Реферат

на тему:

Ринок праці та заробітна плата

Суть ринку праці, умови його становлення та механізм функціонування.
Виникненню ринку праці передували два історичні процеси – звільнення
трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення
виробників від засобів виробництва (капіталу). Ринок праці – це
сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання
інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов’язаних з
організацією, використанням і оплатою найманої праці. Основними
економічними важелями механізму функціонування ринку парці є попит,
пропозиція і ціна ( заробітна плата). Важливим економічним фактором
попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата
обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки. Щодо пропозиції
праці, то основним матеріальним стимулом служить реальна заробітна
плата: чим вищий її рівень, тим більше працівників пропонує свою працю і
тим довше вони хочуть працювати.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією праці формується
ринкова кон’юнктура:

— рівноважна (якщо попит на працю та її пропозиція збігаються);

— трудодефіцитна (якщо попит на працю перевищує пропозицію);

— трудонадлишкова (якщо пропозиція праці перевищує попит на неї).

Суб’єктами ринку праці являються фірми і наймані працівники, які
вступають у відносини купівлі-продажу праці. В результаті конкуренції
між ними через механізм попиту і пропозиції встановлюється певний обсяг
зайнятості і рівень оплати праці. Отже ринок праці – це конкурентний
ринок.

На рис. 1 зображено взаємозв’язок між реальною заробітною платою, тобто
ціною праці (W) і кількістю необхідної праці (Q) – крива попиту на працю
(Dl), а на рис. 2 – крива пропозиції праці (Sl). Стан рівноваги ринку
праці визначається рівноважною ціною праці , яка збалансовує попит на
працю та її пропозицію. Ситуація рівноваги ринку праці відображена на
рис. 3.

Ринок робочої сили – це сукупність виробничих відносин, у результаті
яких носії робочої сили отримують джерело до існування й перетворюються
в найманих робітників, а власники засобів виробництва отримують джерело
для своїх майбутніх прибутків, перетворюючись у роботодавців. Робоча
сила –головний елемент продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але
товаром вона стає лише за капіталізму. Як і будь-який інший товар робоча
сила має дві сторони: споживчу вартість і мінову вартість.

W

Dl

Q

Рисунок 1. Крива попиту на працю

З погляду споживчої вартості специфіка цього товару виявляється в тому,
що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість,
більшу від вартості самого товару робоча сила. В основі споживчої
вартості лежить абстрактна праця, тобто певна її кількість. Інтерес
роботодавця полягає у привласненні споживчої вартості робочої сили, її
здатності створювати додаткову вартість. Економічний інтерес власника
робочої сили (робітника) полягає у реалізації мінової вартості робочої
сили.

W

Sl

Q

Рисунок 2. Крива пропозиції праці

W

Dl Sl

Q

Рисунок 3. Стан рівноваги ринку праці

Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки. Ринку
робочої сили притаманне явище зайнятості та безробіття. Зайнятість – це
система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі
їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при
забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні
розширеного відтворення робочої сили. Розглядають три основні види
зайнятості: повну, раціональну і ефективну. Повна зайнятість – надання
суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися
суспільно-корисною працею. Раціональна зайнятість – зайнятість яка має
місце в суспільстві з врахуванням доцільності перерозподілу та
використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої
структури. Ефективна зайнятість –зайнятість, що спрямована на підвищення
результативності праці, скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Відомо, що існують об’єктивні умови розбалансованості ринку робочої
сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не
знайти роботу, тобто стати безробітною. Отже, безробіття – це
соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не
може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію
праці. Безробітними, згідно з Законом України „Про зайнятість
населення”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них
причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність
відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно
шукають роботу та здатні приступити до праці.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих
повністю безробітних (Кб) від кількості працездатного населення (Пр)
(такого, що живе на доходи від своєї праці).

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття
зумовлене трьома основними причинами: 1) пошуком роботи; 2) негнучкістю
заробітної плати; 3) недостатнім сукупним попитом. Пошук відповідного
робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує
коефіцієнт працевлаштування. Негнучкість заробітної плати – це ситуація,
коли заробітна плата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і
пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не урівноважені.
Недостатній сукупний попит виникає в ході економічного циклу, коли
національна економіка перебуває у фазі спаду. Він призводить до того, що
процес продажу утруднюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми
скорочують виробництво і звільняють частину працівників.

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене.
Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного,
інституціонального та ін. Добровільне безробіття – робітники
відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших
причин не хочуть шукати роботу. Фрикційне безробіття – характерним є
стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому.
Інституціональне безробіття викликане небажанням деякої частини
працездатного населення працювати, у зв’язку з гарантією виплати
державою допомоги по безробіттю.

Вимушене безробіття – коли людина в працездатному віці не працює з
незалежних від неї причин (не може знайти роботу, бо немає вільних
робочих місць). Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеним є:
плинне, приховане або аграрне, застійне, сезонне, технологічне,
конверсійне та структурне.

Плинне безробіття – це стан, коли частина промислової резервної армії
праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття – це стан, коли частина працездатного
населення зайнята неповний робочий період (внаслідок розорення дрібних
селянських господарств, скорочення тривалості робочого тижня на
підприємстві та інше) і решту часу витрачають на різні тимчасові роботи
в інших галузях.

Застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення, що
не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками.

Циклічність розвитку ринкової економіки призводить до скорочення попиту
на робочу силу в період депресії та кризи. Відповідно, виникає циклічне
безробіття. Ліквідувати цей вид безробіття неможливо, так як не можна
відмінити циклічність економічного росту.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях
(будівництво, сільське господарство, туризм).

Конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей
військово-промислового комплексу.

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок
запровадження досягнень НТП на підприємстві.

Структурне безробіття охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички
і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується
вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов’язані передусім із
циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат
від циклічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена.
Згідно із цим законом, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати
річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВВП в обсязі 2,7%
утримує частку безробітних на постійному рівні. У західній літературі
широкого визнання набула концепція А.Філіпса, що пояснює обернену
залежність між темпами інфляції та частково безробітними на нетривалому
проміжку часу.

Безробіття зумовлює не лише економічні, але й величезні соціальні
втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації
працівником, втрати ним самоповаги, занепаду моральних принципів.

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо
нав’язують думку, що безробіття – це звичайне, рядове явище сучасної
“цивілізованої” економіки, що в цьому нічого страшного немає, а певний
його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує
ефективно працювати тих, хто має роботу, під страхом її втрати. Чи
дійсно це так?

За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники
характеризується лише від’ємними параметрами. Зокрема, зростання
безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%;
психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то
можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання
злочинності, психічних захворювань, самогубств, зменшення населення за
рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується, є прямим
наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими
негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність,
породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати
політичну та економічну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному
вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати
на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основні напрямки соціально-економічної діяльності
держави щодо безробіття:

а) регулювання рівня й тривалості безробіття;

б) соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і
за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання
економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як “робоча
сила”) державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією
держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між
пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб’єктів
і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою
попиту допомагає пом’якшувати циклічний рух суспільного виробництва й
тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці
(безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в
періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати
економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту
(допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.п.), а
також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише
тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина
починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що
перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні і
сімейні. У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст.23.1),
записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на
задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в
жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а
тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише
окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про
захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише
через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення
вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про
тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов’язує фірми
виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони
покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця,
страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки,
основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте
безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати
ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи
людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

Заробітна плата, її основні форми і системи. Заробітна плата має дві
основні форми: почасову і відрядну. У свою чергу кожна з них має
відповідні системи. За почасової форми заробітної плати розмір заробітку
обчислюється відповідно до відпрацьованого часу. Вона може бути
погодинною, поденною, щотижневою, щомісячною. У багатьох країнах при
визначенні розмірів почасової плати визначається одиниця виміру ціни
праці – ціна години праці –погодинна ставка оплати праці.

Погодинна ставка оплати праці розраховується діленням установленої
величини заробітної плати (за день, тиждень, місяць) на нормативну
кількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць)

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де
переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у
масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається
швидкістю руху конвеєра. Ще більшою мірою це стосується частково
автоматизованих операцій і виробництва з переважанням апаратурних
процесів (хімічні, технології, термічна обробка і т. ін.). Вигода від
застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов’язана з тим,
що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення
заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах
перетворилася у головну форму оплати праці.

Сутність відрядної (поштучної) заробітної плати полягає в тому, що за
нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати
робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю
виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для
підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання
робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства
застосовують різні системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання
зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію
праці.

У сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні,
преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує
відповідно до конкретних обставин та модифікацій.

В останні десятиліття зарубіжні фірми для посилення мотивації
працівників успішно використовують різні системи участі працівників у
прибутках і створенні робітничої власності. Досвід показує, що
застосування такої системи приводить до додаткового приросту
продуктивності праці. Участь робітників у прибутках здійснюється у формі
відрахувань до «фондів робітників» частки прибутку поточного року з
використанням пільгового податкового режиму.

Номінальна і реальна заробітна плата. Визначення розміру зарплати має
два підходи: з боку найманого персоналу і з боку роботодавця.

Роботодавець обчислює не тільки ту частину витрат, що визначається
ставками заробітної плати, а й валові витрати на наймання працівників.
Найманий персонал під заробітною платою вважає той заробіток, який він
одержує на руки в касі підприємства.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за
годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе
відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок. Вона
характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і
послуги, тому є одним з факторів підвищення добробуту і рівня життя
трудящих. На одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати
продукти харчування, одяг, взуття, заплатити за комунальні послуги та
інші товари, необхідні для існування його самого та його сім’ї. Суттєво
знижують номінальну заробітну плату чисельні податки та платежі. До того
ж ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило,
зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального
уявлення про реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна
заробітна плата.

Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг, яку
працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від
відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати: 1)
розмір номінальної заробітної плати; 2) рівень цін на товари та послуги;
3) розмір сплачуваних податків.

Таким чином реальна заробітна плата визначається шляхом ділення очищеної
від податків номінальної заробітної плати на індекс цін. Це вказує, що
номінальна і реальна заробітна плата необов’язково змінюються в одному й
тому самому напрямі. Так, номінальна заробітна плата може зростати, а
реальна заробітна плата знижуватись або залишатися незмінною.

Особливості формування ринку робочої сили в Україні. Формування ринку
робочої сили в Україні відображає загальносвітові тенденції, але має Й
свої особливості, які ускладнюють процес його нормального
функціонування. Це:

-аномальний вибух міграційних процесів як наслідок загострення
політичних і міжнаціональних відносин між країнами, що утворилися на
території колишнього СРСР;

конверсія виробництва, передислокація військових частин;

евакуація й переселення людей з територій, що постраждаливнаслідок
аварії на Чорнобильській атомній електростанції;

зупинка підприємств через порушення економічних зв’язків іперебої в
постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин;

поспішність у здійсненні програми роздержавлення та приватизації
власності;

відсутність достатньої законодавчої бази, яка б чітко регламентувала
взаємовідносини між особами найманої праці й роботодавцями.

Все це врешті решт приводить до того, що наші підприємці, переймаючи
західний досвід у вирішенні проблеми зайнятості й організації праці та
прагнучи забезпечити собі максимальний прибуток в найкоротший строк,
застосовують не кращі методи. А це веде (і привело) до втрати трудящими
частини соціальних гарантій, які вони мали, до погіршення умов праці,
зниження заробітної плати, а в кінцевому підсумку — до загострення
соціальної напруги.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. —
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. — К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. — М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. — К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих
закладів освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 1998.

11. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного.
— Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993.

12. Основи економічної теорії / За ред. Проф. С.В. Мочерного. — К.:
Видавничий центр «Академія», 1999.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За
ред. Г.Н. Климко, В.І. Нестеренка. — 2-ге вид. — К.: Вища школа, 1997.

14. Темчук П.П., Паламарчук В.О. Нариси з економічної теорії: Навч.
посібник. — К.: ІСДО, 1994.

Похожие записи