Реферат на тему:

Світове господарство як зростаюча суперечлива цілісність

Розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов’язаних
з науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур —
соціально-економічної, регіональної та функціональ-ної. Єдність
світового господарства досягається через розв’язання суперечностей його
різноманітності.

Еволюція світового господарства є невіддільною від інтернаціо-налізації
обміну і виробництва. Ці взаємопов’язані економічні про-цеси
розгортаються у сфері міжнародних економічних відносин, позначаються на
підвищенні ролі різних форм промислової коопе-рації, зростанні
господарської та організаційно-економічної взаємо-залежності різних
країн і міжнародних економічних організацій.

Інтернаціоналізація обміну і виробництва все більше набуває незворотного
характеру, відбиваючи розвиток єдності як національ-них господарств, так
і різноманітних структур у світовому госпо-дарстві, сприяючи розв’язанню
його суперечностей. Відкритістю економіки визначається суспільний
прогрес для всіх держав, а зам-кнутість згубна. У більшості країн процес
відтворення практично неможливий без зовнішніх економічних зв’язків.

Перехідний стан, в якому знаходиться світове господарство, най-повніше
виявляється у процесі соціалізації, що тією чи іншою мі-рою охопив усі
країни. На фоні розгортання цього процесу розви-ваються суперечності
світового господарства. Виваженість сучасного наукового підходу полягає
у визнанні існування суперечнос-тей і поступовому розв’язуванні їх у
процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін
суперечності.

Важливою суперечністю світового господарства є суперечність між країнами
розвиненої ринкової економіки та державами пере-хідної від
централізовано керованої до ринкової економіки. Зазна-чена суперечність
виявляється у різних формах. Наприклад, у той час, коли в розвинених
країнах спостерігається новий виток НТП, пов’язаний зі зростанням
концентрації капіталу, в країнах перехід-ної економіки відчувається
гостра нестача коштів, зокрема на впро-вадження новітніх технологій у
виробництво. За подібних умов конкуренція між двома групами країн стає
більш жорсткою. Од-ним із серйозних теоретичних і практичних питань
залишається подальше поглиблення європейської інтеграції та формування
євро-пейського економічного простору. Ця проблема охоплює не тільки
власне економічну, а й політичну сферу. Участь країн Східної Європи (в
тому числі України) в інтеграційних процесах на континенті по-требує
політичної відповідальності та врахування їхніх національ-них інтересів.
Проте на сьогодні немає глибокого наукового аналі-зу цих проблем, а
також цілісної концепції участі, скажімо Украї-ни, в цих процесах, крім
того, нашаровуються складні обставини державотворення.

У світовій практиці відпрацьовується ефективний механізм за-хисту
регіональних економічних інтересів при одночасній актив-ній взаємодії з
третіми країнами. Це одна з нових тенденцій у розвитку міжнародного
поділу праці, яка певним чином впливає на становище країн перехідної
економіки в світовому господарському середовищі та вимагає від них
пошуку і створення власних меха-нізмів входження у світові ринки.
Створення спільних підприємств, у кращому випадку, дасть можливість лише
наблизитися до світо-вого рівня, але перевершити його можна тільки
завдяки запрова-дженню власних високих технологій. Отже, виникають
завдання, розв’язання яких лежить у площині пошуку оптимального
співвід-ношення процесів внутрішньої трансформації господарства в
краї-нах перехідної економіки з новими тенденціями у
зовнішньоеко-номічній діяльності їх та у світовій економіці.

За всеосяжної кризи, що охопила практично всі країни перехід-ної
економіки, у сфері спільного підприємництва західні партнери відчувають
практичну відсутність серйозних стимулів і реальних умов для великих
капіталовкладень в економіку країн Східної Євро-пи. Проте на Заході
поступово перемагає конструктивний підхід до подолання цієї форми
суперечності. Він полягає у визнанні необ-хідності спільного пошуку
ефективних механізмів розв’язання пе-редусім глобальних
соціально-економічних проблем.

U

Ue

Ue

у її економіки або сприяє діяльності іноземного капіталу (Аргенти-на,
Мексика, Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Тай-вань тощо),
або уникає економічних відносин з ним (Лівія, Гана, Шрі-Ланка тощо), або
юридичне регулює діяльність ТНК (Індія, Бразилія, Єгипет, Нігерія тощо).
Безперечно, що у всіх розглянутих випадках виникають нові суперечності.
Вони, як правило, полягають у тому, що багато країн ринкової економіки,
що розвиваються, во-лодіють незліченними природними багатствами, проте
залишають-ся слабкорозвиненими, оскільки не зуміли вчасно визначити як
свої порівняльні переваги в конкурентній боротьбі на світовому ринку,
так і оптимальні способи (враховуючи залучення іноземних капіта-лів)
використання власних ресурсів. У результаті інвестиції в інду-стріальний
розвиток дають незначний ефект, породжують пробле-ми соціального
характеру. Натомість у країнах Заходу структурна перебудова економіки і
впровадження досягнень НТП зменшують залежність розширеного відтворення
від країн, що розвиваються.

Усередині величезного масиву країн ринкової економіки, що роз-виваються,
також є суперечності. Об’єктивно вони спричинені дією закону
нерівномірності розвитку на рівні світового господарства. Внаслідок
цього спостерігається процес диференціації між цими краї-нами. Однією з
форм вияву процесу диференціації є різний ступінь залучення національних
економік до світового поділу праці, що виз-начається за часткою експорту
в національному доході (експортною квотою). Іншою формою вияву
суперечностей між країнами ринко-вої економіки, що розвиваються, є різні
темпи структурної перебудо-ви економіки, тобто переходу від трудоємних
до капіталоємних і да-лі — до наукоємних галузей. Як правило, різні
країни платять різну соціальну ціну за модернізацію своїх внутрішніх
структур. У той час, як, наприклад, Тихоокеанський економічний регіон
розвивається над-звичайно динамічно, країни, розташовані південніше
Сахари, пере-бувають у стані найглибшої кризи через стагнацію та агонію
тради-ційних господарських структур і практично неспроможні
скориста-тися в масовому масштабі плодами науково-технічного прогресу.

Суперечності між країнами, що переходять до ринкових відно-син, і
країнами з розвиненою ринковою системою пов’язані з тим, що ці групи
країн мають неоднакові умови для ведення економіч-ної конкуренції. Такі
умови склалися внаслідок ослаблення еконо-мічних позицій країн
командно-адміністративної системи, що роз-палася, і посилення панівних
позицій у світовому господарстві США, Японії, Німеччини, Великобританії,
Франції.

Суперечності світового господарства зачіпають усі його струк-тури —
соціально-економічну, регіональну, функціональну. Дія цих суперечностей
переплітається як на національному, так і на суб-регіональному та
глобальному рівнях. Розв’язання зазначених су-перечностей можливе за
умови переростання світового господар-ства в єдиний організм, у якому
розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.

Характер розвитку взаємозалежностей і суперечностей, взає-мозв’язків, що
утворюються у світовому господарстві, впливає на всі складові частини
його. Зміни технічних характеристик і поліп-шення якості продукції,
коливання світових цін на сировину і го-тові вироби, нестійкість у
валютно-фінансовій сфері, загострення енергосировинної та продовольчої
проблем, як і проблем нав-колишнього середовища «та-демілітаризації
тощо, — все це тією чи іншою мірою залежно від значення проблеми
позначається на кож-ному національному господарстві, на економіці
будь-якої групи країн.

До головних закономірностей розвитку сучасного світового госпо-дарства
належать: 1) діалектична єдність відокремлених господарств різних країн,
які відстоюють свої інтереси, вступають у певні міжна-родні економічні
відносини під впливом розвитку тенденції до інтер-націоналізації
господарських зв’язків; 2) нерівномірність розвитку країн як
причинно-наслідковий зв’язок між зростанням концентрації, мо-нополізації
виробництва і загостренням суперечностей; 3) зумовлене новим етапом
науково-технічного прогресу поглиблення міжнарод-ного поділу праці, який
за речовим змістом є фактором удосконален-ня продуктивних сил, зростання
продуктивності суспільної праці, а за суспільною формою — засобом
формування міжнародної залежності, нерівноправності країн; 4) головними
суб’єктами у системі світових господарських зв’язків є ТНК і ТНБ; 5)
посилення впливу держави на світогосподарські зв’язки. За темпами
поступу світові господарські зв’язки випереджають розвиток
внутрішньогосподарських відносин, темпи створення валового національного
продукту.

Похожие записи