Реферат на тему:

Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації

План

1. Об’єктивні основи і етапи цивілізаційного процесу

2. формування основ постіндустріальної цивілізації

1. Об’єктивні основи і етапи цивілізаційного процесу

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил
соціально-економічного прогресу. Це потребує визначення його
матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства при
особливому значенні взаємодії різних форм власності та державного
регулювання господарської системи. При цьому головна рушійна сила
соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві у
вигляді економічних потреб та інтересів людини. Показником ефективності
соціально-економічного прогресу є зростання багатства суспільства, що
відкриває простір для його подальшого розвитку.

Цивілізованість — один з історичних етапів розвитку людства. Видатний
американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі «Первісне
суспільство», створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв
три головні етапи людської історії — епоху дикості, варварства і
цивілізованості.

Люди, які жили в період перших двох епох, споживали переважно готові
продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише
побічними засобами забезпечення такого споживання.

Становлення цивілізованості пов’язане з переходом від збиральництва до
переробної суспільно-виробничої технології. Остання відбиває активне
ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний
характер обміну, що відбувається між суспільством і природою. Розвиток
суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами
здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні й духовні
цінності, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини. Перехід від
однієї технології до іншої зумовлюється змінами у розвитку засобів
виробництва, прогресом HYPERLINK
«http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyDgmzvKVfo8m*8ngJIzV4qUY8PW8v
1gZy7CK3T4SwqRjjUi8iF1eRrpyqG-zoP0yjTdokW9uTMI2YvKPmRWfG5YkqCOmjk8qLMI6u
cR9nULOp8ZqeW4nJL67bFxrRMKFRiEIXrUqSLBXLAaX8b9Fbv7nMg6yHjqy*2ZruE4CgE9B9
KPm8aXnpbd0gFveFybOz6MRWMqcfe науки і техніки.

У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому,
особливе місце посідає природне середовище.

На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини.
Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за
межі його структури. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх
потреб, вона завжди залишається її невід’ємною частиною.

Природні умови постійно впливають на розвиток людини, мають важливе
значення у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої
діяльності. Відповідно до цього засоби виробництва, передусім активніша
і динамічніша частка їх — знаряддя праці, як і в цілому
суспільно-виробнича технологія, пристосовуються до існуючих природних
умов, які відбиваються і на багатогранності цивілізаційного прогресу.

Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та
розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури
суспільства. Це поняття у широкому розумінні відбиває спосіб
виготовлення матеріальних і духовних цінностей, їх передавання і
споживання, що склалися у суспільстві. За своїм змістом воно близьке до
поняття «цивілізація». Спільною основою їх є відповідний зміст людської
праці не лише як специфічної діяльності, спрямованої на виробництво
засобів існування людини (предметів харчування, одягу, житла, а також
духовних цінностей), а й як першооснови, з якої формуються людина,
суспільство в цілому, соціальна форма розвитку матеріального буття.

Відповідно до цього цивілізація визначається як історично конкретний
стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною
суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною
культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність
соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий
рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.

Особливої уваги потребує питання, пов’язане з гуманістичною
спрямованістю цивілізації.

Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних
етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизонтальному і
вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію
неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих локальних
цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично
визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньогрецька,
давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійська і
північно-германська, інків тощо. Кожній з них властиві неповторність,
унікальність і соціально-історична особливість.

Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілізації у
широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію
суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого
— більш високого. Цьому розвиткові притаманна загальна логіка
суспільно-історичного прогресу людства, що відбувається у всесвітньому
масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється
шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що
зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці
людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична,
забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття «неолітична»
походить від грецького слова lithos — камінь). Завдяки цій революції у
сільському господарстві почали широко використовуватися певним способом
оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від
збиральництва до виробничої та переробної економіки. «Неолітична»
революція передувала аграрній (сільськогосподарській) цивілізації, для
якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва
стала оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила
розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії
людства — 8-10 тис. років. Вона була панівною аж до середини XVIII ст.

Промислова революція другої половини XVIII — першої третини XIX ст.
започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвивається і тепер.
Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих
процесів, індустріальна цивілізація зробила новий велетенський крок у
подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її
панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею
людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали
основною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробничих
процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу
праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розірвала
натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і
зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.

?

E

gd

h

h

Rгативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього
часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспільної
формації, тепер оцінюється як загально-цивілізаційне надбання.

Водночас забезпечивши небачені до цього можливості розвитку виробничих
сил і матеріального багатства суспільства, індустріальна цивілізація
створила й економічні кордони власного розвитку. Такою лімітуючою межею
її подальшого прогресу є розвиток людської особистості. За умов розвитку
індустріальної цивілізації вперше в історії людства основним засобом
виробництва стала машина. Відповідно до цього втілена у ній минула
(уречевлена) праця зайняла панівне положення над живою працею людини. Це
призвело до того, що виробник перетворився на придаток до машини, частку
виробничого процесу. Відповідно обмежувалися і обмежуються й так звані
соціальні інвестиції — безпосередні вкладення капіталу в розвиток
людини.

Сформувалася об’єктивна суперечність між загальною логікою історичного
прогресу, що потребує підпорядкування виробничого процесу розвиткові
людини, її потребам і здібностям, та цілями індустріального розвитку.
Формою вирішення цієї суперечності стало зародження й нагромадження
починаючи з середини XX ст. в межах індустріальної цивілізації нових
якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому
процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, який розпочався
в кінці 70-х — на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової
технологічної революції й кваліфікується як перехідний: зберігаючи
виробничі структури індустріальної цивілізації, він водночас знаменує
собою вступ людського суспільства у принципово нову постіндустріальну
цивілізацію.

Щодо постіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про
виробничі структури найбільш розвинених у економічному відношенні країн,
а з іншого — про формування тільки початкових форм постіндустріального
суспільства, яке лише зароджується.

2. Формування основ постіндустріальної цивілізації

Цій проблемі Присвячені праці американських учених Д. Белла і О.
Тоффлера, японського економіста-соціолога Е. Масуди, французьких учених
Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін. Розглядаючи елементи
постіндустріальної цивілізації, слід звернути увагу, по-перше, на
розвиток нової технологічної структури виробництва, яка забезпечувала б
його комплексну автоматизацію. Зазначений процес грунтується на
формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні технології,
заснованої на електронній автоматиці, інформатиці тощо. У кінцевому
підсумку йдеться про розвиток самовідтворюваних технологічних структур.

По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип
суб’єкта праці. Людина праці перестає бути безпосереднім агентом
виробництва. Домінуючим типом такої праці є інтелектуальна, творча
праця. Це, врешті-решт, знімає породжені розвитком індустріального
виробництва головні форми відчуження людини, веде до перетворення
багатства людської особистості на основну форму багатства суспільства.

По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення частки працюючого
населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та
всебічний розвиток сфери послуг. У деяких країнах, у тому числі США, в
цій сфері вже сьогодні зайнято близько 70 відсотків працюючого
населення. Проте найвагоміші зміни пов’язані з всебічним розвитком
інформаційного сектора суспільного виробництва, який справляє
всезростаючий вплив на якісні перетворення всіх сфер життєдіяльності
людини.

Якщо для індустріальної економіки найвизначальнішими були концентрація
виробництва, зростання його багатосерійності та масовості,» то
постіндустріальний розвиток характеризується орієнтацією виробничого
процесу на задоволення індивідуальних потреб споживача,
дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Це є основою
формування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур.

По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтеграцію сфер
матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у
структурну цілісність, адже постіндустріальна інформативна економіка
спрямована на забезпечення не тільки фізіологічних потреб, а й потреб
більш високого порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.

Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба
враховувати, що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик.
Як зазначав ще на початку 80-х років відомий американський економіст В.
Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов’язана з інформатикою, ще
лише розпочинається і пік її знаходиться попереду чи не на 30-50 років.
Це, однак, лише збільшує значення уважного вивчення цього процесу.

формування структурної цілісності сучасного світу характеризується
посиленням ролі загальноцивілізаційних засад розвитку.

При цьому жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться
нові продуктивні сили і нові, більш досконалі виробничі відносини.
Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови
для існування їх в надрах старого суспільства.

Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної цивілізації
допомагають глибше осмислити можливості й перспективи сучасного
соціально-історичного розвитку. Підготувавши необхідні передумови для
розвитку і вступаючи в структури постіндустріального періоду
виробництва, суспільство, яке грунтується на пануванні інтересів
капіталу, починає само себе заперечувати. Постіндустріальна цивілізація
ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме і
безпосереднє підпорядкування виробництва розвитку людської особистості є
об’єктивною основою, яка утворює відповідний базис для становлення
нового постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому контексті
соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбувається в
різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.

Суверенна Україна, лише інтегрувавши у світову економіку, зможе активно
користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей
прогресивний процес має забезпечити не асиміляцію елементів виробничих
відносин підприємництва з пануванням інтересів капіталу, а соціальну
спрямованість сучасного розвиненого ринкового господарства, з одного
боку, та досягнень у розвитку продуктивних сил — з іншого. Йдеться про
позитивне засвоєння нашим суспільством тих прогресивних надбань, що має
сучасне західне суспільство. Це позбавляє нас необхідності дублювати
крок за кроком шлях, що його пройшла ринкова система, і створює
передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-історичного прогресу.
Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються
у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують
належного суспільного осмислення з урахуванням об’єктивних передумов, що
формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу.

Похожие записи