Реферат

на тему:

“Основи економічної теорії”

План

ВСТУП

1. ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ

2. ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ

3. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

4. ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

5. МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІКИ

6. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Економіка і економічна теорія знаходяться у взаємодії та впливають одна
на одну. Економіка є об’єктом економічного вчення. Вона існує
об’єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості людей. Економічна
теорія є явищем свідомості людей, яке відображує дію об’єктивних законів
економічного життя. Для того щоб виявити ці закони, недостатньо просто
спостерігати та описувати явища. Потрібна наука, що здатна проникнути у
сутність економічного життя, з’ясувати його причинно-наслідкові зв’язки
і рушійні сили. Цим і займається економічна теорія.

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя
суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його
розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє
запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає
можливість прогнозувати майбутній розвиток

Економічні закони відбивають постійні суттєві причинно-наслідкові
зв’язки. В економічному законі перехід від процесу-при-чини до
процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний
процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об’єктивна економічна
суперечність.

У кожній такій суперечності є дві сторони (або протилежності). Однією з
них є процес-причина, другою — економічний процес, який виступає як
чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку
продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.

Суперечності економічного закону вирішуються не автоматично, а через
суспільні дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує
перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

Отже, форми вияву економічного закону — це результат дії його
причинно-наслідкового зв’язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні
розвитку економічних явищ.

Форми вияву економічного закону впливають на економічні процеси, на
розвиток економіки. Це неминуче породжує різні соціально-економічні
наслідки, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови
функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону.
Проте економічний закон може реалізуватись в умовах, що відхиляються від
нормальних. Тоді форми вияву закону відхиляються від нормальних і
призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше
кажучи, математичну модель закону.

Економічні закони математично виявляються у різних формулах
функціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного
закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити,
як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити
відповідних заходів щодо усунення їх.

1. ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного
закону, виявлення механізму його дії.

Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів
і 4ерез поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії
законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів містить кілька ступенів.

На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони
об’єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З
багатьох тисяч економічних зв’язків виявляють істотні, що мають стійкий
характер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і
реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається
як теоретичне відображення реально існуючих об’єктивних законів. Це
відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в
законах науки (законах економічної теорії).

Отже, економічний закон – це відкриття певного економічного закону,
виявлення механізму його дії.

Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів
і через поглиблення розкриття змісту, треба відрізняти від закону науки.

Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними
категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та
відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості
дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів
науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і
узагальнення, потім вносять доповнення і зміни до наукових визначень і
описів економічних законів. Водночас удосконалюється і механізм
використання їх.

2. ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ

Механізм використання економічних законів містить комплекс заходів,
спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм,
принципів і методів використання економічних законів з метою ефективного
ведення господарства. Цей механізм охоплює дії державних органів, які
розробляють на основі економічних законів правила господарювання,
діяльності різних ринкових структур (бірж тощо), підприємців, фірм як
основних ланок господарства.

Розрізняють три рівні використання економічних законів:
економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі
вони у широкому розумінні належать до системи управління господарством.

Економічна теорія покликана давати наукове пояснення вимог економічних
законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінських і господарських
структур у вигляді законів. За результатами наукового аналізу взаємодії
останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання
економічних інтересів створюється науково обгрунтована концепція
розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня
використання економічних законів. На сучасному етапі для України
провідною концепцією є перехід до ринкових відносин.

Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є
компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної
теорії, провідної теоретичної концепції, вони визначають методи, форми і
засоби господарювання, розробляють державні закони (передусім закони
Верховної Ради України), правові положення та інші економічні документи,
які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні
показники.

І, нарешті, третій рівень — використання економічних законів практиці
господарювання фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою
пов’язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність
людей, що ґрунтується на економічних рішеннях і використанні економічних
важелів.

Безумовно, підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на
рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади
господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають
певну самостійність і свободу вибору, що заснована на знанні та
використанні економічних законів. Розширюється самостійність не тільки
приватних, колективних, а й державних підприємств. З багатьох питань
господарювання підприємства не повинні чекати команди згори, а мають
діяти згідно з вимогами економічних законів.

Механізм використання економічних законів пов’язаний тільки з пізнаними
економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно
відображує об’єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є
продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може
містити елементи, що не відповідають об’єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи меншою мірою
збігається з свідомим використанням їх, адже закони не можуть діяти без
участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може
набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають,
прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як
правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте іноді
суперечності, що виникають у реальному економічному житті, своєчасно не
помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають
вживатися заходи щодо усунення їх. Це також використання економічного
закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.

3. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

Будь-яка економічна категорія є поняттям, але не завжди будь-яке поняття
стає економічною категорією.

Економічні категорії відбивають виробничі (економічні) відносини. Проте
в практиці господарювання існують поняття, пов’язані з економічною
політикою, з надбудовними явищами. Вони також використовуються в
економічній науці, але не є економічними категоріями за своєю сутністю.

Сутність економічної категорії визначають за такими критеріями: в
економічні категорії мають відображувати не природні властивості речей і
предметів, а суспільні виробничі відносини як головний предмет
економічної категорії;

• категорії економічної теорії мають об’єктивний характер, через те що
вони відбивають об’єктивну дійсність, відносини, що існують поза нашою
свідомістю;

• значна частина категорій економічної теорії має історичний характер.
Це означає, що вони відповідають певним історичним умовам і відображують
різні ступені економічного життя людства.

Економічна категорія як теоретична абстракція повинна мати певну
структуру наукового опису: головна функція виробничих (економічних)
відносин, що відокремлюються в певну якісно визначену категорію; основні
специфічні ознаки категорії; форми і зміст категорії, місце категорії в
системі суспільного відтворення.

4. ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Те, на що спрямоване пізнання економічної науки, є її об’єктом. Вона
намагається пояснити, який устрій має матеріальний світ товарів та
послуг. Проте відразу ж наголосимо, що йдеться не про технологію
виготовлення певних благ, послуг. Цим займаються інші науки та
спеціалісти відповідних сфер діяльності — інженери, техніки, технологи.

Економісти вивчають:

• чому ціни на товари піднімаються та падають; чому одних товарів на
ринку більше, ніж є на них потреба, а інших — недостатньо; чому певні
галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а окремі з них
деградують; чому кризи в економіці змінюються її піднесенням; чому
існують безробіття та інфляція, який між ними взаємозв’язок;

• динаміку змін у цінах, вартостях, обсягах виробництва. Вони
намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають
на зростання або падіння цін, вартості, обсягів виробництва. На відміну
від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна
плата у шахтарів більша, ніж у працівників харчової промисловості або у
інженера нашої країни менша, ніж у інженера США, економісти визначають
закони, які відображують ці економічні явища;

• як розміщуються та використовуються ресурси (корисні копалини, земля,
праця людей та їхні знання, обладнання та устаткування), що обмежені на
нашій планеті та в кожній країні зокрема. Якби не було такого обмеження,
то, мабуть, не було б потреби і в економічній науці. Адже в такому разі
можна було б задовольнити необмежені потреби людей. Оскільки ж бажання
людей зводяться до того, щоб якомога повніше і якісніше задовольнити всі
свої потреби, вони наштовхуються на межу виробництва, зумовлену в кожний
конкретний історичний період межею наявних ресурсів.

Економічна наука якраз і займається вивченням економічної поведінки
людей в умовах обмежених ресурсів.

Вивчивши можливості ресурсного забезпечення країни, певного регіону,
міста, галузі (детальніше про це йтиметься далі), економісти пропонують
різні варіанти розміщення ресурсів для їхнього найкращого використання.

Отже, економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених
ресурсів, є чинником економічного розвитку, збільшення кількості
різноманітних товарів та послуг і, в кінцевому підсумку, сприяє більш
повному задоволенню потреб суспільства і кожного його члена;

• господарські зв’язки між країнами і народами: чому країни імпортують
одні товари, а експортують інші; які чинники сприяють
зовнішньоекономічним зв’язкам, а які стримують їхній розвиток;

• природу і причини багатства; як на різних етапах розвитку людського
суспільства змінювалось ставлення до самого поняття «багатство», джерел
його зростання.

Економічна наука досліджує, як суспільство здійснює економічне життя, що
охоплює виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в
умовах обмежених ресурсів

Рис1. Система економічних наук

Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та
індивідуальному рівні (підприємство, фірма, домашнє господарство). Через
це структурно економічна теорія включає в себе макроекономіку і
мікроекономіку.

Макроекоміка вивчає функціонування економіки в цілому. В центрі її
аналізу — національний продукт, загальний рівень цін, інфляція,
безробіття. Вона з’ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу
країни, чому окремі країни знаходяться у кризовому стані, а інші —
динамічно розвиваються.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб’єктів економіки. Вона
аналізує ціни окремих товарів, витрати на виготовлення певного товару,
з’ясовує, як діють фірма та механізм мотивації праці.

На основі економічної теорії формуються і діють відносно самостійні
економічні науки, що утворюють систему економічних наук (рис. 1).

Економічна теорія, виступаючи базою для різних економічних дисциплін,
водночас ураховує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших
наук, таких як соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна
теорія може робити висновки і пропозиції, які будуть правильними і
сприятимуть найбільш оптимальному способу організації економічного життя
суспільства.

5. МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІКИ

Під методом пізнання звичайно розуміють спосіб досягнення мети. Він є
робочим інструментом, засобом пізнання предмета, що вивчається.

Основними методами пізнання економічної теорії є такі.

Метод наукової абстракції як метод поглибленого пізнання дійсності
заснований на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового,
неістотного і виокремлення в ньому стійкого, типового. Результатами
застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні
абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони.

Метод системного аналізу, або системний підхід. Ринкова економіка — це
певна цілісність, у якій реалізується взаємозв’язок елементів,
компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається
не тільки складом властивих їй елементів, а й зв’язками між ними.

Системний підхід у економічній теорії означає вивчення внутрішніх
структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрархічних, прямих і
зворотних зв’язків. Пізнання цих зв’язків дає змогу виявити складні
процеси розвитку виробничих відносин, з’ясувати природу багатьох
економічних процесів і явищ.

Метод аналізу і синтезу. Аналіз — це процес розумового або фактичного
розкладання цілого на складові частини, а синтез — поєднання різних
елементів, сторін предметів у єдине ціле.

Аналіз дає можливість вивчати окремі сторони об’єкта, зробити ряд
наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше поєднання їх
призводить до вивчення більш глибокої сутності цілого.

Системний підхід неможливий без організації єдності аналізу і синтезу.

Поєднання кількісного і якісного аналізу дає теоретичне підґрунтя для
визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства,
постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки. Він
передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих
сторін, елементів, що можуть бути виміряні кількісно; вивчення динаміки
процесу; виявлення чинників, які впливають на зв’язки елементів у цій
системі.

Математичні і статистичні методи забезпечують поєднання кількісного і
якісного аналізу.

Розвиток економічної теорії пов’язаний зі сходженням від абстрактного до
конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття
системи до її сутності, діалектичне розгортання сутності в
багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву, генетичний процес
формування економічної системи.

Метод логічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов’язаний
з історичним методом, оскільки звільняє оцінку історичного розвитку від
випадковостей, зигзагів, що не є властивими цьому процесові. Як правило,
логічний метод дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих
економічних відносин. При цьому логічний аналіз не обмежується суто
абстрактним викладом. Отримані висновки зіставляють з фактами,
конкретною економічною дійсністю.

Метод порівнянь використовують для визначення схожості та відмінності
господарських явищ. Необхідність порівняння як загаль-нонаукового методу
зумовлюється тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено само
по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Для того щоб пізнати
невідоме, оцінити його, потрібен критерій, яким, як правило, є вже
відоме, раніше пізнане.

Способи порівнянь найрізноманітніші: порівняння ознак, властивостей,
статистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів у
різних умовах тощо.

Індукція і дедукція. Індукція — це рух думки від одиничного до
всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого її
ступеня. Дедукція — рух думки від всезагального до одиничного. З цих
визначень бачимо, що теоретичним ґрунтом для виникнення й існування
індукції та дедукції є діалектичний зв’язок одиничного, особливого і
всезагального.

Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей)
одного явища на інше. Зрозуміло, заздалегідь мають бути визначені ще й
інші схожі ознаки, які дають можливість застосовувати аналогію,
встановлювати необхідні зв’язки і відхилення між ознаками явищ, що
існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом
порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення схожості та відмінності
явищ.

У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але
вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез.

Гіпотеза — це науково обгрунтоване припущення про можливі зв’язки,
відносини, причини явищ.

Економічні дослідження, як правило, здійснюються не наздогад, а
цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо зміст явища,
яке вивчається, невідомий, а фактів для його з’ясування немає або
недостатньо, дослідник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не
наукова гіпотеза, а лише певний студінь на шляху до неї.

Для постановки гіпотези мають бути достовірні факти. Проте обсяг і
рівень цих фактів ще не дають можливості перетворити теоретичне
припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі гіпотетичні
зв’язки, причини ще не набуває повної достовірності. Вона потребує
достатніх доказів, практичних підтверджень.

Важливість гіпотези полягає в тому, що вона є засобом розв’язання
суперечностей між новими фактами і теоретичними поглядами, які вже
застаріли.

Використання гіпотези має важливе значення для розвитку економічної
теорії. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють більш ефективному
веденню наукових пошуків. Вона дає змогу перевірити всі можливі шляхи
дослідження і обрати найбільш правильні та науково обгрунтовані.

Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться
економічним реформам, що здійснюються на переломних етапах економічного
розвитку, в періоди криз і стабілізації економіки. Він потребує
ретельної підготовки, розрахунку, обгрунтування.

Економічна теорія може здійснювати аналіз на двох рівнях: макро- і
мікроекономічному. Рівень макроекономічного аналізу стосується в
основному показників економіки країни в цілому, а також агрегованих
показників, таких як державний сектор, приватний сектор або сектор
домогосподарств. Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними
показниками окремих підприємств. Образно кажучи, в мікроекономіці
вивчають уже не ліс, а окремі дерева.

6. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконання,
звершення». Якщо ми говоримо про функції економічної теорії, то хочемо
показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов’язків перед
людством, які її роль і призначення.

Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна,
практична, прогностична, методологічна.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст
економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки
економічних процесів, форми їхнього вияву, об’єктивні внутрішні
суперечності, подолання яких забезпечує поступальний економічний рух
суспільства.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних
спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів. На основі
вивчення цього величезного матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це
дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.

Тільки грунтуючись на всебічному пізнанні теоретико-пізнавальної
функції, можна успішно реалізувати практичну функцію економічної теорії.

Теоретико-пізнавальна функція економічної теорії є методологічним
фундаментом для інших економічних дисциплін.

Практична функція полягає в тому, щоб всебічно обгрунтувати конкретні
шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову
практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснення
економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини,
колективів, суспільства; обгрунтування раціональних форм управління
господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання
економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку
виробництва і зростання життєвого рівня населення.

Прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспільству
можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення щодо
розвитку економічних процесів. Тут доречна аналогія: як завдяки
метеорології людина має можливість прогнозувати погоду і вживати
відповідних заходів проти природних катаклізмів, так і прогностична
функція економічної теорії допомагає людям запобігати економічним
втратам, пом’якшувати перебіг деяких негативних процесів.

Саме завдяки вивченню економічної теорії людина може знати, які дії
можуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції,
скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже, прогностична функція економічної теорії — це по суті складання
наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення в сучасних умовах
ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей,
явищ, теоретичних висновків.

Прогностичну функцію економічної теорії можна розглядати на рівні макро-
і мікроекономіки.

Макроекономічне передбачення набуває форми розробки економічних програм
уряду, прийняття відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку
економіки всієї країни.

Однак прогностична функція економічної теорії може стосуватися і
приватних підприємців, які мають бути здатними приймати раціональні або
цілеспрямовані рішення, засновані на врахуванні вигод і продуктивних
витрат, що прогностично можуть бути наслідком їхніх дій.

Методологічна функція економічної теорії дає можливість використовувати
економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки
економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного
економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати
життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об’єктивно і
всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні
програми різних політичних партій і рухів.

Використана література

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск: Изд-во ЮКЭА,
1998. – 528 с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

3. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. –
528 с.

4. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

6. Голиков А.Н. Сборник задач по экономической теории. – Киров: АСА,
1997. – 264 с.

7. Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового
хозяйства. – Москва: ЮНИТИ, 1998. – 326 с.

8. Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – Москва: ИНФРА-М,
1999. – 151 с.

9. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994.
– 336 с.

Похожие записи

Реферат на тему:

“Основи економічної теорії ”.

Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди
прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви
господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних
процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання
економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума
поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності
людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях
Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.),
Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього
Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати
загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє
господарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої
Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви
господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних
думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає
економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві
ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні
процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку
суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в
усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли
бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали
формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх
ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому.
Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів,
груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці
питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під
назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований
французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактат політичної
економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася
економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі
літикос»—суспільний, державний і «ойкономія»—управління, домашнє
господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон).

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення
меркантелістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи.
Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти
феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема
багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією
сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав
поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи.
К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії
починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від
процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком
економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу.
Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної
буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й
зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям
Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене
(1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься
ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і
створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом
є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.)
уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав
як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників
англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо
(1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено
спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати
походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків
буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука.
Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної
буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість
на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному
обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й
погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного
суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі
ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато
недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли
про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.
На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила,
як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс
поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від
утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного
комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у
політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних
процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового
суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального
виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення
стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим
визначається особливе місце марксистської політекономії в історії
економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного
розвитку. Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм
економічних реальностей,і готових відповідей на деталі організації
майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди
класиків марксизму з сучасних позицій,слід визнати, що певні їх
висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки
практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до
методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї
відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати
кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних
економічних учень світу.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід
суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування
нового економічного простору, головними діючими особами якого мають
стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить
складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень
економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно
різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство.
Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії
(А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс
— Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання
економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями
розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.

Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це
– теорії “троякої революції”, “нового індустріального суспільства” , в
яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального
суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу
доходів.

людина>. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi
(передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i
вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу,
який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання
продуктiв та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi
можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi
господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi
економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i
пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально
володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх
iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i,
нарештi, як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв
суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на
засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття <власнiсть> — одне з. центральних у курсi економiчної теорiї.
Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний
(заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий-
юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження
ним та його використання, i третiй — полiтекономiчний, який вiдображає
реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До
органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна,
колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних — приватна,
суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть
загальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу
оптимального застосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи
iншої форми власностi виступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв
виробництва та його результатiв. У певному суспiльствi одна з форм
власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаються соцiально-економiчнi
вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз
економiчних законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини
вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях.
Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного
життя суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад,
<товар>, <вартiсть>, <прибуток>, <нацiональний доход> тощо). Економiчнi
категорiї вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi
зв’язки як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ,
так i мiж ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад,
закони вартостi, середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення
мiж складовими нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть
бути незмiнними, оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi
закони вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими
вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин
характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб
тощо. Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу
як такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання
всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi
основи та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та
органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного
виробництва).

Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та
соцiально-економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової
вартостi, середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини
<товар - товар> на певному етапi трансформуються у <товар - грошi - товар> i згодом — у <грошi - товар - грошi>, залежно вiд ступеня
розвитку суспiльства. Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку,
характеризують певну економiчну систему в процесi її розвитку, з другого
— окремi її сфери.

Загальною основою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива
бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини
вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної
сутностi, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського
суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивною
реальнiстю, яка створює саму людину.

Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та
використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї
дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове,
суперечнiсть тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економiчнi закони в
своїх iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без
пiзнання економiчних законiв.

Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях
Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього
Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих
часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати
загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального
виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво,
транспорт, торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування),
так i нематерiального (охорону здоров’я, освiту, наукове консультування
тощо).

Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою
в новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд
iталiйського гпегсапiе — торговець, купець). Вона ототожнювала багатство
з грошима, золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через
торгiвлю. Тому меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства
суспiльства є торгiвля.

У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7.
Буагiльбер перенесли питання про

походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони
вважали, що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже
в працях таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У.
Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження
стало саме виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике
значення мали працi А. Смiта <Дослiдження про природу та причини багатства народiв> (1776) та Д. Рiкардо <Начала полiтичної економiї та оподаткування> (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток
пiдприємця втiлює неоплачену працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо
вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення мiж оплаченою працею
(заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою (прибуток пiдприємця), i
довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй самiй пропорцiї, в
якiй буде низька або висока заробiтна плата. Таким чином, класичною
полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.

Подальша розробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними
напрямами. Марксистський аналiз завершив створення розпочатої класиками
трудової теорiї вартостi.

PAGE 1

PAGE 6

Похожие записи