РЕФЕРАТ
на тему:
“Роль економічної науки в формуванні
економічної культури та ринкового мислення”
Люди, які ніколи систематично не вивчали економічну теорію, схожі на
глухих, коли вони намагаються оцінити звучання оркестру.
П. Самуельсон
Історія дала вперше народу України можливість створити свою незалежну
соціально-економічну систему. Отож робити це треба вміло, так, щоб люди
відчували, що економічні реформи здійснюються в їхніх інтересах,
скеровані на підвищення їхньго добробуту, а соціальні зміни передбачають
утвердження демократії, соціальної справедливості і впевненості у
завтрашньому дні. Фундаментальною основою цих перетворень повинна бути
не декларована, а справжня економічна самостійність як держави в цілому,
так і кожного її громадянина зокрема.
Досягнення таких результатів не відбувається автоматично. Необхідно,
щоб, по-перше, народом України було сформоване нове економічне мислення,
в результаті якого він зрозумів би, що саме він, а не дядько з-за
океану, став творцем свого майбутнього. По-друге, щоб ті, хто займається
й буде займатися реформаторською діяльністю в країні, були добре
обізнані в тому, що вони роблять, тобто, щоб вони володіли
фундаментальними знаннями законів суспільно-економічного розвитку.
Провідна роль у формуванні нового економічного мислення і набутті знань
належить теоретичним економічним наукам, зокрема політекономії.
Починаючи з 1995-96 навчального року, курс політекономії відновлено у
вищих учбових закладах першого та другого рівнів акредитації, зокрема в
кооперативних технікумах і коледжах.
Важливе місце у формуванні економічнгї культури та ринкового мислення
займають, власне, функції економічної науки.
Так, кожна наука має свою мету, яка відображає її головний зміст. Такою
метою для політекономії є з’ясування законів розвитку суспільства та
вироблення на основі цього рекомендацій для формування економічної
політики, яку повинна проводити держава, маючи за мету підвищення
ефективності суспільного виробництва.
Зміст науки проявляється в тих функціях, які вона виконує. Які ж функції
виконує економічна наука?
Пізнавальна. Суть її в тому, що політекономія покликана вивчати та
пояснювати процеси та явища економічного життя суспільства, досліджувати
умови та характер функціонування суспільного виробництва та його вплив
на соціальні процеси.
Теоретична. Проте політекономія не може обмежуватися простою
констатацією і описом фактів економічного господарського життя. Вона
повинна проникати в саму його суть і розкривати закони, що управляють
господарськими процесами, обґрунтовувати механізм їх дії. В цьому
полягає її теоретична функція.
Практична. Будь-яке знання, навіть те, що проникає в глибинні основи
життя, цінне не саме по собі, а тим, що може бути керівництвом до дії,
служити практичним цілям перетворення суспільства або підвищення
ефективності суспільного виробництва з метою підвищення добробуту
народу. Тому політекономія повинна виробляти рекомендації, концепції,
програми практичної реалізації суспільством (фірмами) вимог економічних
законів.
Ідеологічна. Цю функцію політекономія виконує, насамперед формуючи в
людей (суб’єктів господарської діяльності) сучасне економічне мислення,
яке дає можливість правильно зрозуміти й пояснити економічні процеси, що
відбуваються, здійснювати практичний аналіз наявних проблем, робити
теоретично правильні висновки щодо ефективного вирішення практичних
завдань.
Методологічна. Політекономія виступає як теоретичний фундамент комплексу
економічних наук (галузевих, функціональних стикових).
Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає
політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна
спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією.
Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних
законів (зробити так, “як це мені подобається”), особливо на макрорівні,
обертається значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий
час, то й катастрофою. Повільний характер економічних реформ, негативні
наслідки більшості господарських заходів, які проводяться в Україні,
починаючи з 1991р., і е результатом того, що вони носять вольовий,
випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють
західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і
політичним умовам України, а найголовніше, як правило, суперечать
вимогам економічних законів.
Прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспільству
можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення щодо
розвитку економічних процесів. Тут доречна аналогія: як завдяки
метеорології людина має можливість прогнозувати погоду і вживати
відповідних заходів проти природних катаклізмів, так і прогностична
функція економічної теорії допомагає людям запобігати економічним
втратам, пом’якшувати перебіг деяких негативних процесів.
Саме завдяки вивченню економічної теорії людина може знати, які дії
можуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції,
скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.
Отже, прогностична функція економічної теорії — це по суті складання
наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення в сучасних умовах
ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей,
явищ, теоретичних висновків.
Прогностичну функцію економічної теорії можна розглядати на рівні макро-
і мікроекономіки.
Макроекономічне передбачення набуває форми розробки економічних програм
уряду, прийняття відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку
економіки всієї країни.
Однак прогностична функція економічної теорії може стосуватися і
приватних підприємців, які мають бути здатними приймати раціональні або
цілеспрямовані рішення, засновані на врахуванні вигод і продуктивних
витрат, що прогностично можуть бути наслідком їхніх дій.
Методологічна функція економічної теорії дає можливість використовувати
економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки
економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного
економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати
життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об’єктивно і
всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні
програми різних політичних партій і рухів.
Економіка і економічна теорія знаходяться у взаємодії та впливають одна
на одну. Економіка є об’єктом економічного вчення. Вона існує
об’єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості людей. Економічна
теорія є явищем свідомості людей, яке відображує дію об’єктивних законів
економічного життя. Для того щоб виявити ці закони, недостатньо просто
спостерігати та описувати явища. Потрібна наука, що здатна проникнути у
сутність економічного життя, з’ясувати його причинно-наслідкові зв’язки
і рушійні сили. Цим і займається економічна теорія.
Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя
суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його
розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє
запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає
можливість прогнозувати майбутній розвиток
Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку
суспільства і людини, якщо вона науково обгрунтована. Такою є політика,
що грунтується на об’єктивно діючих законах, враховує різноманітні
інтереси суспільства, передбачає багато-варіантність рішень і свободу
вибору.
Якщо ж політика засновується на спотвореній теорії, яка не виходить з
об’єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства,
підпорядковує одні інтереси іншим, вона є ненауковою. Вона обеззброює
людину, робить її цинічною і байдужою або фанатичною і деспотичною. Така
політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це
стосується й економічної політики.
Перехід економіки України до ринку можливий лише завдяки використанню
реальних причинно-наслідкових зв’язків у економічному житті, врахуванню
інтересів усіх господарюючих суб’єктів, тобто завдяки політиці,
побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у
господарському механізмі.
Саме з огляду на ці обставини першоосновою вироблення науково
обгрунтованої економічної політики є економічна теорія, яка відбивала б
закономірності перехідної економіки нашої країни.
Будь-який відхід від теорії призводить до суб’єктивізму, сутність якого
полягає в ігноруванні об’єктивних вимог і умов, а отже, висуненні
необгрунтованих завдань і рішень, що в кінцевому підсумку обертається
нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових,
людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та
соціальні суперечності.
Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибокому оновленню
матеріального виробництва, повнішому розкриттю соціальних ресурсів
суспільства, що перебувають у стадії переходу до нових економічних
відносин.
Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного врахування
вимог об’єктивних економічних законів першорядне значення має
забезпечення реалістичної, об’єктивної оцінки, з одного боку, досягнень
у здійсненні соціально-економічних завдань, з’ясування труднощів і
недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого — такої ж реалістичної
оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого
соціально-економічного розвитку.
Наукова об’єктивність у політиці потребує врахування притаманних
суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони
діють як тенденції. Форми їхнього вияву не однозначні й можуть
змінюватися під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці
суспільного господарювання на кожному етапі розвитку суспільства вміти
користуватися науковим знанням законів, ураховувати їхню дію, чітко
визначати роль і місце суб’єктивного чинника.
У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної
політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути
довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем
розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними
умовами, ситуацією в світі.
Одним з найважливіших завдань держави і є врахування в практичній
діяльності головних особливостей кожного етапу розвитку країни. Тільки
на таких засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрунтованість і
реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей,
наступність у розв’язанні соціально-економічних завдань.
Напрями економічної політики різноманітні за змістом та політичною
значимістю, їх можна класифікувати так:
за сферами економічного життя (промисловість, сільське господарство,
будівництво, транспорт, зв’язок, торгівля тощо);
за часом дії (довго-, середньо- та короткострокові);
ш політичною та соціально-економічною значимістю.
При цьому важливе значення має виокремлення головних напрямів
суспільного виробництва, які забезпечують створення прогресивної
структури економіки — неодмінної умови її переходу до нової якості
зростання. Без цього не можна ефективно використовувати стимули до
праці, реалізувати сукупність різноманітних інтересів суспільства і
рухатися вперед у поступальному розвитку.
Пріоритетний підхід до економіки — це завжди політичний, стратегічний
підхід. Пріоритети мають визначатися на основі інтересів і здійснюватися
через них. Вони мусять сприяти науковому передбаченню майбутнього стану
розвитку економіки, його структури, впливу на соціальну сферу, людину,
природу. У свою чергу, на цій основі можна прогнозувати реальні
суперечності та шляхи і способи вирішення їх. У такий спосіб економічна
політика, побудована на науковій теорії, перетворюється на чинник
суспільного прогресу.
Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можливий за умови
взаємодії двох процесів:
· забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері,
використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів
виробництва;
· матеріального і морального стимулювання його розвитку.
Це забезпечить єдність науково-технічного і соціального підходу до
вирішення вузлових проблем економіки. Отже, зміна пріоритетів в
економічній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона буде
підкріплена адекватними змінами перелічених процесів.
При виробленні економічної політики слід широко використовувати світовий
досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове
передбачення. Орієнтація економіки лише на досвід минулий і теперішній
не забезпечить прогресивного поступу.
Економічна політика як чинник економічного розвитку має націлювати
господарство на розв’язання головних завдань, вибір пріоритетних
напрямів розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростання галузей, що
відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого — створять
передумови для згортання тих виробництв і сфер, які успадковані від
минулого.
Це дасть можливість якісно змінити економіку, рішуче спрямувати її на
задоволення потреб людей.
Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебудові економіки.
Адже нинішня структура господарства в нашій країні в основному склалася
ще в роки, коли Україна була складовою єдиного народногосподарського
комплексу колишнього Радянського Союзу з відповідною спеціалізацією.
Вона безнадійно застаріла, неефективна, не працює повною мірою на
людські потреби. Зміни, що вносилися свого часу, були частковими,
некомплексними, недокорін-ними. В результаті в економіці України
переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі.
Водночас частка галузей, від яких залежать прискорення
науково-технічного прогресу і успішне розв’язання соціальних завдань,
незначна.
Настав час, коли необхідно серйозно переосмислити досягнуті рубежі
суспільного розвитку, по-новому оцінити подальші перспективи. Економіка,
всі її галузі та підгалузі мають не тільки відповідати сучасному рівню
розвитку науки і техніки, а й працювати на задоволення всього
різноманіття сучасних потреб кожної людини, кожної сім’ї, суспільства в
цілому.
ЛІТЕРАТУРА
1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніка –Центр, 2000. – С.6-31.
2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії.-К.: Вища школа, 1995.
3. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа,
1994, Гл.1.
4. Клімко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища
школа, 1997.
5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – К.: Видавничий центр
“Академія”, 1998.
6. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – К.: Либідь, 1998.
7. Самуэльсон П. Экономикс. В 2-х томах. Т.1. – М.: Высшая школа, 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
