Реферат на тему:

“Суть, структура та види цін”

1. Суть ціни

Ціна — багатофункціональне економічне явище, ведуча ринкова категорія.
Зміна ціни часто спричиняє за собою найсерйозніші соціальні, економічні,
а також політичні наслідки. Тому у всебічній і об’єктивній інформації
про ціни, в глибокому аналізі закономірностей і тенденцій їх зміни
зацікавлене все суспільство, а не тільки владні структури і маркетингові
служби.

Ціна — сума грошей, що сплачується за одиницю товару, еквівалент
обміну товару на гроші.

Ціни, процеси їх утворення і зміни являють собою предмет статистичного
дослідження. Статистика цін — самостійний блок, що входить як складова
частина в статистику ринку і відповідно в соціально-економічну
статистику. Тому в органах державної статистики сформована самостійна
служба статистики цін. Склалися вже і альтернативні служби статистики
цін.

Суть ціни, її економічна природа виявляються в подвійній ролі, яку грає
ціна на ринку. Вона виступає як:

— індикатор, що відображає політику і кон’юнктуру ринку
(співвідношення попиту і пропозиції, торговий і економічний ризик.,
кредитно-фінансову ситуацію, міру конкурентності на ринку

— маркетинговий регулювальник ринку, за допомогою якого
здійснюється вплив на попит і пропозицію, структуру і місткість ринку,
купівельну здатність гривні, оборотність товарних запасів і т. д. В
якості регулювальника ціни дозволяють обмежувати споживання ресурсів і
є мотивацією для виробництва.

Ринкова ціна виконує різні функції. Ціна — це посередник і вимірник при
обміні товарів на гроші. Ціна — важливий показник кон’юнктури ринку,
чинник рівня, структури і співвідношень попиту і пропозиції,
територіального розміщення виробництва. Ціна — інструмент утворення
прибутку і управління ефективністю, чинник оподаткування. Ціна — це
головна складова інфляційних процесів, засіб впливу на інвестиційну
політику (підвищення цін часто веде до зростання привабливість
інвестицій). Ціна — могутній чинник рівня життя населення, що впливає на
ринок труда, об’єм і структуру споживання, рівень реальних прибутків
різних соціальних груп. І нарешті, ціна — це знаряддя конкурентної
боротьби.

2. Види цін

Ціни класифікують у різних напрямах.

По сферах товарного обслуговування:

— оптові ціни, по яких підприємства реалізовують у великих об’ємах
продукцію промислово-технічного і споживчого призначення (між галузями
всередині оптової сфери і з оптової в роздрібну). При наявності
розгалуженої мережі споживання товару оптимізувати продаж дозволяють
посередницькі оптові фірми або організації (постачальницько-збутові
організації, товарні біржі). При відсутності потреби в посередниках
постачальники і споживачі встановлюють прямі господарські зв’язки;

— роздрібні ціни, по яких товари реалізовуються кінцевому споживачеві
(в основному населенню) в обмеженій кількості;

— закупівельні ціни, по яких держава купує продукцію у
сільськогосподарських підприємств (фермерів);

— ціни і тарифи на послуги. Тарифи можуть відноситися до сфери оптової
торгівлі (наприклад, вантажні транспортні тарифи, фрахт) і роздрібної
(пасажирські тарифи).

За способом відображення транспортних витрат:

— ціни франко-відправлення (на товари обмеженого виробництва і
розгалуженої мережі споживання), що включають транспортні витрати до
пункту магістрального транспорту (порту, залізничної станції), витрати
на інший шлях покриває покупець;

— ціни франко-призначення, що включають транспортні витрати до пункту
призначення.

За формами продажу:

— контрактні (договірні) ціни — ціни фактичної домовленості між
продавцем і покупцем;

— біржові котирування — це рівень ціни товару, що реалізовується через
біржу. Ціна біржового товару складається з біржової котировання і
надбавки (знижки) за якість, віддаленість від місця постачання;

— ціни ярмарків і виставок (часто пільгові);

— аукціонні ціни, що відображають хід продажу на аукціонах (розрізняють
стартові ціни і продажні).

Аукціони (публічні торги) бувають трьох типів:

1. З підвищенням ціни (товар продають по ціні, найбільш високій із
запропонованих покупцями);

2. Вейлінгові торги (ціна пропозиції найвища, на екрані-циферблаті
стрілки мають зворотний хід, покупець натисненням кнопки визначає
влаштовуючу його ціну);

3. З подачею заявок в запечатаних конвертах, при цьому відсутня
можливість порівняння із запитами інших покупців.

По стадіях продажу:

— ціни пропозиції (ціни продавця, або стартові), по яких продавець бажає
продати товар. Як правило, це верхня межа діапазону можливих цін цього
товару (за винятком аукціонних і цін підряду), яка коректується в ході
переговорів з покупцем. Для деяких товарів (машин, обладнання) ціни
пропозиції — єдине джерело інформації про рівень цін на ринку;

— ціни попиту, по яких покупець зацікавлений придбати товар;

— ціни реалізації (операції, продажу, купівлі) — фактичні, або
номінальні, ціни. Їх потрібно відрізняти від реальних, співвіднесених з
рівнем прибутку суспільства або загальним рівнем цін.

По мірі регулювання:

— жорстко фіксовані (основний тип цін в умовах адміністративно-командної
економіки);

— регульовані (допускаються зміни в певних межах, встановлюються
державою, як правило, на продукти підвищеного соціального призначення);

— вільні (не схильні до прямого втручання, формуються відповідно до
кон’юнктури ринку).

По мірі стійкості у часі:

— тверді: встановлюються при укладенні договору на весь термін дії;

— жваві: зафіксована в договорі ціна міняється в момент постачання, якщо
змінилася ринкова ціна товару, встановлена по обумовленому в контракті
джерелу;

— що ковзають: в договорі встановлюється початкова ціна і обмовляється
порядок (формула) внесення поправок у разі зміни вартості ціноутворюючих
чинників. Змінні ціни застосовуються до товарів, що вимагають тривалого
терміну виготовлення;

— з подальшою фіксацією: в договорі визначаються умови фіксації і
принцип визначення рівня ціни: періодичність фіксації, база фіксації,
терміни узгодження і здійснення фіксації.

Як базова ціна, орієнтир для внесення поправок або фіксації рівня ціни
при висновку операції використовуються:

1. Розрахункові ціни, які влаштовуються постачальником для кожного
конкретного замовлення з урахуванням його технічних і комерційних умов;

2. Довідкові ціни, що публікуються в довідниках, каталогах, періодичних
виданнях. Як правило, це середні ціни фактичних операцій за певний
період, експертні оцінки, біржові котировання, ціни пропозицій великих
фірм і

3. Ціни прейскурантів і цінників. Прейскуранти випускаються, як правило,
виробником для готових виробів, розсилаються клієнтам, включають ціни
для кінцевих користувачів, стабільні знижки в розрізі всієї або частині
товарної номенклатури фірми. При необхідності частої зміни цін
прейскуранти доповнюються вкладишами з коефіцієнтами змін.

Крім перерахованих виділяють і інші види цін, наприклад:

— трансферні (внутрішньофірменні — для обміну між цехами одного
підприємства, дочірніми фірмами, закордонними філіали, конфіденційні);

— світові (виступають як умовна середня вартість товарів, що
реалізовуються в декількох країнах, на практиці, як правило, модальні,
тобто ціни окремих країн — основних виробників товару).

Базовий, або встановлений, рівень ціни може бути скоррегований різними
видами знижок (націнок). Найбільше поширення отримали наступні:

— знижки за оплату готівкою;

— сезонні знижки за купівлю поза сезоном;

— знижка за кількість або серийність при купівлі кількості товару, що
збільшується в порівнянні із зазделегідь визначеним;

— знижка за оборот (бонусна) по певній шкалі в залежності від обороту,
досягнутого протягом узгодженого сторонами терміну;

— дистриб’юторські і ділерський знижки постійним посередникам по
збуту;

— постійним клієнтам за «вірність»;

— сконто — за попередню оплату;

— спеціальні знижки на пробні партії і замовлення;

— знижки за повернення раніше купленої у цієї фірми застарілої моделі
(або знижки при обміні на модернізовану модель);

— знижки при продажу потриманих товарів;

— експортні знижки іноземним покупцям зверх знижок, що
надаються на внутрішньому ринку;

— знижки за втрати при усиханні, сортуванню, за підвищену кількість
бруду (сухофрукти), втрати рідких товарів при транспортуванні,
випаровуванні (молоко в цистернах), трудновидаляємі залишки (мед),
надмірний зміст вологи (бавовна, вовна);

— надбавка за індивідуальність замовлення;

— надбавка за підвищену якість;

— надбавка за розстрочку платежу;

— надбавка за додаткові послуги;

— націнки за упаковку, тару.

В умовах розвиненого ринку основним видом цін є вільні від жорсткого
регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу.
Вироблення цінової стратегії насамперед залежить від цілей,
переслідуємих фірмою на ринку. Це, як правило, максимізація прибутку або
частки на ринку, досягнення стабільного положення. У процесі
ціноутворення враховуються такі чинники, як попит (закон попиту, цінова
еластичність попиту, психологічне сприйняття ціни), повні і граничні
витрати, ціни і можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу
товароруху, законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.

Вільна калькуляція ціни не означає її повної стихійності і
неприборканість. У більшості розвинених країн світу на різних етапах
економічного розвитку проводилася політика поєднання регульованих і
вільних цін. Наприклад, в Німеччині і США тільки в 70-х роках були
відмінені вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між
промисловістю і торгівлею) ціни, постійно знижується роль цін, що
рекомендуються (торгові фірми можуть дещо змінювати рівень цін, що
пропонується виробником при постачанні).

Зниження частки фіксованих цін супроводиться зростанням ефективності
економічного (податкового) регулювання цін. ПДВ використовується більш
ніж в 40 країнах світу (в 17 членах ЄЕС) і вважається ефективною формою
оподаткування завдяки універсальності, стимулюванню зростання прибутків,
а не витрат. У Франції, наприклад, з 1989 р. діють три ставки ПДВ:

5,5% — на товари і послуги першої необхідності;

18,6% — на всі товари і

28% — на предмети розкоші, алкоголь, тютюн.

По угоді в рамках ЄС надалі залишаться тільки дві ставки — нормальна і
знижена. Крім того, від сплати ПДВ звільняються дрібні підприємства,
деякі види добродійної діяльності, пільги по ПДВ мають підприємства, що
випускають продукцію соціального характеру і що інвестують науку.

Крім економічного регулювання цін широко застосовується система
адміністративних (законодавчих) заходів. Порушники зазнають судового
покарання у вигляді штрафу або в’язничного висновку. Наприклад, в США
законодавче заборонені цінові угоди між виробниками, оптовою і
роздрібною торгівлею, контролювання виробниками і оптовиками роздрібних
цін на свої товари. У Австрії міністр економіки встановлює або верхня
межа цін соціально значущих товарів і послуг, або «ножиці» цін.
Контроль здійснюють місцеві органи самоврядування і «соціальні
партнери» (профспілки і інш.). У Франції широко застосовуються
зобов’язання між фінансовою адміністрацією і конфедераціями підприємств,
визначальні граничні рівні або індекси цін на деякі товари, поліпшення
якості як умова зростання цін на нову продукцію і т. д. Для посилення
контролю держава субсидує асоціації споживачів. Контроль посилюється при
загостренні інфляції (наприклад, в 1980-1981 рр., коли інфляція досягала
10 %).

Під час процесу перехідної економіки виникає інфляція.

3. Структура ціни

Структура ціни являє собою відсоткове відношення окремих складових
елементів ціни в загальному її рівні. Тобто структура ціни характеризує
питому вагу її елементів у ціні товару. Так, ціна товару з ПДВ становить
120 %, а собівартість відносно до ціни складатиме, наприклад, 57,7 %,
прибуток — 25,3 %, ПДВ -20%.

Функції оптової закупівлі, збереження та продажу продукції
споживачам-підприємствам або роздрібним продавцям виконують
постачальницько-збутові, заготівельні підприємства, оптово-закупівельні
фірми, торгово-закупівельні підприємства, підприємства оптової торгівлі.
Всі перераховані суб’єкти сфери обігу несуть відповідні витрати на
закупівлю товарів та їх реалізацію. Покриття всіх витрат при оптовій
торгівлі здійснюється за допомогою постачальницько-збутових націнок.

Якщо підприємства-виробники відпускають продукцію за вільною відпускною
ціною, то постачальницько-збутові націнки також встановлюються
самостійно суб’єктами оптової ланки із врахуванням попиту, що склався, і
пропозиції на відповідному товарному ринку, а також якості і споживчих
властивостей продукції, товарів.

Якщо на продукцію і товари діють регульовані торгівельні націнки,
підприємства торгівлі використовують торгову націнку встановлених
розмірів.

Органи виконавчої влади України встановлюють і регулюють розміри
торгових націнок на ціни на продукти дитячого харчування, лікувальні
засоби і вироби медичного призначення, націнки на продукцію, що
реалізується через заклади громадського харчування при середньо-освітніх
школах, середніх спеціальних та вищих учбових закладах, а також на
продукцію і товари з обмеженим строком ввезення. Так, граничні
торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного
призначення, зазначені в переліку вітчизняних та імпортних лікарських
засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають
державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу,
встановлюються на рівні не вище 35 % оптової ціни виробника (митної
вартості), а на ті, що придбаються державними та комунальними закладами
охорони здоров’я за бюджетні кошти — на рівні не вище 10 % оптової ціни
виробника (митної вартості)

У загальній системі цін роздрібні ціни на споживчі товари посідають
найважливіше місце. Вони визначаються пропорційно обміну споживчих
товарів на доходи населення і тому істотно впливає на сферу розподілу і
обігу, а також формують пропорції, що складаються між попитом і
пропозицією, визначають рівень життя населенню.

Одним з елементів роздрібної ціни товару є торговельна націнка
(надбавка), яка визначає, по суті, ціну послуги торгівельного
підприємства під час реалізації товарів. Цю частину ціни торговельні
підприємства в умовах ринкової економіки формують самостійно, якщо їх
державне регулювання відсутнє.

Існує велика відмінність між підходами до формування цін торговельного
підприємства і підприємства-виробника:

— у загальному розмірі ціни торговельна націнка станови 10- 20 %, тобто
основну частину ціни формує виробник. Тому торговельне підприємство
мусить орієнтуватися на цінову політику виробника, оскільки він визначає
ціну на виріб;

— оскільки питома вага торговельної націнки в роздрібній ціні виробу
незначна, торговельне підприємство обмежене щодо зміни ціни. Його цінова
політика має більш жорсткий характер, а більшість цінових стратегій воно
взагалі не може застосовувати саме стосується запровадження різних
цінових знижок.

Отже, торговельне підприємство прагне встановити такий рівень
торговельної націнки, який забезпечував би відшкодування витрат обігу
торговельного підприємства, отримання певного прибутку, також прагне
розробити заходи щодо постійного коригування і залежно від зміни
кон’юнктури ринку.

Витрати, пов’язані з реалізацією товарів роздрібними торговими
підприємствами населенню, повертаються їм через торгову націнку. Торгові
націнки оприлюднюються продавцем самостійно відповідно до кон’юнктури
ринку. В торгову націнку включають витрати роздрібного продавця, в тому
числі транспортні витрати доставки товару від постачальника (залежно від
виду франко, передбаченого у вільній відпускній ціні
підприємства-виробника або і закупки продукції і вимог доставки,
зазначених у договорі про доставку), інші витрати з закупівлі та
реалізації товарів роздрібної і торгової організації, а також прибуток і
податок на додану вартість.

Торговельна надбавка та націнка підприємства громадського харчування
разом утворюють валовий доход, що складається з витрат виробництва та
обігу підприємств громадського харчування, прибутку цих підприємств та
ПДВ.

На підприємствах громадського харчування продукція реалізується за
вільними відпускними цінами або цінами закупки на цю продукцію і єдиної
націнки (замість торгової націнки). Розміри націнки встановлюються на
сировину, куплені товари, які реалізуються з закладами громадського
харчування. Оприлюднюються націнки з врахуванням відшкодування витрат
виробництва, обігу та реалізації, відрахувань у бюджет (крім
підприємств, звільнених від сплати) і забезпечення прибуткової роботи
цих підприємств. Органи виконавчої влади України можуть вводити державне
регулювання націнок на продукцію, що реалізується через заклади
громадського харчування. Чим більше посередників беруть участь у
реалізації товару, тим вищий рівень продажної ціни. Тому створення або
виникнення в державі великих оптово-торгових фірм буде сприяти
здешевленню товару — оптовий покупець дає великі, вигідні стабільні
замовлення виробникам. Він вигідно відрізняється від дрібного і
роздрібного тим, що не завищує прибуток на одиницю товару, а збільшує
масу прибутку залежно від обсягу купленого товару. Великі оптовики
найчастіше самі оприлюднюють свою відпускну ціну, визначаючи частку
інших посередників.

Похожие записи