Реферат на тему:

Місце та роль людини в ринковій економіці

ВСТУП

Вищий продукт природи,

що постійно удосконалюється,

— це прекрасна людина.

В. Гете

У роботі висвітлюються гострі проблеми визначення нової ролі людини в
економіці, значення для сучасного етапу розвитку економічної науки нових
знань про людину. Пропонується орієнтація викладання в освітніх закладах
економічної теорії, яка б враховувала сучасні тенденції економічної
психології, поведінкової і експериментальної економіки. Адже поведінкова
економіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінкові аспекти
прийняття економічних рішень , найважливішого етапу управління
економічними процесами. Йдеться також про відставання України у
вирішенні проблем людського розвитку, вносяться пропозиції щодо можливих
шляхів вдосконалення соціальної політики держави.

Людина є вищим, споконвічним об’єктом дослідження. Ще Гете зазначав, щоб
людину зрозуміти, щоб вибратися з лабіринту її побудови, необхідні
загальні знання органічної природи. Навіть людську постать не можна
зрозуміти шляхом простого споглядання її поверхні, потрібно знайти її
внутрішню побудову, розняти її частини, звернути увагу на те, як вони
пов’язані між собою, пізнати їхні розходження, ознайомиться з їх
функціями і рефлексами, запам’ятати в собі таємне, те, на чому спочиває
все інше, — словом, основу явища. Тільки тоді можна дійсно побачити і
відтворити те, що живими хвилями рухається перед нашими очима як
прекрасне неподільне ціле .

Людина завжди була об’єктом дослідження економічної науки. Але основні
напрями цього дослідження не виходили за рамки формально-аксіоматичних
моделей і були слабко пов’язані з реальною економічною поведінкою.
Економічні науки не формували методи і доктрини, в основі яких була б
модель homo oeconomicus, — модель персональної економічної людини.
Особливо відставала в цьому відношенні економічна теорія в колишньому
СРСР. В той час, коли світова наука повним ходом вже досліджувала
проблеми реальної економічної поведінки людини, в середині 70-х років
минулого сторіччя у нас не було в галузі політекономії жодної дисертації
з цієї проблематики.

А між тим, вся подальша реальність підтверджує, що її не можна вмістити
у традиційні канонічні схеми, якими б аналітично зручними вони не були.
Тому ціллю цієї роботи є зосередження уваги на вкрай актуальній проблемі
— розвитку економічної теорії, впровадженні її нових розробок у практику
вдосконалення освіти, формування пріоритетності державної політики в
Україні щодо необхідності суттєвого підвищення рівня інвестиційних
вкладень у людський капітал.

Ще у 1950-ті роки американський економіст і психолог Г. Саймон
переконливо показав, що реальні люди, які приймають рішення, поводяться
зовсім інакше, ніж це описано в підручниках з економіки. Обмеженість
когнітивних здібностей не дозволяє реальним людям на практиці знаходити
рішення, оптимальні з теоретичної точки зору. Це означає, що концепції,
прийняті в стандартних моделях, повинні поступитися місцем іншим
концепціям, більш коректним з дескриптивної (описової) точки зору.
Роботи Г. Саймона, відзначені у 1978 р. Нобелівською премією «за
піонерні дослідження процесів прийняття рішень в економічних
організаціях», тоді ще не могли увійти в науковий арсенал, сприймалися
більшістю економістів як побічна і малозначима галузь науки.

Однак за останні двадцять років предмет і метод економіки змінилися якщо
не радикально, то дуже істотно. В університетські програми міцно увійшли
такі основні емпіричні феномени, як парадокси чи «ефект оформлення» М.
Алле в теорії індивідуального поводження в умовах ризику. У жовтні 2002
р. Нобелівський комітет присудив свою меморіальну премію у галузі
економіки ще двом видатним вченим: Д. Канеману з Принстонського (США) і
Ієрусалимського (Ізраїль) університетів «за інтеграцію результатів
психологічних досліджень в економічну науку, насамперед в області
суджень і прийняття рішень в умовах невизначеності» і В. Смиту з
університету Дж. Мейсона (США) — «за утвердження лабораторних
експериментів як інструменту емпіричного аналізу в економіці, зокрема,
при дослідженні альтернативних ринкових механізмів»

Це присудження є унікальним ще й тому, що вперше за всі тридцять чотири
роки існування цієї премії, вищу наукову премію у галузі економічних
наук одержав не економіст, а представник іншої наукової дисципліни —
психолог Д. Канеман. Не менш незвичним міг би сприйматись і той факт, що
разом з Д. Капеманом премію одержав економіст В. Смит — представник (а
можна сказати, батько) експериментальної економіки — тієї галузі
економічних досліджень, що ще двадцять років тому сприймалася, скоріше,
як своєрідне хобі вузького кола економістів-новаторів, аніж як
повноправна галузь науки. Номінація Д. Канемана і В. Смита є формальним
визнанням того факту, що у рамках економічної дисципліни склалися й
оформилися такі самостійні галузі, як експериментальна економіка,
економічна психологія, поведінкова економіка. Важливим фактом є те, що
Нобелівська премія 2002 р. в економіці, вручена представнику
психологічної науки. Він підтверджує принциповий курс світового
наукового співтовариства на інтеграцію дослідницьких програм різних наук
про людину. По-друге, і це, мабуть, ще важливіше — саме визнання
професійними економістами значимості психологічних характеристик
індивідуальної поведінки. Воно ознаменувало і зафіксувало істотні
зрушення у підходах і проблематиці всієї економічної науки. По суті,
даний факт означає визнання не тільки доцільності, а й необхідності
виходу за межі традиційних формально-теоретичних моделей, які, на жаль,
слабко пов’язані з реальною людською поведінкою, хоча покликані ці
моделі описувати. Номінація 2002 р. підкреслила також нову тенденцію, а
саме те, що економічні науки вступають в епоху поступового перегляду
сформованих методів і доктрин, що характер розвитку економічних процесів
вимагає починати аналіз з основи основ — моделі homo oeconomicus, —
персональної економічної людини .

Фундаментальний емпіричний матеріал для такого перегляду був отриманий у
результаті психологічних досліджень, в яких Д. Канеману належить одна з
головних ролей. Основним інструментом накопичення подібного матеріалу
стає експеримент як особливий метод нарощення наукових знань, що ввійшли
в арсенал економічних наук завдяки піонерним роботам В. Смита. Все це
свідчить про нові риси розвитку економічної науки, яка реагує на нові
виклики часу і потребує розробки нових стратегічних завдань і нових
підходів до їх реалізації, нових знань і нових людей, які будуть здатні
не тільки сприймати, а й вміло використовувати ці знання для пошуку
нових технологій і шляхів розвитку.

І все ж: чому ж так довго треба було йти до розуміння того факту, що
коли в процесі бере участь людина, для дослідження, пошуку шляхів
ефективного розвитку основою може бути лише аналіз й реальної поведінки?
У цьому зв’язку особливо цінними, на мою думку, є роботи І. М. Сєченова.
У своїй праці «Кому і як розробляти психологію?» він підкреслював думку
про необхідність визнання психології (базової теоретичної основи теорій
поведінки особистості) наукою неусталеною, об’єкти вивчення якої
належать до явищ вищою мірою складних. Загальні риси розумової
діяльності людини і її здатності відчувати залишаються незмінними у
різні епохи історичного існування. Саме це, на думку вченого, робить
зрозумілим визнання морального і розумового споріднення всіх людей
земної кулі. І лише єдиний камінь спотикання щодо прийняття непорушності
законів, які керують психічним життям, на його думку, складає так званий
довільний вчинок людини (курсив наш — С. В.). Вчений відзначав, що лише
статистика новітнього часу кидає світло на цю заплутану і складну сферу,
доводячи цифрами те, що не завжди зрозумілі дії людини все ж підлягають
відповідним законам, якщо їх розглядати не на окремих особах, а на
масах, притому за більш або менш значні проміжки часу.

Власне цим і скористалися автори новітніх економічних теорій (Д.
Канеман, А. Тверски, В. Смит), експериментальне перевіряючи і описуючи
економічні явища, реальну людську поведінку, тим самим підтверджуючи
висновки І. М. Сєченова про те, що «в житті, як і в науці, майже всяка
ціль досягається обхідними шляхами і пряма дорога до неї робиться ясною
для розуму лише тоді, коли мета уже досягнута» . І «…кому дорога
істина взагалі, тобто не тільки у сьогоднішньому, але і у майбутньому,
той не стане нахабно лаятись над думкою, якою б дивною вона йому не
здавалась», «… дійсне виникнення науки починається з того моменту,
коли непорушність явищ може бути доведена, а не тільки передчувається,
причому не тільки по відношенню до цілого, тобто у загальних рисах, але
і до випадковостей». У зв’язку з цим для нас цінним є також врахування
сучасною економічною наукою того зауваження В. Гете, що людина — це
«живе неподільне ціле, що має в собі таємне, і це останнє є основою
явища, на якому спочиває все інше». Це «таємне» пізніше економісти
назвуть і «довільним вчинком людини» (І. Сєченов), і «чорним ящиком
свідомості» індивіда (Ф. Котлер), адже саме «там» і визрівають рішення,
які приймає людина.

По мірі людського розвитку значення цього фактору постійно зростає. Адже
людина, розвиваючись, крім раціонального в процеси, у яких бере участь,
привносить ще й ірраціональне, щось від себе, те, що несе в собі
особисте, моральне, індивідуальне і унікальне. Передбачити можливі
реакції особистості на зовнішні та внутрішні виклики і впливи,
використовуючи лише формальні наукові моделі і схеми, дуже складно, а у
ряді ситуацій і неможливо. Наростання складності економічних і
соціальних процесій і виникнення у зв’язку з цим проблеми управління
ними є наслідком розвитку мозку людини.

Як відомо, процес управління є процесом, автором і безпосереднім
виконавцем якого, його безпосереднім учасником, є людина. Н. Випер —
американський математик (1884—1964), засновник кібернетики і
математичної теорії зв’язку, автор концепції «зворотнього зв’язку», яка
суттєво вплинула на розвиток психології, соціології, лінгвістики,
упраління, образно називав цей процес «людським використанням людських
істот». Життя підтвердило, що кожний новий етап розвитку потребує не
тільки нових форм організації управління, а й найвищих ступенів
інтеграції, оскільки постійно ускладнюється, диверсифікується
економічний процес, шалено зростає потік інформації, необхідної для
координації всієї його організації, діяльності людей, що беруть у ньому
участь. Крім цього, зміни значно більше активізують швидкість операцій
та угод. Сучасні економісти все більше схиляються до правила «кожний
наступний проміжок часу коштує дорожче, ніж попередній,» а час
реагування нині важливіший, аніж зниження цін. Невчасно прийняті рішення
все частіше загрожують не лише великими втратами, а й можуть призвести
до часткової або повної втрати ринку. Всі ці процеси, безумовно, тісно
пов’язані з новою роллю людини в економіці, її реальною поведінкою.

Ідея зміни ролі людини в економіці, необхідності і появи якісно нової
робочої сили, ідея людського капіталу і його впливу на економічне
зростання мають давнє глибоке коріння в історії економічної думки. У.
Петті у роботі «Політична арифметика» один з перших ввів визначення
«людського капіталу», а у складі національного багатства виділяв
«вартість» самого населення. Пізніше А. Сміту «Багатстві націй» писав
про те, що сукупний запас суспільства складає постійний капітал і одна з
його головних частин являє собою «корисність талантів, здобутих
мешканцями країни або членами суспільства». А. Маршалл в роботі
«Принципи» розглядав знання як найбільш могутнє джерело виробництва.

К. Маркс також приділяв цій проблематиці увагу. Так, він підкреслював,
що історичні зміни характеру виробництва будуть призводити до змін
змісту праці. Головним напрямком розвитку стане постійне її перетворення
з діяльності безпосередньо виконавчої у діяльність організаційну,
контролюючу і керуючу, яка все більшою мірою буде носити розумовий,
творчий характер. Він писав: «Людина сама є основою свого матеріального,
як і всякого іншого здійснюваного виробництва. Тому всі ті обставини, що
впливають на людину, цей суб’єкт виробництва, модифікують більшою чи
меншою мірою всі його функції і види діяльності, які він виконує як
творець матеріального багатства, товарів. У цьому сенсі можна дійсно
довести, що всі людські відносини і функції, в якій би формі і в чому б
вони не проявлялися, впливають на матеріальне виробництво і більш або
менш визначальним чином впливають на нього». К. Маркс називав людський
капітал основним капіталом.

Особливо велика роль у розвитку наук про людину належить нашому
видатному співвітчизнику В. І. Вернадському, але це інший погляд на
людину, погляд філософа-натураліста. «Людина і людство, — писав він, —
найтіснішим чином понад усе пов’язані з живою речовиною, що населяє нашу
планету, від якої вони реально ніяким фізичним процесом не можуть бути
відокремлені. Це можливо тільки в думці.» «…Лише в XX ст. з’явились
факти, що вимагають нас серйозно — не філософськи, а науково — ставити
питання: чи маємо ми справу з живим природним тілом, чи з тілом
природним не живим — кісним». Тому «Людина повинна зрозуміти, як тільки
наукова, а не філософська або релігійна концепція світу її охопить, що
вона не є випадковим, незалежним від навколишнього … вільно діючим
природним явищем. Вона складає неминучий прояв великого природного
процесу, що закономірно діє протягом принаймні двох мільярдів років» і,
що цей процес «пов’язаний зі створенням людського мозку». Цей процес
розвитку мозку, на думку В. І. Вернадського, «ніколи не йде назад, хоча
й багаторазово зупиняється, інколи на багато мільйонів років. Процес
виражається, отже, полярним вектором часу, напрям якого ніколи не
змінюється». Він також підкреслював, що «необоротність еволюційного
процесу є проявом характерної відмінності живої речовини … від її
кісних природних тіл і процесів», що можна також «бачити, що вона
пов’язана з особливими якостями простору, зайнятого тілом живих
організмів, з особливою його геометричною структурою, як говорив П.
Кюрі, з особливим станом простору». Л. Пастер, який також вивчав це
явище, зрозумів і визначив його корінне значення, але уже в аспекті
нерівності лівих і правих явищ в організмі, в існуванні для них правизни
і лівизни. З чого В. І. Вернадський робить висновок про те, що,
очевидно, з цією геометричною якістю пов’язана відсутність прямих ліній
і яскраво виражена кривизна форм життя.

Ці та інші методологічні зауваження стали особливо потрібними в сучасних
умовах, в умовах нової економіки, в економічних системах, для яких
характерні вільні, стихійні процеси, що невпинно ускладнюються і
прискорюються. Невипадково, мабуть, і те, що людський капітал як
економічна категорія особливо сформувався у ринковому середовищі, коли
стало зрозуміло, що роль людини суттєво змінює не тільки
суспільно-виробничі відносини: зростаюче значення інтелектуальньої
діяльності, іншого неречового накопичення стають основним фактором
впливу на весь процес відтворення суспільного життя. Розвиток
постіндустріального суспільства змінює не лише галузеві економічні
пропорції, він викликає нові вимоги до якості людського капіталу, до
поведінки людини на ринку взагалі, в тому числі і на ринку праці,
змінюючи структуру зайнятості економічно активного населення. В умовах
глобального і внутрішнього тиску реальна поведінка людини в економіці
вже не вкладається в усталені теоретичні моделі, схеми, догми, формули,
оскільки, як точно зазначила Н. Римашевська, обумовлює в сучасному світі
виникнення кризи, що «носить «парадигмальний» характер, який викликає
необхідність зміни самих моделей поведінки» в усіх аспектах відтворення
життя. Тому дослідження реальної поведінки стає важливою передумовою
розробки сучасних стратегій свідомого передбачуваного розвитку
економічних систем.

Про невпинно зростаючу роль нових якостей робочої сили свідчить той
факт, що 2000 рік, як зазначають аналітики, був тією межею, коли
вартість інтелектуального продукту в міжнародному економічному обміні
зрівнявся з вартістю товарної маси. В цьому зв’язку розвиток принципово
нової економіки на перший план висуває інформацію, нові інформаційні
технології. При цьому саме вони у стратегічному плані стають більш
важливими, ніж інші продукти індустріального виробництва. Видатки на
інформацію вже зараз у середньому складають три чверті доданої вартості
сучасної продукції. Все це, безумовно, призводить до радикальних змін
самого характеру виробництва, зміни ролі людини в його процесі. В новій
економіці купують і продають концентровані знання. Рентабельність
інтелектуального продукту має тенденцію до постійного зростання, адже
властивості знань — як економічного ресурсу — є фактично невичерпними,
оскільки невичерпним є ресурс їх носія — людини.

Крім того, в глобалізованому світі соціальний простір доповнюється
надтериторіальним. Основою цього процесу стає інтенсивна інформатизація,
коли час і простір зникають і виникає інформаційний гіпер- і простір, що
пов’язаний з взаємодією соціальних спільнот як на світовому, так і на
рівні групи країн. В основі такої взаємодії лежать новітні технології,
які «вибухово» змінюють сучасне виробництво, уявлення людини про свої
можливості, адже зміни носять системний характер і відбуваються у різних
планах: екологічному, економічному, в сфері законодавства,
демографічному, культурологічному, психологічному тощо.

Деякі моделі зміни ролі людини в економіці для нас є надзвичайно
важливими. Так, в процесі капіталізації людського капіталу реальним
процесом стає зростання здатності людини створювати духовні, моральні,
культурні і матеріальні цінності, зміщення акценту у вимірах розвитку з
«рівня життя» на «якість життя». Показовим є визнання нової ролі людини
у реалізації завдань соціального розвитку європейських країн, що
сформували загально відому, так звану систему цінностей західної
цивілізації, до якої так прагне більшість людства. Так, значні надії
покладаються ними на стратегії, яким було присвячене ціле позачергове
засідання Ради Європи на тему: «Зайнятість, економічні реформи та
соціальна згуртованість задля Європи з високим рівнем інновацій і
знань». Для більшості провідних європейських держав загально прийнятним
є вислів канцлера ФРН Г. Шредера щодо стратегії суспільного розвитку:
«Нас не цікавить індустріальний потенціал. Нас цікавить гуманітарний
потенціал суспільства та його інтелектуальний капітал. Туди ми будемо
робити найбільші інвестиції, бо саме ці чинники визначають безпеку
держави в XXI столітті». Нові соціальні реформи в Німеччині, які
сьогодні хвилюють все суспільство, викликані не лише тим, що після
об’єднання країни і Європи німці дещо втратили у якості життя, але, в
першу чергу, їх основний інтерес пов’язаний зі стратегіями розвитку, які
б не дозволили відставання, а працювали б на випередження і могли
забезпечити сучасні темпи розвитку в умовах глобалізації.

Принциповими змінами в сучасній американській економічній моделі стає
орієнтація на гнучке, диверсифіковане дрібносерійне виробництво, його
здатність адаптуватись до потреб економіки і населення, що швидко
змінюються. Принципова риса стану американської економіки — підвищення
рівня її наукомісткості, розвиток масштабної інформаційної
інфраструктури, підвищення ролі та масштабів сфери послуг, розвиток
людського капіталу. В першу чергу мова йде про науку і наукове
обслуговування, освіту, охорону здоров’я, різнобічні професійні послуги,
зв’язок, інформаційне обслуговування і т.д. Саме ці галузі вносять
головний вклад у розвиток людського фактору, про особливе значення якого
в сучасній економіці свідчать численні дослідження і їх результати.
Глибокі структурні перетворення саме у сфері розвитку людини дозволяють
ставити питання про нові пріоритети політики цієї держави. Принциповим є
підвищення пріоритетності в її соціальному бюджеті інвестиційних вкладів
у людський капітал. Головним соціально-економічним пріоритетом стає
розвиток вищої освіти, переорієнтація допомоги різним верствам населення
виплат на стимулювання їх трудової активності. У 1990 р. сумарні витрати
на освіту, охорону здоров’я і соціальне забезпечення у США перевищували
виробничі капіталовкладення більше ніж у три рази.

Тенденція до зростання інвестицій в людину є характерною для багатьох
країн світу. За даними Світового банку, майже 2/3 світового багатства
зосереджено у людському капіталі, велику частину якого ста мовлять
знання та інтелектуальні спроможності працівників витримувати зміни
нової економіки, знань. Держави-світові лідери усвідомили необхідність
створення основи свого майбутнього. Основним об’єктом національних
інтересів ними чітко визначена Людина як головна продуктивна суспільна
сила. Людина як особистість, носій інтелекту, творець і громадянин,
людина економічна, її реальна поведінка, а не абстрактні
формально-аксиматичні виміри стали основою наукових, економічних,
соціальних, дослідницьких і політичних програм розвитку. Якість людської
особистості сьогодні — головна і вища мета в системах національних
інтересів розвинених країн.

Таким чином, людський інтелектуальний капітал стає інтелектуальним
потенціалом, застосованим в процесі економічного розвитку. В сучасних
умовах наджорсткої конкурентної боротьби тільки він забезпечує
конкурентоспроможність і підприємствам, і суспільству. Але такий новий
капітал, як і будь-який нематеріальний «живий» об’єкт має свої
особливості (адже його носієм є людина — виший вид природи).

Його економічна поведінка вкрай важко піддається визначенню, розробці,
передбаченням. Цей новий капітал привносить у ринкові процеси нові
властивості ринків: масові ринки диверсифікуються.

Також загальновідомо, що нова економіка змінює модель праці, яка більш
схильна до стрімкого зростання нових спеціальностей і кваліфікаційних
вимог. Зростання спеціалізації і швидке коригування кваліфікаційних
вимог знижують взаємозамінність працівників, більш індивідуалізують
процес праці, суттєво змінюють процес впливу трудового колективу на
поведінку його членів. Все частіше можна зустріти публікації про модель
«домашнього офісу», про управління віртуальним персоналом. Все це
свідчить про появу нових тенденцій на ринку праці, зміну характеру
відносин, а отже і економічної поведінки його суб’єктів.

Додатковим аргументом щодо зміни ролі людини на ринку (не тільки
виробника, споживача також) свідчить наступ масової кастомізації
виробництва. Кастомізоване виробництво — це не просто подальше суттєве
розширення розмаїтості товарів, це ринок з товарною розмаїтістю, що
безпосередньо керується споживачем. Ще в І970-ті р. Е. Тоффлер предвіщав
наступ масової кастомізації. Цей пов’язаний з інтенсифікацією бізнесу
процес масштабного впровадження ІТ- технологій, створює умови для
переходу промисловості на роботу за замовленнями споживачів, що, в свою
чергу, тягне за собою втрату товарної сутності значної маси продукції
нового виробництва. Цей процес обумовлює зростання товарності інформації
(знань і об’єктів інтелектуальної власності). В результаті ринок товарів
і послуг начебто «відривається “ від сфери їх виробництва. Такі
тенденції, зрозуміло, ведуть до зміни ролі людини в економічному
процесі. Очевидно систематична недооцінка нематеріальних активів
підприємств і фізичних осіб в нашій державі стає причиною великих втрат.
На жаль, глибокої аналітики з цих питань не вистачає: рідко можна
зустріти вітчизняні публікації на цю тему, майже відсутня відповідна
статистика.

З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що нові технології
породжують економіку, яка радикально змінює усі без винятку аспекти
життя, в першу чергу змінює поведінку людини. Темпи цих змін настільки
високі, що значна їх частина просто не встигає бути осмисленою і
сформульованою у вигляді наукових теорій. Відомий футуролог Е. Тоффлер в
своїй знаменитій роботі теж висловлював думку про те, що масштаби
технологічного просування людства вперед, його значення для майбутнього
самої еволюції потребують управління.

У цьому зв’язку доречно зауважити про необхідність, досліджуючи
економічну поведінку людини, враховувати особливості розвитку ринкової
економіки. Адже серед факторів (негативних і позитивних), що обумовлюють
формування властивостей цього процесу, панує економічний, і тому є
суттєвим. Всім відомо, що ринкова економіка має переваги над іншими
способами виробництва. Ринок сприяє більш ефективному використанню
ресурсів, викликає необхідність гнучко реагувати і швидко адаптуватись
до змін умов виробництва, створює умови для оптимального використання
НТП при створенні нових товарів, впровадженні нових технологій, методів
організації та управління виробництвом, забезпечує свободу вибору та дій
споживачів і виробників, націлює і спрямовує виробників на задоволення
потреб та підвищення якості товарів та послуг.

Особливою ознакою розвитку ринку є трансформація процесів маркетингу:
вже сьогодні сучасні маркетингові стратегії зосереджують увагу не на
«сегментах ринку», а на окремих сім’ях і на окремих споживачах.
Ідеологія задоволення постійно зростаючих потреб, дії товарної
експансії, перевиробництва товарів, взагалі виробництва для збуту, не
могли не привести до суттєвих змін у розвитку товарного ринку, ринку
послуг, до змін відносин на цих ринках, а отже і до змін самих моделей
поведінки їх учасників. Поява нового маркетингу свідчить, що все
виразнішою стає роль споживача як кінцевої мети виробництва. Характерною
рисою цих процесів стає постійне зростання дефіциту маркетингової
інформації. Відносини між виробником, продавцем та споживачем постійно
ускладнюються, значно підвищуючи ризик маркетингових помилок і втрат.
Вже можна зустріти статистику, що причиною 75% невдач у сфері
міжнародного бізнесу стали помилки маркетологів. Особливо підвищується
непередбачуваність поведінки споживачів, які теж переживають постійно
зростаючий тиск факторів, що визначають їх вибір і розвиток. Знання про
поведінку людини на ринку стають важливим фактором ефективного,
успішного менеджменту. Нова економіка вимагає від маркетологів не тільки
ситуаційних, а системних знань, що постійно враховують прискорення і
зростання складності економічних процесів, в яких людина виконує головну
роль.

Ринкова економіка, яка створена розумом і руками людини, має суттєві
недоліки і парадокси. Серед них особливо виділяється те, що ринок не
рахується з самою людиною, своїм творцем, оточуючим її середовищем. Так,
ринок не сприяє збереженню не відтворюваних ресурсів, негативно
позначається на захисті оточуючого середовища, не забезпечує розвитку
товарів і послуг колективного використання, не створює умов для розвитку
фундаментальної науки, системи освіти, охорони здоров’я, соціального
захисту і т.п., не гарантує права на працю, відпочинок, прибуток, не
гарантує повної зайнятості, пристойної праці, стабільного рівня цін, не
містить механізмів, що перешкоджають виникненню соціальної
несправедливості. Якщо все підсумувати, то можна з великою вірогідністю
стверджувати, що ринок “ігнорує” соціальний фактор і вся тисячорічна
його історія це підтверджує.

На мою думку, такі тенденції лише підтверджують гостру необхідність
отримання більш глибоких знань щодо вдосконалення теорії ринкової
економіки. На порядок денний все вимогливіше проступає необхідність
викладання на рівні основ економічної теорії дисциплін про економічну
людину: поведінкової економіки, економічної психології. Стає також
актуальним нове статистичне супроводження досліджень особистості в
контексті ринку, викладання та вдосконалення знань з психографіки.

ВИСНОВКИ

Економічні показники нашої держави, які визначають можливості доступу до
ресурсів ( необхідних для підтримання розвитку людини, достойного рівня
життя як головного фактору розвитку країни), протягом останнього
десятиріччя постійно знижуються. За даними світової Доповіді про
розвиток людини за 2002 рік, яку щорічно презентує ООН, у розділі
“Щорічні темпи росту ВВп на душу населення ( у %)”, показник України –
негативний і складає мінус 8,8 %. замість зростання він постійно падає.
Економічне зростання останніх років ніяк не змінює цієї тенденції.
Найвище його значення Україна мала в 1989 р. — 8,977 ПКС у дол. США, а
сьогодні цей показник складає лише 3,816 ПКС у дол. США. Для порівняння,
найвищі показники з цього питання мають: Люксембург — 50,061 (щорічний
темп зростання ВВП на душу населення — 3,9%); США — 34,142 (2%);
Норвегія — 29,918 (2,6%), яка, до речі, за сумою показників 2002 року у
загальному рейтингу зайняла перше місце. Таке багаторічне падіння є
суттєвим % фактором національної небезпеки, оскільки свідчить про
консервацію відставання, яке, в свою чергу, неминуче вплине (вже
впливає) на місце України у світі, який постійно глобалізується, на її
здатність «вписатися» у цей процес. Виправити цю соціальну асиметрію
можна тільки завдяки реалізації відповідної державної політики.

Усвідомлюючи всю складність завдань, які постають у цьому зв’язку перед
нашою країною, неупереджено оцінимо чинники, які негативно впливають на
економічну, соціальну, демографічну, екологічну та інші сфери
суспільного життя. З одного боку, ситуацію в Україні зумовили процеси
трансформації економіки і суспільствам перехідний період. Різке падіння
обсягів виробництва, дисфункція держави, втрата керованості і, на цьому
фоні, раптове зростання таких соціально-економічних і соціальних явищ як
майнова диференціація населення, демографічна криза, злиденність,
інфляція, безробіття, криміналізація, поширення корупції, поява цілих
груп людей з високим ступенем відчуженості від життя — це лише деякі
соціальні наслідки трансформації економіки. З іншого боку, ситуація, що
складається, вимагає кардинальної зміни ролі держави, її підвищення у
створенні адекватних вимогам часу умов для розвитку людини і, на цій
основі, розвитку держави вцілому. На жаль, цього поки ще не
відбувається. Декларації про соціальну спрямованість політики держави не
підтверджуються реальним станом її практичної реалізації. Економічне
зростання останніх років не змінило тенденцій у реальному житті людей. В
результаті безповоротно втрачається час, а це, як зазначалось вище,
суттєво збільшує ризик нездоланного відставання нашої країни.

Для зміни ситуації на краще, «для докорінного перетворення чогось
необхідні не тільки закони, а й нові люди. Навіть бажаючи стати дійсними
спеціалістами, ми не повинні забувати, що і для цього необхідна
загальнолюдська освіта». Ці слова видатного спеціаліста і педагога М. І.
Пирогова дуже підходять до нашого розуміння того, що нові люди — це
носії нових знань про людину як творця нових форм життя, а «істинний
предмет будь-якого навчання складається з приготування людини бути
людиною». Кращі вищі навчальні заклади доброю ознакою повинні вважати
постійне підвищення рівня якості і статусу освіти, їло обов’язково
включає в свій актив надання сучасних знань людської поведінки, від якої
і залежить у якому напрямку піде розвиток.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Вегера С.А. “Актуальні проблеми економіки” – 2004р. № 2 с. 4-16.

Черевко, Лукаш “Економіка України” – 1998 р. № 3 с. 47-50.

Ніколаєв Є. “Людина і політика” – 2003р. № 4(28) с. 92-103.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи