращі умови виробництва, купівлі і продажу
товарів та послуг. Класики економічної теорії стверджують, що
конкуренція є елементом ринкового механізму, який дає змогу зрівноважити
попит і пропозицію.

B. Базилевич визначає конкуренцію як змагання економічних суб’єктів за
кращі результати ринку. Він розглядає конкуренцію як суперництво між
відокремленими виробниками продукції, робіт і послуг щодо задоволення
інтересів, пов’язаних із продажем продукції, виконанням робіт, наданням
послуг одним і тим самим споживачам [6, с. 206].

На нашу думку, конкуренція є змаганням між виробниками (продавцями)
товарів, а в загальному випадку — між будь-якими економічними, ринковими
суб’єктами; боротьба за ринки збуту товарів та послуг з метою отримання
вищих доходів, прибутку, інших вигод. Вона являє собою цивілізовану,
легалізовану форму боротьби за існування й один з найбільш дієвих
механізмів відбору та регулювання в ринковій економіці.

C. Мочерний, В. Симоненко та В. Секретарюк розглядають конкуренцію як
важливу рушійну силу розвитку економічної системи, складову
господарського механізму, яка діє через попит, пропозицію та ціну й дає
можливість скоординувати, узгодити поведінку різних суб’єктів [8, с.
200-201].

З. Борисенко характеризує конкуренцію як критерій визначення типу
структури галузевого ринку. Якщо можливість впливу мінімальна, то
йдеться про досконалу конкуренцію, якщо ж підприємці мають змогу певним
чином впливати на загальні умови ринку — це свідчить про наявність
однієї з форм недосконалої конкуренції [1, с. 18].

На нашу думку, конкуренція є змагальністю господарюючих суб’єктів, при
якій обмежена можливість кожного з них односторонньо впливати на
загальні умови обігу товарів на відповідному товарному ринку.

Т. Горькова та Г. Шаповалов вважають конкуренцію дуже тонким і гнучким
механізмом регулювання вільного ринку, який допомагає фірмам миттєво
реагувати на будь-які зміни ринкової кон’юнктури [3, с. 67].

Юридична наука тлумачить конкуренцію як змагання між суб’єктами
господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над
іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти
господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями,
покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови
обігу товарів на ринку [7, с. 64].

Сучасна економічна наука розглядає конкуренцію як економічну категорію,
наділену певними функціями: досягнення збалансованості між попитом і
пропозицією; стимулювання впровадження досягнень науково-технічного
прогресу у виробництво; визначення вартості товарів і формування
ринкової ціни; вибору найбільш ефективних форм власності та
господарювання через механізм фінансового банкрутства.

Ми вважаємо категорію конкурентоспроможності здатністю суб’єктів
економічної діяльності витримувати конкурентну боротьбу на ринках
економічних благ, швидко й ефективно пристосовуючись до нових умов
господарювання. Ця економічна категорія має зміст лише за умов
конкуренції, лише розвиток конкурентних відносин створює умови для
зростання конкурентоспроможності різноманітних об’єктів. Так, посилення
конкуренції серед підприємств сприяє підвищенню конкурентоспроможності
їх продукції. Успіх підприємства в конкурентній боротьбі залежить від
рівня його конкурентоспроможності.

В. Базилевич виділяє такі функції конкуренції, що визначають її роль в
економіці:

— регулювання — щоб перемогти, підприємець повинен виготовляти товар,
якому віддає перевагу споживач;

— мотивації — підприємець, який пропонує кращу за якістю продукцію або
виготовляє її з меншими витратами, одержує винагороду у вигляді
прибутку;

— розподілу — конкуренція дає змогу розподіляти прибуток серед
підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску;

— контролю — конкуренція обмежує й контролює економічну силу кожного
підприємства [6, с. 209].

Закон конкуренції, як і закон вартості, є законом товарного виробництва.
Однією з найважливіших умов дії закону вартості є зв’язки між
виробниками, виробниками та споживачами через відносини конкуренції.
Присутність конкурентного механізму в національній економіці є головною
умовою вияву найважливіших функцій закону вартості, насамперед
стимулювання зниження витрат.

Реклама як інструмент нецінової конкуренції дієва та ефективна: формує
ринок та ідентифікує товар певного суб’єкта господарювання; збільшує
інформованість покупців, заохочуючи таким чином суб’єкт господарювання
до розширення виробництва, створення конкурентоспроможної продукції,
покращення її якості; дає змогу аналізувати діяльність конкурентів і
формувати власний рекламний бюджет; спонукає споживачів до купівлі.
Нецінова конкуренція ведеться за рахунок зниження витрат, підвищення
якості продукції й послуг, надійності, поліпшення умов оплати,
гарантійного та післягарантійного обслуговування, вдосконалення методів
збуту. Нецінова конкуренція мінімізує ціну як чинник споживчого попиту,
виділяючи товари й послуги за допомогою просування, упаковки,
постачання, сервісу, доступності та інших маркетингових чинників.

А. Гальчинський та В. Геєць вважають конкурентне середовище необхідною
умовою розвитку ринкових відносин. Саме воно повинно стати одним з
головних рушіїв, що забезпечують поступ національної економіки за
інноваційною моделлю розвитку [9, с. 247]. Конкурентне середовище — це
результат взаємодії умов та чинників, які створюють необхідне оточення
для досягнення суб’єктами господарювання конкурентних переваг. Роль
держави у функціонуванні конкурентного середовища різнопланова й
реалізується шляхом послідовної конкурентної політики.

T

На нашу думку, конкурентне середовище підприємства — це суб’єкти
конкурентної боротьби (конкуренти) і їх дії із забезпечення власних
інтересів, в результаті чого формуються певні умови діяльності
підприємства. У кожній галузі створюється власне конкурентне середовище.
Саме тому підприємство повинно правильно оцінити його конкурентів та їх
інтереси, галузь (або галузі), в якій воно функціонує, щоб виробити
найбільш ефективні конкурентні стратегії, які б забезпечували його
високу конкурентноспроможність і конкурентостійкість.

Ми вважаємо що найпоширенішими концепціями конкурентної політики держави
є такі, що ґрунтуються на:

1) пануванні ринку, що дає підприємцям змогу займати монопольне
становище на ринку, але запобігає зловживанням шляхом застосування
ринкової влади;

2) владі над ринком: законодавства держав спираються на визначення
частки на ринку підприємницьких структур та структури ринку, вивчення
умов виходу на ринок, наявність бар’єрів і товарів-замінників.

З. Борисенко розглядає конкурентну політику держави як комплекс
цілеспрямованих державних заходів, які мають на меті створення й захист
конкурентного середовища, здійснення профілактики та безпосереднє
припинення порушень конкурентного законодавства, сприяння розвитку
добросовісної конкуренції й товарних ринках [1, с. 42].

У чинному Господарському кодексі України визначено, що
антимонопольно-конкурентна політика держави — це політика, яка
спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності
суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах
запобігання проявам дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у
сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості
продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої
економіки [4, с. 12].

Розглядаючи основні аспекти сучасної конкурентної політики держави, ми
говоримо про мінімізацію втручання держави на конкурентних ринках;
захист малого й середнього підприємництва; вдосконалення контролю за
економічною конкуренцією; вдосконалення системи державної допомоги;
гармонізацію промислової та конкурентної політики; необхідність сприяння
зниженню бар’єрів вступу на ринки олігопольного типу; створення
загальнодоступної системи інформації про ціни, обсяги попиту й
пропозиції тощо.

Сьогодні більшість вітчизняних науковців-економістів наполягає на
необхідності забезпечення балансу конкурентної політики з промисловою,
структурною, інноваційно-інвестиційною, ціновою тощо. Так, В. Геєць
зазначає, що слід враховувати зв’язок конкурентної політики з
промисловою, інноваційною, технологічною та зовнішньоторговельною
політикою [2, с. 326]. Відомий учений акцентує увагу на тому, що гострою
проблемою в Україні є так званий «новий монополізм», пов’язаний із
нерівними можливостями у сфері доступу до державних ресурсів інформації
та політичної влади. Саме ці проблеми мають стати пріоритетними
напрямами конкурентної політики.

Існує два підходи до розуміння конкурентної політики держави:

1) широкий, згідно з яким конкурентною політикою є єдність головних
ланок державної економічної політики щодо регулювання антиконкурентних
дій підприємств усіх форм власності;

2) вузький, відповідно до якого конкурентна політика визначається як
сукупність законів, що регулюють конкурентну поведінку підприємств.

Предметом антимонопольного законодавства є система юридичних норм,
спрямованих на обмеження монополізації економіки та розвиток економічної
конкуренції.

У Господарському кодексі України антимонопольно — конкурентне
законодавство тлумачиться як законодавство, що регулює відносини, які
виникають у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та
запобіганням монополізму в господарській діяльності [4, с. 46].

Конкурентне законодавство — це сукупність правових норм, що містять
норми антимонопольного права і права природних монополій, права щодо
захисту від недобросовісної конкуренції та щодо розвитку конкурентних
відносин України.

Законодавство щодо конкуренції у країнах з ринковою економікою називають
по-різному: антитрестівське законодавство, законодавство про обмежену
підприємницьку практику, антимонопольне законодавство тощо. Основною
тенденцією сучасного законодавства щодо конкуренції в багатьох країнах є
спрямованість не проти монополій і великого бізнесу, а на розвиток
конкуренції та малого бізнесу, контроль за негативними проявами
монополізму.

Конкурентна стратегія — це комплекс заходів, спрямованих на здобуття
суб’єктами господарювання конкурентних переваг, які вирізняють їх серед
конкурентів на певному ринку; різнобічний процес, у ході якого
враховуються чинники, що характеризують стан виду діяльності та
конкуренцію в ньому, ринкову позицію, а також конкурентні можливості
фірми.

IV. Висновки

Дослідивши теоретичні аспекти формування конкурентного середовища, ми
можемо зробити такі висновки.

Формування теорії конкуренції є процесом постійного порівняння наукових
пояснень, думок, які розроблені та існують в економіці. Конкуренцію
можна оцінити тільки в порівнянні: монополія і недобросовісна
конкуренція, цінова і нецінова, динамічна і стабільна.

З’ясувати сутність конкуренції, оцінити стан конкуренції на певних
товарних ринках можна за допомогою математичних методів. Для оцінювання
рівня концентрації ринку, монополізації, конкуренції застосовують різні
індекси, які мають форму математичних розрахунків, системи нерівностей:
коефіцієнт нерівності розподілу часток суб’єктів господарювання на
ринку, індекс Гарфінделя — Гіршмана, коефіцієнт концентрації ринку,
коефіцієнт інтенсивності конкуренції тощо.

Важливим методом дослідження конкуренції є моделі — спрощене
відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь та графіків.

Методологічний підхід дослідження конкуренції охоплює певну сукупність
методів економічної науки, які допоможуть усвідомити загальні
закономірності процесу наукового пізнання конкуренції, розкривати її
сутність та особливості. Наукове пізнання конкуренції неможливе без
застосування історичного методу. У своєму розвитку конкуренція пройшла
складний еволюційних шлях удосконалення від простих до складних форм.

Довгий час на вітчизняному ринку переважало використання класичного
інструменту конкурентної боротьби — зниження ціни, а можливості
нецінової конкуренції, зокрема реклами, були обмеженими. Багато
керівників підприємств в Україні ще й нині недооцінюють важливість
реклами для бізнесу, дехто з них вважає, що витрачені гроші на рекламу —
«гроші, викинуті на вітер». Водночас розвинуті країни витрачають
величезні суми грошей на рекламу. Таким чином, конкуренція в економіці
України характеризується великою кількістю унікальних чинників,
урахування яких украй необхідне для реалізації конкурентної політики
держави. Крім таких процесів, як розвиток малого й середнього бізнесу,
формування та успішна діяльність великого бізнесу, глобалізація,
діяльність ринкових інститутів, зміна поведінки підприємств на ринку,
зростання купівельної спроможності населення, на функціонування
конкурентних відносин впливає й інституційне середовище рекламної
діяльності суб’єктів господарювання.

Література

1. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики : підручник / З.М.
Борисенко. — К. : Таксон, 2004. — 704 с.

2. Геєць В. Бажаю подальших успіхів // Конкуренція. Вісник
Антимонопольного комітету України / В. Геєць. — К., 2004. -704 с.

3. Горькова Т. Стратегия конкурентной борьбы в предпринимательстве / Т.
Горькова // Экономист. — 1999. — № 6. — С.66-73.

4. Господарський кодекс України : офіційне видання. — К. : Ін Юре, 2003.
— 344 с.

5. Економічна енциклопедія : у 3 т. / за заг. ред. С.В. Мочерного. — К.
: Академія, 2000. — Т. 1. — 864 с.

6. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В.Д.
Базилевича. — К. : Знання-Прес, 2001. — 581 с.

7. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.
№ 2210-111 // ВВР. — 2001. — № 12. — С. 64.

8. Основы экономической теории : учебник / С.В. Мочерный, В.К.
Симоненко, В.В. Сек-ретарюк и др. ; под общ. ред. С.В. Мочерного. — К. :
Знання, КОО, 2000. — 607 с.

9. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.)
«Шляхи Європейської інтеграції» / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. —
К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. — 416 с.

10. Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 6,
с. 202-206

Похожие записи