Реферат на тему:

Ринок: суть, структура та проблеми переходу

ПЛАН

1. Виникнення, суть та функції ринку

2. Структура та види ринку

3. Інфраструктура ринку

4. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

1. Виникнення, суть та функції ринку

Поняття «ринок» сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві.
Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.

У чому полягає зміст цих понять? В економічній літературі наводяться
різні визначення ринкy. Його визначають як сферу обмiну або мiсце
зустрiчi покупцiв i продавцiв товарiв i послуг, або сукупнiсть угод
купiвлi i продажу товарiв тощо. Ці визначення обмежують ринок виключно
сферою обмiну, купiвлi-продажу, що не вiдображає його дiйсної сутi.

Як економічна категорія, поняття «ринок» вiдображає сутнiсть економiчних
вiдносин, що виникають мiж суб’єктами економiчної системи (виробниками i
покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами)
виробництва.

Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси
(усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської
дiяльностi). Тому ринок — поняття, яке вiдображає процес взаємодiї
економiчних iнтересiв суб’єктiв господарської системи.

Отже, поняття «ринок» тотожне поняттю «ринковi вiдносини».

Економiчна система, що функцiонує на засадах ринкових вiдносин, у
реальнiй дiйсностi є формою органiзацiї господарської дiяльностi
суспiльства, яку називають по-рiзному: ринкова система, система вiльного
пiдприємництва або ж просто — ринок.

Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так i
широкому розумiннi. У першому — це форма економiчного обмiну, в другому
— система вiдносин господарювання, здатна вирiшувати життєво важливi
завдання у сферах суспiльного виробництва, обмiну, розподiлу та
споживання.

Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей
один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою
продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим
— купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв
вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони — продавець i
покупець — знаходять компромiс, який проявляється в цiні.

Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад
як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що
породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток
суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних
суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого
продуктообміну, а потім і до товарного обміну на ринку.

Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи.
Економічні умови — основою яких є демократизація економіки — пов’язані з
введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові
зв’язки, передбачають:

вiльний вибiр форм власностi на засоби виробництва (утвердження права
господаря);

вiльне цiноутворення;

забезпечення та захист конкуренцiї;

вiльний вибiр виду дiяльностi;

вiльний обiг товару, капiталу, працi;

оподаткування, фiнансування, кредитування, валютна полiтика, якi
стимулюють пiдприємницьку дiяльнiсть.

Соцiальнi умови, якi забезпечують гуманнiсть ринкової економiки,
охоплюють:

систему захисту малозабезпечених верств населення (пенсiйне
забезпечення);

система соцiальної допомоги дiтям, молодi, безробiтним;

система соцiального захисту вiд безробiття.

Правові умови включають систему заходів, пов’язаних з розробкою
правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на
ринкові методи господарювання.

Соцiально-психологiчнi та соцiально-культурнi умови, якi забезпечують
самореалiзацiю особи та повагу до неї, включають:

забезпечення свободи розвитку потенцiалу особи — квалiфiкацiйного,
освiтнього, творчого, комунiкативного, пiдприємницького, морального та
iн.;

свобода полiтичної дiяльностi;

система соцiальної вiдповiдальностi особи перед трудовим колективом,
суспiльством;

система задоволення духовних потреб особи;

можливiсть вивчення культурних надбань народiв України та свiтової
культури в цiлому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на
ринку (вiдсутнiсть фондування, карток, талонiв та iнших обмежуючих форм
розподiлу);

необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та
вихiд з нього;

повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн,
норм прибутку та iн.;

свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та
прийняття рiшень;

пануючий диктат споживача.

В умовах вiльної конкуренцiї виробництво перебуває пiд постiйним
економiчним контролем, а товаровиробники стають виконавцями волi
споживача, змагаючись за сферу впливу на нього та його гаманець.

Бiльш повно i глибоко сутнiсть ринку можна розкрити через функцiї, якi
вiн виконує. До основних функцiй слід віднести: регулюючу, стимулюючу,
економічного відбору, iнтегруючу.

Регулююча функція забезпечує постійність зв’язків між різними галузями
виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та
макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через конкуренцію
ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво
будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної
революції, на задоволення платоспроможного попиту населення. Ринок —
найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва.
Він визначає, «що», «як» і «для кого» виробляти. Цю функцію ринок
виконує тому, що він найбільш «оперативно» реагує на зміни, які
відбуваються в економічному житті суспільства, а суб’єкти ринкових
відносин у свою чергу реагують на зміни, що відбуваються на ринку.

Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш
раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих
кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки,
організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому,
що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні
споживачам.

Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції
суспільне виробництво звільняється від економічно слабких,
нежиттєздатних підприємств. Ринок — це найоб’єктивніший суддя і
найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих
господарств. Процес відбору — жорстокий і безжалісний, але скаржитися
можна хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок
підвищує прибутковість економіки в цілому.

Ринок також «зшиває» економіку в єдине ціле, розвиваючи систему
горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів),
в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча
функція ринку. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки
світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які
будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на ринок потрапляє
товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні
інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає
неконкурентоспроможним.

Отже, відзначені умови існування та функціонування ринку, а також його
функції визначають ринок, як конкретну форму господарської діяльності
суспільства, яка одержала назву ринкової системи господарювання, або
ринкової економіки.

2. Структура та види ринку

Пізнання ринку як економічної категорії неможливе без глибокого аналізу
його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які
взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна
розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути багато, оскільки
ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.
Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного
призначення об’єктів ринкових відносин:

товарний ринок: ринок предметів споживання та послуг, ринок засобів
виробництва, ринок науково-технічних розробок;

фінансовий ринок: ринок інвестицій, ринок цінних паперів, валютний
ринок;

ринок праці.

Кожен з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на
ринки взуття, ринки косметики та ін., що існують всередині ринку
предметів споживання; ринки машин, верстатів і т.п. — ринку засобів
виробництва. Ринкова економіка складається з великої кількості окремих
ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових
відносин: розвинений ринок; ринок, що формується; ринки з різним
ступенем обмеження конкуренції: монопольний, олігопольний.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства:
легальний (офіційний), нелегальний (тіньовий, чорний). Структура ринку
може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою:
місцевий, окремих територій, країни (внутрішній), світовий (зовнішній).
Кожний вид ринку має свої особливості. Всі вони системно взаємопов’язані
і органічно взаємодіють: якщо відбуваються порушення в одному з них, то
це викликає перебої в роботі інших ринків і системи в цілому.

Розглянемо зміст окремих видів ринку.

Ринок предметів споживання і послуг. Ринок споживчих товарів і послуг
являє собою сферу обігу, за допомогою якої реалізуються товари народного
споживання та послуги. Ця сфера забезпечує задоволення потреб різних
соціальних груп, кожної сім’ї, кожної людини. Послуга — це особлива
споживна вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю
послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, втіленим у речі) є
те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги
збігається з процесом її створення, з діяльністю, а їх неможливо
нагромаджувати, транспортувати. Складовими елементами ринку предметів
споживання є виробництво товарів тривалого користування (телевізорів,
холодильників, автомобілів, відеотехніки тощо) та поточного споживання.
Даний ринок найбільш схильний до коливання попиту та пропозиції
грошового обігу, інфляції. Цей ринок безпосередньо впливає на
благоустрій нації. Для функціонування ринку товарів і послуг потрібна
розвинута гуртова та роздрібна торгівля.

У межах споживчих товарів і послуг потрібно виділити ринок продовольчих
товарів і ринок промислових або непродовольчих товарів. Кожен з них
володіє власною специфікою як різних сфер, які випускають товари та
послуги, так і способами і формами їх просування від виробників до
споживачів.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що забезпечує
виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можливість
встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не
подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдається. На практиці це
зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що
призводитиме як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ
до предметів споживання та послуг. Найважливішими напрямами формування
ринку предметів споживання в Україні є: ліквідація глибокої диспропорції
в народному господарстві між виробництвом засобів виробництва і
виробництвом предметів споживання; розвиток підприємництва у сфері
виробництва й збуту продовольчих і непродовольчих товарів; переходу до
вільного ціноутворення на більшість товарів; захисту споживчого ринку та
ін.

Головною умовою розширення ринку послуг в Україні є зростання
продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, насичення ринку
товарами широкого вжитку, що дасть змогу збільшити зайнятість у сфері
нематеріального виробництва, значно розширити асортимент платних і
безкоштовних послуг для населення. Крім цього, важливими умовами
зростання обсягу ринку послуг є підвищення реальної заробітної плати,
формування повноцінного ринку робочої сили та інші фактори.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих
суб’єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами
виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін
на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна
юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби
виробництва.

У ринку засобів виробництва виділяють ринок засобів праці і ринок
предметів праці. Ринок засобів праці поділяється на ринок нового і
вживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткування, що
виготовляється на індивідуальні замовлення.

Для створення широкомасштабного і високоефективного ринку засобів
виробництва в Україні мають відбутися докорінні перетворення і якомога
швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її
суб’єктами були різні власники, тобто необхідно забезпечити реальний
плюралізм форм власності. Це зумовить формування конкурентного
середовища, створить стимули для нововведень, масового оновлення
основних виробничих фондів. Крім того, потрібна активна амортизаційна
політика держави, слід надавати податкові, кредитні пільги тим
підприємствам, які впроваджують нову техніку.

Фінансовий ринок — це певна сукупність економічних відносин з приводу
організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення
на грошовий капітал. Суб’єктами цих відносин є підприємства різних форм
власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації
та ін. Об’єктами фінансового ринку є особливості заощадження населення,
тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і
торговельного капіталу та ін. Фінансовий ринок включає: ринок капіталів
(інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів, валютний
ринок.

До ринку капіталів відносять перш за все товари і послуги виробничого
призначення або такі товари і послуги, які безпосередньо не
призначаються для задоволення потреб населення, а непрямим чином (через
поставку обладнання, машин, технології, сировину, матеріали) спрямовані
на вирішення завдань із задоволення потреб суспільства в необхідних
благах. Для даного ринку характерна постійність та довгостроковість
виробничих зв’язків, великомасштабність комерційних операцій, оскільки,
як правило, з цим ринком пов’язано вирішення проблем інвестицій або
капітальних вкладень.

Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та
технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості,
підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим їх джерелом є
кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний
компонент фінансового ринку — кредитний ринок.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позичальниками з
приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного
ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки,
держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи
(громадяни).

Ринок цінних паперів є прямим продовженням кредитного ринку. Цінні
папери — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між
суб’єктами, що їх випустили і тими, хто придбав їх. Вони передбачають
виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість
передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам,
що є їх власниками.

Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», в Україні
можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації,
зобов’язання державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі.

Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному
ринку здійснюється продаж нових паперів після їх емісії (випуску).
Вторинний ринок цінних паперів, на якому обертаються раніше випущені
акції та облігації, тобто здійснюється їх перепродаж, обслуговується
фондовою біржею.

Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно насамперед подолати
економічну кризу, повернути трудящим вилучені державою трудові
заощадження, індексувати заробітну плату, пенсії, стипендії відповідно
до зростання цін, інтенсивніше здійснювати акціонування власності,
створювати інвестиційні фонди тощо.

Валютний ринок — це такий специфічний ринок, де предметом
купівлі-продажу є різні національні валюти. Його функціонування
зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і
необхідністю взаємних розрахунків. З погляду організаційних відносин цей
ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних
країн, у вигляді валютних бірж. Найважливішими для світових валютних
операцій є Нью-Йоркська, Лондонська, Паризька та Токійська валютні
біржі.

Практика функціонування ринкової системи свідчить, що заборона
здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя
призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків
валюти, на яких курси валют відхиляються від офіційних курсів.

Ринок праці — це саморегульована система розподілу робочої сили із
специфічними факторами конкуренції між її власниками за найбільш вигідні
умови та оплату праці, а також між працедавцями — за залучення найбільш
кваліфікованої робочої сили. Суб’єктами відносин на ринку праці
виступають власники підприємств (працедавці) — «покупці» і окремі особи
(працеємці) — «продавці». Ринок праці виконує такі функції:

1) оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої
сили, тобто того чи іншого виду праці;

2) регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями
економіки і регіонами країни.

Функціонально-організаційна структура ринку праці включає в себе
принципи державної політики в галузі зайнятості, правове регулювання
трудових відносин, систему підготовки кадрів, систему найму, систему
перепідготовки і перекваліфікації робітників, яку здійснюють біржі
праці.

В Україні процес державного впорядкування ринку праці тільки почався.
Його характерними особливостями є значне перевищення пропозиції робочої
сили над попитом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та
рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок
несформованості ринку житла, значними цінами на послуги, пов’язані з
переїздом на нове місце проживання та ін.

Ринок інформації — це сукупність економічних відносин з приводу
збирання, опрацювання, систематизації інформації та її продажу кінцевому
споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність
прийнятого рішення. Інформація є рідкісним благом, для отримання якого
потрібні певні витрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації
є посередники, основне завдання яких — збирання і продаж інформації. Ці
ринки відрізняються один від одного ступенем поінформованості та
можливості реальних дій таких посередників у реалізації товарів і
послуг.

Важливим елементом ринку інформації є інформація про конкурентів.
Засобом збирання відповідної інформації є перегляд професійних журналів,
зустрічі з фахівцями, запрошення консультантів тощо. Особливістю такого
товару як інформація є те, що втаємничена, маловідома інформація коштує
дорого, адже «хто володіє інформацією — володіє світом» і «будь-яка
монополія починається з монополії на інформацію», а інформація відома
всім не коштує нічого. Цей товар не має другої свіжості».

3. Інфраструктура ринку

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і
громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що
обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню
ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків.
Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та
науково-дослідну інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й
аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські
компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду
асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби
оперативного зв’язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й
валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та
інших громадських організацій. Це — всі ті, хто здатен здійснювати і
здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх
у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові
інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні
фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми
розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце
серед елементів інфраструктури належить біржам.

Біржа (гол. «beurs», нім. «borse») — це установа, де здійснюється
купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова
біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого
майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа — це приватне,
акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять
дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції.

В Україні вже створено чимало бірж. Серед них: Українська універсальна
біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова
біржа та інші. У зв’язку з переходом до ринку найбільшого поширення в
Україні набули товарні біржі.

Товарна біржа — це комерційне підприємство, різновид товарного ринку
оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому
реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і
стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на
якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення
попиту і пропозиції. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється
законом «Про товарну біржу». В світовій практиці до біржових товарів
належать 60-70 найменувань.

Для товарної біржі характерні такі риси:

1) регулярність функціонування;

2) ведення торгівлі однорідними товарами з певними характеристиками на
основі жорстких правил і в спеціальному місці;

3) продаж біржових товарів здійснюється за допомогою представлених
зразків, або стандартів, а самі товари на біржі відсутні.

Всі операції на товарних біржах поділяються на два види: операції з
реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди, і
строкові, або ф’ючерсні операції, тобто попередній продаж товару, якого
ще не виробили. Більшість біржових операцій (90 і більше відсотків)
складають саме ф’ючерсні угоди. Метою ф’ючерсної угоди є не продаж чи
придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до
терміну завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування
(хеджування) від втрат, пов’язаних зі зміною цін на товари.

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на
якому здійснюється торгівля цінними паперами (див. Закон України «Про
цінні папери і фондову біржу»). Основними видами цінних паперів є
векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуальні
торговці паперами та кредитно-фінансові інститути.

Фондова біржа виконує такі функції: забезпечує мобілізацію тимчасово
вільних грошових засобів; встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів;
здійснює переміщення капіталу між галузями. Операції на фондовій біржі,
в залежності від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові
і строкові. Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо
після їх укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі).
Строкові операції здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу
акцій укладається в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалегідь
встановлений період. Строкові операції дозволяють здійснювати
спекулятивні операції і одержувати спекулятивний прибуток.

Органічною частиною сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин,
які забезпечують концентрацію валютних операцій, формування,
взаємозв’язок і динаміку валютних курсів, є валютна біржа. Валютна біржа
— це комерційне підприємство, яке здійснює купівлю-продаж іноземної
валюти за ринковими цінами.

З появою бірж в Україні з’являються і нові види професійних занять та
робочих місць для населення. Операції купівлі-продажу на біржах
здійснюють брокери, маклери і дилери, оскільки приватні особи на біржі
не допускаються.

Брокер (англ. «broker» — посередник) — це посередник при укладенні угод
між покупцями і продавцями товарів. Ними можуть бути брокерські фірми,
контори і незалежні брокери. Брокери підготовляють, оформляють і
реєструють договори купівлі-продажу, здійснюють нагляд за правильністю
біржового торгу.

Дилери (англ. «dealer» — біржовий маклер) — це, як правило, представники
фірм, що хочуть продати чи купити біржовий товар. На відміну від
брокерської діяльності, дилерська передбачає наявність певного
початкового капіталу і поєднується в більшій мірі з комерційним ризиком.

Маклер (нім. «makler» — посередник) — це теж посередник біржових торгів,
який фіксує укладення угод між членами біржі (брокерами, дилерами).

На відміну від товарної, фондової та валютної біржі, біржа робочої сили
(біржа праці) формується державою. Відповідно до Закону України «Про
зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку у нас
називається державною службою зайнятості.

У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі-продажу товару —
робочої сили. Згідно із Законом послуги, пов’язані із забезпеченням
зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безплатно,
при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними
завданнями служби зайнятості є:

аналіз та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування
про стан ринку робочої сили;

консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій
про можливості одержання роботи та забезпечення робочою силою;

облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань
працевлаштування;

допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям — у
доборі потрібних працівників;

організація навчальної діяльності, професійної підготовки та
перепідготовки громадян;

реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги,
в тому числі і матеріальної тощо.

До інфраструктури ринку входить розгалужена система приватних,
кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торговельних
структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і
роздрібну.

Роздрібна торгівля — це торгівля, яка включає всю підприємницьку
діяльність, пов’язану з продажем товарів і послуг безпосередньо кінцевим
споживачам для їх особистого, сімейного чи домашнього використовування.
До роздрібної торгівлі належить величезна мережа магазинів, яка включає
універмаги, універсами, спеціалізовані магазини, супермаркети, магазини
самообслуговування, склади, магазини тощо.

Гуртова торгівля — це частина внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж
товарів як великими, так і малими партіями з метою їх перепродажу або
виробничого споживання. Гуртова торгівля здійснюється за цінами, які
нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально
працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування
витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного
стимулювання та прибуток. Гуртова торгівля стимулює збут товарів, формує
їх асортимент, складає і транспортує товари. Найбільш впливовими
гуртовими торговельними структурами є великі торговельні фірми, торгові
доми, дистриб’юторські фірми тощо.

Торговельні фірми — це фірми, які займаються здійсненням операцій в
основному по купівлі-продажу товарів. Торговельні фірми бувають або
вузькоспеціалізованими та універсальними, які торгують широкою
номенклатурою виробів.

Торговий дім — це торговельна фірма, яка закуповує товар у виробників
або гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон, або закуповує
іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і
роздрібним торговцям, а також споживачам. Їхня діяльність дуже широка:
вони здійснюють операції за свій рахунок і за дорученням клієнтів, за
внутрішньою, гуртовою і роздрібною торгівлею, працюють за широкою
номенклатурою товарів, беруть участь у виробництві продукції. Для
виконання своїх функцій торгові доми мають сітку магазинів, складські
приміщення, транспортні засоби тощо.

Дистриб’ютер (від англ. «distributer» — розподільник) — окрема фірма або
агент промислового підприємства, які здійснюють реалізацію продукції і
виступають як торгівці за договором на основі угоди про право на продаж
в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання дистриб’ютором ряду
функцій, пов’язаних з реалізацією товару: організацію реклами в даному
регіоні, передпродажну підготовку технічно складних товарів, наданням
покупцям сервісних послуг, аналіз кон’юнктури ринку та відгуків покупців
про придбані ними вироби фірми тощо.

У практиці ринкових зв’язків широко використовуються і такі форми
організації оптової торгівлі як аукціон, ярмарок.

Аукціон (від лат. «auctio (auctionis)» — продаж з публічних торгів) — це
спеціально організований ринок товарів з визначними властивостями, що
діє періодично у певному місці і в наперед обумовлений час на умовах
змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається
покупцям, які запропонували вищу ціну. На відміну від інших форм
реалізації (через магазини, ярмарки і т. п.) аукціон передбачає не
одночасне, а почергове пропонування товарів: до реалізації пропонується
один товар (лот), після його продажу (або зняття з аукціону) — наступний
і т.д.

Аукціони розрізняють внутрішні і зовнішні, відкриті і закриті тощо. У
світовій практиці відомі декілька способів ведення акціонерних торгів:
1) з підвищенням цін; 2) з постійним пониженням цін. В умовах переходу
України до ринку аукціон розглядається як один із способів приватизації
державних та муніципальних підприємств.

Ярмарок (від нім. «jahrmakt» — щорічний ринок) — це ринок оптової
торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в
певному місці, у встановлений час, а також сезонна розпродажа одного або
багатьох видів товару. Ця своєрідна форма ринку має можливість при
порівняно невеликих витратах у короткий термін на невеликих площах
здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод,
обміну інформацією, реклами фірми та її продукції. Ярмарки бувають
універсальні, багатогалузеві, галузеві і спеціальні. За останні роки в
Україні ярмарки набувають все більшого розвитку.

Ринок засобів виробництва, предметів споживання і послуг, що стає все
більш орієнтованим на конкретний, часто індивідуальний попит, викликав
до життя появу і таких нових форм реалізації як лізинг, інжиніринг та
ін.

Лізинг (від англ. «leasing» — оренда, майновий найм) — угода між
орендарем, власником майна (машин, устаткування, транспортних засобів і
т.д.) і орендатором про передачу майна в оренду на визначений строк за
певну плату. За своїм економічним змістом лізинг являє собою специфічну
форму кредитування продажу без передачі права власності на товар
орендарю.

Інжиніринг (від англ. «engineering» — інженерно-консультаційні послуги)
— це виділений у самостійну сферу діяльності комплекс
інженерно-консультаційних послуг комерційного характеру щодо підготовки,
забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції, щодо
обслуговування будівництва та експлуатації промислових, інфраструктурних
сільськогосподарських та інших об’єктів. Інжинірингові послуги діляться
на дві групи: 1) послуги, пов’язані з підготовкою виробничого процесу;
2) послуги на забезпечення нормального ходу процесу виробництва і
реалізації продукції.

Аудиторська фірма — це незалежна висококваліфікована організація, яка на
замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської
діяльності з метою виявлення прорахунків та резервів вдосконалення,
контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій
різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія — акціонерна компанія, капітал якої використовується
переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою
встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю
структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як
правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій
інших фірм і діє через свої філії.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є
важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки
України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного
законодавства, юридичних гарантій й матеріально-фінансового
забезпечення.

4. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

За останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з
метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт
економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого
рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно
взаємопов’язаної з усією світовою економікою.

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні
ринкові моделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та
інші моделі. На які з них може орієнтуватися Україна?

Спочатку слід відзначити, що існуючі системи і спрямованість їх розвитку
залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів;
історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня
розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства.

В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин
господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні
риси, до яких відносяться:

наявність різноманітних форм власності;

перевага вільних цін на товари і послуги;

розвинута система вільної конкуренції;

певна система державного регулювання економіки.

Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку
модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого
розвитку, структурі економіки, географічному положенню. Враховуючи те,
що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал,
підготовлені кадри нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в
якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється
виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.

Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.
Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або «шокової
терапії»), жорсткого регулювання.

Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і
поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною
тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.

Модель «шокової терапії» передбачає одночасне і швидке введення усіх
атрибутів ринку, стрімкий перехід від неринкових до ринкових відносин.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку ґрунтується на державному
регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення.

Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без «шоку».
Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і
третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання
цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Одним
стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті,
немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний
ринок.

Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних
перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного
мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може
бути поділений на три основні стадії:

підготовча — демократизація економіки;

реформаторська — оздоровлення, стабілізація економіки;

творча — організація навчальної діяльності ринку.

Демократизація економіки включає: ліквідацію структур апарату
примусового господарювання в економічній сфері; демонополізацію
товарного і грошового обігу; декретування права власності; створення
необхідних умов для конкуренції; кадрове забезпечення реформи.

Реформування економіки передбачає: створення надійного механізму
управління грошово-кредитною системою; організаційно-господарське
реформування економіки; створення ефективного механізму економічного
стимулювання та регулювання підприємницької діяльності.

Творчий процес — організація навчальної діяльності ринку — об’єднує:
відновлення функцій грошей; створення бюджетно-податкового механізму;
свободу вибору форм власності; створення ринкової системи з усіма її
елементами.

У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і
конкретні цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і
політики України включає такі розділи: фінансова політика,
грошово-кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна
політика, програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та
структурна перебудова економіки та ін.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи