Реферат на тему:

Основи сучасного механізму біржових угод. Види біржових угод

Біржові угоди укладають члени бірж особисто або через повноважних
представників і брокерів. Вони вважаються укладеними з моменту їх
реєстрації на біржі. Зміст біржових угод (за винятком найменування
товару, кількості, ціни, місця і строку) розголошенню не підлягає. Ця
інформація може надаватися тільки за письмовою вимогою органів слідства
і суду. Основними видами біржових угод є: взаємна передача прав та
обов’язків щодо реального товару; укладання угод реального товару з
відстрочкою строку його поставки (форвардні угоди); взаємна передача
прав та обов’язків щодо стандартних контрактів на поставку біржового
товару (ф’ючерні угоди); уступка прав на майбутню передачу прав та
обов’язків щодо біржового товару або контракту на поставку біржового
товару (опціонні угоди), а також інші угоди щодо біржового товару,
контракту або прав, установлених правилами біржової торгівлі.

Угода вважається укладеною з моменту її оформлення та реєстрації згідно
з прийнятим порядком на біржі, але вона не може укладатися від імені й
за рахунок біржі. Історично так склалося, що механізм функціонування
бірж строго регламентований. Установлюються регулярність і дата
проведення торгів, місце укладання угод (біржовий зал) тощо.

У світовій практиці склалися чотири основні види біржових угод.

1. Угоди на наявний товар з пред’явленням його чи товарних зразків на
місці. Такі угоди нині переважають на всіх біржах. Вони укладаються: а)
за умов попереднього огляду товарів (за зразками, стандартами,
обумовленою середньою чи стандартною якістю товару); б) на товар, який
на час торгів виставлений на біржі, знаходиться на її складах або
очікується його прибуття до закінчення біржового зібрання; в) на товар,
який на час торгів знаходиться в дорозі; г) на відвантажений чи готовий
до відвантаження товар.

2. Форвардні угоди — це угоди із зобов’язанням поставити реальний товар
в майбутньому. Контрактом обумовлюються кількість і якість продукції,
час і місце поставки. Форвардні поставки й угоди щодо них мають бути
найпоширенішими, бо вони найповніше відповідають інтересам учасників
контрактів. Як. правило, це — угоди з наперед заданими умовами і
попереднім замовленням, а також контракти, які мають нестандартний
характер і які не перепродаються на біржі.

3. Термінові угоди (ф’ючерні) — це угоди із зобов’язаннями поставити
товар, заздалегідь обумовлений за всіма параметрами, котрий
вироблятиметься в майбутньому.

Ф’ючерні контракти укладаються на двосторонній основі, коли покупець
зобов’язується прийняти, а продавець — поставити конкретний товар за
певною ціною на визначену майбутню дату. На відміну від інших строкових
угод, ф’ючери — стандартизовані за кількістю та якістю товарів. Торгівля
ними ведеться на організованих біржових ринках шляхом публічного
проголошення пропонування на купівлю та продаж. Це прискорює і полегшує
процес прийняття рішень, а виграш чи програш визначається
співвідношенням цін купівлі і продажу. Якщо контракт не закритий до
офіційного строку поставки, то клієнт зобов’язаний виконати своє
зобов’язання, тобто поставити чи оплатити товар контрагенту, якого
добровільно визначає біржа з числа учасників торгів. Звичайно, у
випадках фінансових ф’ючерів фізична поставка не здійснюється. Остаточна
ліквідація контракту тут відбувається шляхом зменшення чи збільшення
додаткової маржі в останній день торгівлі. Іншими словами, клієнт просто
переводить свій програш кліринговій палаті чи, навпаки, отримує від неї
виграну суму.

Вперше ф’ючерну торгівлю було організовано у 1972 р. на Чиказькій біржі.
Завдяки високій стандартизації, простоті та надійності операцій вона
стала швидко поширюватися і вдосконалюватися. З її допомогою підприємці
мають можливість не лише гарантовано отримувати й здобувати продукцію, а
й ефективно страхувати свої відкриті позиції в іноземних валютах,
боргових зобов’язаннях і портфелях цінних паперів.

Біржовий механізм фінансово-страхового захисту інтересів клієнтів має
назву хеджирування. Хеджирування, з одного боку, захищає учасників
ф’ючерної торгівлі від непередбачуваних коливань курсів цін та втрат, а
з іншого — робить виробників (продавців) товару і його покупців
(споживачів) зацікавленими в стабілізації цін. Водночас це підвищує
ліквідність біржових угод, а також дає змогу більш рівномірно
розподілити всілякі ризики між учасниками угод.

Хеджирування, або страхування ризику зриву біржової угоди, починається з
визначення пакета ризиків, які покриваються й не покриваються страховим
полісом. Сукупний ризик зриву біржових угод (опціонні, ф’ючерні, ризики
помилок біржових брокерів) проявляється в двох аспектах: по-перше, ризик
недопоставки товару, а по-друге — затримки поставок чи поставок
неякісного товару. Далі визначається розмір відповідальності страхівника
за покриття збитків до певного розміру за рахунок спеціально створених
резервно-страхових фондів, що називається франшизмом. Розмір франшизму
за всіма видами ризику, як правило, становить 5% від страхових сум з
кожного виду ризику. У 1992-1994 рр. через складні обставини в економіці
і фінансах обов’язковою умовою розрахунку за товар на біржі була
стопроцентна передоплата.

4. Досить близькою до страхового договору за своєю суттю є угода з
опціоном. Це також оптовий контракт страхувальника (покупця опціону), за
який він отримує певну суму (премію). Головною перевагою опціону є
лімітований ризик і потенційно необмежена доходність. Сплативши невелику
суму, можна одночасно застрахуватися від втрат і отримати досить
відчутний прибуток. Більше того, якщо ринкова ціна відхиляється від
нормального стану, то отримувач опціону може скоротити свої збитки,
своєчасно перепродавши контракт. Наприклад, якщо інвестор А купив
європейський колл на одну акцію компанії АБС строком на 6 місяців за
ціною виконання 50 доларів і виплатив премію 4 долари, а поточна ціна
акцій на той час також була 50 доларів, то, заплативши 4 долари премії,
він купив право придбати акцію за ціною 50 доларів. За умови, що ринкова
ціна після завершення строку опціону сягнула 60 доларів, інвестор,
продавши опціон за цією ціною, отримує доход від опціону в 6 доларів.

Відносини між продавцями та покупцями на ф’ючерній біржі здійснюються
через клірингову палату, котра як третя сторона угоди виступає покупцем
стосовно продавця і продавцем щодо будь-якого покупця. Тому покупці й
продавці ф’ючерних контрактів беруть на себе зобов’язання не один перед
одним, а перед розрахунковою палатою. Остання ж бере на себе
відповідальність гаранта і страхувальника для обох сторін укладеної
угоди.

Механізм ф’ючерної торгівлі включає такі дії:

1. Брокерська контора (фірма) отримує наказ клієнта купити (продати)
ф’ючерний контракт і виконує його через свого представника в
операційному залі.

2. Угода реєструється на ім’я брокерської фірми — члена клірингової
палати.

3. Проти незакритого на кінець біржового дня контракту брокерська фірма
переводить на рахунок у кліринговій палаті гарантійний внесок (початкову
маржу), розміри якої встановлюються біржею, виходячи з ринкових
характеристик товару.

4. На кожен наступний торговий день розмір внеску переглядається,
виходячи з відхилення офіційної ціни закриття від контрактної.

Внаслідок щоденного «приведення до ринкової ціни» брокерська фірма або
перераховує додаткову (варіаційну) маржу, або знімає з рахунку вільний
залишок, що перевищує потрібний мінімум покриття. За таким же принципом
здійснюються відносини між брокерською фірмою та клієнтом.

5. Ф’ючерний контракт можна в будь-який день закрити через укладання
оберненої (офетної) угоди. Наприклад, покупець ф’ючера може закрити своє
зобов’язання перед кліринговою палатою шляхом продажу аналогічного
типового контракту.

Розвиток цих та інших біржових угод веде до того, що біржа перестає
виконувати функцію обміну наявного товару, проте зберігає функцію
ціноутворення, або «відкриття» ціни. Тому вся сукупність ф’ючерних
контрактів, що обертаються на біржі, являє собою ніби дзеркальне
відображення сукупності наявних або за певних умов готових до висунення
на ринок товарів. Таким чином, ф’ючерні контракти дають можливість:

а) зосередити попит та пропонування на даний товар в єдиному центрі
незалежно від руху фізичного товару; при цьому ф’ючерні біржі
перетворюються в певні центри цінових сигналів. Так, невипадково
контракти інофірм з радянськими постачальниками 3-5 разів
перепродавалися на біржах Заходу, тому на час поставки ціна товарів
зростала в 5-10 разів;

б) ціни, встановлені ф’ючерною біржею, слугують добрим орієнтиром,
відправною опорою для ринків фізичного товару;

в) механізми ф’ючерних торгових угод забезпечує страхування від цінового
ризику.

Ось чому за всієї нерозвинутості вітчизняного ринку цінних паперів вже
нині доцільно організовувати ф’ючерну торгівлю.

¤#I&R*–0&8n;E;o

Похожие записи