Реферат на тему:

Суть і генезис товарного виробництва

ПЛАН

1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво: умови виникнення
та характерні риси

2. Товар і його властивості

3. Величина вартості товару

4. Теорії вартості

1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво: умови
виникнення та характерні риси

Виробництво матеріальних благ є основою життя будь-якого суспільства.
Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне
господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми
господарювання: натуральна і товарна.

Історично первинною формою виробництва було натуральне господарство, в
якому продукти праці спрямовувалися на задоволення власних потреб
виробників. Економічною основою натурального господарства служить
сільське господарство (перш за все землеволодіння). Натуральне
виробництво існувало у первісному суспільстві, на ньому також
ґрунтувалися патріархальне селянське господарство та феодальне помістя.
У всіх цих випадках члени общини або селянські сім’ї споживали в
основному тільки ті продукти, які виробляли самі. Усі зв’язки
натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та
виконання тих чи інших операцій у межах окремих господарських одиниць.
При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та
територіально закріплена.

У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в
нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення
благ. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не
купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало
натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених,
розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних
селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна
така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних
видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання.

Хоча при натуральному господарстві існувала рівність окремих індивідів,
проте таке господарство було основою бідності, а не багатства. Це
пов’язано з наступними характерними рисами натурального господарства:
нерозвиненістю суспільного поділу праці, відсутністю спеціалізації,
замкненістю організаційно-економічних зв’язків, обмеженістю виробництва
та капіталу, роз’єднаністю, відірваністю господарюючих суб’єктів один
від одного, примітивною технікою та технологією виробництва,
малопродуктивною ручною працею. Таке виробництво було малоефективним, а
рівень життя його працівників — низьким. Тому і прогрес у розвитку
продуктивних сил та суспільства був дуже повільним.

Таким чином, натуральне виробництво — це така форма господарювання, за
якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб
безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського
споживання.

З удосконаленням знарядь виробництва окремі матеріальні блага починають
виробляти з надлишком та обмінюють на блага, яких не вистачає. Тобто
поступово окремі первісні общини, селянські господарства починають
виробляти матеріальні цінності для обміну. Внаслідок цього у суспільному
виробництві відбуваються суттєві зміни. Працівнику вже немає
необхідності створювати всі матеріальні блага, які йому потрібні,
оскільки він може обміняти продукти своєї праці на ті, яких у нього
немає. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного
виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства.
Виникає новий тип виробництва — товарне.

Товарне виробництво — це така форма організації суспільного
господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими
виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що
потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти
праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Товарне виробництво складалося протягом тривалого часу та існує вже біля
7 тис. років. Його початок припадає на період розпаду первісного ладу та
появи рабства. Виникнувши між общинами, обмін товарів проник і всередину
їх. Дальший розвиток товарного виробництва відбувався у межах
рабовласницького та феодального суспільства, в яких товарне виробництво
співіснувало з натуральним. Пізніше товарне виробництво як ефективніша
форма господарювання починає переважати натуральне і, нарешті, стає
домінуючим у капіталістичному суспільстві. Тут товарні відносини
поширюються на всі фактори виробництва — засоби виробництва та робочу
силу.

Однак це не означало повного зникнення натурального господарства. Воно
ще й сьогодні зберігається у слаборозвинутих країнах. У середині ХХ ст.
в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50-60
відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої
економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих
для суспільства умовах (криза, війна) може з’явитися тенденція до
натуралізації виробництва.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного
виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до
спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на
певній виробничій діяльності. В історії виділяють три, так звані, великі
поділи праці: 1) відділення землеробства і скотарства; 2) виділення
ремесел; 3) виділення торгівлі, як спеціальної форми діяльності. В
подальшому поділ праці розвивався в напрямку виділення окремих операцій
(поопераційний) та появи часткового робітника. Зворотньою стороною цього
процесу є кооперація праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна
відокремленість товаровиробників. Тобто, це таке становище, за якого
товаровиробники самостійно вирішують питання господарської діяльності:
що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона
передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння
нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів.

До визначальних рис товарного господарства слід віднести: суспільний
поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентність
відносин, ринковий зв’язок між виробниками і споживачами, визнання
суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів
у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну
і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних
його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і
підприємницьке.

Просте виробництво засноване на особистій праці власника засобів
виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання
виробника із засобами виробництва, відсутність купівлі-продажу робочої
сили як товару. У формі товару тут виступають лише речові фактори
виробництва та готовий продукт.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і
суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування
приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між
виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо.
Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві
виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці — це одна
особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений
від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного
виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної
праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та
членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю
найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте
товарне виробництво, як правило, ґрунтується на ручній праці та
нескладній техніці, а підприємницьке — на великій машинній індустрії,
автоматизованих системах тощо.

Виділяються ще два типи товарного виробництва: перший — із стабільною
(охоплює період до другої половини ХХ ст.), другий — з безперервно
поновлюваною номенклатурою товарів (розпочався у другій половині ХХ
ст.).

2. Товар і його властивості

Економічною основою товарного виробництва є товар.

Товар — це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом
купівлі-продажу.

Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу
людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних
пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром
може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й
послуга.

Послуга — це економічне благо, що немає товарної форми, її надають
людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи
обслуговування.

Споживна вартість — здатність речі задовольнити певну потребу людини.
Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а
інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна
вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як
споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб
людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі — в одязі, треті —
у засобах пересування і тощо.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов’язана з
прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Споживна
вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми — хустка,
чоботи тощо, а й послугам — вчителя, лікаря, актора. Особливого значення
набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг
свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно
піклується про основну його цінність — людину. З’ясування природи другої
властивості товару — вартості — є більш складним. Вартість, на відміну
від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість — це
внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова
вартість.

Вартість — уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена
на виготовлення даного товару.

Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні
вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний
окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних
пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари
сумірними? Адже як споживні вартості вони різні. Об’єднує всі товари те,
що вони — продукти праці. Як згустки певної кількості людської праці,
вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між
затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість
як уречевлена в товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм
спільного виміру. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості
— якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є
корисні.

Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну
й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони,
печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто
субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг. Наприклад,
транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою
літаків, поїздів та автомобілів. Крім того, існують товари, здатні
задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин,
лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають
взаємодоповнюючими (або комплементарними).

Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці,
втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і
абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди
спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей
(наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь
благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка
(наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком
конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка
трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза
конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

Таким чином, конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що
задовольняють ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні
один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами
праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна
праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона
виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості
може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої
сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій
своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили
незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому
випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі — це все праця
взагалі.

Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає
виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці.
Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує
кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює
вартості.

3. Величина вартості товару

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними
величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією,
то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і
пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають
ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з’являється багато однорідного
товару, тобто росте пропозиція — ціна знижується, а якщо певного товару
замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і
пропозиція самі залежать від більш глибинних причин, які розглянемо
детальніше.

Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється
абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від
кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва.
Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення
товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які
виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній
оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний
хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть
різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не
індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.

Суспільно необхідні затрати праці — це робочий час, необхідний для
виготовлення товару при наявності суспільно середніх умов виробництва —
умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації
виробництва, умілості та інтенсивності праці.

Суспільно необхідні затрати значною мірою визначаються підприємцями, які
виробляють більшу частину даного продукту. Суспільно необхідні затрати
праці, або суспільно необхідний робочий час не є незмінною, постійною
величиною. Вони змінюються залежно від продуктивності праці, яка
вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу.
Продуктивність залежить від багатьох факторів, насамперед від розвитку
знарядь, а також від кваліфікації працівників, ступеня розвитку науки і
техніки та їх використання у виробництві, організації та управління
виробництвом.

Суспільно необхідний робочий час відображає нормальну середню
напруженість праці, яка виражається через інтенсивність. Якщо
інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу.
Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більше вартостей, ніж менш
інтенсивна.

Отже, величина вартості товару знаходиться в прямо пропорційній
залежності від інтенсивності праці і в обернено пропорційній — від її
продуктивності.

Вона залежить також від того, яка праця необхідна для виробництва товару
— проста чи складна. Проста являє собою працю некваліфікованого
працівника, яка не потребує спеціальної підготовки, а складна — вимагає
спеціального навчання, підготовки. Існує така залежність: чим більше
часу необхідно для набуття кваліфікації, тим складнішою буде праця.
Товар, що виробляється складною працею, при однакових затратах часу має
вищу вартість, ніж створений простою працею. Складна праця включає як
працю кваліфікованого працівника, так і працю, затрачену на навчання.
Тому вона виступає як помножена проста праця. Зведення різних видів
складної праці до простої здійснюється не шляхом спеціальних
розрахунків, а стихійним, ринковим шляхом.

4. Теорії вартості

Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги
чи інформації — одне з головних завдань економічної теорії, яке
намагаються розв’язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї
свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару
існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких
найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності,
попиту й пропозиції, факторів виробництва, інформативна.

Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару
беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на
якій він заснований — вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості
заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш
повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він
довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не
сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває
форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій
економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги
ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати
виробництва.

Крім трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія
витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники
теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають
витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова
вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа
трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат
трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть
рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює»
відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал —
відсоток, а земля — ренту.

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної
корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить
споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині
минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс,
А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного
підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи
праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати
корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб’єктивною
граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Наприклад, у наявності є певний обсяг матеріальних благ. Перша одиниця
цього блага задовольнятиме найбільш постійну потребу, друга — вже
задовольняє менш настійну потребу, третя — ще меншу потребу і т.д., аж
поки потреба не буде задоволена повністю. Остання одиниця блага, яка
задовольнила найменшу потребу людини, становитиме граничну корисність.
Наприклад, людину мучить спрага. Перша склянка води задовольняє її
найсильнішу потребу, друга — меншу, а третя — повністю задовольняє
потребу у воді. Третя склянка води становить граничну корисність, бо
більше потреби у воді людина вже не має.

Корисність блага полягає у здатності задовольняти потреби і в міру її
задоволення корисність блага знижується. Кожна наступна одиниця блага,
яка задовольняє найменш суттєву потребу, становить граничну корисність.
Саме вона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову
ціну.

На основі поняття граничної корисності обґрунтовуються такі поняття, як
граничні витрати, граничний дохід тощо. Ці терміни широко застосовуються
у граничному аналізі. Останній ґрунтується на тому, що в основі
будь-якого економічного рішення лежить вибір. У цьому виборі той, хто
приймає рішення, зіставляє додаткові витрати і одержаний дохід.
Додаткові витрати здійснюються у межах граничного доходу.

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній
науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка
встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів
(послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової
економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб’єктів —
покупців і продавців. Способом розв’язання цієї суперечності є
формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і
пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб’єктів
виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких
цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції.
Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної
технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення
інформації в домінуючий об’єкт власності, основний ресурс виробництва,
що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів
до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії
вартості.

На сьогодні в США, наприклад, на інформативний сектор економіки працюють
55 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають не
психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний
потенціал, знання і досвід людини.

Згідно інформаційної теорії вартості домінуючим типом у структурі
суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно
інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця. «Якщо знання у своїй
системній формі, — пише один із засновників цієї концепції Д.Белл, —
застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів, то
можна сказати, що саме вони, а не праця виступають джерелом вартості».

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні
сторони економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність.
Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі
різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці,
ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи