Контрольна робота

Основні критерії економічного прогресу. Місце та роль товарних бірж в
сучасній системі економічних відносин. Форми суспільного виробництва

План

Вступ.

І. Основні критерії економічного прогресу.

1. Роль потреб людини як критерій економічного прогресу.

2. Економічний інтерес як критерій економічного прогресу.

3. Техніко-економічний критерій економічного прогресу.

4. Закон економії робочого часу.

5. Роль людини в економічному прогресі.

ІІ. Місце та роль товарних бірж в сучасній системі економічних відносин.

ІІІ. Форми суспільного виробництва.

Натуральне виробництво.

Товарне виробництво та його види.

Висновок.

Вступ

Ще з давніх часів люди знали, що між економікою та державою існує
тісний взаємозв’язок. Держава є вищим рівнем організації суспільства.
Економіка ж відображає процеси, які відбуваються в результаті
взаємовідносин людей та держави.

В кожній окремій державі виробляються і діють певні норми та
закономірності щодо задоволення потреб суспільства (їжа, одяг, житло та
інше). Невід”ємною функцією держави є реалізація та захист інтересів
суспільства, держава має стимулювати розвиток економіки.

На сьогоднішній день є очевидним той факт, що без чітко визначеного,
правильно зорієнтованого курсу в економіці не можна створити міцну
процвітаючу державу. Оскільки саме високий рівень розвитку економічної
сфери визначає місце та роль країни в міжнародному співробітництві,
сприяє її збагаченню та зміцненню авторитету як серед зарубіжних
партнерів, так і серед власних громадян.

В Україні триває складний період побудови ринкової економіки. Проходить
він тяжко й болісно, особливо для ряду державних підприємств
(відсутність інвестицій, призупинення виробництва, банкрутство) та
пересічних громадян, які на власному досвіді відчувають недосконалість,
непрофесійність, незрілість, в деякій мірі навіть хибність економічних
перетворень.

Не може принести позитивних результатів явище, коли великі заводи та
фабрики змушені згортати діяльність, а то й зовсім ліквідовуватись, хоча
при правильному економічному підході та відповідному фінансуванні могли
б виробляти конкурентоспроможну продукцію та приносити прибуток в
державну казну, а також розвивати власне виробництво. Причиною подібних
явищ є незацікавленість держави в функціонуванні таких підприємств та
засилля імпортної продукції на вітчизняному ринку, яка здебільшого
набагато нижчої якості. Крім того, при тотальному безробітті в країні
функціонування фабрик та заводів забезпечило б додаткові робочі місця,
що без сумніву сприяло б економічному розвитку вмілому.

Несправедливим є й невідповідність мізерних доходів громадян рівню цін
на товари і послуги, що в кінцевому результаті негативно впливає на
розвиток економіки, гальмуючи активізацію товарних відносин.

Звичайно, за десять років незалежності в Україні відбулися й
прогресивні зрушення в економічному житті, запроваджувалися економічні
реформи, які дали певний ефект (стимулювання розвитку підприємницької
діяльності, пожвавлення торговельних зв”язків з країнами близького та
далекого зарубіжжя, орієнтація на країни з високим розвитком ринкової
економіки, помітні зміни в законодавчій базі, активізація інтеграційних
процесів, вдосконалення устаткування). Але все це відбувається
повільними темпами, не встигаючи наздоганяти вимоги часу та потреби
суспільства. “Перші роки державницького існування України – роки спроб
переходу від монопольного функціонування економіки до ринкових
стосунків, від єдиного суб”єкта-“підприємця” (держави) до
багатосуб”єктної структури економічного життя”*.

В подальшому для ефективності економічного сектору, крім величезної
кількості чинників, велику роль відіграватимуть також освіченість
громадян саме в галузі економіки, зацікавленість суспільства в створенні
міцної економічної бази та наявність висококваліфікованих кадрів, які й
будуть розвивати економіку країни.

Україна повинна, вивчаючи та накопичуючи досвід минулих років, а також
запозичаючи ефективні методи економічного росту держав з стабільною
економікою, створити власну прогресивну економічну модель, яка б
повністю задовольняла та відображала специфіку економічних відносин
країни.

І. Основні критерії економічного прогресу

Як будь-яке явище в житті суспільства економічний прогрес має свої
закономірності та критерії, які визначають його суть і систему розвитку.
Взагалі, економічний прогрес – це результативні дії в економічній
діяльності, які ведуть до економічного зростання країни. Саме досягнення
в економічній сфері і є критерієм соціально-економічного прогресу.

По-перше, слід виділити розвиток продуктивних сил, який сприяє зростанню
продуктивності праці, збільшенню національного багатства, появі нових
виробництв та джерел енергії, продуктів та інше, тобто спричиняє
економічний прогрес.

Важливе значення серед економічних критеріїв належить також рівню
розвитку робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки,
інформації, методів організації виробництва, сил природи, які
використовуються людиною. Безперечно, високий рівень професійної
підготовки робочої сили та ефективна заміна людської праці
високотехнологічними засобами виробництва стимулює і є одним з головних
чинників економічного прогресу. Оскільки автоматизація та
комп’ютеризація виробництва є показником переходу до якісно нового
ступеня розвитку економіки.

Та все-таки розвиток продуктивних сил є загальним критерієм економічного
прогресу. Основним же є людина її потреби, інтереси, цілі, так як саме
людина є представником продуктивних сил та основою виробничих відносин.
За для досягнення прогресивних показників людина повинна бути всебічно
розвинена не тільки в економічній сфері, а й в політичній, соціальній,
культурній, оскільки процеси в одній з галузей відображаються в іншій
тими чи іншими змінами. Отже, для розвитку економіки важливе значення
має, крім матеріальних цінностей, і духовний потенціал суспільства, який
є складовою національного багатства країни. Саме з цієї причини останнім
часом так гостро постали питання освіти, медицини, науки. Бо є очевидним
вплив цих галузей на економічний прогрес.

Роль потреб як критерія економічного прогресу

Якщо детальніше зупинитися окремо на потребах, то насамперед це
показник, який передає відношення людей до умов їх діяльності та життя в
цілому. Спеціалаісти в стуктурі потреб суспільства виділяють серед
потреб суспільства кілька типів відносин, які є суттю зв”язку людей з
умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спількуванні з
природою, в охороні навколишнього середовища); до існуючих засобів життя
(потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших
людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі,
спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавому занятті, у
відпочинку та ін.). Саме потреби керують людиною та спрямовують її до
можливих засобів їх задоволення.

Щодо економічних потреб як критерія економічного прогресу, то вони є
виразником ставлення суспільства до економічних умов їх
життєдіяльності. Відчувши нестачу якогось блага чи послуги, та розуміючи
неможливість володіти ними, людина активно намагається знайти можливий
варіант задоволення потреб. За висловом Ф. Енгельса: “Люди звикли
пояснювати свої дії з свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх з
своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові,
усвідомлюються)…”*.

Потреби можуть буди індивідуальні наприклад, їжа, одяг, житло та інше,
колективні – робочий колектив, професійне керівництво, відповідна
сприятлива атмосфера та умови праці -, а також суспільні — зниження
рівня інфляції та безробіття, економічне піднесення країни, яке буде
відчутне для кожного особисто.

Серед потреб також визначають потреби домогосподарства – продаж, оренда,
самостійне використання-, підприємств – виробництво високоякісної
конкурентоздатної продукції, ефективність виробництва, тобто зниження
витрат та збільшення прибутків -, і держави — наповнення державного
бюджету, цілісність державної території, непорушність кордонів. Вище
наведене стосується суб’єктів економіки.

Щодо об”єктів економіки, то потреби можуть виникати в результаті
існування людини як біологічної істоти (знову ж потреби в одязі, їжі,
житлі), а також такі, що виникають в результаті існування людини як
соціальної істоти, яка живе і діє у взаємозалежності з суспільством
(потреби в спілкуванні, в певному авторитеті серед оточуючих, в
необхідності володіння інформацією, в наявності відповідної освіти та
ін.).

Потреби також віддзеркалюють відношення до праці як вимушеної
діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм
розвитку економіки суспільства. Також потреби мають місце в розвитку
соціальної сфери суспільства. Це такі галузі, як освіта, наука,
культура, мистецтво. Всі ці потреби існують у взаємозалежності та
взаємодії.

У кожної людини існують матеріальні потреби в якихось матеріальних
благах та послугах і, звичайно, духовні – потреби в творчості,
самовираженні, вірі. Матеріальні потреби націлені на отримання користі
від предметів, а духовні на власне задоволення.

Потреби, які задовольняються предметами першої необхідності (продукти
харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я)
мають першочерговий характер. А предмети розкоші є засобом задоволення
другорядних, тобто не першочергових потреб (парфуми, косметика і тому
подібне). З цього виходить, що саме потреби визначають спрямованість та
цілі майбутної діяльності людини в тій мірі, яку людина визначає для
себе індивідуально, від цього залежить її активність та продуктивність.

Існує також класифікація за ступенем реалізації потреби: абсолютні,
дійсні і платоспроможні. Абсолютні потреби знаходяться в залежності від
сучасного рівня розвитку світової економіки. Дійсні потреби, навпаки,
залежать від рівня розвитку економіки в країні. Платоспроможні потреби
залежать від можливості людини задовольнити їх, співставляючи рівень
своїх доходів та ціни на ринку.

2. Економічний інтерес як критерій економічного прогресу

Важливе значення для соціально-економічного прогресу має також
економічний інтерес, який є його рушійною силою.

Економічний інтерес виникає, як результат взаємодії відносин,
побудованих на власності, та існування економічної вигоди соціальних
дій, спрямованих на задоволення індивідуальних потреб. Через економічний
інтерес проявляються потреби, рівень та динамізм задоволення потреб.
Економічні інтереси дозволяють розвиватись взаємодії економічних
суб”єктів та мають об”єктивний і матеріальний характер. Економічні
інтереси розрізняються за суб’єктами реалізації як державні, групові та
особисті.

Кожна людина в силу її одночасного існування в якості індивіда,
представника певної верстви суспільства, члена певного трудового
колективу є носієм різних інтересів. В такому випадку відбувається
складна взаємодія економічних інтересів. Економічні інтереси
реалізуються завдяки досягненню їхніми суб”єктами чітко визначених
економічних цілей.

Серед економічних інтересів завжди має місце основний інтерес
суспільства, який повинен відображати сутність економічної системи, та
бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

На сьогоднішній день основним інтересом сучасної ринкової економіки є
особистий інтерес споживача. Тому ринкова економіка націлена на
задоволення потреб споживача у відповідності з платоспроможністю. Це
сприяє тому, що виробник намагається виробляти необхідну продукцію
високої якості і за доступною ціною. Задоволення цього інтересу змушує
виробника впроваджувати нові технології, ефективні засоби виробництва,
наймати професійні кваліфіковані кадри, дбати про зниження витрат та
збільшення прибутків, тощо. Таким чином забезпечується не лише
особистий інтерес споживача, а й виробника, що в подальшому веде до
розвитку продуктивних сил суспільства.

На етапі становлення ринкової економіки в Україні існують умови для
активізації особистих економічних інтересів. Однак недосконалість
законодавчої бази, неефективність вже діючих законів викликають
задоволення особистих інтересів тільки незначної частини суспільства,
через ігнорування інтересів інших (розкрадання державного майна,
залучення до незаконних видів бізнесу, неправомірне підвищення цін при
одночасному скороченні обсягів виробництва). З іншого боку, держава
(через високі ставки податків) гальмує розвиток особистого інтересу, це
спонукає до реалізації особистих інтересів через “тіньову економіку”.

Крім основного інтересу в системі економічних інтересів, особливе місце
посідає головний інтерес, який має специфічні риси на різних етапах
економічного розвитку та в певній мірі виражає економічну політику
даного періоду.

Головним інтересом суспільства в Україні на дійсному етапі є ефективне
впровадження ринкових реформ, що має продовжуватись подальшим
економічним і соціальним прогресом суспільства. Національний інтерес
набуває першочергового значення та все більшої ваги в умовах процесу
державотворення.

Техніко-економічний критерій економічного прогресу

Наступним важливим критерієм економічного прогресу є техніко-економічні
відносини (спеціалізація, кооперація та комбінування виробництва, обмін
діяльністю між людьми).

Суспільний поділ праці сприяє зростанню ефективності виробництва.

Відповідно до загальної форми суспільного поділу праці суспільне
виробництво поділяється на окремі роди: промисловість, сільське
господарство та сфера нематеріального виробництва (сфера послуг).
Промисловість в свою чергу розгалужується на окремі види виробництва
(легка, харчова, видобувна та ін.) та підвиди. Наприклад, в структурі
обробної промисловості відокремлюється машинобудування,
приладобудування. Першочергова форма поділу праці протікає в середині
окремих підприємств (цехи, відділи, робітники відповідно до фаху). При
збалансованому розвитку суспільного поділу праці виникає необхідність
узгодження та об”єднання окремих елементів кожної форми поділу праці.

Взагалі роль суспільного поділу праці в поетапному розвитку економічних
систем надзвичайно важлива. Оскільки він є базою відносин між суб’єктами
господарювання, визначає структуру та організаційну побудову
продуктивних сил. Це економічне явище поєднує різні види конкретної
праці та відображає структуру суспільної організації виробництва.
Суспільний поділ праці проявляється через відокремлення нових галузей
виробництва та їх координації в залежності від прогресивних змін у
матеріальних засобах виробництва та діяльності виробників, в самому
процесу праці, а також у суспільних потребах. Та виступає в якості
самостійної продуктивної сили і фактору підвищення суспільної
продуктивності праці.

В поділеній праці сконцентровані різні види праці з індивідуальною
спеціалізацією, кожен з яких має властиві йому техніко-економічні
ознаки. Розбіжність виявляється у знаряддях праці, які використовуються
на виробництві; предметах праці, на які спрямовані дії виробника;
технологічній специфіці; рівні кваліфікації і професійній підготовці
працівника; кінцевій меті виробничого процесу.

Серед основних організаційно-економічних форм реалізації суспільного
поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація
та комбінування.

Спеціалізація виробництва характеризується збільшенням кількості
самостійних виробництв, відбувається відокремлення виробничих процесів
та певному етапі.

В основі кооперації лежать взаємовідносини окремих виробників, існування
обміну різними видами діяльності та продукцією між виробниками. При
такій формі праці багато осіб взаємодіють в процесі виробництва.
Кооперація буває проста і складна. При простій відбувається об”єднання
та узгодження (відділ друку, де група людей займається однією і тією ж
справою – набір тексту), при складній кооперації узгоджуються і
об”єднуються різні види праці (спільна праця підприємств по виготовленню
кінцевого продукту, при якій відбувається обмі складовими та зусиллями).

Між спеціалізацією та кооперацією існує постійний взаємозв”язок, що й
забезпечує перетворення процесу виробництва на суспільну комбінацію
праці.

Концентрація виробництва проявляється в досягненні певного обсягу
спеціалізовних підрозділів загальної кооперації виробництва.

Комбінування ставить собі за мету ефективне використання всіх факторів
виробничого процесу на підприємстві та створення безвідходних
технологій. Це дає змогу створити багатопрофільне виробництво.

Варто зазначити, що, крім галузевого, існує територіальний поділ праці.
В цьому випадку відбувається визначення регіональної спеціалізації за
місцем географічного розташування (район, область, країна). Завдяки
відповідній сировинній та переробній базі, наявності постійних
кооперативних зв”язків та кваліфікованої робочої сили, а також
сприятливих природно-кліматичних умов і місцезнаходження відбувається
формування виробничих комплексів, що значно впливає на економічне
становище району (Донбас в Україні – видобуток вугілля), а інколи й
країни вцілому.

Закон економії робочого часу

Загальновідомим є те, що продуктивність праці визначається кількістю
виготовленої продукції та часом, що для цього витрачається. Високий
рівень продуктивності праці збільшує ефективність виробництва загалом.
Ефективність виробництва залежить від рівня розвитку продуктивних сил.
Велике значення для економічного прогресу має так званий закон економії
часу, який поширюється на все суспільне виробництво.

Економія робочого часу витікає з високого рівня професійності робочої
сили, застосування досконалих засобів праці, правильного підбору форм і
методів організації праці, наявності чіткої інформації, якісних змін в
спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, а також його
концентрації. Адже висока продуктивність праці при значній економії часу
є прогресивним явищем та свідчить про наявність стимулів до праці,
розвинутого способу виробництва.

Як результат підвищення продуктивності праці при економії часу є
зростання додаткового продукту. Це сприяє також розвитку культури,
мистецтва, тобто стимулує соціальний прогрес поряд з економічним і
вдосконалює суспільні відносини. Отже, зростання додаткового продукту є
важливим критерієм економічного прогресу.

Ще за часів рабовласницького ладу простежувалась суперечність між
критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу. Серед
критеріїв соціально-економічного прогресу варто виділити ступінь
економічної свободи виробників, власність виробників на робочу силу,
відносну самостійність підприємств, розвиток розумового та творчого
потенціалу людей, їх потреб, інтересів та ін.

Серед критеріїв соціально-економічного прогресу значна роль належить
соціальній, політичній, юридичній свободі виробників, їх вплив на
національні відносини, використання багатств культури та мистецтва. Все
це відтворює розвиток суспільних відносин.

На прикладі Стародавньої Греції та Риму можна розглянути наступні
закономірності — при відсутності у рабів власності на свою робочу силу,
відсутності економічної свободи, наявності непосильної експлуатації
рабської праці розцвітала культура та мистецтво, досягнувши найвищого
апогея. Але відсутність матеріальної зацікавленості та зацікавленості в
продуктах своєї праці, відсутність власності на засоби виробництва
робочої сили спричинили розпад рабовласницької системи відносин, а за
тим і занепад культури.

Отже, при наявності суперечностей між різними видами прогресу
відбуваються якісні зміни в системі виробничих відносин, що веде до
встановлення єдності.

Щоб досягти гармонійного техніко-економічного, соціально-економічного та
соціального прогресу необхідно забезпечити постійний розвиток людини,
задоволення її потреб та інтересів.

5. Роль людини в економічному прогресі

З впевненістю можна сказати, що людина є основним джерелом і критерієм
соціально-економічного прогресу. Людина як головний фактор виробництва
поєднує в собі виробничі і суспільні процеси. Поряд з постійною зміною
та розвитком продуктивних сил і виробничих відносин зростає місце та
роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного
науково-технічного прогресу. Людина за рахунок механізації та
автоматизації виробництва звільняється від неохідності безпосереднього
виконання певних функцій. Все більшого значення набуває професійний
рівень людини.

Людина, крім того, є невід’ємною частиною природи і суспільства. В
процесі спільної трудової діяльності людина взаємодіє з іншими людьми.
Хибною є думка, що людина має право і навіть зобов”язана брати від
навколишнього середовища все, що вважає необхідним, оскільки природа
створена за для служіння суспільству. Подібне відношення призводить до
глибокої екологічної кризи, а від стану навколишнього середовища
залежить майбутнє цивілізації. Тому людина повинна навчитися захищати
природне навколишнє середовище, здійснювати свою діяльність, не завдаючи
йому шкоди, тобто гуманно відноситись до природи.

Підсумовуючи, хотілося б сказати, що, безсумніву, тільки гармонійне
поєднання всіх критеріїв економічного прогресу може забезпечити високі
показники економічного зростання та сприяти розвитку економіки країни.
Але переважно ефективність будь-якого методу залежить від людини, тому
саме людина повинна прагнути та спрямовувати свої зусилля на економічний
добробут і процвітання.

ІІ. Місце та роль товарних бірж в сучасній системі економних відносин

Важливою і складною частиною ринкової економіки є ринкова
інфраструктура. До складу цього структурного утворення входять аукціони,
торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі
(брокерські, страхові, товарні, фондові, валютні та ін.), аудиторські
фірми, холдингові компанії та інше. Кожен з перерахованих елементів має
свої функції, а в сукупності вони становлять цілісну систему ринку.
Основною метою їх діяльності є прискорення просування товарів та послуг
на різноманітних ринках збуту.

Серед всіх елементів інфраструктури ринку центральне місце відводиться
біржам. Біржі бувають загальними (займаються оборотом різноманітних
цінностей) та спеціалізовані ( обмежене коло цінностей).

На сьогоднішній день в Україні активно діють фондові біржі, універсальні
промислові біржі, універсальні товарні біржі та інше. Широкого розмаху в
своїй діяльності набувають товарні біржі.

Товарна біржа – це комерційна установа ринку однорідних товарів, який
регулярно функціонує. Самі біржі не укладають угод купівлі-продажу (це
входить до компетенції маклерів, брокерів, дилерів, агентів та інших
професійних посередників). На біржі ж лише укладаються торгові угоди.
Тобто товарна біржа організовує процес укладання операцій
купівлі-продажу товарів, керуючись рівнем попиту і пропозиції. В товарні
біржі об”єднуються підприємства збуту, обміну та торгівлі, які
займаються укладанням угод, визначенням товарних цін, налагодженням і
полегшенням товарообороту та операцій обміну. Перераховане і є основною
метою товарних бірж. Крім того, товарні біржі здійснюють представництво
та захист інтересів членів біржі, вирішення спорів, які виникають в ході
здійснення операцій. На українському ринку продуктивно здійснює свою
діяльність, наприклад, Одеська біржа, яка в основному спеціалізується на
зерні та цукрі.

Серед товарних бірж вирізняють публічні (угоди можуть укладатись як
членами, так і підприємцями), приватні (угоди укладаються лише
акціонерами). Приватні біржі являються акціонерними компаніями та
закритими корпораціями. Прибуток членів біржі формується за рахунок
винагород від клієнтів, але вони не отримують дивідендів на вкладений
капітал. Діяльність товарних бірж строго регламентується законодавчими
актами.

Якщо порівняти товарні біржі України та Заходу, то потрібно відзначити,
що на українських товарних біржах угоди укладаються переважно на наявні
товари, а на світових товарних біржах можуть продаватись контракти, які
закріплюють визначену біржею якість та кількість певного товару. Угоди
можуть бути укладені як на реально існуючі товари, так і угоди, які
передбачають передачу товару покупцю через визначений час. Такі угоди
називають ф’ючерсними контрактами (реалізується не товар, а контракт на
нього, розрахований на певний строк). Укладання ф’ючерсних угод дає
можливість застрахувати товар від несприятливих змін цін. Товарні біржі
укладають ф’ючерсні угоди згідно з стандартизованими умовами, керуючись
біржовими типовими контрактами (окремий на кожен вид продукції), чітко
вказуючи якісні характеристики товару.

Останнім часом такі види угод набули значного поширення і в Україні
оскільки вони мають більшу ефективність, що сприяє підвищенню ролі
товарних бірж в економіці. Продавець за угодою одержує різницю між ціною
контракту на момент його укладання та ціною на день закінчення дії
контракту. Продавець ризикує, оскільки у разі зростання ціни він
втрачає кошти. Щоб виплатити суму різниці між ціною за контрактом і
реальною ціною на ринку, продавець укладає офсетну (зустрічну,
протилежну) угоду, за якою він купляє таку ж партію товарів, але вже за
реальною ціною, що склалася на момент закінчення терміну ф’ючерсної
угоди. Офсетна угода також дає змогу покупцю продати партію товару за
новою ціною, отримавши при цьому різницю (укладання офсетної угоди
анулює ф’ючерсна угода). Укладаючи ф’ючерсну угоду, покупець и продавець
вносять в обов’язковому порядку гарантійну заставу на спеціальний
розрахунковий рахунок у розмірі 18 % вартості контракту. А в місяць
поставки товару застава складає 100 % вартості товару.

Ф’ючерсна торгівля обслуговується Розрахунковою палатою, оскільки,
зареєструвавши ф’ючерсну угоду, покупець и продавець вступають у
взаємовідносини безпосередньо з Розрахунковою палатою, яка здійснює всі
операції по фінансовим взаєморозрахункам.

Але часто ф’ючерсні операції сприяють спекулятивним діям. Як наслідок
необхідно чітко визначена законодавча база, яка б контролювала цей
процес та сприяла розвитку такої схеми купівлі-продажу.

Товарні біржі сприяють встановленню ринкової рівноваги та ефективності
економіки. Біржове законодавство сприяє правовому забезпеченню
діяльності товарних бірж. Біржовий контракт юридично зобов’язує
поставити або прийняти товар на визначених умовах. В цьому документі має
бути обов’язково зазначено суму, кількість, якість, строки, засоби
поставки товарів, чітко визначені межі коливання цін.

Товарні біржі дають змогу їх членам отримувати достовірну актуальну
інформацію в сфері ринку, вигідно продавати, купувати або обмінювати
товари, мати уявлення про стан попиту і пропозиції на окремі види
товарів, отримувати відомості про платоспроможність і надійність
партнерів. В діяльності товарних бірж також передбачається надання
пільгового кредитування для задоволення умов укладених угод
співзасновникам біржі.

З плином часу та підвищенням економічної конкуренції серед товарних бірж
виробляється чітка спеціалізація (кольорові метали – Лондонська,
Нью-Йоркська біржі, цукор – Лондонська, Гамбургська і т.д.).

На сьогоднішній день в Україні функціонують універсальні товарні біржі,
цукрові, зернові та інші.

ІІІ. Форми суспільного виробництва

Виробництво представляє собою як процес створення благ для задоволення
потреб людини, так і процес відтворення самого життя людей, забезпечення
засобів фізичного існування, реалізацію і розвиток здібностей. Цей
процес залежить від результативності поєднання факторів і їх повного
використання.

Виробництво – це процес суспільної праці, який складається з наступних
фаз: саме безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання. Перехід
від фази до фази здійснюється послідовно. Формування вартості виробничих
благ відбувається в процесі створення благ (виробництво), тобто коли є
праця і вона витрачається. Процес виробництва є продуктивною силою, яка
здатна сама себе створювати. Виробництво створює матеріальні та
нематеріальні блага і послуги, що має також позитивне значення.

За весь історичний розвиток людство розрізняє серед форм суспільного
виробництва натуральне виробництво і товарне виробництво.

Натуральне виробництво

Натуральне виробництво виникло раніше, суть його полягає в тому, що
продукти праці призначаються для споживання всередині господарства, яке
їх виробило, для задоволення власних потреб виробника. Прикладом
натурального господарства є господарство первіснообщинне, господарство
рабовласницьких держав, феодальне господарство. При такій формі
господарювання продукти не виходили за межі одного господарства, тобто
існував замкнений кругообіг продуктів. Окреме господарство як у
виробництві, так і в споживанні було повністю відособленим, а рівень
споживання власників залежав від рівня виробництва.

Селянські господарства займались вирощуванням хліба, худоби,
виготовленням знарядь праці, одягу і т.д. Та виникала потреба в таких
продуктах, як сіль, залізо та інших продуктах праці, що створювало
умови для застосування обміну, але в системі натурального виробництва
йому відводилась другорядна роль. В натуральному господарстві був мало
розвинений суспільний поділ праці, хоча деякі види праці могли бути
поділені між окремими людьми чи групами людей. Натуральна форма
обмежувала мету виробництва та спричиняла задоволення одноманітних
примітивних потреб. Економічні процеси циркулюють в межах господарської
одиниці, робоча сила теж прикріплена до однієї господарської одиниці.
Натарульне виробництво не забезпечує розвитку продуктивних сил,
оскільки є малоефективним та консервативним. Крім того, такий спосіб
виробництва базувався на експлуатації робочої сили, яка ґрунтувалась на
позаекономічному примусі, а залежність була персональною.

Суспільний поділ праці став матеріальною основою виникнення товарних
відносин, оскільки спричинив орієнтацію виробників на виготовлення
окремих продуктів. Суспільний поділ праці є умовою підвищення
продуктивності праці та збільшення виробництва продуктів, так як
знаходиться в залежності від закону економії робочого часу. Виробничі
відносини між людьми проявляються як у сфері безпосереднього
виробництва, так і в формі обміну продуктами праці. Суспільний поділ
праці та обмін продуктами мають спільну основу та взаємопов’язані. Але
товарні відносини не породжуються суспільним поділом праці.

Товарне виробництво та його види

Відокремлення пастуших племен дало поштовх першому суспільному поділу
праці та спричинило регулярний обмін між общинами. Другий суспільний
поділ праці відбувся вже в рабовласницькому суспільстві, коли
ремісництво відокремилось від землеробства. Це й було початком
виникнення виробництва для обміну, тобто товарного виробництва. З
розвитком процесів обміну виникають металеві гроші, в суспільстві
виділяється клас купців, з”являється торговий капітал. Так відбувся
третій суспільний поділ праці.

Неоднорідність праці, умов праці, неоднакові здібності людей в фізичному
та духовному відношенні до праці спричиняють економічну відокремленість
виробників. Це часто веде до привласнення результатів своєї праці
(просте товарне виробництво) і чужої праці (експлуатація, капіталізм).
При зрівняльному розподілі продуктів праці втрачаються зміст, стимули
вдосконалення виробництва, наполегливої праці. Має місце утримання
частини працездатних членів суспільства за рахунок інших, що веде до
розпаду суспільного устрою, до занепаду продуктивних сил. Тому
економічне відокрелення має ефективність, оскільки залежить від затрат
праці, відбувається забезпечення прямого зв”язку залежності рівня
споживання від рівня виробництва. Така форма ведення господарства дає
можливість розкрити духовні та фізичні сили людини, а також створити
умови для соціально-економічного прогресу. При суспільному поділі праці
та економічній відокремленості обмін відбувається з урахуванням затрат
праці виробника. Так виникає товарне виробництво, тобто товарні
відносини між виробниками. Через обмін продуктами праці (товарами)
відбувається злиття окремих сфер виробництва в єдиний суспільний
відтворюваний організм при умові соціально-економічного відокремлення
виробників.

В умовах товарного виробництва для задоволення суспільних потреб набуває
необхідності купівля та продаж на ринку продуктів, які виробляються
відокремленими виробниками. Таким чином ці продукти стають товарами.

Товарне виробництво характеризується суспільним поділом праці, приватною
власністю на засоби виробництва, повною соціально-економічною
відокремленністю виробників, наявністю міцних економічних зв”язків між
відокремленими товаровиробниками через обмін. Товарне виробництво буває
просте і підприємницьке (капіталістичне). При простому товарному
виробництві спостерігається єдність виробників із засобами виробництва,
а капіталістичне існує за умови протиріч між виробниками і засобами
виробництва. Основою простого товарного виробництва є власна праця,
капіталістичного – експлуатація чужої праці. При простому товарному
виробництві продукти праці є власністю товаровиробника, оскільки воно
грунтується на особистій праці виробника. При капіталістичному
товаровиробництві капіталіст є власником засобів виробництва. Метою
капіталістичного товарного виробництва є спільна праця найманих
робітників та одержання прибутку для капіталіста. Обмежений характер
простого товарного виробництва визначається тим, що частина вироблених
суспільством продуктів іде на безпосереднє особисте споживання, а інша
частина направляється на ринок. Капіталістичному товарному виробництву
притаманна загальність, воно більш розвинуте та розширене. Спільною
рисою обох видів товарного виробництва при наявності приватної власності
на засоби виробництва є існування зв”язку між виробниками і споживачами,
конкуренція між товаровиробниками тощо. Відміність полягає в тому, що
при простому товаровиробництві виробник, власник засобів виробництва і
продуктів праці є однією особою, при підприємницькому товарному
виробництві виробник не є власником засобів виробницвта і продуктів
праці, він відокремлений від них. Ще важливою ознакою простого товарного
виробництва є нескладна техніка, а підприємницьке, навпаки, базується на
високорозвинених автоматичних системах, великій машинній індустрії. На
сьогоднішній день підприємницьке товарне виробництво стало більш
поширеним і динаміним.

Взагалі, в системі економічної організації товарне виробництво
спрямоване на виготовлення продуктів для продажу на ринку. Для
забезпечення данної мети необхідна наявність постійних економічних
зв”язків між виробниками та споживачами, економічна взаємозалежність,
яка починається вже тоді, коли придбані засоби та предмети праці, а
закінчується реалізацією продукції чи послуг.

Товарне виробництво і обіг розвиваються за двома стадіями: бартерне
господарство та грошове господарство. При бартерній формі будь-який
продукт можна обміняти на інший без використання грошей. Грошова ж форма
дає можливість використовувати гроші як товар та обмінювати на будь-який
інший, який в свою чергу можна обміняти на гроші. Це більш складна форма
товарного виробництва. Економічна відоособленість товаровиробників
відображається еквівалентністю та відплатністю відносин між ними.

Товарне виробництво може бути з стабільною номенклатурою товарів, та з
безперервно оновлюванню. Товарне виробництво із стабільною номенклатурою
товарів панувало з сивої давнини до другої половини ХХ століття, а потім
першість здобуло товарне виробництво з безперервно оновлюваною
номенклатурою товарів. Оскільки це більш прогресивна форма здійснення
економічних зв”язків, яка розширює рамки вибору продуктів праці, даючи
можливість вибрати найкраще та найнеобхідніше.

Отже, підсумовуючи, можна виділити наступні основні ознаки товарного
виробництва: суспільний поділ праці, економічна відособленість
виробників, еквівалентність відносин, ринкові зв”язки між виробниками та
споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок ,
здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом
купівлі-продажу, виробництво продуктів для обміну з розрахунком на
отримання прибутку, існування рівноправної конкуренції.

Висновок

На сьогодні українські економісти відзначають значні зрушення в
економіці країни: збільшення реальної заробітної плати, промислового
виробництва, обсягу товарообороту, дефляція та ін. Але все-таки
економічні підсумки першого кварталу 2002 року свідчать про зниження
рівня економічного розвитку. Звіт Міністерства економіки містить
невтішні результати економічного спаду. Подібне явище викликає
необхідність застосування урядом “жорстких заходів”, щоб компенсувати
прогалини економічних перетворень. Цей процес завжди негативно впливає
на рівень інфляції, цін (електроенергія, транспорт, зв’язок і т.п.) і
так далі. Безперечною є необхідність розробки нових напрямків в
економічній сфері. Кабінет міністрів України планує розгорнути свою
діяльність за новою програмою, про це заявив віце-прем’єр-міністр
України Володимир Семиноженко: “Планируется, что программа будет
отображать те задачи, которые стоят перед Украиной в новой эпохе, и те
мировые тенденции, которые сегодня существуют»*.

Цікавою є думка німецьких економістів щодо перспектив економічного
розвитку України, яку вони висловили під час українсько-німецького
симпозіуму “Україна та світова економіка: оцінка ризиків”, що проходив
16 квітня 2002 року в Національному банку України. Зарубіжні експерти
радать Україні скоротити металургійні потужності з наступною їх заміною
сучасними технологіями; держава не повинна стимулювати споживацький
попит, оскільки це веде до бюджетного дефіциту, цим мають займатись
підприємці; в аграрному секторі має існувати вільна конкуренція, а
держава повинна встановлювати стандарти якості продукції згідно з
світовими вимогами, стимулювати запровадження передових агротехнологій.

Українським фахівцям варто прислухатись до порад професіоналів та
спрямувати зусилля на втілення в життя прогресивних заходів з метою
побудови в країні стабільної економіки, яка враховувала б інтереси всіх
верств населення та зміцнювала державу.

Великий вплив на економіку України здійснюють інтеграційні процеси до
міжнародних європейських організацій. Останнім часом найактуальнішим є
питання про вступ України до Європейського Союзу. Та на шляху до
здійснення цього важливого кроку стоїть безліч перешкод, оскільки наша
країна знаходиться набагато позаду за рівнем розвитку економіки та інших
сфер діяльності суспільства в порівнянні з країнами-членами цієї
організації. За висловом народного депутата, екс-міністра закордонних
справ Бориса Тарасюка: “Нам необходимо реформировать структуру общества
и экономики на основании европейских стандартов. Только после этого
можно будет говорить о таможенном союзе с Евросоюзом, а тем более об
ассоциированном членстве в ЕС”*. Тобто уряд розуміє необхідність
здійснення реформ, та для цього необхідні чітко визначені методи і
професіональні спеціалісти, щоб реформувати законодавчу базу, структуру
здійснення торгівлі як внутрішньої, так і зовнішньої, а також виконати
всі вимоги, які є умовами вступу до ЄС.

Більшість зарубіжних фахівців скептично відносяться до прагнення України
стати повноправним членом ЄС, але реально розглядають можливість вступу
України в зону вільної торгівлі. “Полноправное членство Украины в ЕС мне
видится абсолютно нереальным, даже в долгосрочной перспективе”*, — точка
зору наукового співробітника Інституту економіки сільського господарства
(м.Геттинген). За кордоном вважають, що наша держава з самого початку не
спрямувала зусилля на використання економічного потенціалу: “За оцінками
провідних фахівців світу, економічно найпреспективніша з держав, що
постали на руїнах радянської імперії, Україна, не лише не використала
свій початковий потенціал, а й дивовижним чином спромоглася, маючи
чудові стартові позиції для входження в європейське коло, за одне
десятиліття перетворитися на країну “третього світу”*. Та все-таки
хочеться надіятись, що Україна, хоч і з запізненням, зможе надолужити
втрачений час і можливості та довести всьому світу, що ми спроможні
побудувати міцну економічну основу розвитку держави.

Невідомо як надалі складуться обставини і чи буде успішним для України
намір вступити в ЄС, та, безумовно, прогресивні реформи в економічному
секторі повинні принести відчутний результат і підняти авторитет України
серед країни Європи, що забезпечить нові перспективи і можливості її
становлення як розвинутої держави з стабільною ринковою економікою.
“Україна буде українською державою тою мірою, якою вона сформується як
держава європейська”*.

Список літератури:

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Т.: Тарнекс, 1993.

Журнал Сучасність. – 2001. — № 7-8.

Журнал Бизнес. – 2002. — № 17 (484).

Журнал Бизнес. – 2002. — № 16 (483).

Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.20. –
М.: Видавництво політичної літератури, 1962.

Абрамов В. Предприятие, малый бизнес и рыночная конкуренция//Экономика
Украины. — 1995. — № 11.

Очерки экомомических реформ. — М.: Наука, 1993.

Экономическая энциклопедия. Политическая экономия. — М.: Советская
энциклопедия, 1980.

Рожков С. Предпринимательство сегодня и завтра//Коммерсант Украины. —
1995. — № 6.

* Журнал «Сучасність» 7-8 липень-серпень 2001 р., ст.88

* Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.20.
– М., 1962 – С.60.

* Журнал Бизнес. № 16 (483). – 2002. – с.11

* Журнал Бизнес. – 2002. — № 17 (484). — с.15

* Там само

* Журнал Сучасність. – 2001. — № 7-8. — с.86

* Журнал Сучасність. – 2001. — № 7-8. — с.85

PAGE 1

PAGE 6

Похожие записи