Реферат на тему:

Небанківські кредитно-фінансові установи. Біржа.

Небанківські кредитно-фінансові установи

У сучасній економіці важливу роль у спрямуванні коштів від суб’єктів,
які заощадили кошти, до суб’єктів-позичальників відіграють небанківські
кредитно-фінансові установи. В розвиненому ринковому господарстві вони
вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати своїм
клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність
вкладів.

До небанківських кредитно-фінансових установ належать інвестиційні,
інноваційні, трастові, страхові компанії, пенсійні фонди та ін.

Інвестиційна компанія — це установа, що акумулює кошти приватних
інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань).
Залучені у такий спосіб кошти розміщуються в акції, облігації всередині
країни і за кордоном. Інвестиційна компанія є інституційним
(професійним) інвестором. Найширшого розвитку такі компанії набули в
США, де разом з пенсійними фондами володіють понад 50 % акцій компаній
Нью-Йоркської фондової біржі, яка називається Американською (American
stock exchange).

Інноваційні компанії — це установи, що використовують у своїй діяльності
венчурний (ризикований) капітал, їх діяльність спрямована на створення,
освоєння, виробництво і просування на ринок технологічних та
організаційно-управлінських нововведень.

Трастові компанії — це фінансові інститути, що виконують довірчі
(посередницькі) функції для фізичних і юридичних осіб, зокрема
управління майном, зберігання цінних паперів і реалізація угод за ними,
в тому числі інвестиційного характеру.

Інститут трасту з’явився ще в середні віки, але сьогодні набув широкого
поширення в Західній Європі та США.

Страхові компанії — найбільш значущі інститути небанківської
кредитно-фінансової системи, які представляють самостійний вид
підприємницької діяльності. Як і інші кредитно-фінансові інститути, вони
функціонують у фінансовому посередництві і перетворюють один вид активів
на інший. Страхові компанії періодично отримують страхові внески та
страхові поліси своїх клієнтів в обмін на виплати у разі настання
страхового випадку. Ці кошти інвестуються в акції, облігації та інші
цінні папери, в позики. Отримані доходи страхові компанії використовують
для виплати страхових відшкодувань і формування власного прибутку.
Довгостроковий характер ресурсів, якими володіють страхові компанії,
допомагає їм ставати великими інвесторами на ринку цінних паперів.

Пенсійні фонди акумулюють кошти пенсійного забезпечення і гарантують
суспільству ще один вид соціального захисту — виплату доходів громадянам
після їх виходу на пенсію. Підприємці, трудові спілки, приватні особи
можуть заснувати фонди пенсійного забезпечення, що нагромаджують кошти
із внесків, сплачуваних їх учасниками. Кожен з цих фондів має свої
особливості за спільної мети. Наприклад, приватними фондами пенсійного
забезпечення керує банк або компанія із страхування життя. В фондах,
підтримуваних підприємцями, внески розподіляються між підприємцями і
працівниками. Як і страхові компанії, пенсійні фонди є власниками
значного капіталу, який використовують для фінансування великих
промислових компаній.

У сучасній ринковій економіці кількість фінансових посередників постійно
зростає, розширюються їх функції та види кредитування, удосконалюються
методи залучення коштів, зростає надійність фінансових прогнозів і
нейтралізація ризиків, їх позитивний вплив на економічні процеси
безсумнівний, але слід зазначити, що інститути фінансового ринку мають
формуватися під контролем держави в межах законів, які б забезпечували
їх діяльність з найменшим ризиком втрат для вкладників.

Біржа

У сучасних умовах важливу роль на фінансовому ринку відіграють фондова і
валютна біржі. Біржа — досить простий і ефективний інструмент
оперативного реагування на зміни ринкової кон’юнктури. Як і комерційні
банки, біржі виконують роль посередників і забезпечують, з одного боку,
акумуляцію заощаджень, з іншого — їх інвестування. Разом з тим біржі
відрізняються від комерційних банків за цілями діяльності, характером
операцій і ризику.

Розвиток і становлення біржової справи вимірюється століттями. З давніх
часів купці з багатьох країн збиралися у певних місцях, пропонуючи свої
товари покупцям. Такі місця називали по-різному: базари, ярмарки, сходки
та ін. Перші відомості про сходки купців датуються XIII-XIV ст.
Виникнення біржі як спеціального місця для здійснення торгів пов’язують
з містом Брюгге (Нідерланди). Саме там наприкінці XV ст. купець Ван дер
Бурге влаштував дім для торгівлі і прикрасив його фронтон своїм гербом,
на якому були зображені три гаманці. Вважається, що від прізвища купця
та його герба і походить слово «біржа». Розвиваючи торгівлю, біржі
витіснили купівлю-продаж з рук у руки і започаткували торгівлю на
замовлення. Отже, на біржі концентрувався попит, пропозиція товарів, тут
можна було отримати інформацію про стан торгівлі в усьому світі.

Повноцінне існування бірж та їх розквіт припадає на XIX ст., коли
біржова діяльність поширилась на весь цивілізований світ. До
найвідоміших світових бірж належать Нью-Йоркська, яка в січні 1992 р.
відзначила своє 200-річчя, Токійська, Середньозахідна в США, Лондонська,
Міжнародна федерація фондових бірж у Парижі та ін. Умови угод, укладених
на Нью-Йоркській біржі, телеграфують до 472 міст США, Канади та Європи.
На початку 90-х років XX ст. у країнах, де функціонує ринок,
налічувалось близько 50 товарних бірж із загальним оборотом понад 10
трлн дол., на яких реалізовувалося понад 60 найменувань продукції.
Найстарішою в світі фондовою біржею вважається Амстердамська, відкрита в
1602 р. У царській Росії першу велику біржу було відкрито в Петербурзі у
1703 р. У1914 р. у Росії налічувалось 114 бірж. Перша офіційно
зареєстрована товарна біржа України — Одеська (1796 p.), майже через
століття були відкриті Київська товарна біржа (1869 р.) і Харківська
біржа (1876 p.), які діяли до 1917 р.

Другий етап відродження бірж в Україні припадає на 1922-1930 pp. (період
непу), за цей час було створено 17 товарних бірж, серед яких були
спеціалізовані й універсальні товарні біржі. З ліквідацією НЕПу біржова
справа почала згортатися, з різних причин біржі було закрито.

Після проголошення Україною незалежності біржова діяльність у країні
відроджується, мережа бірж постійно зростає. В 1993 р. в Україні
функціонувало понад 90 товарних бірж (у СІЛА їх тільки 11). За обсягом
товарообороту нині слід виокремити Київську універсальну товарну біржу,
Українську універсальну біржу (м. Київ), Одеську товарну біржу,
Універсальну Українсько-сибірську біржу (м. Харків). На їх долю припадає
20 % усієї товарної маси, що проходить через українські біржі. З метою
поліпшення своєї діяльності та відродження біржових традицій біржі
України об’єдналися в Біржовий союз України. Правовою базою становлення
і розвитку біржової діяльності в Україні є закони Верховної Ради і
накази Міністерства фінансів. Серед них слід зазначити закони України
«Про господарські товариства», «Про підприємство», «Про підприємництво»,
«Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки та
банківську діяльність», «Про Національну депозитарну систему та
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про товарну
біржу», «Про цінні папери та фондову біржу», а також закони, що
регулюють процеси роздержавлення та приватизації. Велика увага до
формування законодавчого поля діяльності бірж в Україні виправдана, адже
світова практика господарювання свідчить про їх провідну роль у
забезпеченні реалізації ринкового механізму.

Успіх біржової діяльності залежить насамперед від основних діючих осіб
біржі — маклерів (брокерів і дилерів), завдання яких полягає у
підтриманні необхідної торговельної діяльності в біржовому залі.

Брокер — фізична особа, яка зареєстрована на біржі згідно із статутом і
до обов’язків якої належить виконання доручень клієнтів біржі за їх
рахунок. Брокер є посередником при укладенні угод між продавцями і
покупцями цінних паперів, товарів, валют та інших цінностей на фондових
і товарних біржах. Брокери докладно вивчають кон’юнктуру ринку,
можливості купівлі або продажу продукції і, як правило, спеціалізуються
на вузькому асортименті товарів. Кількість брокерів на біржі визначає
біржовий комітет. Кожен член біржі може відкрити на ній брокерську
контору. Брокерська контора — фірма (підприємство) при біржі, яка
допомагає своїм засновникам, а також стороннім юридичним і фізичним
особам у здійсненні біржових операцій. На відміну від брокера, який
виконує лише доручення свого клієнта, брокерська контора має право
працювати за тимчасовими дорученнями інших клієнтів.

Дилер — член фондової біржі, який здійснює купівлю-продаж цінних
паперів, валют, дорогоцінних металів і діє від власного імені та за
власний рахунок.

Є кілька класифікацій бірж. За принципом організації виокремлюють два
типи бірж: публічно-правові і приватноправові. Перші перебувають під
контролем держави і їх членами може стати будь-який підприємець, який
включений до національного торгового реєстру і має певний обсяг
товарообороту. Здійснювати операції на публічно-правовій біржі можна і
купуючи разові квитки. Найпоширеніший цей тип бірж у західноєвропейських
країнах — Франції, Бельгії, Голландії. До діяльності приватноправових
бірж має доступ лише вузьке коло осіб, що належать до біржової
корпорації. Приватні біржі переважають у США, але зустрічаються і в
інших країнах. Залежно від номенклатури біржі поділяють на
вузькоспеціалізовані, що займаються торгівлею окремими видами товарів
(наприклад, Лондонська біржа металів, Лондонська міжнародна нафтова
біржа); спеціалізовані, спрямовані на торгівлю різнорідними товарами
(наприклад, фондова, товарна, валютна, біржа праці); універсальні, які
сполучають діяльність у кількох напрямах. Залежно від розташування біржі
та її значення у світовій торгівлі розрізняють міжнародні, регіональні,
національні біржі.

Історично товарна біржа виникла першою. Під товарною біржею розуміють
структуру з правами юридичної особи, яка формує оптовий ринок за
допомогою організації та регулювання біржової торгівлі. Купівля-продаж
на товарній біржі відбувається у формі публічних торгів, що здійснюються
у певному місці в певний час за визначеними заздалегідь правилами.

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі функціонують
здебільшого як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати
корпоративного прибуткового податку. Основні статті їх доходів:
засновницькі та пайові внески; відрахування організацій, що утворюють
біржу; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям;
інші надходження. Засновники біржі є її членами

Фондові біржі по праву вважаються невіддільною частиною економіки
розвиненої країни і створюються з метою залучення коштів для розширення
інвестування та забезпечення максимальної прибутковості випущених в обіг
цінних паперів — особливим чином оформлених документів, що виражають
майнові (боргові) зобов’язання. До них належать акції, облігації,
векселі, сертифікати, ф’ючерси, варанти та ін.

Фондова біржа обслуговує так званий вторинний ринок цінних паперів, на
якому обертаються раніше випущені цінні папери, тобто здійснюється їх
перепродаж. Фондова біржа є торговим, професійним і технічним ядром
ринку цінних паперів. Основні функції фондової біржі:

• мобілізація тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб за
допомогою продажу цінних паперів;

• встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів;

• переділ капіталу між компаніями, галузями, сферами виробництва та
обслуговування;

• реєстрація біржових котирувань цінних паперів;

• видання біржових бюлетенів та ін.

Завдяки широкому розвитку біржової торгівлі цінними паперами з постійною
публікацією курсів цінних паперів фондова біржа набула нової функції —
чутливого барометра стану справ в окремих компаніях, галузях і економіці
країни загалом.

В Україні ухвалено низку нормативних актів, що повинні закласти основу
для становлення і функціонування фондового ринку. Відповідно до Закону
України «Про цінні папери та фондову біржу» фондова біржа України має
діяти на безприбуткових засадах, принципах ліквідності, стабільності,
широкої гласності і довіри. Перші торги на Українській фондовій біржі
відбулися 6 лютого 1992 p., нині функціонують 25 її філій по всій
Україні. Операції, що здійснюються на українському фондовому ринку,
свідчать про його недосконалість і нерозвиненість. Проте подальші
ринкові реформи в Україні безперечно сприятимуть його повноцінному
функціонуванню.

Валютна біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий
ринок, на якому здійснюється торгівля великими партіями валют. Покупцями
і продавцями тут виступають переважно банки, що укладають угоди за свій
рахунок або за дорученням своїх клієнтів. На сьогодні в розвинених
країнах переважає пряма міжбанківська торгівля валютою. Найвідоміші
валютні біржі розташовані в Німеччині, Франції, Японії, країнах
Бенілюксу, окремих скандинавських державах. Одна з великих валютних бірж
України — Міжбанківська валютна біржа. З усіх видів бірж валютні біржі
найбільш регульовані державою.

Серед бірж найбільш соціально важливою є біржа праці — організація, що
обслуговує ринок праці, тобто спеціалізується на посередництві між
працюючими і підприємцями щодо купівлі-продажу робочої сили. Метою
діяльності біржі праці є впорядкування наймання робочої сили, скорочення
термінів пошуку роботи і боротьба з безробіттям. Крім того, біржі праці
вивчають попит і пропозицію робочої сили на всьому ринку праці або на
вузькофаховому; здійснюють перепідготовку робочої сили, професійну
орієнтацію молоді; надають інформаційні послуги тощо. Діяльність біржі
праці отримала міжнародно-правову регламентацію в ряді конвенцій
Міжнародної організації праці.

Діяльність бірж праці в Україні має забезпечити реалізацію концепції
соціального захисту, формування єдиної системи соціальної допомоги і
підтримки працездатних громадян. Від того, як швидко запрацюють
організаційні, кваліфікаційні та інформаційні структури біржі праці,
залежатимуть соціально-психологічний клімат в українському суспільстві,
визнання необхідності та підтримка соціально-економічних змін, що
відбуваються.

Список використаної літератури

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.

Похожие записи