.

Потребна форма організації виробництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2594
Скачать документ

РЕФЕРАТ

з “Політекономії”

НА ТЕМУ:

Потребна форма організації виробництва

План

Натуральне та товарне виробництво.

Товар і його властивості.

Натуральне та товарне виробництво.

Натуральне виробництво

Історично першою економічною формою функціонування людського суспільства
було натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – тип господарства, в якому процес створення
матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних
потреб виробника. При натуральному господарстві продукт не набуває
товарної форми (тобто не стає об’єктом купівлі-продажу), а утворює фонд
життєвих засобів для самого виробника. В найбільш чистому вигляді
натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали
суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було
пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему
замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких
державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить
розвинутим було товарне господарство. Останнє передбачало виробництво
продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак
домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В
епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим,
однією з головних рис феодальної економіки.

Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів,
що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.).
Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який
привласнював поміщик або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт
виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів
(подимне, подушне, за вікна, містки і т.д.). Натуральний характер мало й
господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів
споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало
поновлення його запасів.

Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно
розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох
аспектах:

а) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;

б) такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей
досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою
пов’язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її
полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою
відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна
господарська одиниця (селянське господарство, сільська община,
феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт,
починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою
підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства
неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого
історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства
типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний
характер продукції, економічних зв’язків і галузевих пропорцій, які
відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для
виробників як обов’язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це
породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи
розвитку.

Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства,
в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це
проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої
діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні
відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто,
економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в
реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими
формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть
натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство
характеризується також слабко вираженим суспільним характером
виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер
праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно.
Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого
натурального виробництва виступає лише як його приватна справа.

Натуральне виробництво

Товарне виробництво

Натуральне виробництво тисячоліття існувало в первісній общині як єдина
форма господарювання. Однак на певному етапі розвитку продуктивних сил
виникає нова форма господарства – товарне виробництво. Що вона собою
являє? Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального
господарства, бо являє собою певну організацію суспільного виробництва,
при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через
купівлю-продаж продуктів їхньої праці. У результаті таких відносин
продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає
товарним виробництвом.

У зв’язку з цим виникає ряд запитань. Чи завжди існували такі відносини
й речі перетворювалися в товари? Чи завжди виробництво існувало як
товарне виробництво? Деякі економісти, здебільшого політики, намагаються
зобразити прагнення до обміну як біологічну властивість людей. А на цій
основі довести вічність товарного виробництва. Для чого це потрібно? Річ
у тім, що капіталізм, як далі буде з’ясовано, виріс із товарного
виробництва. Тому, доводячи вічність товарного виробництва, вони тим
самим обґрунтовують незмінність (вічність) капіталістичної системи,
заперечуючи процес розвитку до нових, більш досконалих і більш
справедливих систем. Чи дійсно це так? Неупереджений науковий аналіз
показує, що обмін, по-перше, – явище не біологічне, а суспільне, й,
по-друге, що обмін товарів, товарне виробництво, хоча й виникли давно
(п’ять-сім тисяч років тому), існували не завжди, вони властиві лише
певному рівню розвитку суспільного виробництва. Тобто, для їх виникнення
повинні сформуватися певні умови.

Першою вихідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний
поділ праці, в результаті якого появляється об’єктивна необхідність
обмінювати продукти, виготовлені в різних видах виробництва, тому що на
цій основі відбувається процес відокремлення різних видів праці.
Історично першим великим суспільним поділом праці був поділ між
тваринництвом і землеробством. Але одного суспільного поділу праці для
того, щоб виробництво стало товарним, ще недостатньо. Історія знає
багато прикладів, коли в первісній общині існував досить широкий поділ
праці, зокрема, в індійській сільськогосподарській общині, де кожний її
член займався точно визначеним видом праці. Проте продукт праці не
вступав в обмін, тому що суспільна власність на засоби виробництва
передбачала його колективне привласнення. Отже, суспільний поділ праці є
вихідна, але недостатня умова формування товарного виробництва.

Для того, щоб товарне виробництво стало регулярним, оформилося в певну
сферу життєдіяльності суспільства, необхідно, щоб суспільний поділ праці
був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та
розпорядження ними. Історично вперше така умова формується лише за
виникненням приватної власності на засоби виробництва в період другого
великого суспільного поділу праці між землеробством і ремісництвом, на
базі якого згодом виникає промисловість.

Умови виникнення товарного виробництва

У результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як форма
економічного зв’язку між виробниками. Отже, ця форма зв’язку не
випадкова, а об’єктивно зумовлена виникненням суспільного поділу праці
та розвитком форми власності. Суспільний поділ праці породжує
матеріальний зв’язок між людьми. Кожен член суспільства, що
спеціалізується на виробництві певного продукту, виробляє його для інших
членів суспільства, але, в свою чергу, він потребує продукти їхньої
праці. Приватна власність на засоби виробництва, роз’єднує людей, робить
їх відокремленими товаровиробниками. За цих умов єдиною формою
економічного зв’язку між розрізненими приватними товаровиробниками може
стати лише обмін товарами, ринок.

Що ж слід розуміти під товарним виробництвом? Під товарним, виробництвом
ми розуміємо ту фазу економічного розвитку, при якій продукти
виготовляються не лише для задоволення потреб виробників, але й з метою
обміну, тобто виготовляються в якості товарів, а не споживних вартостей.
Основні риси товарного виробництва перераховані в схемі.

Товарне виробництво

Організаційні
Економічні

Товар і його властивості

Кожен з нас щоденно щось купує. Ці речі називаються товарами. Але чи
задумувався хто-небудь з вас над питанням – чому речі, продукти праці
стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару,
оцінює його лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, смак,
запах і т.д. Однак ці властивості не можуть дати відповідь на запитання:
чому одна й та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших
товаром не стає?

Приклад. Вирощені для себе квіти – не товар. Ті ж квіти, вирощені для
продажу, -товар. Людина купує квіти – вони виступають як товар. Дарує ці
квіти – вони перестають бути товаром. У чому річ?

Очевидно, що речі самі собою не є товарами. Вони стають ними лише від
дій людини, лише тоді, коли люди вступають в відносини між собою. Але чи
будь-які відносини між людьми перетворюють речі в товари? Перетворення
речей на товари відбувається лише при певних – мінових відносинах.

Споживна вартість товару

Товар – це продукт, призначений для продажу. Отже, він повинен мати
властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує.

Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного
продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.),
чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення немає. Ця
властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається
споживною вартістю.

За способом споживання або використання людьми споживні вартості
поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби
виробництва й послуги.

Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей
безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти
харчування, взуття, одяг, книги і т.д.)

Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей
опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних
предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та
обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.).

Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає,
по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми.
Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речових товарів.
По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої
праці. Для транспорту – це переміщення вантажів, людей. По-третє,
особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не
можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства
країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому,
що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний
слід: вантажі й пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікувані,
неграмотні – навчені і т.д. Вартість послуг формується так само, як і
вартість речових товарів.

Споживну вартість має будь-який продукт. І в цьому плані можна сказати,
що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах
розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби
тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість набуває
суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби
не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв’язок між властивостями
товару й потребами людей, їхнім характером, структурою й обсягом.
Можливість така зумовлена тим, що споживна вартість має дві сторони.
По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення
властивостей товару до потреб людини. Див. схему.

Дві сторони споживної вартості

Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у
випадку, коли товар не реалізується (залежується на полицях магазинів)
через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може
відбуватися? Насамперед тому, що товар може втратити ті корисні
властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині
для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися,
хліб зачерствіти, овочі прив’янути і т.д. Відповідно до цього ставлення
покупця до таких товарів стає негативним.

По-друге. Товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає
свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей
змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей, актуальності
даного виду товару і т. д. А це означає, що хоча споживна вартість –
категорія вічна, поза ставленням людей до неї вона не існує.

Отже, зміст категорії “споживна вартість” визначається сукупністю
природних і суспільних властивостей товару. В зв’язку з цим слід
розрізняти такі поняття, як “споживні властивості” та “споживна
вартість” товару. Споживні властивості – це лише сукупність природних
властивостей товару, а споживна вартість – це сукупність природних і
суспільних його властивостей.

Перше, тобто споживні властивості товару, вивчається технічними науками,
зокрема такою наукою, як товарознавство. А споживна вартість виступає
об’єктом вивчення політекономії, тому що вона в своїй суспільній
властивості виступає як носій виробничих відносин людей і, в першу
чергу, мінової вартості. Що це таке?

Вартість товару

Споживна вартість у товарі має суспільний характер, тобто, вона повинна
задовольнити потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде
купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати й другу
властивість (перша — споживна вартість) -спроможність обмінюватися на
інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі.

Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової
вартості. Або можна сказати інакше, -мінова вартість – це така кількісна
пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Що ж лежить в основі мінової вартості? Як визначається та пропорція, в
якій один товар обмінюється на інший? Адже споживна вартість такою
основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються
один від одного, й тут практично неможливо знайти основу для їх
порівняння. Споживні властивості продуктів – смак, форма, колір,
розміри, лише різнять, а не об’єднують товари. Для того, щоб одна
споживна вартість (товар) обмінювалася на іншу (товар), необхідно, щоб
обидві дорівнювали чомусь третьому. Тобто, повинно бути щось спільне, що
об’єднує ці різні споживні вартості, які кількісно й якісно є
непорівняльними в обміні.

Цим спільним, що дає можливість порівнювати товари в обміні, є праця,
затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу
властивість товару – вартість. Отже, мінова вартість – це форма,
кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість же
як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу
обміну.

Приклад. Товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого
часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій
пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”.
Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого
робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1:2 – це форма, тобто те, з чим ми
маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова
вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили
товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це зміст, субстанція
(основа) даної пропорції або вартість товару.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність
споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій
вартість проявляється на ринку. Отже, як споживні вартості товари якісно
відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людей, але як
вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й
тієї ж загальнолюдської праці.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають
вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами
людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі
плоди тощо. Вартість же річ може мати лише за умови, якщо вона має
споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено
праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її
виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не
купується).

Вартість – категорія суспільна. Що це означає? Скільки б праці не було
затрачено на виробництво продукту, який іде на власне споживання
виробника, вартість його ні в чому не проявиться. Але без неї не
обійтися, коли цей продукт потрапляє на ринок і стає товаром. Тут
відразу виникає необхідність встановлення пропорції, в якій він зможе
обмінюватися на інший товар. Отже, вартість проявляється тільки на
ринку, тільки у взаємовідносинах між суб’єктами ринку з приводу
купівлі-продажу товару.

Отже, споживна вартість в умовах товарного виробництва виступає носієм
вартості. А сама вартість є історичною категорією, властивою лише
товарному виробництву. Вона є властивістю лише продуктів, вироблених для
обміну, – товарів.

Використана література

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с.

Основні риси

Замкненість

О

Р

Г

А

Н

І

З

А

Ц

І

Й

Н

І

Е

К

О

Н

О

М

І

Ч

Н

І

Консерватизм

Стійкість

Слабо виражений поділ праці

Відкритість виробничих відносин

Слабо виражений суспільний характер

Обмежена мета виробництва

Суспільний поділ праці

УМОВИ

Індивідуальне привласнення продуктів праці на основі приватної власності

Економічне відокремлення товаровиробників

Основні риси

Відкритість для зовнішніх зв’язків

Сприйняття нового

Різноманітність форм

Поділ праці – вихідний момент

Уречевленість виробничих відносин

Яскраво виражений суспільний характер виробництва

Різноманітність форм

Споживча вартість

Вся сукупність властивостей товару

Відношення властивостей товару до потреб людини

Фізичні

Хімічні

Біологічні

Природничі

Матеріальні

Духовні

Суспільні

Властивості

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020