.

Монополія та її форми (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
84 23130
Скачать документ

Курсова робота

Монополія та її форми

Зміст роботи

Вступ
3

1. Монополія, як ринкова структура

Причини виникнення і сутність монополій
5

Види монополій
8

Типи монополій
13

Форми монополістичних об’єднань
18

Показники монопольної влади в економіці
25

Висновок
32

Список використаної літератури
34

Вступ

Для написання курсової роботи я обрала тему „Монополія та її форми”. На
мою думку ця тема актуальна для сьогодення і цікава для вивчення.

Метою написання роботи є: ознайомлення з поняттям монополії та її
впливом на економіку.

В процесі роботи я висвітлила такі питання:

1. Причини виникнення і сутність монополії;

2. Різноманітні види та форми монополій;

3. Наслідки монополізації ринку.

Монополія – це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує
весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.

Тому що монополіст є єдиним виробником товару, крива ринкового попиту
дає ціну, одержувану монополістом за пропоновану до продажу кількість
товару. Ми побачимо, як монополіст може виграти від свого контролю над
цінами і як розрізняються ціна і кількість, максимізує прибуток, на
монопольному ринку і на ринку вільної конкуренції. У цілому пропозиція в
монополіста буде менше, ніж пропозиція в умовах вільної конкуренції, а
ціна більша, ніж конкурентна ціна. Це зв’язано з визначеними витратами
для суспільства, тому що менше споживачів купують продукт, а ті, хто
купують, платять за нього більше. Саме тому антитрестовські закони
забороняють фірмам монополізацію більшості ринків. Коли позитивний ефект
масштабу робить монополію бажаної, держава може максимізувати суспільний
добробут регулюванням монопольних цін.

Монополія в чистому вигляді – явище рідке, але на багатьох ринках один з
одним конкурують лише кілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може
бути складною і нерідко пов’язаною з різними аспектами конкурентної
стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і діставати прибуток за
рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада.
Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерії її
виміру і її вплив на ціноутворення.

Ринкова влада означає здатність продавця чи покупця впливати на ціну
товару. Тому що покупці чи продавці завжди володіють деякою ринковою
владою (фактично на більшості світових ринків), ми повинні зрозуміти
механізм дії ринкових сил і їхнього впливу на фірми і споживачів.

Монополія як ринкова структура.

Причини виникнення і сутність монополій.

Наприкінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову
історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникла реальна
загроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибуту
ринку). На шляху конкуренції виникли істотні перешкоди у вигляді
монополістичних утворень в економіці.

Монополія ( від греч.monos- один, poleo- продаю) має полімерний зміст,
хоча буквально означає владу одного на ринку.

Це великі господарські об’єднання (картелі, синдикати, трести, концерни
і так далі), що знаходяться в приватній власності (індивідуальній,
груповій чи акціонерній) і здійснюють контроль над галузями, ринками й
економікою на основі високого ступеня концентрації виробництва і
капіталу з метою встановлення монопольних цін і витягу монопольних
прибутків.

Монополія породжується конкуренцією, однак має свою відмінність: крім
об’єктивності містить суб’єктивний зговір, неформальний союз одних проти
інших.

Історія монополії досягає глибокої старожитності. Монополістичні
тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх
етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Ще давньогрецький
філософ Аристотель згадував про монополії в умовах рабовласницького
ладу, англійський філософ Томас Гоббс – про монополії у сфері зовнішньої
торгівлі в умовах феодалізму. Але новітня історія монополії починається
в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873
р.

Взаємозв’язок явищ криз і монополій указує на одну з причин
монополізації, як-от: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових
потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній
економічній літературі одержали назву “дітей кризи”. Що є причиною появи
і розвитку монополістичних тенденцій?

По цьому питанню в економічній літературі існують дві точки зору.

По перший монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому
господарству.

Що стосується іншої точки зору, то монополістичні утворення визначаються
як закономірні. Одним із прихильників таких поглядів є англійський
економіст А. Пигу. Він наполягає на тому, що “монополістична влада не
виникає випадково”. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств.

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон
концентрації виробництва і капіталу.

Концентрація виробництва – це збільшення масштабів виробництва продукції
в результаті об’єднання декількох фірм в одну із загальним управлінням.
Концентрація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок
об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Як відомо, дія цього
закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його
рушієм є конкурентна боротьба.

Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці
змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При
цьому з маси середніх і малих підприємств відокремлюється декілька більш
значних. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає
альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу,
або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як
правило, вони вибирають другий варіант, що призводить до появи змови між
ними, що є одною із основних ознак монополізації економіки.

Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів
обумовлена прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг значного
підприємства над малим.

Ще одна з причин появи й існування монополії полягає в такому
співвідношенні між розмірами ринку та ефективною потужністю
підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника
(наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на
відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не
виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів). Іншими
причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні
(експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом
визначеного часу).

Найважливіша сторона розвитку монополій зв’язана з новою роллю банків і
інших фінансових інститутів з так названою системою участі. Ріст
концентрації виробництва і капіталу постійно підсилював необхідність
розширення ролі банків, змушуючи промислові компанії шукати з банками
міцних зв’язків для одержання довгострокових позичок, відкриття кредиту
у випадку зміні економічної кон’юнктури. Банки зі скромних посередників
перетворилися у всесильних монополістів. Це означало формальне створення
,,загального розподілу засобів виробництва”. Зрощування банківського і
промислового капіталу привело до утворення фінансового капіталу і
фінансової олігархії.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття
монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення
підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими
підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства.
Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов’язаних із
конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у
своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із
позиції сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої
умови. Можна вважати, що вони нав’язують своїм контрагентам, а іноді і
товариству свої особисті інтереси.

1.2. Види монополій

Вид монополій залежить від ринкової структури і форми конкуренції.

Існують різні види монополій, які можна класифікувати на три основних:
природна, адміністративна й економічна, а також мають різновиди.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин.

Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені
задовольняється однієї або декількома фірмами.

У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування
споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана.

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу
та електроенергії (АК „Київенерго”), місцевий телефонний зв’язок
(наприклад, ВАТ „Укртелеком”), залізниця, послуги транспортних
терміналів, морських та річкових портів, аеропортів, ядерна енергетика,
водопостачання й опалення.

Спільною рисою цих виробництв є спадні середні витрати: високі
початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній
електропередач до споживача чи прокладання телефонних ліній) поєднуються
з постійними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного
споживача. Отже, функціонування природного монополіста в окремих
секторах економіки є бажаним для суспільства, оскільки забезпечує більшу
ефективність, ніж існування конкуренції.

У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне
підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на
ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів.

З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання
визначеного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств,
коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним міністерствам,
асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони
виступають на ринку як один господарський суб’єкт і між ними не існує
конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до
найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме
адміністративна монополія, насамперед монополія всесильних міністерств
і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на
організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій
державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної.

Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі
закономірностей господарського розвитку.

Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на
ринку. До нього ведуть два шляхи.

– Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному
збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу

– Другий (більш швидкий) ґрунтується на процесах централізації
капіталів, тобто на добровільному об’єднанні або поглинанні переможцями
банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство
досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Особливий вид монополій – міжнародні монополії.

Економічною основою виникнення і розвитку міжнародних монополій є
високий ступінь усуспільнення капіталістичного виробництва й
інтернаціоналізація господарського життя.

Існують два різновиди міжнародних монополій.

-Перша – транснаціональні монополії. Вони національні по капіталу і
контролю, але міжнародні по сфері своєї діяльності. Наприклад:
американський нафтовий концерн «Стандард ойл оф Нью-Джерсі», що має
підприємства більш ніж у 40 країнах, активи якого за рубежем складають
56% від загальної суми, обсяг продажу 68%, прибутку 52%. Гнітюча частина
продуктивних потужностей і збутових організацій швейцарського харчового
концерну «Нестлє» розміщена в інших країнах. Тільки 2-3% всього обороту
приходиться на Швейцарію.

– Другий різновид – власне міжнародні монополії. Особливість міжнародних
трестів і концернів – міжнародне розосередження акціонерного капіталу і
багатонаціональний склад ядра тресту чи концерну. Наприклад:
англо-голландський хіміко-харчовий концерн «Юнілевер»,
германо-бельгійський трест фотохімічних товарів «Агфа-Геверт». Їхня
кількість значно не велика, оскільки об’єднання капіталу різної
національної приналежності сполучено з великими складностями:
розходженням в законодавстві країн, подвійне оподатковування, протидія
якого-небудь уряду і т.д.

Основні форми об’єднання: установа монополіями різних країн спільної
компанії у формі самостійно існуючого тресту чи концерну; придбання
однією монополією частки контрольного пакета акцій іноземної монополії;
безпосереднє злиття активів фірм різних країн ( злиття де-юре);
об’єднання компаній різних національностей. Наприклад, американська
фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє
частиною активів “Тойо когьо”; компанія “Дженерал моторз” — фірм
“Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в
свою чергу, купляють підприємства американської хімічної, металургійної,
автомобільної та інших галузей.

Останнє здійснюється шляхом обміну акціями між фірмами які зберегли
юридичну незалежність, або за допомогою взаємного призначення
адміністраторів, або через колективне володіння акціями спільних
компаній. Злиття такого типу – найбільш розповсюджена форма утворення
міжнародних трестів і концернів. Вони допомагають по-різному
національним фірмам, що поєднують оперативну діяльність, не тільки
уникнути подвійного оподатковування, але і зберегти формальну
самостійність, корпоративну структуру, індивідуальні особливості
виробництва і збуту, власні торгові знаки, колишнє місце розташування
штаб-квартир материнських компаній і приналежність до національного
законодавства своєї країни.

Розрізняють два різновиди ринкових монополій, кожний з
яких має свої особливості.

До першого виду ( власне монополія ) відносяться фірми, які
є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в
нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю
визначається фірмою й не залежить від кон’юнктури ринку. Монополія
– продавець, а точніше виробник ( картелі, синдикати, трести ), може
бути одно продуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і
збут одного виду продукції, багато продуктовою, коли монополізується
виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду
галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації
виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію,
деформують ринок. Тому держава повинна вживати рішучі заходи для
обмеження їх впливу на економіку.

Різновидом монополії – продавця виступає і так звана технологічна
монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується
виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а
певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій
двокамерного холодильника або кольорового телевізора. Така монополія
пов’язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке
підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими –
не будь особливостями свого товару, здобуває певну монополію на цей
товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою
отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, у
тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її.
Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продуктів, будь – який
продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає
конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто,
заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду
продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати
рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між
виробниками різновидів одного й того ж продукту ще більше
розгортається. Тому такий вид монополій антимонопольним
законодавством не повинен обмежуватися.

Другим різновидом є монополія – покупець.

В якості таких монополій має виступати держава, а також окремі
фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними
фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізується сотнями
сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про
металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств
добувної промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у
світовій економічній науці отримали назву монополій, виникає завдяки
створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою
забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому
нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження
сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи
інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок
двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один
покупець. У цій ситуації, практично неможливий контроль
суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди
між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово –
промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна
фірма, а покупця – військове відомство.

1.3. Типи монополізації

У реальному житті монополізація економіки відбувається
найрізноманітнішими методами ( способами ) і проявляється в багато
чисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх
типізації. В економічній теорії і практиці відомі декілька основних
типів монополізму.

Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не
зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці,
взаємопов’язані і взаємо переплітаються. Але для теоретичного
аналізу і з’ясування напряму певних практичних дій, наприклад,
держави в умовах ринкової економіки, така класифікація
конструктивна.

Економічний монополізм.

Цей тип монополізму є стержневим. Саме він дав змістовне
наповнення всім іншим монополістичним процесам в економіці, які
відбиваються в результаті подальшого поділу праці в умовах
товарного виробництва. Економічний монополізм виростає з конкуренції,
базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його
полягає в утворенні великих підприємств, об’єднань підприємств, які
концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини
продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість
впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого
(монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє собою загрозу
ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору
держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого
на основі концентрації і централізації, в монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком
великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції )
зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів,
максимізувати ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика,
транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно
ефективними лише великі ( іноді навіть централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою можна назвати природним, саме
тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його
породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної
України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує
технологічний монополізм, демонополізація не повинна
розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального
характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення високо конкурентного
ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з
нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними
цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.

Державний природний монополізм.

Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія
держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія
держави на ринку соціально – приоритетних або соціально – шкідливих
товарів ( вона може виражатися в націоналізації виробництва таких
товарів, адміністративному контролю над цінами, встановленні
фіксованих ставокакцизного податкутощо ); монополія держави на
забезпечення населення суспільними товарами.

У сільському господарстві має місце, зокрема, монополія приватної
власності на землю та вироблену продукцію, присадибні господарства сімей
селян.

Рекламний монополізм.

Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією
продуктів. Суть його в штучному створенні виключних умов для
реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями
комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє
позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання
магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням
цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо.
Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви,
і комерційний успіх потрапляє в залежність не лише від ціни й
споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених
умов.

Інноваційний монополізм. Він характерний для підприємств ( фірм ),
які лідирують на тих чи інших напрямках науково-технічного
прогресу. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові
технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються
в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї
продукції, порівняно з іншими фірмами.

Раціональною слід вважати монополію на винаходи і патенти, авторські
права, фірмові марки і знаки, на товари ринкової новизни, результатами
яких певний період згідно чинного законодавства можуть користуватися
лише їх власники.

За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на
користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий ( монопольний )
прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що
вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження
технологічних розробок. По-друге, вона є відображенням об’єктивних
закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону
економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави
повинно бути мінімальним.

Також в сучасній теорії можна виділити ще три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить
самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії
можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення
ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш поширена олігополія (від грец. – “небагато, мало”) – це
панування декількох міцних фірм у виробництві продукції в більшості
галузей промисловості та їх диктат на ринку. За своїм характером
олігополії є колективною монополією, в якій своєрідно поєднується
монополія і конкуренція. Ціни, що встановлюється олігополією, є
монопольними, а типовим механізмом їх встановлення є практика
лідерства в цінах.

Олігополія ускладнює цінову конкуренцію через небезпеку війни цін. У
процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як
відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди.
Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін, вона більше
контрольована, забезпечує триваліші переваги перед конкурентами за
рахунок зміни продукту, вдосконалення виробничої технології, вдалої
реклами. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.
А олігополія, в свою чергу, характеризується значними фінансовими
прибутками, що дозволяють повніше займатись неціновою конкуренцією,
ніж в умовах монополістичної конкуренції.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох значних фірм. Він дає
можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники)
виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо конкурентна
боротьба, насамперед цінова, покупець опиняється в безальтернативних
умовах.

Третій тип монополії пов’язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх
специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка,
особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи
іншому товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм,
по – перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до
нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які
відносяться до груп, небезпечні для економіки й повинні бути
демонтовані або обмежені, то природні монополії ( технологічні,
державні, природні й ті, що передбачають лідерство в
науково-технічному прогресі ) не суперечать, у всякому разі не
зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового
господарства й можуть бути з ним сумісні. По – друге, границі дії
природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що
наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на
передові рубежі науково-технічного прогресу, недовговічна, й статус
монополісті переходить періодично з “рук в руки” як результат
зміни фірм – лідерів на передових рубежах науково-технічного прогресу.

2. ФОРМИ МОНОПОЛІЇ

Форми монополій різноманітні, вони змінювалися з розвитком
імперіалізму.

Вперше монополії виникли в кінці XIX ст., насамперед у важкій
промисловості, а потім почали розповсюджуватись в інших галузях
виробництва. Зокрема, після кризи 1873 року вони почали виникати
в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили й інші
галузі економіки. На початку XX ст. монополістичні об’єднання стали
основою господарського життя.

Існує багато форм монополістичних об’єднань. Найпростіші з них –
це конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни.
Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов
на ринку. Вищими, основними формами монополістичних об’єднань є
картелі, синдикати, трести і концерни. На початку XX ст. такі
об’єднання капіталістів дістали найбільшого поширення.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення –
безпосередньє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою
монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми
монополістичних об’єднань – картелі і синдикати.

Картель ( від франц.cartel, італ. carta –папір, документ )
– це така форма монополістичного об’єднання, учасники якого
зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а
також виробничу і комерційну самостійність. Це означає що виробництво
і збут продукції кожне підприємство, яке входить до картелі,
здійснює самостійно. Учасники картелі складають угоди про частки
виробництва, умов збуту продукції ( розподіл ринків збуту ),
визначають єдині монопольно високі ціни, обмін патентів на нову
техніку, найм робочої сили з метою вилучення монополістичного
прибутку.

Оскільки кожне підприємство, як було сказане вище, здійснювало
виробництво і збут продукції самостійно, було зобов’язане
продавати свої товари по єдиній, встановленій картельною угодою,
ціні. Звичайно, така угода передбачала і поділ ринку:
встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелі дозволяється
збувати свою продукцію. Іноді картельна угода встановлювала для
кожного підприємства частку ( квоту ) його участі у виробництві чи в
обсязі продажу. Відповідно до цієї квоти ( норми ) кожен з учасників
картелі не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За
порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу.
Встановлювалася також так звана картельна ціна – різновид
монопольної ціни, яка встановлювалася з метою знищення конкурентів
та забезпечення умов для отримання монопольного прибутку.
Картельна ціна була корисна для розвитку монополій. Важливим для
кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою
виробничу і комерційну самостійність.

Картелі були розповсюджені досить широко в Германії, складалися
навіть міжнародні картелі.

Це такі союзи монополій різних країн, між якими також складалися
угоди про розподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення
монопольних цін, використання патентів. Як правило, такі міжнародні
картелі існували в рамках однієї галузі.

На сучасному етапі картелі існують у формі петентних пулів,
ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних
розробок тощо.

Синдикат ( від лат.sindicatus,sinducus – повірений, представник ) – це
така форма монополістичного об’єднання, де розподіл заказів, закупки
сировини та реалізація виробленої продукції здійснювався через
єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Наприклад, в
дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продвугілля”,
цукровий синдикат.

Синдикат зв’язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ці
об’єднання підприємств виробляли, як правило, масову однотипну
продукцію. Кожне окреме підприємство в ньому не продавало своєї
продукції самостійно, а здавало її синдикату, який здійснював збут
через свою контору. Отже, учасники синдикату втрачали власність на
вироблений продукт, вони зберігали виробничу самостійність, але
втрачали комерційну. Кожен учасник, будь – то підприємство чи
фірма, одержує від контори відповідну частину прибутку, яка залежить
від квоти виробництва та інших умов. Тобто прибуток розподілявся
відповідно до частки кожного підприємства в обсязі продажу.

В сучасних умовах коли у ряді країн існує антимонополістичне
законодавство, синдикати втратили своє значення як форма
монополістичного об’єднання. Нині синдикати існують переважно у
сфері торгівлі, деякі у сфері виробництва, так , наприклад,
алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

В Україні, як правило, синдикати створилися у формі акціонерного
товариства. Вони підпорядковують собі необ’єднаних підприємців
шляхом встановлення цін на сировину, матеріал, свою продукцію.

Трест ( від англ.trust –довіра ) – це такий вид монополій, де
учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу і навіть
юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Хоча трести є
найбільш тіснішою формою об’єднання, кожне з підприємств окремо вже
не могло вирішувати, що і як виробляти. Вони не могли вести
справи і укладати угоди на свій розсуд. Ними управляв і від їх
імені вів усі справи трест. Реальна влада в тресті
сконцентровувалася в руках правління або головної компанії.
Кожний з власників підприємств отримує певну кількість акцій у
відповідності з величиною вкладеного капіталу, тим самим отримує
право на участь в управлінні та на відповідну частку прибутку –
дивіденди.

Як правило, трести об’єднують однорідні підприємства. Вони виникли у
США в останній третині XIX ст. Першим трестом вважається утворена
Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія “Стандарт ойл” ( 1879р ). Поширення
в Європі почалося після першої світової війни. У Росії перші трести
з’явилися в 1918-1920 рр. в умовах переходу до нової економічної
політики. Антисоціальна політика, спрямована на нестримне збагачення,
жорстокі методи боротьби з конкурентами змусили багато держав прийняти
антитрестовське законодавство.

В наші дні синдикати і трести майже не трапляються, а картельні
угоди об’єднують вже не окремі підприємства, а монополістичні
об’єднання – великі акціонерні компанії ( корпорації ). Зате
з’явилася і стала поширена нова форма монополістичного об’єднання
– концерни. На відміну від старих форм, концерн є багатогалузевою
монополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства.

Концерн ( від англ.concern –підприємство, фірма ). Це об’єднання
формально самостійних підприємств різних галузей виробництва,
транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної
фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром
концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або
спеціально створене головне товариство – холдинг. Ця форма
монополістичних об’єднань найбільш розповсюджена. Для концерна
характерна децентралізована система управління підприємствами (по
основним групам продукції або регіонам ), великий об’єм
внутрішньо-фірмених постачань; централізованими в ньому являються, як
правило, капіталовкладення та фінанси.

Охоплюючи найрізноманітніші підприємства, концерни
відображають потребу розвитку продуктивних сил, які диктують
необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації.

Диверсифікація – нове явище в економіці розвинутих країн світу,
яке почало розвиватися з середини 50-х рр. XX ст. Сутність її
полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого
виробничого зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами,
які спонукають монополію до диверсифікації є:

1) прагнення пом’якшити проблему реалізації, послабити
залежність від кон’юктури ринку в зв’язку з падінням попиту на той
чи інший вид продукції;

2) прагнення пом’якшити наслідки економічних криз.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні
найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У
Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції –
синдикати, у США – трести, в Японії – концерни.

В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не
трапляються, а картельні угоди об’єднують уже не окремі
підприємства, а монополістичні об’єднання- великі акціонерні компанії
(корпорації). При цьому картельні угоди найчастіше укладаються
негласно, часто вони навіть не оформляються юридично, щоб зберегти
цілковиту таємницю.

Переважною формою монополістичних об’єднань стали багатогалузеві
концерни. Ця форма набула великого поширення. На відміну від старих
форм, концерн охоплює найрізноманітніші підприємства. Така форма
об’єднання відображає потреби розвитку продуктичвних сил, які диктують
необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації,
впровадження в інші галузі виробництва, що полегшує боротьбу з
конкурентами і дає можливість краще використовувати кон’юктуру
ринку. В концерни входять не тільки підприємства, які належать їм,
але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, але
постачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують
якісь послуги.

Як приклад сучасних концернів можна навести
американський концерн “Дженерал моторс” або “Форд мотор”,американську
фірму “Інтернешнл бізнес мешінс”, яка випускає три чверті вироблених
у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин, або концерн
Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні,
машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і
транспортні компанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь
одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове
керівництво усіма підприємствами концерну.

В міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські
промислові комплекси.

Конгломерат ( від лат. “зібраний”) – це одна з форм монополії, в якій
під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у
різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях. Як правило,
конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або
більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари, або
оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при
цьому мають широку автономію економічної діяльності управління ними
централізоване.

Структура конгломеративних об’єднань нестійка: вони можуть
розпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія – об’єднання
– американський “ІТТ” ( Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке
виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для
автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо. Крім
бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломератні
поглинання мали також на меті уникнути різких коливань кон’юнктури ринку
під час криз.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду
самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає у тому,
що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь
у спільному фінансовому контролі, який здійснює головна фірма або
банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має
обмежене коло учасників ( порівняно з концерном ).

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об’єднань, як
консорціуми.

Консорціум – це вже об’єднання не окремих підприємств, а монополій.
Іноді об’єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь
фінансової операції, наприклад для надання позички якій – небудь
країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів
монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару,
наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними
“картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного
хазяйнування у країнах, що розвиваються.

Таким чином, організаційні форми монополій різні. Розвиток продуктивних
сил, загострення конкурентної боротьби між монополіями викликають
до життя нові або змінюють старі форми. Але якою б не була
організаційна форма монополістичного об’єднання, вона в будь-якому
випадку має одну і ту ж мету: забезпечити хазяїнам монополії
одержання найбільших прибутків.

3.ПОКАЗНИКИ МОНОПОЛЬНОЇ ВЛАДИ В ЕКОНОМІЦІ.

Монополії виникли з вільної конкуренції, в якій перемагають
найбільш сильні і могутні підприємства. Але чи означає це, що
встановлення панування монополій кладе край конкуренції?

Західні економісти намагаються довести, що поява монополій докорінно
змінює природу капіталізму, знищує стихійність, властиву лише
домонополістичному капіталізму, дає можливість внести порядок у
господарство і позбавляє суспільство тих втрат, які несла з собою
вільна конкуренція. Однак насправді це не так.

З появою монополій конкуренція змінила свої форми, іншими стали її
учасники. Раніше боротьба точилася між сотнями тисяч власників
дрібних і середніх підприємств. Тепер конкурентна боротьба
точиться:

а) між монополіями і підприємствами, які не не увійшли в
об’єднання;

б) між самими монополіями;

в) всередині монополій.

Економічна могутність підприємств нечувано зросла, боротьба між ними
стала ще запеклішою і більш руйнівною.

Хоча монополії і панують в економіці капіталістичних країн, але вони
не можуть цілком усунути дрібне виробництво, домонополістичні форми
господарства.

Монополістичне об’єднання майже ніколи не охоплює всю галузь. Якщо
цього і вдається добитися, то лише на деякий час, бо саме
утворення монополій породжує конкуренцію: встановлені нею ціни
звичайно такі високі, що для підприємств, не охоплених об’єднанням,
виявляється досить вигідним продавати аналогічну продукцію і по
нижчих цінах. Виникають нові підприємства, які не підкоряються
монополії. В результаті знову виникає конкуренція.

Так, наприклад, у США до другої світової війни все виробництво
алюмінію зосередила в своїх руках “Алюмінєєва компанія”. Але в роки
війни їй не вдалося втримати своє монопольне становище. Держава
купувала алюміній для воєнних цілей по неймовірно високих цінах.
Це зробило можливим виникнення нових фірм, які побудували ряд
заводів. “Алюмінієва компанія” втратила свою монополію і вже не
зуміла повернути її і після закінчення війни. Навіть в автомобільній
промисловості, де рівень монополізації дуже високий, збереглися
порівняно дрібні підприємства, які ведуть запеклу боротьбу за своє
існування, посилюючи експлуатацію своїх робітників, виробляючи машини на
індивідуальні замовлення і т.д.

Таким чином, поряд з найбільшими капіталістичними монополіями
зберігаються і неохоплені монополіями підприємства. Між цими
підприємствами і монополіями точиться боротьба, в якій монополії
вдаються до найбільш безсоромних способів і методів, щоб розорити
конкурентів.

Конкурентна боротьба відбувається і між монополіями. Це вже сутичка
велетнів між собою. Наприклад, в автомобільній промисловості США
конкурують такі компанії, як “Дженерал моторз” і “Форд мотор”. Кожна
з цих компаній має величезні засоби. Обсяг продажу першої з них
перебільшує другу. Протягом останніх років “Дженерал моторз”
тіснить свого суперника, збільшуючи випуск автомобілів швидше, ніж
“Форд мотор”.

Нарешті і всередині монополістичного об’єднання боротьба не
припиняється. Вона точиться, наприклад, навколо розподілу квот у
виробництві і збуту продукції. Кожне підприємство хоче збільшити
свою квоту і, отже, свою частку у прибутку. Якщо йдеться про повне
злиття підприємств, то кожний власник бореться за збільшення своєї
частки акцій триває і після організації монополій.

Отже, монополії, виростаючи з вільної конкуренції, не знищують
конкуренцію, а видозмінюють її стосовно до нових економічних умов,
змінюють її монополістичною конкуренцією, ще гострішою і
запеклішою.

Говорячи про монополістичну конкуренцію, слід згадати й про
немонополістичну конкуренцію.

Немонополістична конкуренція – це боротьба між декількома фірмами, які
випускають неоднорідну продукцію. Вона характеризується вільним
виходом фірм на ринок. У сферу цієї конкуренції входить велика
кількість реально існуючих ринків, зокрема галузей сфери
обслуговування.

Досить велика кількість фірм обмежує контроль монополій над
ціною. Відсутня взаємна залежність фірм, тому таємний зговір між
ними фактично неможливий. Продукти характеризуються реальними (
функціональні особливості, матеріали, якість роботи, дизайн ) та
уявними ( реклама, торгові знаки, марки, упаковка) відмінностями і
різними умовами їх продажу ( послуги, розміщення та інше). Протягом
незначного часу в умовах немонополістичної конкуренції фірми
можуть мати як прибутки , так і збитки.

Залежно від форми і видів конкуренції формуються відповідні види
цін. В умовах панування монополій вони називаються монопольними
цінами.

Монопольна ціна – це різновид ринкової ціни товару або послуги,
яка встановлюється монополіями вище або нижче вартості товару
чи послуги і забезпечує їм прибуток. Монопольна ціна
встановлюється внаслідок виробництва монополіями переважної
кількості товарів чи послуг певного виду, обмеження ними
конкуренції, досягнення панівного становища на ринку. Монопольно
високі ціни встановлюються товаровиробником, який є монополістом у
виробництві й на ринку або крупнимии компаніями на товари та
послуги воєнного призначення, виконані на замовлення держави. В
цьому випадку монополісти обмежують конкуренцію, порушують права
споживачів і отримують внаслідок цього високі прибутки. Монопольно
низькі ціни встановлює товаровиробник під тиском монополістів.
Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні
контрактів з монополіями. Монопольно низькі ціни встановлюються на
товари та послуги, які закуповує крупна компанія на комплектуючі
деталі дрібних та середніх фірм через контрактну систему; на
сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари,
виготовлені у державному секторі економіки і т.д.

Практика встановлення монопольних цін призводить до зменшення
платоспроможного попиту населення, зменшення їх реальних доходів,
ціни “притягують” конкурентів, тим самим вони сприяють розвиткові
інфляційних процесів тощо. Ціни на товари, які виробляють державні
підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і
послугами є електроенергія, послуги зв’язку й пошти тощо.

Уряд України в 1993 році запровадив пряме державне встановлення
цін на продукцію природних монополістів. Для інших монополій
передбачено встановлення жорсткого державного контролю за цінами
через систему декларування.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є
те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей
:

а) розвивати сучасне виробництво,

б) фінансувати крупні науково –дослідні лабораторії,

в) отримувати нові наукові результати,

г) впроваджувати новітню техніку і технологію,

д) здійснювати перекваліфікацію працівників,

а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до
структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що нині розвиваються
такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація
спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною
інформацією тощо. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву
мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати
споживачів дешевими якісними товарами.

Позитивними сторонами монополій є те, що завдяки привласненню
монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну
діяльність ( з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки
у крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що
виправдовує встановлення монопольно високих цін ), а тривалий період
їх існування й складність проникнення інших фірм у монополізовані
галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій.

Негативною рисою монополізації економіки є передусім практика
встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці
змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії
виробляють переважну масу продукції.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається
тому, що монополія виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям
отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові
досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне
використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва
й відповідне зростання ефективності виробництва. У гонитві за
прибутками крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають
віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у
важливіші галузі виробництва.

Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією
ринкової економіки. В ст.42 сучасної Конституції України записано:
„Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не
допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне
обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі
монополії визначаються законом.” Саме антимонопольне законодавство
встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від анти
конкурентних дій суб’єктів ринку, сприяє і творенню ринкового середовища
і його головної рушійної сили — конкуренції.

Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції,
завищують ціни на свою продукцію, диктують умови тощо. Для запобігання
монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в
світі сформувалось антимонопольне законодавство.

В європейських країнах найбільш поширеними видами зловживань,
пов’язаних із монопольним становищем фірм, є такі:

практика призначення великих скидок із ціни на великі партії продукції.
Малі фірми не в змозі поставляти на ринок такі партії і тому не
витримують конкуренції.

практика призначення скидки з ціни покупцям, які закуповують велику
частину потрібної їм продукції у монополіста. Ці скидки “за лояльність”
по суті ліквідовують конкуренцію.

практика підписання контрактів, в яких на партнера накладаються
додаткові зобов’язання, що не мають прямого стосунку до предмета
контракту Наприклад, рішення люксембурзької телекомпанії “Телемаркетинг”
припинити прийом коротких рекламних оголошень із вказівкою на номери
телефонів, якщо ці номери в Бельгії не обслуговуються дочірньою
компанією.

практика відмови монополіста поставляти свою продукцію фірмам, які
потребують, є давніми клієнтами і дотримуються правил торгівлі.

Антимонопольне законодавство України, відповідає вимогам світових
стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі
антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за
виконанням даного законодавства. Це одне із самих “хворих” місць у
державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані
закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або
взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування
антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок –
комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів,
надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників
антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного
законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство
промислово розвинутих країн і практика його застосування, але з
урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

Висновок

Після написання курсової роботи на тему „ Монополія та її форми” можна
зробити такі висновки.

Об’єктивною основою монополізму є домінуюче положення суб’єкта, який
господарює на ринку, що дозволяє йому впливати на конкуренцію,
завищувати ціну і знижувати обсяг виробництва в порівнянні з теоретично
можливим рівнем, утрудняти доступ на ринок іншим суб’єктам. В
остаточному підсумку це дає можливість монополісту перерозподіляти у
свою користь платоспроможний попит, одержувати монопольно високий
прибуток. Конкурентні ринки в цілому працюють добре, чого не можна
сказати про ринки, на яких чи покупці, чи продавці можуть маніпулювати
цінами. На ринку, де один продавець контролює пропозицію випуск
продукції буде малим, а ціни – високими. Монополія являє собою крайню
форму недосконалої конкуренції. Продавець має монопольну владу, якщо він
може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного
обсягу випуску. На монопольних ринках існує бар’єр входження, що
унеможливлює проникнення на ринок будь-якого нового продавця. Фірма
володіючи монопольною владою проводить політику цінової дискримінації,
тобто продає той самий товар різним групам споживачів за різними цінами.
Але для цього фірма-монополіст повинна вміти надійно розділяти свій
ринок, орієнтуючись на різну еластичність попиту в різних споживачів,
уміло відокремлювати «дешевий» ринок від «дорогого».

Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться
дешевше, ніж його виробництво двома чи більш фірмами, то говорять, що
галузь є природною монополією. І причина тут – економія від масштабу –
чим більше зроблено продукції, тим менше її вартість. Друга причина:
одна-єдина фірма має контроль над деякими рідкими і надзвичайно
важливими ресурсами чи у виді сировини, чи у виді знань, захищених
патентом чи таких, що містяться в секреті.

На даному етапі в Україні проблема монополізації і несумлінної
конкуренції перестає бути чисто економічною вона усе більше стає
політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення та
уряд України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки
монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від
їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і
необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий
контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним
положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного
середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність
антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації
всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші
кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато
потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно
з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному
напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід
антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших
розвитих країн.

Список використаної літератури.

1. Конституція України. Закон України „Про внесення змін до
Конституції України” Х.: ПП „Ігвіні”,2005.- 72с.

2. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної
конкуренції у підприємницькій діяльності” //“Правда України”, 1992 р.,
15 травня

3. Андрощук Г. “Несумлінна конкуренція: попередження і
відповідальність”, // “Українські ділові новини”, 1998 р., №41

4. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навч.посібник- Вид-ня
2-ге,перероб. та доп.- К.: „Центр навчальної літератури”,2005.- 352с.

5. Будаговська О., Кілієвич О., Луніна І. Та ін., Мікроекономіка і
макроекономіка: Підручник для студентів екон.спец.закл.освіти: у 2 ч.-
к.: вид-во Соломії Павличко „Основи”,2003. – 517с.

6. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємства: Підручник. –
К.: Вища школа, 2003. – 719с.

7. Дахно И. “Антимонопольне законодавство України” //“Украина-бизнес”,
1995 р., №24

8. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.
В.Д.Базилевича.-К.:Знання – Прес,2001. – 581с.

9. Економічна теорія: Навч.посіб./ За ред.В.О.Білика, П.Т.Саблука; 4-е
вид.,перероб. Та доп. –К.: ННЦ ІАЕ,2004. – 560с.

10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.:
Видав.центр „Академія”,2003. – 656с.

11. Никифоров А. “Виявлення монопольно високих цін”
//“Економіка і життя”, 1996 р., №30

12. Олійник О. “Заборони, межі, санкції в антимонопольному
законодавстві”, //“Закон”, 1995 р., №4, с. 13-15

13. Основи економічної теорії / За ред. С.В.Мочерного. – К.:
Видав.центр „Академія”,1998. – 464с.

14. Основи економічної теорії: Навч.-метод. посібник / За
ред.Р.Нуріїва. – м.: Питання еконоиіки. – №6. – 1994(Тема 6. Типи
ринкових структур: Конкуренція і монополія).

15. Пигу А. “Економічна теорія добробуту”, Т.1, М., 1985 р.,
с.326

16. Стародубровская И. “Основи антимонопольної політики”
//“Питання економіки”, 1990 р., №6, с. 31-37

17. Тотьев К. “Державна і природна монополії” // “Закон”, 1995
р., №4, с. 60-63

18. Сальников Е. “Монополія: учора, сьогодні, завтра” //
“Економіка і життя”, 2000 р., №28

PAGE

PAGE 3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020