Реферат

на тему:

Проблеми рівноваги попиту та пропозиції в умовах переходу до ринку

Вступ

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макроекономічні
складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і
капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших компонентів
товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його
стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним
проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку
споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів
світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. В
економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції,
споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних
підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна
система відвернула виробництво від потреб людини, підпорядкувала його
інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового
національного продукту приблизно 45 відсотків припадало на капітальні
вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду
споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах
світового ринку це співвідношення має вигляд 74 : 26. В той же час у
країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30
: 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в
систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть
нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення
капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об’єктів,
невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів
світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза
функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери виробничих відносин,
країни командно-адміністративної системи при-гнобили виробництво, його
рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється через
капітал. Інакше неможливо перебороти численні лис-баланси, неприйняття
підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати
отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефективного
господарювання, не передбачає високої соціальної та моральної культури
господарюючих суб’єктів, не сприяє співробітництву з іноземним
капіталом. Створення ринку капіталу потребує стимулювати передусім не
позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції,
портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового
капіталу мають переваги. Вони створюють матеріальну заінтересованість у
найбільшій віддачі капіталу, у впровадженні передової технології й
організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти
тощо.

Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками.
Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в
нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі
державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.

Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути
екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та використання робочої сили.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я здатні
працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на
підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї
групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою
власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні
ремісники та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не
працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два «чистих» варіанти ринку робочої сили і
зайнятості. Перший — ринок робочої сили з обмеженим попитом;

другий — з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого — ринок
відсталих країн. Ринок

робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої
сили. Дійовим інстру-ментом ринку робочої сили є біржі праці.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди
за сегментами ринку, і вони набувають певної структурованості.

Інфляція попиту і пропозиції.

Інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з
боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних
замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби
виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості
виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих
(зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій
профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до
кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних
засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть
реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом.
Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти.
Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням
реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю
використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на
постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть
інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей
полює за надто малою кількістю товарів»

. Інфляція пропозиції — зростання цін внаслідок збільшення витрат
виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення
витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і
фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок,
що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також
з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін
такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю
продукції. Витрати на одиницю продукції — це середні витрати при
наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши
загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і
обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін.
В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї
економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін.
Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється
при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони
тісно пов’язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати
може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не
спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний
ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали
постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається
стагфляцією — інфляційним зростанням цін в умовах стагнації — застою
виробництва, економічної кризи.

1. Що стоїть за кривою пропозиції?

При дослідженні сил, що діють на пропозицію, фундаментальною основою,
яка дає змогу зрозуміти поведінку виробників щодо пропозиції, є те, що
фірми виготовляють товари для прибутку, але не для власного задоволення
чи з доброчинності. Наприклад, фермер поставлятиме більше кукурудзи за
вищими цінами, бо одержить більші прибутки; навпаки, коли ціни на
кукурудзу впадуть нижче від витрат виробництва, як сталося в середині
80-х років, фермери вирощуватимуть інші культури чи навіть продадуть
ферми.

Ключовим елементом, що лежить в основі прийняття рішень з пропозиції, є
витрати виробництва. Якщо затрати на виготовлення окремого товару нижчі
ринкових цін, то виробникові буде вигідно поставляти на ринок такий
товар у великих кількостях. Коли ж витрати виробництва високі порівняно
з ціною, то виробники виготовлятимуть незначну кількість цього товару
або просто припинять його виробництво.

uuuuuuuuuuuuooooouuoeoeiaaaa

D0G?VAXoe\?_pcOc„eAguiAejukuekthkAl‚m,n„o?pIpps

Похожие записи