Реферат на тему:

Основні рушійні сили та економічні закони товарного виробництва

План

1. Суперечності — джерело та рушійна сила розвитку товарного виробництва

2. Економічні закони і категорії товарного виробництва 

1. Суперечності — джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва

Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією ру-шійних сил та
економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх
сутність? За якими законами управляють товар-ним виробництвом? За яких
умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть
ґрунтовному розгляду проблем сучас-ного ринкового господарства, якому
нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних
суперечностях.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в
зародковій формі вже на початкових етапах виник-нення елементів товарної
системи, що протягом тисячоліть пере-творилася на загальну форму
виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і
вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо
економіка тієї чи іншої краї-ни пов’язана з товарним виробництвом, то
держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил,
а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові.
Вклинив-шись до економічної системи, якій не властивий такий тип
вироб-ництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби
зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальни-ми катаклізмами і,
врешті-решт, є безрезультатними.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в
товарному виробництві, необхідно враховувати закон діа-лектики про
суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром
діалектики. В товарному виробництві такою супереч-ністю є суперечність,
втілена в товарі, що становить основу сус-пільного багатства в
елементарній формі. Це суперечність між кон-кретною та абстрактною
працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою
всіх інших, похідних супереч-ностей товару і виявляється передусім у
суперечності між спожив-ною вартістю та вартістю, а також між
індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво
товару.

Суперечності, втілені в товарі, — це єдність протилежностей, тобто їх
взає HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyGJxCN*4U6IL1uTNCaH4z4g13diRk
nU05p2n8BNEGXTruNH5rJBK5hg3RwScz5Jd4lgH-gAvfgprobkeBtDJtM19OUDqRaaL1ktvA
TgaMcEMmVIty0s0zkGN48761VMU17CZzyS72SHGvZcGYA*267c-dhFJ8EeooY4p4eerKeboX
QpPWAxODB7dKfJ3vo9nZgq48WPoLr мод ія. Постійне розв’язання і
відтворення супереч-ностей товару є внутрішнім змістом розвитку
виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою
існування людства. Його метою є задоволення потреб лю-дини — споживання.
В різних суспільних системах зв’язок між виробництвом і споживанням
здійснюється по-різному. Розв’язан-ня суперечностей товарної форми
пов’язано з пошуками найефек-тивніших способів зв’язку між виробництвом
і споживанням. Цей зв’язок опосередкований формами обміну та розподілу,
які також мають товарний характер.

Суперечності, втілені в товарі, розв’язуються тоді, коли товаро-виробник
його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою
протилежність — грошову форму. Цим самим праця, витраче-на
товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність бла-га «товару»
визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом
певного виду товару зайнято багато товаро-виробників, оскільки суспільні
потреби щодо будь-якого товару до-сить великі. Тому взаємовідносини між
товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби
виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.

Перетворення споживної вартості в свою протилежність — вар-тість
здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по-середництво
ціни — грошового вираження вартості, втіленої в то-варі «праця». Власне
через грошову форму розв’язуються супереч-ності товару. Ціна, за якою
реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних
витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього
товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар
за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер,
різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень
сус-пільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто ви-трат,
які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересіч-ними) умовами
виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є
законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.

Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне
необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами від-шкодовують
витрати на їх виробництво та одержують надлишок — прибуток. В особливо
сприятливих умовах працюють ті товарови-робники, індивідуальні витрати
яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину
різниці між суспільне необхідни-ми та індивідуальними витратами. В
гіршому становищі знаходять-ся ті товаровиробники, які виробляють товари
при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При
досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно
невигід-ним, товаровиробники розорюються.

Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зрос-тання
прибутку — мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове
економічне становище за сумами доходів. Чим біль-ший обсяг товарів,
необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у
вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його
місце в системі суспільного поділу праці.

Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворе-ну форму
її — ціну зумовлює відповідні, обов’язкові вимоги до товаровиробника.
Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися
товаровиробником. Увага до якості то-варів, їх асортименту, вивчення
попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо
обсягу виробництва, рекла-ми, пошуку ринку, зменшення витрат на
виробництво товарів — ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від
нього вимага-ються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері
ви-робництва та реалізації товарів.

Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному вироб-ництву,
визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку супе-речностей товару
є грошова форма вираження суспільне необхід-них витрат праці. Перехід
від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався
розвитком продуктивних сил, поглиб-ленням на цій основі суспільного
поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та
визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з
часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між
конкретною та абстрак-тною працею, споживною вартістю та вартістю, між
індивідуаль-ною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний
товар — золото, який почав виконувати функцію загального екві-валента —
грошей.

Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно вияви-лися в
період великого машинного виробництва, коли створювала-ся
матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання
капіталу. Товарне виробництво набувало загаль-ного характеру.
Суперечності товару стали властивими товару «ро-боча сила». Перетворення
споживної вартості робочої сили як здат-ності створювати більшу
вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови.
Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового
господарства головна увага звер-талась на ту обставину, що перетворення
робочої сили в товар пов’язане з експлуатацією найманого працівника,
виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні
залиша-ється інший бік проблеми.

Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну
перетворювали її носія — працівника в соціальне активну особу. Прагнення
одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації,
підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим
пов’язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення
належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах
соціальне орієнтова-ного ринку з усіма складностями та суперечностями.
Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за
робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної,
якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару
«робоча сила», розв’язання їх є важливими стимулами прискорен-ня
науково-технічного прогресу.

Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення ба-гатьох
соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та
використання її, конфліктних ситуацій між роботодавця-ми та продавцями
робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання
цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але
товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний
інтерес пов’язаний з певними со-ціальними межами, переступати які
небажано, а іноді й небезпечно.

Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних
якісних змін, тому системи господарювання, осно-вою яких є товарне
виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень
науково-технічного прогресу.

2. Економічні закони і категорії товарного виробництва

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та тех-нологію,
працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існу-вання.

Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: ви-робляти чи не
виробляти якісні товари; знижувати чи не знижува-ти витрати на їх
виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити
себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він
хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати,
впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.

Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли форму-ванню стійких
господарських зв’язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій
матеріальній відповідальності, обов’язко-вості та взаємній довірі.

У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилен-ня цін від
вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного
виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різ-ними сферами
виробництва. З підвищенням попиту на окремі то-вари зростають ціни на
них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих
товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де
виробляється надмірна кіль-кість товарів, які не поглинаються попитом, і
на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є
стихійним регу-лятором суспільного виробництва.

В сучасних умовах у різних господарських системах регулюван-ням
суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає
значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як
регулятора не усуваються. Очевидно, формування струк-тури виробництва,
зміна її неможливі без певних втрат. Врахуван-ня попиту та пропозиції,
рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва
та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших
економічних орієнтирів поки що не знайдено.

?

?

?

ання попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів
під їх впли-вом означають не що інше, як підпорядкування виробництва
задо-воленню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвину-тих
економічних системах, заснованих на використанні законів то-варного
виробництва, подолано таке негативне явище, як хроніч-ний дефіцит
товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення
ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити
обсяги виробництва товарів та пла-тоспроможного попиту на них. Це сприяє
формуванню та підтри-манню пропорцій суспільного виробництва.

Розв’язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва
пов’язані з використанням системи вартісних катего-рій. Крім уже
згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції
(індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток,
земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є фор-мами
використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами
прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетво-реному,
модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відо-соблюються від
суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву
перетворених.

Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як
інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливо-стей
облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на
виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього пот-рібні інші
матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим
представником вартості є її грошова форма — ціна. Особливістю руху ціни
є здатність її відхилятися від вартості това-ру. На практиці це оптова
ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін.
Роздрібна ціна, якщо на її вели-чину істотно не впливає економічна
політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина
вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій,
потреба в яких викли-кана господарською практикою. До них належить
передусім при-буток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток,
у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі,
пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх
апро-бовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва
товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з
яким пов’язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу
і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов’язане зі ство-ренням
різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена
банківсько-кредитна система, товарні біржі.

З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних ка-тегорій
побудовано метод господарської діяльності товаровиробни-ка — комерційний
розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного
виробництва, визначається результативність вико-ристання їх зіставленням
витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника.
Комерційний розрахунок грунтується на конкуренції товаровиробників,
відхиленні цін від вартості, пос-тійних змінах попиту та пропозиції
товарів, визначає лінію пове-дінки товаровиробників: постійна
раціоналізація виробництва, тех-нічне удосконалення його матеріальної
бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення
організації ви-робництва та праці, економія матеріальних витрат і,
врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів,
зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат.

Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособле-них форм
капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації
закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що
примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися
товаровиробником, реалі-зувати свій економічний інтерес. Вимагаються
підприємливість, по-стійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів
викорис-тання їх.

В умовах комерційного розрахунку кругооборот ресурсів това-ровиробника
передбачає їх зростання. Початкове авансована гро-шова сума
збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів
товаровиробником, виробництво та реалізація товару поз-бавлені сенсу.

Господарювання на основі комерційного розрахунку неможливе без
стабільної грошової одиниці. В умовах істотного коливання її орієнтири
підприємницької діяльності втрачають стійкість. Руйнуєть-ся основа
комерційних розрахунків товаровиробника. Виявом неста-більності грошової
одиниці є надмірне, таке, що не піддається комер-ційним прогнозам,
коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізує
товаровиробник, а й на засоби виробництва, робочу силу, які він купує
для організації виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки,
зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.

Нестабільна грошова одиниця перестає виконувати функцію міри вартості,
бути надійною формою економічних зв’язків між відособ-леними
товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засіб платежу.
Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальних витрат
праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарного
виробництва. Збагачуються насам-перед не ті, хто виробляє необхідні
суспільству товари при менших витратах, а спекулянти, які використовують
постійне коливання цін. Спекуляція є невід’ємною рисою товарного
виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесі
перетворення споживної вартості в ціну, відособленні торгового капіталу
та тор-гового прибутку, пов’язана з рушійними силами товарного
вироб-ництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари. За
пев-них умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного
виробництва, стимулювати дію їх. Проте коли спекуляція починає брати
верх, то це свідчить про серйозний розлад у товарному ви-робництві, його
грошовій системі внаслідок знецінення грошей, надмірного випуску їх в
обіг, інфляції. Суспільне багатство не зро-стає, навпаки, підриваються
джерела його зростання внаслідок хи-жацького перерозподілу доходів.

Отже, у товарному виробництві важливе значення має дотри-мання закону
грошового обігу. Суть його полягає в тому, що кіль-кість грошей,
необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих
товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей.
При цьому від суми цін товарів тре-ба відняти суму цін товарів, проданих
у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якими
настав час оплати.

Надмірний випуск паперових грошей, кількість яких перевищує існуючу
товарну масу, призводить до зниження купівельної спро-можності грошових
одиниць, тобто інфляції. Така ситуація харак-терна для періодів
соціальних потрясінь, стихійних катастроф, еко-номічних криз і воєн,
коли значно скорочуються можливості ви-пуску товарів і в той самий час
не зменшуються або навіть зроста-ють витрати держави, яка підтримує
обсяги виробництва емісією паперових грошей.

Інфляція підриває нормальне функціонування грошової систе-ми, негативно
впливає на процес товарного обігу, зумовлює під-вищення цін практично на
всі товари. Це призводить до падіння рівня життя народу (особливо тієї
його частини, яка має фіксова-ні доходи), знижує мотивацію
високопродуктивної праці, посилює соціальне і політичне напруження в
суспільстві, а також страйко-вий рух, економічні втрати від якого
негативно впливають на народ-не господарство і створюють умови для
дальшого зростання ін-фляції.

Відновлення нормального функціонування грошової системи можливе лише на
основі подолання негативних економічних і су-спільних явищ. Однак при
цьому обов’язковими є заходи, безпосе-редньо спрямовані на подолання
інфляції.

Інфляція як надлишок маси паперових грошей в обігу порівня-но з ринковою
товарною масою може бути зупинена насамперед вилученням цих надлишкових
грошових знаків з обігу. Такий ме-тод оздоровлення грошового обігу має
назву дефляції. Для цього потрібні чималі державні кошти. Шляхом
дефляції відновила стій-кість своєї валюти після франко-прусської війни
Франція, а після першої світової — Великобританія.

Існує ще метод нуліфікації: старі гроші прирівнюються до нуля, а замість
них здійснюється випуск (емісія) нових. Так, наприклад, були замінені
старі гроші у Франції в період революції кінця XVIII ст. Фактично те
саме було зроблено в Німеччині в 1924 р„ коли мільярд старих марок було
прирівняно до однієї нової марки.

Якщо паперова грошова маса не настільки переповнює ринок, щоб її
купівельна спроможність наблизилась до нуля, і в той же час уже досягла
таких розмірів, а також, якщо держава не в змозі ви-лучити з обігу
надлишки, використовують девальвацію. Вона озна-чає зниження курсу
одиниці паперових грошей. Це найпоширені-ший метод оздоровлення
грошового обігу.

Девальвація будь-якої валюти зачіпає інтереси насамперед широ-ких верств
населення країни, оскільки різко підвищує ціни на пред-мети широкого
вжитку. Разом з тим вона негативно відбивається на економіці тих країн,
які імпортують товари з держав, що проводять девальвацію, оскільки за
один і той самий обсяг товарів імпорту до-водиться платити дорожче в
національних грошових одиницях.

Закони вартості, попиту та пропозиції, грошового обігу є осно-вою
системи економічних законів товарного виробництва. В краї-нах з
розвинутою системою товарного виробництва особливого значення набуває
забезпечення відносної стійкості національної грошової одиниці. Поряд з
регулюючими функціями ринку актив-ну роль у цьому відіграють держава,
фінансово-кредитна система. Свідченням цього є авторитетність на
внутрішньому ринку таких грошових одиниць, як американський долар,
німецька марка, ан-глійський фунт стерлінгів.

В цілому загальні залежності між ціннісними обсягами витрат і
результатів виробництва, між цінами, попитом і пропозицією являють собою
поверхове вираження дії загальних законів товарно-го виробництва і обігу
— законів вартості, попиту і пропозиції тощо.

Реалізація рушійних сил товарного виробництва можлива лише в певному
господарському середовищі при зростанні економічних функцій держави. Ці
сили несумісні з монополією в господарю-ванні, вони паралізуються в
умовах відсутності конкретного сере-довища, вільного ціноутворення.

Економіка України не може успішно розвиватися, не спираю-чись на рушійні
сили розвитку, втілені в товарному виробництві, систему його законів.
Життєвість такого підходу була перевірена досвідом нової економічної
політики 20-х років, яка потім була пі-дім’ята адміністративно-командною
системою. Складність перехо-ду до ринкової системи господарювання
пов’язана з тим, що адмі-ністративно-командна система створила
відомчо-бюрократичну монополію, яка проникла в усі пори економіки та
соціальної свідо-мості. Вона грунтувалася на безроздільному пануванні
державної власності на засоби виробництва, що призвело до усунення з
еко-номічного життя власника та підприємця. Отже, сформувалися
від-чуження, пасивність, байдужість безпосереднього виробника,
мар-нотратство; була підірвана система мотивацій, працелюбства,
діло-витості. Кінцевим наслідком цього стала низька ефективність
ви-робництва, що негативно вплинуло на життєвий рівень народу. Тіль-ки
злам державної монополії шляхом роздержавлення та привати-зації,
створення багатоукладної економіки, де рівноправне місце посядуть
конкуруючі державна, муніципальна, акціонерна, коопе-ративна, приватна у
вигляді індивідуально-сімейної і підприємниць-кої з найманою робочою
силою та інші форми власності, сприяти-муть переходу до ринкової системи
господарювання.

Похожие записи