Реферат

на тему:

Суспільне виробництво та економічна система суспільства

Суспільне виробництво, його фази, фактори та результати. В основі
розвитку людського суспільства лежить суспільне виробництво, тобто
виробництво матеріальних та духовних благ, інших цінностей, що в
сукупності забезпечують умови життєдіяльності людини.

Суспільне виробництво (як процес суспільної праці) складається з таких
фаз, як безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання (рис. 1).

Рисунок 1 – Фази суспільного виробництва

Воно послідовно проходить усі ці стадії і одночасно перебуває в кожній з
них в даній момент. Тісний взаємозв’язок усіх трьох фаз обумовлений тим,
що на розподіл, обмін та споживання матеріальних та духовних цінностей
постійно впливає процес виробництва. В той же час можна спостерігати і
зворотній зв’язок. Варто зауважити, що саме взаємопов’язані процеси
виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як
фази постійного відтворення економіки являють собою сукупність
виробничих відносин і виражають суть економіки.

Є два основні фактори суспільного виробництва:

особистий фактор;

речовий (уречевлений) фактор (рис. 2).

Особистий фактор виробництва представлений робочою силою як здатністю
людини творити в матеріальній та духовній сферах. Робоча сила втілюється
в трудових ресурсах.

Речовий фактор суспільного виробництва — це засоби виробництва, які
людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення тих чи
інших своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби праці поділяються на: предмети праці; засоби праці.

Рисунок 2 – Фактори суспільного виробництва

До перших належать предмети, що дані природою, а також ті, що в процесі
праці переробляються та обробляються з метою одержання готової продукції
для особистого чи виробничого використання (сировина, матеріали,
напівфабрикати). До других відносяться засоби, за допомогою яких людина
діє на предмети праці, перетворює їх. Сюди належать:

машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя;

технологічні процеси та енергопостачання;

автоматизовані процеси управління, комп’ютери та ін.

Центральне місце в системі факторів суспільного виробництва посідають
накопичені людством знання, наука як поєднання особистого та речового
факторів виробництва.

Роль факторів виробництва у створенні суспільного продукту.
Результативність виробництва. Обидва типи факторів виробництва (і робоча
сила, і засоби виробництва) мають єдине призначення: вони є
продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення
благ. Проте у їх функціях є й відмінності. Функція робітника як
особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили
в процесі праці, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою
задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних
здібностей людини складає її робочу силу. Функція засобів виробництва
полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на
предмети й сили природи.

Поєднання факторів виробництва – це динамічне явище. Серед проблем, які
виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють:

забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва та трудових
ресурсів, їх взаємної якісної та кількісної відповідності;

формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних
засобів виробництва;

забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно
оснащену;

пошук і впровадження нових, прогресивних форм участі працівника у
виробничому процесі та ін.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва
може бути відображена категорією ефективності виробництва
(співвідношенням одержаного результату та витрат факторів виробництва).
Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення
використовуваних факторів (екстенсивним шляхом), так і повнішого їх
використання (інтенсивним шляхом). У реальному виробництві обидва шляхи
переплітаються (при переважанні одного з них).

Найбільш перспективним шляхом вдосконалення факторів виробництва є
впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Поняття економічної системи, її основні елементи і структура. Система —
це сукупність певних елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій
притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність
інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічна система — це сукупність всіх видів економічної діяльності
людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін,
розподіл та споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої
діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами є:

продуктивні сили;

техніко-економічні відносини;

виробничі відносини, або відносини власності

організаційно-економічні відносини

господарський механізм (рис. 3).

Рисунок 3 – Елементи економічної системи

Оскільки регулювання економічної діяльності здійснюється за допомогою
господарського механізму, то п’ятим основним елементом економічної
системи виступає її господарський механізм. Кожний з названих елементів
є, у свою чергу, складною системою, точніше підсистемою, яка складається
з певних компонентів, складових частин. Елементи економічної системи
розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи
законів, а також з властивими лише для даної підсистеми законами і
суперечностями.

Система продуктивних сил включає людей, засоби праці, предмети праці,
науку, форми та методи організації виробництва, використовувані людьми
сили природи, а також інформацію.

Техніко-економічні відносини формуються і розвиваються у процесі
взаємодії відносин спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації
виробництва, обміну діяльністю між людьми та ін.

Найскладнішою підсистемою економічної системи є виробничі відносини, або
відносини власності в економічному розумінні цього поняття. Окремими
елементами виробничих відносин є відносини між людьми у сфері
безпосереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні.
Основними серед них є відносини у сфері безпосереднього виробництва.

Якщо розглядати відносини власності, то їх елементами є відносини між
людьми з приводу привласнення:

робочої сили;

засобів виробництва;

досягнень науки насамперед у формі патентів, ліцензій, інших видів
інтелектуальної власності;

інформації;

результатів впровадження найпередовіших форм і методів організації
виробництва.

Проте виробничі відносини виникають і в процесі організації виробництва
та управління ним. Ця група відносин називається
організаційно-економічними відносинами, специфіка яких полягає в тому,
що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості
розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію.

Висока ефективність та організованість економічної системи залежать від
співвідношення ступенів розвитку названих трьох підсистем: продуктивних
сил, техніко-економічних та виробничих відносин. Оскільки вони відносно
самостійні у межах єдиної економічної системи, то прогрес продуктивних
сил не зумовлює автоматичного розвитку техніко-економічних та виробничих
відносин. Наприклад в першій половині ХХ століття в СРСР технологічний
спосіб виробництва (тобто єдність продуктивних сил і техніко-економічних
відносин) в сільському господарстві базувався переважно на ручній праці,
але за допомогою адміністративно-командної системи тут намагались штучно
і передчасно впровадити колективні форми власності.

У свою чергу ефективність та організованість економічної системи
залежать від співвідношення рівнів розвитку між окремими елементами
названих підсистем. Наприклад, у системі продуктивних сил — від рівня
розвитку людини (рівня її освіти, кваліфікації тощо), з одного боку,
засобів праці — з другого; між рівнем розвитку засобів праці та
предметів праці і т. д.

Адекватне і раціональне співвідношення між окремими підсистемами, між
елементами останніх найбільшою мірою залежить від господарського
механізму, який є, по-перше, механізмом використання економічних
законів; по-друге, механізмом розв’язання суперечностей економічної
системи; по-третє, функцією реалізації відносин власності і,
по-четверте, механізмом узгодження економічних інтересів.

Ефективність, організованість та саморегулювання економічної системи
залежать від того, на скільки сильна її гуманістична, демократична
спрямованість. Остання, у свою чергу, найбільше залежить від двох
основних факторів:

від ступеня демократизації виробничих відносин, або відносин власності;

від ступеня участі трудящих в управлінні та регулюванні економічної
системи, їх впливу на господарський механізм.

Цілісність і організованість економічної системи залежать від наявності
у ній спільної мети. Остання має бути не просто проголошеною, а повинна
перетворитись на внутрішній імпульс діяльності переважної більшості
населення, стати невід’ємним елементом його економічного мислення. Для
України після проголошення суверенітету такою метою стало досягнення
реальної економічної незалежності, що вимагає тривалого часу.

Моделі економічної системи та їх характеристика. Людське суспільство у
своєму розвитку використовувало й використовує різні економічні системи.
Вони відрізняються підходом та методами вирішення основних економічних
проблем. Розрізняють такі види економічних систем:

традиційна;

командна;

ринкова;

змішана (рис. 4).

Рисунок 4 – Основні моделі економічної системи

Традиційні системи. В деяких так званих слаборозвинутих країнах діють
традиційні, побудовані на звичаях, економічні системи. Традиції, що
передаються від покоління до покоління, визначають, які товари й
послуги, як і для кого виробляти. Перелік благ, технологія виробництва й
розподіл базуються на звичаях, що складалися впродовж століть.
Економічні ролі кожної людини визначаються спадковістю та кастовою
приналежністю. Технічний прогрес проникає в цю систему з великими
труднощами, оскільки вступає в протиріччя з традиціями й загрожує
стабільності існуючого ладу.

Командна економіка. Для даного типу економіки характерним є те, що усі
рішення по основних економічних проблемах приймають державні органи
влади, усі ресурси складають власність держави. Централізоване
економічне планування охоплює усі рівні — від домашнього господарства до
державного. Розподіл ресурсів в командній економіці здійснюється на
основі довгострокових пріоритетів. У силу цього виробництво благ
постійно відривається від суспільних потреб.

Ринкова економіка. В ринковій економіці усі відповіді на основні
економічні питання: що? як? і для кого виробляти? — визначають ринок,
ціни, прибуток і збитки.

«Що?» зважується платоспроможним попитом, голосуванням грошима. Споживач
сам вирішує, за що він готовий платити гроші. Виробник же буде прагнути
задовольнити бажання споживача віддати гроші за потрібний йому товар.

«Як?» зважується виробником, що прагне одержати більший доход. Оскільки
встановлення цін від нього не залежить, то для досягнення своєї мети
виробник повинний зробити і продати як можна більше товарів і по більш
низькій ціні. Для цього він повинний зробити товар з більш низькими
витратами, чим його конкурент.

«Для кого?» зважується на користь споживачів з найбільшим доходом. Варто
відразу обмовитися, що чистої ринкової економіки ніколи не існувало.

Змішана економіка. Сучасна ринкова система виявляє собою широку
розмаїтість змішаних форм. Проілюструємо це на прикладі економіки деяких
розвинутих країн.

Шведська система характеризується енергійною участю держави в
забезпеченні економічної стабільності і перерозподілі доходів.
Серцевиною шведської системи є соціальна політика. Для її успішного
проведення встановлений високий рівень оподатковування, що складає
більше 50 % валового національного продукту. У результаті в країні до
мінімуму зведено безробіття, відносно невеликі розходження в доходах
населення, високий рівень соціального забезпечення громадян, висока й
експортна здатність шведських компаній. Головна перевага шведської
моделі полягає в тому, що вона суміщає високий економічний ріст із
високим рівнем добробуту населення та з забезпеченням повної зайнятості.

Японська модель економіки відрізняється розвинутим плануванням і
координацією діяльності уряду і приватного сектора. Економічне
планування держави носить рекомендаційний (індикативний) характер. Плани
являють собою державні програми, що орієнтують і мобілізують окремі
ланки економіки на виконання загальнонаціональних задач. Для японської
економіки характерне збереження національних традицій при запозиченні в
інших країн усього того, що потрібно для розвитку країни. Це дозволяє
створювати такі системи управління й організації виробництва, що в
умовах Японії дають великий ефект. Запозичення японського досвіду іншими
країнами не завжди дає очікуваний результат (наприклад, гуртки якості),
оскільки в цих країнах немає японських традицій.

В американській економіці держава відіграє важливу роль у встановленні
правил економічної гри, розвитку освіти, регулюванні бізнесу. Однак
більшість рішень приймається, виходячи із ситуації на ринку і
ціноутворення на ньому.

Перевагою змішаної економіки є ефективність використання ресурсів і
економічна воля виробників. Змішана економіка диктує найбільш ефективне
використання ресурсів, сприяє впровадженню більш сучасних технологій.
Важливим неекономічним аргументом на користь змішаної економіки виступає
її ставка на особисту свободу. Підприємці і робітники переміщаються з
галузі в галузь по власному рішенню, а не по урядових директивах.
Відзначимо, що не існує однозначного загальноприйнятого рішення
економічних проблем. Суспільства з різною історичною і культурною
спадщиною, різними звичаями і традиціями використовують неоднакові
підходи і методи ефективного використання власних ресурсів.

В Україні з моменту здобуття незалежності декларується побудова
соціально-орієнтованої ринкової економіки (тобто змішаної), яка повинна
ввібрати все краще з існуючих економічних систем та забезпечити високий
рівень добробуту населення держави.

Список використаної літератури

1. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

2. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного.
— Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993.

3. Основи економічної теорії / За ред. Проф. С.В. Мочерного. — К.:
Видавничий центр «Академія», 1999.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За
ред. Г.Н. Климко, В.І. Нестеренка. — 2-ге вид. — К.: Вища школа, 1997.

5. Основи економічної теорії. Підручник у 2-х томах / За ред. Ю.В.
Ніколенка. — К.:Либідь, 1998.

6. Темчук П.П., Паламарчук В.О. Нариси з економічної теорії: Навч.
посібник. — К.: ІСДО, 1994.

7. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія економічних вчень.
Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 1999.

8. Самульсон П. Економіка. Підручник.- Львів: Світ, 1993.

9. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

10. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

Безпосереднє виробництво

Розподіл

Обмін

Споживання

Суспільне виробництво

Фактори виробництва

Робоча сила

Предмети праці

Засоби праці

Засоби виробництва

Речовий фактор

Особистий фактор

Продуктивні сили

Продукти-вні сили

Техніко-економічні відносини

Виробничі відносини

Елементи економічної системи

Організаційно-економічні

відносини

Господарсь-кий механізм

Традиційна

Командна

Ринкова

Змішана

Моделі економічної системи

Похожие записи