Реферат на тему:

Суспільне відтворення та економічні цикли

ПЛАН

1. Суть і види процесу відтворення

2. Суспільний продукт

3. Циклічність економічного розвитку та її причини

4. Великі економічні цикли або «довгі хвилі»

1. Суть і види процесу відтворення

Економіка як народногосподарський комплекс існує не стільки у формі суми
цінностей, скільки у вигляді процесу взаємодій та взаємозв’язків різних
господарюючих суб’єктів, починаючи від домашніх господарств та малих
підприємств і закінчуючи гігантськими корпораціями. Цей складний та
багаторівневий процес взаємодії можна розглядати як з позицій окремого
підприємства, господарства, ринку (мікроекономіка), так і з позицій
всього народногосподарського комплексу (макроекономіка).

Безперервний процес взаємодії господарюючих суб’єктів проходить на
стадіях (або в фазах) виробництва, розподілу обміну та споживання
матеріальних благ. Життєдіяльність суспільства передбачає постійний
процес споживання матеріальних благ, що вимагає безперервності процесу
виробництва. Слід мати на увазі, що дане протиставляння процесів
виробництва і споживання є досить умовним, оскільки сам процес
виробництва є, по суті, споживанням вироблених раніше матеріальних благ
(засобів виробництва). Отже, постійне повторення процесу виробництва
називається відтворенням.

Саме в розгляді цього процесу взаємодії господарюючих суб’єктів
розкривається певний аспект економічної суті власності як відношення;
отже, підприємства, що випадають з цього процесу (не працюють)
перестають існувати як економічна цінність, залишаючись лише юридичними
об’єктами власності. Безперервний процес виробництва на макрорівні
відтворює не лише матеріальні блага, але й важливі структурні пропорції
між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів
споживання, між виробництвом і споживанням, між нагромадженням і
споживанням тощо.

Матеріальним наслідком процесу суспільного виробництва є сукупний
суспільний продукт (ССП). Відтворення сукупного суспільного продукту за
розмірами поділяється на :

просте відтворення ССП в розмірах попередніх років. Притаманне головним
чином натуральному господарству;

звужене — відтворення ССП в розмірах, менших, ніж ССП минулих років.
Характерно для періоду економічних криз та інших негараздів, коли
суспільство змушене споживати не лише новостворену вартість;

розширене — відтворення ССП у масштабі, який збільшується. Найбільш
цікавий тип відтворення, що забезпечує всебічний розвиток суспільства.

Процес суспільного відтворення включає в себе не лише відтворення
сукупного суспільного продукту, в ході його створення відтворюються:

а) робоча сила;

б) виробничі відносини;

в) природні ресурси.

Суть відтворення робочої сили полягає в безперервному відновленні та
підтриманні фізичних, розумових, професійних сил та здібностей людини.

Основою відтворення робочої сили є процес відновлення життєдіяльності
людського суспільства через природні процеси народжуваності і смертності
населення. Однак розширене відтворення робочої сили пов’язане не лише із
збільшенням кількості населення. Підвищення рівня життя, освітнього та
професійного рівня суспільства є, по-суті, основою відтворення робочої
сили, розширеного не в кількісному, а в якісному аспекті.

Демографічні процеси мають свої закони і далеко не завжди природне
відтворення населення буває розширеним. Добре відомо, що відтворення
населення буває звуженим в періоди війн та економічних негараздів. Однак
існує певна тенденція, помічена ще А.Смітом: приріст населення тим
повільніший, чим вищий рівень його життя. Сьогодні не лише Україна має
справу з від’ємним приростом населення і відповідно його старінням. В
Японії проходять аналогічні процеси, зумовлені іншими причинами.

Відтворення виробничих відносин включає відтворення відносин власності,
відносин у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання.
Розширене відтворення виробничих відносин включає не лише їх
тиражування, а й вдосконалення та трансформацію відповідно до розвитку
продуктивних сил та суспільства.

Відтворення природних ресурсів є важливою складовою частиною суспільного
відтворення. Воно включає в себе не лише відновлення виробничих запасів
деревини, посівних площ, тощо, треба мати на увазі відновлення взагалі
всього комплексу природного середовища, існування людського суспільства
в попередньому або кращому стані.

Ділова життєдіяльність людей, промислове виробництво останніх 100-150
років завдали природі значних, подекуди невиправних збитків. Разом з тим
в останні десятиліття відомі приклади і успішних заходів по відновленню
природних об’єктів: послідовні багаторічні зусилля дали змогу Німеччині
відтворити Рейн (на кінець 70-х років річку вважали загиблою від
промислових відходів), США очистили річку Потомак тощо. Цивілізоване
ставлення до природи сьогодні визначається твердженням: Земля — це не
те, що ми одержали у спадок від батьків, а те, що взяли у позичку у
своїх дітей.

Для України однією з найгостріших проблем природоохоронного напрямку є
проблема збереження і насадження лісів, адже повітряна та водна ерозія
ґрунтів знищує щорічно тисячі гектарів славнозвісних українських
чорноземів, малі ріки також гинуть через нестачу лісосмуг та
незахищеність витоків та русел річок. Повноводність великих річок
залежить від здоров’я маленьких річок та струмків. Україна відчуває
нестачу води, тож насадження можуть до певної міри зарадити і цій
проблемі.

Відтворення сукупного суспільного продукту є головною складовою частиною
суспільного відтворення. Суспільне виробництво складається з виробництва
засобів виробництва (І) і виробництва предметів споживання (ІІ).

За вартістю сукупний суспільний продукт поділяється на перенесену
вартість (тобто спожиту частину вартості засобів виробництва) (ПВ),
необхідний продукт (тобто вартість робочої сили, заробітну плату)(НП) та
додатковий продукт (ДП)

ССП = ПВ + НП + ДП

Типи економічного відтворення. Існують два типи розширеного відтворення
: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає
зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових,
матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення
технічної основи виробництва та організації праці.

Інтенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання
виробництва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне
оснащення процесу виробництва, більш досконала організація праці
дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів
ресурсів.

Форми інтенсивного відтворення. Існують основні чотири форми
інтенсивного відтворення, які відрізняються різними принципами поєднання
виробничих ресурсів: фондомістка, фондозберігаюча, нейтральна і
всебічна.

Фондомістка форма передбачає підвищення продуктивності праці за рахунок
підвищення затрат виробничих фондів на одиницю продукції. У цьому
випадку виробничі фонди зростають швидше за фонди оплати праці і
прибуток.

Фондозберігаюча форма — підвищення продуктивності праці супроводжується
економією виробничих фондів на одиницю продукції.

Нейтральна форма — підвищення продуктивності праці є наслідком
додаткових витрат, але породжена ним економія засобів виробництва
компенсує додаткові затрати.

Всебічна форма інтенсивного процесу відтворення: зростання
продуктивності праці є наслідком підвищення ефективності використання
всіх факторів виробництва (засобів і предметів праці, робочої сили,
вдосконалення організації виробництва тощо).

Нагромадження. Процес розширеного відтворення сукупного суспільного
продукту невіддільний від процесу нагромадження. Для забезпечення
розширеного відтворення необхідно створювати все більш нові та досконалі
умови виробництва для все більшої кількості працюючих. Отже, для цього
необхідно частину додаткового продукту або прибутку перетворити в умови
виробництва або нагромадити. Нагромадження — використання частини
національного доходу (НП + ДП) на збільшення основних і оборотних фондів
та страхових запасів. Інакше кажучи, нагромадження — перетворення
додаткового продукту в капітал або капіталізація додаткової вартості
(прибутку).

Розширення та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального
виробництва становить собою виробниче нагромадження.

Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень,
навчальних закладів, культурних, спортивних та наукових установ — це
невиробниче нагромадження. Слід мати на увазі, що в кінцевому підсумку
виробниче нагромадження здійснюється для того, щоб зробити можливим
невиробниче.

2. Суспільний продукт

Сукупний суспільний продукт — найбільш загальний показник суспільного
виробництва. Сукупний суспільний продукт (ССП) — це вся маса
матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок
часу (як правило, за рік).

За натурально-речовою ознакою сукупний суспільний продукт поділяється на
2 підрозділи: І — виробництво засобів виробництва, ІІ — виробництво
предметів споживання. За вартістю ССП складається з перенесеної вартості
(тобто спожитої частини вартості засобів виробництва) (ПВ), вартості
необхідного продукту (НП) (сукупну в суспільстві вартість робочої сили,
заробітну плату) та додатковий продукт (ДП) (прибуток).

ССП = ПВ + НП + ДП

Існують різні способи обміну результатів суспільного виробництва: в
залежності від того, які саме аспекти цього виробництва оцінюються і
досліджуються, облікують ті чи інші його елементи. Найбільш відомі такі
способи обліку результатів суспільного виробництва.

Валовий суспільний продукт (ВСП) — вартість всієї маси товарів і послуг,
створених у суспільстві протягом року (або іншого проміжку часу), або
сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального
виробництва.

ВСП містить у собі подвійний рахунок — результати проміжного виробництва
: вугілля, чавун, сталь, прокат та інші сировинні матеріали і
напівфабрикати, а також незавершене виробництво.

ВСП = ССП — нематеріальне виробництво.

Кінцевий суспільний продукт (КСП) — вартість всієї маси товарів і
послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання

КСП = ВСП — подвійний рахунок і незавершене виробництво.

Валовий національний продукт (ВНП) — вся маса матеріальних і духовних
благ, створених у суспільстві протягом року для кінцевого використання.

ВНП = КСП + нематеріальне виробництво.

ВНП = ССП — подвійний рахунок і незавершене виробництво.

Розрізняють ще і валовий внутрішній продукт (ВВП).

ВВП = ВНП — доходи громадян, що працюють за кордоном, або продукція
підприємств, що знаходяться за кордоном.

Чистий продукт (ЧП) — частина валового національного продукту.

ЧП = ВНП — вартість відшкодованої частини засобів виробництва (вартість
предметів праці та витраченої на виробництво ВНП частини засобів
праці).ЧП = вартості необхідного продукту (НП) + вартість додаткового
продукту (ДП).ЧП = Фонд заробітної плати галузей матеріального
виробництва + сумарний прибуток в суспільстві.

Чистий продукт — це реальний дохід, який суспільство може використати
для особистого споживання та розвитку виробництва, інакше кажучи, це
новостворена в суспільстві протягом року вартість або національний дохід
суспільства.

ЧП = НД

Національне багатство — це сума матеріальних та духовних благ, які є в
розпорядженні суспільства. Національне багатство нагромаджується
протягом усього історичного періоду виробничої діяльності суспільства.

До національного багатства входять природні ресурси, нагромаджені засоби
виробництва та предмети споживання. Включає національне багатство і
духовні надбання суспільства: виробничий досвід, освітній потенціал,
досягнення науково-технічної думки, національно-культурні надбання,
інформаційні ресурси тощо.

У структурі національного багатства виділяють виробничі фонди (основні
та оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні,
культурно-освітні і спортивні споруди, житлові будинки), а також
особисте майно населення (за виключенням товарів короткострокового
використання).

Національне багатство становить собою сукупні можливості суспільства у
подальшому матеріальному та духовному розвитку.

3. Циклічність економічного розвитку та її причини

Процес відтворення в дійсності далеко не завжди являє собою рівномірний,
поступальний рух економічного зростання. У суспільному виробництві роки
швидкого підйому змінюються періодами уповільненого руху, економічного
спаду (кризи) та застою.

Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно повторюються
протягом певного періоду часу означають циклічний характер його
розвитку. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або
від одного піку підйому до наступного.

Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти різних часів
пояснювали з різних позицій. У ХІХ ст. Ж.Б.Сей, Д.Рікардо та ін.
вважали, що загальні кризи неможливі, часткові кризи надвиробництва
пояснювали порушенням пропорційності між різними галузями виробництва.
Вони вважали, що рух ринкової економіки сам відновлює цю пропорційність.
Протягом ХХ ст. економічні кризи неодноразово потрясали світ. Вчені
підходили до розгляду цього явища з різних позицій. Зокрема, Дж.М.Кейнс,
Е.Хансен пояснювали кризи недостньою схильністю людей до споживання. На
їх думку, доходи населення зростають швидше, ніж обсяги споживання.
Вихід з кризи, відповідно до цієї позиції, полягає у стимулюванні
сукупного споживання. Монетаристи на чолі з М.Фрідменом причини криз
вбачають у недоліках кредитно-грошової політики.

Отже, в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу щодо причин
економічних криз та способів виходу з них. Досить часто сучасні
економісти обмежуються загальними зауваженнями про те, що причини
циклічного руху полягають у складному і суперечливому характері
різноманітних сил і факторів, що впливають на рух і розвиток ринкової
економіки.

Сучасна держава, як правило, має у своєму розпорядженні широкий спектр
економічних інструментів для пом’якшення впливу циклічних коливань.
Зокрема, з такою метою використовується гнучка система податків:
підвищення або зниження податку на прибуток (на додану вартість),
стимулює або, навпаки, стримує ділову активність у певних сферах
діяльності. Державна кредитна політика (підвищення чи зниження
процентної ставки) може підвищувати чи гальмувати інтерес до додаткових
капіталовкладень. Ще одним інструментом державного впливу на економічний
розвиток виступає бюджетна політика.

Види економічних циклів

Одним з найвідоміших дослідників економічних циклів був учень
М.І.Тугана-Барановського М.І.Кондратьєв. Вже його попередники (Х.Кларк,
К.Виксель, В.Парето та ін.) зазначили наявність в економіці економічних
циклів різної тривалості та глибини. Кондратьєв зробив спробу
проаналізувати взаємовплив економічних циклів різної тривалості. Тож в
економіці розрізняють такі види економічних циклів:

річні або сезонні коливання ділової активності. Вони в основному
пов’язані з сільськогосподарським виробничим циклом, але, безумовно, не
обмежуються лише сферою сільського господарства, оскільки попит на
сільськогосподарську техніку, збут сировини для промисловості, зрештою,
і споживацький попит мають досить виражений сезонний характер;

короткострокові економічні цикли — 3-3,5 роки (3-4 роки). Матеріальною
основою малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових
відносин. Існує два різновиди грошових криз — загальні та специфічні.
Загальні грошові кризи пов’язані з середньостроковим відтворювальним
циклом і є складовою частиною загальних економічних криз. Специфічні
грошові кризи розвиваються на основі суперечностей, притаманних
грошово-кредитній системі;

торгово-промислові цикли — 7-11 років. Історія цих циклів починається з
кризи надвиробництва 1825 р., що охопила Англію. Через 12 років у 1836
р. подібне явище охопило економіки Англії, США, Франції та Німеччини.
Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою і відтоді цикли
цього типу повторюються з періодичністю в 7-11 років;

великі економічні цикли або «довгі хвилі», тривалість яких становить
40-60 років.

Фази середньострокового економічного циклу

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно
змінюють одна одну — «криза», «депресія», «пожвавлення» та «піднесення».

Криза — це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження
або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається
руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз —
«криза надвиробництва» та «криза недовиробництва». Для розвинутої
ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його
характерні риси :

1. Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на
них; ускладнюється і унеможливлюється збут.

2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни.

3. Різко скорочується виробництво.

4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов’язання,
розорюються.

5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння
життєвого рівня трудящих та відповідно — до подальшого скорочення
попиту.

6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним
розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення
банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та
інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду
скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами,
частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін
припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується
порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування
ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках.
Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку
спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На
фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового
виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної
активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах
даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і
наступної кризи.

Основною фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією
наступного циклу. Однак у сучасній економічній теорії існує погляд на
«кризу» та «бум» як на поворотні моменти циклу, основними ж його фазами
вважається «спад» і «пожвавлення».

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють
товари тривалого використання (автомобілі, побутова техніка, меблі
тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них
скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів.
Скорочення попиту на них та їх виробництва веде до скорочення попиту на
засоби виробництва для цих галузей. Відповідно скорочується кількість
зайнятих і сумарний попит.

Загострення конкуренції за гроші покупця веде до зниження ціни, що
вимагає зменшення витрат виробництва. Найефективніший спосіб — заміна
старого устаткування більш продуктивним. Після кризи починається
оновлення основного капіталу, що певною мірою зумовлює матеріальну
основу періодичності криз.

За своїм змістом середньострокові цикли є не лише циклами саме
надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну
розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний,
багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні
коливання:

динаміка ВНП і національного доходу;

динаміка промислового виробництва;

динаміка зайнятості;

динаміка використання (завантаження) промислових потужностей;

динаміка реальних доходів населення;

динаміка норми прибутку (рентабельності).

Циклічні кризи надвиробництва називають ще «загальними», оскільки вони
охоплюють значну, іноді більшу частину виробництва.

Існують ще часткові кризи, які охоплюють лише певну сферу економічної
діяльності (кризи грошового обігу, кредиту тощо). Можливі ще й галузеві
кризи, які охоплюють лише певну галузь економіки. Значно, більш тяжкими
для економіки є структурні кризи, які зумовлюються значними
диспропорціями в розвитку народного господарства.

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва.
Зокрема, сировинна та продовольча кризи середини 70-х років призвели до
різкого зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські
продукти і суттєво порушили пропорції відтворення в економічно
розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних
причин, суттєвого впливу завдають фактори природного та соціального
характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні конфлікти.

Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві
адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів
товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості
планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без
усвідомлення і врахування економічних законів і процесів.

4. Великі економічні цикли або «довгі хвилі»

Про існування довгострокових економічних коливань економісти
здогадувалися давно. Вперше ще у ХІХ ст. про це писали Дж.Б.Кларк,
І.С.Джевонс, пізніше — М.І.Туган-Барановський, К.Каутський, В.Парето та
ін. Створення теорії «довгих хвиль», однак, пов’язано з ім’ям
російського вченого М.Д.Кондратьєва (1892-1938). Не зважаючи на те, що
основні дослідження з цього напрямку були опубліковані ним ще у 20-х
роках, внесок Кондратьєва в дослідження даної проблеми був настільки
вагомим і загальновизнаним, що великі економічні цикли одержали в науці
назву «циклів Кондратьєва».

Однією з найскладніших проблем, пов’язаних з дослідженням великих
економічних циклів, є проблема виділення причин, матеріальних основ
даного виду циклічності. М.Д.Кондратьєв запропонував розглядати основою
«довгих хвиль» циклічність у розвитку продуктивних сил і насамперед —
засобів праці.

Матеріальною основою «довгих хвиль» сьогодні вважають структурне
оновлення технологічного способу виробництва, що проявляється, зокрема,
як оновлення основного капіталу. Еволюційний шлях оновлення дає змогу
більш повно використати можливості наявних технологій. Революційний веде
до якісних змін у техніко-технологічному втіленні наукових знань.

Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і
підготувати можливості для наступного стрибка в їх розвитку. Технічні
революції призводять до появи нових техніко-технологічних принципів, які
згодом розповсюджуватимуться еволюційним шляхом.

М.Д.Кондратьєв підкреслював, що інтенсивність відкриттів у науці і
техніці залежить від вимог економічної дійсності, а їх впровадження
змінює цю дійсність.

Великі економічні цикли були проаналізовані вченим з кінця XVIIІ
ст.(зокрема, і внаслідок відсутності більш давніх статистичних даних).
Він виділив у цих циклах два періоди — висхідний («підвищувальна хвиля»
в термінології М.Д.Кондратьєва), що триває 25-30 років, і низхідний
(«знижувальна хвиля») — 20-25 років. Згідно даного погляду на розвиток
світової економіки «довгі хвилі» мали такий вигляд :

1. Підвищувальна хвиля І циклу — з кінця 80-х — початку 90-х рр. XVIIІ
ст. до періоду 1810-1817 рр.

2. Понижувальна хвиля І циклу — з періоду 1810-1817 рр. до періоду
1844-1851 рр.

1. Підвищувальна хвиля ІІ циклу — з періоду 1844-1855 рр. до періоду
1870-1875 рр.

2. Понижувальна хвиля ІІ циклу — з періоду 1870-1875 рр. до періоду
1890-1896 рр.

1. Підвищувальна хвиля ІІІ циклу — з періоду 1891-1896 рр. до періоду
1914-1920 рр.

2. Ймовірна понижувальна хвиля ІІІ циклу — з періоду 1914-1920 рр.

М.Д.Кондратьєв звернув увагу на суспільно-політичні прояви та впливи
«довгих хвиль». Він розумів всеосяжність цих впливів, які сформулював у
так звані 4 емпіричні правильності великих циклів:

1. Перед початком, іноді в самому початку підвищувальної хвилі кожного
великого циклу спостерігаються значні зміни в основних умовах
господарського життя суспільства. Ці зміни виражаються в глибоких змінах
техніки виробництва та обміну (яким в свою чергу передують значні
технічні винаходи та відкриття), зміни умов грошового обігу та посилення
ролі нових країн у світовому господарському житті.

2. Періоди підвищувальних хвиль великих циклів, як правило, значно
багатші великими соціальними потрясіннями та переворотами в житті
суспільства (революції, війни), ніж періоди понижувальних хвиль.

3. Понижувальні хвилі великих циклів супроводжуються тривалою депресією
сільського господарства.

4. Середньо-строкові цикли, що припадають на понижувальну хвилю великого
циклу, характеризуються тривалістю спадів і депресій та короткістю і
слабкістю підйомів. Середні цикли, що припадають на підвищувальну хвилю,
навпаки, мають тривалий, значний підйом і короткі, невиразні спади [13:
197-208].

Далеко не всі аспекти взаємодії різних видів економічних циклів
усвідомлені сьогодні. Вчені-економісти всього світу шукають способи
пом’якшення нищівних впливів знижувальної хвилі великого циклу.
М.Д.Кондратьєв передбачав у своїх творах можливість так званої великої
депресії 1929-1933 рр. Існує переконання серед економістів, що з тієї
кризи світ вийшов за допомогою ІІ світової війни. Сьогодні важко
перерахувати відкриття і досягнення в науці і техніці останнього часу,
впроваджене євро, військові дії НАТО на Балканах, події в Афганістані, —
все це певні ознаки підвищувальної хвилі. На жаль, ознаки досить
тривожні, адже протягом майже всіх 80-х років економісти всього світу як
заклинання повторювали: з наступної кризи не можна буде вийти за
допомогою військового виробництва і війни, але, здається, світ знову
повертається на ті ж таки шляхи.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи