КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічна теорія»

на тему

“НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ЙОГО ФУНКЦІЇ

В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ”

ЗМІСТ

сторінка

Вступ. 3

Розділ І. Роль, призначення і статус центрального банку в економіці
країни. 4

Розділ ІІ. Функції та операції Національного банку України. 8

2.1. Організація грошового обігу Національним банком України. 10

2.2. Грошово-кредитна політика. 12

2.2.1. Сутність, завдання і цілі грошово-кредитної політики. 12

2.2.2. Інструменти реалізації грошово-кредитної політики НБУ. 15

2.3. Кредитні відносини Національного банку України з банківськими
установами. 20

2.4. Валютна політика НБУ. 23

2.5. Національний банк України як фінансовий агент уряду. 28

Розділ ІІІ. Аналіз грошово-кредитної політики в Україні на сучасному
етапі. 33

Висновки. 41

Список використаної літератури. 43

Додатки 45

ВСТУП

Будь-яке успільство може процвітати тривалий період часу тільки тоді,
коли забезпечуються матеріальні блага для його членів завдяки ефективній
економіці. У сучасній економіці велике значення мають підтримка
стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом, а також
захищена від криз банківська система. Для досягнення цієї мети держави
здійснюють суворий всебічний контроль, що визначено конституціями та
окремими законодавчими актами.

У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце
– він є центром грошово-кредитної системи національної економіки,
головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у
країні.

В сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на
стабільність національної валюти, надійність банківських установ,
дієвість платіжно-розрахункового механізму, активізацію ринкової
кон’юнктури, вирівнювання платіжного балансу, що загалом визначає
ефективність функціонування всієї економіки країни.

Зазначені обставини обумовлюють необхідність вивчення питань, пов’язаних
із визначенням статусу центрального банку в економіці та сфер його
функціонування, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці
багато в чому визначає хід та напрямок економічного розвитку країни. Цим
обумовлена актуальність виконання курсової роботи за темою “Національний
банк і його функції в ринковій економіці”.

Метою роботи є вивчення ряду питань, що стосуються умов реалізації
центральним банком своїх функцій загалом і Національного банку України
зокрема.

В процесі виконання роботи для досягнення поставленої мети вирішується
ряд завдань:

досліджується роль і значення центрального банку в економіці країни;

наводиться характеристика та здійснюється аналіз функції та операції
Національного банку України;

розкриваються засади грошово-кредитної політики України на сучасному
етапі.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ І

РОЛЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ І СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ

У державному регулюванні ринкової економіки будь-якої держави особлива
роль належить грошово-кредитним системам та їх головній ланці —
центральним емісійним банкам. Така роль центральних банків визначається
їх статусом монопольного органу щодо постачання суспільства грошовими
коштами. Центральні банки володіють значним ступенем свободи, оскільки
можуть випускати в обіг необхідну кількість грошей. Це означає, що при
виникненні кризових ситуацій вони у змозі надати дієву підтримку
суб’єктам господарювання шляхом створення резервного фонду платіжних
засобів для попередження їх банкрутств.

Центральні банки є дуже важливими для економіки своєї країни та для
світових фінансових ринків. Майже всі сучасні країни мають центральні
банки: наприклад, Федеральна резервна система у Сполучених Штатах
Америки; Німецький федеральний банк; Банк Франції; Японський банк та
інші [8, с. 10]. Кожен з них слугує як банк і для уряду країни, і для
банківської системи. Поєднання цих двох функцій дає можливість
центральному банку бути основним органом, що проводить грошову політику
в своїй країні.

У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк є єдиним
емісійним органом, що забезпечує грошима та регулює одну з важливих
складових ефективного функціонування господарства країни — банківську
систему. Але ринкова банківська система не може ефективно працювати без
розвинутого фінансового ринку, оскільки вплив грошово-кредитної політики
центрального банку передається економіці через механізми грошового,
валютного та фондового ринків. Тому від ефективності функціонування
фінансового ринку залежить дієвість грошово-кредитної політики
центрального банку, ступінь його незалежності у прийнятті та реалізації
своїх рішень.

В ході реформуванні економіки України важливе значення мала банківська
реформа, результатом якої було створення дворівневої банківської
системи. Першим рівнем такої системи є незалежний від уряду та
підзвітний парламенту центральний банк, а другим — незалежні від органів
влади та центрального банку щодо здійснення своєї фінансової діяльності
комерційні банки. При дворівневій банківській системі відповідальність
центрального банку за підтримку стабільності національних грошей на
макрорівні відмежована від відповідальності за ефективне використання
грошових коштів на мікрорівні.

Роль центрального банку, а також властиві йому функції та засоби їх
досягнення в перехідних економіках обмежуються рядом причин, що
пов’язані зі складнощами у формуванні ринкового правового та
інституційного середовища, нерозвиненістю ринкового механізму
саморегуляції у період економічної та фінансової нестабільності.

За перехідної економіки центральний банк функціонує в умовах, коли ще не
сформувалась збалансована фінансова система, основними елементами якої є
банківська система, фінансовий ринок, що включає фінансових
посередників, пенсійні фонди, інвестиційні, страхові компанії при
органічній взаємодії грошового ринку і ринку цінних паперів. У таких
умовах можливим є лише часткове грошово-кредитне регулювання економіки і
обмежене використання інструментів грошово-кредитної, валютної та
фінансової політики для управління перехідною економікою.

За таких обставин центральний банк повинен відіграти першочергову роль у
подальшому розвитку банківської системи та фінансової інфраструктури.
Незалежний в значній мірі центральний банк повинен відігравати провідну
роль у формуванні міцної і стабільної банківської та фінансової систем.

Центральні банки відіграють значну роль у фінансовій та економічній
політиці різних країн світу. Тому вибір моделі побудови, ролі та місця
Національного банку має відбуватися з урахуванням світового досвіду.
Слід звертати увагу на раціональне співвідношення економічних реформ,
стратегії і тактики розвитку економіки та наявність приватних інтересів,
що при цьому враховуються.

Статус центрального банку є фактором, що має велике політичне та
економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури. Положення
центрального банку є відображенням тих процесів, що відбуваються в
економіці, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних
традицій суспільства, його економічної культури тощо.

В ринкових умовах центральні банки — це установи, юридично незалежні від
виконавчих органів влади, головним призначенням яких є забезпечення
стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація
діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки
мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус центральних банків розвинутих країн закріплений у
правових актах: законах про центральні банки та їх статутах, законах про
банківську та кредитну діяльність, у валютному законодавстві. В
більшості випадків основним правовим актом, що регулює діяльність
центрального банку, є Закон про центральний банк, який визначає його
організаційно-правовий статус, функції, процедуру призначення вищого
керівного складу, взаємовідносини з державою і національною банківською
системою.

Незалежність центрального банку від уряду може приймати форми політичної
та економічної незалежності. Умовами політичної незалежності
центрального банку є встановлення порядку призначення членів його
керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з
боку уряду і парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що
центральний банк не зобов’язаний автоматично видавати грошові кошти
урядові для фінансування державних витрат й віддавати йому перевагу при
наданні кредитів.

Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

незалежність від уряду;

особиста незалежність членів органів управління центрального банку;

юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін у
статут центрального банку.

Незалежний статус центрального банку дає йому змогу не пов’язувати свої
дії з динамікою політичної кон’юнктури, а забезпечувати реалізацію
грошово-кредитної політики, використовуючи при цьому найефективніші
засоби.

Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною. У
тактичних питаннях щодо регулювання економіки вона не повинна суперечити
стратегічним цілям економічної політики органів державного управління.
Центральний банк як головний кредитний інститут держави повинен
враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й
іншими державними установами, що формують економічну й фінансову
політику.

Одним з важливих етапів становлення банківської системи нашої держави
стало прийняття 20 березня 1991 р. Верховною Радою Закону України «Про
банки і банківську діяльність», яким було визначено самостійність
банківської системи та її дворівневий характер [1]. В Україні
центральним банком визнається Національний банк України, який
представляє перший рівень банківської системи.

Проте цей законодавчий акт не забезпечував належним чином правову
регламентацію діяльності Національного банку. Формально цей закон
забезпечував достатню незалежність НБУ, та у зв’язку з постійною
боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за контроль над
емісійною діяльністю Національного банку, законодавчо закріплена його
незалежність зводилася до незалежності лише у технології банківської
діяльності. Визначенням стратегії грошово-кредитного регулювання НБУ
самостійно займатися не міг.

З цієї причини назріла необхідність прийняття в 1999 р. Закону «Про
Національний банк України» [2], який підвищив відповідальність цього
інституту за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного
економічного розвитку, чітко визначив статус Національного банку, його
роль і місце у системі органів державної влади зокрема та суспільстві у
цілому.

Незалежність Національного банку полягає в тому, що НБУ відповідно до
основ бюджетної, економічної політики формує грошово-кредитну політику.
Економічну і фінансову політику розробляє уряд, а парламент затверджує
її. Національний банк, отримавши документи, що визначають економічну і
фінансову політику, самостійно розробляє відповідну монетарну політику і
специфічні фінансові інструменти, які б забезпечили якісне виконання
політики, прийнятої парламентом. Верховна Рада не втручається у розробку
монетарної політики і не затверджує її. Це завдання лише центрального
банку. Національний банк повинен підтримувати економічну програму уряду
до того часу, поки вона не суперечитиме виконанню основної функції
українського центрального банку — забезпечення стабільності власної
грошової одиниці.

РОЗДІЛ ІІ

ФУНКЦІЇ ТА ОПЕРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Роль центральних банків в значній мірі визначається тими функціями, які
вони виконують. Для більшості центральних банків промислово розвинутих
країн характерними є такі функції:

Емісія грошей та регулювання цінності національної валюти — ця функція
центрального банку є визначальною у його діяльності. Центральний банк
володіє виключним правом щодо випуску в обіг готівки, що відбувається у
процесі кредитування комерційних банків, державного бюджету, купівлі
цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

Проведення грошово-кредитної політики всередині країни — полягає у
сукупності заходів центрального банку, спрямованих на зміну грошової
маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок та інших
показників грошового обігу та ринку позичкових капіталів.

Забезпечення кредитними ресурсами комерційних кредитних організацій — з
метою недопущення дестабілізуючих процесів у кредитній системі країни
центральний банк у період напруженого стану на грошовому ринку виступає
для комерційних банків кредитором останньої інстанції. Він здійснює
короткострокове кредитування банківських закладів у вигляді переобліку
векселів чи застави цінних паперів у випадку тимчасової втрати їх
ліквідності. Також центральний банк є гарантом стабільності фінансової
системи, оскільки здійснює нагляд та регулювання процесу здійснення
фінансових платежів окремих осіб, фірм та депозитних закладів з метою
забезпечення нормальної щоденної роботи фінансової системи. Таким чином
центральний банк функціонує як банк банків.

Підтримка курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку —
центральний банк повинен втручатися у політику курсоутворення
національних грошей з метою недопущення значних коливань валютного
курсу;

Виконання фінансових доручень уряду — центральні банки, будучи
фінансовими агентами уряду, виконують цілий комплекс операцій для його
обслуговування.

Серед функцій центральних банків виділяють основні, без яких неможливе
виконання головного завдання центрального банку — збереження
стабільності національної грошової одиниці, — і додаткові, які сприяють
вирішенню цього завдання (див. рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Функції центрального банку

Основні функції, що виконує центральний банк, поділяються на регулюючі,
контрольні й обслуговуючі. Додаткові функції центрального банку не
пов’язані безпосередньо з його головним завданням, проте сприяють його
реалізації. До таких функцій належать управління державним боргом,
проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних,
виготовлення банкнот та інші.

Серед усіх функцій центрального банку найважливішими є функції в системі
регулювання пропозиції грошей. Згідно ст. 6 Закону «Про Національний
банк України» основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової
одиниці України.

2.1. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ

В умовах ринкових відносин кругооборот капіталу здійснюється у грошовій
формі. Грошовий оборот являє собою процес безперервного руху грошових
знаків між суб’єктами економічних відносин у процесі виробництва,
розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється
шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. З кількісної
точки зору грошовий оборот — це сукупність усіх грошових платежів і
розрахунків, що відбуваються у народному господарстві [8, с. 52].

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які
приймають участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового
суспільного продукту держави. Усі вони певним чином одержують грошові
доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні
процеси.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між суб’єктами
грошового обороту:

центральним банком і комерційними банками;

центральним банком і державою;

комерційними банками;

підприємствами й організаціями;

банками і підприємствами;

банками та населенням;

державою, населенням і підприємствами;

підприємствами, організаціями та населенням;

фізичними особами;

банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному з цих каналів гроші здійснюють зустрічний рух як у
національній, так і в іноземній валюті. Центральний банк як організатор
грошового обороту є вихідним і кінцевим пунктом моделі грошового
обороту, оскільки він — єдиний емісійний центр держави. Наповнення
економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні
банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту — через комерційні
банки здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів.

Емісія грошей займає особливе місце в функціонуванні центрального банку.
Тільки йому надано законодавче право випускати в обіг готівку — банкноти
та розмінну монету. Обсяги емісії готівки регулюються центральним банком
з урахуванням загальних задач його грошово-кредитної політики. Сам
випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монети комерційним
банкам в обмін на їх резерви в центральному банку. Емісія грошей виконує
такі функції:

Забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження для
нормального її функціонування. Це головна функція. Кількість грошей,
необхідну для функціонування народного господарства, можна підрахувати
виходячи із суми вартостей усіх вироблених за певний період товарів і
послуг та швидкості обігу грошей.

Покриття дефіциту державного бюджету (в критичній ситуації,

коли інших джерел покриття немає). Наслідком надлишкового випуску грошей
є інфляція, за якої відбувається зростання цін,

дезорганізація господарського життя, соціальна напруженість.

Регулююча функція — збільшуючи або зменшуючи емісію грошей у розумних
межах, держава може сприяти пожвавленню економіки шляхом вливання
грошових засобів, боротися з ростом цін, скорочуючи ці вливання. Одним
із аспектів регулюючої функції емісії грошей є підтримка стабільності
національної грошової одиниці.

Емісійну діяльність розглядають у вузькому та широкому розумінні. У
вузькому розумінні під емісійною діяльністю центрального банку мають на
увазі випуск в обіг лише готівки, а у широкому розумінні емісійна
діяльність означає поповнення грошового обігу усіма видами грошових
коштів, що обумовлює збільшення сукупного грошового обороту.

Центральний банк є монополістом щодо випуску в обіг готівки. Він
здійснює також емісію безготівкових (депозитних) грошей, проте тут
центральний банк не є монополістом. Створенням безготівкових грошей
також займаються комерційні банки.

Кількість грошей в обігу зумовлюється емісією Центрального банку.
Зростання його активів, незалежно від напряму росту, неминуче призводить
до збільшення грошового обігу суспільства.

Відмінність центрального банку від інших кредитних інститутів полягає в
тому, що він сам створює для себе ресурси кредитування. Інші банківські
установи у процесі здійснення своїх кредитно-розрахункових операцій в
основному лише перерозподіляють створені центральним банком грошові
засоби.

У відповідності до чинного законодавства, Національний банк України
забезпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє
функціонування на всіх етапах руху — від випуску в обіг до знищення
вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет.
НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає
систему захисту, платіжні ознаки тощо.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо
організації і регулювання готівкового грошового обігу на території
України. Він встановлює правила випуску обіг, зберігання, перевезення,
інкасації та вилучення готівки обігу, визначає порядок ведення касових
операцій для банків, підприємств і організацій.

2.2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

2.2.1. СУТНІСТЬ, ЗАВДАННЯ І ЦІЛІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Під грошово-кредитною (монетарною) політикою розуміють комплекс
взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо
регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій
центральний банк.

Суть державного регулювання за допомогою грошових інструментів — це
кількісна зміна пропозиції вільних грошей і зміна «ціни кредиту» —
процента, що визначає попит на позичковий капітал і масштаби приросту
вкладів, тобто формування пропозиції кредитних засобів.

Майже всі інструменти монетарної політики здійснюють опосередкований і
загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи
іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом досить
тривалий, крім того кількісний результат застосування цих інструментів
важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає
створення умов, при яких економічний суб”єкт сам приймає рішення, що
відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних
паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю
сферу через свої представницькі органи — центральний банк і відповідні
урядові структури — міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду
за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо
страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у
здійсненні усього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та
кредитних відносин належить її центральному банку.

Об’єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної
політики, є пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс,
швидкість грошового обігу, рівень інфляції та ін.

Вибір об’єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної
ситуації в країні і означає, що центральний банк може, залежно від
ситуації, здійснювати орієнтацію на один з перерахованих вище об’єктів
чи декілька одночасно.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний
банк. Крім нього, у формуванні грошово-кредитної політики беруть участь
інші органи державного регулювання економіки — міністерство фінансів,
уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні
макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей
грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту,
платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Проте
вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить
Національному банку, оскільки він несе персональну відповідальність
перед суспільством за стан монетарної сфери.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні
умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і
громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що
співпадають з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне
регулювання є індикативним і не має примусового характеру.

Грошово-кредитна політика центрального банку не є автономною. Кінцева
мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з
основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто
центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання
грошового обігу, прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд.

Цілі грошово-кредитної політики поділяють на три групи: стратегічні,
проміжні, тактичні.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку є кінцеві
цілі економічної політики держави — досягнення такого економічного
зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність
цін обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти
досягненню цих цілей. Щодо стратегічних цілей нього не повинно бути
розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з
них суперечливі. Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні
банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед
проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в
країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної
ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін
чи погашення інфляції, оскільки саме вона найбільше відповідає головному
призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних
грошей. Через розв’язання цього завдання центральний банк сприяє
досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі формуються для довготермінового періоду, для їх
досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі.

До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон’юнктури на
товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу
грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а
через них — рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та
зайнятості.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний
характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у
визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення
грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, зміна рівня
резервних вимог і облікова політика — в основному не мають
безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні
процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно
передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати
шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні
грошово-кредитного регулювання. Головною рисою обраних тактичних цілей є
їх безпосередній зв’язок зі стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних та тактичних цілей, центральний
банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від
економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної
політики є стримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Таким чином, до основної цілі монетарної політики відноситься
стабільність цін. Лише за умов стабільних або майже стабільних цін
економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську
діяльність. За будь-яких обставин у економіці головною умовою
непохитності держави є стабільні гроші.

З огляду на сформульовану ціль монетарної політики регулювання кількості
грошей в обігу набуває першочергового значення для визначення
концептуальних основ її реалізації, оскільки зростання загального рівня
цін можливе лише за умов зростання кількості грошей в обігу при інших
незмінних чинниках. Забезпечення керованості емісійними процесами і
відповідної стабільності грошового обігу також є безпосередньою метою
монетарної політики, весь інструментарій якої повинен бути спрямований
на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і
пропозицією грошей, щоб забезпечити стабільність грошового обігу.

2.2.2. ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ

Як посередник між державою та банківською системою країни, центральний
банк покликаний регулювати грошові і кредитні потоки за допомогою певних
інструментів.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних
елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого
багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.

Залежно від конкретних завдань грошово-кредитна політика центрального
банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна
експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція). Шляхом проведення
кредитної експансії центральні банки переслідують цілі піднесення
виробництва й пожвавлення кон’юнктури. За допомогою кредитної рестрикції
вони намагаються запобігти “перегріву” кон”юнктури, що спостерігається в
періоди економічних підйомів.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на
адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій
центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного
інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу
центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних
умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові (опосередковані)
інструменти відрізняються більшою гнучкістю порівняно з
адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні
наміченій меті. Проте зараз спостерігається відхід центральних банків
розвинутих країн від прямих методів впливу до ринкових.

До найважливіших адміністративних інструментів можна віднести:

механізм готівкової емісії;

встановлення «стелі» кредиту центрального банку, що надається урядові та
банківським установам;

пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, межі
вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами
макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки;

обмеження споживчого кредиту;

обмеження на відкриття філій та відділень.

Застосування адміністративних інструментів є доцільним у тому випадку,
якщо ринкові методи регулювання не приносять бажаних результатів у той
чи інший проміжок часу. Прикладом застосування адміністративних
інструментів НБУ в Україні було встановлення тимчасового обмеження для
комерційних банків на видачу вкладів фізичних та юридичних осіб в
листопаді-грудні 2004 р. у зв”язку з політичними подіями в країні.

Система опосередкованого регулювання грошового обігу є елементом
економічних методів державного управління. Вона охоплює три механізми
монетарної політики:

регулювання норми банківських резервів;

регулювання облікової ставки на позики, що надаються центральним банком;

здійснення операцій на відкритому ринку.

Резервні вимоги щодо зобов’язань комерційних банків є інструментом, який
відзначається простотою у застосуванні, що разом із безпосереднім
впливом на рівень ліквідності комерційних банків робить його досить
привабливим.

Обов’язкові резерви є часткою банківських депозитів та інших пасивів,
отриманих банком з інших джерел, яка згідно з чинним законодавством або
встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової
готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку.

Резервні вимоги розглядаються як пасивний інструмент, що підтримує та
супроводжує активніші монетарні інструменти.

Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо
впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується
норма обов’язкових резервів, комерційні банки отримують можливість
збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове
кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці
можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина усіх
активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми
резерву на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи
зменшення пасивів банківської системи.

Наявність банківських резервів відповідає інтересам банківської системи,
оскільки вони виступають умовою нормального функціонування
платіжно-розрахункового механізму банківської системи. До того ж
банківські резерви виконують функцію страхування ненадійних позик:
знижуючи ризикованість банківських вкладень та мінімізуючи втрати від
банкрутств банків, вони є гарантією стабільності банківської системи у
цілому.

Метою застосування резервних вимог є:

обмеження темпів зростання грошової маси;

вилучення надлишкових коштів із грошової сфери;

формування жорсткого зв’язку між грошовою базою і грошовою масою;

регулювання попиту на банківські ресурси.

Роль мінімальних резервів для високорозвинутої банківської системи
полягає не в тому, що вони є фондом ліквідності, а у тому, що вони —
інструмент регулювання кредитної діяльності банків.

Норма мінімальних резервних вимог встановлюється у законодавчому
порядку.

Політика мінімальних резервів як інструмент грошово-кредитної політики
використовується Національним банком України для планування та
регулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідної
діяльності комерційних банків щодо їхніх зобов’язань стосовно залучених
коштів юридичних та фізичних осіб.

НБУ використовує норматив обов’язкового резервування як один із
інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за
грошовими агрегатами шляхом зниження або збільшення грошового
мультиплікатора.

Зобов’язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку з
моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних
банківських операцій. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені
та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних
осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів,
залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від
міжнародних фінансових установ.

Практично в усіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні
ресурси у центрального банку, котрі останній надає з певними процентами.
Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при
операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових
державних облігацій і переврахування комерційних векселів та інших видів
цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається
офіційною обліковою ставкою. Офіційна облікова ставка — це плата, яку
бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до
настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами.
Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає
вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Чим вищий
рівень офіційної облікової ставки, тим вища вартість кредитів
рефінансування центрального банку.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також
переміщення капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із
низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан
балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Таким чином,
зміна офіційної облікової ставки використовується і яі метод валютного
регулювання.

Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів
грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін
офіційної облікової ставки досить простий. Наприклад, якщо центральний
банк має за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, —
він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити
рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до
кредитів комерційним банкам, — він знижує рівень облікової ставки.

Шляхом маніпуляцій офіційною обліковою ставкою центральні банки
впливають на стан не лише грошового, але й фінансового ринку.

Національний банк України використовує облікову політику головним чином
для забезпечення надійності та стабільності банківської системи та
регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Для того, щоб облікова ставка Національного банку використовувалась у
повному обсязі як інструмент монетарного регулювання, вона повинна
відповідати певним принципам:

забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції;

рівень облікової ставки повинен перебувати в межах коридору ринкових
процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

За різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може
провадити або політику кредитної рестрикції, або політику поступового
зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування
виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної
політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку
має стати створення умов для поступового пониження загального рівня
процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами
реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання
платоспроможного попиту на позичкові ресурси.

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент
будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним
паперам, що перебувають в обігу. Шляхом проведення центральним банком
операцій на відкритому ринку збільшується (при купівлі цінних паперів)
або зменшується (при продажу цінних паперів) обсяг власних резервів
комерційних банків зокрема та банківської системи у цілому, що
призводить до зміни вартості кредиту і, як наслідок, попиту на гроші.

Залежно від умов угод із цінними паперами на відкритому ринку
розрізняють прямі й зворотні операції. Прямі операції – це купівля або
продаж центральним банком державних облігацій та інших зобов’язань,
казначейських векселів. Зворотні операції на відкритому ринку — це
купівля-продаж центральним банком цінних паперів із зобов’язанням
зворотного викупу за встановленим раніше курсом. Зворотні операції, що
характеризуються м’якшим впливом на грошовий ринок, є більш гнучким
методом регулювання, що підвищує їх привабливість і масштаби
використання.

Важливою особливістю операцій центрального банку на відкритому ринку є
швидка реакція на короткотермінові тенденції ринку, що дозволяє
стабілізувати стан грошового обігу й економіки в цілому.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» [3] в
Україні запроваджено такий інструмент регулювання грошово-кредитного
ринку, як державні цінні папери. За його допомогою мобілізуються
тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування
бюджетних витрат. Рішення про випуск державних облігацій приймає Кабінет
міністрів, оформлюючи його відповідною постановою. Емітентом облігацій
внутрішньої державної позики (ОВДП) і гарантом їх погашення від імені
уряду є Міністерство фінансів. Національний банк виступає у ролі
генерального агента по розміщенню і погашенню облігацій.

Для держави ринок цінних паперів повинен стати одним з найважливіших
елементів національного ринку позичкових капіталів, ефективним
інструментом регулювання грошово-кредитних відносин. Для Національного
банку важливим є подальший розвиток вторинного ринку державних цінних
паперів, оскільки від цього залежить дієвість операцій на відкритому
ринку як інструмента грошово-кредитної політики.

2.3. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ З БАНКІВСЬКИМИ
УСТАНОВАМИ

Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний
банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто
кредитування центральним банком окремих комерційних банків на їх
прохання, у випадку тимчасової нестачі ліквідності.

Шляхом рефінансування центральний банк діє як “кредитор останньої
інстанції”, тобто він є гарантом безперебійного функціонування
банківської та фінансової систем у цілому.

Функція центрального банку як «кредитора останньої інстанції» зумовлена
сутністю банківської діяльності, тобто встановлення відповідної
рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і
їх активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу
ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас
ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників,
рівновага між активами і пасивами порушується внаслідок більшої
швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом,
необхідним для мобілізації кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту «доміно» —
поширення кризи від комерційних банків, що тимчасово мають нестачу
ліквідності, на стабільні банки, а також запобігає втраті довіри
населення до надійності банківської системи у цілому [8, с. 88].

Раніше політика рефінансування банківських закладів центральним банком
використовувалася виключно для впливу на стан грошово-кредитної сфери. З
розвитком ринкових відносин поряд з первинним призначенням політика
рефінансування активніше почала використовуватися як інструмент надання
фінансової допомоги комерційним банкам. Тобто центральні банки стали
виконувати функцію банку банків і поступово перетворилися в кредитора
останньої інстанції для комерційних банків.

Кредити рефінансування центрального банку є для комерційних банків
джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для поповнення ліквідних
коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від
багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

стан грошово-кредитної сфери країни;

фінансовий стан комерційного банку, що бажає отримати кредит.

Економічна сутність кредитів рефінансування центрального банку на
макроекономічному рівні полягає у тому, що через кредитування
банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється
таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови
для розширення кредитної діяльності комерційних банків.

На мікроекономічному рівні кредити центрального банку сприяють підтримці
на необхідному рівні ліквідності комерційних банків, зміні структури їх
активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за
необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Об’єктом рефінансування, як правило, є лише комерційні банки. При цьому
кредити надаються фінансово стабільним комерційним банкам, що відчувають
лише короткострокові фінансові труднощі (максимальний термін надання
кредитів рефінансування становить один рік, при цьому більшість кредитів
надається терміном до одного місяця).

Кредити рефінансування центрального банку класифікують залежно від:

форми забезпечення (облікові та ломбардні);

термінів використання (короткострокові — від одного до кількох днів — і
середньострокові — від місяця до року);

методів надання (прямі кредити і кредити, що надаються шляхом аукціону);

цільового характеру (коригуючі та сезонні кредити).

Як банк банків, НБУ також здійснює нагляд та банківське регулювання.
Державне регулювання банківської діяльності здійснюється перш за все в
межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на
комерційні.

Вплив центрального банку на діяльність комерційних здійснюється за
такими напрямками:

організаційно-правовий напрямок — створення законодавчих та інших умов,
які б дозволили комерційним банкам реалізувати свої економічні інтереси;

напрямок опосередкованого економічного впливу — встановлення економічних
нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності
банківської діяльності.

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких
центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків,
запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення
та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх
нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та
надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави
визначається суспільної природою банків. Комерційні банки функціонують в
основному як недержавні структури, метою яких є отримання прибутку.
Одночасно вони виконують ряд суспільно корисних та необхідних функцій
(розрахунково-касове обслуговування підприємств та населення, збереження
грошових заощаджень суспільства та ін.), що робить регулювання їх
діяльності та нагляд обгрунтованим та необхідним завданням держави.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду відносять:

забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

захист інтересів вкладників;

створення конкурентного середовища у банківському секторі;

забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки;

забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня
стандартизації та професіоналізму у банківській сфері та ін.

2.4. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА НБУ

Невід’ємною складовою грошово-кредитної політики держави є валютна
політика, під якою розуміють сукупність заходів у сфері міжнародних
економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей
економічної політики держави.

Напрями і форми валютної політики визначаються становищем країни у
світовому господарстві, а також завданнями, що ставляться перед
національною економікою. Валютна політика спрямована на забезпечення
стабільності курсу національної грошової одиниці, сприяння через курс
валюти залученню іноземних інвестицій в економіку, регулювання зовнішніх
платіжних стосунків з іншими країнами, забезпечення збалансування
зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів.

Інструментами валютної політики є валютні інтервенції й деякі
інструменти грошово-кредитного регулювання. Таким чином, валютна
політика тісно пов’язана з грошово-кредитною політикою. Вони є практично
невід’ємними частинами економічної політики держави, мають спільні цілі.

У цій сфері центральний банк виконує такі функції:

нагромадження та управління валютними резервами країни, здійснення
операцій з їх розміщення;

визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти;

визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці

відносно валют інших країн;

встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення
ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на
забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри
внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти,
стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної
валюти тощо.

Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного
функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості
платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів.

Складовими валютної політики є валютне регулювання, валютний контроль,
міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних
валютно-фінансових організаціях.

Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни
неможливе без відповідної валютної політики. Тому в 1993 р. уряд прийняв
Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [4], в
якому визначив Національний банк головним валютним органом держави.

Виходячи з інтересів держави у забезпеченні стабільності економічного
розвитку суспільства, Національний банк України здійснює валютну
політику держави таким чином, щоб вона найбільш визначено сприяла
досягненню економічних цілей держави.

Основною метою валютної політики НБУ як складової монетарної політики є
стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість
платіжного балансу країни.

Невід’ємною ланкою валютної системи є механізм її регулювання. Таке
регулювання здійснюється на двох рівнях — міждержавному та
національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин
покладені на Міжнародний валютний фонд. Механізм регулювання на
державному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні
параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

На національному рівні валютне регулювання здійснюється на базі
принципів і методів, що визначаються МВФ та регіональними союзами, до
яких входять окремі країни.

Зміст системи валютного регулювання констатується чинним законодавством
і правовими нормами окремих держав.

Національний банк має такі повноваження у сфері валютного регулювання:

видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

видача і відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків
та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на
здійснення операцій з валютними цінностями;

встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та

інших установ, що купують та продають іноземну валюту.

Валютне регулювання являє собою сукупність нормативних документів,
встановлених органами валютного регулювання у законодавчому чи
адміністративному порядку, спрямованих на регулювання потоків капіталу в
країну і з країни, а також валютних операцій, що здійснюються в межах
України, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової
одиниці, стабільного рівня валютних, резервів і збалансування
міжнародних платежів.

Таким чином, валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних
розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності
та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин
шляхом впливу ца валютний курс та на операції обміну валюти. Політика
валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і
валютного контролю.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних
операцій резидентів та нерезидентів країни, для ефективного застосування
яких використовується система валютного контролю.

Валютне регулювання спрямоване перш за все на організацію міжнародних
розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою
та іншими валютними цінностями і є формою державного впливу на
зовнішньоекономічні відносини країни.

Відповідно до ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» Національний банк України у сфері
валютного регулювання:

здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної
політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту
зовнішнього державного боргу України;

визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті
уповноважених банків нерезидентам;

видає у межах, передбачених цим Декретом, обов’язкові для виконання
нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для
здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх
скасування;

установлює способи визначення і використання валютних

курсів іноземних валют, виражених у валюті України,

курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або

розрахункових одиницях;

установлює за погодженням з Міністерством статистики України

єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції,

порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції
уповноважених банків.

Такий широкий діапазон функціональних обов’язків Національного банку у
сфері валютного регулювання вимагає відповідних повноважень щодо
виконання ним функції органу валютного контролю. У зв’язку з цим саме на
Національний банк України покладені обов’язки головного органу валютного
контролю в державі, а власне здійснення контролю за виконанням правил
регулювання валютних операцій на території України, а також забезпечення
виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного
контролю.

Суб’єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без
виключення учасники валютних операцій:

уповноважені банки-резиденти;

юридичні особи-резиденти і нерезиденти;

фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об’єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції
резидентів та нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, що пов’язані з
переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за
кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також
зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна
резидентів, що перебувають за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й
одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення
ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у
межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.

Основними контрольними функціями Національного банку України у сфері
валютних відносин є:

встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на
міжбанківському валютному ринку;

контроль за експортно-імпортними операціями;

контроль за порядком відкриття та ведення валютних рахунків;

контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;

контроль за іноземними інвестиціями й міжнародними кредитами.

Таким чином, практично усі операції резидентів і нерезидентів підлягають
в Україні валютному контролю.

Декретом також визначалися певні функції валютного контролю, які
здійснюються іншими органами — уповноваженими комерційними банками,
державною податковою інспекцією, міністерством зв’язку та Державним
митним комітетом України.

2.5. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЯК ФІНАНСОВИЙ АГЕНТ УРЯДУ

Центральні банки за своїм статусом є фінансовими агентами Уряду і
виконують у цій сфері певні операції:

розміщення та погашення державного боргу;

ведення поточних рахунків уряду;

касове виконання державного бюджету;

обслуговування уряду при здійсненні ним розрахунків з іншими країнами.

Державний борг являє собою сукупність фінансових зобов’язань
центрального уряду, місцевих органів влади, державних підприємств та
організацій, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.

Держаний борг виникає внаслідок незбалансованості фінансових потреб
держави, обмеженості фінансових ресурсів шляхом отримання внутрішніх та
зовнішніх позик і кредитів. Отримані ресурси спрямовуються на покриття
державних витрат і дефіциту державного бюджету, що визначає суттєву роль
центрального банку при вирішенні цих проблем. Участь центрального банку
в сфері кредитування уряду залежить від рівня його незалежності, цілей
грошово-кредитної політики, особливостей історичного розвитку певної
країни, її традицій.

Залежно від джерел залучення коштів держаний борг поділяється на
внутрішній і зовнішній. У країнах з розвинутою ринковою економікою
основну питому вагу державного боргу складає внутрішній (80-90%) [8, с.
222]. Зовнішні джерела запозичення є характерними для країн, що
розвиваються.

До складу внутрішнього державного боргу входять позики уряду і позики,
здійснені за безумовної гарантії уряду, для забезпечення фінансування
загальнодержавних програм. Внутрішній державний борг України складається
з випущених державних цінних паперів у вигляді облігацій внутрішньої
державної позики (ОВДП), інших зобов’язань у грошовій формі,
гарантованих урядом України, одержаних ним кредитів, а також частини
боргових зобов’язань СРСР, які взяла на себе Україна.

Національний банк є безпосереднім учасником ринку ОВДП і виконує
обов’язки генерального агента Міністерства фінансів України з
обслуговування розміщення облігацій та проведення платежів за ними;
депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у
системі електронного обігу цінних паперів; контролюючого органу та
дилера на вторинному ринку. Обов’язками Міністерства фінансів за
дорученням уряду є здійснення випуску ОВДП і гарантії своєчасності
сплати доходу за ними та їх погашення.

Національний банк як фінансовий агент уряду посідає основне місце на
ринку державних облігацій, оскільки здійснює їх розміщення, депозитарне
та розрахункове обслуговування обігу і погашення цінних паперів уряду, а
також нагляд за діяльністю учасників ринку. Окрім того, НБУ використовує
ОВДП як інструмент регулювання грошового ринку.

До основних методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю
центрального банку відносять:

здійснення емісії грошей;

надання прямих кредитів центрального банку уряду;

залучення внутрішніх позик.

Найпростішим методом фінансування державного боргу є емісія грошей
центрального банку, внаслідок якої збільшується обсяг доходів бюджету за
рахунок різниці між номінальною вартістю грошей та фактичними затратами
на їх виготовлення (сеньйораж). Недоліком цього методу є посилення
інфляції та знецінення грошей внаслідок зростання кількості засобів
платежу в обігу, незабезпечених реальними активами.

Надання прямих кредитів центральним банком уряду є досить простим
способом покриття дефіциту державного бюджету. За своїм змістом надання
прямих кредитів не відрізняється від емісії грошей і використання цього
методу в розвинутих країнах або заборонене взагалі, або здійснюється в
межах чітко визначених параметрів.

Активне застосування цих двох методів не є доцільним, особливо при
значній питомій вазі зовнішнього державного боргу, оскільки сплачувати
його слід у іноземній валюті.

Важливим джерелом покриття дефіциту державного бюджету є внутрішні
державні позики, що мобілізуються шляхом акумулювання тимчасово вільних
грошових коштів юридичних та фізичних осіб на певний термін на умовах
виплати доходу й оформлюються борговими зобов’язаннями держави у
безготівковій чи готівковій формі. Важливе значення при цьому має вид
джерела фінансових коштів — чи цінні папери уряду розміщуються серед
приватних суб’єктів, чи їх купує центральний банк.

При первинному розміщенні державних цінних паперів у центральному банку
він випускає в обіг додатковий обсяг незабезпечених засобів платежу, що
призводить до інфляції. Така операція центрального банку є лише
прихованою емісією і має ті ж негативні наслідки, що й попередні методи.

Зовнішній державний борг складається із заборгованості за кредитами
держави, залученими з іноземних джерел. Залежно від того, чи держави
виступає позичальником чи гарантом погашення цих кредитів іншими
позичальниками, зовнішній державний борг поділяється на:

прямий зовнішній державний борг — формується через залучення

іноземних кредитів, безпосереднім позичальником яких є держава, та
випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик;

умовний зовнішній державний борг — формується за рахунок

іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні
гарантії.

Зростання державного боргу і його обслуговування повинно
супроводжуватися виробленням ефективної стратегії управління державним
боргом. До найважливіших заходів у цій сфері відносять: вироблення
стратегії державного запозичення, обслуговування накопиченого державного
боргу, аналіз та прогнозування обсягів боргу, оцінка впливу державних
запозичень на макро-економічну ситуацію в країні. Управління зовнішнім
державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів
України, у складі якого сформовано Головне управління обслуговування
зовнішнього державного боргу України.

Національний банк як «банкір уряду» виступає у ролі обслуговуючого
банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету, і виконує функції
платіжного агента уряду. НБУ виконує операції щодо обслуговування
зовнішнього державного боргу з метою задоволення поточних потреб уряду в
іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов’язань. Крім
того, Національний банк здійснює моніторинг стану загальної зовнішньої
довгострокової заборгованості країни і контролює дотримання ліміту
державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету
Міністрів затверджується Верховною радою України.

Мета управління зовнішнім боргом полягає у забезпеченні за рахунок
зовнішніх позик економічного розвитку країни й уникненні при цьому
макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. У
світовій практиці оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни
здійснюється з погляду економічного розвитку держави у зіставленні з
основними макроекономічними показниками.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає ВВП, то обслуговування
державного боргу фактично здійснюється за рахунок зниження життєвого
рівня населення. Якщо ж державний борг зростає в умовах падіння ВВП, то
наслідки для країни-боржника будуть більш негативними. Накопичення ж
боргів з року в рік може спричинити до поступового сповзання країни в
торгову кабалу і призвести до втрати країною політичних позицій у
світовому співтоваристві.

Суттєвою проблемою щодо управління державним боргом в Україні є значна
питома вага зовнішнього державного боргу в загальній заборгованості
держави. Уряду та НБУ слід здійснювати поступове трансформування
зовнішнього боргу у внутрішній, що можливе лише за належного рівня
ліквідності державних цінних паперів та високого ступеня їх
капіталізації.

Центральні банки відіграють важливу роль у касовому виконанні
державного бюджету, суть якого зводиться до організації та здійснення
певних розрахунково-касових операцій (прийняття розрахункових документів
на виплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету,
зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів, зберігання грошових
коштів бюджету, їх видання на заходи, передбачені бюджетом).

У світовій практиці розрізняють банківську, казначейську та змішану
системи касового виконання державного бюджету. Згідно з банківською
системою усі функції з касового виконання державного бюджету покладені
на центральний банк чи на банківську систему в цілому. При казначейській
системі акумуляція доходів та здійснення видатків забезпечується окремим
органом — казначейством. Змішана система передбачає закріплення певних
функцій щодо виконання бюджету як за банківською системою, так і за
казначейською.

Функції Національного банку України щодо організації та касового
виконання державного бюджету протягом років незалежності істотно
змінювалися, оскільки у своєму розвитку система касового виконання
бюджету в державі пройшла усі три різновиди.

До 1993 р. в Україні діяла банківська система касового виконання
державного бюджету колишнього СРСР. Бюджетні доходи акумулювалися на
окремих рахунках в установах банків і не були безпосередньо пов’язані з
видатками бюджету. Видатки місцевих бюджетів здійснювалися у межах
реальних надходжень, а видатки державного бюджету здійснювалися на
кредитній основі — банки здійснювали фінансування видатків бюджету в
міру надходжень платіжних вимог-доручень, вдаючись до прямого
овердрафту, що згодом покривався НБУ.

З другої половини 1993 р. бюджетні видатки почали фінансувати у межах
доходів, що реально надійшли до державного бюджету. Такий механізм
касового обслуговування державного бюджету виключав автоматизм
кредитування державних витрат. Установи комерційних банків здійснювали
розмежування загальнодержавних податків та зборів між державним та
місцевим бюджетами, кошти державного бюджету знаходилися на численних
рахунках бюджетних установ, що ускладнювало ефективність їх
використання.

З метою підвищення керованості державними фінансами у 1995 р. було
створено Державне казначейство України, на яке була покладена функція
організації касового виконання бюджету. Облік доходів та видатків
перейшов до Державного казначейства, а комерційні банки поступово
позбулися частини невластивих для них функцій.

Розрахунково-платіжне обслуговування касового виконання бюджету в
Україні здійснюється установами НБУ і окремими комерційними банками.
Кошти державного бюджету та позабюджетних фондів зберігаються лише в
Національному банку на рахунках Державного казначейства. Рахунки
місцевих бюджетів можуть бути відкритими у визначених НБУ установах
комерційних банків і обслуговуватися ними.

НБУ здійснює обслуговування коштів державного бюджету через
консолідований рахунок Державного казначейства, що діє на зразок
коррахунку комерційного банку, тобто Держказначейству надано можливість
проводити розрахунки за бюджетними коштами через систему електронних
платежів. Це значно підвищує швидкість та надійність розрахунків.

РОЗДІЛ ІІІ

АНАЛІЗ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Основні засади грошово-кредитної політики на 2005 рік розроблено з
урахуванням тенденцій розвитку макроекономічної та фінансової ситуації в
країні, основних прогнозних параметрів економічного і соціального
розвитку України на наступний рік, аналізу їх впливу на стан
грошово-кредитного ринку. В них визначено напрями монетарної політики та
передбачено комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, спрямованих
на здійснення за допомогою інструментів грошово-кредитної політики
регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою виконання
визначеної Конституцією України основної функції Національного банку
України — забезпечення стабільності грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика в 2003 році забезпечила монетарну підтримку
економічного зростання і структурних змін, спрямованих на поступове
створення умов для переходу до стабільних темпів розвитку. Зростання ВВП
становило 9,4%, найбільш динамічно розвивалися будівництво, обробна
промисловість, торгівля і транспорт. Розвиток і структурні зміни в
економіці країни грунтувалися на підвищенні як внутрішнього попиту,
особливо інвестиційного, так і зовнішнього. Економічному зростанню
сприяли активна кредитна підтримка банківської системи і відповідна
грошова пропозиція Національного банку України. Монетарна база зросла на
30,1%, грошова маса — на 46,5%. Головними чинниками, які впливали на
динаміку цін протягом року, були підвищення цін на продукти переробки
зерна внаслідок низького врожаю продовольчої пшениці, зростання темпів
економічного розвитку і рівня монетизації економіки, стабільність
номінального обмінного курсу гривні до долара США. Інфляційне
прискорення мало переважно немонетарний характер. Реальний ефективний
обмінний курс девальвував більше ніж на 10%, що позитивно вплинуло на
цінову конкурентоспроможність національних виробників [19, с. 4].

Динаміка економічного розвитку України в 2004 році суттєво прискорилася
— за сім місяців зростання реального ВВП порівняно з відповідним
періодом попереднього року становило 13,5%. Виробництво продукції
машинобудування зросло на 30,8%, сільського господарства — на 25,9%, а
будівництва — на 26,4%. Обсяг інвестицій в основний капітал за І
півріччя 2004 року зріс на 32%. Номінальні доходи населення в січні —
липні 2004 року підвищилися на 19,7%, наявні доходи, які можуть бути
використані на придбання товарів і послуг, — на 24,3, а реальні наявні —
на 15,6%.

У результаті поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури та збереження
цінової конкурентоспроможності українського експорту позитивне сальдо
торгового балансу за півріччя збільшилось у 2,2 раза порівняно з
відповідним періодом попереднього року.

Послідовна реалізація грошово-кредитної політики сприяє зростанню
обсягів кредитування економіки та забезпеченості її платіжними засобами,
підтриманню стабільності обмінного курсу з незначною помірною
ревальвацією, збільшенню міжнародних резервів Національного банку
України, що забезпечує необхідну монетарну підтримку фінансової
стабільності та економічного зростання.

Грошово-кредитна політика в 2004 році здійснювалася відповідно до
розвитку загальної макроекономічної ситуації та була спрямована на
забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти.
За станом на 1 вересня 2004 року монетарна база зросла на 31,9% до 52,9
млрд. грн., грошова маса — на 27,8% до 121.5 млрд. гривень.

Триває процес зростання монетизації економіки, однак темпи його
уповільнюються. У 2002 році рівень монетизації зріс на 28,6%, у 2003 —
на 23,8%. За вісім місяців 2004 року монетизація економіки збільшилася
лише на 8,2%, тоді як за такий самий період 2003 року — на 19,9%.
Оскільки зростання монетизації є одним з головних чинників рівноваги на
грошово-кредитному ринку України, уповільнення темпів зростання
монетизації економіки на фоні швидкого збільшення грошової пропозиції
створює додаткові інфляційні ризики. Крім того, це свідчить про
тенденцію до встановлення більш тісного зв’язку між динамікою грошових
агрегатів та інфляційними процесами, що зумовлює актуалізацію впливу
монетарних інструментів Національного банку України на стабільність
грошової одиниці.

Емісійні механізми Національного банку України забезпечують зростання
пропозиції грошей відповідно до потреб, пов’язаних з економічним
зростанням і збільшенням рівня монетизації економіки. Загалом за вісім
місяців 2004 року в обіг було випущено 32,4 млрд. грн., обсяг чистого
випуску коштів становив 25,9 млрд. гривень. Головним джерелом зростання
грошової бази був випуск коштів в обіг через купівлю іноземної валюти.
Через валютний ринок в обіг надійшло 31,2 млрд. грн., чиста емісія
становила 27,4 млрд. гривень. Таке значне збільшення викупу валюти
порівняно з відповідним періодом минулого року пояснюється значним
зростанням експорту за відносно стабільного обмінного курсу гривні до
долара США.

Підвищення ліквідності банків привело до зниження попиту банків на
кредити рефінансування. У зв’язку з чим за січень — серпень 2004 року
обсяг чистої емісії через кредитний ринок становив –0,8 млрд. гривень.
Через фондовий ринок (операції з державними цінними паперами) з обігу
було вилучено близько 0,7 млрд. гривень. Відбулися кількісні та якісні
зміни в структурі грошової маси. Зокрема питома вага готівки в
загальному її обсязі зменшилася з 34,8% на початку року до 33,4% за
станом на 1 вересня 2004 року.

Відбулися позитивні зміни і в структурі депозитів. За рахунок зростання
довгострокових депозитів на 47,7% їх питома вага в загальному обсязі
залучених коштів збільшилася з 32,1% на початку року до 37,8% за станом
на 1 серпня 2004 року. Обсяг строкових депозитів збільшився на 28,4% і
становив 39,6% від загального обсягу грошової маси. Загальний обсяг
депозитів за сім місяців цього року збільшився на 25,7% і становив 77,5
млрд. гривень.

Позитивну динаміку мають депозити фізичних осіб. Темпи зростання
депозитів у національній валюті суттєво перевищили темпи зростання
депозитів в іноземній валюті. Слід зазначити, що в 2003 році
спостерігалася протилежна тенденція.

Кредитні вкладення зростали помірними темпами. Загальний їх обсяг
підвищився за сім місяців на 19,2% з початку року до 81 млрд. грн.
Кредити юридичним особам збільшилися на 16,7% до 68,6 млрд. грн.,
фізичним — на 36,1% до 12,2 млрд. гривень. Поліпшилась якість кредитного
портфеля. Зокрема зменшилася частка прострочених і сумнівних кредитів
порівняно з початком року з 3,6 до 3,2%. Довгострокові кредити зросли на
35,8%, короткострокові — на 7,3%, частка довгострокових кредитів у
загальній структурі підвищилася до 47,5% (в аналогічному періоді 2003
року — 35,4%). Зростання кредитування економіки та населення свідчать
про послідовну активізацію ролі банківської системи в
соціально-економічному розвитку країни. У той же час не вдалося
забезпечити суттєвого зниження вартості кредитів: вона залишається
високою, що обмежує фінансові можливості переходу до інноваційної моделі
зростання.

Основною метою грошово-кредитної політики Національного банку України
залишається підтримка стабільності національної грошової одиниці в
умовах наявності суттєвих інфляційних ризиків, а саме: накопичення
значних обсягів коштів на рахунках Уряду в Національному банку України,
збільшення дефіциту бюджету, випереджаюче зростання цін виробників
промислової продукції, нестабільність на енергетичних ринках, а також
посилення інфляційних очікувань населення.

Валютно-курсова політика Національного банку України зберігає свою
стабілізаційну спрямованість, забезпечуючи більш гнучку динаміку курсу
гривні до основної курсоутворюючої валюти — долара США.

Подальшого розвитку набула система валютного регулювання. З одного боку,
Національний банк України продовжив поступову лібералізацію валютних
відносин, спростивши деякі вимоги щодо операцій з іноземною готівкою для
резидентів та з готівковою гривнею для банків-нерезидентів. З іншого —
було запроваджено деякі нормативи для стримання необгрунтованого
відпливу валютних коштів за межі України.

Результатом такої політики є суттєве зростання довіри до гривні та
розвиток процесів дедоларизації. Так, перевищення пропозиції готівкової
валюти від населення над попитом на неї за вісім місяців 2004 року
становило близько 1 млрд. дол. США, тоді як за 2003 рік таке перевищення
становило 734 млн. дол. США.

Не відповідає загальній тенденції дедоларизації зростання обсягів
кредитів в іноземній валюті, загальний обсяг яких за вісім місяців 2004
року зріс на 14,3%, а населенню — на 52,7%. Це пояснюється нижчим рівнем
відсоткових ставок за цими кредитами порівняно з кредитами в гривні, а
також ревальвацією курсу, яка надає позичальникам додаткову економію
коштів у разі виплати валютних кредитів за рахунок курсової різниці.
Надмірне зростання заборгованості за валютними кредитами містить ризики
зростання у майбутньому попиту на іноземну валюту та виникнення
напружених ситуацій на валютному ринку, що зумовило вжиття заходів щодо
зменшення ризиків від надання таких кредитів. Зокрема у серпні 2004 року
були посилені вимоги щодо формування банками резервів у разі здійснення
кредитування в іноземній валюті.

Основні ризики в сфері нарощування резервів Національного банку України
полягають у можливій дестабілізації зовнішніх товарних, у тому числі
енергетичного, та валютних ринків, що може значно зменшити позитивне
сальдо торгового балансу, порушити тенденцію зростання припливу
іноземних інвестицій до України та суттєво скоротити пропозицію
іноземної валюти.

Економічна ситуація в 2005 році за урядовими прогнозами розвиватиметься
переважно під впливом позитивних факторів. Основа такого розвитку подій
закладається економічною політикою в цьому році. Зростання реального ВВП
прогнозується на рівні 8,2%.

За умов поступового зменшення позитивного сальдо торгового балансу з
очікуваних у 2004 році 4,7 млрд. дол. США до прогнозованих 3,2 млрд.
дол. США у 2005 році велике значення для економічного зростання матиме
внутрішній попит. Основою його розвитку в умовах зменшення податкового
тиску може стати поліпшення фінансового стану підприємств і зростання
інвестицій, а також збільшення наявних доходів населення. Очікується
продовження позитивної тенденції розвитку обробної промисловості й
особливо машинобудування та збільшення питомої ваги ви-сокотехнологічних
та наукомістких виробництв. Важливе значення матиме збереження високих
темпів зростання будівництва, стабілізація сільськогосподарського
виробництва, розвиток транспорту, торгівлі та інших видів діяльності.

Головною метою грошово-кредитної політики в 2005 році є забезпечення
стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного
зростання на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих
коливань зовнішньої та внутрішньої кон’юнктури і змін в інституційному
середовищі. Цієї мети передбачається досягнути шляхом керування
динамікою грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші з боку
економічної системи, використовуючи відповідні інструменти
грошово-кредитної політики. Продовжуватиметься підтримання стабільності
грошової одиниці з урахуванням взаємопов’язаної динаміки рівня інфляції,
обмінного курсу та процентних ставок.

Національний банк України здійснюватиме роботу щодо формування передумов
для переходу до таргетування інфляції. Для цього він співпрацюватиме з
органами державної влади в напрямі створення ефективних інструментів і
механізмів впливу на інфляцію та досягнення її цільового значення.

Грошово-кредитна політика спрямовуватиметься на подальше укріплення
довіри до національної грошової одиниці, що сприятиме формуванню
довгострокових напрямів та ефективних механізмів господарювання,
перетворюванню збережень підприємств і домашніх господарств в
інвестиційні ресурси. Стабільність грошової одиниці забезпечить
поступове посилення інвестиційних чинників зростання національної
економіки, що розширить позитивний вплив грошово-кредитної політики на
економічний та соціальний розвиток.

Продовжуватиметься підвищення стійкості і збалансованості
грошово-кредитної системи та узгодженості між її основними ланками.
Триватиме процес монетизації економіки, що сприятиме подальшому
формуванню ринкових механізмів функціонування та розвитку господарчої
системи. Емісійна, валютна та процентна складові монетарної політики
діятимуть з урахуванням динаміки попиту на гроші з боку підприємств і
населення, а також цінової динаміки. Зросте капіталізація банківської
системи, що є необхідним у зв’язку із швидким збільшенням кредитних
активів банків.

Очікується продовження дії певних інфляційних чинників, які притаманні
економіці України. Нерівномірний характер економічного зростання може
призвести до значних коливань попиту на гроші, що впливатиме на
привабливість грошових активів і швидкість обігу грошей. У перспективі
можливість поглинання економікою додаткової грошової маси за рахунок
зростання рівня монетизації без інфляційних ефектів поступово
зменшуватиметься.

Нестабільність світової кон’юнктури, валютних і фінансових ринків може
призвести до конфлікту між внутрішньою та зовнішньою стабільністю
гривні. Виходячи з цього, монетарна політика орієнтуватиметься на
необхідність посилення стійкості національної грошово-кредитної системи
щодо дестабілізуючих чинників, забезпечуючи моніторинг динаміки цін на
товари та послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх
співвідношення і за потреби вплив на них засобами грошово-кредитної
політики.

У 2005 році грошово-кредитна політика спрямовуватиметься на утримання
інфляції на рівні 6-7%. Для оцінки ситуації на грошово-кредитному ринку
використовуватимуться й інші цінові індекси, зокрема середньорічний
індекс споживчих цін, індекс цін виробників промислової продукції, а
також індекс-дефлятор ВВП.

З урахуванням збільшення попиту на гроші в результаті зростання
реального ВВП і тенденції підвищення рівня монетизації економіки
забезпечення інфляційного орієнтира потребує зростання монетарної бази
протягом року на 20-26%, грошової маси — на 28-33%. Національний банк
України забезпечуватиме задоволення попиту на гроші за рахунок емісії,
сприяючи зростанню грошового мультиплікатора, поліпшенню структури
грошової маси. Для цього передбачається подальший розвиток банківської
системи, узгоджений з розвитком небанківських фінансових інститутів —
пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо.
Оскільки поглинання додаткової грошової маси економікою забезпечується
через зростання банківських активів, звертатиметься увага на
співвідношення між збільшенням грошової маси та динамікою капіталізації
банківської системи, яка в останні роки значно відставала від динаміки
монетизації та кредитування економіки.

Для досягнення стабільності грошової одиниці, зниження процентних
ставок, підтримання курсу гривні, забезпечення рівноваги на
грошово-кредитному ринку Національний банк України використовуватиме
відповідні інструменти грошово-кредитної політики: обов’язкове
резервування, процентну політику, операції на валютному ринку,
рефінансування, мобілізаційні операції тощо.

Регуляторна політика щодо банківської системи спрямовуватиметься на
посилення її трансмісійної спроможності, надійності, підвищення якості
банківського менеджменту та зниження рівня витрат, створення умов для
зниження процентних ставок, зміцнення довіри до банків, забезпечення
прозорості їх функціонування, підвищення ефективності банківського
нагляду та регулювання, збільшення капіталізації банків, сприяння
процесам централізації та концентрації банківського капіталу, боротьби з
відмиванням брудних грошей, реального гарантування вкладів фізичних
осіб.

Збільшенню частки грошової маси в банківській системі та відповідному
зменшенню частки грошової маси поза банками сприятиме подальший розвиток
Національної системи масових електронних платежів, розширення сфери
безготівкових розрахунків. Передбачено заохочення подальшої
диверсифікації операцій банків, що дасть змогу значно підвищити
ефективність використання ресурсів, оптимізувати ризики та дохідність
банківської діяльності. Національний банк України сприятиме розвитку
іпотечного, консорціумного кредитування, кредитних послуг для фізичних
осіб. Головним завданням його діяльності в цій сфері буде подальше
зниження рівня процентних ставок банків шляхом впровадження
управлінських, нормативних та організаційних заходів щодо зниження
ризиковості та рівня витрат, пов’язаних з банківською діяльністю, у тому
числі завдяки відповідним змінам у законодавстві, що регулює відносини
кредитора та позичальника.

В 2005 році очікується подальше уповільнення обігу грошей, але дещо
меншими темпами, ніж у попередні періоди, що об’єктивно посилюватиме
зв’язок між грошовою масою та цінами. У цих умовах підвищується роль
координації фіскальної та грошово-кредитної політики.

Ураховуючи те, що нерозвиненість фондового ринку стає перешкодою для
подальшого збалансованого зростання економіки України, Національний банк
України всебічно підтримуватиме засобами грошово-кредитної політики
розвиток ринку цінних паперів, сприятиме здешевленню запозичень.

Валютно-курсова політика в 2005 році збереже свою стабілізаційну
спрямованість, її головними завданнями залишатимуться недопущення
значних коливань номінального обмінного курсу до основної
курсоутворюючої валюти — долара США з одночасним забезпеченням більшої
його гнучкості, сприяння стабільності реального ефективного обмінного
курсу, подальше нарощування золотовалютних резервів, позитивний вплив на
зниження інфляційних очікувань і підтримання фінансової стабільності.
Зазначеним цілям підпорядковуватиметься подальший розвиток валютного
регулювання та лібералізації тих його елементів, які дають змогу
розширити можливості використання валюти та не порушити надійності
функціонування системи.

Продовжуватиметься вже апробована стратегічна орієнтація на динаміку
реального ефективного обмінного курсу (РЕОК) з метою забезпечення
ефективності національної зовнішньої торгівлі, збільшення золотовалютних
резервів, зміцнення макроекономічних умов фінансової стабільності. У
рамках такої стратегії передбачається поступова помірна ревальвація
номінального курсу гривні одночасно із запобіганням його значним
коливанням.

Виконання цих завдань здійснюватиметься в умовах, які відрізняються від
наявних. На динаміку валютних надходжень впливатиме погіршення торгового
балансу, зростання іноземних інвестицій та зменшення відпливу
вітчизняного капіталу. Валютно-курсова політика більше залежатиме від
подальших ринкових реформ і розвитку сприятливого інвестиційного
клімату.

Індикатори фінансової сфери, що забезпечують за допомогою інструментів
грошово-кредитної політики регулювання грошового обігу та кредитування
економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці як
монетарної передумови для економічного зростання, характеризуються
показниками, що наведені в додатках А, Б.

Індекс споживчих цін є пріоритетним орієнтиром грошово-кредитної
політики. Вплив на динаміку обмінного курсу підпорядковується завданням
підтримання цінової і фінансової стабільності. Монетарна база і грошова
маса використовуються як проміжні орієнтири у вирішенні завдань
забезпечення стабільності грошової одиниці.

Для досягнення стратегічної мети грошово-кредитної політики —
стабільності грошової одиниці — Національний банк України постійно
оцінюватиме динаміку макроекономічного розвитку і адекватно реагуватиме
на зміни попиту на гроші, забезпечуючи відповідний обсяг грошової
пропозиції.

ВИСНОВКИ

Проведе дослідження за обраною темою дає можливість зробити ряд
висновків.

Становлення системи повноцінних ринкових відносин в Україні суттєво
змінює роль держави у регулюванні економічних процесів, цілі якого
полягають у забезпеченні стійкого зростання виробництва, підтриманні
високого рівня зайнятості, стабільності купівельної спроможності
грошової одиниці та рівноваги у зовнішній торгівлі. Успішність
досягнення таких цілей значною мірою залежить від гнучкої ефективності
роботи кредитно-фінансової системи країни, ключова ланка якої —
центральний банк. Він є головним органом державного регулювання
макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів.

Центральний банк в значній мірі є самостійним інститутом. Від вибору
ступеня самостійності центрального банку та можливостей його впливу на
розвиток економічних процесів залежить соціально-економічне становище
держави, її економічний і політичний суверенітет.

Значущість центральних банків в значній мірі визначається тими
функціями, які вони виконують.

Визначальною функцією у діяльності центрального банку є емісія грошей та
регулювання цінності національної валюти. Центральний банк володіє
виключним правом щодо випуску в обіг готівки, що відбувається у процесі
кредитування комерційних банків, державного бюджету, купівлі цінних
паперів, номінованих в іноземній валюті.

Також на центральний банк покладено завдання щодо проведення
грошово-кредитної політики. Застосування методів монетарної політики
сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції,
підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації
монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій
економіці — неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне
економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін. Тільки у разі
проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії)
вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному
рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє
надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під
час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи
надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має
можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від
завдань загальноекономічної політики держави.

Мінімальні резерви як інструмент грошово-кредитної політики
використовуються у практиці грошово-кредитного регулювання для
розв’язання довготермінових проблем стабілізації грошового обігу й
антиінфляційної боротьби. Облікова політика центрального банку є
механізмом безпосереднього впливу на ліквідність кредитних інститутів
шляхом змін вартості кредитів рефінансування, що опосередковано чинить
вплив на економіку країни у цілому. Шляхом проведення центральним банком
операцій на відкритому ринку збільшується чи зменшується обсяг власних
резервів комерційних банків зокрема та банківської системи у цілому, що
призводить до зміни вартості кредиту і попиту на гроші.

Валютну політику Національний банк здійснює у загальному контексті
єдиної державної грошово-кредитної політики з визначенням курсової
політики, яка є складовою частиною політики фінансової стабілізації.
Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави є об’єктивною
економічною необхідністю. Надання широких повноважень Національному
банку в сфері валютного регулювання і контролю цілком виправдане,
особливо в умовах формування ринку, коли відсутня належним чином
розроблена законодавча база, а ринкові механізми, що саморегулюються, не
набули достатнього розвитку.

Крім того, центральні банки, будучи фінансовими агентами уряду,
виконують цілий комплекс операцій для його обслуговування.

В Україні головною метою грошово-кредитної політики в 2005 році є
забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора
економічного зростання. Ця мета буде досягнута шляхом керування
динамікою грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші з
використанням відповідних інструментів грошово-кредитної політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000, №2121-
III

Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999, №679-XIV 

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991, №
1201-XII

Декрет Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” від 19.02.1993, №15-93

Положення про механізми рефінансування банків України від 28.02.2002 N
82

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні
від 15.12.2004 № 637

Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків
України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій від
24.12.2003 № 584

Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч.
Посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник
— К.: Знання, 2004.

Банківська енциклопедія / За ред. Д-ра екон. Наук, проф. А.М. Мороза. –
К.: Ельтон, 1993. – 328с.

Банківська справа: Короткий словник – довідник / Укл. А.В. Калина, В.М.
Кочетов. — //.: МАУП, 1998. – 132с. – Бібліогр.: с.129.

Банківські операції : Підручник / А. М. Мороз , М. І. Савлук та ін. ; За
ред. А. М. Мороза . – К. : КНЕУ , 2000. – 384 с.

Ватаманюк К.Н. Економічна теорія: Макро і мікроекономіка: Навч.пос.
Альтернатива, 2002

Гроші, банки та кредит: Навч. посібник / За ред. Б.Л.Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 225 с.

Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник / За ред.
Г.Г.Кірейцева. – К: ЦУЛ, 2000. – 336 с.

Крачило М.П. Основи економічної теорії. — К., 1997

Панчишин С. Макроекономіка: Навч.пос. – К: Либідь, 2002. – 616 с.

Стельмах В. С. Грошово-кредитна політика в Україні. — Київ: Знання, 2002

Вісник Національного банку України, 2004, № 10.

Журнал “Бізнес”, № 6 від 07.02.2005

Журнал “Бізнес”, № 7 від 14.02.2005

Козюк В. Місце та роль центральних банків у формуванні глобалізаційних
процесів. // Банківська справа, 2004, №4.

Додаток А

Показники фінансової сфери в 2005 р.

Показник 2005 рік

Усього в тому числі за кварталами

І II ІІІ IV

Індекс споживчих цін

(у відсотках), грудень до грудня попереднього року 106-107 102,7-103,6
104,4-104,9 103,4-104,2 106,0-107,0

Монетарна база

(млн. грн.)

Темпи зростання до попереднього року

(у відсотках)

72 640-78 800

120-126

59 325-

6 5040

98-104

81 745-

67 545

102-108

65 985-

71 920

109-115

72 640-

78 800

120-126

Грошова маса

(млн. грн.)

Темпи зростання до попереднього року

(у відсотках)

186 130-

200 990

128-133

142 505-157 165

98-104

154 140-169255

106-112

167 225-182 855

115-121

186 130-

200 990

128-133

Обмінний курс гривні до долара США,

середній за період

(грн. за долар США) 5,27-5,31 5,27-5,31 5,27-5,31 5,27-5,31 5,27-5,31

Додаток Б

Грошова маса в Україні в 2004-2005 р., млн. грн.

На кінець періоду Монет. база М0 М3

Лютий 40300,0 32700,0 96000,0

Березень 41400,0 33600,0 101100,0

Квітень 44600,0 35800,0 105100,0

Травень 46800,0 35800,0 109400,0

Червень 47200,0 36900,0 114000,0

Липень 51000,0 39200,0 117100,0

Серпень 52900,0 40600,0 121500,0

Вересень 55400,0 42300,0 130300,0

Жовтень 53200,0 41300,0 126200,0

Листопад 50200,0 40900,0 125300,0

Грудень 53760,0 42350,0 125800,0

Січень 52194,0 40634,0 125700,0

Лютий 54936,0 41781,0 130978,0

Зміни за місяць (+,-) 2742,0 1147,0 5278,0

PAGE

PAGE 2

PAGE

PAGE 46

Основне завдання ЦБ

Збереження стабільності національної грошової одиниці

Основні функції

Додаткові функції

Управління державним боргом

Обслуговуючі

Регулюючі

Контролюючі

Управління сукупним грошовим оборотом

Проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних

Організація платіжно-розрахункових відносин комерційних банків

Здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи

Регулювання грошово-кредитної сфери

Виготовлення банкнот

Кредитування банківських установ та уряду

Проведення валютного контролю

Регулювання попиту і пропозиції на кредит

Виконання ролі фінансового агента уряду

Похожие записи