Реферат на тему:

Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації

План

1. Поняття мікроекономічного рівня і суб’єктів господарювання

2. Форми організації господарювання на мікрорівні

1. Поняття мікроекономічного рівня і суб’єктів господарювання

Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи, насамперед
на мікроекономічному, макроекономічному та глобально-економічному рівнях
господарювання.

Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно
відособлені одиниці, такі як об’єднання, фірми, підприємства,
домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні
товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво
продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному,
соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що
обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем.

Виходячи з цього Мікроекономічний рівень господарювання — це система
відносин діяльності мікроекономічних господарських суб’єктів щодо
оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.

Ринкова економіка має лише два суб’єкти мікроекономічного рівня
господарської діяльності:

домашні господарства (сім’я);

у підприємства.

Першим суб’єктом є домашні господарства (сім’я). З точки зору економіки
домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє
продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім’ї через ринок
чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб
обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це
приводить до необхідності виходу суб’єктів господарської діяльності за
межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:

1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників
(постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;

2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за
відповідну платню.

Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяльність, що
економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недомашнього
господарювання. Домашній господарник при наявності платні за свою
діяльність перетворюється у виробника продукції чи послуг, не
обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили,
товарів тощо). Отже, з цього випливає, що домашні господарства
знаходяться на мікроекономічному рівні господарювання, проте в ринковій
економіці вони розмежовані з іншими суб’єктами господарювання (більш
детально питання економіки, ефективної діяльності домогосподарства
розглянуто у розд. 21).

Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людських потреб
обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необмеженою, то люди лише б
споживали їх, не проводячи через господарювання, ринок, заробітну плату,
ціни.

Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими
відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки на її
мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому
господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця
господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором задоволення
власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього
господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього
господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємницькі
здібності) економічною теорією вважається виробничим фактором на рівні з
капіталом і землею.

На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє
господарство-це:

суб’єкт господарювання;

діяльність господаря (членів сім’ї) для задоволення власних потреб
(через ринок чи натуральну форму господарювання);

засоби виробництва, що застосовуються у домашньому господарюванні, — не
капітал;

праця — не фактор виробництва;

виробничі відносини не виникають.

Домашні господарства є суб’єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше,
їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва
супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть
безпосередню участь у процесі нагромадження капіталу. Відбувається це
кількома шляхами:

участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій.
За таких умов домашні господарства стають акціонерами (своєрідними
пайовиками, співвласниками підприємства);

купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики
за певним відсотком;

відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок
цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.

Отже, економічний розвиток значною мірою відбувається за рахунок
нагромадження грошового капіталу домашніх господарств (сімей).

За економічною теорією домашнє господарство (сім’я) в межах
мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм
якого виступає споживання.

Споживання домашніх господарств (сім’ї) відбувається завдяки доходам. У
ринковій економіці доход домашніх господарств складається з кількох
надходжень:

самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого
робітника — зароблений доход;

майнових доходів — прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти,
дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо.

Сукупний доход домашніх господарюючих суб’єктів формують ще й так звані
трансферні платежі, тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу
потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне
забезпечення тощо.

Оскільки у домашніх господарств сукупний доход складається з різних
елементів, які важко контролювати, вони зобов’язані щорічно подавати
податкові декларації до відповідних фінансових органів (скажімо, до
Державної податкової адміністрації в Україні) і на цій основі сплачувати
податки. Звичайно для домашніх господарств це значна сума, якою вони
розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом,
який перебуває у ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має
вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і,
отже, на зайнятість і кон’юнктуру.

Маючи споживацький характер, домашні господарства формують потреби, які
можна згрупувати у відповідні види:

необхідні (їжа, одяг, помешкання тощо);

не необхідні (коштовності, модний одяг, подорожі);

індивідуальні, що визначаються домашніми господарствами;

суспільні (школи, соціальне забезпечення).

Потреби домашніх господарств відповідно до доходів виявляються на ринку
через попит і пропозицію і при обмеженні кількості товарів
задовольняються шляхом купівлі-продажу (про це докладніше можна
дізнатись у розд. 18).

У сучасному індустріальному суспільстві споживання домашніх господарств
і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному
мікроекономічному полі функціонування економічної системи.

Підприємство є другим суб’єктом мікроекономічного рівня господарювання.
Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його
виступає товар (продукція чи послуга).

У ринковій економіці підприємство — це товаровиробник і основна
виробнича ланка економіки. Воно є суб’єктом господарювання;
товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб’єктом
індивідуального відтворення; суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і
менеджменту (управління) тощо.

Суб’єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:

1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи — статут,
розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає
платні послуги;

\

^

^

3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва —
індивідуального відтворення;

4) проходить (повторює) життєвий цикл.

Підприємство має майно, завдяки чому може виконувати господарські
функції, зобов’язання перед партнерами, державами, приймати рішення,
зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати)
життєвий цикл.

За часів командно-адміністративної системи, при відсутності ринкової
економіки, підприємства були організаційною часткою єдиного державного
господарства. У такого підприємства майно належало державі; воно
здійснювало лише оперативне управління майном в інтересах власника —
держави; виконувало господарські функції згідно з директивними планами
держави, яка жорстко контролювала виконання усіх планових показників і
відповідно до цього заохочувала чи «наказувала» підприємство. За
виконання зобов’язань підприємство відповідало не майном, що йому не
належало, а лише грошовими сумами, призначеними для премій та надання
інших благ найманим працівникам; життєвий цикл та індивідуальне
відтворення забезпечувались державним майном.. Такі за води та фабрики
не були суб’єктами економічних, ринкових відносин.

Отже, господарююча одиниця (суб’єкт) стає підприємством з економічної
точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої
господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

Індивідуальне відтворення — це відтворення організаційних юридичних
одиниць — підприємств — на мікроекономічному рівні, що зберігається
постійним відновленням виробництва чи наданням платних послуг.

Формою індивідуального відтворення підприємств в ринкових умовах
господарювання є кругооборот та оборот індивідуального капіталу
підприємства.

Схема індивідуального відтворення підприємства дає уявлення про етапи та
стадії, які проходить майно підприємства під час свого руху в процесі
господарської діяльності (рис. 10).

Критерієм збереження індивідуального відтворення підприємства є його
можливість постійно продовжувати господарювання за рахунок власного
майна та грошових коштів (докладніше про механізм збереження
індивідуального відтворення і його форму — кругооборот та оборот
капіталу — можна дізнатися з розд. 19 та 20).

Близьке до індивідуального відтворення, але не тотожне поняття з точки
зору економічної науки — це життєвий цикл підприємства.

Життєвий цикл підприємства — це шлях, що проходить господарюючий суб’єкт
з моменту його реєстрації як юридичної особи (придбання всієї атрибутики
юридичної особи) до моменту його ліквідації з причин банкрутства чи з
будь-яких інших.

На шляху життєвого циклу господарюючий суб’єкт (підприємство) проходить
певні стадії (рис. 11).

Якщо оздоровлення (санація) економіки підприємства дає позитивні
наслідки, підприємство «виживає» і продовжує свій життєвий цикл.

Індивідуальне відтворення та життєвий цикл підприємств формуються
залежно від організаційної форми, виду та форми власності господарюючих
суб’єктів.

У сучасних умовах ринкової орієнтації економіки в Україні діють державні
та недержавні підприємства.

Державні — це підприємства, майно яких повністю є власністю держави. Це
так звані казенні підприємства. Крім того, держава має частки свого
майна у корпоратизовоних акціонерних підприємствах (товариствах).

Відповідно до ринкової трансформації економіки в Україні повинна бути
створена змішана економіка. Стратегічна ринкова орієнтація економіки
України вирішення питань власності майна підприємств передбачає
становлення двох форм: державних казенних, а також недержавних (усіх
інших) підприємств.

Механізмом перетворення майна державних підприємств у май-но
недержавних, як відомо, є приватизація. Важливим при цьому є
роздержавлення, відокремлення капіталу підприємств від капіталу держави.

Щодо загальнотеоретичних питань власності, то вони викладені в розд. 6,
до якого можна звернутись в разі необхідності.

2. Форми організації господарювання на мікрорівні

Економічна наука вивчає різноманітні аспекти поняття організації:

організація як економічне поняття підприємства у загальному значенні
цього слова;

організаційні відносини;

організаційна структура;

організаційні форми тощо.

У контексті цього розділу йдеться про форми організації господарювання
на мікроекономічному рівні. Тут філософське співвідношення понять форми
та змісту набуває такого вигляду:

зміст — господарська діяльність на мікроекономічному рівні;

форма — організація господарської діяльності на мікроекономічному рівні.

Зміст господарської діяльності обумовлюється об’єктом господарювання,
власністю, галуззю чи сферою, технологією, технікою, територіальним
розміщенням тощо.

Форма організації господарської діяльності обумовлена її змістом і
формує (чи начебто будує) найзручніше «помешкання» для життєвого циклу
та індивідуального відтворення підприємства — поділ праці, її оплата та
стимулювання, матеріальне, технічне, фінансове, інформаційне
забезпечення, маркетинг, планування, менеджмент тощо, тобто зміст дає
уявлення про те, що може виробляти підприємство, а форма — як
організовується діяльність підприємства.

У ринковій системі існують різні форми організації господарювання на
рівні мікроекономіки і відповідно функціонують різні організаційні види
господарюючих суб’єктів:

фізичні особи — окрема людина чи сім’я;

юридичні особи — підприємства.

Господарським суб’єктом є також держава, проте це питання виходить за
межі об’єкта вивчення понять економічної науки у цьому розділі
підручника (детально про це можна дізнатись у розд. 36).

Відповідно до чинного законодавства в Україні існують такі організаційні
форми підприємств, види їх:

індивідуальне підприємство, що грунтується на особистій власності
фізичної особи та виключно на її праці;

сімейне підприємство, засноване на власності та праці членів однієї
сім’ї, котрі живуть разом;

приватне підприємство, засноване власниками майна з правом
використовувати працю найманих робітників;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та
релігійної організації;

державне комунальне підприємство, засноване на власності
адміністративно-територіальних одиниць;

державне підприємство, засноване на загальнодержавній, казенній
власності;

спільне підприємство, засноване на основі об’єднання майна різних
власників (змішана форма власності). Відповідно до законодавства України
такими власниками можуть бути юридичні особи, громадяни України та інших
держав.

Різноманітність організаційних форм підприємств обумовлює можливість
розгалуження різних форм господарювання, тобто форм організації
діяльності суб’єктів ринкової економіки.

Різноманітність форм господарювання забезпечує можливість, спираючись на
загальні закономірності розвитку економіки, формувати найбільш
сприятливу, оптимальну систему управління підприємством, досконалу
організаційну структуру підприємства та виробництва тощо.

Похожие записи