Реферат на тему:

Модифікація конкурентно-ринкового механізму

В економіці ринкове розвинутих країн посилюються як процеси
монополізації, так і інтенсивність конкуренції. Такий розвиток
закономірний, оскільки монополія та конкуренція це дві сторони одного і
того самого процесу руху капіталу.

У більшості промислове розвинутих країн відсутня галузева єдина
формально монополістична структура, яка б давала змогу контролювати
виробництво і ринок у повному їх обсязі. Здебільшого галузевий контроль
здійснює кілька великих корпорацій. Така структура ринку називається
олігополістичною.

Як і монополія, олігополія може бути білатеральною і власне олігополією.
У білатеральній олігополії попит на продукцію кількох продавців формують
кілька споживачів, а у власне олігополії кільком продавцям протистоять
численні покупці. У таких структурах ринку процеси монополізації та
конкуренції тісно пов’язані один з одним.

Олігополістична структура обумовлює нові форми внутрішньогалузевого
взаємозв’язку компаній, однорідних за галузевою спеціалізацією. Обмежене
число великих підприємств у галузі чи на окремих ринках створює
об’єктивні основи для взаємодії у різних напрямах виробничої чи
комерційної політики. Найпоширенішою формою взаємодії суб’єктів
олігополії є проведення спільної ринкової політики з метою послаблення
внутрішньогалузевої конкуренції. Основним засобом її реалізації є
монополістичне регулювання цін товарів. Монопольна ціна складається не
тільки в умовах панування на ринку однієї монополії. Практикуючи
«лідерство в цінах», олігополісти встановлюють і підтримують монопольне
високі ціни на продукцію аналогічного асортименту.

Іншою формою взаємодії є координація виробничої діяльності через
регулювання обсягу і або асортименту продукції, визначення
довгострокової спеціалізації. За умови панування в галузі
олігополістичноЇ структури кожен з її учасників має змогу монополізувати
вузько спеціалізований ринок, установити на ньому монопольні ціни та
обмежити конкуренцію.

Незважаючи на можливості учасників олігополістичної структури ринку в
галузі координації спільної діяльності, їхні приватні інтереси не завжди
відповідають груповим олігополістичним. Щільність ринкових зв’язків
фірмолігополістів прямо залежить від величини монопольного прибутку:
монопольна координація відносин за висококонцентрованого капіталу
доцільна доти, поки вона гарантує монопольний прибуток, у противному
разі панує конкуренція. Конкуренція в олігополістичних структурах
характеризується високим ступенем гостроти. Зменшення кількості
виробниківпродавців у галузі внаслідок банкрутства однієї з фірм
учасниць олігополії надає іншим, що вижили, змогу розширення ринку
збуту. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від
числа учасників ринкової олігополії: чим менше залишається продавців,
тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують
внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Звідси постійне
прагнення олігополістів до диференціації продукту, забезпечення належної
якості його, оновлення асортименту.

З олігополією пов’язана поява нової форми внутрішньогалузевої
конкуренції нецінової. В умовах приблизно однакових
фінансовотехнологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих великих
корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на
суперника, оскільки це, по-перше, обходиться дуже дорого; по-друге,
практично не змінює ринкові позиції. Економічно вигідніше
використовувати нецінове суперництво. З середини 50х років періоду
розгортання НТП найважливішими методами ведення внутрішньогалузевої
конкуренції стають оновлення товарів та своєчасний вихід з ними на
ринок; поліпшення асортименту та якості продукції; удосконалення форм
залучення та обслуговування покупців.

В останні десятиліття під впливом процесів інтернаціоналізації
господарського життя спостерігається зростання ролі цінової конкуренції.
Діяльність транснаціональних корпорацій підриває монопольне регулюючі
сили в рамках національних олігополій, проте розмивання національних
олігополій як наслідок загострення міжнародної внутрішньогалузевої
конкуренції ще не означає зменшення цієї форми організації капіталу, а
лише свідчить про масштабний перехід від національної до міжнародної
олігополії.

Поряд з монополістичною конкуренцією в олігополістичних структурах
загострюється конкуренція дрібного та середнього підприємництва з
великими фірмами. Цьому сприяє як система підрядних і субпідрядних
відносин між ними, так і проведення підприємствами, які не входять в
олігополію, самостійної ринкової політики, часто спрямованої на те, щоб
стати членами олігополістичного угруповання. Поява нових конкурентів
відбивається на ринковій політиці олігополій. У багатьох випадках вона
веде до згуртування і тіснішої координації їхньої діяльності, особливо
щодо визначення ціни продукції або встановлення певних бар’єрів на шляху
до вступу в олігополі стичний ринок нових членів.

Виникнення олігополістичної структури ринку не усуває міжгалузевої
конкуренції, яка в умовах розширення сфери часткової планомірності на
міжгалузевому ринку й загострення боротьби за частку в кінцевому попиті
набула специфічної форми суперництва між цілими групами галузей,
об’єднаних у концерни. Диверсифікація виробництва стала важливим засобом
боротьби за ринок.

Для концерну цінова конкуренція економічно виправдана. За допомогою
прибутку від випуску одних видів продукції він може використовувати
демпінгові заходи на ринках інших галузей, придушуючи тим самим
конкуруючі вузькоспеціалізовані виробництва. Диверсифікація концерну йде
таким чином, що спеціалізація стосується тільки виробничих підрозділів
господарських одиниць. Самі ж господарські одиниці маневрують на різних
галузевих ринках.

Важливою сферою освоєння великим капіталом нових видів виробництва стали
галузі високої технології. Завойовуючи в них певні позиції,
диверсифіковані концерни розв’язують одночасно кілька завдань: по-перше,
забезпечують економічний вплив концерну в нових галузях; по-друге,
домагаються зростання маси та норми прибутку на сукупний капітал
концерну; по-третє, створюють умови для модернізації традиційного
виробництва на основі прогресивних технологій та нової техніки, що
виробляються вже в межах самої господарської одиниці. Все це визначає
конкурентоспроможність кожної його ланки.

??????????????моторс» за п’ять років скупила більше десяти досить
великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної
промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма
«ДаймлерБенц» протягом одного року вийшла на перше місце серед
промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний
концерн, встановивши контроль над провідною моторобудівною фірмою «МТУ»,
яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, і
захопивши передову технологічну компанію «Дорньє» лідера у виробництві
авіакосмічної техніки та електроніки та включивши до свого складу «АЕГ»
одну з провідних електротехнічних фірм.

Диверсифікація дає змогу великим корпораціям поєднувати прямий тиск і
гнучкість у конкурентній боротьбі, сприяє запобіганню появи нових
великих конкурентних компаній у мало-монополізованих галузях.
Проникнення в нові галузі, а також у раніше мало-спеціалізовані обмежує
в цілому чисельність виробників і звужує сферу конкурентноринкових
відносин.

Отже, ринковий механізм як механізм урівноваження попиту та пропозиції у
певні історичні періоди набуває різних форм. Його розвиток визначається
взаємодією двох сил конкуренції та монополії. Модифікуючись,
олігополістична структура зберігає базову роль у підприємницькій
економіці. Вона є достатньо мобільним і гнучким системним цілим,
піддається впливу як доцентрових, так і відцентрових тенденцій.

Першою, найважливішою, функцією конкуренції, яку вона виконує на всіх
етапах розвитку ринкової економіки, є прямий вплив на процес
ціноутворення. Особливість цієї функції в сучасних умовах виявляється у
тому, що коло суб’єктів конкуренції відчутно змінилося, внаслідок чого
провідною формою її стала олігополістична конкуренція, яка опосередковує
ринкові зв’язки між потужними щодо фінансів і виробництва господарськими
одиницями. За цих умов відповідності народногосподарського і
мікроекономічного оптимумів можна досягти тільки через
конкурентноринковий механізм.

Економічно самостійні великі господарські одиниці застосовують такі
методи підвищення мікроекономічної ефективності, які не відображають
реальні результати їхньої господарської діяльності. Панівне положення у
виробництві і на ринку штовхає корпорації на досягнення оптимізації
господарської діяльності не стільки за рахунок економії на витратах
виробництва, раціонального використання факторів виробництва тощо,
скільки за рахунок диктату цін, тобто за рахунок споживачів.

Монополізація негативно впливає на ціноутворення. Якщо порівняти
зростання цін у найбільш монополізованих і маломонополізованих галузях
економіки, то показник першої групи галузей був значно вищий за
аналогічний показник другої групи. Наприклад, за 30 років другої
половини XX ст. (з 1950 до 1980 р.) індекс оптових цін у 15 провідних
галузях США зріс у 3,7 раза. За цей самий період ціни на продукцію
машинобудування і чорної металургії, де рівень монополізації найвищий,
зросли відповідно в 4,2 і 4,51 раза. У найменш монополізованих галузях,
таких, наприклад, як текстильна і швейна, рівень цін підвищився в 1,95,
а в громадському господарстві в 2,39 раза. Порушення
конкурентноринкового механізму зумовлює невиправдане завищення цін,
погіршення позицій споживача, тому в умовах самостійності господарських
одиниць конкуренція відіграє важливу роль. У ході змагання за гроші
покупця вона змушує продавців збивати ціни, приводячи тим самим у
відповідність мікро та макроекономічні оптимуми. Звідси зміцнення
ринкових позицій конкурентів та завоювання ними нових ринків збуту чи
розширення старих потребує поліпшення якості продукції, пошуку нових й»
видів тощо.

Друга економічна функція конкуренції стимулювання науково-технічного
прогресу. Великі підприємства вкрай суперечливо впливають на розвиток
науки і техніки. Досягши монопольного положення на ринку, велика
господарська одиниця повільно реагує на вимоги науково-технічного
прогресу до того часу, поки не відчує загрози втрати монопольного права
на ринку збуту. Так, у США найнижча частка витрат на наукові дослідження
в сумі продажу відрізняє концерни, які стали ринковими монополістами. Це
було характерне для фірм «Екссон», «АТТ», «Дженерал моторс» та ін.

Застійні явища в розвитку науковотехнічного прогресу тривають доти, поки
на ринку не з’явиться сильний конкурент, що стане загрозою монопольному
положенню певних великих корпорацій. Здебільшого такими конкурентами є
іноземні фірми. Поглиблення процесів інтернаціоналізації господарського
життя країн створює об’єктивні умови для посилення науково-технічного
суперництва, стимулює розвиток науково-дослідних робіт і зростання
продуктивних сил суспільства. Значне посилення позицій японського
капіталу в автомобілебудуванні США, наприклад, спричинилося до зростання
витрат на проведення наукових досліджень у «Дженерал моторе». Поряд із
загальним подвоєнням витрат на наукові дослідження протягом останнього
десятиліття концерн інвестував сотні мільйонів доларів на зменшення маси
автомобілів та енергоємності їхніх двигунів. Аналогічна ситуація
склалась і в «АТТ». Як тільки протекціоністські бар’єри перестали
захищати його монопольне положення, концерн різко збільшив асигнування
на наукові розробки.

Сучасна конкуренція має кілька рівнів. Для неї характерна тенденція до
олігополістичної ситуації на рівні великих корпорацій, монопольної у
відносинах їх з дрібними та середніми фірмами і значною мірою досконалої
на рівні останніх. Кожний з цих рівнів має свою специфіку, зберігаючи
при цьому загальні риси конкуренції. За умов складного ринкового
господарювання у конкурентних відносинах бере участь і держава.

Хоча сучасна конкуренція на рівні великих корпорацій і виступає як
олігополістична, а її суб’єкти легко переходять від боротьби до зговору
і навпаки, навіть у випадку прямих безпосередніх між-фірмових і
контрактних зв’язків ринок залишається важливим, а часто й основним
механізмом визначення суспільне необхідних витрат на виробництво товару
як з якісного, так і з кількісного боку. У сучасних умовах конкуренція
товарних форм капіталу замінюється конкуренцією в передвиробничій і
виробничій сферах. Регулятором суспільного процесу відтворення все
більше стає конкуренція продуктивного і навіть грошового капіталу.

Модифікація економічних функцій конкуренції в господарській системі
пов’язана з її самовдосконаленням. Розвиток монопольно-регулюючих сил
надає нових рис функціональному призначенню конкурентно-ринкового
регулювання, проте ціна, як і раніше, залишається ринковою категорією і
зберігає свою роль регулятора розподілу виробничих ресурсів, потужностей
і потенціалів.

Похожие записи