Реферат на тему:

Середні і малі цикли

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи
пе-ревиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл три-вав 12
років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії
та США. Через 11 років нова економічна криза за-хопила відтворювальні
структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала
першою світовою циклічною кри-зою. В неї було втягнуто абсолютну
більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До
них належать кризи 1866, 1873, 1882,. 1890, 1900, 1907, 1913-1914,
1920-1921, 1929- 1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни
розгорнулися кри-зи 1948-1949, 1953-1954,
1957-1958,1960-1961,1969-1970,1974- 1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова
фаза спаду почалася на по-чатку 1996 р.

Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично
неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за до-помогою лише
якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте мож-на виділити ряд
загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послі-довні фази:
кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначаль-ними моментами серед
цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої
здійснюється автоматично — на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність роз-витку не
лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює
багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні
масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового
національного продукту, завантаженість виробничих потужностей,
зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є
рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну
ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних
засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини — знарядь
праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі
циклічності базову функцію. У процесі цикліч-них коливань вони
відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого
підрозділу в економіці менша, цикліч-ність за інших однакових умов
виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не
обов’язково призводить до спаду виробництва. Старін-ня і фізична заміна
зношених засобів виробництва не є безпосе-редньою причиною кризи.
Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо
притаманні властивості запобі-гання таким виробничим спадам. Для цього
необхідно розмежува-ти матеріальні основи середньострокових циклічних
коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності
ринкової економіки: функціональна відокремленість її структур-них
елементів і принципова неможливість у зв’язку з цим цілісного
макроекономічного регулювання її.

5. Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою еконо-мічного циклу.
З нею, з одного боку, пов’язані руйнівні сили: ско-рочення виробництва,
масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на
соціальні завоювання трудящих і де-мократію, HYPERLINK
«http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyFZOsAxrgHHYBTce2nIrHFvmDgtCQ
abnNU50I8AWftZMDEwPIlOX54YG2WDIm8YJtgxTqlRiNfpvrJzPPAMaGNw*4v6C3GHoui7PS
MShTOPFuqlwYeGeZOsnSWRQf-m*fRozZY4Rc4tsFz2syoR*VcXcCTWJysB7JyEoGiFt7yAum
8yJnsqIytgb7zSxeEmhoMx*N6UrSo пол ітична напруга, а з другого — криза
виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з
умов економічного зростання, а сама криза — активною складовою час-тиною
творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих еко-номічних систем,
вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне
оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, що анти-циклічне регулювання має свої
межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди
обгрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного
циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економіч-ними наслідками, є
криза- рецесія, стискання, падіння (рис. 32). Вона характеризується:
порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих
структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва,
нагромадженням товар-них мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін;
зростанням без-робіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;
падін-ням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків
під-приємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспромож-ного
попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;
крахом грошово-кредитних зв’язків; наростанням систе-ми взаємних
неплатежів; кредитною напругою, злетом норми по-зикового відсотка;
нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням
капіталу, завмиранням інвестицій-них процесів; падінням курсу акцій,
біржовою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням
соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення
макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння
припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста
природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком
внутрішніх суперечностей системи, а з іншого — формою їх розв’язання,
виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона
характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її оз-наками є:
стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; при-зупиняється
падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; збері-гається високий
рівень безробіття, кількість робочих місць не збіль-шується, рух
капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма по-зикового відсотка
висока; починають відновлюватися господарські зв’язки; стабілізуються і
поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове
поширення реанімаційних проце-сів, наростання позитивних тенденцій.
Розпочинається фаза пож-вавлення. Серед її основних виявів слід назвати:
початок оновлен-ня основного капіталу, модернізації виробництва;
відновлення інвес-тиційного процесу; активізацію сукупного попиту;
підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання
позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним
зростанням, пожвав-лення охоплює все більшу кількість підприємств,
галузей, сфер еко-номіки, зростають доходи населення, прибутки
підприємців. Від-новлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис.
32, яка відповідає точці А — піку розвитку попереднього економічного
циклу).

масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією
старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів
національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким
зростанням прибут-ків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін;
повною зайня-тістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням
нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових
операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до
«перегріву» економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання
передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, на-ступного
витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з
них:

дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;

посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;

підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антицикліч-ного
регулювання;

фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніш!, фази спаду і
депресії менш глибокі та тривалі;

науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на
частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7
років, а сьогодні кризові явища повторю-ються через 1-2 роки;

нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадін-ня окремих
фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

темпи піднесення невисокі — 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення
залишається значна кількість безробітних; основні еко-номічні параметри
менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

суперечливе поєднання асинхронності та синхронності
соціаль-но-економічних процесів у різних країнах;

зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока кри-за,
стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням
інфляційних процесів;

переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія
економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природ-но-економічних
циклів;

частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нецик-лічні
коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні
методи регулювання їх;

кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі немате-ріального
виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удоско-налення
механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і
важелів пом’якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить
складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази
кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення — з фа-зою піднесення, і цикл
починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження
вниз, для другої — піднімання.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбува-ються у сфері
грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що
повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою
гостротою та інтенсив-ністю — або накладаються на промислові кризи, або
мають самостійний розвиток.

К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специ-фічні.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов’язані з виробничим циклом і є
елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечнос-тей,
внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють влас-не джерело її
саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки
зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошово-го обігу і
кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині
функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то гро-шові кризи фактично
є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах
пожвавлення і піднесення промис-лового циклу. Під час масового оновлення
виробничих фондів різ-ко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це
викликає роз-бухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до
зрос-тання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного
ка-піталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння.
Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву й» є кризи
платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися
через 3-4 роки після кризи середньострокового цик-лу. Вони часто бували
такими інтенсивними, що переривали про-мисловий цикл і призводили до
його роздвоєння. Такою була, на-приклад, криза 1907 р., яка сталася лише
через 4 роки після загаль-ноекономічної кризи 1900-1903 рр. Повоєнні
кризи 1953-1954 та 1960-1961 рр. розпочалися після промислових криз
1948-1949 та 1957-1959 рр. Отже, інтервал у 3-4 роки також мав місце.

У 80-х роках — період найбільш подовженої за всю повоєнну історію фази
економічного піднесення — вплив малих циклів на розвиток господарства і
середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.

У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо ха-рактеру
взаємозв’язку середньострокових циклів і економічних криз та малих
циклів і грошових криз. Їхня диференціація пов’язана з різними підходами
до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кєйнсіанській
теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є
наслідком внутрішньої недоско-налості ринкових механізмів
саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові
кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають
безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.

Теорія монетаризму грунтується на так званій монетарній теорії циклу.
Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно
забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає
дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвит-ку, — це грошова
система. Звідси кризи і депресії ринкової економіки — грошове явище.
Вони пов’язані насамперед з функціональ-ними порушеннями, що виникають у
сфері кредитно-грошових від-носин.

Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до
розуміння економічної природи циклів визначила неод-нозначність їхніх
рекомендацій щодо здійснення антициклічної політики.

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом
циклічного розвитку процесу відтворення є фази кри-зи і пожвавлення. У
кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка
випускається, зменшуються масштаби капіталовкла-день, різко знижується
рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у
припиненні функціонування технічно за-старілих підприємств та морально
зношеного обладнання; по-дру-ге, у погіршенні фінансового стану
господарських одиниць, найчас-тіше тих, що не витримали конкурентної
боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди
виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.

Похожие записи