НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З Політичної економії

На тему: «Конкуренція: сутність, форми, методи»

Студентки факультету ОФПД

спеціальність 7.03050801

заочна форма навчання, ІІ в.о.

4 курс група 1

Валуйської О.В.

Керівник к.е.н., доцент Салатюк Н.М.

м. Київ -2014 рік

Зміст

Вступ

1 Розділ. Конкуренція: сутність, форми, методи

1.1 Сутність конкуренціїї. Поняття

1.2 Форми крнкуренції

1.3 Методи

2 Розділ . Конкуренція, як рушійна сила в економіці на прикладі
Сінгапуру

2.1 Огляд країни

2.2 «Економічне диво» Сінгапуру

3. Конкуренція в Україні

3.1 Законодавча база

3.2 Перспективи розвитку України в умовах ринкової конкуренції

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається
з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних
структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і
об’єднуються єдиним поняттям — ринок. За визначенням ринок — це
організована структура, де ”зустрічаються” виробники і споживачі,
продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і
пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продаж.
Велика кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин
між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин, є поняття
конкуренції. Конкуренція — це найважливіша ланка всієї системи ринкового
господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є
прагнення перевершити інших. Конкурентна боротьба — це динамічний
процес. Он сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами. Створення
конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших
напрямів економічної реформи в Україні.

Розглянемо на прикладі економічний розвиток країни в умовах вільної
конкуренції на прикладі Сінгапуру. Та проведемо порівняльний аналіз з
Україною.

1 Розділ. Конкуренція: сутність, форми, методи

1.1 Сутність конкуренції. Поняття

Конкуренція — це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила,
яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва,
знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції (товарів,
робіт, послуг), прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і
техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході
підприємницької діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є
одним із вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових
відносин.

Що ж таке конкуренція?

Конкуренція (від лат. сопсиrrеrе — «зіштовхуватися») — економічне
суперництво, боротьба між суб’єктами господарської діяльності за кращі
умови виробництва і реалізації і товарів та послуг з метою отримання
якомога більшого прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб’єктів за
реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних
переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основними умовами виникнення та існування конкуренціі є

— наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і
покупців товарів або ресурсів;

— свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;

— абсолютно вільний доступ економічних суб’єктів до ринку і такий же
вільний вихід із нього;

— певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність
надвиробництва і дефіциту;

— абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших
ресурсів;

— відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які
можуть обмежити конкуренцію;

— наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит,
пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки конкуренцію визначають як
процес використання вже відомих (вищеназваних) умов та відкриття і
використання нових умов розвитку.

У своєму розвитку конкуренція пройшла складний еволюційний шлях — від
простих до складних сучасних форм.

Сучасними факторами розвитку конкуренції можна вважати:

— загальноекономічні — загальний рівень і динаміка виробництва; стан
ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів;
розвиненість кредитно-фінансової системи;

— технологічні — галузева структура економіки; рівень поширення сучасних
технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість
економіки до інновацій;

— інституційно-соціальні — наявність юридичних норм економічної
діяльності; створення ринкових інститутів; цілі державної політики;
ступінь втручання держави в економічні процеси; національні традиції;
менталітет і духовні цінності народу; загальна і професійна культура;
політична, економічна і соціальна стабільність у суспільстві;

— міжнародні — ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних
економічних організацій; стабільність світової фінансової системи.

Закон конкуренції виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві
причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними суб’єктами у боротьбі
за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання
найбільшого прибутку.

Закон конкуренції та кожна форма його вияву мають внутрішні
суперечності: між виробниками і споживачами; між різними підприємствами;
між різними споживачами; між дрібними, середніми і великими
підприємствами за реалізацію своїх потреб та інтересів. Усі суб’єкти
господарювання діють незалежно один від одного, кожний з них прагне
реалізувати свій економічний інтерес — одержати дохід за наявності
різних витрат виробництва і відмінностей споживчих вартостей товарів.
Однак ринок не може створити єдині умови реалізації інтересів всіх
виробників, тому що діють закони ринку, і споживачі обирають тільки ті
товари, які відповідають їхнім інтересам.

Отже, об’єктивно виникає суперечність між умовами виробництва товарів і
можливостями їх реалізації з отриманням бажаного прибутку. Ця
суперечність розв’язується через закон конкуренції. Саме конкуренція
впливає на витрати виробництва товарів, їх ціни, а отже, Й на величину
прибутку.

Конкурентоспроможність (у загальному вигляді) — це володіння
властивостями, що створюють певні переваги для суб’єкта економічної
конкуренції.

Негативні наслідки конкуренції полягають у тому, що вона породжує свою
протилежність — монополію; призводить до розорення та банкрутства малих
і середніх підприємств; посилює зростання рівня безробіття, інфляції,
майнове і соціальне розшарування населення; породжує комерційну
таємницю, нечесні форми боротьби та ін.

Монополія, монополізм (одноособове право на продаж) — 1) виключне право
на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі,
певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців
(картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають
на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у
своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою
досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального
прибутку. 1

1.2 Форми крнкуренції

Прийнято розрізняти такі форми конкуренції:

— міжгалузева;

— внутрішньогалузева;

— чиста;

— олігополістична;

— монополістична.

Міжгалузева конкуренція являє собою суперництво виробників різних
галузей господарства за більш прибуткове застосування капіталу. Вона
ведеться шляхом переливання капіталу з однієї галузі в іншу, з менш
прибуткової у більш прибуткову. Міжгалузева конкуренція сприяє утворенню
середньої норми прибутку, формуванню пропорцій суспільного виробництва,
розвитку нових галузей, а також виникненню суперечності між виробниками
різних галузей і виникненню економічних криз.

Внутрішньогалузева конкуренція становить собою суперництво виробників
всередині кожної галузі за одержання прибутку. Вона сприяє формуванню
суспільно необхідних затрат на виробництво товару, зниженню затрат
виробництва і збільшенню прибутку, розвитку НТП, збільшенню обсягів
виробництва і насиченню ринку товарів, утворенню і зниженню ринкової
вартості товару, диференціації товаровиробників, виникненню економічних
криз.

До досконалої (чистої) конкуренції відносяться внутрігалузева
конкуренція (між виробниками однорідної продукції) і міжгалузева
конкуренція (між виробниками різних товарів). Перша веде до технічного
прогресу, зниження витрат виробництва і цін на товари. Міжгалузева
конкуренція дозволяє знайти сферу більш прибуткового вкладення капіталу.

По кількості виробників і покупців на ринку, типу продукції, можливості
контролювати ціну, використовувати методи нецінової конкуренції,
легкості входження в галузь нових фірм можна виділити ринки чистої
конкуренції, олігополії, чистої монополії. Останні характеризуються як
ринки недосконалої конкуренції.

Досконала (чиста) конкуренція – це ринкова ситуація, коли численні,
незалежно діючі виробники продають ідентичну (стандартизовану)
продукцію, причому жоден з них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Основні характеристики досконалої (чистої) конкуренції:

1. на ринку велика кількість покупців і продавців, кожен займає відносно
малу частку ринку даних товарів;

2. тотожна, стандартизована продукція, товари однорідні з погляду потреб
покупців і, відповідно, продавців;

3. вільний доступ до ринків нових продавців і можливість такого ж
вільного виходу з них, вхід і вихід з галузей абсолютно вільний;

4. наявність повної і доступної інформації для учасників обміну про ціни
і їх зміни, про продавців і покупців; економічні суб’єкти повинні мати в
своєму розпорядженні однаковий об’єм інформації про ринок.

Позитивні явища конкуренції:

1. зниження витрат;

2. швидке впровадження НТП;

3. гнучке пристосування до попиту;

4. висока якість продукції;

5. перешкоджає завищенню цін.

Негативні явища конкуренції:

1. розорення багатьох суб’єктів ринкової економіки;

2. анархія і криза виробництва;

3. надмірна експлуатація ресурсів;

4. несприятливий вплив на екологію.

Недоліки ринку досконалої конкуренції:

1. у довгостроковому періоді відсутній економічний прибуток, як головне
джерело НТП;

2.способствует уніфікації і стандартизації продукту, що не відповідає
вимогам сучасного покупця;

3. не може розповсюджуватися на виробництво суспільних благ;

4. витісняється монополіями і олігополістичними структурами.

Олігополія – це ринок, на якому домінує декілька крупних фірм, тобто
декілька продавців протистоять безлічі покупців.

Олігополія характеризує економічну ситуацію, при якій на ринку
залишається мала кількість виробників, – продавців (від трьох до десяти
фірм). Найбільші з тих, що залишилися дістають можливість впливати на
ринкову ціну.

Характерна особливість олігополістичного ринку – взаємозв’язок фірм:
будь-який з олігополістів знаходиться під істотною дією поведінки решти
фірм і вимушений враховувати цю залежність.

В умовах олігополії можлива як цінова, так і нецінова конкуренція. Але
цінові методи суперництва зазвичай менш ефективні. Між підприємствами
існує тісна взаємозалежність. Якщо один з конкурентів понизив ціни, то
інші вимушені адекватно відповідати, інакше виявиться дуже велика втрата
покупців і прибутки. Зробивши у відповідь хід, вони одночасно зведуть
нанівець зусилля цінового лідера. Тому цінові методи тут можуть принести
лише короткочасний ефект.

Оскільки продукцію проводять крупні підприємства, витрати на виробництво
за рахунок ефекту масштабу знижуються.

Зміна ціни одним з конкурентів, домінуючим у виробництві, визначає
цінову політику в галузі. Інші підкоряються їй. Цінова конкуренція при
цьому слабшає. Така ситуація, звана лідерством в цінах, характерна для
олігополії.

В умовах олігополії нецінові методи конкуренції – від реклами до
економічного шпигунства – виявляються ефективнішими, тому
використовуються частішим.

Вступ до олігополістичного ринку обмежений. Потрібні значні капітальні
вкладення, щоб створити підприємство, здатне протистояти фірмам, вже
контролюючим даний ринок.

При олігополістичній конкуренції фірма в змозі контролювати два основні
параметри своєї діяльності – ціну і об’єм випуску продукції або надання
послуг, їй вигідно менше проводити і більшою мірою завищити ціну.

Монополістична конкуренція – це ринкова ситуація, коли численні продавці
продають схожі товари, прагнучи додати їм реальні або уявні унікальні
якості.

Монополістична конкуренція – найпоширеніший тип ринку, найбільш близький
до досконалій конкуренції. Можливість для окремої фірми контролювати
ціну (ринкову владу) тут незначна.

Основні характеристики монополістичної конкуренції:

1. відносне велике число дрібних (дрібних) фірм;

2. ці фірми проводять різноманітну продукцію, продукт кожної фірми в
чомусь специфічний, споживач легко може знайти товари-замінники і
перемкнути свій попит на них;

3. зберігаються можливості щодо легкого вступу до галузі нових
виробників.

Нецінова конкуренція – головна зброя монополістичної конкуренції.
Особливе значення в ній набуває реклама.

Проникнення на ринок монополістичної конкуренції досить легеня; досить
запропонувати товар з властивостями, які зацікавлять покупця.

Монополістична конкуренція властива реально існуючим ринкам. Вона
допомагає покупцеві найповніше задовольнити потреби, активізує торгівлю
і виробництво.

1.3 Методи

В залежності від застосовуваних методів розрізняють цінову, нецінову і
нечесну конкуренцію.

Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти
конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто досягає
індивідуальної вартості, нижчої, ніж ринкова ціна. Це по суті боротьба
за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень
науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення
продуктивності живої праці тощо. На конкурентному ринку нездатність
деяких фірм до зазначеної діяльності в кінцевому підсумку означає
усунення їх іншими фірмами.

Нецінова конкуренція може здійснюватися шляхом підвищення якості
продукції, використання реклами, надання безплатних консультацій щодо
використання купленого товару, забезпечення гарантійного ремонту,
надання запасних частин тощо.

Нечесна конкуренція являє собою діяльність господарського суб’єкта, що
спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення панування на
ринку шляхом обману споживача, партнерів, інших господарських суб’єктів
і державних органів. Основними способами такої конкуренції є:
дезінформація з боку виробника споживачів і господарських суб’єктів про
товар і послуги; використання товарного чи фірмового найменування без
дозволу господарського суб’єкта, на ім’я якого вони зареєстровані;
поширення компрометуючої інформації про товари своїх конкурентів;
здійснення тиску на постачальників ресурсів і банки, щоб вони відмовляли
конкурентам у постачанні сировини, матеріалів та у наданні кредитів;
встановлення більш високих окладів і різних пільг з метою з метою
переманення провідних спеціалістів фірм-конкурентів тощо.

2 Розділ. Конкуренція, як рушійна сила в економіці на прикладі Сінгапуру

2.1 Огляд країни

Географічне положення Сінгапуру вважається стратегічно вигідним для
ведення торгівлі і комерції. Завдяки своєму розташуванню, Сінгапур довго
був перевалочним пунктом і сьогодні є одним з провідних транспортних
центрів повітряних і морських вантажоперевезень. Контейнерний порт
постійно зайнятий, оскільки обслуговує, щонайменше, 200 судноплавних
ліній, що пов’язують близько 600 портів в більш ніж в 100 країнах світу.
Такі великі торговельні зв’язки дозволяють компаніям в офшорі Сінгапур
отримувати доступ до більшого числа ринків завдяки зниженому розміру мит
і пільг, які були встановлені за допомогою підписання угод про вільну
торгівлю.1

Сінгапур розташований в південній краю Малайського півострова. Офіційна
назва країни — Республіка Сінгапур. Сінгапур є острівною державоюю.

Сінгапур став повністю незалежною державою в серпні 1965 року. Своїми
вражаючими успіхами країна зобов’язана Лі Куан Ю, який в 1959-1990 роках
був прем’єр-міністром, в 1990-2004 роках старшим міністром і з 2004 року
є міністром-ментором (наставником).

У роки його безпосереднього правління (1959-1990е роки) позбавлена
ресурсів (навіть прісну воду і будівельний пісок імпортували з Малайзії)
країна змогла вирішити багато внутрішніх проблем і виконати
запаморочливий шлях від країни «третього світу» до високорозвиненої
держави з одним із найкращих рівнів життя.

Сьогодні сінгапурське суспільство живе за дуже строгим законам. У країні
панує свобода, але заборонені азартні ігри.

2.2 «Економічне диво» Сінгапуру

Стратегію економічного розвитку Лі Куан побудував навколо ідеї відходу у
невиробничу сферу і перетворення Сінгапуру в торгово-фінансовий центр
Південно-Східної Азії, а також залучення іноземних інвесторів шляхом
створення привабливого пакета умов для міжнародних компаній.

Процитуємо Лі Куана: «Ми не просто вітали кожного інвестора, ми просто
зі шкури пнулися, щоб допомогти йому почати у нас виробництво». Така
політика принесла свої плоди. Зусиллями американських корпорацій був
закладений фундамент масштабної високотехнологічної промисловості
Сінгапуру.

Взявши орієнтацію на «захід», уряд реформував систему освіти. З
впровадженням інформаційних технологій пов’язані чи не головні
перспективи розвитку держави.

Сінгапур багато років утримує перші місця в рейтингу країн з найкращим у
світі інвестиційним кліматом. Ще Сінгапур це країна, де в рекордно
короткі терміни були проведені ефективні ринкові ліберальні реформи, які
забезпечили високий життєвий рівень для більшості населення країни. Не
виключено, що є й третя причина особливого інтересу до Сінгапуру — там
ліберальні економічні реформи були проведені жорсткою рукою
авторитарного лідера, що має всі необхідні для цього конституційні
повноваження. Причому цьому успіху не завадило (швидше — сприяло!)
Наявність трьох державних мов — малайського, китайського та англійської.

Істотна частина цих успіхів досягається шляхом залучення іноземних
інвестицій за допомогою пільгового оподаткування. Діючі ставки одні з
найнижчих у світі, з масою податкових звільнень і досить високими
порогами доходу для нарахування.

Наприклад, для розвитку бізнесу на перші три роки діяльності встановлено
щорічне податкове звільнення на суму рівну 60.000 доларів США. При цьому
на наступні 60.000 прибутку нараховується лише 50% від податкової
ставки.

А для фізичних осіб першу 12.000 (в еквіваленті американської валюти)
доходу податком взагалі не обкладаються. Для окремих високотехнологічних
іноземних компаній зайнятих у науково-дослідній та проектної роботі
діють особливі пільги, включаючи 10-річне звільнення від податків.

Крім того, для усунення подвійного оподаткування Сінгапур активно
укладає міжнародні угоди з іншими країнами. У теж час уряд не забуває
про інтереси своїх громадян.

Ще в 60-ті роки була створена особлива система доступного іпотечного
кредитування посприяв швидкому зростанню житлового будівництва. Більше
90% житла зайнято власниками. До речі, податок на нерухомість у розмірі
3,7% стартує при вартості понад 9 млн. доларів США.1

У доповідях, випущених Світовим банком і в Звіті про глобальну
конкурентоспроможність офшор Сінгапур називається самим відповідним
метом для ведення бізнесу у світі та найбільш конкурентоспроможною
країною в Азії, відповідно. У Сінгапурі податки стягуються за
територіальною ознакою і, отже, сінгапурські компанії не несуть
відповідальності і не платять податки на дохід, який не отриманий у
Сінгапурі. Будучи країною з численними інвестиційними можливостями,
офшорна зона Сінгапур пропонує інвесторам наступні переваги:

-Відсутність податків на офшорні доходи і прибуток

-Економічна конкурентоспроможність

-Розвинена інфраструктура

-Професійні, сучасні й талановиті працівники

-Стратегічне розташування

-Дружня бізнес-середи

-Широка мережа інвестиційних гарантій і угод про вільну торгівлю

-Жорсткі закони про захист інтелектуальної власності. 2

Отже Ліберальні ринкові реформи убогу країну зробили процвітаючою досить
за короткий час.

3 Розділ. Конкуренція в Україні

3.1 Законодавча база

Законодавство про захист економічної конкуренції є однією з наймолодших
галузей українського права. Втім, за невеликий час конкурентне
законодавство України міцно увійшло до життя нашого суспільства.

Знання, розуміння, вміння застосовувати норми законодавства про захист
економічної конкуренції є необхідними і для правників-професіоналів, і
для працівників державних органів, які опікуються питаннями управління
економікою, і для підприємців, і просто для громадян, у яких виникає
потреба в захисті своїх прав, як споживачів та покупців

Історія розвитку законодавства про захист економічної конкуренції в
Україні розпочалася з прийняття у лютому 1992 року Закону України “Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності”, який започаткував створення правової
системи захисту економічної конкуренції. Цей закон був побудований на
основі антимонопольного законодавства розвинутих країн. В умовах майже
100 відсоткової монополізації економіки та відсутності культури
конкуренції у бізнесових колах та суспільстві в цілому цей закон,
насамперед, вирішував завдання припинення численних зловживань
монопольним становищем суб’єктів господарювання, антиконкурентних дій
органів влади та недобросовісної конкуренції.

Наступним кроком було прийняття у 1993 році Закону України “Про
Антимонопольний комітет України”, яким було створено інституційні засади
захисту конкуренції, визначено Антимонопольний комітет України
уповноваженим органом у сфері захисту конкуренції, встановлено його
завдання та повноваження.

Найбільш вагомою подією у формуванні законодавства у сфері конкуренції
мало закріплення у 1996 році основних принципів державного захисту
конкуренції у Конституції України.

Також у 1996 році за ініціативою Антимонопольного комітету України норми
щодо захисту від недобросовісної конкуренції були удосконалені та
виділені в окремий Закон України “Про захист від недобросовісної
конкуренції”, який спрямований на захист підприємців від недобросовісної
конкуренції, встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших
чесних звичаїв ведення конкурентної боротьби при здійсненні
підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки.

Для реалізації завдань та повноважень, визначених законодавством про
захист економічної конкуренції було прийнято низку підзаконних актів,
якими встановлено спеціальні правові механізми, спрямовані на
запобігання монополізації ринків і обмеження конкуренції на них. Крім
того, окремі аспекти у сфері захисту та розвитку конкуренції були
регламентовані у численних актах галузевого законодавства, Президента
України та Кабінету Міністрів України.

За активної участі органів Комітету у ході реформ 1990-х років в Україні
було створено основні інституційні передумови розвитку економічної
конкуренції. З них найважливіше значення мали приватизація,
лібералізація цін, ліквідація монополії держави на зовнішню торгівлю.

У результаті цих реформ суттєво звузився монополізований сектор
економіки та сектор економіки, в якому структурні передумови конкуренції
є обмеженими. При цьому частка підприємств, які діють на конкурентних
ринках, зросла майже до 50 відсотків.

За таких умов на перший план вийшло завдання ефективного захисту
конкуренції, вирішення якого вимагало істотної зміни правової бази. Мета
внесення змін до законодавства – зробити захист конкуренції головним
пріоритетом конкурентної політики, а також досягти синхронізації з
європейським законодавством.

У 2002 році набув чинності Закон України “Про захист економічної
конкуренції”. Враховуючи, що на той момент Україна задекларувала
стратегічну мету вступ до Європейського Союзу, конкурентне законодавство
України було побудовано на базі німецького законодавства та максимально
наближене до конкурентного законодавства ЄС.

Система захисту економічної конкуренції, що склалася в Україні, дозволяє
вирішувати всі завдання, які традиційно стоять перед конкурентними
органами, зокрема запобігання та припинення антиконкурентних узгоджених
дій суб’єктів господарювання, зловживань монопольним становищем та
недобросовісної конкуренції, здійснення попереднього контролю за
концентраціями та узгодженими діями суб’єктів господарювання,
адвокатування конкуренції.

Протягом останніх років базове законодавство про захист конкуренції в
Україні неодноразово удосконалювалося. До найбільш значущих змін можна
віднести:

— зміни, внесені в Закон України «Про захист від недобросовісної
конкуренції», що дозволили Комітету припиняти порушення законодавства у
вигляді поширення суб’єктами господарювання інформації, що вводить в
оману;

— зміни до Закону України «Про захист економічної конкуренції», що
дозволили виявляти антиконкурентні дії шляхом економічного аналізу,
розширення повноважень територіальних відділень Комітету завдяки
збільшенню розмірів штрафних санкцій, які вони можуть накладати;

— зміни до Закону України «Про Антимонопольний комітет України», які
розширили сферу повноважень Антимонопольного комітету України по захисту
конкуренції на сферу державних закупівель, а також поклали на Комітет
повноваження органу оскарження процедур державних закупівель;

— зміни до Законів України «Про Антимонопольний комітет України»,

«Про природні монополії», «Про телекомунікації» в частині розмежування
повноважень Антимонопольного комітету та національних регуляторів у
сферах природних монополій та зв’язку. Також були внесені зміни до
Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, Положення про концентрацію, Положення про
узгоджені дії, Положення про порядок проведення перевірок додержання
законодавства про захист економічної конкуренції, а також інших
нормативно-правових та регуляторних актів.

У вересні 2012 року розпорядженням Кабінету Міністрів України було
схвалено Концепцію Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в
Україні на 2013-2023 роки, розроблену Антимонопольним комітетом України
на виконання Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження
Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство,
конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом
Президента України від 12 березня 2012 року № 187.

На сьогодні українське конкурентне законодавство, за оцінкою експертів
Організації економічного співробітництва та розвитку, в цілому ефективно
регулює відносини, які можуть впливати на економічну конкуренцію на
території України.1

3.2 Перспективи розвитку України в умовах ринкової конкуренції

Ефективність функціонування конкурентного середовища країни в значній
мірі залежить від запровадження ринкових механізмів, що сприяють
стабільному розвитку товарних ринків, гармонізації національного
законодавства у відповідності до норм міжнародного права, підвищення
прозорості та ефективності використання державних ресурсів,
збалансування промислової та конкурентної політики. В Україні з перших
років незалежності підтримка і захист добросовісної конкуренції в
підприємницькій діяльності віднесені до пріоритетних напрямів державної
політики. Саме розвиток конкуренції забезпечує формування цивілізованих
ринкових відносин, сприяє поступовому підвищенню рівня національної
конкурентоспроможності та забезпеченню економічного зростання, що
надзвичайно актуально для України в умовах глобалізації економіки та
посилення міжнародної конкуренції Нині можна виділити такі проблеми
українського конкурентного середовища: ефективне , але недосконале
законодавчо-правове поле, нерозвинута інституційна структура
конкуренції, існування доволі багатої кількості стійких природних
монополій, незахищеність внутрішнього ринку від руйнівного впливу
іноземних конкурентів, недостатній рівень інноваційності конкурентного
середовища, руйнування потужного науково-технічного потенціалу,
відсутність достатніх ресурсів для реалізації перспективних проектів,
нерозвинуте співробітництво з міжнародними організаціями тощо.

Реакцією на нагальну потребу проблеми підвищення конкурентоспроможності
національної економіки є вироблення науковцями ІЕП НАНУ проекту
концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності
національної економіки на 2007-2015 роки1, яка передбачає створення 335
елементів інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів,
регіональних інноваційних кластерів, інноваційних бізнес-інкубаторів,
банків технологічної інформації тощо) . завдяки цьому було б створено 10
тисяч нових робочих місць для висококваліфікованих фахівців, зросло б на
10 тисяч одиниць число суб’єктів малого підприємництва, що реалізують
інновації, підвищиться на 5% інноваційна активність підприємств,
збільшиться виробництво інноваційної продукції на 20%, буде залучено
декілька мільярдів грн. інвестицій для реалізації інноваційних проектів.

В світі ж глобальної кризи програма дещо загальмувала: немає інвестицій
для розвитку інновацій, скорочується кількість суб’єктів малого
підприємництва, інноваційна активність підприємств не зростає, не
створюються нові робочі місця тощо. Ці фактори повинні бути враховано
державою і відповідними органами для підтримки вітчизняного
конкурентного середовища хоча б на тому рівні, на якому він зараз
тримається.

З метою виявлення, припинення та недопущення антиконкурентних дій,
оптимізації процесів інтеграції України у європейську та світову
економіку необхідно розширювати міжнародні зв’язки у сфері захисту і
розвитку конкуренції. Насамперед це стосується налагодження ефективного
співробітництва з такими міжнародними організаціями як ЮНКТАД, ОЕСР, СОТ
та антимонопольними органами країн СНД, Європи. Без дієздатного
спеціального механізму міжнародного співробітництва ефективна
конкурентна політика стає неможливою, оскільки, як свідчать дослідження,
найбільший негативний вплив на внутрішню конкуренцію, у тому числі в
нашій державі, мають саме ті дії, які здійснюються за межами відповідних
країн транснаціональними корпораціями та їх дочірніми підприємствами,
філіями, представництвами.

Актуальними залишаються питання співробітництва України з країнами ЄС.
Україна вже отримала статус країни з ринковою економікою, однак реформи,
потрібні для ефективного функціонування внутрішнього ринку та глибшої
інтеграції до світової економіки, не завершені. У країнах Центральної
Європи поштовхом для реформ була перспектива членства в Європейському
Союзі. Утім, ЄС поки що не готовий обговорювати таку перспективу
стосовно України

Таким чином, сучасність постіндустріального періоду висуває перед
Україною проблему пошуку форм і методів адаптації національного
економічного та політико-правового середовища. Вдосконалена законодавча
база, розвинута інституційна структура конкуренції, скорочення природних
монополій, захищеність внутрішнього ринку від впливу іноземних
конкурентів, високий рівень інноваційності, розвинуте співробітництво з
міжнародними організаціями (початок переговорів з ЄС щодо утворення зони
вільної торгівлі, набуття членства у СОТ, реалізація інтеграційних
домовленостей з країнами ЄЕП) відкривають для України нові перспективи
та можливості підвищення конкурентоспроможності національної економіки,
що, у свою чергу, вимагає формування ефективної конкурентної та
загальнодержавної політики держави.

Висновки

Отже виходячі із вищенаведеного можна зробити такі висновки.

Історія «економічного дива» Сінгвпуру вражає! За пів століття з убогої
корумпованої країни зробити центр азіатського та світового бізнесу. Цому
сприяла важлива роль створення гнучкого конкурентноспроможного
середовища та простих та зрозумілих «умов гри». На мою особисту думку,
цей досвід врешті решт можна застосувати і до України. Для чого в нас є
негірші умови Цілком зрозуміло, що багато чого залежить від лідерів
держави, а ле й виконання законів , верховенства права, чесність повинні
стати метою в суспільстві. Бо від кожного з нас залежить, чи буде
конкурентноспроможними українські товари, послуги, Інтелект Нації,
розвиток країни та ії місце в світі.

конкуренція ринковий економіка

Список використаної літератури

1. Семененко В. Економічна теорія. Політекономія Навчальний посібник/
Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В.
Економічна теорія; За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. –
К.: Центр учбової літератури, 2010. – 360 с.

2. Костусев А., Пугачова М. Конкурентная среда в Украине: состояние и
тенденции развития. // Вестник Антимонопольного комитета Украины.
Конкуренция. – 2009. — №4. – С. 19-25.

3. Законодавство України у сфері захисту економічної конкуренції:
Юридичний збірник.- 4-те видання, доповнене та розширене.- К.;ПП «Фірма
«Гранмна» 2012
http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document?id=94691&schema=main

4. Оффшорная зона Сингапур http://www.ofxt.ru/tax-havens/singapore/

5. Успіхи ліберальних реформ в Сінгапурі або Сінгапурське економічне
диво http://rusnazi8814.livejournal.com/904539.html

Размещено на Allbest.ru

Похожие записи