Реферат на тему:

Сутність і еволюція грошей

Зміст

1. Розвиток форм вартості і сутність грошей.

2. Функції грошей.

Список літератури.

Проста, одинична або випадкова форма вартості

Насамперед потрібно сформулювати ознаки грошей. Вони повинні мати
загальне (суспільне) визначення, слугувати засобом збереження вартості і
на цій основі використовуватися як посередник при обміні товарів і
послуг.

Грошова форма вартості — результат тривалої еволюції мінової вартості.
Перш ніж виникли гроші, мінова вартість кілька разів змінювала свою
форму. Історично першою була проста, одинична або випадкова форма
вартості:

1 лантух збіжжя (товар А) = 1 сокирі (товар В).

Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі В, тому
товар А перебуває у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну
роль, оскільки служить виразом вартості товару А, протистоїть йому як
еквівалент, тому другий товар В перебуває в еквівалентній формі
вартості.

Проста, одинична або випадкова форма вартості — це така форма, за якої
одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає інший
товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. Якщо поміняти товари
А і В місцями, суть цієї форми вартості не зміниться.

Аналіз простої, одиничної або випадкової форми вартості свідчить, що
вартість тут не може бути виражена безпосередньо в робочому часі.
Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередковано, через
вартість іншого товару. В самому факті прирівнювання у певній міновій
пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх подібність.

Повна або розгорнута форма вартості

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема відокремлення скотарства від
землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся
перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він
знаменував також перехід від простої, одиничної або випадкової форми
вартості до повної або розгорнутої, яку можна виразити так:

У результаті регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого
характеру. Оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін
між общинами (тобто колективний обмін) з розкладом первіснообщинного
ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на
певні обмеження. Наприклад, власник шкури тварини міг придбати зерно
лише у тому разі, якщо вона не була йому необхідна. Тому обмін одного
товару на інший нерідко був неможливий, вартість кожного товару не
набувала остаточного, загальноприйнятого вираження. Для цього був
потрібен товар, який мав би споживну вартість для всіх членів
суспільства. У складнощах безпосереднього товарообміну знаходили свій
зовнішній вияв внутрішні суперечності між товаром і товарним
виробництвом, між споживною вартістю і вартістю, між конкретною й
абстрактною працею.

Загальна форма вартості

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення
кола обмінюваних продуктів привели до стихійного виділення товару, на
який обмінювалися всі інші товари. Цей обмін здійснювався не лише для
того, щоб придбати певний товар для власного споживання, а й для того,
щоб обмінювати його на всі інші товари. Із зміцненням такого становища
всі товари, що вироблялися, почали виражати свою вартість в єдиному
товарі, який унаслідок цього перетворився на загальний еквівалент, тобто
мав властивість загальної обмінюваності. Закономірний характер його
появи зумовлений тим, що обмін перетворився на постійну життєву потребу.
Розгорнута форма вартості перетворюється на загальну:

Загальна форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, які
перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що
перебуває в еквівалентній формі вартості. Тут багатьом товарам у
відносній формі вартості протистоїть один загальний еквівалент, у
споживній вартості якого виражають вартість усіх інших товарів.
Абстрактна суспільна праця, що міститься у всіх товарах, виражається в
одному і тому самому виді конкретної приватної праці.

Загалом потреба в загальному еквіваленті зумовлена тим, що на певному
етапі розвитку продуктивних сил, коли обмін стає регулярним явищем і
визначає умови життя певної частини виробників, розширення масштабів
товарного виробництва загострює внутрішні суперечності товару, які
розв’язуються через появу грошей. На цьому етапі розвитку виробництва й
обміну роль загального еквівалента ще не була закріплена за певним
товаром. На різних етапах історичного розвитку, у різних країнах і
місцевостях роль загального еквівалента виконували найрізноманітніші
товари. Це були переважно продукти масового виробництва, що відігравали
вирішальну роль в економіці цих народів. Наприклад, у давніх греків роль
загального еквівалента виконувала худоба, хутро і шкіра — у
скандинавських народів, чай — у Монголії, сіль — у Судані й Абіссінії.
На Русі тривалий час функцію загального еквівалента виконувало хутро
куниць.

Грошова форма вартості

У процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну
відбувся перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і
відповідно — від загальної форми вартості до грошової.

Відмінність загальної і грошової форм вартості полягає не в тому, який
саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась
ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то здійснюється перехід до
грошової форми вартості, яку можна виразити так:

Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років
до н. е., стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому
передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль
товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом.

Перші золоті монети запровадив лідійський цар Плес (VII ст. до н. е.).
Слово «монета» вперше з’явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е.,
в Римі при її храмі (Юнони Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох
століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке згодом
поступилося місцем золоту. Тривалий час у різних країнах використовували
обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене
кількісне співвідношення. Так, англійська грошова одиниця фунт
стерлінгів раніше була повновагим фунтом срібла, про що свідчить її
назва. Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане в основних
країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше — в Німеччині, в Росії
золота валюта була запроваджена реформою 1897 р.

Сутність грошей

Зрештою саме золото стало виконувати роль грошей, це пояснюється тим, що
завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність,
компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше
для виконання суспільної функції загального еквівалента. З появою
грошової форми вартості товарний світ розпадається на товар і гроші —
зовнішню протилежність, в якій виражається внутрішня суперечність товару
— суперечність між споживною вартістю і вартістю.

Перехід від однієї форми вартості до іншої відбувається в результаті
поглиблення суперечностей товарного виробництва й обміну. Такий перехід
означає істотні зміни у формі вартості, а разом з тим і в суспільній
формі товару. Свого часу золото було звичайним товаром. Після
виокремлення з товарного світу золото як гроші перебуває завжди у стані
еквівалентної форми вартості. А це означає, що в його споживній вартості
виражається вартість усіх інших товарів; затрачена на його виробництво
конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної праці; затрачена
на його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної
праці. Грошовий товар, крім своєї звичайної споживної вартості, набуває
додаткової

споживної вартості, пов’язаної з його суспільною функцією. Завдяки своїм
природним властивостям золото слугує матеріалом для виготовлення
ювелірних виробів, протезування зубів тощо. Як гроші золото має загальну
споживну вартість — здатність обмінюватися на всі інші товари і тим
задовольняти будь-які потреби його власника. Аналіз розвитку форм
вартості показує, що гроші — це категорія товарного виробництва і
товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні
виробничі відносини між товаровиробниками щодо обміну продуктами праці
через ринок. У грошах як загальному еквіваленті безпосередньо втілено
суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати
й отримані результати. Визначення грошей як особливого товару, що
служить загальним еквівалентом, розкриває не всю суть цієї категорії, а
лише її найважливіший бік. Суть грошей розгорнуто і системно втілюється
в їх функціях.

Функції грошей

В економічній теорії щодо грошових відносин склався неоднозначний підхід
до визначення функцій грошей. Д. Рікардо віддавав перевагу функції
грошей як засобу обігу: «Гроші є товаром,.. .що служить загальним
засобом обміну». К. Маркс аргументував існування п’яти функцій грошей —
міри вартості, засобу обігу, нагромадження і платежу, а також світових
грошей. У підручниках з економіксу вказується, що гроші виконують
функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження. Окремі
автори визначають гроші як засіб нагромадження.

Міра вартості

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найглибшою сутністю виступають в
обігу товарів як засіб реалізації вартості цих товарів, то цілком
логічною є теза, що вихідною й водночас центральною у системі грошових
відносин є функція міри вартості. Вона полягає у тому, що вартість усіх
товарів виражається в грошах, оскільки у товарах і грошах втілено
абстрактну працю, причому певну її кількість. Тому за допомогою грошей
порівнюється вартість різних товарів. Вартість товару, виражена у
грошах, є його ціною. Цю функцію гроші виконують як уявні в думках або
ідеальні гроші. Інакше кажучи, власник товару перш ніж продати товар
прирівнює його до певної кількості золота, тобто визначає ціну. Але це
не означає, що гроші роблять товари порівнянними. Основою порівнянності
товарів є уречевлена у них суспільна праця.

Оскільки на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість
праці, то їх вартість виражається у різних кількостях золота. Вагова
кількість металу, прийнятого у певній країні за грошову одиницю, є
масштабом цін. Він слугує для вимірювання різних кількостей золота, його
маси, а золото як міра вартості служить для вимірювання вартості всіх
інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для
зручності вираження цін різних товарів грошову одиницю у свою чергу
поділяють на рівні кратні між собою частини. Наприклад, гривня
поділяється на 100 копійок, долар США — на 100 центів, єна — на 100
сенів і т. ін.

Початкові грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов’язані з
певною вагою благородних металів. Однак з часом масштаб цін усе більше
відривається від справжньої ваги благородного металу у грошовій одиниці.
Це зумовлено тим, що з переходом від срібла до золота як грошового
металу і витіснення золотом срібла у функції міри вартості стара назва
залишилася, хоча вона вже означала не фунт срібла, а значно меншу
кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла. Також
причинами цього є «псування» монет державною владою через зменшення їх
золотого вмісту, зношування монет та ін.

Ціна товару за умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від
вартості товару і, по-друге, від вартості золота. Вона перебуває у прямо
пропорційній залежності від вартості товару й обернено пропорційній —
від вартості золота.

Засіб обігу

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують,
по-перше, не ідеальні, а реальні гроші, по-друге, повноцінні та
неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час
переходять з рук у руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то
можна використовувати і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування
в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони
продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, тобто як повноцінні
гроші. З огляду на це в багатьох країнах почали випускати неповноцінні
гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, «псувати» монети. Згодом
з’явились паперові гроші.

Поява прообразу паперових грошей припадає на І тис. до н. е. Тоді у
Китаї з’явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів, усі білі олені
перебували тоді у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник
Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної на драглі
внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних
пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну
спроможність і були обов’язковими до приймання.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу й
обробки), а тому, як і неповноцінні монети, є символом вартості.
Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у
законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.
Оскільки гроші — це такий особливий товар, на який можна купити
будь-який інший, вони стають загальним втіленням суспільного багатства,
що товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Засіб нагромадження

Гроші виконують також функцію засобу нагромадження, або збереження
вартості (утворення скарбів). Золото легко випадає з обігу, утворюючи
скарб і зберігаючи (консервуючи) свою вартість, і так само легко у разі
потреби повертається в обіг. За умов товарного виробництва значна
частина металевих грошей, що перебуває у формі скарбу, надходить в обіг,
а інша частина—залишає його. Крім того процес виробництва зумовлює
необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери
обігу, адже кожен товаровиробник для придбання засобів і предметів праці
має назбирати достатню суму грошей, а тому тією або іншою мірою він
виступає нагромаджувачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не
тільки золото або срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди
суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних
металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних
грошей.

Засіб платежу

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші
виступають засобом сплати боргового зобов’язання, виконують функцію
засобу платежу. Продаж товарів у кредит означає відстрочення плати за
нього. У такому разі гроші виконують свою роль ідеально, як міра
вартості. Продавець стає кредитором, а покупець боржником. Засобом обігу
у таких відносинах є вексель, тобто торгове зобов’язання, здатне до
настання строку платежу виконувати роль грошей. Вексель виписується на
спеціальному вексельному папері, у його тексті зазначається місце і час
видачі, кому і ким виданий, термін і сума платежів. Вексель скріплюється
іменним підписом векселедавця (боржника), кредитор зветься
векселедержателем. Комерційна угода, за якою виникає таке грошове
зобов’язання, у векселі не зазначається. Векселі нарівні з грошима
використовуються для взаємних розрахунків, виконують функції засобу
обігу і засобу платежу. Векселедержатель може розраховуватися із своїм
кредитором за допомогою одержаного векселя, поставивши на ньому свій
іменний підпис. Векселі переходять з рук у руки і продовжують вексельний
обіг. Однак вексель ще не може служити загальним засобом вираження
суспільної праці, затраченої на виробництво товарів. Він виражає
відносини окремих товаровиробників. Межі вексельного обігу дуже вузькі,
оскільки кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не
викликає сумнівів. Поглиблення суспільного поділу праці і розширення
товарних відносин між виробниками передбачає, що кредит може бути надано
будь-якій особі. На допомогу приходять банки, які виникли у
середньовіччі. Банки скуповують звичайні векселі і розплачуються
банківськими векселями, що мають назву банкнот — банківських білетів,
тобто кредитних грошей. Тому замість звичайних векселів випускаються
банківські, і векселедавцем є не окрема особа, а банк.

Світові гроші

В обігу між різними країнами гроші виконують функцію світових грошей,
яку може виконувати лише золото. У цьому разі гроші, за словами К.
Маркса, скидають із себе національні мундири. У функції світових грошей
золото має потрійне призначення:

• функціонує як загальний міжнародний платіжний засіб. У світовій
торгівлі розрахунки здійснюють переважно за допомогою заліку боргових
зобов’язань банками; якщо платежі країни перевищують її надходження, то
вона вивозить золото як засіб платежу;

• є загальним купівельним засобом, коли країна негайно оплачує товари
золотом;

• є загальним втіленням суспільного багатства.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують у разі оплати
міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання
країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо). Як загальне втілення
суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли
багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переказуванні
підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх
позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує
певного запасу золота, тому золото у вигляді скарбу одночасно є
резервним фондом світових грошей.

Список використаної літератури

Андреев Б. Ф. Системный курс экономической теории: микроэкономика,
макроэкономика. — Л.: Лениздат, 1998. — 574 с.

Аникин А. В. Юность науки. — М.: Политиздат, 1985. — 367 с.

Бартенев С. А. Экономические теории и школы (история и современность). —
М.: БЕК, 1996. — 352 с.

Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ,
2001. —328с.

БоддиД., Пэйтон Р. Основы менеджмента. — СПб., 1999.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория: вопросы — ответы. — М.: Инфра-М,
2000. — 196 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання
третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наук, думка, 1994. — 244 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Економічний словник. — К., 1973.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Ленин В. И. Империализм как высшая стадия капитализма // Поли. собр.
соч. — Т. 27.

Лукашевич Л. М. Україна: історико-економічний огляд. — К.: МАУП, 1997. —
208 с.

Похожие записи