Реферат на тему:
Основні напрями сучасної економічної теорії.
Неокласична економічна теорія. В останній третині ХІХ ст. з розвитком
внутрішніх економічних і соціальних суперечностей капіталізму
починається перехід цього способу виробництва у свою вищу і водночас
низхідну стадію розвитку, що характеризується передусім виникненням
монополій і активним втручанням держави у розвиток економіки, її
одержавленням. Ця стадія неоднозначно тлумачилася представниками різних
напрямів і шкіл економічної теорії.
Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна умовно
згрупувати в такі три основні напрями:
1) неокласична економічна теорія;
2) інституціонально-соціологічний напрям, або інституціоналізм;
3) кейнсіанство.
Об’єкт дослідження неокласичної економічної теорії – поведінка Homo
economicus – «людини економічної», що як продавець робочої сили,
споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до
мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки ХІХ ст. Її
засновники – відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер,
Е.Бем-Баверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст
Л.Вальрас та ін.
Згідно з концепцією «граничної корисності» вартість є результатом
виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця,
земля, капітал) вносять свій весок в її утворення, а величина вартості
вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній
величині двох інших.
Монетаризм (англ. мoney – гроші) – економічна теорія, згідно з якою
грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної
кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною
кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм
виник у середині 50-х років ХХ ст. У США. Його лідер – глава чіказької
школи політичної економії М.Фрідмен – виступає проти активного і
широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів
стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки
малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних
факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом
грошової маси в обігу.
Інституціоналізм (лат. institutum – установа) – один із напрямів
західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими
відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав
психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму
були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський
економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад розглядав життя людини як
боротьбу за існування, а значить процес відбору і пристосування.
Аналогічною, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства
відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює
своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є
особливими формами життя ( в тому числі господарського), людських
зв’язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві
духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими
факторами відбору.
Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є
необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом,
надання їм соціальних гарантій, а влади – гуманітарній інтелігенції.
Заслуговують на увагу також їхні думки про еколого-економічне виживання
людства.
Кейнсианство та його еволюція. Кейнсіанство – один із провідних напрямів
сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого
англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно
усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток
соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави
капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного
руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших у західній
економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу
соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями,
як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість,
нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та
функціональних зв’язках.
Сучасні послідовники економічного лібералізму (американські вчені
Л.Мізес та Ф.Хаєк) виступають навіть проти робочого законодавства
(регулювання тривалості робочого дня, встановлення мінімальної зарплати,
тощо). Деякі вітчизняні економісти -“реформатори” підтримують ці ідеї
стосовно економіки України. Вони розробили й відповідні практичні
рекомендації, що в умовах перебування при владі більшості некомпетентних
урядів (після проголошення державної незалежності) призвело до розвалу
державного управління економікою і завдало народному господарству
великих збитків.
Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій
поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення і розподілу
доходів в межах неокласичного напряму (зокрема в межах теорії загальної
економічної рівноваги) з положеннями теорії макроекономічної рівноваги
та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму
економічної теорії. Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію
загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування
економічної системи. Але, на відміну від неокласиків, які заперечували
необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез
передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з
метою наближення до такої моделі. Тому концепцію неокласичного синтезу
ще називають ортодоксальним кейнсіанством.
Теорію неокласичного синтезу критикують представники монетаристської
школи (зокрема М.Фрідмен), концепції “економіки пропозиції”,
“раціональних очікувань”. Головним напрямом такої критикиє теза
прихильників неокласичного синтезу про те, що механізм ринкового
саморегулювання має доповнюватися цілеспрямованим державним втручанням,
його коригуванням. Держава, на їхню думку, повинна лише створювати умови
для максимально вільного функціонування ринкового механізму. Така
критика неконструктивна, не відповідає вимогам сьогодення.
Ліворадикальна політична економія. Однією з течій сучасної економічної
думки є ліворадикальна політична економія, що відображає інтереси
проміжних верств і прошарків розвинутих країн Заходу (насамперед
інтелігенції) та реалії дійсності. Оскільки проміжні верстви і прошарки
складаються з різноманітних груп, а серед інтелігенції спостерігається
різка диференціація, то ліворадикальній політекономії властива внутрішня
неоднорідність і навіть суперечливість їх методологічних і теоретичних
засад.
Місцем народження цієї течії були університети розвинутих країн світу,
передусім США. Найвідоміші представники ліворадикальної політекономії –
вчені Г.Шерман, Р.Едванс (США), П.Андерсон, Дж.Харрісон (Великобританія)
та ін.
Лекція на тему:
Закон вартості
та його функції.
Економічний зміст закону вартості. Закон вартості – особливий
економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі і
сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов
відносної відповідності попиту та пропозиції. У найбільш загальній формі
закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг
між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно
необхідних витрат на їх виготовлення.
Закон вартості виражає по-перше, внутрішньо необхідні, суттєві і сталі
зв’язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом. У
такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього
виробництва. Згідно із законом вартості мінові пропорції при обміні
товарів регулюються суспільно необхідними витратами. Змушуючи
товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів, цей
закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил. Про приблизне
співвідношення індивідуального і суспільно-необхідного робочого часу
багато товаровиробників можуть дізнатися ще до того, як вивезуть товар
на ринок.
Другою рисою закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін товарів
відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної
праці. У цьому разі він діє у сфері обміну.
Третя риса закону вартості – наявність сталих зв’язків між виробниками
одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний
тиск одного підприємця на іншого. Роль рушійної сили розвитку вирбництва
закон вартості у цьому разі виконує в нерозривній єдності сфер
безпосереднього виробництва й обміну.
Четвертою важливою рисою цього закону є наявність сталого зв’язку між
попитом і пропозицією. Якщо їх відносна рівність порушується, то обмін
товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них
суспільно необхідного робочого часу. Так, за недостатньої кількості
товарів ринкову вартість завжди регулюють товари, вироблені за гірших
умов, а за надлишкової їх кількості – виготовлені за найкращих умов.
Конкретизацією цієї риси закону вартості є взаємозв’язок між кількістю і
якістю суспільної праці, витраченої на виробництво певного товару, і
суспільною потребою. Якщо кількість праці відповідає розмірам суспільної
потреби, то товар продається за його вартістю. Таким чином закон
вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між
галузями.
Закон вартості, по-п’яте, виражає внутрішньо необхідні зв’язки між
працею виробника товарів у минулому і теперішніми умовами виробництва.
Тому вартість товарів зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено
на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх відтворення.
По-шосте, цей закон виражає внутрішньо необхідні і сталі зв’язки між
вартістю й цінами товарів. Тому він керує рухом цін так, що зменшення
або збільшення необхідного робочого часу веде до зниження або підвищення
цін виробництва.
Основні функції закону вартості. Закон вартості є:
1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого,
капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими
економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню
і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці
тощо – у період існування товарного виробництва: законами додаткової
вартості, середньої норми прибутку та ін. – у період розвитку
капіталістичного товарного виробництва);
2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил;
3) основною диференціації товаровиробників.
Дія закону вартості поряд з іншими факторами сприяє формуванню ринкової
економіки та її еволюції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
