Реферат на тему:

Міжнародна валютно-фінансова система

ПЛАН

1. Національні і світова валютні системи

2. Валютні курси і конвертованість валют

3. Валютний ринок і валютні операції

4. Міжнародний кредит і світовий ринок позичкових капіталів

1. Національні і світова валютні системи

Світогосподарські зв’язки не можуть розвиватись без налагодженої системи
валютних відносин. Валютні відносини — це економічні відносини, які
зв’язані з функціонуванням світових грошей і обслуговують різні види
господарських зв’язків між країнами.

Валюта (від іт. «valuta» — ціна, вартість) — грошова одиниця, яка
використовується для замірювання величини вартості товарів. Поняття
«валюта» застосовується в трьох значеннях :

перше — грошова одиниця даної країни (долар США, англійський фунт
стерлінгів, японська ієна, українська гривня і т.п.) і її тип (золота,
срібна, паперова);

друге — грошові знаки іноземних держав, а також кредитні й платіжні
засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в
міжнародних розрахунках (іноземна валюта);

третє — міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, платіжний
засіб (СДР, ЄВРО).

У світовій торгівлі роль основної валюти виконує долар США, з допомогою
якого здійснюється переважна частина міжнародних розрахунків, фіксуються
світові ціни багатьох товарів, сировини, палива.

Національна валюта — це грошова одиниця даної країни, що
використовується в зовнішньоекономічних зв’язках і міжнародних
розрахунках з іншими країнами.

Розрізняють національні та світову валютні системи.

Національна валютна система — це форма організації грошових відносин,
яка охоплює не тільки внутрішній грошовий обіг, але і сферу міжнародних
розрахунків країни і визначається національним законодавством. Її
характеризують такі елементи : національна валютна одиниця; валютний
паритет, умови конвертованості валюти; система валютного ринку і ринку
золота; порядок міжнародних розрахунків країни, склад і система
управління золотовалютними резервами в ній. Національна валютна система
тісно пов’язана з внутрішньою грошовою і кредитно-фінансовою системою.

На базі національних валютних систем функціонує світова валютна система
— це форма організації міжнародних валютних відносин, обумовлена
розвитком світового господарства і юридично закріплена міждержавними
угодами. Її визначають такі елементи: міжнародні платіжні засоби
(національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці СДР, ЄВРО);
механізм валютних паритетів і курсів; об’єм валютних обмежень; умови
конвертованості валют; режим міжнародних валютних ринків і ринків
золота; умови взаємного обміну валют; форми міжнародних розрахунків та
ін.

Історії відомі три світові валютні системи

Перша стихійно склалась наприкінці ХIХ ст. на базі так званого золотого
стандарту, при якому валюти окремих країн вільно перетворювались у
золото на внутрішніх ринках цих країн і проіснувала до другої світової
війни. Дана система, так званого золотого стандарту, передбачала
закріплення за золотом грошових функцій і офіційне встановлення
фіксованого золотого вмісту (паритету) національної грошової одиниці.
Встановлений золотий паритет є і офіційною ціною золота. Золоті монети
знаходились в обігу і мали силу законного платіжного засобу. Центральні
банки були зобов’язані паперові гроші обмінювати на золото по номіналу.
Був дозволений вільний ввіз і вивіз золота в будь-якому виді. Обмінний
валютний курс національних паперових грошей розраховувався за
співвідношення їхнього золотого змісту (масштабу цін), який
установлювався державою. Переваги системи полягають в стабільності
валютних курсів.

Проте система золотого (золотомонетного) стандарту мала й недоліки. Вона
була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від
рівня видобутку золота, а також умови функціонування золотого стандарту
обмежували можливості проведення окремими державами власної
валютно-грошової політики. Таким чином, були підготовлені об’єктивні
умови до заміни системи золотого стандарту на більш ефективну систему
золотовалютного стандарту. Принципи створення нової світової валютної
системи були закладені на конференції 44 держав у 1944 р. в
Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшір, США). Рішення Бреттон-Вудської
конференції були такі:

Були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк
реконструкції і розвитку (МБРР).

Золото відновилось у ролі вимірника міжнародної вартості грошових
одиниць. Була встановлена офіційна ціна золота — 35 дол. за трійську
унцію (31,1 г золота). Кожна країна — член системи повинна була
встановити золотий або доларовий вміст своєї грошової одиниці.

Всі країни взяли зобов’язання підтримувати твердий курс своєї валюти до
долара.

Бреттон-Вудська валютна система поставила долар США у привілейоване
становище на основі його переважного використання в міжнародних
розрахунках. Проте припинення обміну долара на золото, відміна офіційної
ціни золота в доларах і введення плаваючих валютних курсів у 1971-1973
рр. означали формальний і практичний відхід від принципів
Бреттон-Вудської валютної системи.

Контури третьої світової валютної системи, що функціонує і розвивається
і в даний період у світовій економіці, були визначені на конференції
представників країн — членів МВФ, що відбулася в м.Кінгстоні на Ямайці в
1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної
системи. В її основу покладено здійснення за допомогою МВФ нових
принципів у взаємних відносинах: по-перше, регулювання валютних курсів і
підтримки сталості валютних паритетів; по-друге, усунення валютних
обмежень, тобто системи економічних і організаційних заходів, які
регламентували операції з національною й іноземною валютою; по-третє,
надання кредитів країнам — членам МВФ; по-четверте, надання права вибору
країнами будь-якого режиму валютного курсу і визнання системи плаваючих
валютних курсів замість їх жорсткої фіксації.

В Ямайській валютній системі була відмінена офіційна ціна на золото,
було вирішено виключити його з розрахунків між МВФ і його членами і
повернути їм частину золотого запасу фонду. Нова система заснована не на
одній, а на декількох провідних валютах, її можна назвати багатовалютним
стандартом.

У березні 1979 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС), щоб
протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі. У ній беруть
участь країни — члени ЄС. Механізм ЄВС включає три основні елементи:
європейська валютна одиниця; режим сумісного коливання валютних курсів;
Європейський фонд валютного співробітництва. Метою ЄВС є досягнення
валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка оберталася б в ЄС,
вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної
політики, стабілізація економічного становища країн — членів ЄВС. Такою
валютою у безготівкових розрахунках у рамках ЄС певний час було ЕКЮ
(колективна міжнародна розрахункова одиниця).

Проте з 1 січня 1999 року для 11 країн — членів ЄВС — Австрії, Бельгії,
Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини,
Португалії, Фінляндії та Франції введена в обіг нова спільна грошова
одиниця ЄВРО. На перехідний період з 1 січня 1999 року до 31 грудня 2001
року дана валюта використовувалась тільки для безготівкових взаємних
розрахунків нарівні з національними валютами країн Європи, тобто зони
функціонування нової валюти. У готівковий обіг нова валюта ЄВРО введена
з 1 січня 2002 року. Нарівні з готівкою ЄВРО також передбачений обіг
готівкових національних валют країн єврозони з подальшим їх обміном на
ЄВРО і поступовим вилученням з обігу.

2. Валютні курси і конвертованість валют

Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс — це
співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна»
грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших
країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей.
Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні
валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс
покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом
покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку
з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у
максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі
продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у
зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс — офіційно встановлене співвідношення між
національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку
валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення
вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в
доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%.
На практиці це означало тверду прив’язку всіх валют, що брали участь у
міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається — це валютний курс, що вільно змінюється під
впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс — різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає
використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс
передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного
курсу.

Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є
об’єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків,
курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо
впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:

національний дохід і рівень витрат виробництва;

реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні;

стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти;

рівень відсоткових ставок у країні;

довіра до валюти на світовому ринку.

Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу
характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень
валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється
багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту
федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з
партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох
країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні
коливання дуже відчутні для національної економіки.

Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є
конвертованість національної грошової одиниці — можливість для учасників
зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти
та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується
в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних
обмежень означає вільну конвертованість валюти.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та необмежено
обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на
поточні операції, пов’язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю,
а також операції, пов’язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних
інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані
валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія,
Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман,
Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це — або розвинуті
індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та
відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну
конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.

Частково конвертована валюта (ЧКВ) — національна валюта країн, у яких
застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів
обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні
валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.

Неконвертована валюта — національна валюта, яка функціонує тільки в
межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До
неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні
обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну
національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних
засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти
більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.

Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості —
реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних
операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про
негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення
часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку
іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому
включенню до світового економічного товариства.

Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:

Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит
власників валюти на товари і послуги.

Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на
іноземні.

Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що
передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії
грошей.

Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу
національної валюти.

Але такі умови конвертованості самі по собі з’явитись не можуть.
Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення
цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки
України до системи світового господарства, а це справа не одного року.

3. Валютний ринок і валютні операції

Невід’ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок.
Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних
відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки
валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення
інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і
використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло
операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають
використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і
банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також
операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних
резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного
втручання.

Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні
банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують
сучасні заходи зв’язку, комп’ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на
ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв’язках. Більша
частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а
також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі,
тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна
частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових
грошей. Територіально валютні ринки прив’язані до великого банківського
і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні,
Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

Операції «спот» передбачають негайну постановку валюти за курсом,
зафіксованим в угоді.

Операції «форвард» — це угоди, в яких сторони домовляються про
постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на
момент операції курсом.

Операція «аутрайт» означає, що продавець зобов’язаний продати, а
покупець — купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед
курсом.

Операція «опціон», коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує
право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за
зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від
купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному
інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів
на премію.

Які ж валютні ринки існують?

Ринок євровалют — це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, де
операції здійснюються у євро. Об’єктивною причиною виникнення й розвитку
ринку євровалют є поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі,
посилення ролі транснаціональних корпорацій, зростання потреб у
міжнародних кредитних грошах, а важливою його передумовою було введення
взаємної конвертованості валют. Тим самим були створені умови для
стійких валютно-фінансових зв’язків цілої групи країн і введення євро.

Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові
відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих
комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на
ринку євровалют.

Розрізняють також ринок єврокредитів, який виражає стійкі кредитні
зв’язки з надання міжнародних позик у євровалюті великими комерційними
банками країн із розвинутою ринковою економікою. Позичальниками
євровалюти виступають переважно великі компанії, які мають потребу в
кредитах для фінансування масштабних проектів у даній країні й за
кордоном, а також держави з відчутним дефіцитом платіжних балансів. Як
правило, міжнародні кредити в євровалюті надаються великими
національними банками окремих країн строком від 2 до 10 років з
плаваючими відсотковими ставками. Ринок єврокредитів сприяє
інтеграційним процесам ЄС, стимулює розвиток експорту, розширення
іноземних інвестицій і є важливим фактором формування єдиного ринку.

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась
Україна, пов’язана передусім з невиваженою політикою у
зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних
актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою
має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному
регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму
прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні
пов’язані з забороною національним експортерам продавати виручену
іноземну валюту на ринку (вони зобов’язані здавати її в обмін на
національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти
за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо
пов’язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно
велике значення з точки зору ефективності включення національної
економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу
праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі
орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки,
забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

4. Міжнародний кредит і світовий ринок позичкових капіталів

Важливе місце в системі світогосподарських зв’язків належить
міжнародному кредиту. Він є формою позичкового капіталу. Коли капітал
передається у тимчасове користування на основі поворотності, строковості
і платності. Учасниками міжнародних кредитних відносин є банки,
підприємства, уряди, міжнародні і регіональні організації. Попит і
пропозиція позичкового капіталу визначає рівень позичкового відсотка.

Кредити поділяються на комерційні, які пов’язані з зовнішньоторговими
операціями, і фінансові, які використовуються в якості прямих вкладень,
погашення заборгованості, інвестування в цінні папери.

На основі експорту і імпорту капіталу виникає міжнародний ринок
позичкових капіталів. Він є системою ринкових відносин з акумуляції та
перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Цей ринок являє собою
сукупність кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають
позички і кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових
капіталів виділився з національних ринків позичкового капіталу, однак в
останні роки межа між ними стирається внаслідок лібералізації
національних ринків позичково капіталу в розвинутих країнах і деяких
країнах, які розвиваються, в результаті чого полегшується діяльність
іноземних юридичних осіб на національних ринках позичкового капіталу.

Даний ринок капіталів поділяється на валютний і ринок капіталів.
Основними видами операцій на міжнародному ринку позичкових капіталів є
емісія та купівля-продаж цінних паперів переважно у вигляді облігацій,
надання й одержання банківських кредитів. На світовому ринку позичкових
капіталів кредиторами і позичальниками виступають великі фірми і
переважно транснаціональні банки, а також фінансові, страхові та
інвестиційні компанії, держави, міжнародні і регіональні
валютно-кредитні організації (МВФ, МБРР та ін.). При цьому переважають
позичальники і кредитори з розвинутих країн, а МВФ і МБРР виступають не
лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту у
світі.

По кредитах застосовуються фіксовані та «плаваючі» відсоткові ставки.
Кошти надаються переважно в доларах США, однак в останні роки зростає
роль євро, японської ієни, англійського фунта стерлінгів, як валюти
кредитів на міжнародному ринку позичкових капіталів. Головним фінансовим
центром світу є Нью-Йорк. Значна його роль у торгівлі цінними паперами.
В Європі важливим фінансовим центром вважається Лондон. Останні роки
почала зростати роль Токіо як міжнародного фінансового центру.
З’являються нові міжнародні фінансові центри: Мадрид, Оттава, Багами та
ін. Раніше для їх виникнення були необхідні розвинута національна
банківська система, велика фондова біржа, стійка валюта. Зараз достатньо
ліберального фінансового законодавства, яке передбачає свободу
пересування для міжнародного капіталу, право відкривати відділи і
філіали іноземного банку. Важлива також відсутність податку на доходи
або низький його рівень, спрощена процедура для біржових і банківських
операцій. Отже, при зростанні інтернаціоналізації виробництва, зростає
інтернаціоналізація фінансової сфери.

Література:

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр. Ельга, 2000. — 528 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995. —
320 с.

Бузгалин А.В. Переходная экономика: курс лекций по политической
экономии. — М.: Таурас, Просперс, 1994. — 472 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 471с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Літвінова Т.Д., Литвин Л.М. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 1999. — 252 с.

Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М., Літвінова Т.Д. Основи
економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Григорука А.А.,
Палюха М.С. — Тернопіль, 2002. — 304 с.

Економіка: теоретичні основи. Підручник: У 2-х частинах. — Тернопіль:
Астон, 1997. — 204 с.

Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — Львів: Інтереко, 1998. — 708с.

Економічна теорія: політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевич. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 20. — С. 249.

Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 49. — С. 682.

Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України.
— 1991. — № 14. — С. 84.

Иохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический
анализ: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 512 с.

Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег./ Пер. с англ. —
М., 1978.

Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. — Тернопіль: Астон,
1997. — 180 с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). —
Тернопіль: Астон, 1998. — 368 с.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989.
— 526 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. — М.,1992. — 736 с.

Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А.Райзберга. — М.: ИНФРА, 1997. —
720 с.

Курс экономической теории / Под общей ред. М.Н.Чепурина. — Киров: АСА,
1995. — 624 с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2
т.: Пер. с англ. Т.1. — М.: Республика, 1992. — 399 с.; T. 2. — М.:
Республика, 1992. — 400с.

Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. — М., 1993.

Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —
М., 1992. — 702с.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій:
Навчальний посібник. — К..: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2001. — 392 с.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н.Климка,
В.П.Нестеренка. — К., 1997. — 743с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред.
Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С.В.Мочерного. —
Тернопіль: Тарнекс, 1993. — 686 с.

Основи економічної теорії / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко
та ін. За ред. С.В.Мочерного. — К.: ВЦ «Академія», 2001. — 472 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ю.В.Ніколенка. —
К.: Либідь, 1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне
виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К.: Либідь,
1998. — 272 с.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,
маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому
господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. — К. — :Либідь, 1998. — 272 с.

Основы экономическойї теории: Учебное пособие / Под ред. В.Л. Клюше. —
Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. — 336с.

Рикардо Д. Основы политической экономии и налогового обложения. —
М.,1955.

Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с.

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. — К.:
«Основи», 1995. — 544 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. В 2-х т. —
М.:Єконом., 1993.

Современная экономика (для студентов вузов). — Ростов-на-Дону, 1997. —
608 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник
для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 456 с.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. — К.:
«Наукова думка», 1994. — 264 с.

Шегда А.В. Основы менеджмента. — К.: Знание, 1998. — 512с.

Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред.
Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. —
485 с.

Управление — это наука и искусство. А.Файоль, Г.Эмерсон, Ф.Тейлор,
Г.Форд. — М.: Республика, 1992. — 352 с.

Шишикин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. 1. — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 656 с.

Шишкин А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие: В 2 кн. Кн. » — М.:
ВЛАДОС, 1996. — 352 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М., 1982. — 423 с.

Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова. — М.: Экономика, 1997. — 816
с.

Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича : Учебник
для вузов. — СПб : Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997. — 480 с.

Похожие записи