Реферат на тему:

Роль економічної науки. Формування економічної культури та ринкового
мислення

ПЛАН

1. Роль і функції економічної науки

2. Особливості формування економічної культури та ринкового мислення в
Україні

Список використаної літератури

1. Роль і функції економічної науки

Економічна наука займається вивченням економічної поведінки людей в
умовах обмежених ресурсів.

Вивчивши можливості ресурсного забезпечення країни, певного регіону,
міста, галузі (детальніше про це йтиметься далі), економісти пропонують
різні варіанти розміщення ресурсів для їхнього найкращого використання.

Отже, економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених
ресурсів, є чинником економічного розвитку, збільшення кількості
різноманітних товарів та послуг і, в кінцевому підсумку, сприяє більш
повному задоволенню потреб суспільства і кожного його члена;

• господарські зв’язки між країнами і народами: чому країни імпортують
одні товари, а експортують інші; які чинники сприяють
зовнішньоекономічним зв’язкам, а які стримують їхній розвиток;

• природу і причини багатства; як на різних етапах розвитку людського
суспільства змінювалось ставлення до самого поняття «багатство», джерел
його зростання.

Економічна наука досліджує, як суспільство здійснює економічне життя, що
охоплює виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в
умовах обмежених ресурсів

Рис1. Система економічних наук

Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та
індивідуальному рівні (підприємство, фірма, домашнє господарство). Через
це структурно економічна теорія включає в себе макроекономіку і
мікроекономіку.

Макроекоміка вивчає функціонування економіки в цілому. В центрі її
аналізу — національний продукт, загальний рівень цін, інфляція,
безробіття. Вона з’ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу
країни, чому окремі країни знаходяться у кризовому стані, а інші —
динамічно розвиваються.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб’єктів економіки. Вона
аналізує ціни окремих товарів, витрати на виготовлення певного товару,
з’ясовує, як діють фірма та механізм мотивації праці.

На основі економічної теорії формуються і діють відносно самостійні
економічні науки, що утворюють систему економічних наук (рис. 1).

Економічна теорія, виступаючи базою для різних економічних дисциплін,
водночас ураховує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших
наук, таких як соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна
теорія може робити висновки і пропозиції, які будуть правильними і
сприятимуть найбільш оптимальному способу організації економічного життя
суспільства.

Економічній науці властиві такі функції: теоретико-пізнавальна,
практична, прогностична, методологічна.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст
економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки
економічних процесів, форми їхнього вияву, об’єктивні внутрішні
суперечності, подолання яких забезпечує поступальний економічний рух
суспільства.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних
спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів. На основі
вивчення цього величезного матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це
дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.

Тільки грунтуючись на всебічному пізнанні теоретико-пізнавальної
функції, можна успішно реалізувати практичну функцію економічної теорії.

Теоретико-пізнавальна функція економічної теорії є методологічним
фундаментом для інших економічних дисциплін.

Практична функція полягає в тому, щоб всебічно обгрунтувати конкретні
шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову
практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснення
економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини,
колективів, суспільства; обгрунтування раціональних форм управління
господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання
економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку
виробництва і зростання життєвого рівня населення.

Прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспільству
можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення щодо
розвитку економічних процесів. Тут доречна аналогія: як завдяки
метеорології людина має можливість прогнозувати погоду і вживати
відповідних заходів проти природних катаклізмів, так і прогностична
функція економічної теорії допомагає людям запобігати економічним
втратам, пом’якшувати перебіг деяких негативних процесів.

Саме завдяки вивченню економічної теорії людина може знати, які дії
можуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції,
скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже, прогностична функція економічної теорії — це по суті складання
наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення в сучасних умовах
ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей,
явищ, теоретичних висновків.

Прогностичну функцію економічної теорії можна розглядати на рівні макро-
і мікроекономіки.

Макроекономічне передбачення набуває форми розробки економічних програм
уряду, прийняття відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку
економіки всієї країни.

Однак прогностична функція економічної теорії може стосуватися і
приватних підприємців, які мають бути здатними приймати раціональні або
цілеспрямовані рішення, засновані на врахуванні вигод і продуктивних
витрат, що прогностично можуть бути наслідком їхніх дій.

Методологічна функція економічної теорії дає можливість використовувати
економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки
економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного
економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати
життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об’єктивно і
всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні
програми різних політичних партій і рухів.

2. Особливості формування економічної культури

та ринкового мислення в Україні

Україна знаходиться в становищі переходу від
адміністративно-організованого доекономічно-організованого суспільства.
За цих умов класична схема ієрархія – культура -ринок має бути
розглянута відносно взаємозалежності цих визначальних факторів впливу
налюдей та інструментів керівництва ними з системою економічної освіти.

Під ієрархією ми розуміємо порядок управління як стосунки влади і
людини. Культура вданому контексті розглядається як система визнаних
суспільством цінностей, соціальнихнорм і моделей поведінки. Ринок —
це система рівноправних взаємин, що базуються накупівлі-продажу
товарів і послуг, на відносинах власності та рівновазі
зацікавленостейпокупця і продавця.

Кожний з цих елементів — системне явище. Вони існують у перехідний
період у різнихфазах, тому що зміни в них відбуваються з різною
швидкістю та глибиною. Наприклад, якщозміни в системі управління
можна впровадити досить швидко, то в культурі маютьздійснитися
зміни економічного, психологічного та управлінського мислення, що
потребуєтривалого часу. Культура як етнопсихологічний феномен — це
пам’ять суспільства. Суспільніцінності, трудова та повсякденна мораль —
це те, що можна швидко зруйнувати, але требадуже довго розвивати.
Освіта й виховання відіграють велику роль у культурі суспільства,бо
вони безпосередньо позначаються на мисленні і поведінці людини. Треба
відзначити, щоієрархія, культура та ринкові відносини в процесі
взаємодії можуть давати синергічніефекти.

Значущою галуззю економіко-соціологічного знання є вивчення
економічної поведінкилюдей і чинників, що цю поведінку визначають.
Як відомо, поняття «економічна поведінка» складається з мотивації, що
спрямована напідвищення свого добробуту (підвищення кваліфікації
теж); мислення, що віддзеркалюєекономічні зв’язки та відношення
між суспільними, виробничими та особистіснимисуб’єктами; вчинків
що базуються, з одного боку, на національних традиціях, а з іншого —на
спеціальних знаннях та вміннях, які реалізуються в контактах
між суб’єктамиекономічної діяльності.

Для розуміння проблем економічної культури та економічної освіти
дуже важливоспинитись на таких моментах:

1. Існують об’єктивні труднощі засвоєння сучасної економічної культури
та ринковогомислення.

2. Ринкові відносини вимагають (незалежно від наших бажань) від людей
нового рівняекономічних знань.

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб’єктів ринкових
відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є
необхідною, визначальною рисою ринку, його обов’язковим атрибутом. Немає
підприємців — немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в
ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних,
історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося
впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та
надбудовчих інституцій, психології людей.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід’ємний атрибут підприємця, не можна
лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового
середовища суб’єктів підприємницької діяльності багато, і між ними
точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати
його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту
використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це
спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі
якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності.
Прагнення проявити себе як особистість у певній сфері діяльності,
реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням
суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у
житті суспільства, є рушієм його поступу.

Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а
підприємництво — локомотивом економічного, соціального і культурного
розвитку людського суспільства

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на
виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси.
Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу
(прибуток). Однак віддача обов’язково виявиться через певний час, коли
відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах
суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах,
що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати.
Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у
господарську діяльність, а не на власні потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як
«господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її,
називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є
суб’єкт, що має свою ферму або майстерню, де виробляється певна
продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи
можна його назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді і великий
власник, багатство якого зростає вивисокими темпами, і дрібний
товаровиробник, прибутки якого невеликі, а то й на межі банкрутства, —
підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і
ризик займаються певною справою, одержуючи від неї певний доход, є
господарюючими суб’єктами. Це поняття більш широке і об’ємніше, ніж
«підприємець».

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед господарюючих
суб’єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження
нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації.

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінування
ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність
визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір
соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї
діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії.

Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим
паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і
капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинання, що так характерно
для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу
звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти
не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на
поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним,
коли перетворюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення
виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності
ігрового дому, важко чекати добрих результатів.

Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної
підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед
Україною, визначальною умовою виходу її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови економічної
свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а
також персональної економічної відповідальності за результати роботи,
наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець — суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні
та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та
методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер
застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської
поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і
реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності
розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного
боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не
якихось кон’юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого — до
найбільш ефективного використання чинників виробництва, намагання
реалізувати творчі потенції людини.

Ринкові відносини вимагають ринкового мислення, внутрішньої гнучкості,
високої активності та й здатності прийняти те, що неможливо змінити.

Список використаної літератури:

1. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

3. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / За ред.
Г.Климка, В.Несторенка. – Знання, 1997.

4. Тарасович В. Про предмет фундаментальної економічної наки //
Економіка України. – 1998. — №4.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи