Контрольна робота

Підприємництво в сучасній економічній системі

План

Поняття “підприємець”та “підприєництво”

Функції та умови існування

Організація підприєницької діяльності

Фонди підприємств

Висновок

Народне господарство будь-якої країни – це складна економічна система в
якій виділяють різні сфери, галузі, підприємства та їх філіали, де
працюють мільйони робітників десятків тисяч професій. Економічна система
це сукупність усіх видів економічної діяльності та відносин між людьми у
процесі їх взаємодії, спрямована на виробництво, обмін, розподіл і
споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності,
відповідно до мети суспільства. Вихідною ланкою економіки є підприємства
(фірми). Саме вони вирішують проблему створення сотень і тисяч видів
товарів і послуг для задоволення потреб членів суспільства. Ефективна
діяльність підприємств визначальною мірою залежить від знань,
організаторських здібностей та ініціативи підприємців. Умовами
діяльності підприємств і підприємців є наявність таких чинників, як
інтелектуальний, речовий (фізичний) і природний капітал. Результат
підприємницької діяльності виявляється у створенні нових благ і якостей.

ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМЕЦЬ» та «ПІДПРИЄМНИЦТВО»

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб’єктів ринкових
відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є
необхідною, визначальною рисою ринку, його обов’язковим атрибутом. Немає
підприємців — немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в
ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних,
історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося
впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та
надбудовчих інституцій, психології людей.

Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний
ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання
послуг та заняття торгівлею.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р.
Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з
нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був
зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та
непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до
ризику.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід’ємний атрибут підприємця, не можна
лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового
середовища суб’єктів підприємницької діяльності багато, і між ними
точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати
його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту
використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це
спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі
якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності.
Прагнення проявити себе як особистість у певній сфері діяльності,
реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням
суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у
житті суспільства, є рушієм його поступу.

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на
виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси.
Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу
(прибуток). Однак віддача обов’язково виявиться через певний час, коли
відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах
суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах,
що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати.
Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у
господарську діяльність, а не на власні потреби.

ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ІСНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні
функції: творчу, відтворювальну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей,
здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що
пов’язані з господарським ризиком.

Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування)
капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів виробництва в
оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у
певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для
його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови. Розрізнюють
такі передумови підприємництва: економічні, політичні, психологічні,
юридичні.

Передумови підприємництва

Економічні норсіумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві
функціонували багатосуб’єктні (приватні, колективні, державні,
кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності,
можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання
майна, продукції, прибутків, вибір господарських контрагентів. Тому
шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є
роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні
сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це можливо завдяки
розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має
гарантувати усім господарюючим суб’єктам гарантії щодо збереження
їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації.
Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі
інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи ) організації), а
також створювати сприятливий підприємницький клімат, проводячи
відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законодавстві,
нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх
учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати
однакові права І повну свободу, не допускати втручання органів
державного управління у господарську діяльність будь-якого суб’єкта, за
винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що
підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною
умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»),
а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний
чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо
підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва
стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя
кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне
ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в
одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент
для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону
України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в
Україні здійснюється за такими принципами:

• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення
підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;

• вільне наймання працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, встановлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою
зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СУБ’ЄКТИ, ОБ’ЄКТИ І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову
відповідальність певними суб’єктами.

Суб’єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України,
інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх
форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідуми) виступають у цій якості
як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються
засоби виробництва, що належать йому, і використовується власна праця;
б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні
підприємства, різні асоціації, об’єднання тощо) як суб’єкти
підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом
займаються діяльністю більших масштабів з обов’язковим залученням
найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи
(адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі
міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними
правилами ринкової економіки держава не може бути суб’єктом ринкових
відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує
корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим
підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних
правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не
дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям
громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури,
суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу,
державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які
покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється
займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим,
хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі
злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і
зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних
осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси,
організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на
ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій
сфері, бути суверенним у споживанні);

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і
причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних
замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для
якогось з суб’єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити
суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права
займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні
передумови для того, щоб стати реальним суб’єктом підприємництва. А
оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у
суспільстві всі бути не можуть.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля,
інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який
матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації).
Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

За формами власності та організацією можна виділити такі основні види
підприємництва: Індивідуальне, сімейне, інноваційне, приватне (або
партнерське), акціонерне, орендне, колективне.

Види підприємництва за формами власності та організації

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її
праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї
сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної особи і обмеженою
відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як
правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних
паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у користування,
що дає йому право бути власником результатів праці, добі ходів та
розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на
майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об’єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за
контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації
в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об’єднати у три
групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

Фонди підприємств

Виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. Саме
вони є матеріальною основою фондів. Термін «фонди» походить від латині і
дослівно означає основа. Це дійсно основа продуктивної діяльності
підприємства. Без неї немає основної ланки національного господарства.
Без неї немає і власності, тому що спочатку потрібний об’єкт
привласнення.

Деякі економісти замість поняття «фонди» вживають поняття «капітал».
Обидві категорії мають право на існування, тим більше, що вони не є
тотожними.

Слід зазначити, що не кожний капітал набуває форми фондів. Деякі
економісти до поняття «капітал» включають не тільки матеріальні
предмети, а й нематеріальні елементи, такі як людські здібності, освіту.
Іноді капітал пов’язують лише з грошовою формою існування, з сумою
грошей.

Можна погодитись з тими вченими, котрі розглядають капітал у
матеріалізованому вигляді, тобто у вигляді будівель, споруд, верстатів,
машин, устаткування, сировини, комплектуючих деталей, що функціонують у
процесі виробництва (А. Сміт, Дж. С. Мілль та ін.). При цьому такому
капіталу дають назви «основний капітал» (засоби праці) і «оборотний
капітал» (предмети праці).

В умовах змішаної економіки і визнання багатоукладності не можна всі
засоби виробництва вважати капіталом. Виходить, що дрібного виробника
(кустаря або селянина, шевця або кравця), який використовує власну
працю, має капітал, можна віднести до капіталістів. Так можна дійти
висновку, що всі, хто має засоби виробництва, є капіталістами. Тоді
виникає питання, що таке змішана економіка? Чи існує вона? Насправді ж
засоби виробництва стають капіталом тоді, коли використання їх пов’язане
з залученням найманої праці. Це основна риса капіталістичного укладу.

Отже, не всі засоби виробництва є капіталом. Однак усі засоби
виробництва можна розглядати як фонди підприємства.

Фонди підприємства не обмежуються засобами виробництва. Вони містять і
грошові ресурси, які потрібні для відновлення спожитих засобів і
предметів праці, виплати заробітної плати тощо.

Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для
розвитку виробництва, створення продукції (послуг)

Виробничі фонди включають продуктивні фонди і фонди обігу. Продуктивні
фонди поділяються на основні та оборотні. З допомогою саме цих фондів
виробляється продукція (послуги). Фонди обігу — це готова продукція, що
перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не
оплачена покупцями продукція, кошти на рахунку підприємства, які
необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати.
Фонди обігу не входять до продуктивних фондів: вони не беруть участі в
процесі виробництва. Проте вони входять до складу виробничих фондів. Це
пов’язано з тим, що на підприємстві є ще фонди невиробничого
призначення. Вони використовуються для невиробничих потреб (житлові
будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі
садки і ясла тощо). Фонди обігу в кінцевому підсумку мають виробниче
призначення, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після
реалізації дає кошти, що спрямовуються на виробничі цілі. Через це фонди
обігу не можна включати до фондів невиробничого призначення.

Фонди невиробничого призначення також поділяють на основні та оборотні.

Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів
виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох
виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на готовий
продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну
форму.

Досвід показує, що ефективність виробництва значною мірою залежить від
технічного рівня основних фондів, їхнього своєчасного оновлення з
урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства,
сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає
персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. У
підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний
талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому
підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та
порядності, дотриманню слова, збереженню комерційної таємниці. Етика
підприємця — невід’ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є
гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавче
забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм
підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості
щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових,
інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між
підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та
монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Отже, закони України створюють умови для розвитку вільної
підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічного життя
і виявляється як економічна категорія, метод господарювання, тип
економічного мислення.

Використана література:

Підприємництво в запитаннях і відповідях. – Харків, 2002.

Основи економічної теорії. Підручник. – Київ, 2001.

Економічна теорія. С.В. Мачерний (Підручник) – Київ.2001

Похожие записи