Реферат на тему:

Світова економіка

План

1. Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають.

2. Міжнародна торгівля. Торговельний баланс країни. Політика
протекціонізму і лібералізму.

3. Міжнародна валютна система. Валютні курси.

1. Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають

Світове господарство – сукупність національних господарств різних держав
та їх економічних зв’язків. Головним напрямком розвитку світового
господарства в сучасних умовах є міжнародний поділ праці. Він передбачає
пріоритетний розвиток у країнах світу окремих галузей національної
економіки. Кожна з держав підтримує розвиток, як правило, тих галузей, у
яких вона має вищу продуктивність праці й нижчі витрати на виробництво
продукції. Це дає їй певні переваги на світовому ринку.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і
міжнародне кооперування праці.

Міжнародна спеціалізація полягає у поділі національних виробництв,
виділенні у самостійні технологічні процеси, що займаються виготовленням
лише певних продуктів праці як для внутрішніх потреб, так і на експорт.
Під впливом НТР вирішення принципово нових технологічних завдань стало
неможливим без об’єднання зусиль виробників. Тому і розпочався зворотний
процес – кооперації виробників.

Розрізняють два основні види спеціалізації виробництва:

– міжгалузеву;

– внутрішньогалузеву.

Міжгалузева спеціалізація виробництва полягає у виготовленні різними
країнами окремих видів промислової продукції.. З виникненням
транснаціональних компаній і ускладненням технологічних процесів випуску
продукції виникає внутрішньогалузевий поділ праці як новий етап
міжгалузевого. Його суть полягає у випуску різними країнами окремих
видів продукції певної галузі або вузлів, комплектуючих деталей до неї.

Формами прояву внутрішньогалузевої спеціалізації є:

• предметна (виробництво готових видів продукції);

• типорозмірна (створення виробів певного типу і розміру);

• подетальна (виробництво окремих вузлів, комплектуючих чи частин
продукції);

• технологічна (здійснення окремих операцій або технологічних процесів
на території країни);

• наукова (певні напрямки наукових розробок проводять в окремих країнах
із залученням міжнародного капіталу).

Основними напрямками при налагодженні коопераційних зв’язків є:

• здійснення спільних програм;

• спеціалізація за договорами;

• створення спільних підприємств.

Міжнародний поділ праці надає державам, що беруть участь у ньому, певні
переваги:

• держава обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає їй змогу
найраціональніше використовувати свої ресурси і розвивати виробництво;

• країна зосереджується на випуску товарів і послуг, виробництво яких їй
обходиться найдешевше;

• стимулюється розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій,
підвищення якості продукції.

2. Міжнародна торгівля. Торговельний баланс країни. Протекціонізм і
лібералізм як підходи до регулювання зовнішньої торгівлі

Однією з найрозвиненіших форм міжнародного поділу праці є торгівля. Вона
сформувалася з утворенням світового ринку і з поглибленням поділу праці
під впливом НТР розвивається дедалі швидшими темпами і в більших
масштабах. Міжнародна торгівля стала настільки звичним явищем і
невід’ємним атрибутом ринкової економіки держав, що мало хто
замислюється над тим, чому виник і розвивається світовий ринок.
Виділяють такі причини виникнення торгівлі:

• на думку Адама Сміта – це витрати на виробництво різних товарів;

• на думку Давида Рікардо – це принцип порівняльних переваг. Він полягає
в тому, що кожна країна прагне виробляти ті товари, при виготовленні
яких продуктивність праці найвища.

Однією з найголовніших умов участі країни у світовому ринку є
конкурентоспроможність її товарів. Вона визначається порівнянням
характеристик товару із характеристиками товарів-конкурентів.
Визначальними є ступінь задоволення потреб споживачів та ціна. Світові
ціни на товари відображають інтернаціональну (міжнародну) вартість
товару. В основу цих цін покладена базова ціна, яку визначають головні
продавці і покупці продукції на світовому ринку і яка формується у ході
проведення великих операцій з товаром у вільно конвертованій валюті.

Світова торгівля розвивається надзвичайно швидкими темпами. Основні
тенденції розвитку світової торгівлі:

• зміна географічної структури світової торгівлі. Її центри із США
переміщуються в країни Європейського співтовариства (Німеччина,
Франція), Японію та Південно-Східну Азію (Китай, Гонконг, Південна
Корея);

• зростання частки країн, що розвиваються, у структурі світової
торгівлі;

• зміна товарної структури світового ринку. Якщо в XIX ст. у світовій
торгівлі переважали сировина, продовольство, текстильні вироби, то в
сучасний період – промислове обладнання, машини тощо. Частка готових
виробів нині становить понад 70%.

• розширюються масштаби торгівлі науково-технічною продукцією:
ресурсозберігаючими технологіями, ліцензіями, ноу-хау та ін.

Усі зовнішні розрахунки держави утворюють її торговельний баланс.
Протягом року в ньому враховують усі кошти, одержані за експортовану
продукцію, і витрачені на придбання за кордоном товарів та послуг.
Порівнюючи всі ці витрати і надходження, отримують експортно-імпортне
сальдо.

Якщо держава отримує за експортовані товари більше коштів, ніж витрачає
на оплату імпортних, то вона має позитивне (активне) сальдо
торговельного балансу. Якщо ж витрати перевищують надходження, то сальдо
буде негативним (від’ємним). Позитивний торговельний баланс свідчить про
силу економіки країни, конкурентоспроможність її товарів, а від’ємний –
навпаки, про слабкість економіки.

Регулювання зовнішньоекономічних відносин здійснюється за допомогою
комплексу спеціальних заходів, які можна розділити на дві основні групи:

– економічні;

– адміністративні.

До економічних засобів належать митні збори і тарифи, імпортні депозити,
до адміністративних – квоти на товари і послуги, які ввозять з-за
кордону, системи дозволу (ліцензії) і заборони (ембарго) на імпорт або
експорт, специфічні технічні вимоги до товару.

На відміну від економічних, адміністративні засоби порушують ринковий
механізм, скорочуючи асортимент товарів і фактично примусово вирішуючи
проблему вибору товару споживачем на користь місцевої продукції.

Якщо держава у зовнішній торгівлі застосовує різноманітні бар’єри для
захисту своїх виробників від конкуренції з боку закордонних фірм, то
кажуть, що вона проводить протекціоністську політику.

Розвинені індустріальні держави (Канада, країни ЄЕС) і деякі з
постсоціалістичних країн, зокрема Естонія, проводять ліберальну
зовнішньо-торговельну політику. Вона характеризується практично повною
відміною різноманітних тарифних бар’єрів та обмежень.

3. Міжнародна валютна система. Валютні курси

Основою міжнародної валютної системи є валюта. Термін “валюта”
використовують у кількох значеннях:

– національна валюта – грошова одиниця певної країни (долар США,
японська єна, французький франк) або той чи інший її тип ( золота,
срібна, паперова, електронна);

– іноземна валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні
засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовують у
міжнародних розрахунках;

– міжнародна (реґіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб платежу:
СДР – спеціальні права запозичення, євро.

Валюту поділяють на вільноконвертовану, частково конвертовану,
неконвертовану.

Конвертованість валюти – це можливість її обміну (конвертації) на валюти
інших країн або золото за офіційно встановленим паритетом (курсом).

Вільноконвертованими або повністю оборотними є валюти країн, де
відмінено всі валютні обмеження як для резидентів (фізичних та юридичних
осіб цієї країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і
юридичних осіб). Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку
іноземну валюту (долар США, швейцарський франк, канадський долар та
ін.).

Частково конвертованими або частково оборотними є валюти країн, що
відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для
нерезидентів. До них належать валют більшості європейських держав.

Неконвертованими або необоротними є валюти країн, що повністю зберегли
валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і для
нерезидентів. Це валюти залежних і економічно слабких країн, які
здебільшого прикріплені до валют колишньої метрополії.

Валютний ринок – це складний економічний механізм, що забезпечує купівлю
та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Суб’єктами
валютного ринку є:

– фірми, організації та окремі особи, які займаються
зовнішньоекономічною діяльністю;

– комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують
обслуговування зовнішніх зв’язків;

– державні установи.

Основну роль серед суб’єктів валютного ринку відіграють центральні банки
та казначейства різних країн.

Валютний курс – це кількісне співвідношення обміну однієї національної
грошової одиниці на грошові одиниці іншої країни.

Основними чинниками, що впливають на динаміку курсу валюти, є:

– рівень інфляції у країні й за кордоном;

– рівень реальних процентних ставок у країні та за кордоном. Вищі
процентні ставки у країні порівняно з іншими країнами призводять до
зростання курсу її валюти. Вищі процентні ставки у країні означають, що
резиденти інших країн прагнуть купувати акції, облігації та інші
фінансові активи цієї країни;

– темпи зростання продуктивності праці в країні й за кордоном;

– валютно-курсові сподівання та спекуляції.

Країни використовували три системи валютного курсу:

1) фіксовані валютні курси за золотого стандарту;

2) регульовано-фіксовані у Бреттон-Вудській системі;

3) кероване плавання валютного курсу у нинішній валютній системі.

Золотий стандарт передбачав фіксований валютний курс. Золотий стандарт
як валютну систему характеризують такі ознаки:

— у грошовому обігу обов’язково перебувають золоті монети. Всі інші види
грошей розмінюються на золото за номіналом.

— Золото вільно ввозять у країну і вивозять з неї.

— Країна встановлювала вміст своєї грошової одиниці, який не змінювався
десятиліттями.

— Підтримувалося жорстке співвідношення між запасом золотав країні та
внутрішньою пропозицією грошей.

— В основі валютного курсу лежав монетний паритет.

Регульовано-фіксовану систему утворено у 1944 р. на міжнародній
конференції союзних держав у американському місті Бреттон-Вудсі. Цю
систему часто називають Бреттон-Вудською. Для регулювання валютних
відносин між країнами було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Бреттон-Вудська валютна система була характерна такими ознаками:

1) кожна країна член МВФ встановлювала золотий вміст своєї грошової
одиниці, що визначало номінальний паритет валют, а відтак і валютний
курс;

2) кожна країна зобов’язувалася незмінно дотримуватися встановленого
курсу своєї валюти щодо валюти будь-яких іншої країни;

3) країни-учасниці втратили право на необмежену кількість девальвації.
Девальвацію можна було провести тільки з дозволу МВФ.

Кероване плавання валютного курсу (нинішня валютна система) було
прийнято у січні 1976 р. в м. Кінгстон (Ямайка) на нараді країн-членів
МВФ. Ямайська валютна система має такі основні ознаки:

1) повна демонетизація золота і скасування національного золотого
паритету та офіційні ціни на золото. Золото стало звичайним товаром,
ціна на який формується залежно від попиту на нього і його пропозиції.

2) Запровадження плаваючого валютних курсів. У режимі безпосереднього
вільного плавання перебувають валюти промислово розвинутих країн.

3) Розширено коло резервних валют. Нині цю роль виконують, крім США,
японська єна, швейцарський франк, євро. Економісти-теоретики ще не
дійшли спільної думки щодо майбутнього цієї системи і її ефективності.

Література:

1. Борисов Е. Ф. Основы экономики: Учебник для студентов средних
специальных учебных заведений.– М.: Юристь, 1998.– 336 с.

2. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової .– 2-ге
вид., доп. і перероб.– К.: А.П.Н., 2000.

3. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.:
Вища шк. – Знання, 1998.

4. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О.
Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352
с.: іл.

5. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г
Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999.

6. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов
н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с.

7. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред.
В. Д. Камаева. – 5-е изд., перераб. и доп.– Гуманит. изд. центр ВЛАДОС,
1999. – 630 с.: ил.

8. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія принципи,
проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. 13-е видання. Пер. з
анг. – Л.,: Просвіта, 1999.– 650 с.

9. Козырев В. М. Основы современной экономики: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 1998. – 368 стор: ил.

10. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний.
Учебное пособие.– М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с.

11. Моя економіка: Підруч. для уч. 8 – 9 загальноосвіт. навч. заклад. з
поглибл. вивч. економіки та для уч. 10 кл. загальноосвіт. і гуманіст.
профілів/ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є.
Тимченко. – К.: А.П.Н., 2002. – 320 с.

12. Основи економічних знань: Навч. посіб./ А. С. Гальчинський, П. С.
Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов.– К.: Вища шк., 2002
– 543 с.: іл.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / А.
А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова; За ред. А. А
Григорука, М. С. Палюха. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. –
Тернопіль. 2002.– 304 с.

14. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г.
Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001.– 606 с.:
іл.

15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ.–1993.– 496 с.

16. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: власть. Право.
Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торговля.
Реклама. Преступность: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 1999. – 544 с.
(Экономика. Финансы. Право.)

17. Современная экономика: 100 экзаменационных ответов
(экспресс-справочник для студентов вузов). Ростов н\Д: Издательский
центр “МарТ”, 2000.

18. Чухно А. А., Єщенко П. С., Климко Н. Г. та ін. Основи економічної
теорії: Підручник. За ред. А.А. Чухна – К.: Вища шк., 2001, С. –
145-150.

Похожие записи