Реферат на тему:

Організаційні форми підприємницької діяльності.

Організаційні форми підприємницької діяльності

Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу
класифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльності:
залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фінансова,
консультативна, посередницька та інші; за формами власності — державна,
муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників —
індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації
підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство
(партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми
належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує
прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями
фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою.
Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними
володіннями (це 10-14 % фінансового обороту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий стартовий капітал,
одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в
інтересах справи, можливість швидкого перепрофілювання підприємства у
разі зміни кон’юнктури, простота організації та ліквідації, низькі
витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з
працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно
зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок —
низьку фінансову стійкість. Економічні та фінансові кризи насамперед
позначаються на цій формі ведення бізнесу, серед власників невеликих
фірм найбільша кількість банкрутів. Як правило, такі підприємства
існують 2-3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало.
Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий
ризик і надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко
одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і підтримують
цю форму підприємництва за допомогою прямого фінансування з бюджету,
видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з’являтися і розвиватися
невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню
структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення
нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно
реагувати на зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору
економіки — стратегічний напрям економічної політики в будь-якій країні.
З’являються нові форми ведення цього бізнесу. Останніми роками в країнах
з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула система
пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.

Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використанні імені
відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір
франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов’язується постачати
підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послуги, відпрацьовані
технологи ведення бізнесу тощо. За це друга сторона угоди надає компанії
різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і зобов’язується
здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах. Дохід за
такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг
поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції,
торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування,
інших формах обслуговування населення.

Товариство (партнерство) — це форма організації бізнесу, за якої дві або
більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного
договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною),
обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.

У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосередньо
залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов’язаннями
фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеженої
відповідальності зобов’язання засновників обмежуються їх пайовими
внесками. Товариство з додатковою відповідальністю — це різновид
товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну
відповідальність за своїми зобов’язаннями своїм майном у розмірах,
кратних вартості їх внесків, що обумовлено в засновницьких документах
товариства. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність
за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками
пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з
партнерами, які від імені товариства здійснюють підприємницьку
діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства солідарно всім
своїм майном, є один або кілька учасників (командитистів), які
безпосередньо не пов’язані з його роботою і в разі необхідності сплати
боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що
інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання
фінансових можливостей унаслідок об’єднання кількох капіталів;
удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських
функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, користуються
податковими пільгами.

Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою
відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає
змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою
формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне
товариство) — організаційно-правова форма підприємства, капітал якого
створюється об’єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і
публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним
корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних
осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у великих розмірах
можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпорації, її визначальною
ознакою є обмежена відповідальність співвласників, за відсутності якої
індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток
корпорації через високий фінансовий ризик.

До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма
організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інтересів
акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити
керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї
частини акцій; фінансова могутність; можливість використовувати різні
форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів;
обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації
розподіляється між державою (податки), акціонерами (дивіденди),
підприємством (рефінансування).

Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою економікою,
на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, основну масу яких
було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за
допомогою акціонування державних підприємств. При цьому відбувався поділ
капіталу, а не його об’єднання (класичний тип утворення корпорації).
Тому для акціонерних товариств України характерна відсутність «живих»
грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і
розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні
папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні
товариства в Україні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх
корпорацій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.

Підприємство в системі виробничих відносин

Конкретна реалізація підприємницької діяльності всіх напрямів і форм
реалізується через створення первинних ланок економіки — підприємств. У
вітчизняній теорії прийнято таку структуру народного господарства
країни: підприємство — фірма — галузь — народне господарство.

Галузь — об’єднання підприємств, що випускають однорідну продукцію. Між
галузями існують зв’язки з поділу праці та обміну продукцією. Завдяки
існуючим міцним зв’язкам між галузями вони об’єднуються у національну
економіку, яку ще називають макроекономікою.

Фірма — об’єднання підприємств різного функціонального призначення.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства,
самостійно господарюючий суб’єкт, що створюється і функціонує на основі
чинного в країні законодавства, є юридичною особою, здійснює
підприємницьку діяльність у будь-якій сфері народного господарства на
принципах комерційного розрахунку, тобто чіткого підрахунку витрат і
результатів. Підприємство в ринковій економіці підпорядковує свою
діяльність комерційному успіху — отриманню підприємницького доходу, який
є основною рушійною силою функціонування підприємства: що дохід більший,
то активніше і стабільніше почуватиметься на ринку підприємство.
Кількісно підприємницький дохід дорівнює ціні товару за вирахуванням
витрат виробництва (тобто його величина залежить від суми продажів і
ціни використаних ресурсів).

Важливо наголосити, що отримання підприємницького доходу в ринковій
економіці реалізує не тільки індивідуальну мету діяльності підприємства,
а й суспільну — задоволення суспільних потреб. Залежність цих двох цілей
у ринковому господарстві така: неможливо отримати дохід, не вивчаючи
суспільні потреби і не виробляючи саме ті товари та послуги, що
необхідні суспільству. Що повніше задовольняються потреби споживачів і
що більша кількість зроблених ними покупок, то на більший
підприємницький дохід може розраховувати підприємство.

В економічній діяльності підприємства відображаються всі економічні
процеси виробництва, розподілу, обміну, споживання. Тому життєдіяльність
підприємства називають мікроекономікою.

Особливістю підприємства, яка відрізняє його від інших ланок (галузі,
цеху, бригади), є його економічна відокремленість, яка виявляється у
завершеності процесу відтворення, цілковитій самостійності і
відповідальності за результати своєї діяльності. Підприємства є не
тільки осередком підприємницької діяльності, а й соціальним осередком
суспільства, саме там зосереджується діяльність трудового колективу.
Місце, роль, організація діяльності підприємства в народному
господарстві країни залежать від типу економічної системи, в якій воно
функціонує. Ринкова економіка передбачає наявність підприємств різних
форм власності, спрямованості, величини капіталу тощо.

Класифікація та функції підприємств

Підприємства можна класифікувати за такими ознаками:

• за формою власності — приватні, колективні, державні;

• за формою організації — одноосібні володіння, партнерські товариства,
корпорації, кооперативні акціонерні товариства, бюджетні підприємства,
публічні корпорації, змішані корпорації;

• за розміром — малі, середні, великі;

• за сферою діяльності — посередницькі, виробничі, комерційні, страхові,
фінансові та інші;

• за економічним призначенням — з виробництва засобів виробництва, з
виробництва предметів споживання, з випуску продукції
військово-промислового комплексу;

• за масштабами виробництва — масового, серійного та індивідуального
виробництва;

• за рівнем спеціалізації — спеціалізовані, універсальні, змішані.
Різноманітність форм підприємств створює можливості конкурентної
боротьби між ними за ринки збуту і прибутковіше вкладання капіталу.
Економічне змагання допомагає встановити, які форми підприємств є
найбільш життєздатними та ефективними в умовах ринкового господарства.
Саме вони займають економічний простір, витісняючи застарілі форми
господарювання.

Діяльність кожного підприємства підпорядкована реалізації його основної
виробничої функції — створенню максимуму товарів або послуг для
задоволення потреб суспільства за найменших витрат виробництва. Для
здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних
сферах, виконуючи у кожній специфічні функції.

Виробничо-технологічні функції підприємства пов’язані із забезпеченням
процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням,
впровадженням нової техніки та новітніх технологій, раціоналізацією
виробничих процесів і винахідництвом.

Економічними функціями є: управління процесами виробництва та збуту
товарів, укладення контрактів, наймання працівників і раціональна
організація їх праці, раціональне використання ресурсів, розподіл
доходів, розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення
ринку тощо.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку
працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі,
подання допомоги і надання пільг працівникам, благодійна діяльність.

Зовнішньоекономічні функції підприємства: участь у міжнародному обміні
товарів, спільне з іноземними партнерами виробництво, будівництво,
науково-технічне співробітництво.

Правові основи функціонування підприємства в Україні

Важливим кроком на шляху побудови ринкової економіки в Україні є
ухвалення законів «Про власність» і «Про підприємство», які сприяють
створенню умов повноцінного функціонування ринку: плюралізму форм
власності, свободи вибору підприємницької діяльності, конкурентного
середовища тощо. Згідно з ухваленими законами на території України
можуть діяти такі види підприємств:

• індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності фізичної
особи і виключно її праці;

• сімейне підприємство, засноване на власності і праці громадян України
— членів однієї сім’ї, які проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на приватній власності окремого
громадянина, з правом наймання робочої сили;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та
релігійної організації;

• державне комунальне (муніципальне) підприємство, засноване на
власності адміністративно-територіальних одиниць;

• державне підприємство, засноване на державній власності;

• спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних
власників з різних країн (змішана форма власності);

• орендне підприємство — підприємство різних форм власності, яка на
певних умовах і на певний час передається в користування. Згідно із
Законом України «Про підприємство» всі ці підприємства мають право на
добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та
інші види діяльності (якщо це не суперечить антимонопольному
законодавству України) і створювати такі об’єднання підприємств:

• асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної спільної
координації господарської діяльності. Асоціація не може втручатися у
виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

• корпорації — договірні об’єднання, створені на основі спільності
виробничих, наукових і комерційних інтересів з наданням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з учасників;

• консорціуми — тимчасові договірні об’єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків і тощо на основі фінансової залежності
від одного або групи підприємств;

• виробничі об’єднання — єдиний виробничо-господарський комплекс, до
якого належать заводи, науково-дослідні інститути, конструкторські бюро,
технологічні організації;

• науково-виробничі об’єднання — об’єднання різних господарських
одиниць, в якому головною є науково-дослідна, проектно-конструкторська
або технологічна організація. Відповідальність підприємств та їх
об’єднань за результати своєї діяльності визначається Законом України
«Про банкрутство» від 1 липня 1992 р. Закон встановлює чітку
відповідальність власника за здійснення господарської діяльності,
регулює процедуру ліквідації підприємств і задоволення претензій бюджету
та кредиторів.

Поняття банкрутства тільки входить у теорію і практику підприємницької
діяльності в Україні. Банкрутство — це встановлена судом неспроможність
боржника (громадянина, підприємства, фірми, банку і т. ін.) виконати
свої боргові зобов’язання і продовжувати нормальну підприємницьку
діяльність; фінансовий крах.

Механізм банкрутства в ринковій економіці є практичною реалізацією
відбору найефективніших форм і методів господарювання, збереження
матеріальних і фінансових ресурсів, впровадження науково-технічних
розробок щодо. Інститут банкрутства є механізмом, що забезпечує
ефективність функціонування ринкової економіки.

Список використаної літератури

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.

Мостовая Е. Б. Основы экономической теории: Курс лекций. — М.: Инфра-М;
НГАЭиУ, 1997. — 496 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Похожие записи