Реферат на тему:

Поняття «підприємництво», «бізнес», «спекуляція».

Поняття «підприємництво»

Появі підприємства передує ділова активність окремих людей або груп
людей, яка є основою для організації процесу виробництва із створення
матеріальних та інших благ і сприяє зростанню добробуту кожного члена
суспільства і держави загалом. В економіці ділову активність пов’язують
з поняттями «підприємництво» і «бізнес». Перші спроби теоретично
осмислити підприємництво було зроблено ще в XVII ст., згодом ці
дослідження продовжили Ф. Кєне, Ж. Сей, А. Сміт, К. Маркс та інші
видатні економісти. Термін «підприємництво» ввів у науковий обіг Р.
Кантіллон, розуміючи під ним економічну функцію особливого роду, зміст
якої тісно пов’язаний з ризиком ведення господарської діяльності. Ж. Сей
розумів під підприємництвом організацію людей у межах конкретної
виробничої ланки, в центрі якої перебуває підприємець. В основу сучасних
досліджень підприємництва покладено ідеї провідних економістів світу Й.
Шумпетера, Ф. Хайєка та їх послідовників. Згідно з їх поглядами:

• статус власника не є визначальною ознакою підприємця;

• підприємництво розглядається як функція господарсько-політичного
середовища, що і визначає його можливості, типи, мотивації;

• змістом підприємництва є одержання нових комбінацій факторів
виробництва та обігу, реформування виробництва за допомогою використання
різноманітних можливостей для випуску нових або вже існуючих товарів
(послуг) із застосуванням нових методів, відкриття нових джерел
сировини, ринків, поліпшення організації виробництва тощо.

Розуміння суті підприємництва ґрунтується на загальних закономірностях
розвитку економіки та значенні в цьому процесі людини. Закономірним є
виокремлення підприємця і його таланту ведення підприємницької
діяльності в окремий фактор виробництва та надання йому статусу
центрального. Адже саме підприємець приймає остаточне рішення про
організацію виробництва, поєднуючи всі інші фактори виробництва
(капітал, працю, землю) в єдиний виробничий процес. У науковій
літературі виокремлюють базові (організаційно-господарське новаторство,
економічні знання, економічна воля) і похідні (ризик, володіння
ресурсами, можливість прийняття рішень) характеристики підприємництва,
яке можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі
використання нових можливостей. Форми і види підприємництва виникають
відповідно до структури форм власності в економічній системі. У ринковій
економіці фактор «підприємництво» проголошується обов’язковим
компонентом ринку, без наявності якого економічна система не може
існувати.

Структурна перебудова економіки України і перехід на нові умови
господарювання зумовили необхідність становлення підприємництва і
створення класу підприємців у країні. Адже ще недавно в нашому
суспільстві переважали негативні оцінки наслідків підприємницької
діяльності і саме підприємництво ототожнювалось з таким негативним
явищем, як спекуляція. Громадська думка про підприємництво та
підприємців, мотиви і способи їх поведінки формувались під впливом
марксистської доктрини — офіційної ідеології соціалістичного
суспільства, її сутність можна виразити цитатою з «Капіталу» К. Маркса:
«…Капітал боїться відсутності прибутку, як природа боїться пустоти.
Але якщо є прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 %, і капітал
згоден на будь-яке застосування, при 20 % він стає жвавим, при 50 %
готовий зламати собі голову, при 100 % він зневажає всі людські закони,
при 300 % немає такого злочину, на який би він не зважився, хоч і під
страхом шибениці».

Нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня. Більш того,
підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва,
таку, що пов’язана з шахрайством, протизаконними діями. Такі хибні
уявлення потрібно долати.

Створення в Україні альтернативного державному підприємницького сектору
економіки почалося наприкінці 80-х — на початку 90-х років. Ухвалення
Декларації про незалежність відкрило шлях до його повного відродження та
реабілітації. В березні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон
України «Про підприємництво», яким на державному рівні було визнано
законність підприємницької діяльності, визначено поняття підприємництва,
його форми, види і принципи розвитку в країні. Згідно зі ст.1
зазначеного закону підприємництво — це самостійна, ініціативна
діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з
метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень,
використання власних коштів, а також готовність ризикувати. Саме в
такому формулюванні це поняття ввійшло в теорію вітчизняної економічної
науки.

Поняття «бізнес»

У західній економічній літературі поняття «підприємництво» має свої
особливості і традиційну назву — «бізнес». Бізнес у вузькому розумінні —
це справа, підприємництво; у широкому — здійснення будь-якої діяльності
в економічній сфері, характеристика ділових відносин у країні загалом.
Бізнес — це сукупність ділових відносин, що склалися для задоволення
потреб суспільства. Суб’єктами бізнесу є:

• безпосередньо підприємці, тобто особи, що займаються підприємницькою
діяльністю, їх ділова зацікавленість реалізується через виробництво і
продаж продукції, надання послуг тощо;

• колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

• індивідуальні та колективні споживачі (так званий споживчий бізнес);

• працівники, трудова діяльність яких здійснюється за найманням на
контрактній або іншій основі;

• державні структури, ділова зацікавленість яких зумовлена потребою у
виконанні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних програм, як
правило, капіталомістких.

У сучасній Україні бізнес у широкому розумінні цього поняття ще не набув
системного характеру, тому його здебільшого ототожнюють з
підприємницькою діяльністю. Зі становленням здорових ринкових відносин у
країні з часом ситуація зміниться на краще, підставою для цього є
реалізація основних принципів розбудови підприємництва в країні та
надання їм правового статусу.

У ст. 5 Закону України «Про підприємництво» визначено основні принципи
підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності; залучення на
добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та
коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми
діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення
цін згідно з законодавством; вільне наймання працівників; залучення і
використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та
інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством;
розпорядження на свій розсуд доходом після внесення платежів,
встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем —
юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної
йому валютної виручки на свій розсуд.

Декларування зазначених принципів не є запорукою організації
підприємницької діяльності в Україні. Необхідно створити сприятливі
умови її розвитку, надійний і ефективний механізм реалізації та захисту.

Світовий досвід переконливо свідчить, що розвиток підприємницької
діяльності та її позитивний вплив на економіку країни та добробут її
громадян можливий лише за таких наявних умов:

• стабільність державної економічної і соціальної політики;

• позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

• пільговий податковий режим;

• наявність розвиненої інфраструктури;

• ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної;

• дебюрократизація регулювання господарської діяльності (скорочення форм
звітності, полегшення правил реєстрації).

Ці положення є завданнями стратегічного значення у розбудові Української
держави.

З метою запобігання криміналізації підприємницької діяльності Закон
України «Про підприємництво» встановлює певні обмеження для тих, хто
бажає займатися такою діяльністю. Так, військовослужбовці, працівники
органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх прав,
державного арбітражу та нотаріату не мають на це дозволу.

Поняття «спекуляція» в умовах ринку

Сьогодні найбільшого розвитку в Україні набули такі напрями
підприємницької діяльності, як торгівля і посередництво. Виникла
нагальна потреба відокремити ці види діяльності від спекуляції, яку
традиційна громадська думка ототожнює з посередництвом. І в разі
посередництва, і в разі спекуляції має місце перепродаж товару з метою
отримання прибутку. Однак відмінність зазначених напрямів діяльності
істотна. Вони відрізняються насамперед етичною поведінкою учасників
процесу і мають різну суспільну оцінку. З огляду на це потрібно
розглядати посередницьку діяльність з точки зору її корисності для інших
членів суспільства.

Спекуляція (від лат. speculatio — вистежування, підглядання) — це
купівля і перепродаж різноманітних товарів за завищеними цінами з метою
збагачення. У результаті такої діяльності споживач втрачає право вибору.
У практичній діяльності країн з ринковою економікою спекулятивні дії
розривають акти купівлі і продажу у часі, тобто посередник-спекулянт
очікує виникнення дефіциту на ринку. В розвинених країнах найуразливіші
щодо спекуляції ринки сільськогосподарської продукції.

Посередництво — це купівля і перепродаж товарів на різних ринках. Тобто
в цьому разі акт купівлі та продажу розривається не у часі, а за місцем.
Наявна позитивна функція посередництва — зменшення диференціації цін, їх
вирівнювання відповідно до принципу: «єдина ціна для всіх угод на одному
ринку в один і той самий час». Посередництво є особливою специфічною
галуззю підприємництва, яка забезпечує функціонування ринкової економіки
відповідно до дії об’єктивних економічних законів. Ситуація, за якої в
ринковому господарстві посередницька діяльність може трансформуватися у
спекулятивну, можлива тільки у разі встановлення державних фіксованих
цін на дефіцитні види товарів, особливо на товари першої потреби. При
цьому посередництво переходить до сфери «чорного ринку». Тонка межа між
посередництвом і спекуляцією за спільної їх загальної мети — отримання
максимального прибутку, а також взаємопроникнення цих видів діяльності
ускладнює проблему їх аналізу й дослідження, проте не зменшує важливості
посередницької діяльності і посередників у ринковому господарстві.

Список використаної літератури

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.

Похожие записи